Постанова

від 19.03.2025 по справі 638/16450/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

19 березня 2025 року

м. Харків

справа № 638/16450/21

провадження № 22-ц/818/700/25

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії Маміної О.В. Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Львової С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2024 року, в складі судді Цвіри Д.М.,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.

В обгрунтування позову зазначає, що 23 серпня 2018 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. про що внесено запис до реєстру за №4611, згідно умов якого останній отримав у борг грошові кошти в сумі 560000грн., що на момент укладення договору позики за згодою сторін складало еквівалент 20000 доларів США, строком повернення до 25 грудня 2018 року. Договором погоджено, що відповідач ОСОБА_2 повертає йому грошові кошти повністю або частинами у доларах США, та/або у гривнях, за офіційним курсом НБУ відповідної валюти на день повернення грошей по цьому договору позики або їх частини. Місцем виконання договору позики має бути АДРЕСА_1 , приміщення приватного нотаріуса ХМНО Ємця І.О. за курсом НБУ на дату здійснення розрахунку. Договір позики було укладено за згоди дружини відповідача. Вказує, що на виконання умов договору позики, 16 вересня 2021 року на адресу ОСОБА_2 за допомогою поштового зв`язку (Укрпошта Експрес) було направлено рекомендованого листа з вимогою про усунення порушення зобов`язання за договором позики, яка була повернута йому з відмітками «За закінченням терміну зберігання». Вважає, що повернення вимоги про усунення порушення зобов`язання за договором позики від 23.08.2018 року з відміткою За закінченням строку зберігання є достатнім доказом відмови відповідача ОСОБА_2 від виконання зобов`язань за цим договором. Станом на 25 жовтня 2021 року заборгованість за договором позики складає 20000 доларів США, що еквівалентно 525800грн. за курсом НБУ 26,29 гривні за 1 долар США. Також з відповідача підлягають стягненню на його користь три відсотки річних обчислені із суми боргу, що утворилася станом на 25 жовтня 2021 року, вираженої у валюті договору, яка становить 1699,73 доларів США. Таким чином, загальна сума заборгованості за договором позики від 23 серпня 2018 року з урахуванням 3 відсотків річних складає 21699,73 доларів США, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу 20000 доларів США., три проценти річних, у розмірі 1 699,73 доларів США та судовий збір у сумі 5704,90грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що він не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.

Що стосується суті спору, то зазначає, що дійсно 23 серпня 2018 року між сторонами по справі було укладено нотаріально посвідчений договір позики, яким було оговорено про те, що позичальник ще до підписання договору отримав від позикодавця грошові кошти, які зазначені в цьому договорі. Разом з тим, в п. 4.1. договору не вказана сума яка дійсно була отримана позичальником від позикодавця. Нотаріусу при підписанні цього договору не надавалась розписка про передавання грошових коштів, яка могла б засвідчити той факт, що грошові кошти дійсно передані. Звертає увагу на те, що до підписання договору позивачем не передавалися грошові кошти. Ця обставина підтверджується відсутністю у нотаріуса відомостей (розписки) про передачу коштів. Відомості про те, що грошові кошти були передані позикодавцем позичальнику і в якому розмірі надані були нотаріусу зі слів позикодавця. Після підписання договору позикодавець передав позичальнику грошові кошти, але в іншому розмірі ніж вказано у договорі позики, оскільки грошові кошти були передані у валюті гривні, а не у доларах США. При передачі грошових коштів розписка також у письмовій формі не складалась.

Також зазначає, що позивач вводить суд в оману щодо неповернення йому грошових коштів. Факт повернення позивачу грошових коштів в розмірі 271000грн. підтверджується показаннями свідків. У зв?язку з чим вимоги позивач щодо нарахування та повернення 3% річних за несвоєчасне повернення боргу також не підлягають задоволенню.

Крім того, звертає увагу суду на те, що договором позики було обумовлено, що позикодавець має право, у випадку не виконання зобов?язань за цим договором позичальником, звернути стягнення на належне останньому нерухоме майно. Між тим, позивач не вчиняв дій щодо задоволення своїх вимог за договором позики у зазначений вище спосіб.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що факт передачі грошових коштів чітко викладений у договорі позики. Крім того, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошових коштів позичальнику.

Договором позики було обумовлено сторонами те, що повернення грошових коштів буде відбуватися у присутності нотаріуса із виданням відповідачем нотаріально посвідченої заяви про прийняття зобов?язання повністю або частково.

Звертає увагу на те, що відповідачем не заперечується факт отримання ним в позику грошових коштів в розмірі 560000грн. Апелянт лише заперечує неповернення грошових коштів у сумі 20000 доларів США та вказує, що ним було повернуто 271000грн. в присутності свідків. Разом з тим, на підтвердження своїх заперечень відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів.

Також зазначає, що між сторонами дійсно було укладено договір іпотеки, предметом якого була земельна ділянка належна відповідачеві. Разом з тим, вважає, що право вибору задоволення вимог належить йому, а не відповідачеві. Він вправі але не зобов?язаний звертати стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, звертає увагу на те, що відповідач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст.ст.13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки з?явитися в судове засідання призначене на 19 березня 2025 року не має можливості з поважних причин.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Згідно із ч. 2ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підтвердження своїх доводів щодо відкладення розгляду справи ОСОБА_2 доказів не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що зазначені причини неявки відповідача не є поважними, а тому вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача - ОСОБА_2 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується договором позики від 23серпня 2018року.Матеріали справине містятьналежних тадопустимих доказівна підтвердженняфакту належноговиконання відповідачемзобов`язання вдобровільному порядкуу строкдо 25грудня 2018року. Оскільки відповідачем суму позики у встановлений строк позивачу не повернув, тому останній має право на нарахування 3% річних від прострочений суми. Вважав, що відповідач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 128 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явкуобов`язковою.

В пункті 2 частині сьомої статті 128 ЦПК України визначено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно частини 3 статті 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

Згідно з частиною другою статті 211 ЦПК Українипро місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Отже, цивільна справа може бути розглянута судом без учасників процесу лише у разі їх попереднього повідомлення про час та місце розгляду справи.

Так, матеріали справи свідчать, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2023 року дану справу було прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 01 травня 2023 року.

Ухвалою цього ж суду від 07 серпня 2023 року підготовче провадження у справі було закрито. Розгляд справи призначено до розгляду по суті на 14 вересня 2023 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Як свідчать матеріали справи відповідач ОСОБА_2 особисто приймав участь в судовому засіданні призначеному на 20 травня 2024 року. Після судового засідання ОСОБА_2 був повідомлений про розгляд справи призначений на 06 серпня 2024 року, про що свідчить його підпис у розписці (явочному аркуші).

Судова повістка, яка направлялася відповідачу ОСОБА_2 з викликом його в судове засідання призначене на 19 вересня 2024 року (день ухвалення оскаржуваного рішення суду) була вручена іншій особі «Войтюк», із зазначенням «за зятя» (а.с.232).

Отже, ОСОБА_2 , в силу частини 3 статті 130 ЦПК України, є таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, оскільки судова повістка за адресою, зазначеною відповідачем, була вручена члену його сім?ї.

Що стосується розгляду справи по суті, то колегія зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 23 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О., за реєстровим №4611, згідно умов якого ОСОБА_2 отримав у позику грошові кошти в розмірі 560000грн., що в доларовому еквіваленті на час отримання позики складало 20000 доларів США, строком до 25 грудня 2018 року (т.І, а.с.7).

З метою забезпечення виконання зобов?язань за вказаним договором позики, 23 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О., за реєстровим №4612, згідно умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку площею 0,1000га, кадастровий №6522186500:01:001:0075, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 «(т.І, а.с.133).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.

Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою (справи №№ 127/3120/16-ц, 752/19567/14-ц).

Таким чином, сам факт підписання відповідачем ОСОБА_2 договору позики грошових коштів від 23 серпня 2018 року за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про укладення сторонами договору позики, на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовлених цим договором грошових коштів у розмірі 560000грн., що в доларовому еквіваленті на час отримання позики складало 20000 доларів США.

Більш того, п.1 договору позики передбачено, що ОСОБА_2 свідчить, що грошові кошти у вигляді в натурі у сумі 560000грн., що на момент укладення договору позики за згодою сторін складає 20000 доларів США отримав ще до підписання цього договору.

З урахуванням викладеного суд критично ставиться до доводів відповідача, щодо відсутності доказів отримання ним грошових коштів в обумовленому договорі розмірі із визначенням доларового еквіваленту. Підписання відповідачем договору позики без жодних застережень свідчить про згоду з його змістом в повному обсязі.

Крім того, як вбачається із змісту апеляційної скарги, відповідачем не заперечується факт укладання між ним та позивачем вказаного договору позики.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, як факт укладання договору позики грошей від 23 серпня 2018, так і факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 560000грн., що в еквіваленті на час отримання позики складало 20000 доларів США.

Згідно ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов`язання. Зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч.1,2 цієї статті).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідач ОСОБА_2 вказує, що факт належного виконання зобов?язань за договором позики підтверджується показаннями свідків. Заявив клопотання про їх виклик.

Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення такого клопотання.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається із змісту п.п.1, 2 договору позики, сторони дійшли згоди про те, що ОСОБА_2 сплачує ОСОБА_1 , гроші по цьому договору позики повністю або частинами у доларах США, та/або в гривнях, за офіційним курсом НБУ відповідної валюти на день повернення грошей по цьому договору позики або їх частини.

Повернення позиченої суми грошей повністю або в порядку, визначеному в п.1 цього договору має бути здійснено в місті Харкові, за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, буд.51, в приміщенні приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця І.О., за курсом НБУ на дату здійснення розрахунку.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що факт виконання зобов?язання за договором позики не може доводитися пояснення свідків (див. постанову Верховного Суду від 18 липня 2018 року, справа №143/280/17).

За змістом частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином сторони чітко обумовили між собою порядок повернення грошових коштів за договором позики, цей факт не може бути доведено показаннями свідків.

Разом з тим, матеріали справи не місять належних та допустимих доказів на підтвердження факту повернення (повністю або частково) грошових коштів позивачу за договором позики відповідачем, як і не містять доказів того, що позивач відмовлявся від виконання позичальником своїх зобов?язань.

Встановивши наявність договору позики підписаного відповідачем у позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача суми боргу.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні (частина першастатті 524 ЦК України).

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відповідно до правової позиції, викладеної в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 740/4842/15-ц(14-80цс20) за грошовим зобов`язанням, вираженим у договорі в гривні із зазначенням еквіваленту в іноземній валюті, сума, яка підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог) або на день ухвалення судового рішення (якщо позивачем сформульовано саме таку вимогу стягнути суму заборгованості у гривневому еквіваленті за курсом іноземної валюти на дату ухвалення судового рішення), і якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З огляду на викладене, заявлення позовних вимог про стягнення боргу за договором позики у доларах США, є правом стягувача, яким він скористався.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем були отримані у борг за вказаним договором позики грошові кошти в розмірі 560 000грн., із визначенням у доларовому еквіваленту 20 000 доларів США.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу у доларахСША врозмірі 20000доларів США грунтуються на вимогах закону, а тому зазначена сума підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Посилання відповідача на те, що договором позики було обумовлено, що позикодавець має право, у випадку не виконання зобов?язань за цим договором позичальником, а тому позивач повинен був звертати стягнення на предмет іпотеки, а не звертатися до суду із позоовом про стягнення заборгованості колегією суддів не приймаються.

Згідно частин 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до положень 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно частини 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (надалі Закон) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьомастатті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, з викладеного вбачається, що звернення стягнення на предмет іпотеки є одним із способів задоволення вимог позикодавцем. Реалізації такого способу задоволення вимог за договором позики є правом, а не обов?язком стягувача (позивача).

Наявність договору іпотеки не позбавляє права позикодавця звернутися до суду за захистом свого порушеного права шляхом стягнення заборгованості за договором позики.

Що стосується позовних вимог про стягнення 3% річних, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведений позивачем розрахунок 3% річних за період з 26 грудня 2018 року по 25 жовтня 2021 року в розмірі 1699,73 доларів США, відповідачем не спростований, та відповідає арифметичним розрахункам суду:

з 26 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року (20000 доларів США * 3% / 365 * 6 днів прострочки = 9,86 доларів США);

з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року (20000 доларів США * 3% = 600 доларів США);

з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року (20000 доларів США * 3% = 600 доларів США);

з 01 січня 2021 року по 25 жовтня 2021 року (20000 доларів США * 3% / 365 * 298 днів прострочки = 489,86 доларів США);

а усього 1699,73 доларів США, а тому зазначена сума підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростували, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова