Рішення

від 12.03.2025 по справі 916/2277/24

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2277/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Херсонської обласної прокуратури (73025, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33; код ЄДРПОУ 04851120)

до відповідачів:

1) Херсонської міської ради Херсонської області (73003, Херсонська обл., м. Херсон, проспект Незалежності, буд. 37; код ЄДРПОУ 26347681),

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЧКОВИЙ ТЕРМІНАЛ» (73035, Херсонська обл., м. Херсон, смт Антонівка, шосе В`ячеслава Чорновола, буд. 6; код ЄДРПОУ 41421773)

про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації земельних ділянок, скасування рішень про державну реєстрацію прав та припинення прав;

представники учасників справи:

від прокуратури - Кобзар А.І.,

від відповідача-1 - не з`явився,

від відповідача-2 - Предместніков О.Г. (в режимі відеоконференції),

ВСТАНОВИВ:

Херсонська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Херсонської міської ради Херсонської області (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЧКОВИЙ ТЕРМІНАЛ» (відповідач-2), в якому просить суд:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 4,5864 га, по провулку Янтарному, 34-А в смт Антонівка м. Херсона, Херсонської області, наданої для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, кадастровий номер: 6510165300:02:001:1518, укладений 12.09.2019 між Антонівською селищною радою м. Херсона і Товариством з обмеженою відповідальністю «Річковий термінал»;

2) скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 4,5864 га по провулку Янтарному, 34-А в смт Антонівка м. Херсона, Херсонської області з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту» категорія земель «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення», кадастровий номер земельної ділянки 6510165300:02:001:1518, здійснену 25.04.2019 Міжрегіональним управлінням у м. Херсоні та Автономній Республіці Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області;

3) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2019, індексний номер 46848021, та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності від 14.05.2019 за номером 31592295, припинивши право власності Антонівської селищної ради (код ЄДРПОУ 35120813, смт Антонівка, м. Херсон, 73 000) на земельну ділянку площею 4,5864 га з кадастровим номером 6510165300:02:001:1518;

4) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.09.2019, індексний номер 48646146, та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності від 12.09.2019 за номером 33192553, припинивши право власності ТОВ «Річковий термінал» (код ЄДРПОУ 41421773, смт Антонівка, м. Херсон, 73 000) на земельну ділянку площею 4,5864 га з кадастровим номером 6510165300:02:001:1518;

5) скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 7,2626 га по провулку Янтарному, 34-А в смт Антонівка м. Херсона, Херсонської області з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту» категорія земель «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення», кадастровий номер земельної ділянки 6510165300:02:001:1684, здійснену 12.11.2019 Міжрегіональним управлінням у м. Херсоні та Автономній Республіці Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області;

6) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.11.2019, індексний номер 49856813, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 19.11.2019 за номером 34311481, припинивши право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Річковий термінал» (код ЄДРПОУ 41421773, смт Антонівка, м. Херсон, 73 000) на земельну ділянку площею 7,2626 га з кадастровим номером 6510165300:02:001:1684.

В обґрунтування своїх вимог посилається на надання Рішенням Антонівської селищної ради м.Херсона від 07.02.2019 № 358 дозволу виконавчому комітету вказаної ради на проведення інвентаризації земельної ділянки, орієнтовною площею 4,5864га, розташованої за адресою: м.Херсон, смт.Антонівка, провулок Янтарний, 34-А (землі промисловості), здійснення розробки технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Вказує на реєстрацію 25.04.2019 Міжрегіональним управлінням у м. Херсоні та Автономній Республіці Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області земельної ділянки площею 4,5864 за вказаною адресою з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 6510165300:02:001:1518, проведення такої Державної реєстрації на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої ФОП Брек П.І. 09.04.2019, прийняття 14.05.2019 державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Гороховою Н.В. рішення № 46848021 про реєстрацію за Антонівською селищною радою м. Херсона права комунальної власності на вказану земельну ділянку, в якості підстави зазначено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46848021 від 14.05.2019, укладання 22.05.2019 між Антонівською селищною радою м. Херсона та Ніколаєвим М.М. договору оренди вказаної земельної ділянки. Вказує на заміну додатковою угодою від 23.07.2019 до договору оренди орендаря, яким стало ТОВ «Річковий термінал» в зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, яке розташоване на орендованій земельній ділянці.

В подальшому 12.09.2019 між Антонівською селищною радою м.Херсона та ТОВ «Річковий термінал» був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого Антонівська селищна рада м.Херсона продає, а відповідач-2 приймає у власність та оплачує земельну ділянку комунальної власності площею 4,5864га., прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.09.2019, індексний номер 48646146, та здійснення 12.09.2019 державної реєстрації права власності відповідача-2 на вказану земельну ділянку.

Також зазначає, що ТОВ «Річковий термінал» був власником й іншої земельної ділянки площею 2,6762 га з кадастровим номером 6510165300:02:001:1154 по провулку Янтарний 34 в смт Антонівка м.Херсона на підставі договору купівлі-продажу від 15.05.2019 та внаслідок об`єднання вказаних земельних ділянок в одну 12.11.2019 Міжрегіональним управлінням у м. Херсоні та Автономній Республіці Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області зареєстровано земельну ділянку площею 7,2626 по провулку Янтарний 34-А в смт Антонівка м.Херсона з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 6510165300:02:001:1684.

26.11.2019 державним реєстратором прав на нерухоме майно виконавчого комітету Музиківської сільської ради Білозерського району Херсонської області Хмарою Л.А. прийнято рішення № 49856813 про реєстрацію за ТОВ «Річковий термінал» права власності на вказану земельну ділянку, відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1969964265101, номер запису про право власності 34311481.

Прокурор посилається на порушення земельного та природоохоронного законодавства під час формування, реєстрації та набуття права власності на земельну ділянку площею 4,5864га (кадастровий номер 6510165300:02:001:1518). Вказує, що вказана земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, знаходиться в межах водно-болотного угіддя міжнародного значення «Дельта р.Дніпра», а тому до неї мають застосовуватися певні законодавчі обмеження як стосовно можливості набуття у приватну власність так і стосовно процедур формування та державної реєстрації.

Наводить у позовній заяві хронологію подій з наданням правової оцінки незаконних, на його думку, дій, детально обґрунтовує процедуру та нормативно-правове обґрунтування щодо статусу водно-болотного угіддя міжнародного значення «Дельта р.Дніпра», з посиланням на численне листування з цього приводу. Зазначає про порушення порядку інвентаризації земель, відсутність передбачених узгоджень для даної категорії земель, обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави, вказує на реорганізацію Антонівської селищної ради м.Херсона шляхом приєднання до Херсонської міської ради з визнанням останньої правонаступником усіх прав та обов`язків селищної ради на підставі Рішення Херсонської міської ради ІІ сесії VІІІ від 11.12.2020.

Більш детально обґрунтування своїх вимог викладає у позовній заяві (а.с. 1-26 т.1).

Ухвалою від 27.05.2024 судом прийнято до розгляду позовну заяву прокурора, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.06.2024.

Судове засідання, призначене на 26.06.2024 не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м.Одеса та Одеській області повітряної тривоги, в зв`язку з чим ухвалою від 26.06.2024 підготовче засідання призначено на 22.07.2024.

Судове засідання, призначене на 22.07.2024 також не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м.Одеса та Одеській області повітряної тривоги, в зв`язку з чим ухвалою від 22.07.2024 наступне підготовче засідання призначено на 19.08.2024.

28.07.2024 від представника ТОВ «Річковий термінал» надійшла заява про внесення його даних до електронної справи з метою ознайомлення з матеріалами справи та можливості подальшої реалізації його прав та обов`язків як адвоката. Відповідні дані були судом залучені.

30.07.2024 представником ТОВ «Річковий термінал» через електронний суд було подано заяву про поновлення процесуального строку та відзив на позовну заяву. В обґрунтування заяви представник зазначав, що позовну заяву з доданими до неї документами, а також ухвалу суду про призначення судового засідання він не отримував, про наявність господарської справи дізнався випадково, а тому пропустив строк для надання відзиву. З посиланням на чинне процесуальне законодавство та практику Європейського суду з прав людини просить поновити строк на подання відзиву, який подає разом з вказаною заявою. Вказану заяву задоволено протокольною ухвалою суду, відзив залучено до матеріалів справи.

У своєму відзиві відповідач-2 просить у задоволенні позову відмовити з посиланням на те, що вказаний спір вже був предметом судового розгляду, відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, помилковість тверджень прокурора про віднесення земельної ділянки площею 4,5864га до водно-болотних угідь - Дельта р.Дніпра, відсутність Паспорту водно-болотного угіддя міжнародного значення «Дельта р.Дніпра», відсутність порушень законодавства під час укладання оспорюваного договору, неприпустимість втручання держави у право мірного володіння майном, відсутність підстав для такого втручання, принцип «належного урядування», практику Європейського суду з прав людини з цих питань, відсутність у позові конкретизації стосовно того у чому полягає порушення прав держави придбанням земельної ділянки відповідачем-2, наявність у відповідача-2 нерухомості на земельній ділянці та неможливість через це інших осіб претендувати на земельну ділянку в контексті правового регулювання статтею 120 Земельного Кодексу України, відсутність порушень під час державної реєстрації та т.і. Більш детально доводи викладені у тексті відзиву на позовну заяву (а.с. 107-121 т.2).

02.08.2024 прокуратурою через електронний суд подано відповідь на відзив, в якій прокурор підтримує позовні вимоги, вважає відзив таким, що не спростовує доводів позовної заяви, та додатково зазначає наступне.

Щодо закриття провадження в зв`язку з тим, що раніше вже розглядався аналогічний позов вказує на різний суб`єктний склад учасників справи, додатково обґрунтовує можливість та підстави звернення прокурора з позовом в інтересах держави в якості самостійного позивача, наполягає на віднесенні земельної ділянки до земель водного фонду, наголошує на особливий статус земельних ділянок водного фонду та відповідно посилену правову охорону з боку держави, зазначає на відсутність у відзиві належних доказів та посилань на норми права з приводу оцінки дій державного реєстратора, зазначає про обов`язковість державної експертизи технічної документації із землеустрою стосовно земель водного фонду, більш детально обґрунтовує раніше висловлені доводи (а.с. 130 т.2).

За результатами розгляду доводів сторін щодо підстав для закриття провадження у справі суд протокольною ухвалою відмовив відповідачу-2 з посиланням на різний суб`єктний склад учасників спорів по цій справі та по справі № 916/2234/23.

08.08.2024 відповідачем-2 через електронний суд подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких більш детально викладає свої раніше висловлені заперечення з урахуванням доводів прокурора у відповіді на відзив (а.с. 141 т.2).

18.08.2024 відповідачем-2 через електронний суд подано заяву про залишення позову без розгляду (а.с. 152 т.2). Посилається на відсутність у прокурора права на представництво, відсутність виняткового випадку, оціночний характер поняття «інтересів держави», європейську практику щодо ролі прокурорів у демократичному суспільстві, необхідність дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, а також на інші зазначені в заяві обставини.

Також 18.08.2024 відповідачем-2 через електронний суд подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 161-165 т.2).

В судовому засіданні 19.08.2024 суд задовольнив заяву відповідача-2 про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву та залучив відзив до матеріалів справи.

Також суд протокольною ухвалою закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду по суті на 16.10.2024.

В судовому засіданні прокурор повідомив про розгляд аналогічної справи № 916/5153/23 Південно-західним апеляційним господарським судом та усно запропонував відкласти розгляд справи. Представник відповідача-2 проти цього заперечував, представник відповідача-1 залишив розгляд цього клопотання на розсуд суду. Вказане клопотання судом відхилено та в зв`язку з відсутністю інших заяв/клопотань суд в рамках розгляду справи по суті перейшов до заслуховування вступних промов представників сторін. Після заслуховування вступних промов суд протокольною ухвалою оголосив перерву до 13.11.2024.

В подальшому з Єдиного державного реєстру судових рішень судом було встановлено результати розгляду вказаної справи № 916/5153/23 в апеляційній інстанції, а саме - постановою від 29.10.2024 (повний текст постанови складено 06.11.2024) апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 було задоволено, рішення суду скасовано, у задоволенні позову заступника керівника Херсонської обласної прокуратури відмовлено. Прокурор оскаржував постанову апеляційної інстанції в касаційному порядку, ухвалою Верховного суду від 20.01.2025 було відкрито касаційне провадження, на момент прийняття рішення по цій справі Постанову за результатами касаційного провадження не оприлюднено.

В судовому засіданні 13.11.2024 суд продовжив заслуховування пояснень сторін та протокольною ухвалою відклав судове засідання на 25.11.2024.

Судове засідання, призначене на 25.11.2024 не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м.Одеса та Одеській області повітряної тривоги, в зв`язку з чим ухвалою від 25.11.2024 наступне судове засідання призначено на 18.12.2024.

Судове засідання, призначене на 18.12.2024 не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м.Одеса та Одеській області повітряної тривоги, в зв`язку з чим ухвалою від 18.12.2024 наступне судове засідання призначено на 20.01.2025.

20.01.2025 судове засідання було перервано через оголошення системою цивільної оборони у м.Одеса та Одеській області повітряної тривоги, в зв`язку з чим ухвалою від 20.01.2025 наступне судове засідання призначено на 17.02.2025.

12.02.2025 прокурором через електронний суд подано заяву про відкладення судового засідання на іншу дату через зайнятість представника в іншому судовому засіданні.

В судовому засіданні 17.02.2025 вказану заяву прокурора судом протокольною ухвалою задоволено, наступне судове засідання призначено на 12.03.2025.

В судовому засіданні 12.03.2025 судом завершено розгляд справи та проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Частинами 3, 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно із частинами 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органами місцевого самоврядування, наділеним повноваженнями щодо земельної ділянки, незаконних рішень. Оскільки саме ці органи допустили порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, вони не можуть здійснювати захист цих інтересів у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом. Наведені обставини свідчать про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Аналогічна правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду постановою по справі № 554/10517/16-ц від 20.06.2023.

Також у постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, прокурор правомірно визначив Херсонську міську раду саме відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор також зазначив, що витребування спірної земельної ділянки водного фонду, протиправно відчуженої суб`єкту господарювання органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки.

При цьому суд враховує, що органи Держгеокадастру в силу положень Закону України від 28.04.2021 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" не можуть здійснювати функції стосовно спірної земельної ділянки, а отже, і бути позивачем у даній справі.

Відтак, у прокурора наявні визначені частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" підстави для представництва інтересів держави у даній справі у статусі позивача.

Здійснення відповідно до статті 131-1 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 2 і статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництва інтересів держави у суді відповідає у спірних правовідносинах суспільним інтересам та спрямовано на досягнення ідей, закладених у Преамбулі та статтях 13 і 14 Конституції України.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення заяви відповідача-2 про залишення позову без розгляду з посиланням на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави по цій справі.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених у справі позовних вимог та наданих заперечень, господарський суд виходить з наступного.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч.1ст. 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Суд враховує, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 судом касаційної інстанції викладено висновок про стадійність захисту права, зокрема, вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Прокурором по цій справі заявлено наступні позовні вимоги:

- про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 4,5864 га, по провулку Янтарному, 34-А в смт Антонівка м. Херсона, Херсонської області, наданої для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, кадастровий номер: 6510165300:02:001:1518, укладений 12.09.2019 між Антонівською селищною радою м. Херсона і Товариством з обмеженою відповідальністю «Річковий термінал»;

- про скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки площею 4,5864 га, здійсненої 25.04.2019 Міжрегіональним управлінням у м. Херсоні та Автономній Республіці Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області;

- про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2019, індексний номер 46848021, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності від 14.05.2019 за номером 31592295, припинивши право власності Антонівської селищної ради на вказану земельну ділянку площею 4,5864;

- про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.09.2019, індексний номер 48646146, та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності від 12.09.2019 за номером 33192553, припинивши право власності ТОВ «Річковий термінал» на вказану земельну ділянку площею 4,5864 га;

- про скасування державної реєстрацію земельної ділянки площею 7,2626 га по провулку Янтарному, 34-А в смт Антонівка м. Херсона, Херсонської області з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту» категорія земель «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення», кадастровий номер земельної ділянки 6510165300:02:001:1684, здійснену 12.11.2019 Міжрегіональним управлінням у м. Херсоні та Автономній Республіці Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області;

- про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.11.2019, індексний номер 49856813, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 19.11.2019 за номером 34311481, припинивши право власності ТОВ «Річковий термінал» на вказану земельну ділянку площею 7,2626 га.

Відповідно до частин 1, 2 ст.16, ч.1 ст.21 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним, припинення правовідношення, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Ст.152 Земельного Кодексу України визначає, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст.170 Цивільного Кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 Цивільного Кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Разом з цим, застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства. При цьому, завданням господарського судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують господарське судочинство для такого захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 910/10784/16 від 11.01.2022 зазначала, що спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Подібні висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19.

Відповідно до норм статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Разом з цим, обрання ним неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок висловлений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 15.01.2025 у справі № 922/2896/20, від 21.11.2024 у справі № 910/10986/18, від 16.04.2024 у справі № 914/2736/21.

Великою Палатою Верховного суду неодноразово наголошувалось, що у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Рішенням Антонівської селищної ради м.Херсона від 07.02.2019 № 358 надано дозвіл виконавчому комітету вказаної ради на проведення інвентаризації земельної ділянки, орієнтовною площею 4,5864га, розташованої за адресою: м.Херсон, смт.Антонівка, провулок Янтарний, 34-А (землі промисловості).

На виконання робіт щодо інвентаризації земельної ділянки сертифікований інженер-землевпорядник, ФОП Брек П.І. зобов`язався розробити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та вказаної земельної ділянки.

25.04.2019 Міжрегіональним управлінням у м. Херсоні та Автономній Республіці Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області зареєстровано земельну ділянку площею 4,5864 за вказаною адресою з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 6510165300:02:001:1518. Вказана державна реєстрація оскаржується прокурором в рамках позовних вимог по цій справі.

Державну реєстрацію даної земельної ділянки проведено на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої ФОП Брек П.І. 09.04.2019.

14.05.2019 державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Гороховою Н.В. прийнято рішення № 46848021 про реєстрацію за Антонівською селищною радою м. Херсона права комунальної власності на вказану земельну ділянку, в якості підстави зазначено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46848021 від 14.05.2019.

Прокурором оскаржується вказане рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2019, індексний номер 46848021, та здійснена на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права власності від 14.05.2019 за номером 31592295 за Антонівською селищною радою

22.05.2019 між селищною радою та Ніколаєвим М.М. було укладено договір оренди, відповідно до якого останній отримав земельну ділянку у користування для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, що належали йому на праві власності.

Додатковою угодою від 23.07.2019 до договору оренди земельної ділянки від 22.05.2019 були внесені зміни в частині орендаря, яким стало ТОВ «Річковий термінал» в зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, яке розташоване на орендованій земельній ділянці.

12.09.2019 між Антонівською селищною радою м.Херсона та ТОВ «Річковий термінал» був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого Антонівська селищна рада м.Херсона продає, а відповідач-2 приймає у власність та оплачує земельну ділянку комунальної власності площею 4,5864га., категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель, які перебувають у оренді відповідача-2, під базу розташовану за адресою місто Херсон, селище міського типу Антонівка, провулок Янтарний, № 34А (п.1.1 договору). Цільове призначення земельної ділянки в договорі зазначено наступним чином - для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту. Кадастровий номер земельної ділянки - 6510165300:02:001:1518.

Однією з вимог прокурора є визнання недійсним саме цього договору.

У п.1.5 договору зазначено, що земельна ділянка продається покупцю, якому належить нерухоме майно, а саме база, що розташована на цій земельній ділянці, згідно з інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.07.2019 року, номер запису про право власності : 32468379, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1587824265101.

Пунктом.2.1 договору ринкова вартість земельної ділянки визначена згідно зі Звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки, проведеного суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Добрянським О.В. від 28.08.2019 року, та становить 4047957грн. без урахування ПДВ.

Факти виконання сторонами умов договору в частині передачі земельної ділянки та в частині оплати представниками сторін не заперечується.

На підставі вказаного договору приватним нотаріусом Козачковою М.О. було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.09.2019, індексний номер 48646146, та 12.09.2019 здійснено державну реєстрацію права власності відповідача-2 на вказану земельну ділянку, номер відомостей про речове право 33192553. Вказані дії також оскаржуються прокурором у складі позовних вимог по цій справі.

При цьому ТОВ «Річковий термінал» був власником й іншої земельної ділянки площею 2,6762 га з кадастровим номером 6510165300:02:001:1154 по провулку Янтарний 34 в смт Антонівка м.Херсона на підставі договору купівлі-продажу від 15.05.2019 та вживав передбачених чинним законодавством України заходів для об`єднання обох вказаних земельних ділянок в одну.

В результаті цього 12.11.2019 Міжрегіональним управлінням у м. Херсоні та Автономній Республіці Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області зареєстровано земельну ділянку площею 7,2626 по провулку Янтарний 34-А в смт Антонівка м.Херсона з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 6510165300:02:001:1684. Вказана державна реєстрація також оскаржується прокурором.

26.11.2019 державним реєстратором прав на нерухоме майно виконавчого комітету Музиківської сільської ради Білозерського району Херсонської області Хмарою Л.А. прийнято рішення № 49856813 про реєстрацію за ТОВ «Річковий термінал» права власності на вказану земельну ділянку, відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1969964265101, номер запису про право власності 34311481. Вказана державна реєстрація також оскаржується прокурором.

Рішенням Херсонської міської ради ІІ сесії VІІІ від 11.12.2020 «Про реорганізацію сільських, селищних рад (розформованих територіальних громад) шляхом приєднання до Херсонської міської ради, Антонівська селищна рада була реорганізована шляхом приєднання до Херсонської міської ради з визнанням останньої правонаступником усіх прав та обов`язків селищної ради.

Вказані обставини щодо земельних ділянок не заперечуються сторонами та знаходять своє підтвердження наданими до матеріалів справи доказами.

Разом з цим, прокурор стверджує про допущення встановленого земельним законодавством порядку та природоохоронного законодавства під час формування, державної реєстрації та набуття права власності на земельну ділянку площею 4,5864га (кадастровий номер 6510165300:02:001:1518).

Прокурор вважає, що вказана земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та знаходиться в межах водно-болотного угіддя міжнародного значення «Дельта р.Дніпра», а тому до неї мають застосовуватися обмеження, які законодавець встановив для земель вказаної категорії.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 по справі №359/3373/16-ц висловила наступну правову позицію.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного Кодексу України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням Земельного Кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Таким чином, правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою наділені лише власники, землекористувачі та особи, які мають інші речові права на земельну ділянку, тобто передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Тобто, звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження.

Водночас, як зазначено вище, заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Виходячи зі змісту позовної заяви та пояснень прокурора, притаманних для віндикаційного позову вимог про повернення майна він не заявляє, свої вимоги по цій справі позиціонує як негаторні з посиланням на належність земельної ділянки до водного фонду та як наслідок неможливість набуття права приватної власності на неї.

За таких обставин встановлення факту належності земельної ділянки до земель водного фонду та знаходження її в межах водно-болотних угідь міжнародного значення є важливим елементом доказування по справі, оскільки впливає як на оцінку ступеню обґрунтованості вимог прокурора, так і на визначення належного та ефективного способу судового захисту, який має бути обраний для захисту інтересів сторін.

Так, відповідно до ст.43 Земельного Кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Ст. 44 Земельного Кодексу України визначає, що до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Згідно з ч.1 ст.58 Земельного Кодексу України, до земель водного фонду відносяться землі, зайняті :

- морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

- прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

- гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

- береговими смугами водних шляхів;

- штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Ч.2 вказаної статті також встановлює, що для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об`єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в таких зонах встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Ч.1 ст.60 Земельного Кодексу України визначає, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 61 Земельного Кодексу України, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах, зокрема, забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Прокурор посилається на те, що формування спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, а також проведення її державної реєстрації як і набуття відповідачем-2 речових прав на неї здійснено з порушенням природоохоронного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах водно-болотного угіддя міжнародного значення "Дельта р. Дніпра".

На підтвердження приналежності спірної земельної ділянки в межах водно-болотного угіддя міжнародного значення "Дельта р. Дніпра" прокурором визначено, що відповідно до викопіювання з Національної кадастрової системи України, інформації ДП «Центр державного земельного кадастру» від 09.11.2023, схеми розміщення меж земельної ділянки з межами об`єкту «Дельта Дніпра», земельна ділянка площею 4,5864 га з кадастровим номером: 6510165300:02:001:1518 знаходиться у межах водно-болотного угіддя міжнародного значення «Дельта р. Дніпра».

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 2 Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів, набрала чинності для України 15.11.1997, кожна Договірна Сторона визначає придатні водно-болотні угіддя на своїй території для включення їх до Списку водно-болотних угідь міжнародного значення (далі - Список), який зберігається в Бюро, що засновується відповідно до статті 8. Межі кожного водно-болотного угіддя точно описуються та наносяться на карту й можуть включати прибережні річкові й морські зони, суміжні з водно-болотними угіддями, та острови або морські акваторії, глибина яких перевищує шість метрів під час відпливу, що розташовані в межах водно-болотних угідь, особливо там, де вони важливі як середовище існування водоплавних птахів.

П. 2 Порядку надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 29 серпня 2002 року № 1287 (в редакції, на момент проведення реєстрації спірної земельної ділянки) (далі Порядок) встановлює, що статус водно-болотних угідь міжнародного значення може бути надано цінним природним комплексам боліт, заплавних лук і лісів, а також водних об`єктів - природних або штучно створених, постійних чи тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих чи солоних, у тому числі морським акваторіям, що знаходяться у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, земель водного та лісового фонду України.

Відповідно до п. 4. Порядку визначення водно-болотних угідь, що можуть бути заявленими для надання їм статусу водно-болотних угідь міжнародного значення, здійснюється Міндовкіллям за поданням наукових установ, громадських організацій, інших заінтересованих підприємств, установ, організацій та громадян. Для розгляду цих пропозицій у Міндовкіллі може утворюватися експертна рада.

П. 8. Порядку передбачає, що після надання заявленому водно-болотному угіддю статусу водно-болотного угіддя міжнародного значення Мінекоенерго повідомляє про це заінтересований центральний орган виконавчої влади, користувачів (власників) земельних ділянок та інших природних ресурсів, орган місцевого самоврядування та надсилає їм копію міжнародного сертифіката.

П. 10 Порядку встановлює, що на всі водно-болотні угіддя міжнародного значення складаються паспорти, ведення яких покладається на адміністрації установ природно-заповідного фонду, у межах яких знаходяться ці угіддя, а у разі їх знаходження за межами територій природних заповідників, біосферних заповідників і національних природних парків - на облдержадміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з користувачами (власниками) земельних ділянок та інших природних ресурсів. Структуру, зміст та порядок заповнення паспорта визначає Мінекоенерго.

Таким чином, п. 10 вказаного Порядку в якості належного доказу визначення меж території водно-болотного угіддя визначає його паспорт.

Разом з цим, прокурором до матеріалів справи не надано суду паспорт водно-болотного угіддя «Дельта р. Дніпра». В своїх поясненнях прокурор зазначав, що в нього такий документ відсутній, надати його суду він не може, вказати де або в кого знаходиться такий паспорт він не може.

Доказів віднесення земельної ділянки до земель водного фонду суду також не надано.

Крім того, з рішень Антонівської селищної ради, договорів оренди, купівлі-продажу, технічної документації та т.і. вбачається наявність у відповідача-2 на земельній ділянці нерухомого майна, власником якого він є, а також цільове призначення земельної ділянки «для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення».

Недоведеність віднесення земельної ділянки до категорії земель водного фонду, наявність на ній об`єктів нерухомості, які належать ТОВ «Річковий термінал» на праві власності, виключають можливість застосування до вказаних правовідносин ст.391 Цивільного Кодексу України щодо визначення негаторного позову як належного та ефективного способу захисту.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Ч.1 ст.202 Цивільного Кодексу України визначає правочин наступним чином, - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ст.204 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, при цьому ст.215 Цивільного Кодексу України визначає загальні підстави недійсності правочину. Так, згідно з ч.1 вказаної статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного Кодексу України).

Частини 1-3,5,6 ст. 203 Цивільного Кодексу України (Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину), встановлюють наступне:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до чинного законодавства, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного Кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Ч.ч. 1, 2 ст. 216 Цивільного Кодексу України встановлюють, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

При цьому двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. При недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (Постанова Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Така вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Вона також може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним або заявлена як самостійна вимога.

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 ст. 2 Господарського процесуального Кодексу України.

Як вже зазначалось, прокурором по цій справі вимоги про реституцію або повернення майна не заявлялись, позов позиціонувався як негаторний.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

П. 1 ст.74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказує, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Враховуючи не доведеність приналежності спірної земельної ділянки до категорії земель водного фонду, наявність об`єктів нерухомості, які належать на праві власності Відповідачу-2, суд не погоджується з доводами прокурора щодо належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що виключає можливість застосування позовних вимог негаторного позову відповідно до ст. 391 ЦК України.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 321 Цивільного Кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 Цивільного Кодексу України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми:

1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;

2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;

3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.

Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Недотримання хоча б одного з вказаних критеріїв свідчить про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Недоведеність прокурором віднесення земельної ділянки до земель водного фонду або до будь-яких інших земель, правовий статус яких виключає їх набуття у приватну власність, свідчить про те, що втручання з боку держави у мирне володіння Відповідачем-2 майном не ґрунтується на нормативній основі національного законодавства та буде порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають з наведених вище підстав.

Слід також зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим судові витрати зі сплати судового збору, з огляду на відмову у задоволенні позову, залишаються за прокуратурою.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 53, 73-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову Херсонської обласної прокуратури (73025, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33; код ЄДРПОУ 04851120) до Херсонської міської ради Херсонської області (73003, Херсонська обл., м. Херсон, проспект Незалежності, буд. 37; код ЄДРПОУ 26347681), Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЧКОВИЙ ТЕРМІНАЛ» (73035, Херсонська обл., м. Херсон, смт Антонівка, шосе В`ячеслава Чорновола, буд. 6; код ЄДРПОУ 41421773) про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації земельних ділянок, скасування рішень про державну реєстрацію прав та припинення прав - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 12 березня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 24 березня 2025 р.

Суддя Р.В. Волков