Постанова

від 20.03.2025 по справі 910/1486/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/1486/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.,

та представників:

позивача - Іванов А. О.

відповідача - Фартушна В. Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоннененергі"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 (головуючий - Михальська Ю. Б., судді Тищенко А. І., Коробенко Г. П.)

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 (суддя - Ковтун С. А.)

у справі № 910/1486/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоннененергі"

до Державного підприємства "Гарантований покупець"

про стягнення 6 635 642,05 грн

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку із запланованою відпусткою судді Мамалуя О. О. та запланованим відрядженням судді Кондратової І. Д. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінювався, що підтверджується протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025 та від 18.03.2025.

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Зоннененергі" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) до Державного підприємства "Гарантований покупець" (відповідач) про стягнення 6 635 642,05 грн заборгованості, у тому числі: 6 209 401,37 грн боргу, 243 188,90 грн інфляційних втрат, 183 051,78 грн 3% річних.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо оплати поставленої позивачем у жовтні 2021 року, лютому-серпні 2022 року електричної енергії за договором №1086/01 від 03.12.2019 (далі - Договір). Обґрунтовуючи настання строку оплати, позивач посилається на Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок), за яким протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення регулятора щодо затвердження вартості послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, відповідач повинен здійснити остаточний розрахунок з продавцем..

Хід розгляду справи

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоннененергі" 6 209 401,37 грн боргу, 243 188,90 грн інфляційних втрат та 183 051,78 грн 3% річних.

4. 01.08.2024 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоннененергі" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 138 346,68 грн.

5. Державне підприємство "Гарантований покупець" заперечило проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивач не надав жодного доказу на підтвердження понесення ним витрат на правничу допомогу. Так, надана позивачем копія договору про надання правничої допомоги від 30.01.2024 є лише підтвердженням наявності між позивачем та адвокатським об`єднанням "Моріс груп" домовленості щодо виконання договору та не підтверджує його виконання.

Короткий зміст додаткового рішення та постанови суду апеляційної інстанції

6. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 (з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 16.12.2024), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоннененергі" про прийняття додаткового рішення.

7. Ухвалюючи зазначене додаткове рішення та постанову суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не надав належних доказів отримання ним послуг адвоката на суму 138 346,68 грн, а саме не надав акта приймання-передачі наданих послуг згідно Договору про надання правничої допомоги від 30.01.2024, укладеного позивачем з адвокатським об`єднанням "Моріс ґруп".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

8. Товариство з обмеженою відповідальністю "Зоннененергі" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 та ухвалити нове рішення, яким заяву позивача задовольнити в повному обсязі.

9. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.03.2021 у справі № 922/1223/20 та від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18.

Позиція інших учасників справи

10. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Позиція Верховного Суду

11. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоннененергі" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

12. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

13. Відповідно до статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

14. Однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

15. Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

16. Відповідно до частин першої-другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

17. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

18. Розглядаючи заяву адвоката позивача про ухвалення додаткового рішення суди попередніх інстанцій встановили, що до заяви про ухвалення додаткового рішення додані копія Договору про надання правничої допомоги № 013/24-МҐ від 30.01.2024, укладеного між Адвокатським об`єднанням "Моріс Груп" (адвокатське об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зоннененергі" (клієнт), відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених даним договором, адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту правову допомогу, а клієнт зобов`язується належним чином прийняти її та оплатити, та додаток до Договору "Погодинні тарифні ставки працівників Адвокатського об`єднання"; копія замовлення на надання правничої допомоги № 1 від 30.01.2024 по договору про надання правничої допомоги № 013/24-МҐ від 30.01.2024; копія протоколу наданих послуг за період з 30.01.2024 по 29.07.2024; копія довідки АО "Моріс Груп" вих.№080/24 від 31.07.2024, виданої адвокату Савчуку А. В. про те, що він працює в АО "Моріс Груп" та станом на дату видачі довідки займає посаду керівника практики вирішення спорів, є партнером АО "Моріс Груп"; копія довідки АО "Моріс Груп" вих.№081/24 від 31.07.2024, виданої адвокату Іванову А. О. про те, що він працює в АО "Моріс Груп" та станом на дату видачі довідки займає посаду старший адвокат; копія довідки АО "Моріс Груп" вих.№082/24 від 31.07.2024, виданої адвокату Романіву А. А. про те, що він працював в АО "Моріс Груп" з 05.06.2023 по 29.04.2024 на посаді адвоката; копія ордеру серії АІ №1543623 від 31.01.2024 на представництво інтересів ТОВ "Зоннененергі" адвокатом Івановим А. О.

19. Разом з цим, суд апеляційної інстанції встановив, що у пункті 4.1 Договору про надання правничої допомоги №013/24-МҐ від 30.01.2024 сторони погодили, зокрема, що загальна вартість договору визначається як сума вартості правничої допомоги, наданої у відповідності до погоджених сторонами замовлень та підтверджується актами надання послуг, підписаними сторонами протягом строку дії договору.

20. Відповідно до пункту 5.1 Договору приймання-передача наданої правової допомоги та понесених фактичних витрат здійснюється шляхом підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі наданих послуг.

21. Згідно з пунктом 5.3 Договору клієнт зобов`язується підписати два примірники акту надання послуг не пізніше 2 (двох) робочих днів з моменту надання йому оригіналів актів надання послуг Адвокатським об`єднанням та повернути один підписаний примірник акта надання послуг Адвокатському об`єднанню або надати мотивовану відмову від підписання акта у разі наявності зауважень до наданої правничої допомоги.

22. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції виснував, що умовами укладеного сторонами Договору, виходячи в тому числі з його правової природи, передбачено, що обсяг та вартість наданої АО "Моріс Груп" правничої допомоги має підтверджуватись підписаним сторонами актом, відповідно саме такий акт є належним та допустимим доказом, який підтверджує виконання Договору та надання позивачу й прийняття ним послуг на заявлену до стягнення з відповідача суму витрат на правничу допомогу.

23. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не подав до суду відповідний акт приймання-передачі наданих послуг по Договору на заявлену суму. Не містять матеріали справи й доказів на підтвердження направлення складеного Адвокатським об`єднанням акта приймання-передачі наданих послуг по Договору позивачу у справі. При цьому, згідно пункту 5.3. Договору клієнт має право висловити мотивовану відмову від підписання акта у разі наявності зауважень до наданої правничої допомоги, а пунктами 5.5., 5.6. Договору врегульовано порядок підписання акта у разі незгоди клієнта з запропонованим до підписання актом.

24. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за відсутності в матеріалах справи підписаного акта суд позбавлений можливості встановити, чи дійсно позивачем були/будуть понесені відповідні витрати.

25. При цьому, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що суд повинен оцінювати реальність понесення адвокатських витрат та розумність їхнього розміру виключно за підтвердженими стороною даними про отримані і прийняті нею послуги, а не на підставі внутрішніх документів адвоката, а тому посилання скаржника на складений в односторонньому порядку протокол наданих послуг за період з 30.01.2024 по 29.07.2024 не підтверджує факту понесення позивачем витрат на вказану в ньому суму. Разом з цим, долучене до заяви про ухвалення додаткового рішення замовлення свідчить про досягнення між сторонами домовленості щодо виконання Договору, однак також не підтверджує обсягу отриманих позивачем послуг.

26. На підставі наведеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Зоннененергі" не надано суду належних та допустимих доказів понесення позивачем судових витрат на правову допомогу в розмірі 138 346,68 грн.

27. Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими з огляду на таке.

28. Відповідно до частин першої-третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

29. Відповідно до частин другої-четвертої статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

30. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

31. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

32. Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

33. Частиною восьмою статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

34. За змістом наведених норм розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

35. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

36. Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18 (про неврахування висновків з якої зазначає скаржник) зазначено таке:

"Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"."

37. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо розподілу судових витрат за результатами перегляду справи, з дотриманням норм процесуального права, навівши в судовому рішенні зі справи необхідне мотивування, встановивши факт неподання заявником акта приймання-передачі наданих адвокатських послуг, а також факт неможливості підтвердження обсягу і вартості наданих послуг складеним Адвокатським об`єднанням в односторонньому порядку протоколом наданих послуг за період з 30.01.2024 по 29.07.2024, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат.

38. При цьому, Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що господарські суди не врахували висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18, адже застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права при здійсненні розподілу витрат на професійну правничу допомогу не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.

39. Разом з цим, щодо посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22.03.2021 у справі № 922/1223/20, Суд зазначає таке.

40. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

41. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

42. Верховний Суд зазначає, що висновки у зазначеній скаржником справі № 922/1223/20 та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, зокрема у постанові від 22.03.2021 у справі № 922/1223/20 Верховний Суд зазначив про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні заяви відповідача про розподіл витрат на правову допомогу у зв`язку з тим, що останнім не надано платіжних документів про оплату таких послуг. Також колегія суддів суду касаційної інстанції виснувала про необґрунтованість відмови в задоволенні вказаної заяви про розподіл витрат на правову допомогу у зв`язку з відсутністю акта приймання-передачі наданих за договором послуг за умови, що надані відповідачем документи дозволяють встановити зміст та обсяг наданих послуг та їх вартість (зокрема у зазначеній справі суд апеляційної інстанції встановив що за змістом Звітів від 24.08.2020 та від 18.09.2020 до договору про надання правової допомоги Адвокатським об`єднанням надано правову допомогу клієнту, вказано обсяг, зміст такої допомоги та її вартість, а також що такі звіти підписані клієнтом та Адвокатським об`єднанням), тобто у наведеній скаржником справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, що є відмінними від справи, яка розглядається (зокрема у цій справі суди встановили відсутність акта приймання-передачі наданих адвокатом послуг, що прямо обумовлено умовами укладеного між сторонами договору, а також відсутність буд-яких інших доказів, на підставі яких суд може встановити обсяг виконаних адвокатом робіт і наданих послуг та їх вартість). Наведене свідчить про неподібність правовідносин у наведеній скаржником справі в порівнянні зі справою, яка переглядається.

43. При цьому Суд звертає увагу, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

44. Суд зазначає, що з огляду на сукупність встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин у цій справі та зміст правових висновків викладених у постановах Верховного Суду, на неврахування яких посилається скаржник в контексті цієї справи, доводи останнього фактично зводяться до намагання заявника здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду

45. Окрім цього, Верховний Суд наголошує, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

46. Звідси, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

47. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

48. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

49. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

51. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

52. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів першої і апеляційної інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

53. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова - без змін.

Розподіл судових витрат

54. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд.

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоннененергі" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/1486/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець