Рішення від 11.03.2025 по справі 904/5788/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2025м. ДніпроСправа № 904/5788/24

Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П., при секретарі судового засідання Білій К.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Виконуючого обов`язки керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, 49000, м.Дніпро, вул.Європейська, буд.15, код ЄДРПОУ 02909938 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, 49000, м.Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 26510514

до Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України, 49000, м.Дніпро, вул.Старокозацька, буд.8, код ЄДРПОУ 13432652

про витребування майна із чужого незаконного володіння

Представники сторін:

від позивача: Марінеско Андрій Вікторович, самопредставництво

від відповідача: не з`явився

від прокуратури: Ступа Дмитро Олександрович, посвідчення №069919 від 01.03.2025р.

СУТЬ СПОРУ:

Виконуючий обов`язків керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, в якому просить витребувати від Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України (код ЄДРПОУ 13432652) на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ - 26510514) об`єкт нерухомого майна - будівлю загальною площею 832,1 кв.м. за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2973921212020).

В обґрунтування позову Правобережна окружна прокуратура міста Дніпра посилається на те, що відповідачем здійснено державну реєстрацію права власності за відсутності правових підстав на будівлю загальною площею 832,1 кв.м. за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2973921212020), на підставі реєстраційного посвідчення (без номеру), виданого 22.06.1994 Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації №2 та не чинного рішення №1219 від 25.12.1992, яке видано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів. Вказані дії свідчать про набуття права незаконного володіння на вказане майно, чим порушено право володіння законного власника спірного майна - територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, яка набула право власності на вказане майно на підставі рішення Дніпропетровської міської ради «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів» №46 від 27.11.1991.

Разом з позовною заявою прокурором подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 02.01.2025р. заяву про забезпечення позову задоволено.

Ухвалою суду від 07.01.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.01.2025р. о 10:00год.

21.01.2025р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позивну заяву. в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Так, Відповідач у відзиві на позов зазначає про те, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №1219 від 25,123992 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вух Комсомольській, 8, ( наданий час вулиця Старокозацька) вирішено Виробничому житлово-експлуатанійному ремонтному об`єднанню Бабушкінського району передати нежитловий будинок по вул. Комсомольській, 8, загальною площею 738 кв.м., Дніпропетровській обласній організації Спілки журналістів України. На підставі вказаного рішення нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8 (на даний час вулиця Старокозацька) передано Дніпропетровській обласній організації Спілки журналістів України на підставі Акту приймання-передачі від 04.01.1993 року та АВИЗО №2 від квітня 1993 року. В подальшому, на підставі Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №1219 від 25.12.1992, нежиле приміщення по вул. Комсомольській, 8, було зареєстровано за Дніпропетровською обласною організацією Спілки журналістів України, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 22.06.1994, про що зроблено запис реєстрову книгу за №ХІ/ - 287 (домоволодіння №8 по вулиці Комсомольська, в цілому складається з дому А-2, загальною площею 780,7 м.кв.), затвердженого начальником Дніпропетровського бюро технічної інвентаризації №2 Б.Ф. Махиня. Зазначені обставини, на думку відповідача, свідчать про обґрунтованість передачі спірного майна на баланс Дніпропетровської обласної організації Спілки журналістів України.

21.01.2025р. через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована виходячи з того факту, що Дніпропетровська міська рада була обізнана про передачу спірної будівлю у користування на підставі рішення виконавчого комітету від 17.12.1992 № 1219 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8».

27.01.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій зазначав, що на підставі рішення виконавчого комітету від 17.12.1992 № 1219 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8» спірна будівля передача відповідачеві виключно на праві користування, яке всупереч вимогам статті 324 ЦК УРСР 1963 року не було оформлено договір про безоплатне користування майном. Також прокурор стверджує про те, що реєстраційним посвідченням від 22.06.1994 Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації №2 зареєстровано балансову належність Дніпропетровської обласної організації Спілки журналістів України. Прокурор зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України від 10.07.1998 N 1058 «Перелік будинків і приміщень, які є комунальною власністю і рекомендуються для передачі у власність або у довічне користування творчих спілок України» має виключно рекомендаційних характер, з огляду на відсутність у вказаного органу державної влади повноважень розпорядження комунальною власністю. Крім того, прокурор зазначив, що рішення Дніпропетровської міської ради від 24.04.2013 №21/34 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста», яким визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету від 17.12.1992 № 1219 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8» винесено на підставі частини дев`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто в межах повноважень визначених законом, Окремо прокурор зазначив про неможливість застосування до спірних правовідносин положень про набувальну давність, оскільки Дніпропетровська обласна організація Спілки журналістів України на момент набуття спірного майна в користування, достеменно обізнана про те, що набуває це майно не у власність, та розуміла, що це майно є комунальною власністю, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України. Окремо прокурором наголошено на тому, що відповідач є недобросовісним набувачем нерухомого майна, оскільки ним здійснено державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно на підставі документів, що втратили чинність та не посвідчували набуття права власності, що поза розумним сумнівом було відомо Дніпропетровська обласна організація Спілки журналістів України.

27.01.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника прокуратури надійшли заперечення проти застосування строків позовної давності, яке обґрунтоване тим, що право власності Дніпровської міської ради порушено 12.07.2024 шляхом здійснення реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю за відповідачем. Про факт вчинення такої реєстрації Дніпровську міську раду повідомлено прокурором листом за № 53-5942вих-24 від 02.10.2024, та відповідно саме з цієї дати позивач є обізнаним про порушення його прав з боку відповідача. З огляду на вказані обставини прокурор зазначає, що він звернувся до суду в межах строку позовної давності.

30.01.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання з`явились представники прокуратури та позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений.

Ухвалою суду від 30.01.2025р. було відкладено підготовче засідання по справі на 04.02.2025р. о 11:30год.

03.02.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли заперечення на клопотання (заяву) про застосування строків позовної давності. Представник Дніпровської міської ради зазначає, що не зважаючи на відсутність документів, які б підтверджували виникнення права власності Дніпропетровською обласною організацією Національної спілки журналістів України на майно територіальної громади міста Дніпра будівлю літ. А-2 за адресою: вул. Старокозацька, 8 у м. Дніпрі, відповідачем протиправно набуто право володіння вказаним майном, шляхом здійснення державної реєстрації права власності 12.07.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження на підставі документів, які втратили чинність. Таким чином, позивач не міг дізнатися про порушення свого права раніше реєстрації (12.07.2024) права власності на спірне майно за відповідачем.

03.02.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

03.02.2025р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

03.02.2025р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшли заперечення на позивну заяву про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В судове засідання з`явились представники прокуратури та позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений.

Ухвалою суду від 04.02.2025р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.02.2025 о 14:30год.

В судове засідання з`явились представники прокуратури та позивача, представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений.

Ухвалою суду від 11.02.2025р. було відкладено розгляд справи по суті на 27.02.2025р. о 09:30год.

26.02.2025р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

26.02.2025р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про врахування інформації при розгляді справи.

В судове засідання з`явився представник прокуратури та представники позивача, представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений.

10.03.2025р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 27.02.2025р. відкладено розгляд справи на 11.03.2025р. о 11:00год.

В судове засідання з`явився представник прокуратури та представники позивача, представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений.

У судовому засіданні 11.03.2025р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Матеріалами справи встановлено, що Дніпропетровською міською Радою народних депутатів 27.11.1996 прийнято рішення №46 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів» №46 від 27.11.1991, яким затверджено перелік об`єктів комунальної власності Дніпропетровської міської ради народних депутатів.

До вказаного переліку увійшло Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне об`єднання Бабушкінського району разом з належним майном (житлові будівлі, нежитловий фонд та інше).

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №1219 від 25.12.1992 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8» вирішено Виробничому житлово-експлуатаційному ремонтному об`єднанню Бабушкінського району передати на баланс нежитловий будинок по вул. Комсомольській, 8 загальною площею 738 кв.м., Дніпропетровській обласній організації Спілки журналістів України.

Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації №2 видано 22.06.1994 реєстраційне посвідчення (без номеру) на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 25.12.1992 №1219 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8».

Комунальне підприємство «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради листом №1906 від 21.04.2024, наданим на запит прокурора, підтвердило, що, реєстраційне посвідчення від 22.06.1994 на будівлю №8 по вул. Комсомольській в м. Дніпрі засвідчувало лише балансову належність вказаної будівлі Дніпропетровській обласній організації Спілки журналістів України.

Разом з цим, листами комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради №1906 від 21.04.2024 та №14067 від 25.11.2024, долученими прокурором до позову, підтверджено, що в матеріалах інвентаризаційної справи оригінал реєстраційного посвідчення (без номеру) видане 22.06.1994 Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації №2 відсутній.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 24.04.2013 №21/34 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» рішення виконавчого комітету від 17.12.1992 № 1219 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8» визнано таким, що втратило чинність та визначено балансоутримувачем будівлі Комунальне підприємство «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №31 від 29.01.2014 «Про передачу з балансу на баланс об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровськ» будівлю за адресою:

вул. Комсомольська, 8 (нежитлова будівля літ.А-2) включено до переліку (пункт 2) об`єктів комунальної власності, які передано від Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного виробничого підприємства Бабушкінського району на баланс Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпровської міської ради, яке починаючи з 22.01.2022 перейменовано на комунальне підприємство «Міські активи» Дніпровської міської ради.

Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради №65 від 19.02.2014 «Про передачу з балансу на баланс об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська» визнано таким, що втратив чинність пункт 2 Переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська, що передаються з балансу на баланс, затвердженого рішенням виконкому міської ради №31 від 29.01.2014.

Перейменування вул. Комсомольської на вул. Старокозацьку здійснено за розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 26.11.2015 №897-р «Про перейменування топоніми м. Дніпропетровська» (пункт 103 Додатку до вказаного розпорядження).

Пунктом 1 рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради №67/35 від 19.09.2018 відзначено, що об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля по вул. Старокозацькій, 8, літ. А-2 є об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра.

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю., 12.07.2024 зареєстровано право власності Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України на об`єкт нерухомого майна будівлю загальною площею 832,1 кв.м. за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2973921212020)

Підставою для здійснення реєстрації стали наступні документи:

- реєстраційне посвідчення (без номеру), видане 22.06.1994 Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації №2;

- рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №1219 від 25.12.1992.

Отже, для вирішення спору необхідно встановити, чи належать речові права на спірне майно Позивачеві, на якому речовому праві спірна будівля передана Відповідачеві у 1992 році, чи припинено це право, чи порушені права Позивача та охоронювані законом інтереси фактом здійснення реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Відповідачем, чи відбулося звернення прокурора у межах строку позовної давності тощо.

Щодо належного Позивача у даній справі суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 5 ЦК України унормовано, що у випадку, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Статтею 10 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року було встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Статтею 11 було встановлено, що у виключній власності держави є земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави. Згідно зі статтею 124 органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах і селах Української РСР є обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів.

До 1991 року законодавство не розрізняло загальнодержавної (республіканської) та комунальної власності. З розпадом СРСР та створенням українського національного законодавства постало питання розмежування державного і комунального майна.

15 квітня 1991 року введено в дію Закон УРСР "Про власність", яким розмежовано державну та комунальну власність. Статтею 31 цього Закону було встановлено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Частиною першою статті 35 цього Закону було встановлено, що об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

05 листопада 1991 року Кабінетом Міністрів України на виконання постанови Верховної Ради УРСР від 26 березня 1991 року «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» прийнято постанову N 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", якою затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Відповідно до цього Переліку до комунальної власності передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд Рад.

Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Згідно із частиною п`ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Такий правовий висновок щодо підстав виникнення права комунальної власності міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16.

В свою чергу стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на нерухоме майно, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

В свою чергу статтею 7 Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», в редакції станом на 04.07.1991, визначено, що до комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно Союзом РСР і Українською РСР, іншими суб`єктами, а також майно, яке створюється і купується місцевими Радами народних депутатів за рахунок належних їм коштів.

Дніпропетровською міською Радою народних депутатів 27.11.1996 прийнято рішення №46 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів», яким на виконання вимог Закону України «Про власність» затверджено перелік об`єктів комунальної власності Дніпропетровської міської ради народних депутатів.

До вказаного переліку увійшло Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне об`єднання Бабушкінського району разом з належним майном (житлові будівлі, нежитловий фонд та інше).

Факт належності спірна нежитлова будівля до нежитлового фонду Виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного об`єднання Бабушкінського району підтверджується змістом пункту першого рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №1219 від 25.12.1992 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8», існування і зміст якого сторонами не оскаржується.

Тобто, нежитлова будівля, що розташована за адресою: вул. Старокозацька, 8 у м. Дніпрі, належить територіальній громаді міста Дніпра, як об`єкт права комунальної власності, визначений відповідно до Закону України «Про власність» з часу винесення рішення «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів» №46 від 27.11.1991.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав)- це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної вище норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, та Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 17.01.2024 у справі № 522/3999/23.

Вказані обставини, що знайшли підтвердження під час судового розгляду справи, свідчать про обґрунтованість твердження прокурора, що власником спірного нерухомого майна є територіальна громада м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради.

Враховуючи вищезазначене, суд відхиляє довід Відповідача про не доведеність факту виникнення права власності на спірне майно у позивача.

Щодо дотримання прокурором порядку представництва в суді.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеним законом.

Відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (надалі - Закон) наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (постанова Верховного Суду від 06.05.2021 у справі № 902/594/20).

Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Листами за № 53-5942вих-24 від 02.10.2024 та № 53-6992вих-24 від 14.11.2024 направленими в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», Правобережна окружна прокуратура міста Дніпра повідомила Дніпровську міську раду про встановлені порушення інтересів держави, що полягають у безпідставному вибутті з комунальної власності об`єкту нерухомого майна. Тим самим уповноваженому органу надано можливість здійснити заходи з метою поновлення порушеного права держави.

Однак, Дніпровською міською радою до цього часу відповідні заходи, спрямовані на поновлення порушених прав та інтересів територіальної громади міста Дніпра у зв`язку з вибуттям із комунальної власності спірного майна не вжито, що свідчить про те, що Дніпровська міська рада, володіючи достатнім обсягом повноважень, не вживає заходів, спрямованих на усунення порушень інтересів держави та повернення до власності територіальної громади міста Дніпра об`єкту нерухомого майна.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що прокурором дотримано встановленого законом порядку представництва в суді, правильно та обґрунтовано заявлено позов в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, який є органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати права власності територіальної громади міста Дніпра на спірне нерухоме майно та відповідно здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо порушень права власника у спірних обставинах.

Відповідно до п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно зі ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 345 ЦК України унормовано, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 7 Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» в редакції станом на грудень 1992 року, визначено, що Місцеві Ради народних депутатів мають право передавати об`єкти комунальної власності у тимчасове або постійне користування, оренду, продавати їх підприємствам (об`єднанням), організаціям і установам, окремим громадянам та об`єднанням громадян, крім випадків, встановлених законодавством, а також перерозподіляти об`єкти комунальної власності на договірній та конкурсній основі між власними підприємствами (об`єднаннями), організаціями і установами, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Спілка журналістів України та її місцеві осередки станом на 1992 рік належали до громадських організацій та відповідно до положень статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» 1992 року були різновидом об`єднань громадян.

Виходячи з положень статті 7 Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», в редакції станом на грудень 1992 року, спірна нежитлова будівля могла бути передана Дніпропетровською міською радою Дніпропетровській обласній організації Спілки журналістів України, як об`єднанню громадян, на наступних титулах:

- у тимчасове або постійне користування, або в оренду на підставі рішення відповідної міської ради та договору безоплатного користування майном, укладеного підставі статті 342 ЦК УРСР 1963 року, в редакції станом на 1992 рік;

- продано на підставі нотаріально посвідченого договору приватизації, укладеного на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Відповідно до ст. 324 ЦК УРСР, в редакції, яка діяла на момент винесення рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 25.12.1992 №1219 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8», за договором безоплатного користування майном одна сторона зобов`язується передати або передає майно у безоплатне тимчасове користування другій стороні, а остання зобов`язується повернути те ж майно.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих сторонами доказів, жодного договору оренди чи безоплатного користування, до суду не надано.

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено, що приватизація майна державних підприємств України (надалі приватизація) це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Статтею 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що приватизацію будівель, споруд, приміщень нежитлового призначення здійснювалася на підставі вказаного закону.

Статтею 25 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що право власності на державне майно підтверджувалося договором купівлі-продажу, який укладався між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, яким щодо комунального майна відповідно до вимог статті 4 цього закону були органи приватизації, створені місцевими Радами народних депутатів.

Договір купівлі-продажу державного майна підлягав нотаріальному посвідченню.

З урахуванням вимог законодавства, яке діяло на території України станом на грудень 1992 року, рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №1219 від 25.12.1992 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8» стало підставою для передачі нежитлового будинку по вул. Комсомольській, 8 м. Дніпрі на баланс Дніпропетровській обласній організації Спілки журналістів України.

Верховний суд України у своїй постанові від 12.06.2007 у справі № 4/793 вказав, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу й вартості майна. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).

Згідно чинного законодавства перебування майна на балансі не є підставою та доказом виникнення у особи права власності на це майно, оскільки така підстава для набуття права власності не передбачена законом.

Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі № 924/1103/19 зробив правовий висновок про те, що поняття «переходу права власності» та «передачі майна на баланс» мають різну юридичну природу за своєю суттю; факт перебування майна на балансі підприємства не може вважатись підтвердженням права власності на це майно, а є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не свідчить про знаходження майна у власності підприємства.

Аналогічна правова позиція міститься у поставах Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №922/2773/21, від 20.12.2023 у справі №914/3178/22.

Таким чином, з доказів, наданих до суду, достеменно можливо встановити факт передачі спірної будівлі на баланс Відповідача, що поміж іншим не є підставою виникнення права власності. Доказів набуття іншого речового права щодо нежитлової будівлі №8 по вул. Старокозацькій (Комсомольській) у м. Дніпрі Дніпропетровською обласною організацією Національної спілки журналістів України до суду не надано.

Надані до суду докази тривалого користування спірною будівлею Відповідачем не спростовують того факту, що спірна будівля у власність ними не набувалася.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.1998 № 1058 «Про передачу нерухомого майна творчим спілкам», рекомендовано органам місцевого самоврядування передати творчим спілкам у власність або у довірче користування будинків і приміщень, які є комунальною власністю, згідно з додатком 3 до вказаної постанови.

Як вбачається зі змісту постанови та не заперечується сторонами, спірна нежитлова будівля внесена до постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.1998 № 1058 тільки 01.12.2010.

Однак вказана постанова не містить приписів імперативного характеру, які б вказували на обов`язковість передачі будівлі №8 по вул. Старокозацькій в м. Дніпрі у власність Відповідача.

Зміст постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.1998 № 1058 «Про передачу нерухомого майна творчим спілкам» не може визначати долю комунального майна, оскільки Кабінет Міністрів України є виключно суб`єктом управління об`єктами державної власності (статі 4, 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

Відповідно до статті 318 ЦК України унормовано, що суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, зокрема, територіальна громада міста.

Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

В свою чергу стаття 319 ЦК України визначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини третьої та п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За змістом пунктів 30, 31 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, зокрема прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Нормами статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, в тому числі, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

В силу приписів частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд. Звідси власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також вилучення цього майна у відповідних суб`єктів.

За приписами цивільного та господарського законодавства власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він може реалізовувати на власний розсуд. За таких обставин власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також вилучення цього майна у відповідних суб`єктів.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 910/12224/17 від 22.01.2019 року.

Щодо відповідності нормам закону рішення Дніпропетровської міської ради від 24.04.2013 №21/34 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» суд зазначає наступне.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 24.04.2013 №21/34 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» рішення виконавчого комітету від 17.12.1992 № 1219 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8» визнано таким, що втратило чинність та визначено балансоутримувачем будівлі Комунальне підприємство «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради.

Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

В свою чергу статтею 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Зокрема, питання підзвітності та підконтрольності виконавчих комітетів відповідним радам реалізовано у частині дев`ятій статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», якою, зокрема, визначено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Надаючи оцінку положенням саме частини дев`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Верховний Суд у пункті 52 постанови від 23.02.2024 у справі №300/2289/23 зазначив, що «…. частинами дев`ятою та десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Тобто, за змістом положень цієї норми, право самостійно скасовувати рішення виконавчого комітету виникає у відповідної ради у разі, якщо виконком ухвалює рішення на виконання власних повноважень. Натомість, у випадку, якщо таке рішення прийняте на виконання делегованих повноважень та якщо воно не відповідає Конституції України та/або закону, то таке рішення підлягає оскарженню в судовому порядку….».

Як вбачається зі змісту пунктів 1, 2 частини першої статті 35 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» в редакції станом на грудень 1992 року, до власних повноважень виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів віднесено питання здійснення управління майном, яке належить до комунальної власності, майновими фондами житлово-комунального господарства та іншим майном для задоволення потреб і запитів населення; а також вирішення питання створення, придбання, використання, оренди або безоплатної передачі майнових об`єктів, які перебувають у комунальній власності.

Отже, рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №1219 від 25.12.1992 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8» винесено виконавчим комітетом ради на виконання власних повноважень, та відповідно може бути скасоване відповідною радою та оскарження в судовому порядку не потребує.

За вказаних обставин, рішення Дніпропетровської міської ради від 24.04.2013 №21/34 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» винесено у відповідності до норм діючого законодавства. Відповідно рішення виконавчого комітету від 17.12.1992 № 1219 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8» втратило чинність з часу винесення відповідного рішення органу місцевого самоврядування, тобто з 24.04.2013р..

Щодо відповідності вимогам закону проведеної державної реєстрації права власності Відповідача на спірне нерухоме майно.

Статтею 317 ЦК України унормовано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна

Статтею 334 Ц України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта).

Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Подібний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2014 у справі № 653/1096/16.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна (стаття 400 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначено, що Державний реєстр прав містить дані про зареєстровані речові права, їх обмеження, суб`єктів речових прав, об`єкти нерухомого майна, відомості про осіб, в інтересах яких вчинено обмеження речового права, копії документів про правочини, на підставі яких проведено реєстрацію прав, обмежень цих прав.

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю., 12.07.2024 здійснено державну реєстрацію права власності за Дніпропетровською обласною організацією Національної спілки журналістів України на нежитлову будівлю загальною площею 832,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 8.

Вказані реєстраційні дії вчинено на підставі реєстраційного посвідчення (без номеру), виданого 22.06.1994 Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації №2 та рішення №1219 від 25.12.1992, яке видано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів.

Як вбачається зі змісту Реєстраційного посвідчення, виданого Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації від 22.06.1994, відомості про яке внесено в реєстрову книгу за № XIV-287, воно не містить відомостей про наявність у Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України права власності на спірну будівлі. Водночас зі змісту цього документу вбачається, що підставою його видачі є саме рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів України №1219 від 25.12.1992.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 24.04.2013 №21/34 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» рішення виконавчого комітету від 17.12.1992 № 1219 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8» визнано таким, що втратило чинність та визначено балансоутримувачем будівлі Комунальне підприємство «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» (в редакції станом на 2016 рік), державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, як підставу для відмови в державній реєстрації прав наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор має прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 у справі № 761/42993/19 виснував, що згідно з частиною другою статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень встановлено частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», частина четверта цієї ж статті регламентує, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Виходячи зі змісту спірних правовідносин, наданих до суду документів, та змісту правових норм, що регулювали спірні правовідносини у період їх виникнення, суд прийшов до висновку доведеність факту проведення державної реєстрації права власності за Відповідачем на спірну будівлю на підставі документів, які не є підставою для виникнення відповідно речового права.

В свою чергу, державний реєстратор, всупереч вимог статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майн та їх обтяжень» не пересвідчився у чинності наданих Відповідачем документів для здійснення реєстрації права власності на спірне майно та не вжив заходів щодо скерування відповідних запитів до Дніпровської міської ради, що прямо суперечить вимогам п.3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження».

Незважаючи на встановлені обставини, що унеможливлювали проведення реєстраційних дій, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю. з відкриттям розділу, прийнято рішення про державну реєстрацію речових прав (індексний номер рішення № 74202193 від 12.07.2024) Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України на об`єкт нерухомого майна будівлю загальною площею 832,1 кв.м. за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2973921212020).

Статтею 397 ЦК України визначено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що Дніпровська міська рада, не зважаючи на факт здійснення державної реєстрації за Відповідачем, продовжує бути законним володільцем спірного нерухомого майна та вказане право підлягає захисту.

Щодо недобросовісності дій відповідача у спірних правовідносинах.

Суд зазначає, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10.09.2018 року у справі № 920/739/17).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

У спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 року у справі № 910/73/17, постанові Верховного Суду від 24.10.2024 у справі №909/413/21).

З матеріалів справи та наданих сторонами доказів, вбачається, що дії Відповідача, якому передано спірну будівлі на баланс, та подальших його дій з володіння цим майном та здійснення державної реєстрації на підставі документів, що втратили чинність не відповідають ознакам добросовісності в розумінні чинного цивільного законодавства.

Так, Відповідачем надано державному реєстратору в особі приватного нотаріуса надано копію рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 25.12.1992 №1219 «Про передачу на баланс нежилого приміщення по вул. Комсомольській, 8», реєстраційне посвідчення (без номеру) видане 22.06.1994 Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації №2, технічний паспорт, лист комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради №1906 від 21.04.2024 та лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях за №11-09-01557 від 02.04.2024.

Однак, вказані документи не містять підстав набуття (виникнення) права власності у відповідача в розумінні статті 328 ЦК України.

Вказані дії Відповідача свідчать про те, що Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів України є недобросовісним володільцем спірного нерухомого майна.

Щодо належного способу захисту порушеного права.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

Рішення суду про витребування з володіння Відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за Позивачем права власності на нерухоме майно; водночас такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

При цьому власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 49).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у спорах щодо витребування майна, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.9).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно (постанови від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16, від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Таким чином, після запровадженням державної реєстрації прав власності на нерухоме майно функцію заволодіння, зокрема функцію оголошення права володіння, виконує саме реєстрація нерухомості.

Фізичне зайняття особою нерухомого майна, користування цим об`єктом, право власності на які належить іншій особі (володільцю), не є позбавленням володіння цієї особи. Воно не здатне ані позбавити володільця його володіння, ані створити перешкоди у розпорядженні нерухомим майном, а створює натомість лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном.

Отже, у таких випадках особа може захищатися від порушення свого права негаторним позовом.

Водночас метою позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном (негаторного позову) такого позову є усунення порушення з боку третіх осіб у здійсненні прав, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. Характерною особливістю цього позову як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачеві майна на праві власності чи іншому титулі.

Негаторний позов має на меті усувати триваючі порушення правомочностей позивача, а не ті, що мали місце в минулому; тобто, вдаючись до такого способу захисту, позивач захищається від порушень, що мають місце на час звернення із позовом, та від відповідного порушника. Триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов звернення з негаторною вимогою.

Відповідно до статті 400 ЦК України унормовано, що недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

В свою чергу статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Про факт недобросовісного заволодіння майном територіальної громади міста Відповідача свідчить той факт, що Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів України достовірно знаючи про відсутність у неї права власності на спірне майно, здійснила 12.07.2024 державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна будівлю загальною площею 832,1 кв.м. за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 8 на підставі реєстраційного посвідчення (без номеру), виданого 22.06.1994 Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації №2 та рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №1219 від 25.12.1992, якими майно було передано у користування, а не у власність, та на час здійснення державної реєстрації втратило чинність на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 24.04.2013 №21/34.

Отже, Відповідач як незаконний володілець має повернути незаконно набуте ним майно законному володільцю Дніпровській міській раді шляхом витребування спірного майна.

Суд не погоджується з твердженнями представниці Відповідача про можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України, оскільки набуття права користування спірною нежитловою будівлею відбулося на підставі рішення Позивача, тобто Дніпропетровська обласна організація Національної спілки журналістів України на час набуття майна достеменно розуміла, що річ має власника та набувається нею не у власність, що виключає можливість давнісного володіння. Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.

Щодо застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Заява Відповідача про застосування за позовом прокурора строку позовної давності, який за твердженням Відповідача пропущений, не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 256 та 257 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Наявність встановлених законом строків позовної давності забезпечує юридичну визначеність у розгляді спірних правовідносин сторін та прийнятті законних судових рішень.

Судом застосовується позовна давність лише після встановлення факту порушення права позивача, і у разі, якщо наявні підстави для задоволення позову, наступним є встановлення факту дотримання позивачем при поданні позову строків позовної давності.

Для визначення моменту виникнення права на звернення з відповідним позовом враховуються наступні фактори: об`єктивні (факт порушення права вибуття майна із власності власника за відсутності правових підстав) та суб`єктивні (особа дізналася або могла дізнатися про таке порушення).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Таким чином, очевидним є висновок, що для початку відліку вказаного строку позовної давності, окрім факту порушення права власності, ключове значення має початок цього відліку тобто моменту, коли особа дізналася про порушення свого права або мала таку змогу.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача, що відлік строку позовної давності для звернення Дніпровської міської ради чи прокурора в інтересах вказаного органу місцевого самоврядування потрібно відраховувати від часу набуття спірної нежитлової будівлі у користування Відповідачем, тобто з моменту винесення виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів рішення №1219 від 25.12.1992, чи з часу здійснення Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації №2 реєстрації балансової належності спірної будівлі 22.06.1994, оскільки вказані дії не мали наслідком позбавлення Позивача права власності та володіння його майном, та усунення таких перешкод у користуванні могло бути усунено шляхом звернення до суду з негаторним позовом.

Право на звернення Позивача з позовом про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння виникло саме з часу, коли таке недобросовісне володіння виникло, а саме з часу державної реєстрації Дніпропетровською обласною організацією Національної спілки журналістів України державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна будівлю загальною площею 832,1 кв.м. за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 8, тобто 12.07.2024.

Враховуючи, що звернення прокурора з відповідним позовом на захист порушених інтересів територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради відбулося в межах строку позовної давності, заява Відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про витребувати від Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради будівлі загальною площею 832,1 кв.м. за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2973921212020) є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами і тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.

Стаття 13 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як вбачається, позовна заява та заява про забезпечення позову у даній справі були подані позивачем до суду в електронній формі через "Електронний суд".

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у сумі 286 438,00грн. (285 226,81грн.+1 211,20грн.).

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Витребувати від Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України (49000, м.Дніпро, вул.Старокозацька, буд.8, код ЄДРПОУ 13432652) на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (49000, м.Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 26510514) об`єкт нерухомого майна - будівлю загальною площею 832,1 кв.м. за адресою: м. Дніпро, вул. Старокозацька, 8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2973921212020).

Стягнути з Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України (49000, м.Дніпро, вул.Старокозацька, буд.8, код ЄДРПОУ 13432652) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у сумі 286 438,00грн. (реквізити отримувача: 49044. м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UА228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21.03.2025

Суддя С.П. Панна