Рішення від 19.02.2025 по справі 757/19864/22-ц

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19864/22-ц

пр. 2-1743/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача-1: не з`явився,

представника відповідача-2: не з`явився,

представника третьої особи та відповідача (за об`єднаним позовом): ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, Київської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім`єю та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності, скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач-1, Печерська РДА), Київської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що наприкінці 2014 року через сайт знайомств вона познайомилась із ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зустрілась із ним 25 червня 2015 року.

З квітня 2016 року вони почали проживати разом, як подружжя, у її квартирі АДРЕСА_1 . У ОСОБА_5 у приватній власності була квартира АДРЕСА_2 , в якій у цей період він не проживав, проте був зареєстрований.

Понад 6 років вони прожили як чоловік та дружина, ОСОБА_5 вважав її своєю дружиною, однак зареєструвати офіційно шлюб вони не встигли. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

08 грудня 2021 року вона звернулась до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Васильєвої Н.І. з заявою про прийняття спадщини. За її заявою була відкрита спадкова справа №68807702. Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину, окрім неї, немає.

Зазначає, що проживаючи із ОСОБА_5 у її квартирі вони вели спільне господарство, несли спільні витрати на підтримання життєдіяльності їх сім`ї, спільно купували продукти харчування, одяг, побутову техніку, мали спільний відпочинок, відзначали свята, а також мали права та обов`язки як подружжя. 25 вересня 2016 року ОСОБА_5 викликав наряд поліції із заявою про викрадення у нього ланцюжка з хрестиком. Наряд поліції приїжджав за місцем її проживання.

Їх спільне проживання також можуть підтвердити свідки ОСОБА_6 , 1962 року народження, ОСОБА_7 , 1937 року народження, та ОСОБА_8 , 1945 року народження.

ОСОБА_5 не проживав у своїй квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується квитанціями на оплату різних комунальних послуг за січень 2017 року про незначне споживання цих послуг та відповідно невеликі суми для їх оплати.

На прохання ОСОБА_5 вона поповнювала його мобільний телефон, а в листопаді 2019 року замовила в інтернет-магазині й подарувала йому мобільний телефон « Хіоmі геdмі note 8 ».

Крім того, у період перебування його у лікарні вона турбувалася про нього, як цього вимагає статті 55 СК України, купувала ліки, відвідувала його у лікарні, оплачувала необхідні лікарські процедурі.

Після смерті ОСОБА_5 19 жовтня 2021 року вона отримала довідку про смерть, організувала його поховання і отримала грошову допомогу від держави, Після смерті ОСОБА_5 у неї залишились його особисті речі та документи. У них були почуття любові, реальні сімейні відносини.

Посилаючись на неможливість отримання свідоцтва про спадщину після смерті ОСОБА_5 через відсутність документів на підтвердження їх спільного проживання, просить суд встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період із квітня 2016 року до часу відкриття спадщини, з метою отримання та оформлення нею права на спадкування належних ОСОБА_5 часток у квартирі АДРЕСА_2 , як спадкоємицею четвертої черги за законом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2022 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Печерської РДА про встановлення факту проживання однією сім`єю та призначено підготовче засідання у справі на 10 листопада 2022 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 01 березня 2023 року.

05 грудня 2022 року представник відповідача-1 подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог щодо Печерської РДА, оскільки остання не є належним відповідачем у справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року залучено до участі у вказаній цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_4 (далі - третя особа, ОСОБА_4 ).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Київську міську раду (далі -відповідач-2).

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року відкладено підготовче засідання на 11 травня 2023 року.

09 травня 2023 року від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог..

10 травня 2023 року представник третьої особи подав пояснення щодо позову, в яких щодо задоволення позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволенні, оскільки позивачка не надала доказів безперервного проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю протягом заявленого у позові періоду.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року відкладено підготовче засідання на 05 вересня 2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року відкладено підготовче засідання на 23 листопада 2023 року.

У жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності, скасування державної реєстрації.

На обґрунтування цих вимог посилалась на те, що з осені 2016 року вона без реєстрації шлюбу проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у своїй квартирі, що підтверджується заявами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, за життя своїм майном не розпорядився.

Оскільки, вона та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю понад 5 років, то вона є спадкоємицею 4-ї черги при спадкуванні за законом.

Зазначала, що ОСОБА_5 на день відкриття спадщини належали 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про приватизацію від 09 вересня 1993 року, право власності на цю частку зареєстроване в Київському міському БТІ 24 вересня 1993 року за №4614.

Інша частка квартири належала йому як спадщина за законом після смерті матері ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом від 17 лютого 2015 року.

За довідкою про склад сім`ї від 21 жовтня 2014 року в цій квартирі зареєстрований ОСОБА_5 , згідно з квитанціями про сплату комунальних послуг в період 2017 - 2021 року вказані послуги сплачували ОСОБА_5 або вона (позивачка).

08 грудня 2021 року за її зверненням відкрито спадкову справу. Окрім неї, з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 або видачу свідоцтва про право на неї чи відмову від права на спадкування, ніхто не звертався.

30 вересня 2022 року приватний нотаріус Васильєва Н.І. відмовила їй у видачі свідоцтва про спадщину на 1/2 частку квартири, яка за життя належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про приватизацію від 09 вересня 1993 року.

Відмова нотаріуса обґрунтована тим, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є запис про реєстрацію власності на цю нерухомість за ОСОБА_10 за № 46458991, вчинений приватним нотаріусом Пономарьовою Д.В. на підставі договору дарування від 01 лютого 2022 року № 138.

Інформаційною довідкою з ДРРПНМ підтверджується, що право власності на 1/2 частку квартири зареєстроване за ОСОБА_10 на підставі договору дарування від 01 лютого 2022 року № 138.

За вказаною інформаційною довідкою право власності ОСОБА_5 на іншу 1/2 частку квартири залишається зареєстрованим на підставі свідоцтва про спадщину від 17 лютого 2015 року за записом № 8752930.

Проте, ОСОБА_5 свою частку квартири за життя не відчужував і договору дарування після смерті не укладав.

Оригінали свідоцтв про приватизацію та спадщину на обидві частки квартири на його ім`я наявні у неї. Тому, ОСОБА_5 на день відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 належали обидві частки квартири, на які вона має право власності в порядку спадкування.

Проте, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 зазначений власником 1/2 частки квартири, що порушує її право власності на нерухомість в порядку спадкування.

Оригінал та копія договору дарування частки квартири ОСОБА_11 за від 01 лютого 2022 року №138 відсутні, оскільки ОСОБА_5 його не укладав. 1/2 частка квартири АДРЕСА_2 вибула з власності ОСОБА_5 без законних підстав.

Оскільки, відповідач не визнає її прав на нерухомість, а нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину на неї, тому вважає, що її право власності підлягає захисту в судовому порядку.

Посилаючись на наведене, просила суд:

- витребувати від відповідача на її користь 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_12 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 за реєстраційним номером об`єкта 576128380000 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 46458991 від 01 лютого 2022 року, припинивши право власності ОСОБА_12 на цю нерухомість;

- визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 за реєстраційним номером об`єкта 576128380000 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09 вересня 1993 року;

- покласти судові витрати на відповідача.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року у справі № 757/27917/22-ц об`єднано в одне провадження цивільну справу № 757/27917/21-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності, скасування державної реєстрації із цивільною справою № 757/19864/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім`єю. Об`єднаній справі присвоєно № 757/19864/22-ц.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14 вересня 2023 року справа передана судді Хайнацькому Є. С.

28 березня 2023 року відповідачем в об`єднаній справі подано відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

04 квітня 2023 року позивач подала відповідь на відзив в об`єднаному позові, в якому просить задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів в об`єднаній цивільній справі, у зв`язку з чим протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року відкладено підготовче засідання на 07 березня 2024 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 13 травня 2024 року

В судовому засіданні 13 травня 2024 року позивачка підтримала доводи, викладені в її позовних заявах, та просила задовольнити її вимоги у повному обсязі.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року у справі оголошено перерву до 08 серпня 2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2024 року розгляд справи відкладено до 07 листопада 2024 року.

В судовому засіданні 07 листопада 2024 року позивачка та її представник підтримали доводи, викладені в її позовних заявах, та просили задовольнити вимоги у повному обсязі.

Представник третьої особи проти задоволення позову заперечував, просив залишити його без задоволення.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що зі слів його матері (позивачки у справі) його мати спільно проживала з ОСОБА_5 . Особисто він познайомився з ОСОБА_5 у 2016 році в квартирі матері та запам`ятав, що останній був у домашньому одязі, склалося гарне враження. Вже у 2016 році вони жили разом. Кожну осінь разом їздили на ринок і купували їм овочі на зиму. Він допомагав полагодити електрику у його квартирі. Мама радилася з ним щодо подарунку ОСОБА_5 . У подальшому, ОСОБА_5 захворів і помер, мати його поховала. Після його смерті з`ясувалось, що частина квартира належить людям, яких ОСОБА_5 не згадував ніколи.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2024 року у справі оголошено перерву до 11 лютого 2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого року у справі оголошено перерву до 19 лютого 2025 року.

В судовому засіданні 19 лютого 2025 року позивачка та її представник підтримали доводи, викладені в її позивних заявах, та просили задовольнити вимоги у повному обсязі.

Представник третьої особи проти задоволення позову заперечував, просив залишити його без задоволення.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, в матеріалах справи наявні заяви про розгляд справи за їх відсутності, просили у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши думку учасників справи, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд установив такі обставини та дійшов таких висновків.

Суд установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .

Звертаючись із позовом, позивака вказала, що проживала однією сім`єю із ОСОБА_5 за п`ять років до його смерті.

ОСОБА_5 відповідно до копії паспорту № НОМЕР_1 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на спадкове майно.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надала докази, які, на її думку, обґрунтовують заявлені вимоги. Зокрема, квитанції про сплату за комунальні послуги у квартирі АДРЕСА_2 та послуги ПАТ «Укртелеком», датовані січнем 2017 року; накладні за 2017 рік, фотокартки без дати; заявки на доставку та установку за адресою: АДРЕСА_3 , датовані липнем 2017 року; квитанції про сплату за товар за 2019 рік.

Відповідно до листа Печерського управління поліції Головного Управління національної поліції у м. Києві від 07 вересня 2021 року, адресованому ОСОБА_14 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 , останньому рекомендовано звернутися до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві з приводу звернення щодо можливих неправомірних дій з боку мешканців квартири АДРЕСА_5 .

У довідці Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 20 січня 2022 року, зокрема, зазначено, що під час перевірки згідно інформаційно-аналітичної системи «Армор» Національної поліції України було з`ясовано, що 25 вересня 2016 року від ОСОБА_5 надійшло повідомлення на спец, лінію «102» щодо крадіжки його майна з квартири АДРЕСА_1 . Дану подію було реєстровано до єдиного обліку № 77819 від 25.09.2016 року. На місце виклику було здійснено виїзд працівниками Шевченківського управління поліції.

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 3000387 ОСОБА_5 17 жовтня 2021 року направлений в стаціонар, дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місце проживання хворого зазначено АДРЕСА_4 .

Також установлено, що 21 жовтня 2021 року між ФОП ОСОБА_15 та ОСОБА_1 був укладений договір № 215 про надання ритуальних послуг та підписаний акт приймання-передачі наданих послуг, та долучені квитанції про сплату коштів.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 09 вересня 1993 року квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної власності ОСОБА_9 та ОСОБА_5 у рівних частках.

У листі від 04 серпня 2022 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Н.І. повідомила, що свідоцтво про право на спадщину на ім`я ОСОБА_1 не може бути видане без надання судового рішення про встановлення факту її з померлим спільного проживання однією сім`єю понад 5 років до часу відкриття спадщини, оскільки такий факт наразі не підтверджено відповідними документами. Крім ОСОБА_1 станом на 04 серпня 2022 року будь-які інші спадкоємці не зверталися із заявами про прийняття чи відмову від права на спадкування.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Щодо позову про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем

За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Звертаючись із даним позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_5 не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме, до дня смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказувала, що вони проживали як чоловік та жінка, вели спільне господарство, несли спільні витрати, спільно купували продукти харчування, одяг, побутову техніку, мали спільний відпочинок, відзначали свята, а також мали права та обов`язки як подружжя, однак зареєструвати офіційно шлюб вони не встигли.

Метою звернення ОСОБА_1 з позовом є отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , яка за життя належала спадкодавцю.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими.

Згідно з частиною другою статті 1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Якщо вимога про встановлення факту проживання осіб однією сім`єю заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Оскільки, у цій справі позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, тому ці відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного суду від 22 травня 2024 року у справі № 295/4081/23.

Відповідно до статті 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частин першої - третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання позивачки разом зі спадкодавцем і визнання її спадкоємцем четвертої черги за законом є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період не менш як п`ять років до дня смерті спадкодавця (19 жовтня 2021 року).

Наявні в матеріалах справи письмові докази, зокрема, заявка на доставку, копії фіскальних чеків, товарні чеки та інші документи фінансового характеру щодо придбання різних товарів не підтверджують факт, який встановлюється судом, оскільки не містять в собі відомостей щодо предмету доказування.

У виписці із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 3000387 зазначено, що ОСОБА_5 проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

З матеріалів справи також вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_5 до дня його смерті було: АДРЕСА_4 .

Надані позивачкою фотокартки та записки не свідчать про факт проживання позивачки однією сім`єю з ОСОБА_5 у зазначений нею період.

Також, надані квитанції про оплату мобільного телефону спадкодавця лише за 2020 рік не є доказом проживання однією сім`єю, оскільки не охоплюють встановлений законом період проживання не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Покази свідків та надані фотокартки підтверджують лише те, що позивачка була знайома з ОСОБА_5 , проте не містять інформації на підтвердження реальних сімейних відносин.

Позивачка не надала також доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 брав участь у витратах по утриманню квартири АДРЕСА_1 , в якій, з її слів, вона проживала із ОСОБА_5 . Зокрема, в матеріалах справи відсутні письмові докази, на підставі яких можна перевірити факт спільної оплати ОСОБА_1 та ОСОБА_5 комунальних платежів за обслуговування зазначеного житлового приміщення, а також відсутня інформація щодо нарахування комунальних послуг на ім`я ОСОБА_5 за вказаною адресою.

Надані квитанції про оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_6 також не підтверджують той факт, що витрати з оплати цих послуг здійснювалися спільно позивачкою і ОСОБА_5 .

Заказ-наряд № 26250 від 05 липня 2017 року, акт виконаних робіт з послуги з підключення по № 2610050771610102047 від 06 липня 2017 року, товарний чек № WM000003107 від 30 червня 2020 року видані виключно на позивачку та не стосуються ОСОБА_5 .

Окрім того, відповідь на адвокатський запит №194-1043/04 від 19 квітня .2023 року, наданого КБУ «Контактний центр міста Києва», свідчить про те, що за період з 01 травня 2019 року до 01 січня 2020 року від ОСОБА_5 надійшло 14 звернень, зокрема: в травні 2019 року ОСОБА_5 скаржився на відсутність гарячого водопостачання; в жовтні 2019 року просив провести ремонт покрівлі будинку; в грудні 2019 року скаржився на відсутність опалення і гарячої води.

Згідно відповіді № 194-597/04 від 01 березня 2023 року, наданого КБУ «Контактний центр міста Києва», вбачається, що за період із 01 січня 2020 року до 19 жовтня 2021 року від ОСОБА_5 до Контактного центру м. Києва надійшло 125 звернень, які, зокрема, стосувались відсутності центрального опалення, а також відсутності або неналежного надання послуг з гарячого водопостачання, несвоєчасного надання квитанцій про оплату житлово- комунальних послуг, відсутності проведення дезінфекції, відсутності вологого прибирання в під`їзді, необхідності встановлення дорожнього знаку щодо заборони паркування біля будинку на АДРЕСА_7 . Вказані скарги носили систематичний характер.

Таким чином, суд ставиться критично до доводів позивачки щодо проживання із ОСОБА_5 за її адресою, оскільки зазначені вище докази свідчать про те, що у вказаний період ОСОБА_5 проживав за адресою: АДРЕСА_6 , та скаржився на неякісне надання послуг, встановити яке можливо безпосередньо при користуванні цими послугами.

Скарги щодо неналежного надання комунальних послуг направлялися для подальшого розгляду до ЖЕД «Хрещатик», яке здійснює безпосереднє обслуговування будинку АДРЕСА_8 .

Виходячи із наведеного, суд вважає, що ОСОБА_1 не довела факту постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_5 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити за недоведеністю позовних вимог, оскільки позивачем не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів на їх підтвердження.

Щодо позову про визнання права власності, скасування державної реєстрації

Звертаючись із позовом позивачка просила витребувати від відповідача ОСОБА_4 на її користь 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_12 на 1/2 частку цієї квартири та визнати за нею право власності на неї в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 .

Щодо вимог про витребування в відповідача 1/2 частини спірної квартири та скасування державної реєстрації права власності

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частин, позивачка посилається на те, що ОСОБА_5 своєї 1/2 частки квартири за життя нікому не відчужував і договору дарування не укладав, відтак, на день смерті ОСОБА_5 був власником квартири АДРЕСА_2 . Натомість, право власності відповідача 1/2 частки спірної квартири порушує її право власності, відповідно у неї є право на витребування цієї частки квартири шляхом віндикації.

Суд установив, що ОСОБА_5 за життя належали 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про приватизацію від 09 вересня 1993 року, право власності на цю частку зареєстроване в Київському міському БТІ 24 вересня 1993 року за №4614. Інша частка квартири належала йому як спадщина за законом після смерті матері ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом від 17 лютого 2015 року.

Згідно з договором дарування частки квартири від 01 лютого 2022 року, укладеного між ОСОБА_16 та ОСОБА_4 , останній є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .

30 вересня 2022 року приватний нотаріус Васильєва Н.І. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про спадщину після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .

Відмова нотаріуса обґрунтована тим, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є запис про реєстрацію власності на цю нерухомість за ОСОБА_10 за № 46458991, вчинений приватним нотаріусом Пономарьовою Д.В. на підставі договору дарування від 01 лютого 2022 року №138.

Згідно з Інформаційною довідкою з ДРРПНМ право власності на 1/2 частку квартири зареєстроване за ОСОБА_10 на підставі договору дарування від 01 лютого 2022 року № 138.

За вказаною інформаційною довідкою право власності ОСОБА_5 на іншу 1/2 частку квартири залишається зареєстрованим на підставі свідоцтва про спадщину від 17 лютого 2015 року за записом № 8752930.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 387 ЦК України.

За змістом частини першої статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначено, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння; визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння рухомим майном таке введення полягає або у добровільній передачі власнику його майна особою, яка незаконно володіє даним майном або у примусовому вилученні у такої особи майна з послідуючою передачею майна його власнику.

Предметом доказування у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння є: факти, що підтверджують право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння власника (титульного володільця), наявність майна в натурі у особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, і відсутність у такої особи правових підстав для володіння майном.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Предмет доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 462/3689/16-ц (провадження № 61-19174св21).

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

У цій справі позивачка не надала належних доказів того, що у встановленому законом порядку набула право власності на спірне майно і вказане майно вибуло з її власності поза її волею.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 є власником 1/2 частини спірної квартири на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., 01 лютого2022 року, зареєстрованого в реєстрі за № 138. Вказаний договір не оскаржувався і визнаний недійсним у встановлено законом порядку не був.

З огляду на те, що позивачка не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з її володіння, а тому у неї немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача, тому позовні вимоги в частині витребування на її користь від відповідача 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 є безпідставними і задоволенню не підлягають.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.

Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_12 на 1/2 частку спірної квартири не підлягають задоволенню через неналежний спосіб захисту.

Щодо вимог про визнання права власності на 1/2 частку квартири в порядку спадкування

На обґрунтування цих вимог позивач зазначає, що відповідач не визнає її право на спірну нерухомість, а нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Згідно зі статтею 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 303/6910/22 зазначив, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, який має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку, і спадкове майно не змінило володільця на іншого спадкоємця (спадкоємців), у випадку з нерухомим спадковим майном - не зареєстроване за спадкоємцем (спадкоємцями) померлого на праві власності.

Відповідно до повідомлення від 30 вересня 2022 року № 196102-14 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Н.І. повідомила позивачці, що 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 належить на праві власності відповідачу на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Пономарьовою Д.В. Крім того, нотаріус зазначила, що позивачу необхідно надати судове рішення про встановлення факту її спільного проживання з померлим однією сім`єю понад 5 років до часу відкриття спадщини.

З наведеного вбачається, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 входить 1/2 спірної квартири, яка належала йому за життя. Проте, позивачка не довела факту спільного проживання з спадкодавцем, відповідно відсутні підстави для видачі свідоцтва про право на спадщину. Також, нотаріусом зазначено, що жодна інша особа не подавала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Таким чином, вимоги позивача про визнання права власності в порядку спадкування є безпідставними та задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат між сторонами у відповідності до статті 141 ЦПК України.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 231, 316, 319, 328, 387, 388, 392, 1216, 1217, 1218, 1223, 1258, 1259, 1264 Цивільного кодексу України, статтями 1 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, Київської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім`єю та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності, скасування державної реєстрації - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 03.03.2025 року.

Суддя Є.С. Хайнацький