Постанова від 11.03.2025 по справі 914/2333/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2025 р. Справа №914/2333/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого суддіБонк Т.Б.

СуддівБойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Шатан Т.О.,

представники сторін:

прокурор: Максимовська С.С.,

відповідача 1: Барда Ю.М.,

відповідача 2: Попов Д.І.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап від 25.04.2023 (вх. суду від 28.04.2023 №0-105/1366/23)

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2023, повне рішення складено 27.03.2023 (суддя Король М.Р.)

у справі: №914/2333/22

за позовом Керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави, м. Львів

до відповідача-1: Львівської міської ради, м. Львів

відповідача-2: Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап, с. Зелів, Львівська обл.

про: визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішень судів попередніх інстанцій:

Керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави звернувся з позовом до Господарського суду Львівської області до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про:

- визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4817 від 12.11.2020р. «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки»;

- скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0026, площею 0,0982га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095988846101, номер запису про право власності/довірчої власності: 39295987.

В обґрунтування позову вказав, що рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4817 від 12.11.2020р. «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки» прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, зокрема, статей 41, 116, 134 Земельного кодексу України.

Зокрема, прокурор зазначив, що проект відведення земельної ділянки кооперативу відсутній, технічна документація щодо поділу та оспорюване рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей площею 0, 0982 га, а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем 2 було подано суду клопотання про залишення позову без руху, у зв`язку з тим, що на його думку вимога про скасування державної реєстрації права власності є майновою, оскільки пов`язана з позбавленням прав на нерухоме майно (земельну ділянку) власника відповідача-2, та їх перехід до нового власника - органу місцевого самоврядування.

Як вбачається з протоколу судового засідання, 21.12.2022 в підготовчому засіданні, зокрема, суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без руху, оскільки дійшов висновку, що вимога про скасування державної реєстрації права власності є немайновою.

Крім того, Обслуговуючий кооператив Гаражно-будівельний кооператив Пікап звертався до суду попередньої інстанції з клопотанням про залишення позову без розгляду, мотивоване відсутністю підстав представництва прокурора у цій справі.

Місцевий господарський суд постановив ухвалу, без виходу до нарадчої кімнати, від 15.02.2023, якою ухвалив відмовити у задоволенні клопотання Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про залишення позову без розгляду.

Суд першої інстанції констатував, що органи прокуратури України, на даний час є єдиним суб`єктом, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із протиправним розпорядженням земельними ділянками, належними територіальній громаді.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.03.2023 у цій справі позов задоволено повністю; визнано недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4817 від 12.11.2020р. «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки»; скасовано державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0026, площею 0,0982га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095988846101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39295987.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що в межі діючого генплану с. Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були.

Оскільки, спірна земельна ділянка разом з іншими, була передана у власність Рясне-Руської селищної ради, останньою для розпорядження нею, мало бути первинно внесено зміни в Генеральний план населеного пункту та мала бути розроблена інша містобудівна документація (план зонування, детальний план території).

Відтак, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що спірне рішення про передачу гаражно-будівельному кооперативу земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, а тому всупереч ст.41 Земельного кодексу України.

Крім того, місцевий господарський суд наголосив на тому, що обраний прокурором спосіб захисту порушеного права належний, достатній та ефективний, установлений законом, об`єктивно виправданий та обґрунтований і виключає в подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Обслуговуючий кооператив Гаражно-будівельний кооператив Пікап звернувся до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить:

-скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.12.2022 про відмову в задоволенні заяви відповідача 2 про залишення позову без руху;

- скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.02.20023 про відмову в задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення позову без розгляду повністю та залишити позовну заяву без розгляду;

-скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2023 повністю та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Щодо відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення позову без руху, апелянт вказує, що вимога про скасування державної реєстрації права власності є майновою, оскільки за своєю правовою природою пов`язана з позбавленням прав на нерухоме майно (земельну ділянку) власника та його перехід до нового власника органу місцевого самоврядування.

Щодо відмови суду попередньої інстанції в задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення позову без розгляду, скаржник стверджує, що як вбачається зі змісту позову, прокурор не звертався перед поданням позовної заяви до суду до будь-якого компетентного державного органу чи органу місцевого самоврядування та не повідомляв про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді.

Таким чином, апелянт зазначає, будь-яким іншим органом не вчинено дій щодо звернення до суду, а прокурором не повідомлено такий про необхідність захисту порушеного, на думку прокурора, права. На переконання скаржника, Держгеокадастр є уповноваженим органом звертатись до суду з позовами про скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо передачі земель у власність.

Стосовно оскаржуваного рішення у цій справі, апелянт наголошує на тому, що обраний позивачем спосіб захисту не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права.

Апелянт вважає, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов, що не спростовано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, так як сама по собі держреєстрація чи її скасування не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

Крім цього, відповідач 2 зазначає про недотримання в оскаржуваному рішенні принципу правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, оскільки недобросовісність Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап судом першої інстанції не підтверджена та суд не вказав у чому полягає неправомірна поведінка відповідача 2. Також місцевий господарським судом не вказано як саме дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави, пов`язаними з втручанням у право, та інтересами відповідача 2, адже справедливий баланс може бути дотриманий тільки тоді, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання і її право власності отримає компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Апелянт вказує, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не зазначив мотивів, з яких відхиляє твердження відповідача 2 про те, що спірна земельна ділянка хоча і перебувала у комунальній власності Рясне-Руської сільської ради, проте місцезнаходження спірної земельної ділянки м. Львів, а отже при передачі земельної ділянки у власність відповідача 2 повинна застосовуватися містобудівна документація м. Львова, а саме: генеральний план м. Львова, план зонування території, на підставі яких виготовлена та затверджена технічна документація.

Також скаржник вважає, що висновок місцевого господарського суду про те, що гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 ЗК України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови не відповідає вимогам земельного законодавства.

Львівська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані ухвали та рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2023 у справі № 914/2333/22 залишити без змін.

Прокурор вказує, що позовна заява у справі відповідає вимогам, встановленим ст. ст. 162, 164, 172 ГПК України. Підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення або відмови у відкритті провадження у справі, передбачені ГПК України, були відсутні. Позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, як і вимога про визнання недійсним рішення ради, в цій справі не мають однозначних ознак майнових вимог.

Щодо представництва прокурора у цій справі, то на думку прокурора, захищати інтереси територіальної громади повинні органи місцевого самоврядування, однак у даному випадку, сам такий орган діяв всупереч інтересів територіальної громади, тому в прокурора наявний обов`язок звернутись до суду за захистом порушених прав та інтересів.

Крім того, позбавлення органів прокуратури права на звернення до суду в інтересах держави (суспільний інтерес) фактично унеможливлює розгляд в судовому порядку спірної ситуації щодо дотримання вимог земельного законодавства.

Прокурор стверджує, що з огляду на обставини даної справи, вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування держреєстрації права власності на спірну земельну ділянку не можуть бути розцінені як неналежний спосіб захисту, оскільки задоволення таких вимог призведе до скасування держреєстрації речового права і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та надалі, враховуючи зміни в територіальному устрої, право власності буде зареєстровано за Львівською міською радою в силу вимог закону.

Стосовно тверджень скаржника про недотримання судом першої інстанції принципів правомірного втручання у право на мирне володіння, то прокурор зазначає, що апелянтом жодними доказами не доведено покладення на нього надмірного тягаря внаслідок позбавлення його права власності на земельну ділянку.

Також прокурор вказує, що відповідно до містобудівної документації м. Львова, а саме Генплану м. Львова, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка відноситься до малоповерхової житлової забудови, садибної житлової забудови, а план зонування території за функціональним регламентом (базове зонування) для земельної ділянки відсутній. Відтак, прокурор вважає, що в межі діючого на час розпорядження земельною ділянкою генплану с. Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план розроблені не були.

Львівська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, у якій просить апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2023 у справі № 914/2333/22 залишити без змін.

Львівська міська рада зазначає, що не може самостійно скасувати оскаржуване рішення, яке є актом індивідуальної дії, оскільки органи місцевого самоврядування не вправі скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідач 1 вказує, що оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради відповідачу 2 передано у власність для будівництва та обслуговування гаражів земельну ділянку за категорією земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, однак гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 ЗК України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови.

Львівська міська рада також вважає, що з огляду на те, що спірна земельна ділянка передана для будівництва гаражів, то для містобудівних потреб передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території. Відповідач 1 зауважує, що матеріали справи не містять доказів внесення змін в Генеральний план та розробки іншої містобудівної документації (план зонування, детальний план території) після передачі спірної земельної ділянки у власність Рясне-Руської селищної ради.

Рух справи в суді апеляційної інстанції:

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2023 справу № 914/2333/22 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап від 25.04.2023 (вх. суду від 28.04.2023 №0-105/1366/23).

Ухвалою суду від 31.05.2023 призначено справу №914/2333/22 до розгляду у судовому засіданні на 27.06.2023.

Ухвалою суду від 27.06.2023 зупинено апеляційне провадження у справі №914/2333/22 до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап від 25.04.2023 (вх. суду від 28.04.2023 №0-105/1366/23) на рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2023 у справі №914/2333/22.

Процесуальний хід розгляду справи відображено у відповідних ухвалах суду.

Зокрема, 18.02.2025, за згодою представників сторін, оголошено перерву у судовому засіданні до 11.03.2025.

Скаржник у судовому засіданні 11.03.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, прокурор та відповідач 1 заперечили такі доводи з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу, сторони надали суду пояснення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин, вбачається, що:

Львівською міською радою прийнято ухвали від 16.11.2017р. №2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017р. №2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015р . № 4968 та від 01.10.2015 р. № 5143».

На звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018р. №1132, 14.02.2019р. прийнято ухвалу №4647 від «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №8 площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015), у тому числі, площею 0,9598 га, у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики , оборони та іншого призначення (п.1.7).

Вирішено передати зазначену у пункті 1.7 цієї ухвали земельну ділянку №8, площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019р. №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято, зокрема, земельну ділянку, площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005 :0015 , КВЦПЗ - 16.00).

Відповідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019р. зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500 :12:005 :0015 .

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019р. 1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської· ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких, зокрема, земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500 :12:005:0015 .

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019р. №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005 :0015.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.12.2019р. зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12 :005 :0015 .

03.01.2020р. рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3432 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3 ,7698 га на 10 земельних ділянок .

19.05.2020р. рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3697 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,7698 га на 10 земельних ділянок, серед яких, зокрема, земельна ділянка №5, площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500 :12:005:0026).

03.06.2020р. на зазначену земельну ділянку було зареєстровано право власності за Рясне-Руською сільською радою.

12.11.2020р. рішенням Рясне-Руської сільської ради №4817 земельну ділянку, площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0026), Львівська область, м. Львів передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражна-будівельний кооператив «Пікап» для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу - земельні ділянки кожної категорії земель, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам) .

Пунктом 2.3 рішення зобов`язано ОК ГБК «Пікап» забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 на КВЦПЗ 12.04. - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 20.11.2020р. зареєстровано право власності ОК ГБК «Пікап» на спірну земельну ділянку ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095988846101 (том. 1, а.с. 53-55).

Згідно інформації управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради, земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0026, відповідно до генерального плану міста Львова, розташована в межах території санітарно-захисних зелених насаджень. Відповідно до плану зонування території Залізничного району, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0026 розташована в межах функціональної зони Ж-1 - зоні садибної забудови. В межі опрацювання містобудівної документації с.Рясне-Руське земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:12:005:0026 не входить.

Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020р. №6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади», Львівську міську раду визначено правонаступником прав та обов`язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади.

Ухвалою №7 від 29.12.2020р. Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.

При перегляді судових рішень місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Щодо підстав звернення прокурора у цій справі з визначеним складом учасників справи.

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

Також у постанові від 07.11.2018 (справа № 916/749/17) Верховний Суд вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить. Захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення прокурора та визначення ради відповідачем, поза як іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади не існує.

Як вказує Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).

В контексті правовідносин у цій справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Необхідність захисту інтересів держави полягає в тому, що спірна земельна ділянка, на думку прокурора, є комунальною власністю та всупереч чинному законодавству незаконно безоплатно передана у приватну власність юридичної особи. В цьому випадку, наявна необхідність захисту як інтересів територіальної громади, незаконно позбавленої права власності на землю, так і права кожного громадянина на користування об`єктами права власності народу, так і публічного, суспільного інтересу як складової державного інтересу. Такий інтерес полягає у забезпеченні економічних інтересів держави, зокрема, можливості відчужити спірну земельну ділянку у власність чи користування на конкурсних умовах, а відтак і наповнити відповідний бюджет; соціальних інтересів держави, зокрема, можливості забезпечити громадян земельними ділянками

Львівська міська рада орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України. Тобто, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.

Проте, особливістю в спірній ситуації є те, що позивач і відповідач в справі поєднуються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем, у зв`язку з чим і з огляду на предмет спору Львівська міська рада, на обґрунтовані переконання прокурора, може бути виключно відповідачем у справі.

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

У пункті 8.8 постанови від 05.07.2023 у справі 912/2797/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевого самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті. Однак це не може перешкодити розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, де прокурор діяв в інтересах ради як сторони договору, і такі вимоги можуть забезпечити ефективний захист інтересів територіальної громади у випадку їх порушення стороною договору та бездіяльності ради щодо належного захисту інтересів територіальної громади.

У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор у даній справі не виступає як альтернативний суб`єкт звернення до суду, а правомірно та відповідно до закону захищає інтереси держави, а відтак обґрунтованою є ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення без розгляду позовної заяви.

Щодо доводів скаржника про постановлення, з порушенням норм матеріального та процесуального права, Господарським судом Львівської області ухвали про відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без руху.

Як було зазначено вище, на думку апелянта, вимога про скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на земельну ділянку є майновою, оскільки пов`язана з позбавленням прав на нерухоме майно (земельну ділянку) власника відповідача-2, та їх перехід до нового власника - органу місцевого самоврядування.

Згідно з ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Аналогічну позицію містить постанова Верховного Суду від 24.01.2020р. у справі № 910/10987/18.

Апеляційний суд звертає увагу, що важливим є та обставина, що вимога про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, як і вимога про визнання недійсним рішення сільської ради, відповідно до змін у законодавстві, є самостійною підставою для припинення відповідного речового права. Як наслідок задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, так і за результатами визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, настане наслідок у вигляді припинення речового права/

На підтвердження обґрунтованої позиції прокурора та висновків суду першої інстанції свідчить і висновок Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 (справа № 914/2350/18 (914/608/20) про те, що ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 (справа № 177/1163/16-ц), від 28.04.2022 (справа № 910/15316/21).

З аналізу приписів ч. 11 ст. 176 ГПК України ГПК України випливає, що залишення позовної заяви без руху в такому випадку, який є винятком із загального правила відкриття провадження у справі, є можливим лише в тому випадку, коли обставини, що стали підставою для залишення позову без руху, стали відомі після відкриття провадження.

Враховуючи викладене, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги щодо порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали про відмову у задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення позовної заяви без руху є безпідставими, а законні підстави для скасування оскаржуваної ухвали - відсутні.

Щодо обраного прокурором способу захисту у цій справі.

За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 зазначено таке:

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36))".

Як встановлено судами у цій справі, 20.11.2020 зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОК ГБК «Пікап» на спірну земельну ділянку площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0026). Вказане підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно(том 1, а.с. 53-55).

Відтак, особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем такого нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння).

При цьому, прокурор у цій справі заявив позовну вимогу про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4817 від 12.11.2020р. «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки».

Проте, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (пункт 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21; пункт 9.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

Крім цього, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Колегія суддів зазначає, що внаслідок скасування судовим рішенням державної реєстрації права власності на землю за відповідачем 2 в державному реєстрі існуватиме прогалина, що не відповідає ефективному способу захисту прав.

Крім того, варто зауважити, що Львівська міська рада попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0026за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем 2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на спірне майно.

Як встановлено колегією суддів, останню правову позицію в питанні визначення способу захисту у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, про яку і зазначив Верховний Суд у постанові від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22 з аналогічним суб`єктним складом цієї справи та у подібних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/1 6 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.201 8 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)) (п.9.25).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що прокурор звернувся у цій справі із способом захисту, який не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, відтак доводи апеляційної скарги щодо неефективного способу захисту є обґрунтованими та обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез?ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2023 у справі № 914/2333/22 скасуванню.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений судовий збір Обслуговуючим кооперативом Гаражно-будівельний кооператив Пікап при поданні апеляційної скарги, підлягає відшкодуванню скаржнику за рахунок Львівської обласної прокуратури.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап від 25.04.2023 (вх. суду від 28.04.2023 №0-105/1366/23) задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2023 у справі № 914/2333/22 скасувати. Прийняти нове судове рішення.

У задоволенні позову керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави до Львівської міської ради, Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності відмовити.

3. Здійснити розподіл судових витрат.

Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031) на користь Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (81083, Львівська область, Яворівський район, с. Зелів, вул. Центральна, 347; ідентифікаційний код 43815360) 7 443, 00 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Повну постанову складено 24.03.2025.

Головуючий суддяТ.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддяГ.Г. Якімець