Постанова

від 20.03.2025 по справі 161/4296/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/4296/24 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В. Провадження № 22-ц/802/272/25 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника третьої особи Богачука Я. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Терракота», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 грудня 2024 року, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2025 року

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Редька О. В. звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що згідно з умовами кредитного договору № 0025/08/22-KLMVI, укладеного 24 червня 2008 року, Акціонерний комерційний банк (далі АКБ) «Форум» надало Товариству з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Терракота» кредит у формі мультивалютної відновлювальної кредитної лінії у сумі еквівалентній 114 800 грн до 23 червня 2009 року зі сплатою 14% річних у доларах США, 22% річних у гривні. Позичальник мав право отримати кредит у гривні та у доларах США. На підставі договору № 1 від 24 червня 2009 року встановлено новий строк користування кредитними коштами до 23 червня 2010 року. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 24 червня 2008 року між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, а саме: житловий будинок площею 231,5 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Внаслідок порушення відповідачем ТОВ «Терракота» взятих на себе за кредитним договором зобов`язань станом на 12 січня 2011 року утворилася заборгованість зі сплати кредиту та нарахованих відсотків на загальну суму 1 344 054 грн 64 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом 1 148 000 грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів 196 054 грн 64 коп.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22 лютого 2011 року з ТОВ «Терракота» на користь Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Банк Форум» стягнуто заборгованість за кредитом в загальному розмірі 1 344 054 грн 64 коп.

Позивач зазначав, що 22 серпня 2018 року між ним та ПАТ «Банк Форум» укладено договір № 0026/18-ВБ про відступлення прав вимоги. 22 серпня 2018 року між ним та ПАТ «Банк Форум» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим 24 червня 2008 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Онищуком І. П., за реєстровим № 3040.

Постановою Волинського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у цивільній справі № 0308/10668/12 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0025/08/22-KLMVI від 24 червня 2008 року у розмірі 1 344 054 грн 64 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок загальною площею 231,5 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0226 га, на якій розташований вказаний житловий будинок, та які належать на праві власності ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів.

Позивач також вказував, що 06 березня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Шульженко І. С. відкрив виконавче провадження № 58556597, а 18 березня 2020 року виніс постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження і 06 квітня 2020 року йому перераховано грошові кошти у розмірі 1 344 054 грн 64 коп.

Однак, внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у зазначеному розмірі, яке було виконано 06 квітня 2020 року, за період з 01 січня 2018 року по 06 квітня 2020 року відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 201 946 грн 23 коп. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 91 358 грн 89 коп.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ «Терракота» на свою користь інфляційні втрати у розмірі 201 946 грн 23 коп., 3% річних у розмірі 91 358 грн 89 коп., а всього 293 305 грн 12 коп., а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Терракота» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 147 680 грн 05 коп. та три відсотки річних у розмірі 63 496 грн 85 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2025 року заяву представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 488 грн.

В апеляційній скарзі представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Також не погоджуючись із додатковим рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у цій справі.

Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу просив вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду без змін.

Позивач ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_4 та відповідач ТОВ «Терракота», будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Про причини неявки апеляційний суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності вказаних осіб згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з умовами кредитного договору № 0025/08/22-KLMVI, укладеного 24 червня 2008 року, АКБ «Форум» надало ТОВ «Терракота» кредит у формі мультивалютної відновлювальної кредитної лінії у сумі еквівалентній 114 800 грн до 23 червня 2009 року зі сплатою 14% річних у доларах США, 22% річних в гривні. Позичальник мав право отримати кредит у гривні та у доларах США. На підставі договору № 1 від 24 червня 2009 року встановлено новий строк користування кредитними коштами до 23 червня 2010 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 24 червня 2008 року між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, а саме житловий будинок площею 231,5 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Внаслідок порушення відповідачем ТОВ «Терракота» взятих на себе за кредитним договором зобов`язань станом на 12 січня 2011 року утворилася заборгованість зі сплати кредиту та нарахованих відсотків на загальну суму 1 344 054 грн 64 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом 1 148 000 грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів 196 054 грн 64 коп.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22 лютого 2011 року з ТОВ «Терракота» на користь ПАТ «Банк Форум» стягнуто заборгованість за кредитом в загальному розмірі 1 344 054 грн 64 коп.

22 серпня 2018 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 укладено договір № 0026/18-ВБ про відступлення прав вимоги.

22 серпня 2018 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим 24 червня 2008 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Онищуком І. П., за реєстровим № 3040.

Постановою Волинського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у цивільній справі № 0308/10668/12 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0025/08/22-KLMVI від 24 червня 2008 року у розмірі 1 344 054 грн 64 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок загальною площею 231,5 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0226 га, на якій розташований вказаний житловий будинок, та які належать на праві власності ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів.

06 березня 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Шульженко І. С. відкрив виконавче провадження №58556597, яке постановою від 18 березня 2020 року закінчено у зв`язку зі сплатою боржником у повному обсязі 17 березня 2020 року заборгованості згідно з виконавчим документом та коштів виконавчого провадження у розмірі 1 478 960 грн 10 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України).

Отже, судовому захисту підлягають лише порушене, невизнане або оспорюване право особи, а також її законний інтерес.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 у справі № 758/1303/15-ц викладено наступні правові висновки.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у гривневому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки це є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Оскільки рішення суду є обов`язковим, зокрема, й для відповідача та з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з виплати суми заборгованості, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц містяться такі правові висновки.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася не сплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст. 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд в оцінці обґрунтованості вимог позивача виходить з того, що зволікання відповідача з виконанням рішення суду, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов`язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановивши, що відповідач ТОВ «Терракота» прострочило виконання грошового зобов`язання, визначеного рішенням суду, дійшов правильного висновку, що відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України вказане товариство зобов`язане сплатити позивачу ОСОБА_1 інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми, розмір яких за період з 22 серпня 2018 року, дати коли позивач набув право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, по 18 березня 2020 року, дати фактичного, повного виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, становить 147 680 грн 05 коп. та 63 496 грн 85 коп.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.

У доводах апеляційної скарги представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 - ОСОБА_3 посилався на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову у цій справі. Суд залишив поза увагою те, що Волинським окружним адміністративним судом 07 липня 2012 року ухвалено судове рішення про припинення ТОВ «Терракота». 30 липня 2012 року державний реєстратор вніс відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення вказаного товариства шляхом ліквідації. Заявляючи позов у березні 2024 року до ТОВ «Терракота», ОСОБА_1 пропустив встановлений ч. 5 ст. 105 ЦК України строк заявлення вимог до юридичної особи, що припиняється. Такий строк не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення про рішення щодо припинення юридичної особи, яке у даному випадку було оприлюднене у Бюлетені державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 221 (21) за 2012 рік на сторінці 79 під записом № 2977. Суд дійшов помилкового висновку, що оскільки ТОВ «Терракота» не є припиненим, то застосувати вимоги ч. 5 ст. 105 ЦК України не є можливими. Крім того, позивач не довів, що боржниками було допущено порушення виконання грошового зобов`язання щодо позивача, як кредитора. Останній в порушення ст. 625 ЦК України, не заявляв боржнику вимогу про сплату 3% річних та інфляційних втрат, а зважаючи на те, що ТОВ «Терракота» перебуває у стадії припинення, обов`язковим було попереднє заявлення позивачем таких вимог до ліквідаційної комісії, що свідчить про передчасне звернення до суду з цим позовом, оскільки права позивача не були порушені.

Проте, такі доводи колегією суддів до уваги не приймаються.

Відповідно до частин 1 та 5 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється, зокрема, в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частиною 3 ст. 105 ЦК України серед іншого передбачено, що суд, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначає комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора юридичної особи, що припиняється.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи у випадках, встановлених законом, за позовом відповідного органу державної влади. Якщо з позовом про ліквідацію юридичної особи звернувся орган державної влади, ліквідатором може бути призначений цей орган, якщо він наділений відповідними повноваженнями (ч. 2 ст. 110 ЦК України).

Аналіз ч. 3 ст. 105 ЦК України в сукупності із ч. 2 ст. 110 цього Кодексу дозволяє дійти висновку, що орган державної влади, який звернувся з позовом про ліквідацію юридичної особи, може бути призначений її ліквідатором, однак здійснити таке призначення має суд, який прийняв рішення про припинення юридичної особи.

Відповідно до ч. 5 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення про припинення ТОВ «Терракота», суд призначає в рішенні щодо припинення юридичної особи у зв`язку з її ліквідацією комісію з припинення (ліквідаційну комісію) та встановлює строк і порядок її роботи.

За відсутності в судовому рішенні щодо припинення юридичної особи відомостей про призначення її ліквідатором органу державної влади, який ініціював такий судовий процес, цей орган не може самостійно призначити склад відповідної ліквідаційної комісії та/або виконувати функції ліквідатора юридичної особи, яка припиняється за його позовом.

У разі, якщо суд не визначив у рішенні про припинення юридичної особи, ухваленому за позовом податкового органу, як у розглядуваному випадку, ані персональний склад ліквідаційної комісії, ані особу ліквідатора і не поклав виконання відповідних обов`язків на орган управління юридичної особи, то податковий орган позивач не має права самостійно формувати ліквідаційну комісію. Така комісія може бути сформована лише судом шляхом ухвалення додаткового рішення. В іншому разі таке рішення суду про припинення юридичної особи взагалі не може бути виконане.

Як слідує з матеріалів справи, від часу ухвалення Волинським окружним адміністративним судом 07 липня 2012 року судового рішення про припинення ТОВ «Терракота» і по день розгляду справи, яка переглядається, додаткове рішення суду про формування ліквідаційної комісії не ухвалювалося. Відповідно, застосувати у даному випадку встановлений ч. 5 ст. 105 ЦК України строк заявлення вимог до юридичної особи, що припиняється, не є можливим.

Покликання представника третьої особи в апеляційній скарзі на те, що позивач в порушення ст. 625 ЦК України, не заявляв боржнику вимогу про сплату 3% річних та інфляційних втрат, а зважаючи на те, що ТОВ «Терракота» перебуває у стадії припинення, обов`язковим було попереднє заявлення позивачем таких вимог до ліквідаційної комісії, і тому звернення позивача до суду з цим позовом є передчасним, оскільки його права не порушені, є безпідставними з огляду на таке.

Внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, визначеного рішенням суду, відповідач, як боржник несе відповідальність перед позивачем, як кредитором, яка передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України. Позивач в інший спосіб, аніж подання позову до відповідача про стягнення заборгованості, захистити своє порушене право не зможе. Про те, що позовна вимога про стягнення грошових коштів з боржника юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, відповідає способу захисту, встановленому законом (примусове виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України)), і цей спосіб захисту є ефективним, наголошував Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у своїй постанові від 30 серпня 2024 року у справі № 905/451/22.

Інші доводи апеляційної скарги представника третьої особи щодо неправильного вирішення судом першої інстанції позову не знайшли свого підтвердження. На підтвердження обставин, викладених в апеляційний скарзі, скаржник належних та допустимих доказів не надав, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Суд першої інстанції надав правильну оцінку обставинам справи в межах заявлених позовних вимог, правильно вирішив спір по суті.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Щодо апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2025 року.

Так, зазначеним додатковим рішенням суду заяву представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 488 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Частинами 1-4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, складання відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно з ч. 12 ст. 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Як встановлено судом, в матеріалах справи наявні докази надання адвокатом Богачуком Я. О. послуг з правничої допомоги та понесення третьої особою ОСОБА_2 , яка заперечувала позовні вимоги, витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 19 600 грн. При цьому у заяві про ухвалення додаткового рішення представник третьої особи Богачук Я. О. просив стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 5 488 грн, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено наступний правовий висновок.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач ОСОБА_1 заперечуючи розмір вказаних витрат подав до суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами згідно із ч. 6 ст. 137 ЦПК України, покликаючись на неспівмірність таких витрат.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що позов ОСОБА_1 у цій справі задоволено частково на 72% від заявлених позовних вимог, незадоволена частина позовних вимог становить 28%, тому суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про стягнення з позивача на користь третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 5 488 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу, що становить 28% від понесених третьої особою вказаних витрат в 19 600 грн.

На підставі вищенаведеного, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що воно є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 є надуманими та не узгоджуються із наявними у справі доказами, якими підтверджується як надання професійної правничої допомоги адвокатом, так і понесення витрат на професійну правничу допомогу третьою особою у суді першої інстанції. Позивачем не спростовано обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також не доведено неспівмірність витрат на правничу допомогу, понесених третьою особою у суді першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності додаткового рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинами, не впливають на законність додаткового рішення суду та не містять підстав для його скасування.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 грудня 2024 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: