Постанова

від 26.03.2025 по справі 520/29312/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 р. Справа № 520/29312/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.12.24 по справі № 520/29312/24

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа Головного Управління Державної міграційної служби у Харківській області, в якому просила суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення Центрального Управління Державної Міграційної служби України в м. Києві та Київський області № 66 від 26.04.2022 року в частині скасування громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 23.02.2006 року.

-стягнути судові витрати.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначала, що відповідач скасовуючи рішення № 66 від 26.04.2022 року в частині скасування їй дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні порушив її права та інтереси.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області за участі третьої особи: Головного Управління Державної міграційної служби у Харківській області, 61002, м.Харків, вул.Римарська,24, про визнання протиправним та скасування рішення залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що мати, як законний представник дитини, подала документи відносно дитини на отримання дозволу на імміграцію на підставі пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» та подала документи відносно себе, оскільки є матір`ю іммігранта, користуючись пунктом 6 частини 2 статті 4 цього Закону, а саме мати та його неповнолітня дитина.

З цього приводу, звертаючи увагу на те, що у 2006 році неповнолітній дитині позивача було близько 6 років, можливо зробити висновок, що мати оформила дозвіл на імміграцію одночасно й з дитиною, як його законний представник.

Отже, посадовими особами ВГІРФО ГУМВС України в Київській області прийнято одночасне рішення стосовно мати та її дитини щодо отримання дозволу на імміграцію ними.

Позивач наголошує, що відповідачем не наведено жодних висновків відносно посадових осіб, які у 2006 році надали оцінку документам при наданні дозволу на імміграцію позивачу та його неповнолітньої дитини та документували посвідкою на постійне проживання.

Проте тягар відповідальності за дії, які ніким не визначені протиправними, відповідачем покладено на позивача.

Навіть якщо в 2006 році дозвіл на імміграцію позивачу надано через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.

На переконання позивача, відповідачем не доведено протиправність дій при наданні дозволу на імміграцію з боку позивача, то висновок про наявність підстав для скасування дозволу на імміграцію є припущенням.

Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що жодного документа, який би підтверджував наявність у іноземки підстав для отримання дозволу на імміграцію згідно підстав, визначенихзаконодавством, подано не було.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 Закону встановлено, що якщо іммігрує один з батьків, якого (яку) супроводжують неповнолітні діти, він (вона) повинен подати заяву чоловіка (дружини), посвідчену нота він (вона) не заперечує проти імміграції дітей разом з батьком (матір`ю).

У випадку відсутності такої згоди батько (мати) повинен подати рішення відповідного державного органу про залишення дітей при батькові (матері).

Зазначене рішення має бути легалізоване консульською установою України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Проте згода батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його матір`ю не подавалася. Також не подавалася копія паспортного документа дитини та документа, підтверджуючого факт перебування неповнолітньої дитини на території України на момент подачі документів на отримання дозволу на імміграцію, не подавалися довідки про місце проживання дитини в Україні (за кордоном).

Одночасно установлено, що законність свого перебування на території України на момент звернення позивачка підтвердила копією паспорта зі штампом щодо продовження ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області строку перебування до 01.11.2005 № 7278-о та відміткою про проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте у заяві про надання дозволу на імміграцію під власний підпис позивачкою вказано, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено типовим договором найму житлового приміщення укладеного 22.12.2005 з громадянкою України ОСОБА_3 .

Отже, на переконання відповідача, позивачка при подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію повідомила про себе завідомо неправдиві відомості.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка В`єтнаму, документовано паспортом НОМЕР_2 виданий 01.04.2021 року терміном дії до 01.04.2031 року, місце видачі Київ (Посольство В`єтнаму).

12.05.2000 року у м. Харкові, гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народила дитину ОСОБА_2 , про що складено актовий запис № 326 від 12.07.2000 року та видано Комінтернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції свідоцтво про народження свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 07.12.2012 року (повторно).

23.02.2006 року рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київський області на підставі Закону України «Про Імміграцію» позивачу та її неповнолітньому сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано дозвіл на імміграцію в Україну. Позивача гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 23.06.2006 року терміном дії безстроково.

23.07.2008 року позивач гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , переїхав на постійне проживання до м. Харкова та зареєстровано місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_3 .

20.09.2011 року гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням 45-річного віку, здійснено обміном посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 20.09.2011 року.

19.08.2021 року позивача зареєстровано за адресою, АДРЕСА_4 .

24.07.2024 року адвокат Вітер Г.Р., у рамках надання правничої допомоги позивачу гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із адвокатським запитом вих. № АЗ-51/24, яким просив надати інформацію та копії документів, згідно переліку, наданого до матеріалів справи.

На вказаний запит, 31.07.2024 року з боку ГУ ДМС України в Харківській області надано відповідь № 6301.5.1-12759/63.2-24 якою повідомлено, що рішенням УГІРФО ГУМВС України в Харківській області гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 20.09.2011 року у зв`язку із обміном посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 23.02.2006 року.

26.04.2022 року рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, на підстав пунктів 1 та 6 частини першої ст. 12 Закону України «Про імміграцію№», було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, наданий гр. В`єтнаму ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, діючи на підставі п. 1 та п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону, правомірно винесло рішення № 66 від 26.04.2022 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно зі статтею 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов`язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України «Про імміграцію».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про імміграцію» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин,

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію;

посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні;

законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов`язки опікунів і піклувальників.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 4 цього Закону квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Пунктом 3 частини 3 статті 4 зазначеного закону передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Згідно з п.3 ч.1 ст.6 Закону України «Про імміграцію» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Відповідно до ч.6 статті 7 Закон України «Про громадянство» особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про імміграцію», заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечу формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

Якщо за дії, пов`язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством України передбачена сплата державного мита або консульського збору, разом із заявою подається документ про його сплату.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Стаття 9 Закону України від «Про імміграцію» встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію.

Відповідно до статті 12 Закону України від «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з частинами першою-третьою статті 13 Закону України від «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка В`єтнаму, документовано паспортом НОМЕР_5 виданий 01.04.2021 року терміном дії до 01.04.2031 року, місце видачі Київ (Посольство В`єтнаму).

12.05.2000 року у м. Харкові, гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народила дитину ОСОБА_2 , про що складено актовий запис № 326 від 12.07.2000 року та видано Комінтернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції свідоцтво про народження свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 07.12.2012 року (повторно).

23.02.2006 року рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Київський області на підставі Закону України «Про Імміграцію» позивачу та її неповнолітньому сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано дозвіл на імміграцію в Україну. Позивача гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 23.06.2006 року терміном дії безстроково.

23.07.2008 року позивач гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , переїхав на постійне проживання до м. Харкова та зареєстровано місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_3 .

20.09.2011 року гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням 45-річного віку, здійснено обміном посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 20.09.2011 року.

19.08.2021 року позивача гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано за адресою, АДРЕСА_4

31.07.2024 року з боку ГУ ДМС України в Харківській області у відоповідь на адвокатський запит, листом надано відповідь № 6301.5.1-12759/63.2-24 якою повідомлено, що рішенням УГІРФО ГУМВС України в Харківській області гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 20.09.2011 року у зв`язку із обміном посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 23.02.2006 року.

26.04.2022 року рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, на підстав пунктів 1 та 6 частини першої ст. 12 Закону України «Про імміграцію№», було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, наданий гр. В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню.

При цьому, інформації про прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 20.09.2011 року, видане на ім`я гр. В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , не надано та про прийняття такого рішення не повідомлено.

17.09.2024 року з боку ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, у відповідь на адвокатський запит, листом надано відповідь № 8010.6.1-39746/80.3-24, якою повідомлено, що рішенням 23.06.2006 року ВГІРФО ГУМВС України в Київській області було надано дозвіл на імміграцію в Україну відповідно до п.6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» та була документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 виданою 23.02.2006 року ВГІРФО ГУМВС України в Київській області.

Водночас повідомлено, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 26.квітня 2022 року прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.1 та п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

У зв`язку із прийняттям вказаного рішення, посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 23.02.2006 року скасована та визнана недійсною.

До вказаної відповіді надано додатки на 7 аркушах, саме: висновок про надання дозволу на імміграцію позивачу від 23.02.2006 року та рішення про надання дозволу на імміграцію № 17/-2867 від 23.02.2006 року.

Також, Центральне Міжрегіональне Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області надано копію рішення Центральне Міжрегіональне Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 66 від 26.04.2022 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 23.02.2006 року .

Також було надано копію висновку Центральне Міжрегіональне Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області «Перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 26.04.2022 року.

Так рішенням Центральне Міжрегіональне Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 66 від 26.04.2022 року визначено, що громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі пункту 1 та 6 частини першої ст.12 Закону України « Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 23.02.2006 року .

Також рішенням Центральне Міжрегіональне Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 66 від 26.04.2022 року визначено, що посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 23.02.2006 року скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок № 1983), який визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію (пункт 1).

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції або є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.

Відповідно до пункту 21 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Пунктом 23 Порядку № 1983 передбачено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію.

Так, дозвіл про надання імміграції позивачу, як громадянки В`єтнаму було надано згідно з документами, які діяли станом на момент прийняття відповідного рішення, тобто станом на 23.02.2006 року.

Станом на момент прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію - на 23.02.2006 року дійсність, чинність та законність відповідних документів, визначених статтею 9 Закону №2491-ІІІ працівниками ВГІРФО ГУ МВС України в Київський області перевірялись.

Зазначені дії не були визнані протиправними або незаконними в установленому законом порядку.

Так, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та наданні посвідки на постійне місце проживання, посадові особи ВГІРФО ГУМВС України в Київський області, проводили перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та керуючись пунктом п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" ними надана оцінка підстав залишення позивача на постійне проживання в Україні.

Підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у ст. 10 Закону України "Про міграцію" не було виявлено у зв`язку з чим, надано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну та видано посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Відповідачем підтверджено, що позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну з підстав п.6 ч.2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», тобто є матір`ю іммігранта.

Крім того, відповідачем підтверджено та не спростовано, що позивач та його неповнолітня дитина на момент отримання дозволу на імміграцію знаходилися на території України на законних підставах.

Відповідачем також не спростовано те, що дитина народилась на території України та має право на отримання громадянства України.

З огляду на вище зазначене можливо зробити висновок, що мати, як законний представник дитини, подав документи відносно дитини на отримання дозволу на імміграцію на підставі пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» та подала документи відносно себе, оскільки є матір`ю іммігранта, користуючись пунктом 6 частини 2 статті 4 цього Закону, а саме мати та його неповнолітня дитина.

З цього приводу, олегія суддів звертає увагу на те, що у 2006 році неповнолітній дитині позивача було близько 6 років, можливо зробити висновок, що мати оформив дозвіл на імміграцію одночасно й з дитиною, як його законний представник.

А тому, посадовими особами ВГІРФО ГУМВС України в Київській області прийнято одночасне рішення стосовно матері та її дитини щодо отримання дозволу на імміграцію ними.

В рішенні ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області прийняв протилежне рішення від 26.04.2022 року № 66 зазначено, що дозвіл на імміграцію в Україну позивачу скасовано з підстав п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а саме:

«якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність».

Окрім того, в рішенні ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області від 26.04.2024 року № 66 зазначено, що дозвіл на імміграцію в Україну позивачу скасовано з підстав п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а саме: «в інших випадках, передбачених законами України», що є відсилочною нормою.

Але, при посиланні на п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» має бути зазначена норма іншого закону, яка передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну, крім тих, що наведені у ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

При винесенні оскаржуваного рішення, іншої норми законодавства відповідачем не зазначено.

Щодо, п. 1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», яким визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, то закон визначає декілька обов`язкових складових щодо визнання.

Отже, судом першої інстанції не враховано правових позицій Верховного Суду, в яких надавалася правова оцінка підставам скасування рішення про оформлення громадянства відповідно статті 21 Закону № 2235-Ш у зв`язку з тим, що на підтвердження факту проживання на території країни особою було надано судове рішення, яке не має доказів того, що має наслідки фальсифікування, підробки або містить недостовірні відомості.

Аналогічних висновки викладені Верховним Судом у постановах від 24.04.2019 у справі № 2040/5642/18, від 06.05.2020 у справі № 808/3470/17, від 21.08.2020 у справі № 520/2915/19, від 19.09.2022 у справі № 280/8987/20, а також у постанові від 21.03.2023 у справі № 420/7530/21 та інш.

Тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення ,чим порушено законодавство України.

Отже, у разі якщо відповідач зважає на те, що у 2006 році ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію всупереч міграційного законодавства, то в такому випадку зазначені дії не визнані протиправними або незаконними в установленому законом порядку.

Зважаючи на те, що при наданні позивачу дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання в Україні, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області проводило перевірку законності залишення на постійне проживання на території України та підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні, колегія суддів вважає, що доводи відповідача щодо надання позивачу дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання в Україні прийнято з порушенням вимог законодавства є необґрунтованими.

Відповідачем не наведено жодних висновків відносно посадових осіб, які у 2006 році надали оцінку документам при наданні дозволу на імміграцію позивачу та його неповнолітньої дитини та документували посвідкою на постійне проживання.

Оскільки відповідачем не доведено протиправність дій при наданні дозволу на імміграцію з боку позивача, висновок про наявність підстав для скасування дозволу на імміграцію є припущенням.

Відповідно до правової позиція Верховного Суду викладеної у постанові від 31 жовтня 2024 року по справі № 420/8669/23 з приводу застосування п.1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію»: "Верховний Суд у постановах від 13.11.2019 у справі № 815/3651/17, від 13.06.2019 у справі № 825/2971/14, від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20, на які слушно посилається позивач в обґрунтування вимог касаційної скарги, зазначив, що статтею 12 Закону України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону України від «Про імміграцію».

Суди попередніх інстанцій при розгляді справи не встановили, які конкретні протиправні дії були вчинені позивачем при отриманні дозволу на імміграцію. Судами не досліджувалося питання щодо чинності поданих позивачем документів саме на момент подачі заяви 10.01.2007, а не на момент прийняття висновку від 06.04.2023 року.

Також, колегія суддів зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.

Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У такому випадку судом першої інстанції необхідно було оцінити, чи є у вимірі фактичних обставин скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну необхідним та пропорційним законній меті, або навпаки, є «невиправдано суворим»."

Подібний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 480/296/19, від 04.09.2020 у справі № 120/1859/19-а, від 14.02.2024 у справі № 260/5694/22.

Правова позиція Верховного суду викладена у Постанові від 31 жовтня 2024 року по справі № 420/8669/23 з приводу застосування Пункту 23 Порядку № 1983 , а саме:

Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020 № 495/5105/17, постанова від 13.03.2020 року № 805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

У постанові від 30.07.2020 у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.

Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність.

У постанові від 04.09.2020 у справі № 120/1859/19-а Верховний Суд вказав, що відповідно до пункту 23 Порядку № 1983 територіальні органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізують свої повноваження шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається питання.

У постанові від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20 Верховний Суд наголосив, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не надав оцінки тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не перевірив чи вживалися відповідачем заходи на виконання пункту 23 Порядку № 1983, не переконався у тому, що позивач був обізнаний про порушену процедуру скасування йому дозволу на імміграцію та чи мав він інші процесуальні можливості особисто або через уповноваженого представника приймати участь у цій процедурі, надати відповідачу свої пояснення або докази на спростування відомостей, що стали підставою для порушення означеного питання.

Крім того, зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що судом відхилено доводи позивача про наявність у нього родини в Україні та дітей, народжених на території України .

За подібних правовідносин Верховний Суд у постанові від 18.04.2018 у справі № 820/2262/17 зазначив, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім`ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої є неповнолітні діти - громадяни України.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

Європейський суд з прав людини оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, Верховний Суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено правомірність прийняття рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 66 від 26.04.2022 року про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, діючи на підставі п. 1 та п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону .

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача, необхідно визнати протиправним та скасувати рішення Центрального Управління Державної Міграційної служби України в м. Києві та Київський області № 66 від 26.04.2022 року в частині скасування громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 23.02.2006 року.

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив помилкові висновки.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року по справі № 520/29312/24, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп. згідно з платіжною інструкцією № 19722 від 31.10.2024 року та при зверненні з апеляційною скаргою сплачено судовий збір в сумі 1453 грн. 44 коп. згідно з квитанцією до платіжної інструкції № 0.0.4154142055.1 від 24.01.2025 року.

Враховуючи те, що апеляційна скарга судом задоволена, тому відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 2664 грн. 64 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 по справі № 520/29312/24 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального Управління Державної Міграційної служби України в м. Києві та Київський області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, ЄДРПОУ 42552598) № 66 від 26.04.2022 року в частині скасування громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ІПН: НОМЕР_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 23.02.2006 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального Управління Державної Міграційної служби України в м. Києві та Київський області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ІПН: НОМЕР_6 ) судові витрати на судовий збір в загальній сумі 2664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) грн. 64 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва О.А. Спаскін