Постанова від 25.06.2025 по справі 910/426/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2025 р. Справа№ 910/426/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон Плюс" та Акціонерного товариства "Укрпошта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025

у справі №910/426/25 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон Плюс"

до Акціонерного товариства "Укрпошта"

про стягнення 238 327, 80 грн, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркон Плюс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрпошта" про стягнення суми грошових коштів у розмірі 238 327,80 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 525, 526, 530, 614, 1011, 1012, 1014, 1021 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором комісії № 232 від 28.02.2020, в частині реалізації товару позивача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/426/25 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Укрпошта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон Плюс" 192 146 грн 85 коп. основного боргу та 3 027 грн 33 коп. судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що переданий на реалізацію товар на суму 274 495, 50 грн відповідачем не повернуто позивачу, у зв`язку з чим у відповідача виникло перед позивачем зобов`язання, із урахуванням п. 12.3. договору, по сплаті 192 146, 85 грн грошових коштів (274 495, 50 грн - 30 % (комісійна винагорода)).

Судом було відхилено доводи відповідача про втрату товару внаслідок обставин непереборної сили, а саме бойових дій на території Луганської області з 24.02.2022, зазначивши, що відповідачем не доведено неможливості завчасно вивезти чи зберегти отриманий на реалізацію товар, оскільки, як убачається з матеріалів справи відповідачем після 24.02.2022 було частково реалізовано товар, що свідчить про те, що поштові відділення відповідача в місті Сєвєродонецьк працювали, а також місто було окуповано 25.06.2022.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркон Плюс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/426/25 та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:

- вартість товару на суму 238 327,80 грн, який відповідач запропонував списати як втрачений, не був ним реалізований, а відтак у позивача не виник обов`язок сплачувати відповідачу передбачувану Договором комісійну винагороду;

- суд помилково дійшов висновку про зменшення суми стягнення на 30 %, оскільки згідно приписів 12.3. Договору відповідач сплачує повну вартість товару, який поставлений комісіонеру на реалізацію, без урахування комісійної винагороди.

Також не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Укрпошта" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/426/25 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:

- обов`язковою умовою для сплати комісіонером комітенту вартості втраченого або пошкодженого товару є встановлення і доведення самого факту втрати або пошкодження товару та вини комісіонера;

- суд без наявності в матеріалах справи належних доказів того, що неповернутий нереалізований товар втрачений або пошкоджений, дійшов до необґрунтованого висновку, що у відповідача виникло перед позивачем зобов`язання по сплаті 192 146,85 грн грошових коштів у зв`язку з втратою чи пошкодженням товару;

- в умовах активних бойових дій, під щоденними обстрілами, маючи зруйновану інфраструктуру та логістику, навіть ще до тимчасової окупації міста Сєвєродонецьк, відповідач не мав можливості завчасно вивезти товар позивача, щоб бути впевненим у його збереженні;

- обставини, які не існували на момент укладання договору, а саме військова агресія російської федерації проти України, виникли поза волею відповідача, які відповідач не міг передбачити і усунути.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/426/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 21.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/426/25 та роз`яснено сторонам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 28.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укрпошта" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/426/25 для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №910/426/25 та роз`яснено сторонам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Частина 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлено.

Позиції учасників справи

12.05.2025 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому останній заперечив проти доводів та вимог останньої.

13.05.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому останній заперечив проти доводів та вимог останньої.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

28.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркон Плюс" (надалі - комітент) та Акціонерним товариством "Укрпошта" (надалі - комісіонер) було укладено договір комісії № 232 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого комісіонер за дорученням комітента за плату (винагороду) здійснює реалізацію товару від свого імені за рахунок комітента.

Згідно з п. 1.2. договору, обов`язки комісіонера в частині реалізації товару виконують відділення поштового зв`язку комісіонера.

Пунктом 1.4. договору встановлено строк реалізації товару - з моменту отримання товару комісіонером до 31.12.2020 включно.

Відповідно до п. 2.1. договору його ціна - 500 000, 00 грн, яка складається з суми без ПДВ: 416 666, 67 грн та ПДВ 20 %: 83 333, 33 грн.

За виконання доручення комітент сплачує комісіонеру винагороду у розмірі 30 % від вартості реалізованого товару з ПДВ та ціною, визначеною у додатку № 1 до цього договору (п. 2.2. договору).

Згідно з п. 2.3. договору винагорода комісіонера оплачується останньому після підписання сторонами звіту комісіонера, шляхом утримання сум винагороди відповідно до п. 2.2. цього договору при перерахуванні належних комітенту грошових коштів, що надійшли до комісіонера за продаж товару.

Відповідно до пп. 3.1.1. п. 3.1. договору комісіонер в особі відділень поштового зв`язку дирекції зобов`язаний прийняти товар комітента, що призначений для комісії та вжити всіх необхідних заходів для його збереження від втрати, недостачі або пошкодження.

Передача товару проводиться комітентом згідно з видатковими накладними на товар (п. 5.6. договору).

Згідно з п. 5.8. договору комітент зобов`язаний протягом двох тижнів, з дня отримання повідомлення комісіонера, зібрати зі складів комісіонера за свій рахунок або доручити комісіонеру здійснити повернення нереалізованого товару шляхом його пересилання посилками без оголошеної цінності. У цьому випадку комітент здійснює попередню оплату комісіонеру за пересилання посилок без оголошеної цінності згідно з діючими тарифами надання послуг поштового зв`язку на підставі виставленого комісіонером рахунку-фактури.

Відповідно до п. 9.1. договору сторони цього договору звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору, виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійні природні явища надзвичайної сили, ембарго, блокади, страйки, епідемія, епізоотія, війна тощо), якщо ці обставини вплинули на виконання цього договору.

Згідно з п. 9.2. договору сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна письмово повідомити іншій стороні про їх настання/припинення і досягти домовленості щодо продовження термінів виконання зобов`язань або припинення дії договору. Зазначене повідомлення повинно бути підтверджене довідкою (сертифікатом) Торгово-промислової палати чи документами інших компетентних органів, що уповноважені посвідчувати обставини непереборної сили відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 11.1. договору, він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх грошових зобов`язань по договору.

Згідно з п. 12.1. договору товар, який передається на реалізацію комісіонеру, є власністю комітента.

Відповідно до п. 12.2. договору якщо товар не реалізовано впродовж дії договору, він підлягає поверненню комітенту.

Згідно з п. 12.3. договору, у випадку втрати або пошкодження товару з вини комісіонера, що сталось внаслідок обставин, які неможливо було передбачити заздалегідь (крадіжка, пожежа, тощо), комісіонер сплачує комітенту вартість втраченого або пошкодженого товару без урахування комісійної винагороди.

Додатковою угодою № 6 до договору в 2021 році сторони дійшли згоди, зокрема, викласти п. 1.4. та п. 11.1. договору в наступній редакції:

"1.4. Строк реалізації товару - з моменту отримання товару комісіонером до 30.11.2022 включно".

"11.1. Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань по договору в частині розрахунків".

Також додаткової угодою № 6 до договору сторони додали п. 3.2.3. в розділ "Права та обов`язки сторін", зобов`язання комісіонера, а саме:

"3.2.3. Комісіонер не частіше 1 раз на квартал проводить звірку з комітентом щодо нереалізованих залишків, направляти на погодження акти звірки нереалізованих залишків за формою, наведеною у додатку № 6. Комітент протягом 5-ти робочих днів підписує та повертає один примірник акту звірки нереалізованих залишків. Акт вважається погодженим та підписаним сторонами, якщо у встановлені строки комітент не надав вмотивовану відповідь у разі розбіжностей".

Комерційною специфікацією сторони погодили, зокрема, найменування товару, його кількість та ціну, а саме:

- консерви м`ясні "М`ясо курей "Здоровань" 480 гр. (скло) кількістю 12 шт та ціною з ПДВ 20 % - 59, 70 грн;

- свинина світла 480 гр. (скло) кількістю 12 шт та ціною з ПДВ 20 % - 67, 80 грн;

- каша гречана зі свининою 480 гр. (скло) кількістю 12 шт та ціною з ПДВ - 42, 00 грн;

- каша рисова зі свининою 480 гр. (скло) кількістю 12 шт та ціною з ПДВ - 42, 00 грн;

- каша перлова зі свининою 480 гр. (скло) кількістю 12 шт та ціною з ПДВ - 42, 00 грн;

- каша горохова зі свининою 480 гр. (скло) кількістю 12 шт та ціною з ПДВ - 42, 00 грн.

Так, 30.09.2021 між сторонами підписано зведений інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання від позивача 30.09.2021 на загальну суму 116 754,00 грн.

На виконання умов договору за період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 406 566,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 58 від 07.10.2021 на суму 61 020, 00 грн, № 75 від 17.11.2021 на суму 136 620, 00 грн, № 83 від 08.12.2021 на суму 53 730, 00 грн, № 25 від 07.02.2022 на суму 155 196, 00 грн.

Вказані видаткові накладні підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

Отже, загальна вартість майна, що прийняте на відповідальне зберігання відповідачем від позивача складає 523 320, 00 грн (406 566,00 грн (поставлено товару з жовтня 2021 року по лютий 2022 року) + 116 754, 00 грн (зведений інвентаризаційний опис у вересні 2021 року).

Згідно звітів відповідача № 10 від 31.10.2021 на суму 50 094, 00 грн, № 11 від 30.11.2021 на суму 65 409, 90, № ЗВК35 від 13.01.2022 на суму 57 790, 20 грн, № ЗВК 120 від 28.02.2022 на суму 68 091, 30 грн, № ЗВК164 від 31.03.2022 на суму 7 439, 10 грн, товар останнім реалізовано на загальну суму 248 824,50 грн.

Нереалізованим залишився товар на суму 274 495, 50 грн (523 320, 00 грн (поставлено товару) - 248 824, 50 грн (реалізовано відповідачем).

У липні 2023 року відповідач звернувся до позивача з листом № 101.012.-6021-23 від 03.07.2023 "Про списання з обліку товарів комісії, які знаходяться на окупованій території", до якого було надано акт списання товару втраченого в результаті військових дій № 141 на загальну суму 238 327, 80 грн.

У відповідь на вказаний лист, позивач листом № 19 від 05.08.2023 повідомив відповідача, що його лист № 101.012.-6021-23 від 03.07.2023 не може вважатись таким, що направлений на повідомлення позивача про настання/припинення обставин непереборної сили і досягнення домовленості щодо продовження термінів виконання зобов`язань або припинення дії договору в розумінні п. 9.2. договору та вимагав протягом 10 банківських днів здійснити оплату товару в розмірі 238 327, 80 грн.

28.10.2024 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 21 від 28.10.2024 про повернення втраченого за договором товару, в якому вимагав протягом 10 банківських днів здійснити оплату товару в розмірі 238 327,80 грн.

У відповідь на вказаний лист-вимогу, відповідач листом № 35-032 від 27.11.2024 повідомив позивача, що він не міг вплинути чи відвернути такого роду обставину як військова агресія та те, що такі обставини повністю виключають вину та відповідальність відповідача, а тому вимоги про сплату 238 327, 80 грн за втрачений товар не можуть бути задоволені відповідачем.

Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення суми грошових коштів у розмірі 238 327,80 грн, як вартості втраченого та неповерненого майна за договором комісії.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, вказав, що переданий на реалізацію товар на суму 274 495,50 грн відповідачем не повернуто позивачу, у зв`язку з чим у відповідача виникло перед позивачем зобов`язання, із урахуванням п. 12.3. договору, по сплаті 192 146,85 грн грошових коштів (274 495, 50 грн - 30 % (комісійна винагорода)).

Судом було відхилено доводи відповідача про втрату товару внаслідок обставин непереборної сили, а саме бойових дій на території Луганської області з 24.02.2022, зазначивши, що відповідачем не доведено неможливості завчасно вивезти чи зберегти отриманий на реалізацію товар, оскільки, як убачається з матеріалів справи відповідачем після 24.02.2022 було частково реалізовано товар, що свідчить про те, що поштові відділення відповідача в місті Сєвєродонецьк працювали, а також місто було окуповано 25.06.2022.

Однак колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до положень статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (ч. 3 ст. 1011 ЦК України).

Як вже було зазначено вище, нереалізованим згідно договору комісії залишився товар на суму 274 495, 50 грн (523 320, 00 грн (поставлено товару) - 248 824, 50 грн (реалізовано відповідачем).

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що не може виконати зобов`язання за договором, оскільки товар був втрачений внаслідок обставин непереборної сили, а саме бойових дій на території Луганської області з 24.02.2022, з посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Суд першої інстанції відхилив дані твердження відповідача, зазначивши, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань без доведення того, що саме воно вплинуло на реальну можливість виконання зобов`язання.

Також суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не було доведено того, що він не міг вивезти вчасно чи зберегти отриманий на реалізацію товар, оскільки, як убачається з матеріалів справи відповідачем після 24.02.2022 було частково реалізовано товар, що свідчить про те, що поштові відділення відповідача в місті Сєвєродонецьк працювали, а також місто було окуповано 25.06.2022.

Водночас, колегія суддів не погоджується із даними висновками суду з наступних підстав.

Згідно з п. 12.3. договору у випадку втрати або пошкодження товару з вини комісіонера, що сталось внаслідок обставин, які неможливо було передбачити заздалегідь (крадіжка, пожежа, тощо), комісіонер сплачує комітенту вартість втраченого або пошкодженого товару без урахування комісійної винагороди.

Частиною 1 ст. 1021 Цивільного кодексу України встановлено, що комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента.

Тобто, обов`язковою умовою для сплати комісіонером комітенту вартості втраченого або пошкодженого товару є встановлення та доведення самого факту втрати товару та вини комітента.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (стаття 22 ЦК України).

Під збитками в розумінні частини 2 статті 224 ГК України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом ( частина 1 стаття 225 ГК України).

Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі N 3-210гс14.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 920/85/18 (за позовом про стягнення 5 586 562,50 грн збитків) викладено висновок щодо застосування статті 614 ЦК України про те, що "за змістом частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини. Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань".

Тобто, для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, що полягає в протиправній поведінці (бездіяльності) особи, яка притягується до відповідальності, наявності вини у формі умислу або необережності та негативних наслідків. Відсутність складу цивільного правопорушення виключає можливість застосовувати до особи заходи відповідальності.

Як вбачається з умов договору, реалізація товару мала здійснюватися через відділення поштового зв`язку, які перебували в структурі Луганської дирекції AT «Укрпошта».

Так, Додатком № 3 до Договору визначена адреса місця поставки Товару, а саме: 93400, Луганська обл. м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 4а/ бокс б.

Оцінюючи доводи відповідача стосовно обставин, які перешкоджали йому реалізувати товар, та які останній не міг передбачити і усунення яких від нього не залежало, суд враховує, що 24.02.2022 Російська Федерація здійснила повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України, та з 24.02.2022 збройні сили Російської Федерації завдавали ракетних ударів та обстріли населених пунктів України, у тому числі населених пунктів Луганської області, зокрема, Сєверодонецького району.

25 квітня 2022 року Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій наказом від 25.04.2022 № 75 затвердило Перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) (далі - Перелік) (втрата чинності 27.12.2022). Зокрема, відповідно до Переліку (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 01.07.2022 №143), визначено, що на території Луганської області велися бойові дії, значна частина територій окупована ворогом, у тому числі м. Сєверодонецьк.

В подальшому, 22.12.2022 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій наказом № 309 затвердило новий Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до якого з 24.02.2022 на території Сєвєродонецької міської територіальної громади велись активні бойові дії, а з 25.06.2022 м. Сєверодонецьк було окуповано.

Відповідно до ч.2 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Таким чином, з огляду на вказані вище обставини, відповідач вже з 24.02.2022 не мав можливості вивезти вчасно отриманий на реалізацію товар та відповідні товарно-супровідні документи.

На підтвердження обставин неможливості вивезти майно, отримане на реалізацію від позивача, та неможливості виконання відповідачем зобов`язань за Договором починаючи з 24.02.2022, АТ «Укрпошта» було надано заяву від 29.06.2022 про кримінальне правопорушення, наказ від 29.07.2022 р. № 808 «Про роботу філії Луганська дирекція AT «Укрпошта» в умовах воєнного стану», повідомлення про неможливість вивезення первинних документів від 29.07.2022 № 2132-658, наказ від 31.03.2023 № 467 про проведення документальної інвентаризації товарів.

Висновки суду першої інстанції про те, що після 24.02.2022 відповідачем було частково реалізовано товар за договором, колегія суддів відхиляє, оскільки наявні в матеріалах справи звіти комісіонера за період з 01.02.2022 по 31.03.2022 не підтверджують реалізацію товару відповідачем саме після 24.02.2022.

Колегія суддів враховує доводи відповідача, що на сьогодні у останнього АТ «Укрпошта» відомості щодо того, чи було спірне майно, передане за договором комісії, знищене/пошкоджене, таких доказів не надав до суду й позивач.

Зокрема, позивачем не надано до позову доказів на доведення факту втрати або пошкодження товару відповідачем, що є наслідком незабезпечення його збереження (зокрема, акт, складений відповідною комісією, яка б засвідчила факт втрати або пошкодження товару, інвентаризаційний опис про пошкоджений товар чи його недостачу, висновок експерта, тощо).

Листом № 101.012.-6021-23 від 03.07.2023 «Про списання в обліку товарів комісії, які знаходяться на окупованій території» відповідач повідомив позивача, що згідно наказу AT «Укрпошта» № 467 від 31.03.2023 «Про проведення документальної інвентаризації товарів та знаків поштової оплати у підрозділах, які знаходяться на окупованих територіях та територіях, де ведуться бойові дії», Товариством було проведено документальну інвентаризацію, на підставі якої відбулося списання в обліку залишків комісійного товару за відсутності фактичної інвентаризації залишків.

Листом № 1.35-032 від 27.11.2024 відповідач повідомляв позивача про відсутність можливості повернення позивачу майна, яке перебуває на його складах у зв`язку із окупацією територій Луганської області, зокрема м. Сєверодонецьк.

Колегія суддів відхиляє висновки суду першої інстанції про не доведення відповідачем того, що введення воєнного стану вплинуло на реальну можливість виконання зобов`язання за договором комісії, оскільки початок повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України з 24.02.2022, зокрема, у напрямку м. Сєверодонецьк Луганської області, є достатнім підтвердженням того, що відповідач не міг відповідати за збереження переданого майна після вчинення РФ злочинних дій на території України, які становили безпосередню загрозу територіям, на яких таке майно перебувало.

Стосовно висновків суду першої інстанції про відсутність сертифікату Торгово-промислової палати України колегія суддів враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, в яких зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Колегія суддів враховує, що 02.03.2022 збройну агресію Російської Федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14.04.2022 Верховною Радою України визнано дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX від 14.04.2022).

Резолюцією №2433 від 27.04.2022 Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» визнано, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Тобто, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії РФ були визнані актом немотивованої збройної агресії по відношенню до України.

Колегія суддів зазначає, що обставини ведення активних бойових дій та наступної окупації м. Сєверодонецьк Луганської області, на території якої знаходилося передане за договором комісії майно, є загальновідомими фактами, підтверджена підзаконними нормативно-правовими актами, рішеннями міжнародних організацій та численними публікаціями в засобах масової інформації, що свідчить про форс-мажорний характер ситуації, який унеможливлює виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення майна позивачу.

Будь-які дії Російської Федерації з метою реалізації збройної агресії є протиправними та саме РФ несе повну відповідальність за спричинені такими діями наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну внаслідок втрати товарно-матеріальних цінностей на території, де розташовувалася відділення АТ «Укрпошта», на яких зберігався товар, та який підлягав реалізації за договором комісії.

У даному випадку, відповідач не може виконати свої зобов`язання за договором виключно з об`єктивних, непідвладних йому причин, і за відсутності своєї вини, оскільки АТ «Укрпошта» не могло вплинути чи відвернути таку форс-мажорну обставину як військова агресія Російської Федерації.

При цьому очевидним також є те, що оскільки предметом невиконаного відповідачем договору є майно, наділене як родовими, так і індивідуальними ознаками, то для того, щоб повернути таке майно, беззаперечно, повинен існувати факт наявності фізичного безпечного і безперешкодного доступу до нього, яке внаслідок загальновідомих фактів військової агресії і окупації, навіть з припущеннями, існувати не може.

При цьому, вказані загальновідомі обставини агресії і окупації у однаковій мірі стосуються обох сторін договору, бо відповідач під час укладення договору та визначення місця його виконання не знав і не міг передбачити настання таких обставин, а позивач знав та погоджував таке місце їх розташування задовго до настання таких загальновідомих обставин.

Як вбачається із пояснень відповідача, останній не відмовляється від виконання своїх зобов`язань за договором комісії, але зазначає, що фактичне їх виконання буде можливо лише після зникнення обставин непереборної сили, відновлення фізичного доступу до місць, де залишився товару та проведення повної документальної та натуральної інвентаризації.

У цьому контексті колегія суддів враховує, що частиною 9 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Отже шкода (збитки) позивачу завдані не діями відповідача, а діями сторонніх (третіх) осіб - Російською Федерацією, а тому позивач як власник майна має право на відшкодування матеріальної шкоди саме від завдавача шкоди, оскільки у цьому випадку АТ «Укрпошта» є неналежним відповідачем за вимогами про відшкодування вартості товару, який залишився на окупованих територіях.

Вказане вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.09.2024 у справі № 911/981/23, від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23, від 14.01.2025 у справі № 914/3483/23.

Враховуючи вищевикладене, оскільки після прийняття відповідачем товару на реалізацію на території Луганської області виникли обставини, що перешкодили йому, як комісіонеру, реалізувати товар, та які він не міг передбачити і усунення яких від нього не залежало, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за втрату товарно-матеріальних цінностей за договором комісії та, як наслідок, відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вартості нереалізованого товару на загальну суму 238 327,80 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

З цих підстав, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон Плюс", тоді як апеляційна скарга Акціонерного товариства "Укрпошта" визнається колегією суддів обґрунтованою та підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі № 910/426/25 - скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання позову та апеляційних скарг покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі № 910/426/25 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрпошта" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі № 910/426/25 задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі № 910/426/25 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон Плюс" (01033, місто Київ, вулиця Паньківська, будинок 27/7, квартира 26, ідентифікаційний код 36649937) на користь Акціонерного товариства "Укрпошта" (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 22, ідентифікаційний код 21560045) 5 362,38 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/426/25 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко