Рішення від 24.03.2025 по справі 910/426/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.03.2025Справа № 910/426/25За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКОН ПЛЮС»

до Акціонерного товариства «Укрпошта»

про стягнення 238 327, 80 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКОН ПЛЮС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укрпошта» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 238 327, 80 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 525, 526, 530, 614, 1011, 1012, 1014, 1021 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором комісії № 232 від 28.02.2020, в частині реалізації товару позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/426/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

07.02.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що не має заборгованості перед позивачем за договором і умовами договору не передбачено повернення нереалізованого товару в формі грошового еквіваленту його вартості, а повернуто може бути сам нереалізований товар. Також вказує, що відповідач не може виконати зобов`язання за договором, оскільки товар був втрачений внаслідок обставин непереборної сили, а саме бойових дій на території Луганської області з 24.02.2022, з посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

10.02.2025 від представника позивача надійшла виписка банку про рух коштів між позивачем та відповідачем, а також письмове підтвердження, що ціна позову не змінилась.

13.02.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, що товар позивача зберігався у відділеннях відповідача, які були захоплені під час окупації міста Сєвєродонецьк Луганської області. Вказує, що місто Сєвєродонецьк було окуповане 25.06.2022, а тому відповідач мав можливість вивезти нереалізований товар.

20.02.2025 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній вважає доводи позивача у відповіді на відзив необґрунтованими та, зокрема, зазначає, що відповідач не відмовляється щодо досягнення домовленості з позивачем і відносно продовження термінів виконання зобов`язань або припинення дії договору після відновлення фізичного доступу до місць де залишився товар.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.02.2020 між позивачем (надалі - комітент) та відповідачем (надалі - комісіонер) було укладено договір комісії № 232 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, комісіонер за дорученням комітента за плату (винагороду) здійснює реалізацію товару від свого імені за рахунок комітента.

Згідно з п. 1.2. договору, обов`язки комісіонера в частині реалізації товару виконують відділення поштового зв`язку комісіонера.

Пунктом 1.4. договору, строк реалізації товару - з моменту отримання товару комісіонером до 31.12.2020 включно.

Відповідно до п. 2.1. договору, його ціна - 500 000, 00 грн, яка складається з суми без ПДВ: 416 666, 67 грн та ПДВ 20 %: 83 333, 33 грн.

За виконання доручення комітент сплачує комісіонеру винагороду у розмірі 30 % від вартості реалізованого товару з ПДВ та ціною, визначеною у додатку № 1 до цього договору (п. 2.2. договору).

Згідно з п. 2.3. договору, винагорода комісіонера оплачується останньому після підписання сторонами звіту комісіонера, шляхом утримання сум винагороди відповідно до п. 2.2. цього договору при перерахуванні належних комітенту грошових коштів, що надійшли до комісіонера за продаж товару.

Відповідно до пп. 3.1.1. п. 3.1. договору, комісіонер в особі відділень поштового зв`язку дирекції зобов`язаний прийняти товар комітента, що призначений для комісії та вжити всіх необхідних заходів для його збереження від втрати, недостачі або пошкодження.

Передача товару проводиться комітентом згідно з видатковими накладними на товар (п. 5.6. договору).

Згідно з п. 5.8. договору, комітент зобов`язаний протягом двох тижнів, з дня отримання повідомлення комісіонера, зібрати зі складів комісіонера за свій рахунок або доручити комісіонеру здійснити повернення нереалізованого товару шляхом його пересилання посилками без оголошеної цінності. У цьому випадку комітент здійснює попередню оплату комісіонеру за пересилання посилок без оголошеної цінності згідно з діючими тарифами надання послуг поштового зв`язку на підставі виставленого комісіонером рахунку-фактури.

Відповідно до п. 9.1. договору, сторони цього договору звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору, виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійні природні явища надзвичайної сили, ембарго, блокади, страйки, епідемія, епізоотія, війна тощо), якщо ці обставини вплинули на виконання цього договору.

Згідно з п. 9.2. договору, сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна письмово повідомити іншій стороні про їх настання/припинення і досягти домовленості щодо продовження термінів виконання зобов`язань або припинення дії договору. Зазначене повідомлення повинно бути підтверджене довідкою (сертифікатом) Торгово-промислової палати чи документами інших компетентних органів, що уповноважені посвідчувати обставини непереборної сили відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 11.1. договору, він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх грошових зобов`язань по договору.

Згідно з п. 12.1. договору, товар, який передається на реалізацію комісіонеру, є власністю комітента.

Відповідно до п. 12.2. договору, якщо товар не реалізовано впродовж дії договору, він підлягає поверненню комітенту.

Згідно з п. 12.3. договору, у випадку втрати або пошкодження товару з вини комісіонера, що сталось внаслідок обставин, які неможливо було передбачити заздалегідь (крадіжка, пожежа, тощо), комісіонер сплачує комітенту вартість втраченого або пошкодженого товару без урахування комісійної винагороди.

Додатковою угодою № 6 до договору в 2021 році сторони дійшли згоди, зокрема, викласти п. 1.4. та п. 11.1. договору в наступній редакції:

« 1.4. Строк реалізації товару - з моменту отримання товару комісіонером до 30.11.2022 включно».

« 11.1. Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань по договору в частині розрахунків».

Також додаткової угодою № 6 до договору сторони додали п. 3.2.3. в розділ «Права та обов`язки сторін», зобов`язання комісіонера, а саме:

« 3.2.3. Комісіонер не частіше 1 раз на квартал проводить звірку з комітентом щодо нереалізованих залишків, направляти на погодження акти звірки нереалізованих залишків за формою, наведеною у додатку № 6. Комітент протягом 5-ти робочих днів підписує та повертає один примірник акту звірки нереалізованих залишків. Акт вважається погодженим та підписаним сторонами, якщо у встановлені строки комітент не надав вмотивовану відповідь у разі розбіжностей».

Комерційною специфікацією сторони погодили, зокрема, найменування товару, його кількість та ціну, а саме:

- консерви м`ясні «М`ясо курей «Здоровань» 480 гр. (скло) кількістю 12 шт та ціною з ПДВ 20 % - 59, 70 грн;

- свинина світла 480 гр. (скло) кількістю 12 шт та ціною з ПДВ 20 % - 67, 80 грн;

- каша гречана зі свининою 480 гр. (скло) кількістю 12 шт та ціною з ПДВ - 42, 00 грн;

- каша рисова зі свининою 480 гр. (скло) кількістю 12 шт та ціною з ПДВ - 42, 00 грн;

- каша перлова зі свининою 480 гр. (скло) кількістю 12 шт та ціною з ПДВ - 42, 00 грн;

- каша горохова зі свининою 480 гр. (скло) кількістю 12 шт та ціною з ПДВ - 42, 00 грн.

Так, 30.09.2021 між сторонами підписано зведений інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання від позивача 30.09.2021 на загальну суму 116 754, 00 грн.

На виконання умов договору за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 406 566, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 58 від 07.10.2021 на суму 61 020, 00 грн, № 75 від 17.11.2021 на суму 136 620, 00 грн, № 83 від 08.12.2021 на суму 53 730, 00 грн, № 25 від 07.02.2022 на суму 155 196, 00 грн.

Вказані видаткові накладні підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

Отже, загальна вартість майна, що прийняте на відповідальне зберігання відповідачем від позивача складає 523 320, 00 грн (406 566, 00 грн (поставлено товару з жовтня 2021 року по лютий 2022 року) + 116 754, 00 грн (зведений інвентаризаційний опис у вересні 2021 року).

Згідно звітів відповідача № 10 від 31.10.2021 на суму 50 094, 00 грн, № 11 від 30.11.2021 на суму 65 409, 90, № ЗВК35 від 13.01.2022 на суму 57 790, 20 грн, № ЗВК 120 від 28.02.2022 на суму 68 091, 30 грн, № ЗВК164 від 31.03.2022 на суму 7 439, 10 грн, товар останнім реалізовано на загальну суму 248 824, 50 грн.

Нереалізованим залишився товар на суму 274 495, 50 грн (523 320, 00 грн (поставлено товару) - 248 824, 50 грн (реалізовано відповідачем).

Згідно виписки банку позивача від 06.02.2025 про рух коштів між сторонами за період з 28.02.2020 по 06.02.2025, відповідач перерахував на рахунок позивача суму грошових коштів у загальному розмірі 211 857, 64 грн за реалізацію товару за період з жовтня 2021 року по березень 2022 року.

У липні 2023 року відповідач звернувся до позивача з листом № 101.012.-6021-23 від 03.07.2023 «Про списання з обліку товарів комісії, які знаходяться на окупованій території», в якому відповідач просив списати товар на загальну суму 238 327, 80 грн, згідно акту списання товару втраченого в результаті військових дій № 141.

У відповідь на вказаний лист, позивач листом № 19 від 05.08.2023 повідомив відповідача, що його лист № 101.012.-6021-23 від 03.07.2023 не може вважатись таким, що направлений на повідомлення позивача про настання/припинення обставин непереборної сили і досягнення домовленості щодо продовження термінів виконання зобов`язань або припинення дії договору в розумінні п. 9.2. договору та вимагав протягом 10 банківських днів здійснити оплату товару в розмірі 238 327, 80 грн. Вказаний лист-вимогу відповідач отримав 08.08.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2500677351187.

28.10.2024 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 21 від 28.10.2024 про повернення втраченого за договором товару, в якому вимагав протягом 10 банківських днів здійснити оплату товару в розмірі 238 327, 80 грн.

У відповідь на вказаний лист-вимогу, відповідач листом № 35-032 від 27.11.2024 повідомив позивача, що він не міг вплинути чи відвернути такого роду обставину як військова агресія та те, що такі обставини повністю виключають вину та відповідальність відповідача, а тому вимоги про сплату 238 327, 80 грн за втрачений товар не можуть бути задоволені відповідачем.

Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення суми грошових коштів у розмірі 238 327,80 грн.

Підставами позову є порушення відповідачем умов договору комісії в частині перерахування вартості втраченого товару, наданого позивачем відповідачу відповідно до умов зазначеного договору.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Водночас, стаття 174 Господарського кодексу України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір, за своєю правовою природою є договором комісії.

Згідно положень статей 1011, 1014 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Ще однією особливістю договору комісії є відповідальність комісіонера перед комітентом за невиконання третьою особою договору у разі, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере), а також якщо комісіонер доведе що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки (статті 1016, 1017 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1018 Цивільного кодексу України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Цей імперативний припис закону стосується і сум, отриманих від продажу товару, що належить комітенту, і останній набуває право власності ще до фактичного отримання від комісіонера, але саме того, що придбано, а не того, що має бути придбано, оскільки у контексті частини 3 статті 1017 Цивільний кодекс України, комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки.

Щодо звіту комісіонера, то відповідно до приписів статті 1022 Цивільного кодексу України він надається комітенту після вчинення правочину, разом з передачею всього одержаного за договором. Оскільки законодавством не передбачена форма та зміст звіту, його реквізити, сукупність та наповненість можуть узгоджуватися сторонами. Такий звіт може мати значення документу первинного обміну, передбаченого статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», але у будь-якому разі не змінює зміст правовідносин сторін, якщо сторони не надають такому звіту статус доповнень чи змін до договору, що відповідно має бути обумовлено сторонами з додержанням всіх необхідних умов для зміни або доповнення договору.

Так, 30.09.2021 між сторонами підписано зведений інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання від позивача 30.09.2021 на загальну суму 116 754, 00 грн.

На виконання умов договору за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 406 566, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 58 від 07.10.2021 на суму 61 020, 00 грн, № 75 від 17.11.2021 на суму 136 620, 00 грн, № 83 від 08.12.2021 на суму 53 730, 00 грн, № 25 від 07.02.2022 на суму 155 196, 00 грн.

Загальна вартість майна, що прийняте на відповідальне зберігання відповідача від позивача складає 523 320, 00 грн (406 566, 00 грн (поставлено товару з жовтня 2021 року по лютий 2022 року) + 116 754, 00 грн (зведений інвентаризаційний опис у вересні 2021 року).

Згідно звітів відповідача № 10 від 31.10.2021 на суму 50 094, 00 грн, № 11 від 30.11.2021 на суму 65 409, 90, № ЗВК 35 від 13.01.2022 на суму 57 790, 20 грн, № ЗВК 120 від 28.02.2022 на суму 68 091, 30 грн, № ЗВК 164 від 31.03.2022 на суму 7 439, 10 грн, товар останнім реалізовано на загальну суму 248 824, 50 грн. При цьому, суд звертає увагу на те, що звіти № ЗВК 120 від 28.02.2022 та № ЗВК 164 від 31.03.2022 зі сторони відповідача не підписані, однак грошові кошти за ними сплачено, що свідчить про погодження останнім.

Отже, нереалізованим залишився товар на суму 274 495, 50 грн (523 320, 00 грн (поставлено товару) - 248 824, 50 грн (реалізовано відповідачем).

Згідно виписки банку позивача від 06.02.2025 про рух коштів між сторонами за період з 28.02.2020 по 06.02.2025, відповідач перерахував на рахунок позивача суму грошових коштів у загальному розмірі 211 857, 64 грн за реалізацію товару за період з жовтня 2021 року по березень 2022 року.

У липні 2023 року відповідач звернувся до позивача з листом № 101.012.-6021-23 від 03.07.2023, в якому відповідач просив списати товар на загальну суму 238 327, 80 грн, згідно акту списання товару втраченого в результаті військових дій № 141.

Зазначений акт зі сторони позивача підписаний не був та у відповідь на вказаний лист, позивач листом № 19 від 05.08.2023 повідомив відповідача, що його лист № 101.012.-6021-23 від 03.07.2023 не може вважатись таким, що направлений на повідомлення позивача про настання/припинення обставин непереборної сили і досягнення домовленості щодо продовження термінів виконання зобов`язань або припинення дії договору в розумінні п. 9.2. договору та вимагав протягом 10 банківських днів здійснити оплату товару у розмірі 238 327, 80 грн. Вказаний лист-вимогу відповідач отримав 08.08.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2500677351187.

28.10.2024 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 21 від 28.10.2024 про повернення втраченого товару за договором, в якому вимагав протягом 10 банківських днів здійснити оплату товару у розмірі 238 327, 80 грн.

У відповідь на вказаний лист-вимогу, відповідач листом № 35-032 від 27.11.2024 повідомив позивача, що він не міг вплинути чи відвернути такого роду обставину як військова агресія та те, що такі обставини повністю виключають вину та відповідальність відповідача, а тому вимоги про сплату 238 327, 80 грн за втрачений товар не можуть бути задоволені відповідачем.

Відповідач, заперечуючи проти позову вказує, зокрема, що не може виконати зобов`язання за договором, оскільки товар був втрачений внаслідок обставин непереборної сили, а саме бойових дій на території Луганської області з 24.02.2022, з посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Так, відповідно до п. 9.1. договору, сторони цього договору звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору, виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійні природні явища надзвичайної сили, ембарго, блокади, страйки, епідемія, епізоотія, війна тощо), якщо ці обставини вплинули на виконання цього договору.

Згідно з п. 9.2. договору, сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна письмово повідомити іншій стороні про їх настання/припинення і досягти домовленості щодо продовження термінів виконання зобов`язань або припинення дії договору. Зазначене повідомлення повинно бути підтверджене довідкою (сертифікатом) Торгово-промислової палати чи документами інших компетентних органів, що уповноважені посвідчувати обставини непереборної сили відповідно до чинного законодавства України.

Як убачається з листа відповідача № 101.012.-6021-23 від 03.07.2023 «Про списання з обліку товарів комісії, які знаходяться на окупованій території», який містить посилання на лист-повідомлення Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, в якому остання на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово- промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР та інших документів засвідчує форс мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року до офіційного закінчення.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, згідно чинного законодавства, можливе звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов`язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов`язань.

Отже, такі обставини, як оголошена чи неоголошена війна, військові дії, введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами.

Так, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).

Отже, в Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті ТПП України.

Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Більш того, загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.

Крім того, суд не приймає посилання відповідача лише на наявність форс-мажорних обставин, оскільки пунктом 9.2. договору чітко передбачено підтвердження обставини непереборної сили довідкою Торгово-Промислової палати України відносно конкретних правочинів та дотримання відповідних строків звернення з відповідним повідомленням до позивача.

При цьому, суд звертає увагу, що умовами пункту 9.1. договору передбачено звільнення саме від відповідальності, тоді як предметом даного позову є стягнення вартості переданого позивачем відповідачу майна на реалізацію.

Одночасно, долучений відповідачем акт про списання товару втраченого в результаті військових дій також не є достатнім доказом для застосування наслідків форс-мажорних обставин та звільнення відповідача від виконання зобов`язань, оскільки такий акт не погоджувався позивачем і договором сторони не передбачали такого акту.

Також є необґрунтованими посилання відповідача на п. 5.8., 5.9., 5.10. договору, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідач (комісіонер) повідомив позивача про необхідність вивезення товару.

Крім цього, суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача що умовами договору не передбачено повернення нереалізованого товару в формі грошового еквіваленту його вартості, а повернуто може бути сам нереалізований товар, оскільки відповідно до п. 12.3. договору, у випадку втрати або пошкодження товару з вини комісіонера, що сталось внаслідок обставин, які неможливо було передбачити заздалегідь (крадіжка, пожежа, тощо), комісіонер сплачує комітенту вартість втраченого або пошкодженого товару без урахування комісійної винагороди.

При цьому, суд наголошує, що відповідачем не доведено, що він не міг вивезти вчасно чи зберегти отриманий на реалізацію товар, оскільки, як убачається з матеріалів справи відповідачем після 24.02.2022 було частково реалізовано товар, що свідчить про те, що поштові відділення відповідача в місті Сєвєродонецьк працювали, а також місто було окуповано 25.06.2022. Вказані обставини свідчать про те, що саме відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів щодо збереження товару позивача.

Інших доказів на підтвердження неможливості виконання зобов`язання за договором відповідачем суду не надано.

Згідно з п. 12.1. договору, товар, який передається на реалізацію комісіонеру, є власністю комітента.

Відповідно до п. 12.2. договору, якщо товар не реалізовано впродовж дії договору, він підлягає поверненню комітенту.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 1021 Цивільного кодексу України комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента. Якщо при прийнятті комісіонером майна, що надійшло від комітента, або майна, що надійшло для комітента, будуть виявлені недостача або пошкодження, а також у разі завдання шкоди майну комітента комісіонер повинен негайно повідомити про це комітента і вжити заходів щодо охорони його прав та інтересів.

Відповідно до п. 12.3. договору, у випадку втрати або пошкодження товару з вини комісіонера, що сталось внаслідок обставин, які неможливо було передбачити заздалегідь (крадіжка, пожежа, тощо), комісіонер сплачує комітенту вартість втраченого або пошкодженого товару без урахування комісійної винагороди.

Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується, що переданий на реалізацію товар на суму 274 495, 50 грн відповідачем не повернуто позивачу, та як зазначає відповідач, таке повернення є неможливим, суд приходить до висновку, що у відповідача виникло перед позивачем зобов`язання, із урахуванням п. 12.3. договору, по сплаті 192 146, 85 грн грошових коштів (274 495, 50 грн - 30 % (комісійна винагорода), доказів сплати яких відповідачем суду не надано, а тому позовні вимоги про стягнення вказаної суми грошових коштів є обґрунтованими.

Одночасно, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суми грошових коштів в розмірі 238 327, 80 грн. Суд, виходячи із матеріалів справи, вважає за необхідне задовольнити частково позовні вимоги, а саме в розмірі 192 146, 85 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 192 146, 85 грн основного боргу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Укрпошта» (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 22, ідентифікаційний код 21560045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКОН ПЛЮС» (01033, місто Київ, вулиця Паньківська, будинок 27/7, квартира 26, ідентифікаційний код 36649937) 192 146 (сто дев`яносто дві тисячі сто сорок шість) грн 85 коп. основного боргу та 3 027 (три тисячі двадцять сім) грн 33 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань