Постанова

від 18.03.2025 по справі 396/1402/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 березня 2025 року м. Кропивницький

справа № 396/1402/24

провадження № 22-ц/4809/548/25

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

за участі секретаря - Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Гуцул Марини Сергіївни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2024 року у складі судді Русіної А. А. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

В серпні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив позбавити останню батьківських прав відносно її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 28.02.2024.

Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Починаючи з вересня 2023 року позивач самостiйно виховує, утримує та матерiально забезпечує доньку без участi матерi дитини.

ОСОБА_2 з березня 2024 року виїхала за кордон, до доньки не проявляє уваги, не цiкавиться її життям, розвитком та вихованням, не виявляє бажання бачитись iз донькою та не відвідує її.

В червні 2024 року відповідач повідомила позивача, що вона не заперечує про позбавлення її батьківських прав відносно їх доньки, після чого приватним нотаріусом було завірено відповідну заяву.

ОСОБА_1 вважав, що відповідач самоусунулася від виховання дитини, не бажає з нею спілкуватися, виховувати та утримувати, що є підставою для позбавлення останньої батьківських прав, а тому звернувся до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено за необгрунтованістю.

Попереджено ОСОБА_2 про неприпустимість в подальшому порушення нею батьківських обов`язків щодо малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та про можливі наслідки у разі їх неналежного виконання, у вигляді позбавлення батьківських прав.

Судові витрати залишено за позивачем.

Рішення суду мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав відповідача є недоцільним та передчасним, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами умисного ухилення ОСОБА_2 від виховання дитини, свідомого нехтування батьківськими обов`язками, негідної поведінки, яка негативно впливає на дитину, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Гуцул М. С., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також порушив норми процесуального та матеріального права.

Суд першої інстанції не надав оцінку наданим позивачем на підтвердження позовних вимог доказам, зокрема, довідці Новоукраїнського КЗДО «Ромашка» № 35/01-15 від 03.07.2024, в якій зазначено, що дитиною опікується батько, а мати в закладі не з`являється, а також медичній довідці від 19.06.2024, в якій зазначено, що донька сторін зверталась за медичною допомогою з батьком.

Зазначаючи про те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження виїзду відповідача за кордон, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що сама ОСОБА_2 підтвердила факт виїзду її за кордон для проживання.

Висновок суду першої інстанції про те, що звернення в період військового стану з позовом про позбавлення батьківських прав за умови відсутності обґрунтованих підстав з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації не відповідає засадам добросовісності дій учасників цивільних правовідносин, не ґрунтується на доказах, а є лише припущенням.

Суд першої інстанції зробив висновок про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав незважаючи на те, що останньою складено заяву, засвідчену приватним нотаріусом, про те, що вона відмовляється від утримання доньки, не заперечує проти її удочеріння та не заперечує проти позбавлення батьківських прав.

Відзив на апеляційну скаргу

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник адвокат Гуцул М. С. підтримали доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_5 та представник Служби у справах дітей Новоукраїнської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та довідкою про доставку електронного документа.

Від Служби у справах дітей Новоукраїнської міської ради надійшов лист, в якому вона просить проводити судове засідання без участі представника.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки, учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, які не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 28.02.2024.

Згідно Витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб малолітня ОСОБА_4 зареєстрована за адресою позивача: АДРЕСА_1 .

За змістом даних ЄРВП на виконанні Новоукраїнського ВДВС у Новоукраїнському районі Кіровоградської області ПМУМЮ (м. Одеса) відсутні виконавчі документи згідно яких проводиться стягнення з ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою № 20239 від 03.07.2024.

Згідно довідки Новоукраїнського КЗДО «Ромашка» № 35/01-15 від 03.07.2024 ОСОБА_4 з жовтня 2023 року проходила адаптаційний період. З листопада 2023 року по березень 2024 року, дошкільний заклад не відвідувала. З квітня 2024 року почала відвідувати дошкільний заклад. У період адаптації дитиною опікувалися обоє батьків. За період з квітня 2024 року дитиною опікується батько. ОСОБА_1 забезпечує доньку необхідним навчальним приладдям, іграшками, цікавиться досягненнями та життям дiвчинки у дитячому. Мати в цей період у закладі дошкільної освіти не з`являлася.

Відповідно до медичної довідки від 19.06.2024 за останній період за медичною допомогою та за консультацією лікаря ОСОБА_4 зверталася з батьком.

За змістом копії довідки КПН «Новоукраїнська міська лікарня» № 303 № 293 від 17.09.2024 ОСОБА_1 на «Д» обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за медичною допомогою не звертався.

Згідно довідки КНП «Новоукраїнська міська лікарня» № 1141 від 30.07.2024 ОСОБА_1 у 2021 році проходив медичний огляд у поліклінічному відділені, як водій «Білазу». Під наглядом лікарів поліклінічного відділення не перебуває.

Відповідно до характеристики депутата, секретаря міської ради № 447/07-31 від 27.06.2024 ОСОБА_1 проживає з донькою ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 . Здійснює догляд за донькою, яка потребує постійного стороннього догляду і виконання програми реабілітації. З лютого 2024 року розлучений, дружина проживає за кордоном. За місцем проживання ОСОБА_6 характеризується позитивно, алкоголь не вживає, до наркотиків ставлення негативне, гарний батько, користується повагою сусідів, мешканців міста. Скарг на поведінку ОСОБА_1 до міської ради не надходило.

Як вбачається з копії Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру ЗДСС індивідуальні відомості про застраховану особу за період 2018 по 2023 рік ОСОБА_1 офіційно працював та отримував дохід.

25.06.2024 вiдповiдач склала заяву, засвідчену приватним нотаріусом Новоукраїнського територіального округу Кiровоградської області Українською Н. М. та зареєстровану в реєстрі за № 1329 про те, що вона відмовляється від утримання доньки ОСОБА_7 , не заперечує проти її удочеріння будь-якою особою та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_4 .

Згідно висновку Комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради, комісія вважає недоцільним позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських правяк крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

В оцінці доводів апеляційної скарги суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21 травня 2021 року батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 (а. с. 13).

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2024 року с праві № 396/123/24 розірвано шлюб, укладений 02 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований Новоукраїнським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 20 (а. с. 14).

Згідно копії Витягу № 2203 від 26.06.2024 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб малолітня ОСОБА_4 зареєстрована разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 16).

За змістом довідки Новоукраїнського відділу державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 03.07.2024 № 20239 згідно даних Єдиного реєстру виконавчих проваджень на виконанні відділу відсутні виконавчі документи, згідно яких проводиться стягнення з ОСОБА_1 (а. с. 15).

Згідно копії довідки Новоукраїнського КЗДО «Ромашка» № 35/01-15 від 03.07.2024 ОСОБА_4 з жовтня 2023 року проходила адаптаційний період. З листопада 2023 року по березень 2024 року, дошкільний заклад не відвідувала. З квітня 2024 року почала відвідувати дошкільний заклад. У період адаптації дитиною опікувалися обоє батьків. За період з квітня 2024 року дитиною опікується батько. ОСОБА_1 забезпечує доньку необхідним навчальним приладдям, іграшками, цікавиться досягненнями та життям дiвчинки у дитячому. Мати в цей період у закладі дошкільної освіти не з`являлася (а. с. 17).

Відповідно до копії медичної довідки від 19.06.2024 за останній період за медичною допомогою та за консультацією лікаря ОСОБА_4 зверталася з батьком (а. с. 18).

За змістом копії довідок КПН «Новоукраїнська міська лікарня» № 303 № 293 від 17.09.2024 ОСОБА_1 на «Д» обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за медичною допомогою не звертався (а. с. 19).

Згідно копії довідки КНП «Новоукраїнська міська лікарня» № 1141 від 30.07.2024 ОСОБА_1 у 2021 році проходив медичний огляд у поліклінічному відділені, як водій «Білазу». Під наглядом лікарів поліклінічного відділення не перебуває (а. с. 20).

Відповідно до копії характеристики депутата, секретаря міської ради № 447/07-31 від 27.06.2024 ОСОБА_1 проживає з донькою ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 . Здійснює догляд за донькою, яка потребує постійного стороннього догляду і виконання програми реабілітації. З лютого 2024 року розлучений, дружина проживає за кордоном. За місцем проживання ОСОБА_6 характеризується позитивно, алкоголь не вживає, до наркотиків ставлення негативне, гарний батько, користується повагою сусідів, мешканців міста. Скарг на поведінку ОСОБА_1 до міської ради не надходило (а. с. 21).

За змістом даних з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру ЗДСС індивідуальні відомості про застраховану особу за період 2018 по 2023 рік ОСОБА_1 офіційно працював та отримував дохід (а. с. 22-24).

25.06.2024 вiдповiдач склала заяву, засвідчену приватним нотаріусом Новоукраiнського територіального округу Кiровоградської області Українською Н. М. та зареєстровану в реєстрі за № 1329, про те, що вона відмовляється від утримання доньки ОСОБА_7 , не заперечує проти її удочеріння будь-якою особою та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_4 (а. с. 25).

Згідно висновку Комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради, комісія вважає недоцільним позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 41-42).

За змістом вказаного висновку встановлено, що засобами телефонного зв`язку ОСОБА_2 була повідомлення про дату розгляду порушеного стосовно неї питання, але остання повідомила, що не має можливості бути присутньою, так як перебуває за кордоном, хоча в телефоні висвічувалося, що абонент перебуває в Україні. Також, мати повідомила, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських, проте пояснювати причини відмовилася.

Аналізуючи докази, які містяться в матеріалах справи, та встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини.

Надані позивачем докази тільки підтверджують характер та спосіб його участі у вихованні дитини, проте, не доводять факт злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками щодо малолітньої доньки, тобто що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Заява ОСОБА_2 від 25 червня 2024 року не може слугувати безумовною підставою для задоволення позову, з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (ч. 3 ст. 155 СК України) та не відповідає інтересам дитини.

Зазначене було враховано судом першої інстанції, а тому безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що уд першої інстанції зробив висновок про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав не зважаючи на те, що останньою складено заяву, засвідчену приватним нотаріусом, про те, що вона відмовляється від утримання доньки, не заперечує проти її удочеріння та не заперечує проти позбавлення батьківських прав.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема в частині її права на спілкування з матір`ю та збереження зв`язків із нею, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц та від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінку наданим позивачем на підтвердження позовних вимог доказам, не знайшли свого підтвердження, адже судом при вирішенні спору було надано всебічний та повний аналіз наявним в матеріалах справи доказам, на основі якого зроблено мотивовані та обґрунтовані висновки про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що сама ОСОБА_2 підтвердила факт виїзду її за кордон для проживання, оскільки вказана обставина сама по собі не свідчить про факт злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками щодо малолітньої доньки.

З таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Гуцул Марини Сергіївни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 21.03.2025.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник