Рішення

від 18.03.2025 по справі 910/12276/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.03.2025Справа № 910/12276/24

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еріка" (49055, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Титова, будинок 19-А)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Еко" (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 8)простягнення 1 252 002 грн 38 коп.Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07.10.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Еріка" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" про стягнення 1 252 002 грн 38 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки від 01.01.2016 № 13667К належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 1 099 619 грн 81 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 86 699 грн 90 коп. пені, 19 178 грн 50 коп. 3 % річних та 46 504 грн 17 коп. інфляційних втрат.

07.10.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 відкрито провадження у справі № 910/12276/24, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, а також задоволено клопотання позивача про витребування доказів задовольнити.

24.10.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

28.10.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про долучення доказів

31.10.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

08.11.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

11.11.2024 до Господарського суду міста Києва від Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків надійшли докумнти на викоаня вимог ухвали суду.

18.11.2024 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Еріка" надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Еко", які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Еко", в межах суми 1 267 026 грн 42 коп.

19.11.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на клопотання про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Еріка" про вжиття заходів забезпечення позову.

02.12.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення проти задоволення клопотання відповідача.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еріка" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір поставки № 13667К, відповідно до умов якого, в редакції додаткової угоди від 01.01.2020 № 1/20, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцеві товар на підставі замовлення останнього та у відповідності до специфікації, а покупець зобов`язується прийняти поставлений постачальником товар та оплатити його вартість у порядку і на умовах, погоджених сторонами у цьому договорі.

Згідно з пунктом 2.2 договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент приймання товару покупцем від постачальника. Підтвердженням приймання товару є підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) накладної та іншої обов`язкової та визначеної чинним законодавством України товарно-супровідної та транспортно-супровідної документації на товар.

Відповідно до пункту 8.1.2 договору покупець оплачує поставлений постачальником товар по мірі реалізації товару кінцевому споживачу, не пізніше 30 (тридцяти), календарних днів з дати реалізації поставленого товару.

У відповідності до пункту 12.1. договору Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін діє до 31.12.2022 включно, а в частині невиконаних зобов`язань сторін, що виникли на момент дії даного договору - до їх повного виконання.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на виконання умов укладеного договору поставки від 01.01.2016 № 13667К позивачем за період з 19.11.2021 по 24.01.2023 було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений договором товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладним на загальну суму 1 336 349 грн 82 коп.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору поставки від 01.01.2016 № 13667К та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 099 619 грн 81 коп.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що договором поставки передбачена відкладальна умова оплати поставленого товару, а саме - оплата здійснюється по мірі реалізації товару кінцевому споживачу, однак товар не реалізовано, а відтак право вимоги оплати товару у позивача ще не виникло.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 530 Цивільного кодексу України визначає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до положень частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, зокрема укладають господарський договір, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, строк (термін) виконання зобов`язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов`язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.

Згідно зі статтями 251 - 253 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частин 2-3 статті 254 Цивільного кодексу України до строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

З огляду на викладені вище приписи цивільного законодавства суд зазначає, що строки розраховуються роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Проте, договір поставки від 01.01.2016 № 13667К не встановлює чітких строків, протягом яких покупець має оплатити товар. Натомість, пункт 8.1.2. договору визначено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар по мірі реалізації товару кінцевому споживачу, не пізніше 30 (тридцяти), календарних днів з дати реалізації поставленого товару.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 вказала, що при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення Цивільного кодексу України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

Верховним Судом у постанові від 04.04.2023 по справі № 916/1349/21 було наголошено, що до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

З викладених обставин господарський суд доходить висновку, що реалізація товару у розумінні цивільного законодавства не може вважатись подією, яка неминуче має настати, оскільки вказана у пункті 8.1.2. договору обставина може і не настати, адже товар може бути взагалі нереалізованим, у т.ч. з вини покупця та з причин, незалежних від постачальника. При цьому наявність пункту 8.1.2. договору породжує для постачальника наслідок у вигляді неотримання коштів за переданий товар, а покупцю надає можливість не перераховувати за нього кошти протягом тривалого часу, який в межах даної справи становить вже понад два роки (остання поставка відбулась 24.01.2023), що є явно несправедливим.

Наведене, дозволяє суду дійти висновку, що оскільки строк оплати товару у договорі визначений фактично не був, оплата товару не залежить від події, яка має неминуче настати.

Суд враховує, що метою укладення договору поставки є отримання товару покупцем та отримання грошових коштів постачальником, тому укладаючи такий договір, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони відповідача, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий товар за період протягом 2021-2023 років, а у випадку дійсної нереалізації товару - на його повернення.

У зв`язку з тим, що позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, а тому відповідно до статті 538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Приймаючи до уваги наведене, господарський суд вважає, що положення пункту 8.1.2. договору не підлягають застосуванню при визначенні строку оплати товару, в зв`язку з чим останній мав бути оплаченим негайно після його прийняття згідно частини 2 статті 530 та частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

Відтак, у спірних правовідносинах позивач має право вимагати виконання зобов`язання у будь-який час за правилами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 20/02 від 20.02.2024 з вимогою про сплату заборгованості.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати вартості поставленого товару у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання зобов`язань з належної оплати за поставлений позивачем товар та встановленим наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки від 01.01.2016 № 13667К, з урахуванням здійснених відповідачем оплат та повернення товару, у розмірі 1 099 619 грн 81 коп.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 86 699 грн 90 коп. пені, 19 178 грн 50 коп. 3 % річних та 46 504 грн 17 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.03.2024 по 23.09.2024.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 10.1. договору сторонами погоджено, що у разі порушення стороною договору строків виконання грошового зобов`язання, передбаченого цим договором, винна сторона зобов`язана сплатити пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання, нараховану на суму грошового зобов`язання, за кожний день прострочення.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 10.1. договору.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат судом встановлено, судом встановлено, що розмір пені, відсотків річних та інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірними, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 86 699 грн 90 коп. пені, 19 178 грн 50 коп. 3 % річних та 46 504 грн 17 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги, оскільки не спростовують обставини встановлені в рішенні

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок, 8, ідентифікаційний код 32104254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еріка" (49055, місто Дніпро, вулиця Незалежності, будинок, 19А, ідентифікаційний код 31510526) 1 099 619 (один мільйон дев`яносто дев`ять тисяч шістсот дев`ятнадцять) грн 81 коп. заборгованості, 86 699 (вісімдесят шість тисяч шістсот дев`яносто дев`ять) грн 90 коп. пені, 19 178 (дев`ятнадцять тисяч сто сімдесят вісім) грн 50 коп. 3 % річних та 46 504 (сорок шість тисяч п`ятсот чотири) грн 17 коп. інфляційних втрат та 15 024 (п`ятнадцять тисяч двадцять чотири) грн 03 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька