Постанова

від 18.03.2025 по справі 620/12240/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/12240/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Ганечко О.М.,

Кузьменка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з ним нарахування та виплати на підставі Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої частини грошового забезпечення при звільненні;

- зобов`язати відповідача у відповідності до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої частини грошового забезпечення при звільненні за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.12.2018 по день фактичної виплати включно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки що порушення строків виплати індексації грошового забезпечення є підставою для нарахування йому компенсації втрати частини доходу.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 29.12.2018 по 06.06.2024 у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 29.12.2018 по 06.06.2024 у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Зазначена апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки індексація грошового доходу не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, адже є механізмом компенсаційних виплат, яка розраховується виходячи із розміру грошового забезпечення, з метою підтримання купівельної спроможності в умовах зростання цін, для забезпечення достатнього життєвого рівня.

Крім того, індексація грошового доходу не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, адже є механізмом компенсаційних виплат, яка розраховується виходячи із розміру грошового забезпечення, з метою підтримання купівельної спроможності в умовах зростання цін, для забезпечення достатнього життєвого рівня.

Центральна телерадіостудія Міністерства оборони України є підрозділом Збройних Сил України, прибуток не отримує та власними обіговими коштами не володіє, здійснює виплати та несе витрати виключно за розпорядженнями та в межах, визначених вищими органами військового управління, тому відповідачем має виступати Кабінет Міністрів України - орган, який визначає та затверджує розмір грошового забезпечення, а також Міністерство оборони України - орган, який визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення, в тому числі є розпорядником бюджетних коштів, виділених на забезпечення обороноздатності держави та соціального захисту військовослужбовців.

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, враховуючи, що рішення суду було добровільно виконано 06.06.2024, а позивач звернувся до суду лише 09.09.2024, відтак підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в період з 19.11.2015 по 28.12.2018 проходив службу у Центральній телерадіостудії.

У той же час, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 по справі №620/14414/23 зобов`язано Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2018 включно, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду відповідач 06.06.2024 перерахував позивачу відповідні кошти.

Вважаючи, що порушення строків виплати індексації грошового забезпечення є підставою для нарахування спірної компенсації, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення суду за період з 29.12.2018 по 06.06.2024, нарахованого та виплаченого з затримкою, є протиправною, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає відновленню.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 цього Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01.01.1998, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №159 від 21.02.2001, якою затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок № 159).

У силу вимог пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно із пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію особа набуває саме в момент отримання доходу.

При цьому, за правилами статтей 3-5 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.

З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

У той же час, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.

Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №815/3998/16, від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 31.03.2020 у справі №817/621/18 та від 26.02.2020 у справі №826/8319/16.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в період з 19.11.2015 по 28.12.2018 проходив службу у Центральній телерадіостудії.

У той же час, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/14414/23 зобов`язано Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.12.2018 включно, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду відповідач 06.06.2024 перерахував позивачу відповідні кошти.

Відтак, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення (індексації), адже вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу (сум індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку індексації та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14 травня 2019 року по справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року по справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року по справі №420/7633/20 та від 09 серпня 2022 року по справі №460/4765/20.

Отже, несвоєчасне нарахування сум індексації відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням відповідачем такої індексації при звільненні з служби, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що її виплачує, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Твердження апелянта про неналежність відповідача суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, враховуючи, що саме відповідачем при виплаті позивачеві належних сум перерахованого грошового забезпечення не дотримано строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.

Посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів оцінює критично, враховуючи наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строком.

Втім, за приписами частини першої статті 233 КЗпП (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

За правилами частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відтак, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.

Враховуючи, що на звільнення позивача з військової служби (28 грудня 2018 року) частина друга статті 233 КЗпП діяла у редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, тому позивач дотримався вимог законодавства щодо строку звернення.

У даному випадку, день фактичної виплати грошового доходу не впливає на період за який буде здійснюватися виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі №440/6875/24.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.М. Ганечко

В.В. Кузьменко