Постанова

від 12.02.2025 по справі 904/1143/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1143/21 (904/5094/22)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2024 (суддя Примак С.А.)

у справі № 904/1143/21(904/5094/22)

за позовом Клименко Віктора Миколайовича

в інтересах Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод"

до відповідача ОСОБА_2

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - арбітражного керуючого Ткаченко Дениса Володимировича

про відшкодування збитків

в межах справи № 904/1143/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод"

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач), як акціонер звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) та за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - арбітражного керуючого Ткаченко Дениса Володимировича, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" завдані збитки у розмірі 930 712,00 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2024 у задоволенні позовних вимог Клименко Віктора Миколайовича, в інтересах Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" до відповідача ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - арбітражного керуючого Ткаченко Дениса Володимировича про відшкодування збитків, завданих підприємству діями посадової особи відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2024 у справі № 904/1143/21 (904/5094/22) та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- твердження Суду першої інстанції про абстрактність збитків є недоцільними та необґрунтованими;

- в ході судових розглядів було встановлено те, що ОСОБА_2 на момент продажу спірного майна був заінтересованою особою до Боржника та діяв в умовах конфлікту інтересів: «Тобто, вказане свідчить про конфлікт інтересів, що виник під час укладання вказаних договорів купівлі-продажу майна боржника, та заінтересованість ОСОБА_2 в укладенні вказаних договорів, як учасника боржника та голови наглядової ради боржника, що в свою чергу є порушенням вимог статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства;

- щодо розміру завданих збитків, то такі пораховані СОД ОСОБА_3 та які фактично було підтримано в рамках судово-економічної експертизи експертом Мосіяш у вигляді орендної плати за час відсутності майна у власності Позивача у зв`язку із чим останній протиправно позбавлений права користування цим приміщенням.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

12.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він підтримав доводи своєї апеляційної скарги та наполягав на наявності підстав для її задоволення.

10.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він підтримав доводи своєї апеляційної скарги та наполягав на наявності підстав для її задоволення.

В судовому засіданні 12.02.2025 приймали участь представники сторін позивача (апелянта) та відповідача, а також сам відповідач. Третя особа явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини відсутності суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника третьої особи.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник апелянта в судовому засіданні 12.02.2025 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача та відповідач заперечили проти задоволення апеляційної скарги, наполягали на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх сторін, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 (далі - позивач), як акціонер звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) та за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - арбітражного керуючого Ткаченко Дениса Володимировича, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" завдані збитки у розмірі 930 712,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 задоволено первісну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К" №27/09-1 від 27.09.2021 в частині визнання недійним договорів купівлі продажу нерухомого майна №1997 та №1998, а саме приміщення №2 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та повернення цього майна у власність Боржника.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2022 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області залишено без змін, постановою КГ ВС від 30.11.2022 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 року та постанову від 25.10.2022 року залишено без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

В зазначених судових рішеннях встановлено факти того, що відповідач у даній справі, був Головою Наглядової Ради Боржника Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" станом на момент продажу спірного майна, яке було предметом розгляду в рамках справи про банкрутство, а саме приміщення №2 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 :

"Так відповідно до вказаного вбачається, що майно боржника у вигляді нежитлового приміщення, загальною площею 793,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було продано ОСОБА_2 , який на той час входив до наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" та був власником акцій Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод"".

В ході даних судових розглядів було встановлено те, що ОСОБА_2 на момент продажу спірного майна був заінтересованою особою до боржника та діяв в умовах конфлікту інтересів: "Тобто, вказане свідчить про конфлікт інтересів, що виник під час укладання вказаних договорів купівлі-продажу майна боржника, та заінтересованість ОСОБА_2 в укладенні вказаних договорів, як учасника боржника та голови наглядової ради боржника, що в свою чергу є порушенням вимог статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства".

В цьому ж рішення суду було визнано договори купівлі-продажу спірного майна недійсними.

Враховуюче це, позивач зазначив, що починаючи з 28.11.2019, приміщення №2 та земельна ділянка з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: Житомирська обл., м. Коростень, вул. В. Сосновського, буд. 65-Д, вибуло із володіння та власності боржник проти його волі. У зв`язку із чим боржник фактично був позбавлений правом користуватись та розпоряджатись своїм майном в тому числі отримувати дохід від даного майна, наприклад у вигляді орендної плати або використовувати дане приміщення у виробничих/складських цілях.

Також позивачем вказано, що станом на день подачі позовної заяви, спірне майно не повернуто у власність Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод", оскільки до моменту реєстрації права власності було передано в уставний капітал афілійованої до ОСОБА_2 юридичної особи.

Обґрунтовуючи розмір заподіяних збитків (суми упущеної вигоди), позивач посилається на звіт про оцінку вартості матеріального збитку, який додано до позовної заяви.

Крім того, з метою встановлення розміру вказаних збитків, позивачем подано до суду про призначення експертного дослідження, яка було задоволена судом та за результатами якої до матеріалів справи долучено висновок експерта.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що пред`явлені до відповідача позовні вимоги про стягнення упущеної вимоги є абстрактними, оскільки позивачем конкретно не визначено внаслідок чого у нього настала упущена вимога, в зв`язку із вибуттям з його володіння вказаного майна.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Як встановлено у ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (стаття 22 ЦК України).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК України відповідальність настає незалежно від вини.

За змістом ст.ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча ймовірно і могло збільшитися, якби не правопорушення.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі №910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 13.11.2024 у справі № 912/1377/23, від 27.11.2024 у справі № 369/1771/22).

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Позивачу (кредитору) слід довести, що він мав отримати доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц та постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц, від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 04.10.2023 у справі №910/17717/20).

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум.

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (постанова Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц зауважувала, що у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Теоретичне обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для стягнення коштів (постанови Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 10.11.2022 у справі № 910/7511/20).

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У виді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (див. постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі № 923/2075/15; Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19).

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, закріпленим у статтях 12, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Тобто, передусім на позивача покладений обов`язок доведення факту наявності збитків, їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками, тоді як відповідач має такі обставини спростувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягала доведенню позивачем перед судом (див. постанову від 27.06.2023 у справі № 910/4020/22).

Системний аналіз положень частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відтак, суб`єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб`єкта господарювання.

Як вбачається зі змісту позовної заяви позивач визначив підставою звернення до суду дії відповідача, що призвели до вибуття із власності майна боржника, у зв`язку з чим підприємству було завдано збитків у вигляді упущеної вигоди.

Отже, з урахуванням викладеного та предмету позовних вимог, позивач у цій справі повинен не лише довести протиправність поведінки відповідача, наявність збитків у вигляді втраченого доходу та зв`язок між ними, але й надати докази, які б підтверджували реальну, а не абстрактну (гіпотетичну) можливість отримання такої суми доходів, які позивачем було визначено як утрачену вигоду.

Господарським судом обґрунтовано зауважено, що позивачем не доведено підстав понесення реальних збитків, у зв`язку із вибуттям вказаного майна із його володіння. До суду не подано належних доказів того, що вказане майно могло бути передано в оренду потенційним орендарям. Так само як і те що позивач був вимушений орендувати додаткові складські приміщення, у зв`язку із вибуттям вказаного майна із володіння, або ж під які конкретні виробничі цілі могло використовуватися дане майно.

Відповідно до змісту позовної заяви позивач зазначає: "У зв`язку із чим Боржник фактично був позбавлений правом користуватись та розпоряджатись своїм майном в тому числі отримувати дохід від даного майна, наприклад, у вигляді орендної плати або використовувати дане приміщення у виробничих/складських цілях".

З огляду на вказане вбачається, що позивач лише припускає можливість використання даного приміщення у виробничих/складських цілях. Жодних доказів на підтвердження вказаної позиції до суду не додано, зокрема: проекту договору оренди; комерційної пропозиції оренди даного приміщення та її прийняття; проекту виробництва, що могло розташовуватися у вказаному приміщенні; договорів оренди додаткових складських приміщень, для зберігання власної продукції.

Таким чином, позивач не довів суду, що нерухомість могла дійсно бути передана за відповідним цінами реальному орендарю або принаймні що вона раніше комусь передавалась у оренду.

Отже, пред`явлені до відповідача позовні вимоги про стягнення упущеної вимоги є абстрактними, оскільки позивачем конкретно не визначено внаслідок чого у нього настала упущена вимога, в зв`язку із вибуттям з його володіння вказаного майна.

Відтак, судом не встановлено всіх елементів складу цивільного правопорушення, за яких настає відповідальність з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, зокрема: причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи, а також самого факту заподіяння збитків виною особою, що, у свою чергу, виключає можливість стягнення упущеної вигоди.

Наведеним вище спростовуються доводи апелянта про те, що твердження Суду першої інстанції про абстрактність збитків є недоцільними та необґрунтованими.

В апеляційній скарзі також зазначено щодо розміру завданих збитків і що такі пораховані СОД Багровим Д.О. та фактично було підтримано в рамках судово-економічної експертизи експертом Мосіяш у вигляді орендної плати за час відсутності майна у власності Позивача у зв`язку із чим останній протиправно позбавлений права користування цим приміщенням.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру упущеної вигоди понесеної у вигляді орендної плати, яка могла бути отримана, позивачем додано звіт про оцінку матеріального збитку від 17.10.2022, а також висновок до звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 17.10.2022 проведеного суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Багровим Дмитром Олеговичем. Також, позивачем долучено звіт про оцінку матеріального збитку від 10.06.2022, а також висновок до звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 10.06.2022 проведеного суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Багровим Дмитром Олеговичем.

Крім того, за клопотанням позивача у справі проведено судово-економічну експертизу, за результатами якої до матеріалів справи долучено висновок експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №2356-23 від 24.11.2023.

Слід зазначити, що під час судового провадження суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення (зазначеної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.08.2020 у справі №914/1680/18).

Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Натомість за змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі поряд з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його як доказу здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами.

Варто наголосити на тому, що вимоги, які ставляться до висновку експерта, визначені, зокрема, ст. 98 ГПК України.

За ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

З матеріалів справи слідує, що позивач у справі просив провести судово-товарознавчу та судово-економічну експертизу. Призначаючи експертизу у цій справі, суд першої інстанції у резолютивній частині ухвали від 04.05.2023 вказав про призначення саме судово-товарознавчої експертизи. Натомість, експертом проведено судово-економічну експертизу.

Окрім того, відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2023 на вирішення судового експерта (експертів) було поставлено такі питання:

1) Який загальний розмір орендної плати за користування нежитловими приміщеннями №2 (як складськими приміщеннями, оскільки стан даного об`єкту, зі слів відповідача "незадовільний") та земельною ділянкою з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. В. Сосновського, буд. 65-Д за період з 28.11.2019 по 17.10.2022;

2) Який загальний розмір збитків завданий Приватному акціонерному товариству "Коростенський машинобудівний завод" (упущена вигода) у зв`язку із продажем нежитлового приміщення №2 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. В. Сосновського, буд. 65-Д.

Проте експертом було самостійно на власний розсуд змінено питання, з яких проводилось дослідження та у підсумку надано висновок № 2356-23 з інших питань, ніж ті, що були визначені судом.

При цьому як слідує зі змісту самого висновку, за результатами експертизи експерт не здійснював експертного дослідження як такого, а лише підтвердив правильність математичних розрахунків, зроблених спеціалістом-оцінювачем.

Тобто висновок експертизи базується виключно на іншому доказі - звіті про оцінку вартості матеріального збитку.

Поряд з цим, аналіз даних доказів засвідчує, що як оцінювач, так і експерт не виходили на місцезнаходження нерухомого майна та не оглядали самі приміщення, не встановлювали вартість оренди об`єктів такого ж типу у м.Коростень, що об`єктивно ставить під сумнів результати дослідження.

Щодо аргументів скаржника про те, що в ході судових розглядів було встановлено те, що ОСОБА_2 на момент продажу спірного майна був заінтересованою особою до Боржника та діяв в умовах конфлікту інтересів: «Тобто, вказане свідчить про конфлікт інтересів, що виник під час укладання вказаних договорів купівлі-продажу майна боржника, та заінтересованість ОСОБА_2 в укладенні вказаних договорів, як учасника боржника та голови наглядової ради боржника, що в свою чергу є порушенням вимог статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, то судом враховується у даному випадку предмет спору, яким є стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, а не визнання недійсними правочинів боржника на підставі ст. 42 КУзПБ.

Посилання апелянта у письмових поясненнях на необхідність застосування до спірних правовідносин положень статей 390 ЦК України, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Предметом справи, що переглядається в апеляційному порядку - є стягнення збитків (упущеної вигоди) з ОСОБА_2 внаслідок придбання ним нерухомого майна ПрАТ "Коростенський машинобудівний завод" за договорами купівлі-продажу, які були визнані судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ (боржник уклав договір із заінтересованою особою). Правові підстави для застосування до спірних правовідносин, у тому числі в порядку аналогії закону, правових норм, які регулюють порядок стягнення з кінцевого набувача майна доходів від майна за весь час володіння ним, а також відшкодування вартості поліпшень майна при застосуванні речово-правових способів захисту права власності (витребування майна), відсутні.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність усіх елементів складу цивільного правопорушення в їх сукупності, що є необхідною умовою для притягнення до відповідальності у вигляді стягнення збитків, наслідком чого є відмова у задоволенні позовних вимог.

Необхідно зауважити, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами права, які їх регулюють, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2024 у справі №904/1143/21(904/5094/22).

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2024 у справі № 904/1143/21(904/5094/22) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2024 у справі №904/1143/21(904/5094/22) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 19.03.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко