Рішення

від 25.03.2025 по справі 903/19/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 березня 2025 року Справа № 903/19/25

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: Захарунь І.О. виписка з ЄДР

від відповідача: Швець О.М. довіреність від 30.01.2025, розпорядження від 12.04.2021, посадова інструкція, Філон О.С. довіреність від 31.01.2025, розпорядження від 11.03.2021, рішення від 15.01.2021

від третьої особи: Шевчук Є.В. довіреність від 30.12.2024

взяв участь прокурор: Скучинський Л.Є. службове посвідчення №071755 від 01.03.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/19/25 за позовом керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Маневицької селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

04.01.2025 керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури сформував в системі Електронний суд позов в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Маневицької селищної ради, в якому просить витребувати у власність держави в особі Волинської обласної військової адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 площею 13,5903 га.

Позовна заява обґрунтована тим, що згідно відомостей Державного земельного кадастру за цільовим призначенням земельна ділянка площею 13,5903 га з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 відноситься до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

Зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі, в порушення вимог чинного законодавства невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісогосподарського призначення та подальшу передачу до земель комунальної власності, а також реєстрації права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, витребувавши зазначену земельну ділянку на користь її власника Волинської обласної військової адміністрації (Волинської обласної державної адміністрації).

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 13,5903 га з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 наразі зареєстрована на праві власності за Маневицькою селищною радою. Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.03.2021, індексний номер 56977645 із зазначенням форми власності: комунальна. На час реєстрації земельної ділянки її цільове призначення та категорія визначено землі сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Власником земельної ділянки є територіальна громада в особі Маневицької селищної ради. Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника державу.

Ухвалою суду від 13.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач ухвалу суду отримав 13.01.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.265).

Отже, строк для подачі відзиву до 28.01.2025.

Відзив на адресу суду не надходив.

14.01.2025 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» клопотання про закриття провадження у справі та приєднання копій документів. В даному клопотанні просить суд закрити провадження у справі №903/19/25, у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки Маневицька селищна рада володіла земельною ділянкою з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 площею 13.5903 га відповідно до діючого законодавства, тобто, законно. 13 січня 2025 року Маневицька селищна рада звернулась до державного реєстратора відділу «Центр надання адміністративних послуг» Маневицької селищної ради з заявою про припинення права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 0723685100:04:002:0093 площею 13.5903 га відповідно до рішення Маневицької селищної ради від 09 січня 2025 року №54/7 «Про припинення права власності на земельні ділянки». Однак у зв`язку з масштабною російською кібератакою на державні реєстри 19 грудня 2024 року, внаслідок якої заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, здійснити відповідну реєстрацію права на даний час не є можливим, що підтверджується довідкою Маневицької селищної ради від 14.01.2025 №153/01-13/2-25. Зазначає, що при відновленні роботи реєстру в той же день Маневицькою селищною радою буде здійснено державної реєстрації відмови від права власності на земельну ділянку. Таким чином, доводить, що Маневицькою селищною радою у добровільному порядку, після звернення до суду з позовом усунуто виявлені прокурором порушення, які стали підставою для застосування ним заходів судового захисту. Із врахуванням вищевикладеного, оскільки предмет спору за позовною вимогою про витребування земельної ділянки припинилось після пред`явлення прокурором позову, між сторонами не залишилось неврегульованих питань, то наявні правові підстави для закриття провадження у справі.

22.01.2025 керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури сформував в системі Електронний суд пояснення щодо клопотання відповідача про закриття провадження по справі, в яких просить суд відмовити Відповідачу Маневицькій селищній раді у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, у зв`язку із відсутністю предмета спору.

06.02.2025 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» клопотання про приєднання доказів, а саме:

-копію скарги на реєстраційні дії, проведені державним реєстратором від 28.06.2024 №1913/01-12/2-24 на 5 аркушах;

-копію скарги на реєстраційні дії, проведені державним реєстратором від 28.06.2024 №1914/01-12/2-24 на 5 аркушах;

- копію наказу Міністерства юстиції України від 03.09.2024 №2196/7 на 1 аркушу;

-копію висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства Юстиції від 20.08.2024 на 3 аркушах;

- копію витягу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №410733674 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0133 на 1 аркушу;

- копію витягу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №384228851 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723687300:05:003:0152 на 1 аркушу;

- копію витягу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №384230464 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723687300:05:003:0151 на 1 аркушу;

- копію рішення Господарського суду Волинської області віл 08.06.2022 у справі №903/26/22 на 17 аркушах;

- копію рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі №140/10644/24 на 7 аркушах;

- копію довідки Маневицької селищної ради від 31.01.2025 №375/01-13/2-25.

07.02.2025 керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури сформував в системі Електронний суд заперечення на клопотання відповідача про приєднання документів, оскільки докази, які Відповідач має намір долучити є неналежними, так як не стосуються предмету доказування, а тому судом не можуть бути взяті до розгляду. Разом із цим, вимогами ст. 80 ГПК України чітко регламентовано порядок подачі доказів. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України встановлено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Однак, Маневицькою селищною радою відзив на позовну заяву не подано. А тому і недотримано встановлену ГПК України процедуру подання доказів. Разом із цим, докази, які має намір подати Відповідач є неналежними, так як не стосуються предмету розгляду.

Представник третьої особи сформував в системі Електронний суд письмові пояснення на позовну заяву, в яких просить суд задовольнити позовну заяву керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури у повному обсязі.

Протокольною ухвалою від 11.02.2025 суд приєднав клопотання про закриття провадження у справі та копії документів, які долучені до даного клопотання. Клопотання про закриття провадження у справі буде розглянуто під час розгляду справи по суті. В задоволенні усного клопотання представника відповідача про поновлення строку відмовлено, клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи залишено без розгляду. Розгляд справи у підготовчому судовому засіданні закрито та призначено розгляд справи по суті на 11.03.2025 о 11.30 год.

Прокурор в судовому засіданні подав клопотання про долучення доказів, а саме витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та рішення про відмову в проведенні реєстраційних двій від 05.03.2025.

Представник відповідача подав до суду клопотання про долучення заяви про державну реєстрацію прав від 03.03.2025.

Протокольною ухвалою від 11.03.2025 клопотання прокурора та клопотання представника відповідача приєднано до матеріалів справи. Для надання можливості представнику відповідача звернутись у Департамент "Центр надання адміністративних послуг" Луцької міської ради для отримання рішення державного реєстратора, відклав розгляд справи на 25.03.2025 о 10.15 год.

В судовому засіданні прокурор просить суд позов задовольнити повністю.

Представники позивача та третьої особи підтримали позицію прокурора та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заявляє усне клопотання про повернення зі стадії розгляду справи по суту на стадію підготовчого провадження, подає клопотання про долучення копій документів та просить суд зупинити провадження по справі до вирішення адміністративної справи №140/2617/25.

Протокольною ухвалою суду від 25.03.2025 в задоволенні усного клопотання представника відповідача про перехід до стадії підготовчого провадження відмовлено за безпідставністю. Клопотання про долучення доказів до матеріалів справи в порядку ч.2, ст. 207 ГПК України залишено без розгляду. В задоволенні усного клопотання про зупинення провадження у справі відмовлено за безпідставністю.

Представники відповідача в судовому засіданні просили суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району» затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком.

Пунктом 21 додатку до переліку сільських та селищних рад на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Новорудську сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області» входить до складу територіальної громади Маневицької селищної ради та зазначено загальну площу земель 201, 6707 га.

Серед вказаних земельних ділянок на території Маневицької селищної ради за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 13,5903 га з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093.

Відповідно до інформації із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 зареєстрована у вказаному кадастрі 26.11.2013, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 16-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Маневицькій селищній раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281, 4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради Маневицького району (на даний час Камінь-Каширського) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що додається.

Відповідно до п. 136 додатку до згаданого акту приймання-передачі земельну ділянку площею 13,5903 га з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 передано у комунальну власність Маневицької селищної ради.

Рішенням Маневицької селищної ради від 15.01.2021 № 5/31 «Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення» вказану земельну ділянку прийнято у комунальну власність зазначеної територіальної громади (п. 136 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування).

На підставі вказаних розпорядчих актів органів влади державним реєстратором Маневицької селищної ради прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 із зазначенням форми власності комунальна, власник Маневицька селищна рада.

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Городоцьке лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.

Базове лісовпорядкування на вказану земельну ділянку проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2013 році, за результатами якого 07.08.2013 схвалено вищезазначений проект.

З метою підтвердження даної інформації, окружною прокуратурою 26.09.2024 надіслано вимоги на адресу Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» Державного агенства лісових ресурсів України, яким у відповіді від 03.10.2024 підтверджено приналежність земельної ділянки кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 до державного лісового фонду.

Згідно інформації філії «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України» вбачається, що земельна ділянка кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 знаходиться в кварталі 1 виділах 19, 20, 21, 22, 25, 27, 28, 29, 43 Новорудського лісництва ДП «Городоцьке ЛГ» (на даний час філії «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України»), даний факт підтверджено ВО «Укрдержліспроект» Державного агенства лісових ресурсів України.

Встановлено, що земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 передано ДП «Городоцьке ЛГ» від ДП «Поліське ЛГ» відповідно до наказу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства від 28.05.2012 № 61 «Про організацію територій лісового фонду» з метою оптимізації територій лісового фонду.

При цьому, ДП «Поліське ЛГ» вказана земельна ділянка передана на підставі розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування», яким надано у постійне користування для ведення лісового господарства лісгосподарському підприємству ліси, що перебувають у державній власності, а також надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісового фонду.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 у справі №803/1622/16, яка набрала законної сили скасовано розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування».

Однак, на час, його скасування земельна ділянка кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 площею 13,5903 га, на підставі матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року, які відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, підтверджують право на користування землями лісового фонду, уже була віднесена до держлісфонду.

Скасовуючи згадане розпорядження, судом не визначено наслідків такого скасування, не відновлено ставища, що існувало до моменту прийняття розпорядження № 232, яке на час його скасування суб`єктами яких воно стосувалося, уже було виконаним.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12.10.2017, надаючи правову оцінку оскаржуваним актам, вказав, що оскаржуване розпорядження Волинської ОДА від 31.05.2011 № 232 стосується надання у постійне користування державним підприємствам лісів для ведення лісового господарства та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою шляхом їх вилучення з користування комунальних підприємств без визначення підстав для цього. При цьому, надання у користування, як було встановлено судами, відбулося саме за рахунок лісів, що перебували у користуванні комунальних підприємств.

Таким чином, у вищевказаних рішеннях встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування» належать саме до державної власності.

Вказані обставини мають преюдиціальне значення та не потребують повторного доведення.

Згідно інформації Державного архіву Волинської області від 16.10.2024 № 634/01.25 вбачається, що в розпорядженнях голови Волинської обласної державної адміністрації відомостей про скасування розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування», інших відомостей, що стосуються земельної ділянки площею 13,5903 га кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 не виявлено.

Згідно акту обстеження лісових насаджень від 10.09.2024, який проведено працівниками філії «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України» з`ясовано, що на спірній земельній ділянці наявні лісові насадження в складі лісових культур вільхи чорної та берези повислої (за формулами 10ВЛЧ, 8БП2ВЛЧ, 8БП2ВЛЧ, 9ВЛЧ1БП, 10ВЛЧ, 10ВЛЧ+БП, 7БП№ВЛЧ. 8БП2ВЛЧ), середня висота дерев становить 12-22 роки, їх вік 31-65 років, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду.

Протоколом другої лісовпорядної наради від 07.08.2013 з розгляду основних положень проекту організації розвитку лісового господарства ДП «Городоцьке ЛГ» затверджено матеріали лісовпорядкування 2012 2013 років, в тому числі по Новорудському лісництву, що складені Українською лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект». Вказаний протокол у встановленому чинним законодавством порядку не скасований та діяв на час виготовлення технічної документації із інвентаризації.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який було викладено у постановах від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16 та від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування. Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014 у справі № 6-212 цс14 та від 27.01.2015 у справі № 21-570а 14, саме планово картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і являється основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами. Вказані висновки також застосовано і у постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 911/3685/17.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Незважаючи на наявність нескасованого на час виготовлення матеріалів інвентаризації базового лісовпорядкування, розробленого на підставі діючого Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування», яким визначались території, де здійснювалась господарська діяльність, охорона і захист лісів, при виготовленні таких матеріалів не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП «Городоцьке лісове господарство». З огляду на віднесення у матеріалах інвентаризації земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність чи користування, технічна документація повинна була б містити відомості про її використання не за цільовим призначенням.

Проте, ні про фактичне використання спірної земельної ділянки лісогосподарським підприємством, ні про її використання не за цільовим призначенням, у вказаних матеріалах інвентаризації не зазначено. Відведена земельна ділянка розташована в лісовому масиві, який становить єдину екосистему. Разом із цим, заволодіння земельними ділянками, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля, особливо коли в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16).

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Водночас, у ст. 5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24 грудня 2014 року № 6-212 цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6 - 224 цс 14, від 23 грудня 2015 року № 6 - 377 цс 15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц.

Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц.

Зокрема, 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц Велика Палата Верховного Суду висловила наступну позицію щодо цільового призначення земельної ділянки (розділ 1.2 Постанови, п. 33-43):

«Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК) України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Суди встановили, що земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до земель ДП «Новомосковське лісове господарство» (квартал 75 виділ 2), що підтверджують: Проект організації розвитку лісового господарства Новомосковського лісництва станом на 2014 рік з планом-схемою; протокол другої лісовпорядної наради від 17 червня 2014 року; лист ДП «Новомосковське лісове господарство» за вих. № 46 від 28 лютого 2017 року про те, що земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2014 років знаходиться у 75 кварталі ДП «Новомосковське лісове господарство», належить до земель Державного лісового фонду та з 2002 року не змінювала свого цільового призначення - землі лісогосподарського призначення.

Отже, встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, суди попередніх інстанцій врахували наведені вище приписи законодавства. А тому аргументи касаційної скарги щодо встановлення факту віднесення земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення на підставі неналежних доказів Велика Палата Верховного Суду вважає немотивованими».

Таким чином, земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 № 495) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб до 28.05.2021 мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Відтак, спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Маневицькій селищній раді.

Згідно інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 16.10.2024 № 24772/0/2-24 вбачається, що Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення із користування державного підприємства «Городоцьке лісове господарство» (на даний час - філія «Городоцьке ЛГ» ДСГП «Ліси України») земельної ділянки кадастровим номером 0723685100:04:002:0093, що фактично перебуває у постійному користуванні лісогосподарського підприємства та розташована за межами населеного пункту на території Маневицької селищної ради Камінь - Каширського району Волинської області, не приймалося.

Вирішення питання про вилучення земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення регулювалась ст. ст. 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) була виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.

Водночас, документи, на підставі яких головою Маневицької районної державної адміністрації видавалось спірне розпорядження не містять жодних рішень Кабінету Міністрів України. Такі ж документи відсутні при прийнятті наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та рішення Маневицької селищної ради щодо передачі зазначеної земельної ділянки з державної власності у комунальну.

Крім того, згідно ст. 17, ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 122 та ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 № 495) районні державні адміністрації взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Прийняття незаконного розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки в подальшому зумовило незаконну її передачу до земель комунальної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 16-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та рішення Маневицької селищної ради від 15.01.2021 № 5/31 «Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення».

При цьому, рішення уповноваженим органом держави на підставі ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент їх прийняття) не приймались.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, оспорювані розпорядження голови Маневицької районної державної адміністрації, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та рішення Маневицької селищної ради прийняті в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу), ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів.

Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

В порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель Маневицькою районною державною адміністрацією здійснено зміну цільового призначення та вилучення земель лісогосподарського призначення за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством, а в подальшому спірну земельну ділянку передано до земель комунальної власності.

Таким чином, розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки, від 03.12.2020 № 16-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та рішення Маневицької селищної ради від 15.01.2021 №5/31 «Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення», якими вказана земельна ділянка лісогосподарського призначення, віднесена до земель сільськогосподарського призначення та передана до комунальної власності, є незаконними, тобто прийнятими всупереч вимогам чинного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не е ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших (це щодо витребування земельної ділянки).

За змістом ч. ч. 9, 10 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно відомостей Державного земельного кадастру за цільовим призначенням земельна ділянка площею 13,5903 га з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 відноситься до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

У Державному земельному кадастрі, в порушення вимог чинного законодавства невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісогосподарського призначення та подальшу передачу до земель комунальної власності, а також реєстрації права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, витребувавши зазначену земельну ділянку на користь її власника - Волинської обласної військової адміністрації (Волинської обласної державної адміністрації).

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 13,5903 га з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 наразі зареєстрована на праві власності за Маневицькою селищною радою.

Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.03.2021, індексний номер 56977645 із зазначенням форми власності: комунальна. На час реєстрації земельної ділянки її цільове призначення та категорія визначено - землі сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Власником земельної ділянки є територіальна громада в особі Маневицької селищної ради.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.

Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Щодо витребування земельної судом враховано наступне.

У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).

Разом і цим, за змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Під захистом права розуміється державно - примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення -гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість вважаються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 2-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (ЬисИЬезіїх (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Права володіння, користування та розпорядження майном належить власнику майна (ч.1 ст. 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

У цій справі незаконні накази органу державної влади, а також державна реєстрація земельної ділянки у відповідних реєстрах, фактично стали інструментом, які обумовили формальне набуття Маневицькою селищною радою права власності на спірну земельну ділянку. При цьому, їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не є належним способом захисту.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Таким чином, обґрунтованою є вимога прокурора про витребування на користь держави в особі Волинської обласної військової адміністрації (Волинської обласної державної адміністрації) з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельної ділянки площею 13,5903 га з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Обґрунтування наявності порушень інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.

Згідно ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

На даний час Волинська обласна військова адміністрація (Волинська обласна державна адміністрація) є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Разом з тим, Волинської обласна військова адміністрація (Волинська обласна державна адміністрація) проти подання прокурором позову в його інтересах не заперечувала та не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду (лист від 25.12.2024 № 6888-24), про наміри самостійно звернутися з позовом чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства.

Прокурором надано час та можливість позивачу самостійно звернутися до суду за захистом інтересів держави. Прокурором інформовано позивача про наявні порушення вимог законодавства листами від 11.10.2024 № 51/1 - 1621 вих. - 24 та від 11.12.2024 № 51/1 - 1823 вих - 24.

Однак, упродовж тривалого часу позивачем заходів судового вирішення даного спору не вжито, що свідчить про бездіяльність Волинської обласної військової (державної) адміністрації.

У вказаній справі інтереси держави потребували невідкладного захисту, зважаючи на значимість їх порушення та можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу.

Вказані обставини свідчать про нездійснення Волинською обласною військовою (державною) адміністрацією захисту порушених інтересів держави та наявність підстав для представництва органом прокуратури інтересів держави в суді, передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі, судом враховано наступне.

Вказане клопотання мотивоване тим, що 09.01.2025 Маневицької селищною радою прийнято рішення № 54/7 «Про припинення права комунальної власності на земельні ділянки», відповідно до якого припинено право, в тому числі, право комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 площею 13,5903 га та визнано таким, що втратив чинність п. 136 додатку до рішення Маневицької селищної ради від 15.01.2021 № 5/31 «Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення».

У зв`язку із прийняттям вказаного рішення та незважаючи на наявність ухвали Господарського суду Волинської області про забезпечення позову, 13.01.2025 орган місцевого самоврядування звернувся до державного реєстратора відділу «Центр надання адміністративних послуг» Маневицької селищної ради з метою реєстрації припинення права комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 площею 13,5903 га.

При цьому, право комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 площею 13,5903 га не припинено, так як із 19.12.2024 по 21.01.2025 не працював Реєстр речових прав на нерухоме майно.

Підстави для закриття провадження у справі регламентовані вимогами ст. 231 ГПК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

У даній справі предметом заявленого позову є витребування земельної ділянки кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 площею 13,5903 га, з комунальної у державну власність, а не скасування рішення ради, та припинення власності ради на спірну земельну ділянку без передачі її як зазначалося вище у державну власність.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої-Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване правова відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати

Таким чином, в даному випадку належним та ефективним способом відновлення права держави шляхом захисту є реєстрація права державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 площею 13,5903 га за державою в особі Волинської обласної військової адміністрації.

Навпаки, припинення права власності селищної ради на спірну ділянку, яка на даний час за відомостями Державного земельного кадастру незаконно віднесена до земель сільськогосподарського призначення, унеможливить вчинення Волинською обласною державною адміністрацією дій щодо її реєстрації, як земельної ділянки державної власності в силу Закону на підставі п. 24 Прикінцевих положень Земельного кодексу України.

Як наслідок, закриття провадження у даній справі призведе до необхідності звернення Волинської обласної державної адміністрації із новим позовом з іншими вимогами, що не свідчитиме про ефективний захист інтересів держави.

Тобто, прийняття 09.01.2025 Маневицької селищною радою рішення № 54/7 «Про припинення права комунальної власності на земельні ділянки» не може свідчити про відсутність предмета спору. Вказані дії Відповідача не усувають допущене порушення інтересів держави у відповідності до заявлених позовних вимог.

З врахуванням вище викладеного, в задоволенні клопотання Маневицької селищної ради про закриття провадження у справі, слід відмовити.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної військової адміністрації (Київський майдан,9, місто Луцьк, 43027, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Маневицької селищної ради (вулиця Незалежності, 19, смт Маневичі, Камінь-Каширський район, Волинська область, 44601, код ЄДРПОУ 04333193) земельну ділянку з кадастровим номером 0723685100:04:002:0093 площею 13,5903 га.

3. Стягнути з Маневицької селищної ради (вулиця Незалежності, 19, смт Маневичі, Камінь-Каширський район, Волинська область, 44601, код ЄДРПОУ 04333193) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. В задоволенні клопотання Маневицької селищної ради про закриття провадження у справі, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення підписано 26.03.2025.

СуддяІ. О. Гарбар