Рішення від 11.03.2025 по справі 903/31/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 березня 2025 року Справа № 903/31/25

Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого структурного підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Вог Ресурс

про визнання частково недійсним договору та стягнення 50391,00 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

Суть спору: 08.01.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого структурного підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ до Товариства з обмеженою відповідальністю Вог Ресурс в якому просить:

- визнати недійсним п. 2.1 договору від 25.09.2023 № 1640, укладеного між Харківським національним університетом внутрішніх справ в особі відокремленого структурного підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ та Товариством з обмеженою відповідальністю Вог Ресурс в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 50391,00 грн, з урахуванням змін внесених додатковою угодою від 26.04.2024 №1;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вог Ресурс на користь Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого структурного підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ грошові кошти в сумі 13989,16 грн на р/р UA538201720343160003000139636, Державна казначейська служба України м. Київ (ДКСУ), МФО 820172, адреса 39605, вул. Перемоги,17/6, м. Кременчук, та грошові кошти в сумі 36401,84 грн на р/р UA698201720343151003200139636, Державна казначейська служба України м. Київ (ДКСУ), МФО 820172, адреса 39605, вул. Перемоги,17/6, м. Кременчук.

При обґрунтуванні позовних вимог посилаються, що включення до вартості закуповуваного пального згідно з договором від 25.09.2023 № 1640, податку на додану вартість в розмірі 50 391,00 грн з подальшою її сплатою постачальнику, не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 (зі змінами), а сплачені кошти у сумі 50391,00 грн є безпідставно набутим відповідачем майном.

Ухвалою суду від 13.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 12.02.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу відповідь на відзив.

28.01.2025 відповідач через систему Електронний суд подав відзив на позов, в якому просить у задоволені позову відмовити повністю. При цьому вказує, що відповідачем виконано свої зобов`язання за договором та поставлено позивачу товар на загальну суму 302346,00 грн. з ПДВ. Звертає увагу суду, що мета придбання пального за спірним договором не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178, позивач не є суб`єктом - отримувачем товару, який в силу постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 наділений правом оподатковування операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України за нульовою ставкою. Даний відзив з додатками прийнято судом та долучено до матеріалів справи.

31.01.2025 позивач через систему Електронний суд подав відповідь на відзив в якому заперечує твердження відповідача стосовно того, що позивач не є суб`єктом, який зі змісту постанови № 178 наділений правом оподаткування операцій з постачання товарів за нульовою ставкою, оскільки зміст постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 свідчить про те, що її дія охоплює не лише правовідносини, у яких сторонами таких договорів поставки є суб`єкти, прямо зазначені у постанові, а й випадки, коли характер товару та його цільове призначення об`єктивно зумовлюють використання в інтересах оборони та безпеки держави. Звертає увагу суду, що у матеріалах справи наявні докази які підтверджують безпосереднє відношення позивача до категорії суб`єктів, які згадані у постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178, а саме: Статут Харківського національного університету внутрішніх справ, Положення про Кременчуцький льотний коледж Харківського національного університету внутрішніх справ. Дана відповідь на відзив з додатками прийнята судом та долучена до матеріалів справи.

06.02.2025 позивач через систему Електронний суд подав заяву про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 12.02.2025 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 13.01.2025) до його електронного кабінету 14.01.2025.

Ухвалою суду від 12.02.2025 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відкладено на 11.03.2025.

06.03.2025 позивач через систему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи без участі його представника, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

11.03.2025 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, вказав, що позовні вимоги заперечує з підстав наведених у відзиві.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

25.09.2023 між Харківським національним університетом внутрішніх справ в особі відокремленого структурного підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вог Ресурс" (постачальник), укладено договір № 1640 про закупівлю товарів за державні кошти (надалі - договір) (а.с.41-43).

У відповідності до п.1.1 договору, постачальник зобов`язується у 2023 році поставити замовникові у передбачені даним договором строки код за ЄЗС ДК 021:2015-09130000-9 Нафта і дистиляти (дизельне паливо, бензин А-95 (скретч-картки)) (надалі - товар), а замовник зобов`язується отримати товар та сплатити його вартість в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п.1.2 договору найменування, ціна та одиниця виміру товару визначається відповідно до специфікації (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною цього договору. Кількість товару становить: дизельне паливо 1400 літрів, бензин А-95 4000 літрів.

Пунктом п.2.1 договору визначено, що ціна договору складає: 302346,00 грн з урахуванням ПДВ 50391,00 грн.

Сторони дійшли згоди, що постачальник здійснює відпуск товару, а замовник зобов`язується приймати у власність та оплачувати вартість товару по ціні, яка встановлена постачальником та визначена в специфікації до даного договору (п.2.2 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору підставою для оплати поставленого товару є рахунок та видаткова накладна постачальника на товар.

Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у даному договорі, протягом 30 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної постачальника на товар та отримання замовником рахунку (п.2.4 договору).

Згідно з п.3.1 договору строк поставки товару: з дати укладення договору до 31.12.2023.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2023, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання сторонами (п.9.1. договору).

На виконання умов договору між сторонами підписано специфікацію(а.с.43 на звороті), якою сторони визначили: по найменуванню товару(дизельне паливо): країну походження(Польща, Індія), одиницю виміру(літр), кількість(1400), ціну за одиницю 46,6583 грн, без ПДВ, ПДВ 9,3317 грн, ціну за одиницю 55,99 грн, з ПДВ, загальну вартість 65315 грн, без ПДВ; по найменуванню товару(Бензин А-95): країну походження(Литва), одиницю виміру(літр), кількість(4000), ціну за одиницю 46,6583 грн, без ПДВ, ПДВ 9,3317 грн, ціну за одиницю 55,99 грн, з ПДВ, загальну вартість 186640,00 грн, без ПДВ; загальна вартість 251955,00 грн, без ПДВ, 50391,00 грн ПДВ, загальна вартість 302346,00 грн з ПДВ.

На виконання умов договору відповідач поставив, а позивач оплатив 1400 літрів палива дизельного ДП -Л-Євро5-ВО за ціною 55,99 грн/л з ПДВ та 4000 літрів бензину А-95- Євро5-ЕО за ціною 55,99 грн/л з ПДВ, всього на загальну суму 302346,00 грн у тому числі ПДВ 50391,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 191722 від 26.09.2023 на суму 69987,50 грн, № 235601 від 08.11.2023 на суму 99662,20 грн, № 262611 від 15.12.2023 на суму 132696,30 грн та платіжними інструкціями № 2748 від 27.09.2023 на суму 69987,50 грн, № 3175 від 09.11.2023 на суму 99662,20 грн, № 3685 від 19.12.2023 на суму 118748,80 грн, № 3684 від 19.12.2023 на суму 13947,50 грн.

Відповідно до пунктів 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану"(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Постанова Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, фактичне постачання товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 25.09.2023 здійснене відповідачем після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Позивач зазначає, що включення до вартості закуповуваного пального згідно з договору податку на додану вартість у загальному розмірі 50391,00 грн та подальша його сплата постачальнику суперечить постанові Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", а сплачені кошти у сумі 50391,00 грн є безпідставно одержаними.

З метою досудового врегулювання спору направив відповідачу претензію №1/4-677 від 25.04.2024, якою відповідачу було запропоновано вирішити справу в досудовому порядку та повернути позивачу безпідставно одержані кошти у вигляді сум ПДВ за договором, однак дана претензія залишена відповідачем без відповіді (а.с.33-35).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За приписами частин першої і третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становить умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з підпунктами "а" і "б" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Господарський суд зазначає, що предметом договору № 1640 про закупівлю товарів за державні кошти від 25.09.2023 є поставка відповідачем позивачу за плату палива дизельного ДП-Л-Євро 5-ВО та бензину А-95 -Євро5-ЕО.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується у 2023 році поставити замовникові у передбачені даним договором строки код за ЄЗС ДК 021:2015-09130000-9 Нафта і дистиляти (дизельне паливо, бензин А-95 (скретч-картки)) (надалі - товар), а замовник зобов`язується отримати товар та сплатити його вартість в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Судом встановлено, що договором сторони не визначили цільове призначення товару. Будь-які посилання стосовно того, що постачання палива дизельного та бензину здійснюється з метою заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, тощо, спірний договір не містить.

Відповідач зазначає, що до, під час та після укладення договору не отримував від позивача інформації про те, що постачання товару здійснюється для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Враховуючи викладене, мета постачання палива дизельного та бензину за договором не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 для можливості оподатковування операцій з постачання товарів за нульовою ставкою.

Господарський суд зазначає, що позивач не є суб`єктом-отримувачем товару, який в силу постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 наділений правом оподатковування операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України за нульовою ставкою.

З огляду на викладене, на відносини між позивачем та відповідачем за договором № 1640 про закупівлю товарів за державні кошти від 25.09.2023 не поширюється дія Постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 та положення підпункту "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України.

Позивач в позовній заяві стверджує, що відповідно до Статуту Харківського національного університету внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС від 15.05.2012 № 429 (у редакції наказу МВС України від 12.03.2024 № 155), та Положення про КЛК ХНУВС, затвердженого наказом ХНУВС від 30.12.2022 № 747, КЛК ХНУВС має статус бюджетної установи та перебуває у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України, а відтак підпадає під дію Постанови № 178.

Однак, наявність у позивача статусу бюджетної установи та перебування у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України згідно визначених Положенням та Статутом напрямів діяльності безпосередньо не вказує на те, що поставка за договором здійснювалася саме для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави чи постачання товарів відбувалося для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Міністерства внутрішніх справ України.

За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Харківського національного університету внутрішніх справ та Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ основним видом діяльності, як університету, так і коледжу, є вища освіта.

Отже, на переконання суду, позивач здійснює освітню діяльність, доказів наділення їх повноваженнями забезпечувати національну безпеку та оборону України, захист безпеки населення та інтересів держави матеріали справи не містять. Також у матеріалах справи відсутні докази, що постачання товару за договором відбувалося для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Міністерства внутрішніх справ України.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для висновку про оподаткування за нульовою ставкою господарських операцій з постачання позивачу дизельного пального та бензину за договором.

Господарський суд зазначає, що договором не визначено цільове призначення товару. Отже, після отримання товару за спірним договором, в якому не визначено спеціального предмету та мети придбання товару, позивач має право розпоряджатися ним на власний розсуд як своєю власністю, зокрема, використати у власних потребах або передати його на будь-яких умовах третім особам, тощо.

У випадку передання позивачем такого товару на свій розсуд третім особам, між позивачем та третіми особами виникають свої, окремі правові відносини, які жодним чином не впливають на правовідносини між сторонами за спірним договором. Таким чином, подальші дії з розпорядження позивачем своєю власністю не можуть створювати для відповідача будь-які правові наслідки.

Суд зазначає, що укладання договору і фактична поставка товару за договором відбулася після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022.

З огляду на викладене, позивач, будучи обізнаним про набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, та у разі поширення її змісту на них, мав можливість, укладаючи спірний договір, повідомити відповідача про те, що постачання товару буде здійснюватися для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, або для заправки (дозаправки) транспорту Міністерства внутрішніх справ України, та укласти такий договір із відповідними відомостями, а також заначити, що товар обкладається податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Отже, наведене вище в сукупності свідчить про відсутність протиправної поведінки відповідача, розмір заявлених до стягнення безпідставно отриманих коштів не підтверджений документально наявними у справі доказами та спростовується в сукупності встановленими обставинами справи і наявними у справі доказами (договором, погодженою двосторонньою документацією до нього).

Постанова №178 містить чіткий перелік суб`єктів, операції з постачання яким окремих товарів для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Позивач не є суб`єктом - отримувачем товару, який в силу постанови №178 наділений правом оподатковування операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України за нульовою ставкою.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Такий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №554/5323/14 (провадження № 14-605цс18), від 14.11.2018 у справі N2-1383/2010 зазначено, що презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

З аналізу наведених норм вбачається, що у статті 215 ЦК України визначаються загальні правові засади визнання правочину недійсним. Звичайно, що для цього має існувати відповідна правова підстава. Такою правовою підставою Цивільний кодекс України визнає факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно, якщо зміст правочину суперечить актам цивільного законодавства, то такий правочин не відповідає загальній вимозі, встановленій у частині 1 статті 203 ЦК України. Проте, це є підставою для визнання такого правочину недійсним, як це передбачено частиною 1 статті 215 ЦК України. Відповідно, такий правочин є оскаржуваним і є правомірним до моменту визнання його недійсним в силу статті 204 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Таким чином, нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Разом з тим, чинним законодавством прямо не встановлено недійсність правочину, до умов якого включено обов`язок покупця зі сплати ПДВ, якщо, при цьому, операції з постачання відповідних товарів оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, а тому п. 2.1 договору в частині нарахування ПДВ на суму поставленого товару, є оспорюваним, а питання щодо його недійсності підлягає вирішенню судом.

Як зазначено вище, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для оподаткування за нульовою ставкою господарських операцій з постачання позивачу товару за договором.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Позивачем не надано жодного доказу недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Враховуючи наведене, договір укладено відповідно до норм чинного законодавства України, а тому відсутні підстави для визнання недійсним п. 2.1 договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 50391,00 грн.

Суд зазначає, що пунктом 2.1 договору сторони договору включили до ціни товару ПДВ, а тому в силу положень ст. 629 ЦК України, умови п.2.1 договору є обов`язковими до виконання сторонами.

Оскільки позивач визначає грошові кошти у розмірі 50391,00 грн, як безпідставно набуті та просить стягнути їх з відповідача в порядку статті 1212 ЦК України, суд зазначає таке.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України).

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

На виконання умов договору відповідач поставив, а позивач оплатив 1400 літрів палива дизельного ДП -Л-Євро5-ВО за ціною 55,99 грн/л з ПДВ та 4000 літрів бензину А-95- Євро5-ЕО за ціною 55,99 грн/л з ПДВ, всього на загальну суму 302346,00 грн у тому числі ПДВ 50391,00 грн.

В той же час, господарський суд дійшов висновку, що підстави для оподаткування за нульовою ставкою господарських операцій з постачання позивачу палива дизельного та бензину за договором відсутні, як і підстави для визнання договору недійсним в частині включення до ціни товару ПДВ.

Таким чином, позивач в рамках договору здійснив оплату в розмірі 302346,00 грн, в тому числі ПДВ 50391,00 грн, що відповідає положенням договору та приписам Податкового кодексу України та Постанови КМУ №178.

Враховуючи вищевикладене, укладений між сторонами договір є достатньою та належною правовою підставою сплати позивачем відповідачу грошових коштів.

З огляду на викладене, сплачені позивачем відповідачу грошові кошти не можуть вважатися безпідставно набутими в розумінні ст. 1212 ЦК України, оскільки сплачені на виконання договору, укладеного між сторонами.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 50391,00 грн безпідставно набутих грошових коштів є необґрунтованими, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із їх безпідставністю та необґрунтованістю.

В силу положень ст.129 ГПК України витрати позивача зі сплати судового збору залишаються за ним.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 145, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого структурного підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ до Товариства з обмеженою відповідальністю Вог Ресурс про визнання частково недійсним договору та стягнення 50391,00 грн - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

20.03.2025.

СуддяА. С. Вороняк