Постанова

від 17.03.2025 по справі 539/1095/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/1095/24 Номер провадження 22-ц/814/839/25Головуючий у 1-й інстанції Даценко В.М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.,

за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Павличенка Володимира Григоровича, представника ОСОБА_1 , на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2024 року (час ухвалення судового рішення з 11:37:22 (23 жовтня 2024 року) до час не зазначений), дата виготовлення повного тексту судового рішення - 23 жовтня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» і ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

У С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду у розмірі 300 000 грн та із ПрАТ «СТ «Іллічівське» - 100 000 грн моральної шкоди.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що 16.06.2016 близько 11 год. 30 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи власним автомобілем «Mercedes-Benz E 300D», державний номерний знак НОМЕР_1 , в с. Городище Чорнухинського району Полтавської області допустив зіткнення із велосипедом під керуванням її батька ОСОБА_3 , котрий перетинав проїзну частину вулиці в напрямку з правого боку ліворуч по ходу руху автомобіля. Внаслідок зіткнення ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта №161 від 04.08.2016 за результатами проведеної судово-медичної експертизи відносно живої особи мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя і призвели до смерті потерпілого. Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

17.06.2016 відомості про дорожньо-транспортну пригоду внесені до ЄРДР за №12016170000000304 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України, де позивачка визнана потерпілою.

31.05.2017 постановою слідчого кримінальне провадження закрито відповідно до п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю в діяннях обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Позивачка стверджує, що внаслідок смерті батька вона зазнала душевних страждань, тривалий час перебуває у психічному стресі, отриманому через смерть батька внаслідок ДТП, зазнала непоправної втрати через його смерть, тож вважає, що заподіяння моральної шкоди їй, дочці потерпілого фактом спричинення смерті її батька джерелом підвищеної небезпеки є підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від доведеності вини відповідача ОСОБА_2 . З урахуванням наведених обставин вважає, що розмір завданої їй моральної шкоди відповідачем ОСОБА_2 становить 300 000 грн.

Крім того, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Mercedes-Benz E 300D», державний номерний знак НОМЕР_1 , на дату ДТП була застрахована у ПрАТ «СТ «Іллічівське» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Позивачка неодноразово зверталася до ПрАТ «СТ «Іллічівське» із заявою про відшкодування моральної шкоди, однак її заяви поверталися без вручення.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» на користь ОСОБА_1 16 536 (шістнадцять тисяч п`ятсот тридцять шість) грн відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 000 (тридцять тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі адвокат Павличенко В.Г., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, стягнувши із ОСОБА_2 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції при вирішенні спору не дав належної оцінки встановленим фактичним обставинам, а також доказам, поданим у підтвердження доводів позовної заяви у частині вимог, пред?явлених до винуватця дорожньо-транспортної пригоди.

Суд не врахував поважний вік батька потерпілої, обставини, внаслідок яких він помер, та ступінь душевних страждань позивачки, пов?язаних зі смертю батька.

Відзив на апеляційну скаргу судом не отримано.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав:

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.06.2016 близько 11 год. 30 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 , в с. Городище Чорнухинського району Полтавської області, проїжджаючи повз будинок АДРЕСА_1, допустив зіткнення із велосипедом під керуванням ОСОБА_3 , котрий перетинав проїзну частину вулиці в напрямку з правого боку ліворуч по ходу руху автомобіля.

Внаслідок зіткнення ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта №161 від 04.08.2016 за результатами проведеної судово-медичної експертизи відносно живої особи мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя і призвели до смерті потерпілого.

Відомості за вказаним фактом було внесено до ЄРДР за № 12016170000000304 від 28.03.2021 за ознаками складу злочину передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Постановою слідчого від 31.05.2017 кримінальне провадження № 12016170000000304 від 28.03.2021 закрито у зв`язку з відсутністю у діях водія ОСОБА_2 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України (а.с.15-18).

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 26.06.2017, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14.07.2017, відмовлено у задоволенні скарги на вищевказану постанову слідчого від 31.05.2017. Ухвала набрала законної сили 14.07.2017 року (а.с.19-20).

Задовольняючи частково позовні вимоги, пред?явлені до ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що у справі не встановлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому наявні підстави для відшкодування позивачці, дочці загиблого, моральної шкоди.

При цьому суд врахував положення ч.2 ст.1193 ЦК України, які передбачають, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Постановою слідчого про закриття кримінального провадження встановлено, що загиблий ОСОБА_3 , рухаючись на велосипеді в стані алкогольного сп`яніння, порушив п.10.2 Правил дорожнього руху. Такі дії з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з ДТП.

Вказані дії ОСОБА_3 свідчать, що ним була допущена груба необережність, яка сприяла виникненню шкоди, що відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду оскаржується лише у частині вимог, пред?явлених до ОСОБА_2 , учасника дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якого застрахована, тому обгрунтованість рішення суду в іншій частині відповідно до приписів ст.367 ЦПК України не перевіряється.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Положеннями ч.2 ст.1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій

та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

У відповідності до частини другої статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

У справі, що розглядається, постановою про закриття кримінального провадження від 31 травня 2017 року (а.с.15-180) встановлено, що загиблий ОСОБА_3 , рухаючись на велосипеді в стані алкогольного сп`яніння, порушив п.10.2 Правил дорожнього руху, і такі дії з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з ДТП.

Наведені обставини не спростовані у встановленому законом порядку і не заперечуються в апеляційній скарзі, тому суд першої інстанції обгрунтовано висновував про наявність у діях потерпілого ОСОБА_3 грубої необережності.

У постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року (справа № 445/370/19), від 20 травня 2021 року (справа №501/2015/16) касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що виникненню шкоди, завданої потеріплому, сприяла груба необережність самого потерпілого, який перебував у стані алкогольного сп`яніння й порушив Правила дорожнього руху - переходив проїзну частину у невстановленому місці безпосередньо перед транспортним засобом, що наближається. За вказаних обставин, при вирішенні питання про розмір відшкодування шкоди, завданої володільцем джерела підвищеної небезпеки, наявні підстави для зменшення її розміру на підставі частини другої статті 1193 ЦК України.

Безперечно, що смерть батька є непоправною втратою для будь-якої особи, проте, враховуючи встановлені у цій справі обставини, суд першої інстанції дотримався вимог розумності і справедливості.

Як матеріали справи, так і апеляційна скарга не містять посилань на факти і відповідні докази, які б давали підстави ставити під сумнів обгрунтованість висновків суду першої інстанції у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Павличенка Володимира Григоровича , представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 17 березня 2025 року.

Головуючий суддя О. А.Лобов

Судді А.І.Дорош

В.М. Триголов