Постанова від 12.03.2025 по справі 922/3222/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року м. Харків Справа № 922/3222/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Медуниця О.Є. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.

за участю представників учасників справи:

від позивача - прокурор Ногіна О.М., службове посвідчення №072833 від 01.03.2023

від відповідача 1 не з`явився

від відповідача 2 - не з`явився

від відповідача 3 адвокат Новікова О.М., ордер серія АХ №1167845 від 03.02.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури, (вх.№ 163 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2024 у справі №922/3222/24 (повний текст складено 06.01.2025, м. Харкові), суддя Погорелова О.В

за позовом Керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова до Харківської міської ради, м. Харків (перший відповідач), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків (другий відповідач), Приватного акціонерного товариства "Кумір", м. Харків (третій відповідач) про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Керівник Київської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (перший відповідач), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (другий відповідач) та Приватного акціонерного товариства "Кумир" (третій відповідач) в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати п. 4 додатку до рішення 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.06.2015 № 1925/15;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.08.2016 № 5370-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Приватним акціонерним товариством "Кумір" (код ЄДРПОУ 23463791), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 1418;

- зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Кумір" (код ЄДРПОУ 23463791) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 231931463101 нежитлові приміщення цокольного поверху № 15-23,15а, 19а, 23а площею 109,6 кв.м. та місця спільного користування № 13 площею 15,1 кв.м., загальною площею 124,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 4, літ. "А-4".

Також у позовній заяві прокурор просив суд визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його.

Судові витрати прокурор просив суд покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував, що рішення 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.06.2015 №1925/15 є незаконним та підлягає скасуванню в частині пункту 4 додатку у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". За доводами прокурора, ПрАТ "Кумір" дозвіл на проведення невід`ємних поліпшень не отримувало та жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді не здійснювало. Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

Вказані обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Харкова і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Щодо представництва прокурором порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, останнім зазначено наступне.

Відповідно до вимог частини 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі, оскільки саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління, прокурор самостійно подає цей позов.

Ухвалою господарського суду від 23.09.2024 у справі № 922/3222/24 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.12.2024 у справі №922/3222/24 у задоволенні позову відмовлено повністю (т.2, а.с.126-138).

В обґрунтування рішення суд послався на те, що відповідачі не спростували тверджень прокурора про те, що у звітах про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні; орендарем до органу приватизації, тобто до Управління, не подавались документи, передбачені пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

Таким чином, за твердженням господарського суду, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

Оскільки викуп орендованого майна ПрАТ "Кумір" здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, зміст договору купівлі-продажу №5370-В-С від 17.08.2016 суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова. Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури через підсистему Електронний суд звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2024 у справі № 922/3222/24 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора. Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів. Справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури. Про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та Харківську обласну прокуратуру.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції, вказав на неефективність способу захисту прокурором права Харківської міської територіальної громади з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.06.2015 №1925/15 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» (пункт 4 додатку), оскільки рішення вже реалізовано і вичерпало свою дію.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 дійшла висновку щодо ефективності способу захисту та наявності підстав для визнання незаконним та скасування рішення міської ради (п. п. 116, 141-149 постанови ВП ВС у справі № 925/1133/18).

Так, у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною, оскільки вказаним рішенням фактично органом місцевого самоврядування неправомірно визначено статус земельної ділянки, а як наслідок і її подальше відчуження. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

Скаржник зазначає, що у цій справі № 922/3222/24 прокурором пред`явлено вимоги про визнання незаконними та скасування рішення 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.06.2015 № 1925/15 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» (пункт 4 додатку). Оскільки вказаним спірним рішенням міською радою також неправомірно визначено долю спірного майна, тобто за відсутності на те правових підстав, про що достеменно знали як продавець, так і покупець, постановлено рішення про його викуп без проведення аукціону, що прямо суперечило нормам чинного на той час законодавства, прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

З урахуванням викладеного, на думку скаржника, оскарження у даному випадку рішення міської ради є ефективним та належним способом захисту.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 (п. п. 111-117).

Скаржник стверджує, що прокурором обґрунтовано пред`явлено вимоги про визнання незаконним та скасування рішень Харківської міської ради.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав про неефективність обраного способу захисту - визнання спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень недійсним.

Апелянт зазначає, що предметом спірних договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень є нерухоме майно комунальної форми власності щодо якого обрано незаконний спосіб приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки спірне майно приватизоване без проведення його конкурсного продажу, що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Враховуючи викладене, апелянт вважає, що спірний правочин порушує інтереси держави в особі територіальної громади м. Харкова, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Так, визначеною ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності спірних правочинів, є недодержання в момент їх вчинення вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, а саме: невідповідність змісту договорів вимогам ч. 2 ст. 345 ЦК України, якою передбачено, що приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, який в даному випадку, як зазначено вище, порушено.

Також скаржник зауважує, що відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо повернення ПрАТ «Кумір» спірного об`єкту нерухомого майна суд виснував, про неналежність такої позовної вимоги, вказавши, що єдиною належною та ефективною вимогою у спірних правовідносинах є позовна вимога про витребування майна.

Водночас, вимога прокурора про повернення Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради спірного майна залишилася не розглянутою. Замість

цього суд дійшов висновків, що в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є витребування майна.

Скаржник наполягає на тому, що оскільки на підставі незаконного пункту п. 4 додатку до рішення 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 24.06.2015 № 1925/15 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.08.2016 № 5370-В-С, прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, це є належною, зокрема, ефективною позовною вимогою про повернення спірного нерухомого майна на користь територіальної громади.

На думку апелянта, встановлені судами обставини незаконності рішень про приватизацію майна шляхом викупу та укладання на підставі цих рішень договорів купівлі-продажу є достатніми підставами для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача- 3 повернути спірне майно на користь територіальної громади.

У цій справі сторонами порушено процедуру укладення договору і майно не відчужувалася третій стороні, мають місце договірні відносини із кінцевим набувачем майна- відповідачем у справі наявні підстави для застосування ст. ст. 203, 215 ЦК України та задоволення вимоги про повернення спірного майна.

За таких обставин, оскільки договір купівлі - продажу спірного майна від 17.08.2016 №5370-В-С укладено на виконання рішення Харківської міської ради від 24.06.2015 №1925/15 21.02.2018 № 1008/18, яке прийнято з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст цього договору є таким, що суперечить положенням ст. ст.1, 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. ст. 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що свідчить про його недійсність.

За викладених підстав, оскільки прокурором обґрунтовано пред`явлено вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради; визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, які підлягають задоволенню, то і вимога щодо повернення майна на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України, яка є похідною від вищевказаних вимог, підлягає задоволенню.

На думку скаржника, судом першої інстанції в порушення норм п. 1 ч. 5 ст. 238 ГПК України не надано жодної правової оцінки вимозі прокурора щодо зобов`язання ПрАТ «Кумір» повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення цокольного поверху №15-23,15а, 19а, 23а площею 109,6 кв.м та місця спільного користування № 13 площею 15,1 кв.м, загальною площею 124,7 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 4, літ. «А-4».

Водночас, апелянт звертає увагу суду на висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 922/1137/20 щодо необхідності задоволення позову прокурора про повернення спірного майна шляхом його витребування на користь власника.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.01.2025 у справі №922/3222/24 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Медуниця О.Є., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2025, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2024 у справі №922/3222/24. Встановлено учасникам справи строк до 25.02.2025 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також заяв, клопотань та заперечень (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи. Призначено справу до розгляду на "12" березня 2025 р. о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 111 .

25.02.2025 до Східного апеляційного господарського суду від представника третього відповідача, ПрАТ "Кумір" адвоката Кучеренко В.А. через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги заступника керівника обласної прокуратури та залишити рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.24 року у справі № 922/3222/24 без змін.

25.02.2025 до Східного апеляційного господарського суду від представника першого відповідача, Харківської міської ради Рєзанова А.Б. через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури у справі № 922/3222/24 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2024 у справі №922/3222/24 залишити без змін. Судові витрати покласти на позивача. У судові засідання з розгляду справи викликати сторони по справі.

Відзиви розглянуті судом апеляційної інстанції та долучені до матеріалів справи.

Від другого відповідача, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради відзив до Східного апеляційного господарського суду не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні прокурор просив суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник третього відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники першого та другого відповідачів у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористалися.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, затягування розгляду скарги може призвести до порушення прав осіб, що з`явилися у судове засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників справи.

Відповідно до вимог статей 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Відповідно до вимог частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Щодо обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції передбачено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, що визначені законом.

Вимогами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Господарським судом встановлено, що Київська окружна прокуратура міста Харкова звернулася до суду із позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ПрАТ «Кумір» про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання повернути майно в порядку статті 131-1 Конституції України, статтей 53, 162-164 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Обґрунтовуючи право на звернення до господарського суду в інтересах держави у справі прокурор зазначив, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, а тому прокурор самостійно подав вказаний позов з вимогами про визнання незаконними та скасування рішень цього органу, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та повернення майна на користь міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

Звернення прокурора до господарського суду у цих спірних правовідносинах спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішення питання про передачу комунального майна у власність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

На підставі вищенаведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, колегія суддів вважає про наявні правові підстави для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави як самостійного позивача.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи у ході здійснення Київською окружною прокуратурою м. Харкова вивчено питання додержання вимог законодавства з питань законності відчуження державного та комунального майна. Встановлено, що Шевченківською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України. Під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі №638/2612/23 в Архівному відділі Харківської міської ради отримано тимчасовий доступ до низки приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 4.

Листом від 03.07.2024 Шевченківська окружна прокуратура м. Харкова повідомила Київську окружну прокуратуру м. Харкова, що під час приватизації низки об`єктів комунального майна Харківською міською радою та Управлінням комунального майна Харківської міської ради не дотримані вимоги законодавства щодо приватизації в частині необхідності продажу нерухомого майна на аукціоні. Орендарі, в свою чергу, не мали законних підстав на приватизацію комунального майна шляхом викупу, оскільки не здійснили жодних невід`ємних поліпшень цього майна. Одночасно, направлено копію приватизаційної справи за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 4 для вирішення питання про вжиття відповідних заходів представницького характеру на захист інтересів держави, передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З матеріалів вказаних справ прокуратурою встановлено, що 31.07.2014 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Приватним акціонерним товариством "Кумір" укладено договір оренди нежитлових приміщень № 2005.

На підставі вказаного договору в строкове платне користування ПрАТ "Кумір" передані нежитлові приміщення цокольного поверху № 15-23,15а, 19а, 23а площею 109,6 кв.м. та місця спільного користування № 13 площею 15,1 кв.м., загальною площею 124,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 4, літ. "А-4" (далі майно), що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 30.06.2017.

У пункті 3.1. вказаного договору оренди зазначено, що вартість об`єкту оренди складає 201 420,00 грн, без ПДВ станом на 25.11.2013.

Відповідно до умов договору оренди орендар зобов`язаний: змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця (п. 4.7 договору); здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця; за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством; здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності відповідного дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством; після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягло за собою заміну конструктивних елементів приміщення (будівлі) замовити за свій рахунок в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" технічний паспорт на це приміщення (будівлю) і не пізніше 1-го місяця після закінчення ремонтних робіт надати його орендодавцю з метою внесення змін до договору оренди (п. 4.8 договору).

Актом приймання-передачі від 31.07.2014 майно, зазначене у договорі оренди, передано орендарю.

ПрАТ "Кумір" звернулось до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом від 30.10.2014 про надання дозволу на приватизацію орендованого майна.

Рішенням 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.06.2015 №1925/15 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком). Пунктом 4 вказаного додатку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем ПрАТ "Кумір" підлягають нежитлові приміщення цокольного поверху в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 4, літ. "А-4" площею 124,7 кв.м.

19.04.2016 ПрАТ "Кумір" до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради було подано заяву №3315 про приватизацію орендованого майна.

18.04.2016 ПрАТ "Кумір" звернулось до Управління комунального майна з листом (вх. № 6290 від 18.04.2016), у якому просило оцінку для приватизації вказаного майна доручити суб`єкту оціночної діяльності ТОВ "Юстпріват".

На підставі вказаного листа Управління комунального майна звернулось до СОД ТОВ "Юстпріват" (лист від 20.04.2016 № 5112) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень на підставі договору з ПрАТ "Кумір".

СОД ТОВ "Юстпріват" складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість майна станом на 30.04.2016 склала 575 500 грн, без ПДВ.

У подальшому, 17.08.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ПрАТ "Кумір" укладено договір купівлі-продажу № 5370-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за №1418, на підставі якого шляхом викупу за 690 600 грн, з ПДВ, до ПрАТ "Кумір" перейшло все майно, яке було орендовано на підставі договору оренди, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху № 15-23,15а, 19а, 23а площею 109,6 кв.м. та місця спільного користування № 13 площею 15,1 кв.м., загальною площею 124,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 4, літ. "А-4" (реєстраційний номер 231931463101). Акт прийому-передачі складений 15.09.2016.

Прокурор вказував на те, що рішення 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.06.2015 №1925/15 є незаконним та підлягає скасуванню в частині пункту 4 додатку, у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". У даному випадку ПрАТ "Кумір" дозвіл на проведення невід`ємних поліпшень не отримувало та жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді не здійснювало. У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ПрАТ "Кумір" з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. ПрАТ "Кумір" до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавало документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Таким чином, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

Вказані обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Харкова і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим прокурор звернувся до господарського суду з цим позовом.

Звертаючись із зазначеним позовом до господарського суду, прокурор вказав, що порушення, які свідчать про незаконність набуття відповідачем спірних нежитлових приміщень прокурором виявлено за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження №42023222060000064 доказів матеріалів приватизаційної справи, а тому з огляду на встановлену ст.257 ЦК України позовну давність пропущено з поважних причин.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши прокурора, представника відповідача-3, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні з огляду на наступне.

Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного з орендарем та повернення нерухомого майна у набувача.

Підставою позовних вимог є порушення вимог законодавства щодо способу приватизації об`єктів комунальної власності шляхом викупу орендарем нежитлового приміщення (без проведення орендарем поліпшень орендованого майна в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду).

До спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про місцеве самоврядування", «Про приватизацію державного майна» «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до преамбули рішення №1925 від 24.06.2015 40 сесії 6 скликання Харківської міської ради визначено, що його прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 (далі Програма).

Відповідно до п. 5.4 вказаної Програми продаж об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом. Орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснені за рахунок власних коштів поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна (будинки, споруди, приміщення) (п.5.7).

Відповідно до ч. 2 ст. 345 ЦК України та ч. 4 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об`єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна", з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

У відповідності з ч. 2 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна", об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).

Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439.

Згідно з п.п. 3.3., 7.15. Порядку, у разі коли на участь в аукціоні з продажу об`єкта надійшла заява від одного покупця, зазначений об`єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об`єкта за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу. А у разі коли на конкурс з продажу об`єкта надійшла заява від одного покупця, такий об`єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу із забезпеченням ним умов приватизації об`єкта.

Відповідно до п. 8.1. Порядку, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Згідно з п. 8.2. Порядку, ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Відповідно до п. 69 Розділу "Особливості оцінки об`єктів у матеріальній формі" Методики оцінки майна (в редакції від 22.12.2015), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2023 №1891 (в редакції постанови КМУ від 25.11.2015 №1033), вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об`єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації об`єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об`єкти, об`єкти соціально-культурного призначення) як об`єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 70 Методики, для визначення вартості об`єктів нерухомості, що приватизуються відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в тому числі разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об`єкти, застосовується незалежна оцінка, яка проводиться відповідно до національних стандартів оцінки з урахуванням вимог цієї Методики та Методики оцінки земельних ділянок.

Відповідно до п. 71 Методики, вибір виду вартості об`єктів малої приватизації регулюється вимогами національних стандартів оцінки з урахуванням особливостей, визначених цією Методикою. При цьому враховуються способи їх продажу, строк корисного використання таких об`єктів, належність їх до спеціалізованого або неспеціалізованого майна. У разі викупу об`єктів малої приватизації може визначатися їх ринкова вартість або спеціальна вартість залежно від наявності передумов їх застосування, визначених Національним стандартом №1.

Згідно з абз. 6 п. 73 Методики, порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Зазначений порядок встановлений Фондом державного майна України, а саме Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377.

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід`ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Згідно з п. 2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Відповідно до п. 2.2. Порядку, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають: договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти; погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо; аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи; довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень; інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.

Господарським судом встановлено, що з системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що Харківська міська рада дійсно має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, яке перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.

При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідачі не спростували тверджень прокурора про те, що у звітах про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні; орендарем до органу приватизації, тобто до Управління, не подавались документи, передбачені пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

Таким чином, колегія суддів вважає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

Оскільки викуп орендованого майна ПрАТ "Кумір" здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, зміст договору купівлі-продажу №5370-В-С від 17.08.2016 суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Разом з тим, за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника в апеляційній скарзі стосовно того, що оскільки Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, то позовні вимоги прокуратури про визнання незаконним та скасування рішення п. 4 додатку до рішення 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.06.2015 № 1925/15 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.08.2016 № 5370-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ПрАТ «КУМІР» підлягають обов`язковому задоволенню судом, з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК, може застосовуватися лише в разі недоступності для позивача можливості захисту його права (постанови Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61)).

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (пункт 28)).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06. 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10. 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02. 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09. 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36))".

При цьому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Таким чином у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем-3), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 7.9).

В свою чергу, у пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 Цивільного кодексу України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34).

При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду акцентувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним.

Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 02.07.2024 у справі № 906/283/22, від 01.08.2024 у справі №910/5740/21, від 13.08.2024 у справі № 675/401/20, в яких зокрема зазначено, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції зауважує, що на час звернення прокурора з позовом пункт 4 додатку до рішення 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 24.06.2015 №1925/15 був реалізований та вичерпав свою дію шляхом укладення договору купівлі-продажу від 17.08.2016 №5370-В-С між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ПрАТ "Кумір".

Отже, зважаючи на викладене, сталу судову практику, за встановлених у цій справі обставин, спрямованість заявлених позовних вимог на повернення майна територіальній громаді, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлена вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування є неефективною, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке прокурор вважає порушеним, що є підставою для відмови в позові в цій частині.

Вищенаведене також виключає необхідність визнання недійсним в судовому порядку договору купівлі-продажу, укладеного в процесі приватизації спірного нерухомого майна. Таку правову позицію у подібних правовідносинах викладено в постановах Верховного Суду від 24.09.2024 у справі № 922/2555/21, від 15.10.2024 у справі № 922/395/22.

Колегія суддів враховує посилання прокурора в апеляційні скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 (п.111-117) щодо способу захисту порушеного права.

Разом з цим колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла висновку, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).

Також, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника стосовно того, що на думку апелянта, встановлені судами обставини незаконності рішень про приватизацію майна шляхом викупу та укладання на підставі цих рішень договорів купівлі-продажу є достатніми підставами для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача- 3 повернути спірне майно на користь територіальної громади, з огляду на те, що оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади.

А тому позовна вимога прокуратури про зобов`язання ПрАТ «Кумір» повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 231931463101 нежитлові приміщення цокольного поверху № 15-23, 15а, 19а, 23а площею 109,6 кв.м. та місця спільного користування № 13 площею 15,1 кв.м., загальною площею 124,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 4, літ. «А-4», є неефективним (неналежним) способом захисту прав.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника в апеляційній скарзі на ухвалу Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 922/1137/20, позаяк, на відміну від постанови Верховного Суду, вказана ухвала не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини 4 статті 236 і частини 2 статті 287 ГПК України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Оскільки у задоволенні позову відмовлено з підстав його необґрунтованості, питання про застосування позовної давності господарським судом не вирішувалося.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам ст.236 ГПК України щодо його законності і обґрунтованості, тому повинно бути залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2024 у справі №922/3222/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2024 у справі №922/3222/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24.03.2025 року.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя О.Є. Медуниця

Суддя В.С. Хачатрян