Постанова

від 21.03.2025 по справі 620/9757/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/9757/24 Суддя (судді) першої інстанції: Олена ЛУКАШОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Заїки М.М.,

суддів - Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом Пенітенціарної Академії України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Міністерство юстиції України, про відшкодування витрат пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, -

ВСТАНОВИЛА:

Пенітенціарна академія України (далі також Академія, позивач) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Міністерство юстиції України, в якому просила стягнути з відповідача витрати пов`язані з утриманням його в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 314 024,70 грн.

На обґрунтування заявлених позовних вимог Пенітенціарна академія України зазначила, що після закінчення навчання у даному вищому навчальному закладі ОСОБА_1 не відпрацював встановленого у контракті на здобуття освіти 3-річного строку в Державній кримінально-виконавчій службі України, оскільки до закінчення цього строку звільнився за власним бажанням зі служби в Державній установі «Петрівська виправна колонія (№49)». Такими діями ОСОБА_1 порушив умови укладеного між ним та позивачем контракту на здобуття освіти, а тому відповідно до закону зобов`язаний в повному обсязі відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в Академії. Однак, в добровільному порядку витрати, пов`язані з утриманням в навчальному закладі, в загальному розмірі 314 024,70 грн відповідачем відшкодовані не були, що зумовило звернення Академії з даним позовом до суду для їх стягнення з відповідача.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Пенітенціарної академії України витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, у розмірі 314 024,70 грн.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

Крім того ОСОБА_1 просив стягнути з позивача на його користь всі понесені судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про відсутність підстав для стягнення з колишнього курсанта ОСОБА_1 витрат на виплату грошового забезпечення, оскільки суми грошового забезпечення не визначені законодавством такими, що включаються у витрати, пов`язані із утриманням у вищому навчальному закладі.

Зокрема скаржник вказує, що грошове забезпечення військовослужбовця, за своїм змістом, є винагородою за державну службу особливого характеру, і виплата грошового забезпечення є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (професійної діяльності), гарантією соціального захисту військовослужбовця. Оскільки навчання курсанта є військовою службою і не виключає виконання під час навчання завдань військової служби, грошове забезпечення військовослужбовця не відноситься до витрат, пов`язаних із утриманням курсанта у навчальному закладі, а є видатками у сфері соціального забезпечення військовослужбовця, виплаченими за період військової служби.

Крім того, з посиланням на приписи пункту 9 Порядку відшкодування особам витрат, пов`язаних з їх утримання у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 261 від 12 квітня 2017 року (далі - Порядок № 261), скаржник вказує на відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з утриманням його в Академії, з огляду на повторне його працевлаштування у поліції.

Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 17 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.

Зауважив, що грошове забезпечення є частиною фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах і підлягає відшкодуванню у разі звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання. При цьому наголошує, що навчання в Академії не є військовою службою, а особи, які проходять навчання не є військовослужбовцями, а період навчання зараховується до служби у Державній кримінально-виконавчій службі України. Жодним чином зазначені особи не залучаються під час навчання до виконання завдань служби.

Щодо твердження позивача про його працевлаштування до поліції позивач зазначив, що ОСОБА_1 ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час її апеляційного розгляду, не надав жодного документального підтвердження того, його повторно було прийнято на службу в поліцію, або до Державної кримінально-виконавчої служби України.

Також Міністерство юстиції України подало пояснення на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказало на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Вказало, що оскільки відповідач до закінчення 3 річного терміну звільнився зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, тому у нього виникло зобов`язання щодо відшкодування витрат на утримання під час навчання.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Керуючись положеннями частини першої статті 308 КАС України, колегія суддів здійснювала перегляд оскаржуваного судового рішення в межах апеляційної скарги відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що згідно з наказом Академії Державної пенітенціарної служби від 22 липня 2018 року № 233/ОД з 16 серпня 2018 року зараховано курсантами 1 курсу денної форми навчання за спеціальностями за державним (регіональним) замовленням згідно з додатком, у тому числі і ОСОБА_1 за спеціальністю правоохоронна діяльність за державним замовленням на денну форму навчання.

Між Академією Державної пенітенціарної служби (Виконавець), Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (Замовник) та ОСОБА_1 (Особа) було укладено контракт про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства юстиції України від 05 березня 2019 року № 523 (далі контракт № 523).

Предметом контракту є підготовка за державним замовленням для потреб Державної кримінально-виконавчої служби України на денній форма навчання здобувача за ступенем вищої освіти бакалавр за спеціальністю правоохоронна діяльність (розділ І контракту № 523).

Згідно із пунктом 3 розділом ІІ контракту № 523, особа зобов`язується, окрім іншого, у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію». Втрати відшкодовуються Особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.

Пунктом 5 розділу IV контракту № 523 передбачено, що цей контракт набирає чинності з дати його підписання і діє до 30 червня 2025 року.

Відповідно до наказу Академії Державної пенітенціарної служби від 13 квітня 2022 року № 69/ОС, 14 квітня 2022 року ОСОБА_1 присуджено ступінь вищої освіти бакалавра з галузі знань 26 «Цивільна безпека» за спеціальністю 262 «Правоохоронна діяльність» та видано диплом бакалавра.

Відповідно до довідки-розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 в Академії Державної пенітенціарної служби від 14 квітня 2022 року № 5/602 загальна сума визначених до відшкодування витрат за період з 16 серпня 2018 року по 14 квітня 2022 року становить 120 197,74 грн, у тому числі: грошове забезпечення з нарахуваннями 73 341,23 грн, продовольче забезпечення 33 142,71 грн, речове забезпечення 3 899,13 грн, медичне забезпечення 1 214,40 грн, оплата комунальних послуг та за спожиті енергоносії 8 600,27 грн. З довідкою розрахунком відповідач ознайомлений 01 липня 2022 року.

Наказом Академії Державної пенітенціарної служби від 25 вересня 2022 року № 399/ОД зараховано з 01 жовтня 2022 року слухачами 1 курсу денної форми здобуття освіти за спеціальностями за кошти державного бюджету, окрім інших ОСОБА_1

24 листопада 2022 року між Академією Державної пенітенціарної служби (Виконавець), Департаментом з питань виконання кримінальних покарань (Замовник) та ОСОБА_1 (Особа) було укладено контракт про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства юстиції України № 31 (далі контракт № 31).

Предметом контракту є підготовка за державним замовленням для потреб Державної кримінально-виконавчої служби України на денній форма навчання здобувача за ступенем вищої освіти магістр за спеціальністю правоохоронна діяльність (розділ І контракту № 31).

Згідно із пунктом 3 розділом ІІ контракту № 31, особа зобов`язується, окрім іншого, у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію». Втрати відшкодовуються Особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.

Пунктом 5 розділу IV контракту № 31 передбачено, що цей контракт набирає чинності з дати його підписання і діє до 15 лютого 2027 року.

На підставі наказу Міністерства юстиції України від 06 жовтня 2023 року № 3548/5 Академією Державної пенітенціарної служби перейменовано у Пенітенціарну академію України.

Відповідно до наказу Пенітенціарної академії України від 08 лютого 2024 року № 89/ОС встановлено, що 09 лютого 2024 року присуджено ступінь вищої освіти магістр за спеціальність 262 «Правоохоронна діяльність» та видано диплом магістра лейтенанту внутрішньої служби ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки-розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням слухача ОСОБА_1 в Пенітенціарній академії України від 09 лютого 2024 року № 5/37-вн загальна сума визначених до відшкодування витрат за період з 01 жовтня 2022 року по 09 лютого 2024 року становить 193 826,96 грн, у тому числі: грошове забезпечення з нарахуваннями 193 826,96 грн. З довідкою розрахунком відповідач ознайомлений 10 лютого 2024 року.

Наказом державної установи «Петрівська виправна колонія (№49)» від 09 лютого 2024 року № 52-ОС відповідача 10 лютого 2024 року призначено на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Петрівська виправна колонія (№49)».

03 червня 2024 року державна установа «Петрівська виправна колонія (№49)» повідомила позивача, що 03 червня 2024 року відповідач звільнився з органів Державної кримінально-виконавчої служби за власним бажанням згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», на підтвердження даної обставино надано наказ від 03 червня 2024 року № 222-ОС.

Академією було складено повідомлення про відшкодування протягом 30 днів з моменту отримання цього повідомлення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі за весь період фактичного навчання, яке вручено відповідачу під розписку 03 червня 2024 року.

Однак, витрати, пов`язані з утриманням у Пенітенціарній академії України, в сумі 314 024,70 грн, відповідачем не відшкодовано, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача про відшкодування відповідачем витрат пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі у сумі 314 024,70 грн, що складаються з витрат, пов`язаних з грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням, оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

При цьому судом зауважено, що добровільно підписуючи контракти від 05 березня 2019 року № 523 та від 24 листопада 2022 року № 31 про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства юстиції України, відповідач взяв на себе зобов`язання відпрацювати в органах Державної кримінально-виконавчої служби протягом трьох років після закінчення навчання у Пенітенціарній академії України, а у разі звільнення зі служби за власним бажанням до закінчення указаного строку - відшкодувати вартість свого навчання у тому числі і отримане грошове забезпечення, яке входить до складу витрат, що підлягають відшкодуванню.

Водночас суд першої керуючись відповідною практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, виснував, що грошове забезпечення курсантів вищих навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про державну кримінально-виконавчу службу України», на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (частина перша статті 6 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України»).

Відповідно до частин першої, другої та восьмої статті 14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України «Про державну службу». Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Регулювання трудових правовідносин у процесі проходження служби, порядок застосування дисциплінарних стягнень та процедура звільнення працівників кримінально-виконавчої служби регулюється спеціальним Законом України «Про Національну поліцію».

Відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.

Особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 74 Закону України «Про Національну поліцію»).

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України № 77/96 від 23 січня 1996 року «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» вищі навчальні заклади України здійснюють підготовку спеціалістів: за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів - за державним замовленням; за рахунок коштів відповідних юридичних та фізичних осіб - для роботи у недержавному секторі народного господарства; за рахунок власних коштів особи - для роботи у державному і недержавному секторі народного господарства (за бажанням). Установлено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Тобто, вказані норми зобов`язують особу, яка навчалася за державним замовленням у вищому навчальному закладі зі специфічними умовами, у разі її звільнення зі служби за власним бажанням протягом трьох років після закінчення навчання, відшкодувати витрати, пов`язані з її утриманням у такому закладі.

Згідно із пунктом 2.1 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року № 419/831/240/605/537/219/534 (далі - Порядок), відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно пунктів 2.3, 3 наведеного вище порядку у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу ВНЗ. Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ. У наказі про звільнення курсанта сума відшкодування відображається узагальнено та вноситься до книги обліку нестач ВНЗ. Відшкодовані на утримання курсантів кошти враховуються у кошторисних показниках спеціального фонду відповідних центральних органів виконавчої влади як власні надходження навчального закладу та витрати на утримання курсантів.

До того ж, механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах встановлений Порядком відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1 Порядку № 261 звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) є підставою для відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Пунктом 2 Порядку № 261 встановлено, що витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалась.

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 261 відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія). Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю. Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі. На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи. Витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.

За приписами пункту 5 Порядку № 261 після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів. Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи. У разі звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу орган поліції, в якому особа проходила службу, невідкладно повідомляє про це вищому навчальному закладу, в якому особа навчалася.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 261 особа має право здійснити відшкодування витрат з розстроченням платежу до одного року. У такому випадку особа укладає з вищим навчальним закладом, у якому вона навчалася, договір у письмовій формі, де зазначаються строки та розміри платежів.

Пунктом 8 Порядку № 261 закріплено, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до пункту 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування, які провадяться на підставі довідки-розрахунку, складеної начальником продовольчої служби (пункт 2.1.2 Порядку).

Згідно із пунктом 2.1.4. Порядку розрахунку витрат витратами на медичне забезпечення є витрати, пов`язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях.

Відповідно до пункту 2.1.6 Порядку розрахунку витрат визначено, що до спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за умовами укладеного між ОСОБА_1 та Академією Державної пенітенціарної служби контракту відповідач зобов`язався у разі звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про національну поліцію» в повному обсязі за весь період її фактичного навчання.

Утримання відповідача в Академії здійснювалось шляхом грошового, речового, продовольчого, медичного забезпечення, забезпечення комунальними послугами та енергоносіями.

Отже, особи, які навчаються в Академії Державної пенітенціарної служби, перебувають на повному державному забезпеченні. Кошти, які витрачаються на їх навчання, є державними (бюджетними).

Відповідач під час підписання контракту знав про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, проте, станом на час розгляду справи вказана заборгованість ним не сплачена.

Виходячи із зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що навчання в Академії курсанта не є військовою службою, а грошове утримання відноситься до витрат пов`язаних із утриманням курсанта у навчальному закладі, оскільки у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, згідно якого відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у ВНЗ, а саме витрат, в тому числі на грошове забезпечення.

При цьому, Верховний Суд у справі № 440/2692/20 (постанова від 13 січня 2023 року) висловився щодо застосування пункту 3 Порядку №261 в контексті правовідносин, які є подібними в частині стягнення грошового забезпечення із курсанта Харківського національного університету внутрішніх справ. Суд касаційної інстанції у наведеній справі дійшов висновків, що на спірні правовідносини не поширюється дія положень пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260. Суд зазначив, що саме в кошторисі ВНЗ (вищого навчального закладу) МВС передбачаються кошти на виплату грошового забезпечення курсантів ВНЗ МВС, то вказане грошове забезпечення належить до категорії витрат на навчання таких курсантів.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року справа № 520/6532/2020.

Водночас колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на положення пункту 9 Порядку № 261, оскільки ним ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час її апеляційного розгляду, не надано доказів його повторного працевлаштування до поліції.

До того ж, відповідно до умов укладеного контракту між Академією Державної пенітенціарної служби та ОСОБА_1 , після закінчення навчання останній зобов`язаний був прибути до місця призначення і приступити до виконання службових обов`язків за відповідною посадою, яку забезпечує замовник Департамент з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.

Як було встановлено з матеріалів справи, після закінчення навчання, відповідач був призначений на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Петрівська виправна колонія (№49)».

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на тому, що укладеним контрактом № 31 від 24 листопада 2022 року не було передбачено можливість призначення відповідача після закінчення навчання на посаду у поліції.

Відтак, факт прийняття (можливого) ОСОБА_1 на службу до поліції, жодним чином не впливає на виконання покладених на нього зобов`язань, відповідно до умов контрактів від 05 березня 2019 року № 523 та від 24 листопада 2022 року № 31 в частині відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у закладі вищої освіти, у зв`язку із звільненням зі служби в Державній кримінально-виконавчій служби України протягом трьох років після закінчення навчання.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

При цьому, інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з частиною першою статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 48, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя М.М. Заїка

Судді О.М. Ганечко

В.В. Кузьменко

Повний текст постанови складено та підписано 21 березня 2025 року.