Рішення

від 19.03.2025 по справі 904/339/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2025м. ДніпроСправа № 904/339/25

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача: не з`явилися,

дослідивши у матеріали справи №904/339/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь Дніпроінвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ Система Груп"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталь Дніпроінвест" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 23.01.2025 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ Система Груп" (далі - відповідач) про стягнення 619.411,88 грн, з яких: 382.600,08 грн основної заборгованості, 101.237,01 грн пені, 28.321,64 грн трьох процентів річних, 107.253,15 інфляційних втрат.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/339/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2025.

Ухвалою від 03.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через відділ документального забезпечення 06.02.2025 від відповідача надійшло клопотання від 06.02.2025 за вих. №б/н про здійснення розгляду справи з викликом учасників (сторін), у якій просить суд, здійснювати розгляд справи №904/339/25 з призначенням судового засідання з викликом учасників справи.

Ухвалою від 07.02.2025 повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться 05.03.2025.

Через систему «Електронний суд» 17.02.2025 від відповідача надійшов відзив, у якому останній просить відмовити у стягненні пені у повному обсязі, зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3 % річних на 90 відсотків.

Також відповідач просить розстрочити виконання рішення суду рівними частинами (долями) на 10 місяців з дати набрання рішенням законної сили.

Через систему «Електронний суд» 27.02.2025 від адвоката відповідача - Петрушкевича Олега Васильовича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 05.03.2025, у зв`язку з залученням 05.03.2025 представника відповідача в інших справах №214/7306/24, 214/10304/24 в Жовтневому районному суді та Саксаганському районному суді м. Кривого Рогу відповідно.

Ухвалою від 07.02.2025 розгляд справи за клопотанням відповідача відкладений до 19.03.2025.

10.03.2025 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

18.03.2025 від адвоката відповідача - Петрушкевича Олега Васильовича вдруге надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із його захворюванням.

У судове засідання 19.03.2025 представники сторін не з`явилися, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

19.03.2025 повітряна тривога з 04 год 40 хв та до закінчення судового засідання (09 год 20 хв) у Дніпропетровській області не оголошувалася.

Як зазначалось вище, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника; від адвоката відповідача - Петрушкевича Олега Васильовича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи вдруге у зв`язку із його захворюванням.

Згідно зі ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи повторну неявку представника відповідача - Петрушкевича Олега Васильовича, а також те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, відповідачем було надано письмовий відзив на позовну заяву, зважаючи на процесуальні строки розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №1607-1 купівлі-продажу щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач частково не погоджується з позовом та зазначає, що звертався до позивача листом з пропозиціями досудового врегулювання, однак позивач проігнорував даний лист. Відповідач вважає, що договір №1607-1 від 16.07.2021 не передбачає сплату пені, а усні домовленості між сторонами підтверджують її не нарахування. Також відповідач зазначає, що позивач пропустив строк для стягнення пені, та не надає обґрунтувань щодо поважності такого пропуску. Крім того, відповідач вважає, що має об`єктивні причини для неналежного виконання зобов`язань у зв`язку з військовою агресією.

Враховуючи викладене відповідач просить зменшити пеню, інфляційні втрати та 3% річних на 90%, а також розстрочити виконання рішення на 10 місяців.

Стислий виклад позиції позивача на відзив відповідача

Позивач зазначає, що відповідач посилається на розділ 7 договору №1607-1 від 16.07.2021, однак обов`язок сплати пені передбачено розділом 8 «Санкції та Рекламації», зокрема пунктом 8.2, який визначає, що у разі прострочення оплати відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Твердження відповідача про усну домовленість щодо не нарахування пені не підтверджене доказами.

Позовна давність щодо стягнення пені становить один рік. Однак її перебіг зупинений відповідно до п. 19 Прикінцевих положень ЦК України у зв`язку з дією воєнного стану. Верховний Суд (справа №904/4222/23, постанова від 06.02.2025) підтверджує, що у період воєнного стану позовна давність не спливає.

Посилання відповідача на невиконання зобов`язань його контрагентами (ТОВ «Сакар», ТОВ «Гормашремонт») не є підставою для звільнення від відповідальності. Відповідач не довів наявність форс-мажорних обставин.

Щодо клопотання про зменшення пені позивач зазначає, що зменшення пені можливе лише у разі значного перевищення розміру збитків та за наявності виняткових обставин, а сума інфляційних втрат та 3% річних є компенсацією, а не неустойкою. Позивач вважає підстави для зменшення відсутніми.

З огляду на викладене, позивач вважає заперечення відповідача безпідставними, а вимоги позивача обґрунтованими.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; поставки товару; настання строку оплати товару; наявності/відсутності повної/часткової оплати товару; наявності/відсутності заборгованості; правомірності нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат.

Суд встановив, що 16.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сталь Дніпроінвест" (далі продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВФ Система Груп" (далі покупець, відповідач) був укладений договір №1607-1 купівлі-продажу (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого продавець зобов`язується відпустити, а покупець прийняти й оплатити на умовах, викладених в договорі, продукцію, іменовану далі по тексту продукція, асортамент, кількість і ціна якої вказані в рахунку-фактурі (специфікації).

Ціна на продукцію є договірною ціною між продавцем і покупцем, з урахуванням ПДВ, і вказується в рахунку-фактурі (п. 3.1. договору).

Ціну договору складає сума всіх видаткових накладних, що підписані представниками обох сторін, та відповідно до яких здійснюється поставка продукції (п. 3.2. договору).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що продавець відпускає покупцеві продукцію на умовах «ЕХW» - склад продавця або DDР (пункт поставки - відповідно до замовлення покупця) (відповідно до правил міжнародної торгівлі Інкотсрмс-2010), або на інших умовах, визначених специфікацією. У випадку поставки продукції продавцем на умовах DDР поставка здійснюється силами та за рахунок продавця.

Приймання продукції по кількості та якості провадиться покупцем безпосередньо при її відпуску на складі продавця, якщо інше не передбачено умовами специфікації (п. 5.1. договору).

Датою приймання продукції, є дата, зазначена у видатковій накладній про одержання продукції, підписана уповноваженими представниками сторін (п. 5.2. договору).

Приймання продукції покупцем за якістю та кількістю здійснюється згідно вимог «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю» (№ П-6) та «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю» (№ П-7) затверджених постановами Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР (п. 5.3. договору).

Розрахунки по даному договору здійснюються в національній валюті України (гривня) у безготівковій грошовій формі (п. 6.1. договору).

Оплата всієї вартості продукції, зазначеної в рахунку, здійснюється покупцем шляхом 100% передоплати (п. 6.2 договору).

Датою оплати вартості продукції вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця (п. 6.3. договору).

Сторони залишають за собою право протягом 2-х (двох) тижнів місяця, наступного за звітним, зробити звірення взаєморозрахунків дебіторської (кредиторської) заборгованості за результатами виконання даного договору, якщо такі мали місце (п. 6.4. договору).

Відповідно до п. 8.2 договору у разі несвоєчасної оплати вартості продукції, покупець повинен сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день затримки.

Пеня може не нараховуватись та не сплачуватись за усною домовленістю сторін.

Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 10.1 договору).

Поставка товару відповідачу у січні 2022 року на загальну суму 169.047,49 грн підтверджується:

- видатковою накладною №2701/1 від 27.01.2022 на загальну суму 169.047,49 грн (підписана та скріплена печаткою обох сторін);

- рахунком-фактурою №2701/10 від 27.01.2022 на загальну суму 169.047,49 грн;

- довіреністю №8 від 27.01.2022 на отримання товару.

Платіжними інструкціями в національній валюті на загальну суму 73.000,00 грн №596 від 13.09.2022 на суму 50.000,00 грн та №650 від 19.10.2022 на суму 23.000,00 грн, відповідачем було частково сплачено за отриманий товар.

Сума заборгованості відповідача за даною поставкою складає 96.047,49 грн.

Поставка товару відповідачу у листопаді 2022 року на загальну суму 610.672,55 грн підтверджується:

- видатковою накладною №1811/1 від 18.11.2022 на загальну суму 610.672,55 грн (підписана та скріплена печаткою обох сторін);

- рахунком-фактурою №1711/1 від 17.11.2022 на загальну суму 610.672,55 грн;

- товарно-транспортною накладною №1811/1 від 18.11.2022 на загальну суму 610.672,55 грн;

- довіреністю №22 від 31.10.2022 на отримання товару.

Платіжними інструкціями в національній валюті на загальну суму 324.119,96 грн (№728 від 21.11.2022 на суму 280.000,00 грн, №106 від 24.02.2023 на суму 24.119,96 грн та №146 від 28.02.2023 на суму 20.000,00 грн) відповідачем було частково сплачено за отриманий товар.

Сума заборгованості відповідача за даною поставкою складає 286.552,59 грн.

Як зазначає позивач, відповідачем не в повній мірі здійснено оплату, загальний розмір заборгованості складає 382.600,08 грн.

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 382.600,08 грн основної заборгованості, 101.237,01 грн пені, 28.321,64 грн трьох процентів річних, 107.253,15 інфляційних втрат.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до ч. 1ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Поставка товару відповідачу у січні 2022 року на загальну суму 169.047,49 грн підтверджується:

- видатковою накладною №2701/1 від 27.01.2022 на загальну суму 169.047,49 грн (підписана та скріплена печаткою обох сторін);

- рахунком-фактурою №2701/10 від 27.01.2022 на загальну суму 169.047,49 грн;

- довіреністю №8 від 27.01.2022 на отримання товару.

Поставка товару відповідачу у листопаді 2022 року на загальну суму 610.672,55 грн підтверджується:

- видатковою накладною №1811/1 від 18.11.2022 на загальну суму 610.672,55 грн (підписана та скріплена печаткою обох сторін);

- рахунком-фактурою №1711/1 від 17.11.2022 на загальну суму 610.672,55 грн;

- товарно-транспортною накладною №1811/1 від 18.11.2022 на загальну суму 610.672,55 грн;

- довіреністю №22 від 31.10.2022 на отримання товару.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору купівлі-продажу, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами статті 193 ГК України, статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (стаття 663 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи постачальник обов`язок з передачі товару покупцю виконав належним чином.

Доказів щодо наявності заперечень стосовно кількості або вартості поставленого постачальником товару матеріали справи не містять.

Ціну договору складає сума всіх видаткових накладних, що підписані представниками обох сторін, та відповідно до яких здійснюється поставка продукції (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору розрахунки по даному договору здійснюються в національній валюті України (гривня) у безготівковій грошовій формі.

Оплата всієї вартості продукції, зазначеної в рахунку, здійснюється покупцем шляхом 100% передоплати (п. 6.2 договору).

Датою оплати вартості продукції вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця (п. 6.3. договору).

Пунктом 3 додатку №3 від 27.01.2022 до договору №1607-1 від 16.07.2021 (специфікація на поставку продукції) передбачено, що умови розрахунків попередня оплата, тож відповідач зобов`язаний був оплатити поставлений позивачем товар на умовах попередньої оплати.

Платіжними інструкціями в національній валюті на загальну суму 73.000,00 грн №596 від 13.09.2022 на суму 50.000,00 грн та №650 від 19.10.2022 на суму 23.000,00 грн, відповідачем було частково сплачено за отриманий товар.

Сума заборгованості відповідача за даною поставкою (специфікацією) складає 96.047,49 грн.

Пунктом 3 додатку №8 від 17.11.2022 до договору №1607-1 від 16.07.2021 (специфікація на поставку продукції) передбачено, що умови розрахунків попередня оплата в розмірі 50% вартості специфікації. Остаточний розрахунок здійснюється протягом 14 банківських днів після постачання товару.

Платіжними інструкціями в національній валюті на загальну суму 324.119,96 грн №728 від 21.11.2022 на суму 280.000,00 грн, №106 від 24.02.2023 на суму 24.119,96 грн та №146 від 28.02.2023 на суму 20.000,00 грн, відповідачем було частково сплачено за отриманий товар.

Сума заборгованості відповідача за даною поставкою (специфікацією) складає 286.552,59 грн.

Тобто, загальний розмір за обома поставками (специфікаціями) заборгованості складає 382.600,08 грн.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач надав відзив, у якому зазначив, що він частково не погоджується з позовом та зазначає, що звертався до позивача листом з пропозиціями досудового врегулювання, однак позивач проігнорував даний лист.

Відповідач вважає, що договір №1607-1 від 16.07.2021 не передбачає сплату пені, а усні домовленості між сторонами підтверджують її не нарахування. Також відповідач зазначає, що позивач пропустив строк для стягнення пені, та не надає обґрунтувань щодо поважності такого пропуску. Крім того, відповідач вважає, що має об`єктивні причини для неналежного виконання зобов`язань у зв`язку з військовою агресією.

Враховуючи викладене відповідач просить зменшити пеню, інфляційні втрати та 3% річних на 90%, а також розстрочити виконання рішення на 10 місяців.

Наявність вказаної заборгованості у розмірі 382.600,08 грн відповідач не заперечує.

На час розгляду справи доказів погашення вказаної заборгованості відповідачем не надано.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 382.600,08 грн визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 було доповнено:

- розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину;

- розділ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказані зміни набули чинності 02.04.2020.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 23.02.2022 № 229, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, №383 від 25.04.2023 був неодноразово продовжений.

В подальшому Кабінет Міністрів України постановою №1423 від 23.12.2022 вніс зміни, зокрема, до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30.06.2023.

Суд встановив, що строки, визначені статтею 258 ЦК України та 232 ГК України були продовжені на строк дії такого карантину.

Таким чином, строк для звернення позивача про стягнення пені пропущено не було, однак таке нарахування позивачем пені можливе лише до 30.06.2023, оскільки карантинні заходи діяли саме до 30.06.2023.

Відповідно до п. 8.2. договору у разі несвоєчасної оплати вартості продукції, покупець повинен сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день затримки.

Пеня може не нараховуватись та не сплачуватись за усною домовленістю сторін.

Пунктом 3 додатку №3 від 27.01.2022 до договору №1607-1 від 16.07.2021 (специфікація на поставку продукції) передбачено, що умови розрахунків попередня оплата, тож відповідач зобов`язаний був оплатити поставлений позивачем товар на умовах попередньої оплати.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач повинен був оплатити вартість товару станом на 27.01.2022 (до його поставки).

Позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 28.01.2022 до 28.07.2022 на загальну суму 24.639,25 грн.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його арифметично правильним.

Пунктом 3 додатку №8 від 17.11.2022 до договору №1607-1 від 16.07.2021 (специфікація на поставку продукції) передбачено, що умови розрахунків попередня оплата в розмірі 50% вартості специфікації. Остаточний розрахунок здійснюється протягом 14 банківських днів після постачання товару.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач повинен був сплатити 50% вартості товару станом на 18.11.2022 (до його поставки), а остаточний розрахунок повинен був здійснити протягом 14 банківських днів після постачання товару 18.11.2022, до 08.12.2022 включно.

Позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 09.12.2022 до 09.06.2023 на загальну суму 76.597,76 грн.

Здійснивши власний перерахунок пені, суд встановив, що розмір за ним має складати 76.205,22 грн.

В частині вимог про стягнення 392,54 грн пені слід відмовити.

А тому з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 100.844,47 грн.

Відповідач контррозрахунку не надав, однак вимогу щодо позовних вимог про стягнення пені у сумі 101.237,01 грн заперечив, оскільки вважає, що у нього відсутні зобов`язання щодо її сплати. Відповідач посилається на п. 8.2 договору, а саме на останнє речення даного пункту: «пеня може не нараховуватись та не сплачуватись за усною домовленістю сторін» та зазначає, що між керівниками товариств позивача та відповідача існує така усна домовленість та яка не заперечується позивачем.

Разом з тим, у своїй відповіді на відзив, позивач заперечує щодо тверджень відповідача про те, що між керівниками товариств позивача та відповідача існує усна домовленість про не нарахування пені за прострочення відповідачем оплати за отриманий товар.

А тому доводи відповідача щодо досягнення усної домовленості не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.

Щодо застосування строку позовної давності, суд зазначає, що якщо позовні вимоги визнані господарським судом обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але у будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Строк позовної давності може бути застосовано судом лише у разі, коли позовна заява підлягає задоволенню.

Відповідач вважає, що строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення пені був пропущений позивачем.

Суд не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як зазначено у ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов`язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв`язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу);

8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.

Разом з тим суд звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 Розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п. 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, Кабінет Міністрів України постановою від 19.08.2022 №928 вніс зміни, зокрема, до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 31.12.2022. В подальшому дію карантину продовжено до 30.06.2023.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 скасовано з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Також відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено військовий стан в Україні. В подальшому військовий стан в Україні неодноразово продовжувався. Зокрема, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб.

За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку для стягнення пені.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 3 додатку №3 від 27.01.2022 до договору №1607-1 від 16.07.2021 (специфікація на поставку продукції) передбачено, що умови розрахунків попередня оплата, тож відповідач зобов`язаний був оплатити поставлений позивачем товар на умовах попередньої оплати.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач повинен був вартість товару станом на 27.01.2022 (до його поставки).

Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 28.01.2022 до 17.01.2025 на загальну суму 10.001,38 грн та інфляційні втрати за загальний період прострочення з лютого 2022 року до грудня 2024 року на загальну суму 54.283,90 грн.

Здійснивши власний перерахунок трьох процентів річних, суд встановив, що розмір трьох процентів річних за ним складає 9.983,70 грн.

А тому в частині вимог про стягнення 17,68 грн трьох процентів річних слід відмовити.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його арифметично правильним у розмірі 54.283,90 грн.

Пунктом 3 додатку №8 від 17.11.2022 до договору №1607-1 від 16.07.2021 (специфікація на поставку продукції) передбачено, що умови розрахунків попередня оплата в розмірі 50% вартості специфікації. Остаточний розрахунок здійснюється протягом 14 банківських днів після постачання товару.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач повинен був сплатити 50% вартості товару станом на 18.11.2022 (до його поставки), а остаточний розрахунок повинен був здійснити протягом 14 банківських днів після постачання товару 18.11.2022, до 08.12.2022 включно.

Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 18.11.2022 до 17.01.2025 на загальну суму 18.320,26 грн та інфляційні втрати за загальний період прострочення з грудня 2022 року до грудня 2024 року на загальну суму 52.969,25 грн.

Здійснивши власний перерахунок трьох процентів річних, суд встановив, що розмір трьох процентів річних за ним складає 18.296,71 грн.

А тому в частині вимог про стягнення 23,55 грн трьох процентів річних слід відмовити.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його арифметично правильним у розмірі 52.969,25 грн.

А тому з відповідача підлягає стягненню три проценти річних у загальному розмірі 28.280,41 грн та інфляційні втрати у загальному розмірі 107.253,15 грн.

Відповідач контррозрахунку не надав, однак у відзиві щодо наявності основної заборгованості не заперечив та просив суд зменшити на 90% розмір заявлених до стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій відповідач вказує на те, що у відповідача наявні реальні обставини, що сприяли неналежному виконанню зобов`язань, а саме те, що громадяни України, які працевлаштовані до відповідача та для яких відповідач є роботодавцем за статусом є вимушено переміщеними особами, яким роботодавець зобов`язаний забезпечити роботу та сплачувати заробітну плату у передбачені Законом строки та розміри. Працівників відповідача в період повномасштабного вторгнення мобілізовано до лав Збройних сил України, що значно зменшило виробничий потенціал відповідача, якому вкрай важно знайти фахівців для забезпечення діяльності товариства відповідача в умовах війни та постійного дефіциту робочих кадрів. Невиконання іншими суб`єктами перед відповідачем зобов`язань, а саме ТОВ «САРКАР» заборговано відповідачу 113.591,44 грн, ТОВ «ГОРМАШРЕМОНТ» заборговано відповідачу 63.600,00 грн, що підтверджується актами звірок.

Разом з тим, відповідач зазначає, що сума заявленої позивачем пені становить 26,46% від розміру заборгованості, що за умов відсутності у позивача збитків є не допустим та таким, що спрямовано на невиправдане збільшення ціни позову. Заявлені позивачем пеня, інфляційні втрати та 3 % річних подвоюють заборгованість та жодним чином не сприяють належному виконання зобов`язання перед позивачем, що є основним завданням правосуддя.

Позивач заперечує проти зменшення штрафних санкцій, про що подав відповідні заперечення, в яких зауважує, що відповідачем жодним чином не обґрунтовано, що сума пені в розмірі 101.237,01 грн значно перевищує розмір збитків позивача від невиконання відповідачем більше ніж 3 (три) роки свого зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару на суму 382.600,08 грн. Також позивач зазначає що відповідачем не сплачується навіть частково вартість отриманого товару на суму 382.600,08 грн, товар відповідачем не повертається, а нарахування пені за умовами договору та законодавства є несправедливим. Вказане не відповідає обставинам справи.

Позивач вважає, що баланс інтересів сторін було порушено, оскільки у позивача зменшився актив на суму заборгованості, в свою чергу актив відповідача збільшився на суму отриманого від позивача товару на 382.600,08 грн. Тобто, відповідач більше 3 (трьох) років користується активом позивача і за це повинен сплатити компенсаційний суми (інфляційні втрати та 3% річних), а також нараховану згідно умов договору пеню.

З приводу заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій суд враховує таке.

За приписами статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, за положенням частини першої статті 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18).

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як зазначає відповідач, громадяни України, які працевлаштовані у відповідача та для яких відповідач є роботодавцем, за статусом є вимушено переміщеними особами, яким роботодавець зобов`язаний забезпечити роботу та сплачувати заробітну плату у передбачені законом строки та розміри. Працівників відповідача в період повномасштабного вторгнення мобілізовано до лав Збройних сил України, що значно зменшило виробничий потенціал відповідача для забезпечення діяльності товариства відповідача в умовах війни та постійного дефіциту робочих кадрів. Невиконання іншими суб`єктами перед відповідачем зобов`язань, а саме ТОВ «САРКАР» заборговано відповідачу 113.591,44 грн, ТОВ «ГОРМАШРЕМОНТ» заборговано відповідачу 63.600,00 грн, що підтверджується актами звірок.

Водночас, суд не вбачає того, що належні до сплати штрафні санкції у даному випадку є надмірно великими (пеня складає лише 26,46% від суми основної заборгованості).

Навпаки, суд вважає, що тривале невиконання грошового зобов`язання з боку відповідача має негативний характер для позивача та суперечить як домовленостям сторін, так і положенням законодавства щодо належного виконання взятих на себе зобов`язань.

Виходячи з положень ст. ст. 76, 77, 91 ГПК України, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів перебування відповідача у більш скрутному фінансовому становищі, ніж позивач (зокрема, у зв`язку із веденням у крані воєнного стану).

Зважаючи на те, що відповідач в обґрунтування свого клопотання про зменшення розміру пені не надав суду належних доказів поважності причин неналежного виконання свого зобов`язання щодо своєчасної оплати за отриманні послуги, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки.

Щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних страт, судом враховується таке.

Нарахування 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Як було зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 №902/417/18, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

При цьому суд зважає, що з вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду слідує, що під час розгляду справи встановлено, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів (п. 8.18 Постанови).

Проте, у даному випадку сторонами не встановлювався інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання, а нарахування процентів здійснено позивачем у розмірі, встановленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме у розмірі 3% річних. Ці нарахування не є неспівмірно великими у порівнянні з сумою боргу, тому суд не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих 3% річних.

Крім того, враховуючи можливість зменшення розміру виключно неустойки (штрафу, пені), що прямо встановлено нормами статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, законодавством не передбачено можливості суду зменшити нараховані інфляційні втрати.

Наведене вище виключає правові підстави для зменшення заявленої до стягнення позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат.

Також відповідач у відзиві просить розстрочити виконання рішення суду на десять місяців рівними частинами.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суд зазначає наступне.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України).

У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: надання відстрочки або розстрочки виконання рішення (п. 2 ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України).

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання (ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення чинного господарського процесуального законодавства України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Свою заяву відповідач обґрунтовує тим, що не заперечує факт укладення договору з позивачем та існування у нього заборгованості, але наголошує на суттєвих обставинах, які ускладнили виконання зобов`язань, а саме такі як зменшення чисельності працівників через мобілізацію до лав ЗСУ, існування надзвичайних подій форс-мажору у вигляді введення воєнного стану, що підтверджується листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. Торгово-промислової палати України, листом відповідача до позивача №03-02/1 від 03.02.2025 та іншими доказами по суті долученими до матеріалів справи разом з відзивом, а також внутрішньо-суб`єктивними обставинами, що вплинули на діяльність товариства, серед яких непогашена заборгованість інших суб`єктів господарювання перед відповідачем.

Разом з тим відповідач зазначає, що 03.02.2025 направляв позивачу пропозицію досудового врегулювання спору, але відповіді не отримав.

А тому, відповідач просить суд врахувати обставини, які спричинили заборгованість, і надати розстрочення виконання рішення суду на 10 місяців рівними частинами.

Дослідивши зазначені відповідачем докази та обставини, суд не знаходить достатніх правових підстав для її задоволення.

У Господарському процесуальному кодексі України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку (Закон України "Про виконавче провадження"), не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки/розстрочки.

У той же час, слід зважити на таке:

1) виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012);

2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012);

3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року);

4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідачем не доведено винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання відстрочки/розстрочки виконання рішення суду.

Відстрочка/розстрочка виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав.

До того ж, необхідність відстрочення чи розстрочення рішення суду повинна обґрунтовуватись належними та допустимими доказами, що подаються заявником.

Відповідачем не обґрунтовано підстав та обставин, які зміняться чи настануть через шість місяців та які відповідно дадуть можливість виконати рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про надання розстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів відповідач суду не надав.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню частково.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 9.284,67 грн, з урахуванням того, що 99,93 % позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ Система Груп" (50024, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ КРЕМЕНЧУЦЬКА, будинок 69; ідентифікаційний код 24424978) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь Дніпроінвест" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, пр. Миру, будинок 47, квартира 61; ідентифікаційний код 43756164) 382.600,08 грн (триста вісімдесят дві тисячі шістсот грн 08 к.) основної заборгованості, 100.844,47 грн (сто тисяч вісімсот сорок чотири грн 47 к.) пені, 28.280,41 грн (двадцять вісім тисяч двісті вісімдесят грн 41 к.) трьох процентів річних, 107.253,15 грн (сто сім тисяч двісті п`ятдесят три грн 15 к.) інфляційних втрат, 9.284,67 грн (дев`ять тисяч двісті вісімдесят чотири грн 67 к.) судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення пені у розмірі 392,54 грн та трьох процентів річних у розмірі 41,23 грн) відмовити.

У задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 20.03.2025.

Суддя С.А. Дупляк