Постанова

від 05.03.2025 по справі 910/7277/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2025 р. Справа№ 910/7277/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

представники учасників справи у судове засідання 05.03.2025 не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023

у справі № 910/7277/23 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт"

до Приватного акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком"

про стягнення 1 152 988,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Крафт" (далі - позивач, ТОВ «Крафт») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київбудком" (далі - відповідач, ТОВ "Київбудком") про стягнення 1 152 988,20 грн заборгованості за договором поставки від 01.02.2018 № 34.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 34 від 01.02.2018.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" заборгованість у розмірі 540691 грн. 43 коп., 3% річних у розмір 5510 грн. 60 коп., втрати від інфляції у розмірі 16373 грн 12 коп., штраф у розмірі 61569 грн 00 коп., судовий збір у розмірі 9362 грн. 16 коп.

В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 335228,42 грн, суму донарахування у розмірі 193615,63 грн. відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивовано тим, що:

- факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого підтверджено матеріалами справи, не спростований відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 540691,43 грн. підлягають задоволенню;

- оскільки факт прострочення відповідача перед позивачем виконання грошового зобов`язання є документально підтвердженим, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені до стягнення суми за загальний період з 01.01.2023 по 31.03.2023 інфляційних втрат у розмірі 16373,12 грн та 3% річних за період з 01.01.2023 по 04.05.2023 у розмірі 5510,60 грн, 61569,00 грн. штрафу, є обґрунтованими та арифметично вірними, і підлягають задоволенню

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог мотивовано тим, що:

- оскільки, позивач нарахував пеню за період з 01.01.2023 по 04.05.2023, що суперечить умовам договору та приписам ст. 231, 232 Господарського кодексу України, вимоги про стягнення пені у розмірі 335228,42 грн. задоволенню не підлягають;

- згідно умов договору, позивач мав виставити відповідачу рахунок на суму доплати у розмірі 193615,63 грн., проте, суду відповідний рахунок наданий не був, як і не вказано в позові про його виставлення, як не було і доведено належними доказами зміни ціни на ринку, у зв?язку з чим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Крафт" 11.08.2023 (згідно поштового трекера на конверті) звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/7277/23 в частині вирішення спору про стягнення пені за прострочення строків оплати у сумі 335228,42 грн., стягнення суми донарахування у розмірі 193 615,63 грн. та стягнення суми судового збору у сумі 17 294,82 грн. та прийняти у скасованій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення в оскаржуваній частині порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Так, в апеляційній скарзі підставами для скасування рішення в частині вирішення спору про стягнення пені за прострочення строків оплати у сумі 335228,42 грн., стягнення суми донарахування у розмірі 193 615,63 грн., скаржником зазначено наступне:

- саме з 01.01.2023 відповідач відмовився добровільно виплатити залишок заборгованості - 540 691,43 грн., у зв?язку з чим розрахунок пені починається з 01.01.2023, оскільки дата останнього надходження грошових коштів - 30.12.2022;

- Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 було доповнено розділ ІХ Прикінцевих положень Господарського кодексу України пунктом 7, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину;

- позивач здійснив вірний розрахунок пені, застосував період з 01.01.2023 по 04.05.2023 на залишок суми боргу 540 691,00 грн, внаслідок чого сума пені становить 335 228,42 грн;

- пунктом 6.3 договору визначено, що покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення, а тому умови укладеного між сторонами договору свідчать про встановлення сторонами іншого (більшого), ніж передбачено чинним законодавством (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) період нарахування пені за порушення умов договору, скаржник вважає, що нарахування пені за період понад 6 місяців - є законним;

- прайс-лист, який формується кожен раз коли змінюється ціна - є належним та допустимим доказом зміни ціни;

- 31.03.2023 на адресу ПрАТ «КБК «Київбудком» позивач направив вимогу про сплату боргу з урахуванням перерахунку цін товарів по актуальним цінам, і вказана вимога разом з прайс-листом була відправлена за допомогою служби кур`єрської доставки, що підтверджується декларацією № 5126430;

- у наведеній поштовій декларації № 5126430 у розділі 8 зазначена адреса адресата на якого скеровано відправлення, яка збігається з адресою зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань а саме, 01010, місто Київ, провулок Бутишів, будинок 10, а у розділі 10 в описи вкладення вказано «Вимога вих. 31/03 від 31.03.23 про сплату заборгованості; прайс-лист на 31.03.2023; у розділі 4 вказано, що повідомлення про вручення здійснюється з телефоном; номера телефонів вказані у декларації;

- служба кур`єрської доставки повідомила ТОВ «Крафт», по телефону вказаному в декларації, що відправлення доставлено до адресата;

- ненадання рахунку не звільняє відповідача від обов`язку сплатити надані послуги, а відсутність рахунку не є безумовною підставою для відмови у задоволенні стягнення суми 193 615,63 грн. на підставі того, що відповідач отримав вимогу, з детальним розрахунком щодо кожного товару, а отже, суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо відмови у задоволенні стягнення суми донарахування 193 615,63 грн на підставі того, що відсутні докази отримання адресатом вимоги.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

24.07.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 2, 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, посилаючись на те, що:

- суд першої інстанції правильно вказав, що у даній справі пункт 6.3 Договору не містить іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ні вказівки на подію, що неминуче має настати;

- умова договору про сплату пені за кожен день прострочення виконання зобов?язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого строку, ніж того, що передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, за який нараховуються штрафні санкції;

- у договорі сторони обумовили відстрочення платежу на 7 календарних днів від дати поставки товару, а тому, оплата товару мала бути здійснена відповідачем на користь позивача у строк до 24.02.2022, і відповідно, прострочення відповідачем грошового зобов`язання настало з 25.02.2022, і відповідно з цієї дати почався шестимісячний строк нарахування пені, який припинився 25.08.2022;

- відповідачем також під час розгляду справи було здійснено часткове погашення суми боргу в розмірі 120 000,00 грн., шляхом сплати згідно платіжного доручення № 21621 від 07.07.2023, що позивач не повідомив суду першої інстанції, при умові, що оскаржуване рішення ухвалено 24.07.2023;

- згідно умов договору, позивач мав виставити відповідачу рахунок на суму доплати у розмірі 193615,63 грн., проте, суду відповідний рахунок наданий не був, як не було і надано доказів виставлення вимоги № 31/03 від 31.03.2023, не було доведено належними доказами зміни ціни на ринку, у зв?язку з чим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/7277/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7277/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/7277/23.

28.08.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7277/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд справи призначено на 28.09.2023.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відрядженні, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями у справі №910/7277/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 прийнято справу №910/7277/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2023 відкладено розгляд справи на 21.11.2023.

У зв`язку з тим, що суддя Шаптала Є.Ю. перебуватиме у відпустці з 20.11.2023 по 08.12.2023, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями у справі №910/7277/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 прийнято справу №910/7277/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Тарасенко К.В.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. 21.11.2023 у відпустці по сімейним обставинам, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.11.2023 у справі №910/7277/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 прийнято справу №910/7277/23 визначеною колегією суддів, призначено розгляд справи на 30.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 відкладено розгляд справи на 29.02.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 зупинено апеляційне провадження у справі №910/7277/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №911/952/22. Зобов`язано сторін повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №911/952/22.

20.12.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" надійшла заява про поновлення апеляційного провадження по справі №910/7277/23, в якій повідомлено про винесення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 16.10.2024 у справі №911/952/22.

Разом з тим, судді перебували у відпустках. Питання щодо поновлення апеляційного провадження здійснюється після виходу суддів з відпусток.

Відповідно до ст. 230 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 поновлено апеляційне провадження у справі № 910/7277/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, розгляд справи призначено на 05.03.2025.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 05.03.2025 учасники справи своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення ухвал суду в електронний кабінет в системі "Електронний суд".

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 01.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Крафт" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Київська будівельна компанія "Київбудком" (покупець) було укладено договір поставки № 34 відповідно до п. 1.1, 1.2 якого на умовах даного договору постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві металопродукцію, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити визначений товар. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення, а також строки та умови поставки відповідно до ІНКОТЕРМС 2010, визначаються специфікаціями або у рахунках постачальника.

Згідно п. 2.3, 2.4 договору, покупець здійснює оплату протягом 7 календарних днів з дня отримання партії товару від постачальника. Сторони можуть досягти згоди щодо інших умов розрахунків за цим договором. Досягнення такої згоди підтверджується додатковою угодою.

Пунктом 3.2.1 договору визначено, що покупець зобов`язується прийняти товар від постачальника та здійснити оплату за товар у строки і порядку, передбачені цим договором та/або специфікацією, або в рахунку постачальника, або повернути товар за свій рахунок в кількості та асортименту згідно видаткової накладної, протягом 3 робочих днів після отримання письмової вимоги постачальника.

Згідно п. 6.1.1, п. 6.3, п. 6.4 договору, порушенням договору є його невиконання або не належне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору. За прострочення строків оплати товару, встановлених в договорі та додатках до нього, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення. За кожний випадок порушення обов`язку згідно п. 3.2.1 договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості поставленого товару.

Згідно п. 9.1 договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що випливають з договору. Якщо не пізніше ніж за 15 днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про намір його розірвати, договір вважається продовженим на той самий строк.

В підтвердження обставин поставки товару позивачем відповідачу до матеріалів справи долучено видаткову накладну № КА17-02-01 від 17.02.2022 на суму 615691,43 грн. Накладна підписана та скріплена печатками обох контрагентів без зауважень. Також до матеріалів справи долучено товарно-транспортну накладну № 17-02-01 від 17.02.2022 щодо поставки позивачем відповідачу товару на суму 615691,43 грн. ТТН, в тому числі, містить підпис та печатку отримувача товару.

Відповідач частково оплатив вартість поставленого товару на суму 75000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 19804 від 14.10.2022 на суму 5000,00 грн, № 19959 від 31.10.2022 на суму 5000,00 грн, № 20337 від 23.12.2022 на суму 50000,00 грн, № 20430 від 30.12.2022 на суму 15000,00 грн.

Позивачем був поставлений товар на загальну суму 615691,43 грн за договором № 43 від 01.02.2018, який був прийнятий відповідачем, проте оплачений в частині на суму 75000,00 грн. Отже, спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання по сплаті за поставлений товар.

Крім того, відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу зазначено про те, що відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції було здійснено часткове погашення суми боргу в розмірі 120 000,00 грн., шляхом сплати згідно платіжного доручення № 21621 від 07.07.2023, що позивач не повідомив суду першої інстанції, при умові, що оскаржуване рішення ухвалено.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, з урахуванням її меж, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як підтверджується матеріалами справи, позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 615691,43 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, які підписані сторонами без заперечень та зауважень.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У договорі сторони обумовили відстрочення платежу на 7 календарних днів від дати поставки товару, а тому, оплата товару мала бути здійснена відповідачем на користь позивача у строк до 24.02.2022, і відповідно, прострочення відповідачем грошового зобов`язання настало з 25.02.2022.

Також, позивач у позові зазначав, що відповідачем були здійснені наступні оплати отриманого товару загалом на суму 75 000,00 грн.:

- 10.10.2022 сплачено 5 000,00 грн. (платіжне доручення № 19804);

- 31.10.2022 сплачено 5 000,00 грн. (платіжне доручення № 19959);

- 23.12.2022 сплачено 50 000,00 грн. (платіжне доручення № 20337);

- 30.12.2022 сплачено 15 000,00 грн. (платіжне доручення № 20430).

В свою чергу, суд першої інстанції зазначив, що відповідач сплатив за товар грошові кошти у сумі 75000,00 грн, в зв`язку з чим сума не оплаченого товару становить 540691,43 грн.

Положеннями ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд першої інстанції зазначив, що доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем товару, до матеріалів справи не надано, у зв?язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки факт поставки позивачем відповідачу товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 540691,43 грн. - є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

У вказаній частині рішення суду першої інстанції позивачем у даному апеляційному провадженні - не оскаржується.

Проте, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач в апеляційній скарзі зазначав про те, що під час розгляду справи судом першої інстанції було здійснено часткове погашення суми боргу в розмірі 120 000,00 грн., шляхом сплати згідно платіжного доручення № 21621 від 07.07.2023, що позивач не повідомив суду першої інстанції, при умові, що оскаржуване рішення проголошено 24.07.2023.

Суд апеляційної інстанції, керуючись правами, наданими ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених у статті 2 Господарського процесуального кодексу України та ст. 124, 129 Конституції України, вирішив прийняти до розгляду на стадії апеляційного провадження новий доказ - платіжне доручення № 21621 від 07.07.2023, оскільки він має значення для встановлення стану розрахунків між учасниками спору. При цьому, з огляду на те, що відповідні обставини стосовно сплати 120 000,00 грн. не були повідомлені позивачем суду першої інстанції, хоча юридична особа зобов`язана знати власний майновий стан, відповідні обставини сплати були здійснені 07.07.2023, тобто, позивач міг проявити розумну обачність та добросовісність, і перевірити надходження коштів на власні рахунки перед судовим засіданням 23.07.2023, і повідомити суд першої інстанції про наявність відповідної оплати.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що врахування здійсненої відповідачем сплати суми основного боргу в сумі 120 000,00 грн., яка була здійснена до ухвалення оскаржуваного рішення, - є справедливим, оскільки попередить необґрунтоване присудження до стягнення заборгованості у цій частині, стягнення відповідних коштів у виконавчому провадженні, а також узгоджується з приписами ст. ст. 2, 14, ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, у зв?язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 420 691,43 грн. - є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ст. 549 ЦК України).

За кожний випадок порушення обов`язку згідно п. 3.2.1 договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості поставленого товару (п. 6.4 договору).

Пунктом 3.2.1 договору покупець зобов`язується прийняти товар від постачальника та здійснити оплату за товар у строки і порядку, передбачені цим договором та/або специфікацією, або в рахунку постачальника, або повернути товар за свій рахунок в кількості та асортименту згідно видаткової накладної, протягом 3 робочих днів після отримання письмової вимоги постачальника.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В свою чергу, оскільки факт прострочення відповідача перед позивачем виконання грошового зобов`язання встановлено, суд першої інстанції, перевіривши розрахунки позивача, наведені у позовній заяві, дійшов висновку, що заявлені до стягнення суми за загальний період з 01.01.2023 по 31.03.2023 інфляційних втрат у розмірі 16373,12 грн та 3% річних за період з 01.01.2023 по 04.05.2023 у розмірі 5510,60 грн, 61569,00 грн. штрафу, нараховані на існуючу суму боргу у той час (540 691,43 грн.), є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині задоволені повністю. У вказаній частині рішення суду першої інстанції позивачем у даному апеляційному провадженні - не оскаржується.

В свою чергу, позивач заявив до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов?язання по договору 335 228,42 грн. пені, визначивши період прострочення оплати існуючої у цей період суми боргу у розмірі 540 691,43 грн. з 01.01.2023 по 04.05.2023, проте, у задоволенні вимоги позивача в цій частині судом першої інстанції було відмовлено з огляду на те, що вимоги позивача в цій частині суперечать умовам договору та приписам ст. 231, 232 Господарського кодексу України.

Зокрема, суд першої інстанції відмовляючи у стягненні 335 228,42 грн. пені дійшов висновку, що:

- пункт 6.3. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати; умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції;

- отже, умову, передбачену у пункті 6.3. Договору поставки товару №34, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України;

- оскільки прострочення відповідача настало з 25.02.2022, а отже саме з цієї дати у позивача виникло право на нарахування пені, натомість вказане право припинилось 25.08.2022, і відповідно, у позивача відсутнє право нараховувати пеню поза межами періоду з 25.02.2022 по 25.08.2022;

- оскільки, позивач нарахував пеню за період з 01.01.2023 по 04.05.2023, що суперечить умовам договору та приписам ст. 231, 232 Господарського кодексу України, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 335228,42 грн.

Скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції у наведеній частині.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно п. 6.3, 6.6 договору за прострочення строків оплати товару, встановлених в договорі та додатках до нього, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення. Сторони дійшли згоди встановити трирічний період часу в частині стягнення штрафних санкцій за цим договором.

Так, відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом частин 4 і 6 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.

Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 (до вирішення якої провадження зупинялось і у даній справі) зробила наступні висновки:

75. Системний аналіз наведених норм дозволяє стверджувати, що незалежно від того, які правовідносини урегульовано конкретними нормами права, наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкції), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

76. Отже, поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені.

77. Тобто вжитий законодавцем у цьому випадку займенник "кожний (кожен)" пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення.

78. Натомість порядок застосування штрафних санкцій закріплено в нормах статті 232 ГК України, частина шоста якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

79. За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

80. Однак таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором" допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми (див., для прикладу як інше встановлене законом правило нарахування пені, частину першу статті 17 Закону України "Про державні резерви", яка визначає, що у разі прострочення поставки матеріальних цінностей до державних резервів постачальник сплачує пеню за кожний день прострочення поставки до фактичного виконання зобов`язання).

81. Тож положення частини шостої статті 232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

82. За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

83. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі № 910/23911/16, від 13 вересня 2019 року у справі № 902/669/18).

84. При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а й право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (див. постанову Верховного Суду України від 21 червня 2017 року в справі № 910/2031/16 (провадження № 3-432гс17) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 916/804/17, від 07 серпня 2018 року у справі № 917/2013/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, від 27 лютого 2024 року у справі № 911/858/22).

85. Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

86. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

87. Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений.

88. Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.

89. Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

90. У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20).

91. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

92. У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

93. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

94. Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.

95. Подібний висновок до застосування частини шостої статті 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/15492/17, від 01 липня 2019 року у справі № 910/4377/18, від 08 липня 2019 року у справі № 910/4375/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 914/508/17, від 15 листопада 2019 року у справі № 904/1148/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 911/634/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/12765/19, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року № 910/17317/17, від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції встановив, що пунктом 6.3 договору сторони визначили, що за прострочення строків оплати товару, встановлених в договорі та додатках до нього, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежуза кожен день прострочки за весь період прострочення.

Отже, проаналізувавши наведений пункт Договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що він містить вказівку на інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є більшим шести місяців, адже окрім словосполучення «за кожен день прострочення» сторонами узгоджено сплату пені «за весь період прострочення», а отже, нарахування пені не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню в контексті спірних правовідносин підлягає саме строк, встановлений договором, який охоплюється всім періодом прострочення виконання грошового зобов?язання.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції зроблено помилкові висновки про те, що умову, передбачену у пункті 6.3. Договору поставки товару №34 неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України та про те, що позивачем безпідставно нараховано пеню за період з 01.01.2023 по 04.05.2023 внаслідок суперечності таких дій умовам договору та приписам ст. 231, 232 ГК України. Навпаки, такі дії позивача узгоджуються з умовами договору, і не суперечать їм.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже як встановлено, пункт 6.3 договору містить вказівку на інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України.

Так, як зазначено вище, оскільки прострочення відповідача настало з 25.02.2022, а отже саме з цієї дати у позивача виникло право на нарахування пені протягом всього періоду прострочення виконання грошового зобов?язання відповідачем, що зумовлено наявністю у пункті 6.3 Договору формулювання «за кожен день прострочки за весь період прострочення».

Як підтверджується наявними матеріалами справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 335 228,42 грн. пені, яка нарахована за період прострочення з 01.01.2023 по 04.05.2023 на суму боргу, яка існувала у вказаний період - 540 691,43 грн. (оскільки відповідачем здійснювались часткові оплати суми боргу, зокрема, 30.12.2022 здійснено часткову оплату у розмірі 15 000,00 грн.).

Суд апеляційної інстанції, здійснивши власний перерахунок пені, дійшов висновку, що позивачем при здійсненні розрахунку помилково застосовано ставку суми боргу у розмірі 540 691,00 грн., коли сума боргу фактично складає 540 691,43 грн., і виходячи з якої сума пені, за розрахунком суду апеляційної інстанції складає 335 228,69 грн. Проте, не виходячи за межі позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в цій частині в сумі 335 228,42 грн.

Також, позивач у позові просив стягнути з відповідача донарахування вартості товару у розмірі 193615,63 грн., у задоволенні вимоги позивача в цій частині судом першої інстанції було відмовлено.

Скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції у наведеній частині.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

У разі зміни цін виробниками металопродукції, цін на послуги, матеріали, енергоносії, тарифи транспорту, сировинні ресурси та (або) інші не передбачені витрати, постачальник має право змінити ціни на відвантажений, але вчасно не оплачений товар (п. 2.7 договору).

Позивач звернувся до відповідача з вимогою № 31/03 від 31.03.2023, в якій з посиланням на п. 2.7 договору донарахував вартість отриманого та своєчасно не оплаченого товару та просив сплатити борг у сумі 734307,06 грн з урахуванням донарахування.

У вимозі зазначено, що в разі відсутності обґрунтованого заперечення щодо розрахунку протягом 3 днів з дня отримання вимоги, ТОВ "Крафт" буде вважати суму донарахування прийнятою ПрАТ "КБК "Київбудком" до сплати. Обсяг донарахування обгрунтований прайс-листом, долученим до матеріалів справи та направленим відповідачу.

До матеріалів справи позивачем також долучено накладну № 5126430 на кур`єрську доставку вимоги на адресу відповідача 31.03.2023. Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, накладна не містить ні підпису, ні будь-яких інших відміток у графі 9 «Отримав» про отримання вимоги адресатом та/або його уповноваженою особою.

Доводи скаржника про те, що у наведеній поштовій декларації № 5126430 у розділі 8 зазначена адреса адресата на якого скеровано відправлення, яка збігається з адресою зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань а саме, 01010, місто Київ, провулок Бутишів, будинок 10, а у розділі 10 в описи вкладення вказано «Вимога вих. 31/03 від 31.03.23 про сплату заборгованості; прайс-лист на 31.03.2023; у розділі 4 вказано, що повідомлення про вручення здійснюється з телефоном; номера телефонів вказані у декларації, а служба кур`єрської доставки повідомила ТОВ «Крафт», по телефону вказаному в декларації, що відправлення доставлено до адресата - судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що спростовуються більш вірогідним доказом неотримання відповідачем вказаного відправлення, а саме накладною № 5126430 на кур`єрську доставку, в якій , як встановлено судом апеляційної інстанції, накладна не містить ні підпису, ні будь-яких інших відміток у графі 9 «Отримав» про отримання вимоги адресатом та/або його уповноваженою особою.

Доводи скаржника про те, що служба кур`єрської доставки повідомила ТОВ «Крафт», по телефону вказаному в декларації, що відправлення доставлено до адресата - судом апеляційної інстанції також відхиляються як такі, що не підтверджені жодними належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, оскільки докази отримання адресатом вимоги надані не було, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк на висловлення заперечень відповідачем на суму донарахування не розпочався.

Також, згідно п. 2.1, 2.2 договору, ціна за одиницю товару та загальна вартість кожної партії товару узгоджується сторонами і вказується в специфікації або рахунку постачальника. Загальна сума договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх рахунках, які були виставлені постачальником для оплати покупцю по договору, та/або у видаткових накладних постачальника.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, згідно умов договору, позивач мав виставити відповідачу рахунок на суму доплати у розмірі 193615,63 грн. Проте, відповідний рахунок наданий не був позивачем разом з позовом .

Крім того, договором передбачено право позивача на донарахування за умови зміни цін виробниками металопродукції, цін на послуги, матеріали, енергоносії, тарифи транспорту, сировинні ресурси та (або) інші не передбачені витрати. В підтвердження існування зазначених вище обставин позивач надав свій прайс-лист, який обгрунтовано визнаний судом першої інстанції неналежним та недопустимим доказом зміни ціни на ринку, а доводить лише зміну цін позивача. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача донарахованої вартості товару у сумі 193615,63 грн. -задоволенню не підлягає.

Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції , проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі знайшли своє часткове підтвердження матеріалами справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що:

- доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження матеріалами справи (а саме в частині вимог щодо стягнення пені в сумі 335 228,42 грн.), у вказаній частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п.п. 1-4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 335 228,42 грн. пені;

- в решті доводи апеляційної скарги щодо вимог про стягнення донарахованої вартості товару у сумі 193615,63 грн. не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в рішенні в оскаржуваній частині, і в цій частині рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, і підлягає залишенню без змін у цій частині на підставі ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України;

- рішення суду першої інстанції в частині стягнення 120 000,00 грн. основного боргу підлягає скасуванню, з закриттям провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, та присудженням до стягнення суми основного боргу в розмірі 420 691,43 грн.;

- в решті оскаржуване рішення - слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 14 390 (чотирнадцять тисяч триста дев?яносто) грн. 59 коп. судового збору за подачу позову, з урахуванням того, що часткова сплата суми основного боргу здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі, а також 7 542,64 грн. за подачу апеляційної скарги в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення пені;

- в решті судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги щодо вимоги про стягнення донарахованої вартості товару - залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/7277/23 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/7277/23 в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення пені в сумі 335 228,42 грн. - скасувати та ухвалити у скасованій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 335 228,42 грн. пені.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/7277/23 в частині стягнення 120 000,00 грн. основного боргу - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн. основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, з присудженням до стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 420 691,43 грн.

4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/7277/23 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

5. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/7277/23 в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" (01010, м. Київ, провулок Бутишів, будинок 10; ідентифікаційний код 24934463) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" (65098, м. Одеса, вулиця Степна, будинок 1; ідентифікаційний код 31760612) заборгованість у розмірі 420 691 (чотириста двадцять тисяч шістсот дев`яносто одну) грн. 43 коп., 3% річних у розмір 5510 (п`ять тисяч п`ятсот десять) грн. 60 коп., втрати від інфляції у розмірі 16373 (шістнадцять тисяч триста сімдесят три) грн 12 коп., штраф у розмірі 61569 (шістдесят одну тисячу п`ятсот шістдесят дев`ять) грн 00 коп., пеню у розмірі 335 228 (триста тридцять п?ять тисяч двісті двадцять вісім) грн. 42 коп., а також 14 390 (чотирнадцять тисяч триста дев?яносто) грн. 59 коп. судового збору за подачу позову.

3. В решті вимог про стягнення донарахованої вартості товару у сумі 193615,63 грн. - відмовити.

4. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн. основного боргу - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.».

6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" (01010, м. Київ, провулок Бутишів, будинок 10; ідентифікаційний код 24934463) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт" (65098, м. Одеса, вулиця Степна, будинок 1; ідентифікаційний код 31760612) 7 542 (сім тисяч п?ятсот сорок дві) грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

7. В решті судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги щодо вимоги про стягнення донарахованої вартості товару - залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Крафт".

8. Матеріали справи №910/7277/23 повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши видати накази на виконання постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано:17.03.2025.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

С.А. Гончаров