Постанова

від 13.03.2025 по справі 766/6947/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П

ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 766/6947/23

провадження № 51-4497км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Херсонського апеляційного суду від 03 липня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022230000000573, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Петрівське Білозерського району Херсонської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 198, ч. 4 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. Херсонський міський суд Херсонської області вироком від 19 січня 2024 року засудив ОСОБА_7 за ст. 198 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 4 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а згідно з ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та поклав обов`язки, передбачені ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

2. За вироком суду ОСОБА_7 протягом травня - червня 2022 року, перебуваючи в тимчасово окупованому Російською Федерацією (далі - РФ) с. Благодатне Херсонського району Херсонської області, за пропозицією військовослужбовців РФ отримав на зберігання, зберігав за місцем проживання і згодом продав жителям с. Благодатне 25 штук фотогальванічних модулів (сонячних батарей) на загальну суму 68 191,25 грн, усвідомлюючи, що останні викрадені окупаційними військами з території ТОВ «Енерджи Про» у с. Киселівка Херсонського району Херсонської області.

3. Крім того, він в умовах воєнного стану на початку липня 2022 року з указаної території ТОВ «Енерджи Про» шляхом демонтажу з опорної конструкції викрав належні цьому підприємству п`ять фотогальванічних модулів (сонячних батарей) на загальну суму 13 638,50 грн.

4. Також ОСОБА_7 , продовжуючи злочинну діяльність в умовах воєнного стану, з кінця липня до кінця серпня 2022 року повторно в аналогічний спосіб скоїв чотири епізоди крадіжки такого ж майна ТОВ «Енерджи Про» на загальну суму 57 281,40 грн.

5. Херсонський апеляційний суд 03 липня 2024 року скасував вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 19 січня 2024 року року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив засудженому покарання за ст. 198 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 4 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок щодо ОСОБА_7 апеляційний суд залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду і залишити без зміни вирок суду першої інстанції, яким до підзахисного застосовано правила статей 75 і 76 КК. Скаржниця вважає вирок апеляційного суду незаконним, необґрунтованим, невмотивованим і несправедливим. Зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не врахував, що ОСОБА_7 визнав свою вину у вчиненому, щиро розкаявся, працевлаштувався, має міцні соціальні зв`язки і постійне місце проживання, скоїв кримінальне правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, оскільки на його утриманні семеро дітей, яких не було чим годувати, а крім того, вчинив діяння під впливом військовослужбовців РФ, яких побоювався. Також заявниця звертає увагу на незаконність посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення в тому числі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, що характеризує його як особу, схильну до злочинної діяльності, оскільки даними матеріалів справи підтверджується, що ОСОБА_7 є особою, яка не має судимості на підставі ст. 89 КК. Адвокат вважає, що перебування підзахисного на волі не загрожує інтересам суспільства, а отже, призначене йому апеляційним судом покарання у виді позбавлення волі не може вважатися таким, що сприятиме виправленню та попередженню вчинення нових злочинів. Захисник наголошує, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином усіх обставин у справі, які свідчать про те, що ОСОБА_7 не є соціально небезпечною особою, і дають підстави для висновку про можливість його виправлення в умовах без ізоляції від суспільства.

Позиції учасників судового провадження

7. Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою, просила залишити вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.

8. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

9. Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

10. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

11. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

12. У касаційній скарзі захисник не заперечує доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 198, ч. 4 ст. 185 КК, не ставить під сумнів виконання судом вимог статей 50 і 65 КК у ході призначення покарання винуватому. Водночас указує, що вирок апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції в частині застосування до засудженого правил ст. 75 КК є незаконним і немотивованим.

13. Статтею 420 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі:

1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;

2) необхідності застосування більш суворого покарання;

3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;

4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

14. Вирок суду апеляційної інстанції, як установлено в ч. 2 ст. 420 КПК, повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

15. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

16. Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

17. Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який просив скасувати вирок суду першої інстанції в частині звільнення винуватого від відбування покарання з випробуванням, дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції про звільнення засудженого від відбування покарання - скасуванню.

18. Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд указав, що місцевий суд дійшов неправильного висновку про можливе звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. За змістом ст. 75 КК всі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

19. Призначаючи ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК, суд першої інстанції не зазначив жодних підстав, які свідчили б про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання та не мотивував свого рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

20. Як звернув увагу апеляційний суд, суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_7 визнав свою вину і щиро розкаявся, одружений, має постійне місце реєстрації та проживання, утримує семеро дітей, вважається особою, яка не має судимості, водночас місцевий суд належним чином не врахував кількості епізодів злочинної діяльності ОСОБА_7 , суми завданих ним збитків, а також того, що ці збитки були відшкодовані не самим засудженим, а шляхом вилучення викраденого майна працівниками органу досудового розслідування. Також, як правильно наголосив суд апеляційної інстанції, місцевий суд не взяв до уваги той факт, що всі кримінальні правопорушення ОСОБА_7 скоїв у співпраці з окупаційними військами. Указані обставини свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки винуватого та спростовують висновок суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання в умовах застосування до нього положень статей 75, 76 КК.

21. Ураховуючи наведене й те, що матеріали провадження не містять жодних позитивних даних стосовно особи обвинуваченого і таких даних сторона захисту в ході апеляційного розгляду не надала, апеляційний суд обґрунтовано скасував вирок суду першої інстанції через неправильне звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_7 на підставі ч. 1 ст. 70 КК покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, установлених у санкції ч. 4 ст. 185 КК. Саме ці вид і міру покарання ОСОБА_7 апеляційний суд визнав необхідними й достатніми для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

22. І хоча колегія суддів погоджується з твердженням заявниці про незаконність посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, з огляду на відсутність у нього судимостей унаслідок застосування правил ст. 89 КК, проте не має підстав вважати призначене цим судом покарання таким, що за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через його суворість.

23. Щодо доводів захисника про неврахування апеляційним судом обставин, які, на її думку, давали підстави для застосування до винного правил ст. 75 КК, зокрема працевлаштування засудженого, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин та під впливом погроз військовослужбовців РФ, то ці обставини не були підтверджені в суді апеляційної інстанції і не можуть бути підставою для визнання вироку цього суду незаконним.

24. З урахуванням наведеного Суд не має підстав вважати рішення суду апеляційної інстанцій постановленим з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

25. Вирок апеляційного суду відповідає положенням статей 370, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

26. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Херсонського апеляційного суду від 03 липня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3