Постанова

від 26.03.2025 по справі 917/549/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 року м. Харків Справа № 917/549/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М. , суддя Пуль О.А.

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Колос" (вх.№41 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 28.11.2024 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Погрібною С.В., повний текст рішення складено 16.12.2024) у справі №917/549/24

за позовною заявою Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради, м. Лубни, Полтавська область,

до Малого приватного підприємства виробничо-комерційна фірма "Колос", м. Лубни, Полтавська область,

про стягнення 200 470,60 грн,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2024 року Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Малого приватного підприємства виробничо-комерційна фірма "Колос" 200 470,60 грн безпідставно збережених коштів за період з 16.03.2021 по 15.03.2024 за користування земельною ділянкою площею 0,0453 га, кадастровий номер 5310700000:02:045:0023, за адресою: просп. Володимирський, 143, м. Лубни, Полтавська область.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 28.11.2024 у справі №917/549/24 позов задоволено.

Стягнуто з Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Колос" на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області 200 470,60 грн коштів за користування земельною ділянкою площею 0,0453 га, кадастровий номер 5310700000:02:045:0023 за період з 16.03.2021 по 15.03.2024 та 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач є власником нерухомого майна на відповідній земельній ділянці. За період з 16.03.2021 по 15.03.2024 розмір орендної плати мав становити 200 470,60 грн. Відповідачем не оформлено у спірному періоді договірні відносини з позивачем. Відсутність договору оренди землі (у спірний період) позбавляє міську раду, як орендодавця, права отримувати від цієї земельної ділянки дохід в розмірі орендної плати. Таким чином, як зазначено в рішенні, відповідач користувався цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави, в зв`язку з чим суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 200 470,60 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Мале приватне підприємство виробничо-комерційна фірма "Колос" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 28.11.2024 у справі №917/549/24 за позовом Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради до Малого приватного підприємства виробничо-комерційна фірма "Колос" про стягнення 200 470,60 грн, та ухвалити нове рішення, котрим відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на наступне:

- позов не доведений в частині розміщення майна відповідача на спірній землі;

- позов не доведений в частині права позивача розпоряджатися спірною землею;

- позивачем не подано суду витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірної землі, чи відомостей про попереднього власника/користувача цієї земельної ділянки, що дало б змогу суду чи відповідачу перевірити можливе правонаступництво майнових прав на підставі правовідносин, що виникли на підставі раніше діючого законодавства.

Відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Колос" (вх.№41 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 28.11.2024 у справі №917/549/24 та постановлено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи. Встановлено позивачу строк до 12.02.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту. Встановлено учасникам справи строк до 12.02.2025 для подання заяв, клопотань, тощо.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 у зв`язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О., який входив до складу колегії суддів, для розгляду справи №917/549/24 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Пуль О.А.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14.11.2007 між Лубенською міською радою та Малим приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою Колос укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого в оренду передається земельна ділянка несільськогосподарського призначення площею 0,0453 га, яка знаходиться за адресою: м.Лубни, вул.Радянська, 143, терміном на 5 років з цільовим призначенням - землі комерційного використання.

Позивач зазначає, що на підставі договору відповідач отримав у користування земельну ділянку площею 0,0453 га на умовах оренди терміном на 5 років для комерційного використання під приміщення магазину.

На підставі рішення Лубенської міської ради від 08.08.2014 Про поновлення договорів оренди землі відповідачу вирішено поновити договір оренди землі строком на п`ять років на земельну ділянку несільськогосподарського призначення за адресою: м.Лубни, вул.Радянська, 143, загальною площею 0,0453 га, за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Зобов`язано відповідача в місячний термін укласти з міською радою договір оренди землі та зареєструвати його згідно чинного законодавства.

Проте, як зазначає позивач, договір оренди земельної ділянки між сторонами не було підписано, реєстрація його не проведена, плата за землю не справлялася.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у приватній власності Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми Колос перебуває нежитлова будівля - виробничий корпус з приміщенням за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, проспект Володимирський, 143.

Зазначений об`єкт нерухомості знаходиться на сформованій земельній ділянці комунальної власності, площею 0,0453 га, кадастровий номер - 531070000:02:045:0023, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Як вказує позивач, в період з 16.03.2021 по 15.03.2024 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, плату за користування землею не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалася для розміщення об`єкту нерухомого майна, що перебуває у його власності.

Внаслідок порушення відповідачем земельного законодавства, а саме користування землею без правовстановлюючих документів, згідно розрахунку позивача розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 0,0453 га, кадастровий номер 5310700000:02:045:0023 за період з 16.03.2021 по 15.03.2024 становить 200 470, 60 грн.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є власником, не має права постійного землекористування спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позов не доведений в частині розміщення майна відповідача на спірній землі.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у приватній власності Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми Колос з 26.06.2000 перебуває нежитлова будівля - виробничий корпус з приміщенням за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, проспект Володимирський, 143 (раніше вулиця Радянська, 143).

З матеріалів справи вбачається, що постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2016 у справі №917/2333/15 за позовом Лубенської міської ради до Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми Колос про стягнення 325 351,22 грн, залишено без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2016, якою стягнуто з Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Колос" на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області грошові кошти за користування земельною ділянкою по вул. Радянській, 143 площею 0, 1448 га за період з 06.11.2012 по 28.07.2015 та земельною ділянкою по вул. Радянській, 143, площею 0, 0453 га за період з 15.11.2012 по 28.07.2015 в розмірі 237 957, 16 грн.

У справі №917/2333/15 судом встановлено обставини знаходження приміщень Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Колос" на земельній ділянці Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, зокрема площею 0,0453 га за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вулиця Радянська, 143 (на даний час - пров. Володимирський, 143).

Тобто, матеріалами справи підтверджується розміщення належного відповідачу нерухомого майна на земельній ділянці по пров. Володимирському 143 у м. Лубни Полтавської області.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 5310700000:02:045:0023 знаходиться за адресою м. Лубни, просп. Володимирський, 143, вид цільового призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0453.

Поряд з цим, у матеріалах справи наявна копія договору оренди землі від 14.11.2007, відповідно до умов якого відповідач отримав у користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вулиця Радянська, 143, площею 0,0453, терміном на п`ять років, тобто до 14.11.2012.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про користування відповідачем спірною земельною ділянкою, а відтак вважає безпідставними твердження апелянта про те, що позов не доведений в частині розміщення майна відповідача на спірній землі.

Водночас апелянт не надав доказів належного оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розміщено його нерухоме майно, за період з 16.03.2021 по 15.03.2024, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Лубенською міською радою та державної реєстрації такого права.

Отже, відповідач користується цією земельною ділянкою без належної правової підстави.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (стаття 21 Закону України "Про оренду землі").

За приписами статей 93, 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним; орендна плата здійснюється саме за користування земельною ділянкою.

Таким чином, набувач земельної ділянки фактично зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору, тим самим збільшуючи вартість власного майна, а власник землі (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

При цьому, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

За змістом визначення, наведеного у частині першій статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено положеннями частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка зареєстрована в державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Таким чином, дана земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Відповідачем не оформлено у спірному періоді договірні відносини з позивачем.

Відсутність договору оренди землі (у спірний період) позбавляє міську раду, як орендодавця, права отримувати від цієї земельної ділянки дохід в розмірі орендної плати.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач користувався цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Позивачем розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів здійснено на підставі витягу №НВ-5300258762024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 06.06.2014 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Лубни", рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 16.08.2018 "Про затвердження Положення про порядок визначення розмірів плати за землю при укладенні договорів на користування землею в м. Лубни".

Відповідно до здійсненого позивачем розрахунку за період з 16.03.2021 по 15.03.2024 розмір безпідставно збережених коштів у формі орендної плати становить 200 470,60 грн. Відповідачем контрозрахунку до матеріалів справи не надано, доводів щодо правильності здійснення наданого позивачем розрахунку не заявлено.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі 200 470,60 грн за період з 16.03.2021 по 15.03.2024 за користування земельною ділянкою площею 0,0453 га, кадастровий номер 5310700000:02:045:0023 за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, проспект Володимирський, 143, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що позов не доведений в частині права позивача розпоряджатися спірною землею, з огляду на наступне.

Із уведенням в дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді.

Тобто, всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що з 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексу України.

Законом України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було зазначено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

З 01.01.2013 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Отже, Лубенська міськрада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту - м. Лубни, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно зі статтею 10 вказаного Закону, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Беручи до уваги викладене, органом уповноваженим державою здійснювати функції у відповідних спірних правовідносинах є Лубенська міська рада Лубенського району Полтавської області.

17 червня 2016 року Лубенська міська рада, керуючись статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", своїм рішенням надала Управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради повноваження щодо звернення до судів з позовами з питань відшкодування територіальній громаді міста Лубни в особі Лубенської міської ради збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства; укладення та визнання укладеними договорів оренди землі - з наданням йому всіх прав позивача або відповідача, передбачених процесуальним законодавством України.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо недоведеності у даній справі права позивача розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання апелянта на судову справу №917/547/24 між тими ж сторонами, на те ж саме майно, з огляду на те, що предметом спору у справі №917/547/24 є земельна ділянка площею 0,1437 га, кадастровий номер 5310700000:02:045:0022, за користування якою з Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Колос" було стягнуто грошові кошти на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області. Тобто, площа земельної ділянки та її кадастровий номер є іншими, ніж у справі №917/549/24.

Суд апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянта про те, що позивачем не подано суду витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірної землі, чи відомостей про попереднього власника/користувача цієї земельної ділянки, що дало б змогу суду чи відповідачу перевірити можливе правонаступництво майнових прав на підставі правовідносин, що виникли на підставі раніше діючого законодавства, з огляду на те, що відповідач на дані обставини в суді першої інстанції не посилався та не був позбавлений можливості надати відповідні докази, у разі їх наявності, до суду першої інстанції, або заявити клопотання про їх витребування.

У постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, від 04.03.2025 у cправі № 953/1091/22 (922/5144/23) викладено позицію, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Застосовано доктрину "venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" лежить принцип добросовісності.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач непослідовний у своїх твердженнях, з огляду на те, що в суді першої інстанції він доводив, що в даному спорі, позивачем не заявлено важливу обставину, котра підлягає врахуванню при вирішенні справи, а саме існування між сторонами договірних відносин щодо користування землею під об`єктом нерухомості. Зазначав, що 10.10.2012, до закінчення дії договору, відповідач звернувся до Лубенської міської ради з листом повідомленням про наближення закінчення договору оренди та пропозицією пролонгації нового договору до 14.11.2017. Оскільки позивач на вказаний лист не відреагував, відповідач будучи власником нерухомості продовжив користування землею, договір в силу ч.3 ст. 33 Закону України Про оренду землі підлягав поновленню на той самий строк і тих самих умовах, які були передбачені договором. Вказував, що відповідач виконав всі дії щодо належної пролонгації діючого договору оренди. Виключно бездіяльність позивача (неприйняття відповідного рішення про пролонгацію/відмову в такій пролонгації) призвела до продовження користування землею без укладення нового договору оренди чи пролонгації діючого, що, в свою чергу, потягло за собою випадок прямо передбачений ч.3 ст. 33 Земельного кодексу України необхідність автоматичного поновлення договору за самим фактом користування.

В суді ж апеляційної інстанції відповідач наполягає на недоведеності у даній справі права позивача розпоряджатися спірною земельною ділянкою та заперечує проти обставин розміщення на ній майна відповідача, що очевидно підтверджує, що у даному випадку поведінка відповідача є недобросовісною, непослідовною та суперечливою.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Полтавської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 28.11.2024 у справі №917/549/24 без змін, як такого, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Колос" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 28.11.2024 у справі №917/549/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктами а)-г) частини 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 26.03.2025.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.А. Пуль