Постанова

від 24.03.2025 по справі 440/12232/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 р. Справа № 440/12232/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського окружного адміністративного суду на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 440/12232/24

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського окружного адміністративного суду

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського окружного адміністративного суду, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 №36/10;

- зобов`язати Полтавський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити судді Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду з урахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу судді у зв`язку з наявністю стажу понад 20 років, починаючи з 01.10.2024.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано з дня його прийняття наказ голови Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 № 36/10 "Про припинення нарахування та виплати доплат до посадового окладу судді ОСОБА_1 ".

Зобов`язано Полтавський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду з урахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу судді у зв`язку з наявністю стажу понад 20 років з 01.10.2024.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що у спірному випадку немає жодного з наведених випадків, що передбачені частиною першою статті 55, частиною восьмою статг .56, частиною першою, другою статті 89, частиною третьою статті 82, частиною шостою, сьомою статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-УІІІ зі змінами, для цілей застосування яких Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і /татус суддів» від 7 липня 2010 року №2453 VI у редакції Закону України «Про забезпчення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу" (пункт 2 Рішення Конституційного Суду України тід 04.12.2018 року №1-7/2018 (4062/15)).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в яких наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 13.05.2009 №323/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду строком на п?ять років.

Наказом голови Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2009 №63/7 ОСОБА_1 прийнято на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 25.02.2014 ОСОБА_1 рекомендовано для обрання на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду безстроково та 04.04.2014 внесено відповідне подання до Верховної Ради України.

31.10.2016 згідно з п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII подання, документи та рекомендація Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання ОСОБА_1 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду безстроково, які не розглянуто Верховною Радою України, надійшли з Верховної Ради України до Вищої ради юстиції.

22.10.2019 Вищою радою правосуддя розглянуто рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії судів України від 25.02.2014 та прийнято рішення №2778/0/15-19 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду.

На цей час Президентом України розгляд питання про призначення ОСОБА_1 на посаду суді Полтавського окружного адміністративного суду не здійснено.

Наказом голови Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 №26/10 позивачеві встановлено доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу за наявності стажу роботи 20 років з 26.07.2021.

Рішенням Ради суддів України від 03.09.2021 №35 звернуто увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-p/2018 у справі №1-7/2018. Обмеження у виплатах доплат суддям, які не відправляють правосуддя на підставі частини 10 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII з наступними змінами допустимо лише у випадку притягнення їх до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком чого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018.

Наказом голови Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 №36/10 судді Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 припинено з 01.10.2024 нарахування та виплату доплати за вислугу років до посадового окладу, встановлену наказом від 26.07.2021 №26/10, як такій, яка не здійснює правосуддя у зв`язку з закінченням строку, на який її призначено.

Не погоджуючись із зазначеним наказом, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, позивач не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку призначення на посаду судді вперше та відсутністю відповідного указу Президента України за результатами розгляду рішення Вищої ради правосуддя №2778/0/15-19 від 22.10.2019, тобто через обставини, які не залежать від позивача особисто, не обумовлені його поведінкою або фактами відсторонення від посади внаслідок притягнення до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, а тому припинення виплати щомісячної доплати за вислугу років не можна визнати виправданим, справедливим та домірним.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зміст ст. 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Згідно п.17 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (Закон № 1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до п. 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про судоустрій і статус суддів" (чинного до 01 січня 2020 року) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про судоустрій і статус суддів" (чинного до 01 січня 2020 року) визначено що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

На підставі пп. 16 п.1 розділу I Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (далі - Закон № 193-IX) виключено пункти 22 і 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII.

Відповідно до частин 1-3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI, в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд") суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Частинами 5, 7 статті 133 Закону "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до ч. 10 ст. 133 Закону "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, зокрема, за якими суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Із змісту пп. 3.4 Рішення Конституційного Суду України видно, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється Законом № 2453-VI у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначається Законом № 1402-VIII.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України встановлено, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом № 1402-VIII нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Конституційний Суд України зробив висновок, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення ч.10 ст.133 Закону № 2453-VI у редакції № 192-VІІІ, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Суд зазначає, що застосований законодавцем у положенні ч. 10 ст. 133 Закону "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону № 192-VІІІ підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та помірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Отже, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15).

Рада суддів України у рішенні від 03 вересня 2021 року № 35 наголосила, що будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018. В контексті питання виплати доплат таким суддям, дії Територіальних управлінь ДСА, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях та судах, свідчать про порушення гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими. Крім того, припинення виплат зазначених вище доплат у 2021 році свідчить про порушення принципу "юридичної визначеності" та принципу "належного урядування".

Аналогічна позиція щодо необхідності здійснення доплат суддям, які не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, була викладена і в рішенні Ради суддів України від 19 квітня 2019 року № 21.

Суд зазначає, що положення ч. 10 ст. 133 Закону "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, які Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року за № 11-р/2018 визнані неконституційними, були тотожними за змістом положенням ч.10 ст.135 Закону "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII.

Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 120/1655/21-а дійшов висновку, що з набранням чинності законами № 1401-VIII, № 1402-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові, необхідним у даній категорії справи є з`ясування обставин, які зумовили припинення виплати суддям надбавок до посадового окладу: зупинення щодо кваліфікаційного оцінювання й відсторонення на цій підставі від здійснення правосуддя (відповідно до ч.5 ст.86 Закону № 1402-VIII); закінчення п`ятирічного строку повноважень на посаді судді чи поява іншої (обставини, з якою Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 пов`язує неконституційність позбавлення надбавок до посадового окладу судді.

Таким чином, від чіткої відповіді на питання щодо причин, які зумовили припинення виплати надбавок до посадового окладу, і залежить правильне вирішення спору.

Судовим розглядом встановлено, що позивач обіймає посаду судді в Полтавському окружному адміністративному суді, але не здійснює правосуддя з 13.05.2014, у зв`язку із закінченням строку повноважень (у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку повноважень на посаді судді).

Водночас, позивач вказує, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 25.02.2014 ОСОБА_1 рекомендовано для обрання на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду безстроково та 04.04.2014 внесено відповідне подання до Верховної Ради України.

31.10.2016 згідно з п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII подання, документи та рекомендація Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання ОСОБА_1 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду безстроково, які не розглянуто Верховною Радою України, надійшли з Верховної Ради України до Вищої ради юстиції.

22.10.2019 Вищою радою правосуддя розглянуто рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії судів України від 25.02.2014 та прийнято рішення №2778/0/15-19 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду.

Як вірно вказано судом першої інстанції, належних доказів відсторонення позивача від посади судді у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, чи застосування дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя матеріали справи не містять.

Крім того, відповідач не надав суду, жодних доказів, які б спростовували те, що позивач не здійснює повноваження із незалежними від нього обставинами.

Між тим, слід звернути увагу, що Наказом голови Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 №26/10 позивачеві вже було встановлено доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу за наявності стажу роботи 20 років з 26.07.2021.

Однак, наказом голови Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 №36/10 судді Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 припинено з 01.10.2024 нарахування та виплату доплати за вислугу років до посадового окладу, встановлену наказом від 26.07.2021 №26/10, як такій, яка не здійснює правосуддя у зв`язку з закінченням строку, на який її призначено.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку призначення на посаду судді вперше та відсутністю відповідного указу Президента України за результатами розгляду рішення Вищої ради правосуддя №2778/0/15-19 від 22.10.2019, тобто через обставини, які не залежать від позивача особисто, не обумовлені його поведінкою або фактами відсторонення від посади внаслідок притягнення до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, а тому припинення виплати щомісячної доплати за вислугу років не можна визнати виправданим, справедливим та домірним.

Таким чинлом, оскільки суддя Полтавського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 в спірний період не здійснювала правосуддя через обставини, що не залежать від неї особисто або не обумовлені її поведінкою, з огляду на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018, та правову позицію Ради суддів України, викладену у рішенні від 19.04.2019 № 21, позивач мав право на отримання доплати до посадового окладу за вислугу років.

Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу голови Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 № 36/10 "Про припинення нарахування та виплати доплат до посадового окладу судді ОСОБА_1 " та скасуванню з дня його прийняття.

Таким чином, з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов`язати Полтавський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду з урахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу судді у зв`язку з наявністю стажу понад 20 років з 01.10.2024.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського окружного адміністративного суду - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 по справі №440/12232/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк