Рішення

від 19.03.2025 по справі 922/100/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/100/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітер" (61003, м. Харків, пров. Університетський, 1; код ЄДРПОУ: 31343558) до Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2; код ЄДРПОУ: 31941174) про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

14.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Юпітер" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України", в якій просить суд стягнути з Дочірнього підприємства «Харківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юпітер» грошові кошти в розмірі 330 340,00 грн., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого зобов`язання за договором поставки (купівлі-продажу) товару №06ПЮП/10-23 від 06.10.2023 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.01.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітер" до Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/100/25. Вирішено розгляд справи №922/100/25 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

21.01.2025 через кабінет Електронного Суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№1668 від 21.01.2025), в якому просив суд надати відстрочку виконання рішення суду по даній справі на строк один рік з моменту винесення рішення по даній справі або на інший строк, який суд визнає достатнім для вирішення питань, що не дають відповідачу можливості розрахуватися з позивачем за зобов`язаннями, що стали предметом позову по даній справі.

29.01.2025 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшло пояснення по справі (вх.№2566 від 29.01.2025).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 відзив на позовну заяву (вх.№1668 від 21.01.2025) представника Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи №922/100/25. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Юпітер" процесуальний строк для надання своєї позиції (пояснення, заперечення тощо) стосовно клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду по даній справі 5 днів з дня вручення цієї ухвали.

У строк, встановлений судом, позивач своєї позиції (пояснення, заперечення тощо) стосовно клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду по даній справі не надав.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

06.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юпітер» (постачальник) та Дочірнім підприємством «Харківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (покупець) було укладено договір поставки (купівлі-продажу) товару №06ПЮП/10-23 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступний товар: пісок (арт.002) (надалі іменується - товар).

Кількість Товару, що підлягає поставці згідно умов цього Договору становить: 1000 м3.

Найменування, кількість, асортимент, ціна за одиницю та інші дані товару визначені у Специфікації - Додаток до даного Договору.

Покупець на свій розсуд, керуючись власними господарськими потребами визначає загальну кількість заявок на поставку товару та не зобов`язаний замовляти товар на всю суму, визначену сторонами як ціна Договору (п.1.2.Договору).

Обсяги придбання товару можуть бути зменшені залежно від поточних потреб покупця (п.1.3.Договору).

Згідно з п.3.1. Договору ціна цього Договору становить 252 000,00 гривень, в тому числі ПДВ 20% - 42 000,00 гривень, що станом на дату укладення Договору дорівнює загальній вартості товару.

Загальна вартість товару за цим Договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього Договору (п.3.2.Договору).

Відповідно до п.4.1. Договору розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом оплати покупцем рахунку постачальника за умови отримання від нього всіх документів, зазначених у пункті 4.2. Договору.

Покупець перераховує постачальнику суму без врахування суми ПДВ, різниця до перераховується тільки після реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних з урахуванням граничних строків реєстрації згідно п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України.

Рахунок приймається до оплати при отриманні товару та всіх документів, що підтверджують належну якість товару (сертифікат/ паспорт якості тощо), видаткових накладних, у яких вказуються дані про виробничий підрозділ покупця, який безпосередньо отримав партію товару, товарно-транспортних накладних та інших первинних документів, передбачених для даного виду товару постачальник має зареєструвати податкову накладну в єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки. У разі неподання зазначених цим пунктом Договору документів (у тому числі електронних) постачальник зобов`язується відшкодувати спричинені покупцю збитки (витрати).

Згідно з п.4.3. Договорусторони свідчать, що покупець зобов`язується розрахуватися з постачальником за отриманий товар протягом 60 календарних днів з моменту отримання від постачальника документів, зазначений в п. 4.1., п. 4.2. цього Договору. У випадку затримки постачальником передачі повного пакету документів, визначених Договором цінним листом з описом вкладення покупцю, обов`язок оплати відстрочується на цей період і настає лише після належного виконання постачальником взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до п.4.4. Договору у разі недостатності суми проведеного покупцем на постачальника платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги постачальника у такій черговості: за будь яких умов, у першу чергу сплачується (погашається) суми основного боргу, всі інші нарахування (погашаються) виключно після сплати (погашення) суми основного боргу.

Згідно з п.5.1. Договору товар постачається за рахунок та автомобільним транспортом покупця на умовах ЕXW (самовивіз зі складу постачальника).

Покупець надає постачальнику письмову заявку. У заявці покупця вказується:

- найменування товару;

- кількість товару;

- перелік матеріально-відповідальних осіб, що уповноважені покупцем одержувати товар;

- отрок/термін поставки товару.

Постачальник розглядає заявку покупця в 2-х денний строк та акцептує її або надає покупцю обґрунтовані заперечення у письмовій формі. Сторони надійшли згоди, що попадання ненадання постачальником будь-якої письмової інформації покупцю по заявці в 5 денний строк вважається в цьому Договорі відмовою постачальника від акцепту заявки покупця.

Згідно з п.10.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2023 року.

Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п.10.3.Договору).

Згідно Специфікації до Договору (Додаток) сторони погодили поставку товару (пісок (арт.002)) у кількості 1 000 куб.м на загальну суму 252 000,00 грн. (а.с.11 т.1).

Додатковою угодою №1 від 16.10.2023 до Договору у зв`язку з необхідністю додаткової закупівлі товару, сторони домовились п.1.2. Договору викласти в новій редакції:

«1.2. Найменування товару: пісок (арі.002).

Кількість товару, що підлягає поставці згідно умов цього Договору становить: 2 000 куб.м.

Найменування, кількість, асортимент, ціна за одиницю та інші дані товару визначені у Специфікації - Додаток до даного Договору.

Покупець на свій розсуд, керуючись власними господарськими потребами визначає загальну кількість заявок на поставку товару та не зобов`язаний замовляти товар на всю суму, визначену сторонами як ціна Договору.».

Згідно зі збільшенням кількості товару, сторони домовились п.3.1. Договору викласти в новій редакції: «3.1. Ціна цього Договору не може перевищувати 504 000,00 гривень. в тому числі ПДВ 20% - 84 000,00 гривень, та складається із фактичної вартості товару, поставленого протягом строку дії Договору.».

Всі інші умови Договору, не змінені цією Додатковою угодою, залишаються чинними і сторони підтверджують по ним свої зобов`язання (а.с.11 т.1).

Згідно Специфікації №2 до Договору (Додаток 2) сторони погодили поставку товару (пісок (арт.002)) у кількості 2 000 куб.м на загальну суму 504 000,00 грн. (а.с.12 т.1).

Додатковою угодою №2 від 20.10.2023 до Договору у зв`язку з необхідністю додаткової закупівлі товару, сторони домовились п.1.2. Договору і викласти в новій редакції:

«1.2. Найменування товару: пісок (арі.002).

Кількість товару, що підлягає поставці згідно умов цього Договору становить: 4 000 м3.

Найменування, кількість, асортимент, ціна за одиницю та інші дані товару визначені у Специфікації - Додаток до даного Договору.

Покупець на свій розсуд, керуючись власними господарськими потребами визначає загальну кількість заявок на поставку товару та не зобов`язаний замовляти товар на всю суму, визначену сторонами як ціна Договору.».

Згідно зі збільшенням кількості товару, сторони домовились п.3.1. Договору викласти в іншій редакції: «3.1. Ціна цього Договору не може перевищувати 1 008 000,00 гривень, у в тому числі ПДВ 20% - 168 000,00 гривень, та складається із фактичної вартості товару, поставленого протягом строку дії Договору.».

Всі інші умови Договору, не змінені цією Додатковою угодою, залишаються чинними і сторони підтверджують по ним свої зобов`язання (а.с.12 т.1).

Згідно Специфікації №3 до Договору (Додаток 3) сторони погодили поставку товару (пісок (арт.002)) у кількості 4 000 куб.м на загальну суму 1 008 000,00 грн. (а.с.13 т.1).

Позивач виставив відповідачу рахунки на оплату №37 від 10.10.2023 на суму 34 272,00 грн., №39 від 11.10.2023 на суму 99 288,00 грн., №49 від 13.10.2023 на суму 70 560,00 грн., №51 від 14.10.2023 на суму 60 480,00 грн., №53 від 16.10.2023 на суму 100 800,00 грн., №59 від 17.10.2023 на суму 50 400,00 грн., №66 від 19.10.2023 на суму 27 216,00 грн., №69 від 20.10.2023 на суму 60 480,00 грн., №72 від 23.10.2023 на суму 27 216,00 грн., №74 від 24.10.2023 на суму 67 536,00 грн., №77 від 25.10.2023 на суму 37 296,00 грн., №78 від 26.10.2023 на суму 50 400,00 грн., №80 від 26.10.2023 на суму 5 292,00 грн., №81 від 27.10.2023 на суму 5 292,00 грн., №83 від 27.10.2023 на суму 37 296,00 грн., №85 від 28.10.2023 на суму 5 292,00 грн., №88 від 30.10.2023 на суму 5 292,00 грн., №89 від 30.10.2023 на суму 47 376,00 грн., №93 від 31.10.2023 на суму 5 292,00 грн., №95 від 30.10.2023 на суму 16 632,00 грн., №96 від 31.10.2023 на суму 16 632,00 грн. (а.с.14-24 т.1).

Згідно видаткової накладної №59 від 10.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 34 272,00 грн. (а.с.25 т.1).

Згідно видаткової накладної №61 від 11.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 99 288,00 грн. (а.с.25 т.1).

Згідно видаткової накладної №71 від 13.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 70 560,00 грн. (а.с.26 т.1).

Згідно видаткової накладної №75 від 14.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 60 480,00 грн. (а.с.26 т.1).

Згідно видаткової накладної №77 від 16.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 100 800,00 грн. (а.с.27 т.1).

Згідно видаткової накладної №83 від 17.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 50 400,00 грн. (а.с.27 т.1).

Згідно видаткової накладної №92 від 19.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 27 216,00 грн. (а.с.28 т.1).

Згідно видаткової накладної №95 від 20.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 60 480,00 грн. (а.с.28 т.1).

Згідно видаткової накладної №98 від 23.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 27 216,00 грн. (а.с.29 т.1).

Згідно видаткової накладної №100 від 24.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 67 536,00 грн. (а.с.29 т.1).

Згідно видаткової накладної №103 від 25.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 37 296,00 грн. (а.с.30 т.1).

Згідно видаткової накладної №104 від 26.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 50 400,00 грн. (а.с.30 т.1).

Згідно видаткової накладної №106 від 26.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 5 292,00 грн. (а.с.31 т.1).

Згідно видаткової накладної №107 від 27.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 5 292,00 грн. (а.с.31 т.1).

Згідно видаткової накладної №109 від 27.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 37 296,00 грн. (а.с.32 т.1).

Згідно видаткової накладної №111 від 28.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 5 292,00 грн. (а.с.32 т.1).

Згідно видаткової накладної №114 від 30.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 5 292,00 грн. (а.с.33 т.1).

Згідно видаткової накладної №115 від 30.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 47 376,00 грн. (а.с.33 т.1).

Згідно видаткової накладної №119 від 31.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 5 292,00 грн. (а.с.34 т.1).

Згідно видаткової накладної №120 від 30.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 16 632,00 грн. (а.с.34 т.1).

Згідно видаткової накладної №121 від 31.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 16 632,00 грн. (а.с.35 т.1).

Всі вищезазначені видаткові накладні засвідчені електронними підписами сторін.

Відтак, на підставі вищенаведених видаткових накладних позивач поставив відповідачу товар в обсязі 3 295 куб.м на загальну суму 830 340,00 грн.

Здійснення поставки вказаного товару також підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними (а.с.36-216 т.1).

Як стверджує позивач, на час звернення із позовом відповідач розрахувався із позивачем за Договором частково в розмірі 500 000,00грн., внаслідок чого на цей час заборгованість відповідача перед позивачем за Договором складає 330 340,00 грн., що підтверджується підписаним та засвідченим печатками сторін Актом звіряння взаємних розрахунків станом на 07.11.2024 (а.с.217 т.1).

В свою чергу відповідач наявність заборгованості не спростовує, а просить суд відстрочити виконання судового рішення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Як було встановлено судом, 06.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юпітер» (постачальник), та Дочірнім підприємством «Харківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (покупець) було укладено договір поставки (купівлі-продажу) товару №06ПЮП/10-23, відповідно до п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступний товар: пісок (арт.002).

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе договірні зобов`язання, поставивши відповідачу наступний товар:

- згідно видаткової накладної №59 від 10.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 34 272,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №61 від 11.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 99 288,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №71 від 13.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 70 560,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №75 від 14.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 60 480,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №77 від 16.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 100 800,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №83 від 17.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 50 400,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №92 від 19.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 27 216,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №95 від 20.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 60 480,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №98 від 23.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 27 216,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №100 від 24.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 67 536,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №103 від 25.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 37 296,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №104 від 26.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 50 400,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №106 від 26.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 5 292,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №107 від 27.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 5 292,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №109 від 27.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 37 296,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №111 від 28.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 5 292,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №114 від 30.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 5 292,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №115 від 30.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 47 376,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №119 від 31.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 5 292,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №120 від 30.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 16 632,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №121 від 31.10.2023 позивач поставив відповідачу товар на суму 16 632,00 грн.

Вищезазначений товар було отримано відповідачем без жодних зауважень.

Відтак, на підставі вищенаведених видаткових накладних позивач поставив відповідачу товар в обсязі 3 295 куб.м на загальну суму 830 340,00 грн.

Згідно з п.4.3. Договорусторони свідчать, що покупець зобов`язується розрахуватися з постачальником за отриманий товар протягом 60 календарних днів з моменту отримання від постачальника документів, зазначений в п. 4.1., п. 4.2. цього Договору. У випадку затримки постачальником передачі повного пакету документів, визначених Договором цінним листом з описом вкладення покупцю, обов`язок оплати відстрочується па цей період і настає лише після належного виконання постачальником взятих на себе зобов`язань.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд констатує, що в матеріалах справи наявні рахунки на оплату, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні на поставку позивачем товару відповідачу на загальну суму 830 340,00 грн.

Відповідач розрахувався із позивачем за Договором частково в розмірі 500 000,00 грн.

Разом з цим, матеріали справи містять погоджений сторонами Акт звіряння взаємних розрахунків станом на 07.11.2024, згідно якого заборгованість відповідача за Договором становить 330 340,00 грн.

Відповідач доказів оплати вказаної заборгованості не надав, факт її наявності не спростував.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості за Договором з оплати за товар у розмірі 330 340,00 грн., керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 330 340,00 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі (з урахуванням коефіцієнта 0,8).

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач в позовній заяві просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат та надав орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне надати сторонам строк протягом п`яти днів з дня отримання цього рішення (враховуючи розгляд цієї справи у спрощеному провадженні) для надання до суду доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, заяв, клопотань тощо (за необхідності).

У разі ненадання сторонами вищезазначених документів у строк встановлений судом, питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу адвоката судом буде вирішено за наявними матеріалами справи.

Розглянувши клопотання (вх.№1668 від 21.01.2025) представника Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" про відстрочення виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно вимог статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Згідно з п.2 ч.6 ст.238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відстрочення виконання рішення - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю.

Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Отже, відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об`єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Звертаючись із клопотанням про відстрочення виконання рішення у цій справі відповідач визнає наявність обов`язку виконання рішення суду в даній справі, не відмовляється та не ухиляється від такого виконання, проте зазначає про існування на даний час не залежних від нього обставин, які унеможливлюють виконання судового рішення найближчим часом, також просить суд при розгляді питання про надання відстрочки виконання рішення взяти до уваги причини неналежного виконання зобов`язання, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідач вказує, що військовою агресією Російської Федерації проти України та, як наслідок, введенням воєнного стану, обумовлено те, що підприємство на даний час має значні фінансові труднощі та опинилося у скрутній фінансово-економічній кризі. Відповідач зазначає, що значні збитки відповідача та його скрутне фінансове становище підтверджуються наданими до справи фінансовими звітами (баланси, звіти про фінансові результати діяльності, звіти з праці, звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання та інші фінансові документи,) - однозначно вказують на наявність значних збитків підприємства (цифри у звітах наданих до суду підкреслені) з причин:

- зростання дебіторської заборгованості замовників у особі держави та місцевого самоврядування - Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області (договір в підтвердження надається) та Державного підприємства «ДОРОГИ ХАРКІВЩИНИ» (договір в підтвердження надається) (графа 1125 балансів);

- пошкодження основних засобів на окупованих і деокупованих територіях - що підтверджує рішення Господарського суду Харківської області по справі №922/1042/24 від 30.05.2024 про стягнення збитків у розмірі 17 011 127,00 з Російської федерації та згідно проведеної інвентаризації втрачених основних засобів та виробничих запасів, а також рухомого та нерухомого майна ДП «Харківський облавтодор» було встановлено, що розмір збитків, завданих Російською федерацією ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», складає орієнтовно в сумі 125 197,438 млн. грн.;

- зменшення обсягів робіт у зв`язку з бойовими діями у Харківській області;

- як наслідок по вище зазначеним обставинам - виникнення боргів перед кредиторами та арешт рахунків.

При цьому у відповідності до звітів із праці розмір заробітної плати зменшується, кількість робітників у періодах виконання робіт постійно зменшується.

Як стверджує відповідач, на даний час відсутня можливість виконання відповідачем зобов`язань перед позивачем, що обумовлено саме значним погіршенням фінансового становища підприємства.

Під час дії в Україні воєнного стану, відповідач є підприємством, яке є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення Харківської області в особливий період, тому як основною метою діяльності відповідача є надання послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування державного та місцевого значення у Харківській області, що підтверджує розпорядження Харківської обласної воєнної адміністрації №315В від 3.07.2023 р.

З урахуванням вище викладеного відповідач стверджує, що з причин воєнного стану у державі знаходиться у дуже складній ситуації, так, з одного боку у зв`язку з бойовими діями зменшилися обсяги робіт, є значні руйнування основних та оборотних активів, виїзд робітників підприємства, що стало на цей час підставою погіршення якості виробництва на підприємстві та його збитковості, а з другого боку не можливість Держави та місцевого самоврядування у особі створених підприємств своєчасно розраховуватися за виконані роботи за надані послуги.

За твердженнями відповідача, грошей у підприємства об`єктивно недостатньо для проведення розрахунків не тільки по зобов`язанням з позивачем, а і по іншим зобов`язанням (графи балансів під номером 1615), у тому числі і по виплаті заробітної плати, заборгованість по якій склала на кінець першого кварталу 2024 року суму у розмірі 30101000,00 грн. (графа 1630 балансу).

На переконання відповідача, негайне виконання рішення може привести до збільшення суми боргу (додається 10 % виконавчого збору та витрати на примусове виконання) та утрудненню відповідачу виплачувати заробітну плату, неможливості виконувати узяті на себе обов`язки з надання послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування державного та місцевого значення у Харківській області, що у подальшому може привести до потреби у залученні додаткових значних грошових сум для відновлення наслідків від не своєчасного надання таких послуг. В кінцевому результаті таке викликає соціальну напруженість серед осіб, що перебувають у Харківської області, та які користуються дорогами державного та місцевого значення. Погіршить обороноздатність регіону, тому як збільшиться час доставки та маневреність для забезпечення збройних сил України. Крім того надання відстрочки відповідачу враховує і інтереси позивача, тому як примусове стягнення з відповідача суми боргу за цією справою не приведе до належного виконання рішення суду, тому як відповідач не зможе надавати послуги з експлуатаційного утримання автомобільних доріг, що у свою чергу вплине на розрахунки з ним з боку державних та комунальних замовників таких послуг, що у подальшому позначиться на розрахунках з позивачем ще більше. Адже у разі ініціювання позивачем банкрутства відповідача це тільки призведе до додаткових значних витрат позивача, але не призведе додаткового позитивного результату.

Також за твердженням позивача, викладене вище також вказує, що при тих умовах, у яких зараз працює відповідач вини в тому що він не може своєчасно розрахуватися з позивачем не має. Тому просимо суд розглянути питання про надання відстрочку на один рік з моменту винесення рішення (ухвали) суду по справі. Водночас, надання такої відстрочки не заблокує роботу підприємства, дозволить підприємству отримати оплату заборгованості від замовників по договорах, що укладені між відповідачем та іншими контрагентами, з Державного або місцевого бюджету, а також спрямувати його на погашення заборгованості перед позивачем, що, в свою чергу, сприятиме настанню реальної можливості виконання рішення суду.

Заперечень проти відстрочення виконання судового рішення позивач не надав.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (вказаний висновок викладений в постанові КГС ВС від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21).

Втім, в будь-якому разі вирішуючи питання відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають дотримуватись балансу інтересів сторін на основі поданих сторонами доказів.

Тобто, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, та докази подані кожною із сторін, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п. 4.12 постанові КГС ВС від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19).

Так, суд констатує, що матеріалами справи підтверджується, що підприємство на даний час має скрутне фінансово-економічне становище, яке підтверджуються наданими відповідачем фінансовими звітами (баланси, звіти про фінансові результати діяльності, звіти з праці, звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання та інші фінансові документи,). Зростання дебіторської заборгованості замовників у особі держави та місцевого самоврядування - Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Харківській області (договір в підтвердження надається) та Державного підприємства «ДОРОГИ ХАРКІВЩИНИ» (договір в підтвердження надається) (графа 1125 балансів). Пошкодження основних засобів на окупованих і деокупованих територіях - що підтверджує рішення Господарського суду Харківської області по справі №922/1042/24 від 30.05.2024 про стягнення збитків у розмірі 17 011 127,00 з Російської федерації та згідно проведеної інвентаризації втрачених основних засобів та виробничих запасів, а також рухомого та нерухомого майна ДП «Харківський облавтодор» було встановлено, що розмір збитків, завданих Російською федерацією ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», складає орієнтовно в сумі 125 197,438 млн. грн.

При цьому, відповідач у клопотанні про відстрочку виконання судового рішення зазначив про своє бажання виконати рішення суду в повному обсязі.

Суд також враховує загальновідомі обставин, зокрема, військову агресію Російської Федерації проти України, що має негативний вплив на економіку країни, та ускладнює діяльність як позивача, так і відповідача, а отже негативно впливає на сторін спору.

Крім того, приймає до уваги часткове виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про достатню винятковість наведених обставин для застосування визначеної статтею 331 Господарського процесуального кодексу України процедури відстрочення виконання судового рішення, а тому з метою дотримання балансу інтересів обох сторін (позивача та відповідача) суд вважає можливим відстрочити виконання рішення Господарського суду Харківської області у цій справі на строк 6 місяців.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків.

Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Водночас, суд приймає до уваги, що матеріальний інтерес відповідача полягає у виконанні рішення суду таким чином, щоб це дозволило продовжити статутну діяльність відповідача, а матеріальний інтерес позивача, натомість, полягає у виконанні рішення суду у даній справі повністю та протягом розумного строку.

В той же час, суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 статті 6 Конвенції принципів на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п.1 ст.6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява №6962/02).

Однак, за практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п.1 ст.6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст.6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапивницький та інші проти України», заява №60858/00). Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №904/4566/18 та від 20.09.2018 у справі №905/2953/17.

Суд також звертає увагу, що відстрочення виконання судового рішення не сприяє ухиленню від його виконання відповідачем (боржником), а навпаки надає можливість ефективно виконати судове рішення без понесення сторонами додаткових обтяжень при його виконанні.

З огляду на вищевикладене, визначений строк відстрочення виконання цього рішення жодним чином не зумовить порушення гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції позивачу права на суд.

Разом з цим суд зазначає, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до вимог частини 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Згідно з ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Критерій розумності строку розгляду справи визначений у листі Верховного Суду України від 25 січня 2006 року №1-5/45 "Щодо перевищення розумних строків розгляду справ", в якому зазначено, що критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України", no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, "Папазова та інші проти України", no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року).

У статті 6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Великої Британії").

В даному випадку, у місті Харкові періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв`язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 № 733, зокрема шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу "Увага всім" та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі - сигнал "повітряна тривога").

Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 23).

Відповідно до наведених приписів судами запроваджено локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал "повітряна тривога" та реагування задля збереження життя і здоров`я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття.

Обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими що не потребують доказування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі №910/2116/21 (910/12050/21).

За таких обставин, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, а також перебування головуючого судді у відпустці, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого частиною 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітер" до Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути зДочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2; код ЄДРПОУ: 31941174)на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітер" (61003, м. Харків, пров. Університетський, 1; код ЄДРПОУ: 31343558) заборгованість у розмірі 330 340 (триста тридцять тисяч триста сорок) грн. 00 коп., а також суму судового збору у розмірі 3964 (три тисячі дев`ятсот шістдесят чотири) грн. 08 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Клопотання (вх.№1668 від 21.01.2025) представника Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" про відстрочення виконання судового рішення задовольнити частково.

Відстрочити виконання цього судового рішення від 19.03.2025 по справі №922/100/25 про стягнення з Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2; код ЄДРПОУ: 31941174) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітер" (61003, м. Харків, пров. Університетський, 1; код ЄДРПОУ: 31343558) заборгованості у розмірі 330 340 (триста тридцять тисяч триста сорок) грн. 00 коп., а також суми судового збору у розмірі 3 964 (три тисячі дев`ятсот шістдесят чотири) грн. 08 коп. строком на 6 місяців - до 19.09.2025.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "19" березня 2025 р.

СуддяТ.О. Пономаренко