Постанова

від 05.03.2025 по справі 902/1123/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 902/1123/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Мовчан О. В.,

Махнівської сільської ради

Хмільницького району Вінницької області - не з`явився,

Фермерського господарства «Влад» - Гурби М. В.,

Державного реєстратора

Самгородської сільської ради

Хмільницького району Вінницької області

Уперчук Анастасії Володимирівни - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Фермерського господарства «Влад» та Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 (у складі колегії суддів: Філіпова Т. Л. (головуючий), Бучинська Г. Б., Маціщук А. В.)

та рішення Господарського суду Вінницької області від 08.02.2024 (суддя Тварковський А. А.)

у справі № 902/1123/23

за позовом Керівника Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Махнівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області

до Фермерського господарства «Влад»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного реєстратора Самгородської сільської ради Хмільницького району Вінницької області Уперчук Анастасії Володимирівни,

про визнання незаконними та скасування рішень спілки співвласників по врегулюванню майнових відносин по СФГ «Влад», скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації права приватної власності за ФГ «Влад» на гідротехнічні споруди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Керівник Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Махнівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства «Влад» (далі - ФГ «Влад»), у якому просив суд:

- визнати незаконними та скасувати рішення спілки співвласників по врегулюванню майнових відносин по СФГ «Влад» с. Марківці, оформлене протоколом від 25.11.2013, згідно з яким вирішено викупити у 80 власників майна пайового фонду СФГ «Влад» майна на суму 228 313,54 грн відповідно до переліку викупленого майна у частині викупу дамби, та рішення спілки співвласників по врегулюванню майнових відносин по СФГ «Влад» с. Марківці, оформлене протоколом від 25.11.2013, відповідно до якого затверджено перелік викупленого майна у пайовиків (у кількості 80 осіб) на суму 228 313,54 грн та передано СФГ «Влад» згідно з актом приймання-передачі у частині включення до переліку майна дамби;

- скасувати рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації за ФГ «Влад» права власності на гідротехнічні споруди, що знаходяться за адресою: вул. Берегова, 71, с. Марківці, Хмільницький район, Вінницька область, а саме: греблю № 1; дамбу № 2; водопропускну споруду № 3 (індексний номер: 62259161 від 14.12.2021);

- скасувати державну реєстрацію за ФГ «Влад» права власності на гідротехнічні споруди, що знаходяться за адресою: вул. Берегова, 71, с. Марківці, Хмільницький район, Вінницька область, а саме: греблю № 1; дамбу № 2; водопропускну споруду № 3 (номер відомостей про речове право: 45637296), припинивши право приватної власності.

Позов обґрунтовано тим, що з 14.12.2021 і по теперішній час за ФГ «Влад» зареєстровано право приватної власності на греблю № 1, дамбу № 2 та водоспускну споруду № 3 ставу «Великий», які знаходяться по вул. Берегова, 71, с. Марківці, Хмільницький район, Вінницька область. Водночас при затвердженні переліку майна та передачі його у власність СФГ «Влад» спілкою співвласників по врегулюванню майнових відносин по СФГ «Влад» порушено законодавчі обмеження та протиправно передано юридичній особі гідроспоруди, щодо розпаювання яких діє пряма заборона.

Протокольною ухвалою Господарського суду Вінницької області від 31.10.2023 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного реєстратора Самгородської сільської ради Хмільницького району Вінницької області Уперчук А. В. (далі - Державний реєстратор).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 08.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 рішення суду першої інстанції змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постановою Верховного Суду від 24.09.2024 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 08.02.2024 змінено, викладено її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у січні 2025 року ФГ «Влад» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 08.02.2024 скасувати в частині мотивів відмови у задоволенні позову, змінивши такі мотиви з підстав наведених у касаційній скарзі.

Також, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у січні 2025 року Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 08.02.2024 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2025 та 06.02.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 902/1123/23 за касаційною скаргою ФГ «Влад» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 08.02.2024 (в частині зміни мотивувальної частини судових рішень) з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України; та відповідно за касаційною скаргою Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 08.02.2024 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційні скарги призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.03.2025.

Хмільницька окружна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу ФГ «Влад» зазначає про безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Махнівська сільська рада у судове засідання свого представника не направила.

Державний реєстратор у судове засідання не з`явився та свого представника не направив.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначені учасники справи не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності Державного реєстратора та його представника, а також представника Махнівської сільської ради.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора та ФГ «Влад», дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірні гідроспоруди ставу «Великий» введено в експлуатацію у 1983 році (довідка СФГ «Влад» від 01.04.2011 № 30).

Відповідно до довідки, виданої Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія» від 22.02.2011 № 51, на балансі Колгоспу «Росія» с. Комсомольське знаходилась дамба уч. Марківці, побудована у 1983 році.

Колгосп «Росія» було реорганізовано в колективне господарство Агрофірма «Мрія» с. Комсомольське, яке стало правонаступником всіх основних та оборотних засобів колгоспу (у тому числі дамби уч. Марківці - балансовою вартістю 70 902,00 грн).

01.03.1997 шляхом від`єднання від Агрофірми «Мрія» було створене нове господарство КСП « 9-Травня» с. Марківці. З балансу господарства Агрофірми «Мрія» на баланс КСП « 9-Травня» було передано частину основних та оборотних засобів, у тому числі, і дамбу уч. Марківці, вартістю 70 902,00 грн.

У 2000 році КСП « 9-Травня» було реорганізовано у КСП «Макарівці» (до складу майна якого, у тому числі, увійшла гідротехнічна споруда, що складалась з греблі, дамби та водопропускної споруди). У 2001 році КСП «Макарівці» було приєднано до Селянського фермерського господарства «Влад» (далі - СФГ «Влад»), яке стало співвласником майна пайового фонду КСП «Макарівці» на суму 228 313,54 грн, що складало 36,49% всього пайового фонду.

У подальшому, за зверненням СФГ «Влад» від 25.02.2011 КП «Вінницьке обласне об`єднання бюро технічної інвентаризації» 08.04.20211 виготовлено інвентаризаційну справу № 49 на гідротехнічні споруди ставу «Великий» м. Макарівці. Відповідно до технічного опису та оцінки гідротехнічних споруд, гідротехнічна споруда ставу «Великий» складається з греблі № 1, дамби № 2 та водопропускної споруди № 3, вартістю 70 902,00 грн.

25.11.2013 рішеннями спілки співвласників по врегулюванню майнових відносин по СФГ «Влад» затверджено перелік переданого та викупленого згідно з актом приймання-передачі майна СФГ «Влад», що підтверджується протоколами засідання спілки співвласників від 25.11.2013, переліком викупленого майна, актом приймання-передачі розпайованого майна від 25.11.2013.

22.12.2016 змінено назву СФГ «Влад» на ФГ «Влад».

Рішенням Махнівської сільської ради від 21.07.2021 № 60 «Про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомому майну - дамбі» нерухомому майну - дамбі ставу «Великий» присвоєно поштову адресу: вул. Берегова, 71, с. Марківці, Хмільницький район, Вінницька область.

Відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серія ВІ №110, виданого Махнівською сільською радою 27.08.2021, ФГ «Влад» має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства СФГ «Влад», загальною вартістю 625,623 тис. грн у розмірі частки, що становить 101,290 тис. грн.

14.12.2021 Державним реєстратором, на підставі на підставі рішення Махнівської сільської ради від 21.07.2021 № 60; свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), виданого 27.08.2021 Махнівською сільською радою; свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), виданого 26.12.2013 Махнівською сільською радою; інвентаризаційної справи від 08.04.2011, виданої КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ФГ «Влад» зареєстровано право приватної власності на об`єкти нерухомого майна - гідротехнічні споруди (гребля № 1, дамба № 2 та водоспускна споруда №3), які знаходяться по вул. Береговій, 71 в с. Марківці Хмільницького району Вінницької області (за реєстраційним номером 2532771005120).

Звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, прокурор в інтересах держави в особі Махнівської сільської ради, на їх обґрунтування послався на те, що гідротехнічні споруди, які є неподільними з водними об`єктами та земельними ділянками, на яких вони розташовані, відповідно до вимог законодавства не підлягали розпаюванню, а тому перебування їх у власності відповідача є незаконним.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, встановив, що гідроспоруди, реєстрація права власності на які проведена за відповідачем на підставі наданих ним свідоцтв про право власності на майновий пай, відповідно до положень законодавства не могли бути виділені в натурі в рахунок майнового паю. Отже, оспорювані рішення засідання спілки співвласників по врегулюванню майнових відносин по СФГ «Влад», оформлені протоколами від 25.11.2013, у частині викупу дамби та затвердження дамби у складі переліку викупленого майна пайовиків є неправомірними. Разом з тим, оскільки трирічний строк позовної давності на момент звернення прокурора із даним позовом до суду сплинув, суд застосував наслідки спливу позовної давності, заявлені відповідачем, та відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування рішень спілки співвласників. З огляду на відмову у задоволенні первинних позовних вимог (скасування та визнання незаконними рішень спілки співвласників), суд першої інстанції дійшов висновку, що похідні вимоги (скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації) не підлягають розгляду.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, ураховуючи положення законодавства, встановивши, що спірне майно не могло бути включено до пайового фонду КСП, а також те, що участь у паюванні майна колективного сільськогосподарського підприємства можуть брати лише особи, які є членами цього колективного сільськогосподарського підприємства, а також пов`язані трудовою участю в діяльності колективного сільськогосподарського підприємства у поточний період або в минулому, дійшов висновку про неправомірність рішень спілки співвласників по врегулюванню майнових відносин по СФГ «Влад», оформлених протоколами від 25.11.2013. Разом з тим, встановивши, що позовна вимога про визнання незаконними та скасування зазначених рішень спілки співвласників пред`явлена прокурором в інтересах держави в особі сільської ради до неналежного відповідача (ФГ «Влад»), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги. Також, суд апеляційної інстанції з огляду на обрання прокурором неналежних способів захисту дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне майно, оскільки рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпало свою дію, та дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про скасування держаної реєстрації, вказавши, що належним способом захисту є позов про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, прокурор просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, при цьому підставу касаційного оскарження судових рішень обґрунтовує лише в частині відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірне майно.

Так, у поданій касаційній скарзі, прокурор на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 186, 187, 325 Цивільного кодексу України, статей 5, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та порушення норм процесуального права, а саме, статей 79, 86, 236, 237 ГПК України; на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 14.12.2021 у справі № 911/1455/19, від 21.01.2020 у справі № 910/10987/18, відповідно до яких державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності, а визначає лише момент, після його виникає право власності, а також висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22, від 05.06.2024 у справі № 125/1227/22 щодо належного способу захисту.

За доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно у зв`язку з обранням прокурором неналежного способу захисту не врахував, що у даному випадку саме обраний спосіб захисту здатен повною мірою відновити порушене право територіальної громади, адже скасування державної реєстрації унеможливить реалізацію речових прав на гідроспоруди, оскільки делегітимізує виникнення права власності на них.

ФГ «Влад», у поданій касаційній скарзі, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 186 ЦК України та частини 4 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 300/3657/22, від 21.06.2021 у справі № 420/19870/21, від 23.09.2024 у справі № 460/3537/21; а також на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме, статті 48 ГПК України та неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 911/432/22, від 06.09.2023 у справі № 757/8221/19-ц.

У поданій касаційній скарзі ФГ «Влад» також зазначило про наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, ФГ «Влад» у касаційній скарзі послалось на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини 9 статті 25 Земельного кодексу України та частини 2 статті 325 ЦК України у подібних правовідносинах, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційних скарг, виходить із такого.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 ЦК України).

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій спірне майно набуте відповідачем у власність в процесі паювання колективного сільськогосподарського підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (тут і далі у відповідній редакції) колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

До пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України (частина 1 статті 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян в процесі реформування аграрного сектора економіки» від 28.12.2001 № 177 затверджено Методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих (далі - Методика), відповідно до пункту 2 якої майновий пай - це частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду.

Відповідно до пункту 18 Методики у процесі розрахунку пайового фонду на підставі переліку уточненого складу і вартості майна підприємства складаються (уточнюються) переліки таких активів за їх призначенням: майна, яке передбачається для задоволення боргів; майна соціальної інфраструктури; майна, яке не підлягає паюванню; майна уточненого пайового фонду.

Переліки майни, що не підлягають паюванню, зокрема майна, яке неможливо виділити в натурі в рахунок майнового паю (дороги загального користування, капітальні вкладення на поліпшення земель - меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи, гідротехнічні споруди, ставки, багаторічні насадження, лісосмуги), а також об`єктів, які перебувають в загальному користуванні, повинні систематично уточнюватися (пункт 21 Методики).

Розмір уточненого згідно з цією Методикою складу і вартості пайового фонду майна членів колишнього підприємства використовується для визначення майнових паїв (пункт 22 Методики).

Відповідно до пункту 14 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики від 14.03.2001 № 62, майно, що не підлягає паюванню, зокрема, яке неможливо виділити в натурі в рахунок майнових паїв та поділити його без ушкодження, а саме: дороги, капітальні вкладення на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші мережі), гідротехнічні споруди, ставки, багаторічні насадження, лісосмуги, а також об`єкти, які знаходяться в загальному користуванні, передаються на баланс підприємствам-правонаступникам.

Окремі об`єкти зі складу майна, яке не підлягає паюванню, можуть бути передані на баланс органу місцевого самоврядування за його згодою.

Отже, спірне майно (гідротехнічні споруди) не могло бути включено до пайового фонду КСП, а в процесі паювання мало бути передано на баланс підприємства-правонаступника або органу місцевого самоврядування.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, враховуючи обмеження у процедурі паювання, правомірно виснував, що набуття відповідачем у власність спірного нерухомого майна суперечить вимогам законодавства, оскільки гідротехнічні споруди, право власності на які зареєстровано за відповідачем на підставі наданих ним свідоцтв про право власності на майновий пай, відповідно до положень законодавства паюванню не підлягали.

Разом з цим, відповідно до статті 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Відповідно до пункту 4 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого також постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 177, до списку осіб, які мають право на майновий пай, включаються всі члени підприємства, а також особи, за якими відповідно до законодавства зберігається право на майновий пай. Список осіб, які мають право на майновий пай, складається комісією і затверджується зборами співвласників.

Отже, брати участь у паюванні майна колективного сільськогосподарського підприємства можуть лише особи, які є членами цього колективного сільськогосподарського підприємства, а також пов`язані трудовою участю в діяльності колективного сільськогосподарського підприємства у поточний період або в минулому.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення спілки співвласників про видачу майнового сертифіката по погашених майнових паях СФГ «Влад» на частину майна КСП «Макарівці» не відповідає положенням законодавства, яке регулює питання розпаювання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, ні щодо об`єкту паювання (в частині спірного майна), ні щодо суб`єкту права на частину пайового фонду.

За таких обставин обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність рішень спілки співвласників по врегулюванню майнових відносин по СФГ «Влад», оформлених протоколами від 25.11.2013.

Разом з тим, оскільки рішення спілки співвласників по врегулюванню майнових відносин по СФГ «Влад», оформлені протоколами від 25.11.2013, прийнято спілкою співвласників майна КСП «Макарівці» як спеціальним колективним органом, створеним для проведення розпаювання майна останнього, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ФГ «Влад» не є належним відповідачем за позовною вимогою про визнання незаконними та скасування зазначених рішень, а тому правомірно відмовив у задоволенні такої вимоги.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340).

Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності за ФГ «Влад» на спірне майно не підлягає задоволенню як така, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі не є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав.

Крім того, ураховуючи чисельні правові позиції Великої Палати Верховного Суду (постанови 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 ід 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та інші), відповідно до яких за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації за ФГ «Влад» права власності на спірне майно, припинивши право приватної власності у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Прокурор, обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 14.12.2021 у справі № 911/1455/19, від 21.01.2020 у справі № 910/10987/18, відповідно до яких державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності, а визначає лише момент, після його виникає право власності.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зауважує, що наведені скаржником висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у зазначених вище справах, носять загальний характер, а висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, таким висновками не суперечать, а зроблені з урахуванням конкретних обставин справи.

У справі № 125/1227/22 (постанова від 05.06.2024), на яку посилається прокурор у касаційній скарзі, предметом розгляду були позовні вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу нерухомого майна, іпотечного договору та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

При цьому, у справі, що розглядається, предметом розгляду є позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень спілки співвласників по врегулюванню майнових відносин по СФГ «Влад», скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації права приватної власності на спірне майно, припинивши право приватної власності.

Отже, правовідносини у справі № 125/1227/22, на яку посилається прокурор у касаційній скарзі, та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні зміст та правове регулювання спірних правовідносин.

Крім того, у справі № 911/30/22 (за позовом сільської ради про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за товариством), на яку посилається прокурор у касаційній скарзі, Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, погодився з його висновками щодо належності спірного майна позивачу та відповідно, безпідставної реєстрації права власності на це майно за відповідачем з огляду на встановлені судом обставини набуття позивачем права комунальної власності на спірне майно та відсутність будь яких доказів на підтвердження набуття права власності на це майно відповідачем у порядку правонаступництва. Такі обставини є відмінними від обставин, встановлених судом апеляційної інстанції у справі № 902/1123/23, що свідчить про відмінний зміст спірних правовідносин та відповідно, їх неподібність.

Зважаючи на викладене, наведена прокурором підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

ФГ «Влад» у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування статті 48 ГПК України, викладених постанові Великої Палати Верховного суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 911/432/22, від 06.09.2023 у справі № 757/8221/19-ц щодо застосування статті 48 ГПК України, відповідно до яких незалучення до розгляду справи всіх співвідповідачів є підставою для відмови у задоволенні позову.

Разом з тим у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановивши, що позовна вимога про визнання незаконними та скасування рішень спілки співвласників по врегулюванню майнових відносин по СФГ «Влад», оформлених протоколами від 25.11.2013, пред`явлені прокурором в інтересах держави в особі сільської ради до неналежного відповідача (ФГ «Влад»), відмовив у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконними та скасування рішень спілки співвласників по врегулюванню майнових відносин по СФГ «Влад», оформлених протоколами від 25.11.2013, відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у зазначених вище справах, на які посилається ФГ «Влад» у касаційній скарзі.

Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 300/3657/22, від 21.06.2021 у справі № 420/19870/21, від 23.09.2024 у справі № 460/3537/21, щодо правового визначення статусу гідротехнічних споруд, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно з огляду на обрання прокурором неналежного способу захисту, що відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Ураховуючи наведене, наведена ФГ «Влад» підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Також, у поданій касаційній скарзі ФГ «Влад» зазначило про наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, згідно із нормою пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до вимог процесуального законодавства, при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 910/2171/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 13.12.2022 у справі № 911/1186/20, від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19).

Разом з тим, у поданій касаційній скарзі ФГ «Влад» взагалі не зазначило, від якого саме висновку та щодо якої норми права необхідно відступити, у якій постанові Верховного Суду, застосованій судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні такий висновок викладено, не навело змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку.

Отже, наведена ФГ «Влад» підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного провадження.

Також, підставою касаційного оскарження судових рішень у справі № 902/1123/23, що розглядається, ФГ «Влад» зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У поданій касаційній скарзі ФГ «Влад» зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини 9 статті 25 Земельного кодексу України та частини 2 статті 325 ЦК України у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, суд касаційної інстанцій не вбачає підстав для формування зазначеного ФГ «Влад» висновку Верховного Суду з наведеного ним у касаційній скарзі питання, оскільки на час набуття відповідачем спірного майна у власність діяли норми законодавства, які є спеціальним для спірних правовідносин та які правомірно було застосовано судом апеляційної інстанції під час вирішення спору.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо наведеного ним у касаційній скарзі питання, за своєю суттю є висловленням позивачем власної позиції щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, та фактично зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, та до спонукання суду касаційної інстанції до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 300 ГПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на зазначене, відсутні підстави для формування зазначеного ФГ «Влад» висновку Верховного Суду з наведеного ним у касаційній скарзі питання.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційних скарг.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства «Влад» та касаційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 у справі № 902/1123/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: Н. О. Багай

В. А. Зуєв