Рішення

від 20.03.2025 по справі 509/734/25

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 509/734/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелексі Фінанс» та Відокремленого підрозділу № 1 ТОВ «Гелексі Фінанс» про визнання недійсним та скасування пункту іпотечного договору,

ВСТАНОВИВ :

11 лютого 2025 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом, в якому просила суд, визнати недійсним та скасувати п.п. 3.1.1 нотаріально посвідченого іпотечного договору від 29.05.2023 р. (реєстр. № 1403), відповідно до якого на період фактичної дії цього договору, іпотекодавець ОСОБА_2 зобов?язана застрахувати за власний рахунок предмет іпотеки (квартира за адресою : АДРЕСА_1 , загальною площею 34,60 кв.м, житловою 15,20 кв.м, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна : 2534887151100) в повному обсязі від всіх видів ризику на користь іпотекодержателя протягом 30-ти днів з моменту належного оформлення цього договору, яким забезпечено виконання іпотекодавця ОСОБА_2 зобов?язання, що випливає з укладеного між нею та іпотекодержателем договору № 29-05-23-01-Ю надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 29.05.2023 р. та додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому (основне зобов?язання) за мовами якого іпотекодавець зобов?язаний повернути іпотекодержателю позичені кошти в сумі 316000 грн. не пізніше 29.11.2026 р., сплачувати нараховані відсотки, можливі неустойки у розмірах та у випадках, передбачених основним зобов?язанням, а також інші витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги. Позивачка вважає вищевказані положення п.п.3.1.1.іпотечного договорунесправедливими татакими,що суперечатьіншим умовамдоговору,умовам кредитногодоговору,що наїї думкує підставоюдля визнанняцих положеньнедійсними.

У визначений ухвалою суду від 12.02.2025 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, представниця відповідачів ТОВ «Гелексі Фінанс» адвокат Дударенко А.М. на електронну адресу суду надіслала відзив на позов з додатками, в якому заперечувала проти безпідставного і необґрунтованого позову, в задоволенні якого просила відмовити, посилаючись зокрема на відповідність вказаного оспорюваного п.п. 3.1.1 іпотечного договору від 29.05.2023р.(реєстр.№ 1403) щодообов?язку іпотекодавцяза власнийрахунок застрахуватипредмет іпотеки нормамст.8Закону України«Про іпотеку»,а такожвказуючи,що укредитному договорі,паспорті споживчогокредиту невстановлено обов`язокнесення додатковихвитрат позичальником(іпотекодавцем)на страхуванняпредмета застави,та невключено дообчислення загальноївартості кредитудля споживачата реальноїрічної процентноїставки задоговором проспоживчий кредитвказаних вДодатку №1/1,та Додатку№2/2,які єневід`ємною складовоюкредитного договору,чим скористаласьпозивачка.Також,представниця відповідачівнадіслала досуду заявупро відшкодуваннявитрат направничу допомогуз описомробіт (наданихпослуг),виконаних нею,як адвокатомз доказамипідтвердження розміруадвокатських витратна суму6000грн.,які просиласуд,стягнути зпозивачки накористь відповідачів(а.с.65-122).

Заперечень на відзив від позивачка до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи та додатково надані суду письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Приписами статей 525,526 ЦК України передбачено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Також, статтею 617 ЦК України передбачено особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 627-629,638,639 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є : умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво чи багатосторонніми правочинами є погоджена дія двох або більше сторін.

Умовами статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Умовами ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину.

Частина 1 п. 3 ст. 208 ЦК України зазначають у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Стаття 209 ЦК України передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 цього Кодексу.

Виходячи з приписів ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтями 216-217 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із ч. 1 ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Статтею 627 ЦК України передбачено відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.ст. 638,639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до умов статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

Статті 626-629,632,641,651,655,657,658,662,664 ЦК України передбачають - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ціна вдоговорі встановлюєтьсяза домовленістюсторін.У випадках,встановлених законом,застосовуються ціни(тарифи,ставки тощо),які встановлюютьсяабо регулюютьсяуповноваженими органамидержавної владиабо органамимісцевого самоврядування.Пропозицію укластидоговір (оферту)може зробитикожна ізсторін майбутньогодоговору.Пропозиція укластидоговір маємістити істотніумови договоруі виражатинамір особи,яка їїзробила,вважати себезобов`язаноюу разіїї прийняття. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір можебути зміненоабо розірваноза рішеннямсуду навимогу однієїіз сторіну разіістотного порушеннядоговору другоюстороною тав іншихвипадках,встановлених договоромабо законом.Істотним єтаке порушеннястороною договору,коли внаслідокзавданої цимшкоди другасторона значноюмірою позбавляєтьсятого,на щовона розраховувалапри укладеннідоговору.У разіодносторонньої відмовивід договоруу повномуобсязі абочастково,якщо правона такувідмову встановленодоговором абозаконом,договір євідповідно розірванимабо зміненим.

Пунктами 2,7,19,20 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням інших актів, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1,8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Суд встановив, що між позивачкою та відповідачами ТОВ «Гелексі Фінанс», в інтересах якого діяв ВП № 1 ТОВ «Гелексі Фінанс» - 29.05.2023 р. було укладено договір надання коштів у позику (кредитний договір), в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 29-05-23-01-Ю, відповідно до умова якого, з урахуванням змін внесених до нього згідно договору №1 про внесення змін та доповнень від 30.08.2024 р., відповідачі надали позивачці кредит (грошові кошти) в сумі 441000 грн. зі сплатою процентів в розмірі 36% річних з 29.05.2023 р. по 30.08.2024 р., та в розмірі 48 % річних з 31.08.2024 р., строком до 29.11.2027 р. (а.с. 75-82).

Відповідно до умов п. 1.8. кредитного договору, таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит вказана в Додатку №1/1, який є невід`ємною складовою Договору. Орієнтовна реальна річна процента ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту та додаткові та супутні послуги третіх осіб, обов`язкові для отримання кредиту складають: п.п.1.8.1. кредитного договору: Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 41,53% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 231,06% від суми кредиту (у процентному виразі) або 730160 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе: п.п.1.8.1.1. кредитного договору: проценти (відсотки) за користування кредитом 126,00% від суми кредиту (у процентному виразі) або 398160 грн. (у грошовому виразі); п.п.1.8.2. кредитного договору: додаткові та супутні послуги третіх осіб, обов`язкові для отримання кредиту: п.п.1.8.2.1. кредитного договору: Вартість послуг за вчинення нотаріальних дій 16000 грн. (у грошовому виразі) (а.с. 83).

При цьому, з урахуванням змін внесених до кредитного договору згідно Договору №1 про внесення змін та доповнень від 30.08.2024 р., до п. 1.8. кредитного договору за взаємною згодою сторін внесенні зміни, згідно яких: таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит вказана в Додатку №2/2, який є невід`ємною складовою Договору. Орієнтовна реальна річна процента ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту та додаткові та супутні послуги третіх осіб, обов`язкові для отримання кредиту складають: п.п.1.8.1. кредитного договору: Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 45,50% річних. Орієнтовна денна процентна ставка 0,12056%. Орієнтовна загальна вартість споживчого кредиту складає 295,43% від суми кредиту (у процентному виразі) або 1302825,92 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе: п.п.1.8.1.1. кредитного договору: проценти (відсотки) за користування споживчим кредитом 186,13% від суми кредиту (у процентному виразі) або 820825,92 грн. (у грошовому виразі); п.п.1.8.2. кредитного договору: Додаткові та супутні послуги третіх осіб, обов`язкові для отримання кредиту: п.п.1.8.2.1. кредитного договору: Вартість послуг нотаріуса при укладанні Договору № 29-05-23-01-Ю надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 29.05.2023 року 16000 грн. п.п.1.8.2.2. кредитного договору: Вартість послуг нотаріуса при укладанні Договору №1 про внесення змін та доповнень до Договору № 29-05-23-01-Ю надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 30.08.2024 року 7000 грн. п.п.1.8.3. кредитного договору: Додаткові та супутні витрати третіх осіб, які не є обов`язковими для отримання кредиту: п.п.1.8.3.1. Вартість послуг з надання правової допомоги 18000 грн. (а.с. 88-92).

Як встановлено у п.4.1. кредитного договору, в якості забезпечення своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та штрафних санкцій за умови їх наявності позичальник передає кредитодавцю в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання п.4.1 кредитного договору, між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачами ТОВ «Гелексі Фінанс», в інтересах якого діяв Відокремлений підрозділ № 1 ТОВ «Гелексі Фінанс», 29.05.2023 р. укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій А.В. за реєстровим номером № 1462 (а.с. 84-87).

Згідно п. 1.2. іпотечного договору, предметом іпотеки є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з 1 (однієї) кімнати, загальної площею 34,60 кв.м., житловою площею 15,20 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:2534887151100 (предмет іпотеки).

Згідно п.п. 1.3, 2.6 іпотечного договору: заставна вартість Предмета іпотеки є договірною і погоджується сторонами у розмірі 1000000 грн. Ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування Предмета іпотеки несе Іпотекодавець.

У відповідності з умовами іпотечного договору на Іпотекодавця покладено наступні зобов`язання, передбачені п.п. 3.1.1 3.1.11 : на період фактичної дії цього Договору застрахувати за власний рахунок предмет іпотеки в повному обсязі від всіх видів ризику на користь Іпотекодержателя протягом тридцяти днів з моменту належного оформлення цього Договору; вживати заходи, необхідні для забезпечення збереження предмета іпотеки, які виключають його пошкодження чи втрату (знищення, загибель), не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу); забезпечити вільний доступ Іпотекодержателя для здійснення перевірок наявності, стану та умов зберігання предмета іпотеки, а також у разі письмового звернення останнього, надати йому не пізніше наступного робочого дня необхідні документи щодо підтвердження виконання Іпотекодавцем умов цього Договору; письмово повідомляти Іпотекодержателя про зміну імені чи прізвища, місця проживання, номеру телефона, а також про настання інших обставин, що можуть негативно вплинути на виконання зобов`язаньза цим Договором, не пізніше трьох календарних днів із дня настання відповідної події; виконувати інші зобов?язання, які покладаються на Іпотекодавця чинним законодавством України. Не відчужувати предмет іпотеки та не обтяжувати його зобов?язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в найм (оренду), в користування іншим особам, наступну іпотеку тощо) ; не реєструвати будь-яких осіб на цій житловій площі без отримання попередньої письмової згоди на це Іпотекодержателя; при невиконанні або неналежному виконанні Основного зобов`язання добровільно передати предмет іпотеки Іпотекодержателю (за його вимогою) для його подальшої реалізації за ціною, визначеною на момент такої передачі на підставі оцінки предмета іпотеки суб?єктом оціночної діяльності, та направлення отриманих коштів на погашення заборгованості за Основним зобов`язанням; здійснювати переоцінку предмет іптеки у зв`язку із змінами кон`юнктури ринку, у разі пролонгації Основного зобов`язання, а також у інших випадках на вимогу Іпотекодержателя; сплачувати, передбачені чинним законодавством України податки, збори, оплачувати комунальні послуги та інші необхідні платежі, пов`язані з предметом іпотеки; при втраті (знищенні, загибелі) або пошкодженні предмета іпотеки або виникненні загрози такої втрати чи пошкодження негайно повідомити про це Іпотекодержателя і на його вимогу замінити предмет іпотеки іншим рівноцінним майном.

У відповідності з умовами Іпотечного договору Іпотекодержатель має право (п.п. 3.4.1 3.4.6) : у випадку невиконання Основного зобов?язання, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом його реалізації у спосіб визначений цим Договором та чинним законодавством України; задовольнити вимоги в тому обсязі, які є на момент фактичного задоволення, зокрема - суму боргу, неустойку, збитки, завдані простроченням виконання, витрати, пов`язані з утриманням та зверненням стягнення на предмет іпотеки тощо; звернути стягнення на предмет іпотеки достроково у випадках, передбачених Основним зобов`язанням, цим Договором та чинним законодавством України; вимагати від Іпотекодавця вжиття заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки; здійснювати перевірки наявності, стану та умов зберігання предмета іпотеки, а також звертатися до Іпотекодавця з вимогою надати йому необхідні документи, щодо підтвердження виконання Іпотекодавцем умов цього Договору; задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна Іпотекодавців, якщо суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки, буде недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя.

Крім іншого, іпотечним договором визначено у п. 5.1., що Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем умов Основного зобов`язання та/або цього Договору, а також в інших випадках, передбачених цим Договором та/або Основним зобов`язанням та/або законодавством України. У цьому випадку Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цій вимозі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання/виправлення порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк від дня направлення вимоги на адресу Іпотекодавцю, вказану в цьому Договорі, або повідомлену Іпотекодержателю в порядку, встановленому цим Договором, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель з наступного після закінчення зазначеного терміну дня набуває право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказана вимога не перешкоджає Іпотекодержателю здійснювати свої права на звернення стягнення на предмет іпотеки без попереднього повідомлення Іпотекодавцю, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю Сторін про задоволення вимог Іпотекодержателя, згідно умов п.п. 5.2.1, 5.2.2, 5.2.3 п. 5.2 цього Договору (застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя), якщо інше не встановлене законом. Крім випадків, передбачених законом, право вибору способу задоволення вимог Іпотекодержателя, визначених цим Договором, належить Іпотекодержателю. Прийнятними та належними способами обміну повідомленнями між сторонами договору вважаються письмове повідомлення передані засобами поштового зв`язку, або передані особисто, або передані за допомогою нотаріуса.

Пунтктом 6.3. Іпотечного договору встановлено, що у випадку порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим Договором та/або Основним зобов`язанням, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання Основного зобов`язання, а в разі невиконання вимоги Іпотекодержателя - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Так, відповідачами ТОВ «Гелексі Фінанс» 20.11.2024 р. за Вих. № 764 було направлено лист вимогу на адресу позивачці, в якому зазначено, що нею було порушено умови Іпотечного договору, а саме пункту 3.1.1 «Іпотекодавець зобов`язаний на період фактичної дії цього Договору застрахувати за власний рахунок предмет іпотеки в повному обсязі від всіх видів ризику на користь Іпотекодержателя протягом тридцяти днів з моменту належного оформлення цього Договору, у зв`язку з чим, керуючись пунктом 6.3 Іпотечного договору «У випадку порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим Договором та/або Основним зобов`язанням, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання Основного зобов`язання, а в разі невиконання вимоги Іпотекодержателя - звернути стягнення на предмет іптеки» з вимогою про повернення суми кредиту, яка складається з: суми простроченого основного боргу за кредитом 435366,81 грн. та суми відсотків за користування кредитом 4512,23 грн. (а.с. 98).

Також зазначено, що у випадку не погашення боргу протягом 30 днів, ТОВ «Гелексі Фінанс» на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» буде реалізовано належне право задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки: АДРЕСА_1 , або від імені ОСОБА_1 продати предмет іпотеки будь-якій особі на умовах на наш розсуд у порядку встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» на вищевказаний предмет іпотеки або на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку» та глави 14 Закону України «Про нотаріат» провести заходи щодо задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за вказаною вище адресою, та який був отриманий позивачкою 06.12.2024 р. без будь-якого реагування на нього (а.с. 99-101).

В подальшому, 27.01.2025 р., відповідачі звернулися до приватного нотаріуса Київського МНО Горохової Н.В. з заявою про вчинення виконавчого напису на Іпотечному договорі, посвідченого приватним нотаріусом Одеського РНО Одеської області Мазаратій А. В. (реєстр. № 1462) від 29.05.2023 року, Договору про внесення змін та доповнень №1 до Іпотечного договору від 29.05.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського РНО Одеської області Мазаратій А. В. (реєстр. № 3034) від 30.08.2024 р. (а.с. 102-103).

Приватний нотаріус Київського МНО Горохова Н.В. 27.01.2025 ро. вчиняє виконавчий напис (а.с. 109).

Суд звертає увагу на те, що позивачка у своєму позові визнає, що нею, як Іпотекодавцем порушено умови Іпотечного договору, а саме п. 3.1.1., де зазначено, що на період фактичної дії цього Договору вона зобов`язана застрахувати за власний рахунок предмет іпотеки в повному обсязі від всіх видів ризику на користь Іпотекодержателя протягом тридцяти днів з моменту належного оформлення цього Договору. При чому, вказані обов?зки ОСОБА_2 , передбачені п. 3.1.1 були узгоджені з нею і вона на них погодилась, підписавши іпотечний договір 29.05.2023 р. (а.с. 107).

Так, позивачка не оспорює умови договору надання їй коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №29-05-23-01-Ю, і не просить визнати їх недійсними.

В той же час позивачка безпідставно вважає, що положення пункту 3.1.1. іпотечного договору, який містить умови про її зобов`язання, на період фактичної дії цього Договору застрахувати за власний рахунок Предмет іпотеки в повному обсязі від всіх видів ризику на користь Іпотекодержателя протягом тридцяти днів з моменту належного оформлення цього договору, вважаючи їх є несправедливими та такими, що суперечать іншим умовам договору, умовам кредитного договору, і це є начебто підставою для визнання цих положень недійсними.

Суд зауважує, що ОСОБА_1 влаштовували умови іпотечного договору, укладеного 29.05.2023 р. на протязі майже двох років і вона за цей період не вважала умови п. 3.1.1. іпотечного договору несправедливими та такими, що суперечать іншим умовам договору, умовам кредитного договору !

На думку суду, безпідставні припущення позивачки щодо нібито несправедливих та таких, що суперечать іншим умовам договору, позивачка робить, так як в кредитному договорі, паспорті споживчого кредиту не встановлено обов`язок несення додаткових витрат позичальником (іпотекодавцем) на страхування предмета застави, та не включено до обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит вказаних в Додатку №1/1, та Додатку №2/2, які є невід`ємною складовою кредитного договору.

Свою правову позицію позивачка обґрунтовує Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», Законом України «Про споживче кредитування» та вибірковим цитуванням норм Закону України «Про іпотеку» і Закону України «Про захист прав споживачів», які не підлягають застосуванню до даних правовідносин, виходячи з наступого.

Посилаючись на норми зазначених правових актів позивачка не оспорює та не просить визнати недійсними умови договору про споживчий кредит (вид кредитного договору), за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором, а просить визнати недійсними умови Іпотечного договору договору, що забезпечує виконання договору про споживчий кредит.

Також, позивачка не наводить норми матеріального права, якими врегульовано правовідносини забезпечення виконання зобов`язання (іпотеки), та яким не відповідають умови Іпотечного договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про іпотеку» законодавство про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, законів України «Про нотаріат», «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому» та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Суд наголошує,що ст.8Закону України«Про іпотеку» передбачає - Іпотекодавець зобов`язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов`язок не покладено на іпотекодержателя. У разі наступної іпотеки страхування предмета іпотеки не є обов`язковим. Договір страхування укладається на користь іпотекодержателя, який у разі настання страхового випадку набуває право вимоги до страховика. У разі набуття прав за іпотечним договором новим іпотекодержателем він також набуває право вимоги до страховика.

У разі настання страхового випадку щодо предмета іпотеки іпотекодержатель має переважне право на задоволення своєї вимоги за основним зобов`язанням із суми страхового відшкодування. Після задоволення вимоги іпотекодержателя, що має вищий пріоритет, з суми страхового відшкодування будь-яке перевищення суми страхового відшкодування над розміром вимоги іпотекодержателя, що має вищий пріоритет, підлягає розподілу між іпотекодержателями, що мають нижчий пріоритет, та іншими кредиторами боржника відповідно до пріоритету та розміру їх зареєстрованих прав чи вимог і іпотекодавцем в останню чергу.

За згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем, що має вищий пріоритет, страхове відшкодування може бути спрямоване на відновлення предмета іпотеки.

Іпотечним договором на іпотекодавця може бути покладений обов`язок здійснити інші види страхування у зв`язку з передачею нерухомого майна в іпотеку.

Тобто, Іпотекодавець ОСОБА_1 - зобов`язана у відповідності із зазначеною нормою Закону застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, такий обов`язок на нього не покладається, якщо іпотечним договором цей обов`язок (страхування) покладено на іпотекодержателя.

Умови Іпотечного договору фактично дублюють приписи ст. 8 Закону України «Про іпотеку», навіть за їх відсутності у договорі Іпотекодавець має відповідне зобов`язання в силу імперативної норми Закону.

Стаття 12 Закону України «Про Іпотеку» визначає правові наслідки порушення обов`язків іпотекодавця, а саме : у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов`язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв`язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки.

Тобто, якщо іпотекодавець порушив свій (визначений Законом) обов`язок щодо страхування предмета іпотеки іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, або вжити заходів для страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт.

Законом визначено, що Іпотекодержатель сам приймає рішення, яким правом скористатись.

Позивачка, обравши такий спосіб захисту своїх прав, як визнання певних положень іпотечного договору, який є договором забезпечення кредитного договору, недійсним з підстав передбачених статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому зобов?язана довести суду правову та фактичну підстави своїх позовних вимог, чого нею зроблено не було.

Пунктом 14 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз?яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо - підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.12.2015 року в справі № 6-1341цс15.

Отже, Закон України «Про захист прав споживачів» - не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли з умов іпотечного договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи, що умови іпотечного договору - відповідають нормам Закону України «Про іпотеку», між сторонами при його укладенні було досягнуто згоди за всіма істотними умовами, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв?язку з чим цей договір, згідно зі ст. 629 ЦК України є обов?язковим для виконання сторонами, а зобов?язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України - мають виконуватися сторонами алежним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» незазначення вартості супутньої послуги не є підставою для визнання умов договору недійсним. Споживач лише не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.

Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства а тому такі умови повинні бути визнанні недійсними.

Отже, позивачка не довела суду жодних підстав для визнання умов іпотечного договору недійсними, а тому в задоволенні позову слід - відмовити повністю з підстав йог необґрунтованості та безпідставності.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Проадвокатуру іадвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат :

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов?язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

-Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

-За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги - є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

-Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами - шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

-адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

-адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) - зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разівідсутності утексті договорутаких умов(пунктів)щодо порядкуобчислення,форми таціни послуг,що надаютьсяадвокатом,суди,в залежностівід конкретнихобставин справи,інших доказів,наданих адвокатом,використовуючи своїдискреційні повноваження,мають право:відмовити узадоволенні заявипро компенсаціюсудових витрат,задовольнити їїповністю абочастково.

Відповідно до ч. 3. 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним і документально підтверджених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між клієнтм (потерпілим) та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов?язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що у інші судові витрати, пов?язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на відповідача.

Представницею відповідачів ТОВ «ГелексіФінанс» адвокатДударенко А.М.була надісланадо судузаява провідшкодування судовихвитрат направничу допомогуз описомробіт (наданихпослуг),виконаних робітадвокатом здоказами напідтвердження розмірувитрат разомз адвокатськимордером тадовіреністю підприємства(а.с.71,73,74,115-122).

Представництво інтересів ТОВ «Гелексі Фінанс» у даній цивільній справі № 509/734/25-ц, що розглядається Овідіопольським районним судом Одеської області за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ «Гелексі Фінанс» про визнання недійсним та скасувння п.п. 3.1.1 іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 , та ТОВ «Гелексі Фінанс» 29.05.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Мазаратій А.В. за реєстровим номером № 1462, ознайомлення з матеріалами позовної заяви, підготовка відзиву на позовну заяву, направлення 25 лютого 2025 року відзиву у справі № 509/734/25-ц позивачу та до Овідіопольського районного суду Одеської області (3 години, вартість послуги: Розробка заяв по суті справи 2000,00 грн./година) Всього: 6000 грн.

Витрати на професійну правничу допомогу за ведення в суді справи № 509/734/25-ц станом на 07.03.2025 р склали 6000 грн.

Заявлена до стягнення сума є меншою ніж заявлено у попередньому розрахунку 25000 грн., оскільки адвокат направила до суду лише відзив на позовну заяву, адже справа розглядається без виклику сторін. Така сума на думку суду є обґрунтованою відносно затраченого часу на правничу допомогу та складності справи, а також співрозмірною з ціною позову.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, представниця ТОВ «Гелексі Фінанс» надіслала суду : копію Договору про надання правничої допомоги № 11 від 19 лютого 2025 року; копію акту приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) №1 від 27 лютого 2025 року; копію платіжного доручення №19131 від 27 лютого 2025 року (а.с. 118-122).

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так чином,враховуючи приписип. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України та повної відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд вважає необхідним стягнути з позивачки на користь позивачів ТОВ «Гелексі Фінанс» витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн.

На підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України, якою передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову - підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 12.02.2025 р. у виді накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 ,загальною площею34,60кв.м.,житловою площею15,20кв.м.,реєстраційний номероб`єкта нерухомогомайна :2534887151100 (а.с. 63-64).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,158,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 3,4,6,11,13,16,202-205,207,208,215-218,334,386-388,526,627-629,638-640 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Конституцією України, Конвенцією «Про захист прав людини і основоположних свобод», практикою ЄСПЛ, суд,

ВИРІШИВ :

1.В задоволенні позову ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Гелексі Фінанс»та Відокремленогопідрозділу №1ТОВ «ГелексіФінанс» провизнання недійснимта скасуванняпункту іпотечногодоговору відмовити ;

2.Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелексі Фінанс» (ЄДРПОУ : 42305986) судові витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн. ;

3.Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 12.02.2025 р. у виді накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 ,загальною площею34,60кв.м.,житловою площею15,20кв.м.,реєстраційний номероб`єкта нерухомогомайна :2534887151100 скасувати.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 20.03.2025 р.

Суддя Гандзій Д.М.