Постанова

від 25.03.2025 по справі 910/11352/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/11352/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання - Рєзнік А. В.,

представників:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Газойлтехнопайп» - Пушинського М. В., Сібілєва М. А.,

відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» - Підлипенського М. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 (колегія суддів: Сітайло Л. Г. (головуюча), Буравльов С. І., Шапран В. В.), рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 (суддя Пукшин Л. Г.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газойлтехнопайп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

про стягнення 3 095 400,00 грн,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газойлтехнопайп» (далі - позивач, ТОВ «Газойлтехнопайп») подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - відповідач, ТОВ «Оператор ГТС України») 3 095 400,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач виконав зобов`язання за договором про закупівлю послуг від 14.12.2022 № 4600006885 (далі - договір від 14.12.2022), тому відповідач як бенефіціар за банківською гарантією від 05.12.2022 № 30082 не мав підстав для стягнення банківської гарантії та зобов`язаний повернути позивачу як принципалу отримані від АТ «Комерційний банку "Глобус"» (далі - банк-гарант) в якості забезпечення виконання договору 3 095 400,00 грн відповідно до п. 10.9.6 договору та ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922-VIII).

Господарський суд міста Києва:

- у рішенні від 13.11.2024 позов задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 3 095 400,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав обумовлені договором від 14.12.2022 роботи в повному обсязі і відповідач прийняв їх без зауважень, тому у ТОВ «Оператор ГТС України» відсутнє право на задоволення вимог за банківською гарантією та наявний обов`язок повернути забезпечення виконання договору відповідно до п. 10.9.6 договору та ст. 27 Закону № 922-VIII, незважаючи на неналежне виконання позивачем договору в частині дотримання строків здійснення робіт.

При цьому суд зважив на правову позицію Верховного Суду, зокрема, у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23;

- у додатковому рішенні від 11.12.2024 заяву ТОВ «Газойлтехнопайп» про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині заяви відмовив.

Стягуючи на користь позивача 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу замість заявлених 50 000,00 грн, місцевий господарський суд виходив з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів та кількості підготовлених представником позивача документів, реальності та розумності наданих адвокатом послуг, крім того, врахував доводи відповідача у заяві про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Північний апеляційний господарський суд у постанові від 27.01.2025 рішення суду першої інстанції від 13.11.2024 та додаткове рішення від 11.12.2024 залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду як про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 3 095 400,00 грн банківської гарантії, так і про необхідність присудження до стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Оператор ГТС України», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постановлені у справі рішення по суті спору, а також додаткове рішення суду першої інстанції, залишене без змін апеляційним господарським судом, прийняти нове рішення про відмову ТОВ «Газойлтехнопайп» у задоволенні позову та про відмову в покладені на відповідача судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката позивача.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень по суті спору за пп. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач вказує, що:

- суди не врахували правових висновків Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 щодо питання застосування ст. 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 546, 560, 562, 564, 566, 568, 627, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в результаті чого неправильно розтлумачили та застосували до спірних правовідносин ст. 27 Закону № 922-VIII у сукупності з п. 10.9.6 договору від 14.12.2022 з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23;

- слід відступити від застосованих судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у пп. 5.52- 5.54 постанови від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, у тому числі про те, що невиконання учасником-переможцем умов договору має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, оскільки вони зроблені без урахування правового механізму банківської гарантії, правової позиції Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 стосовно правової природи банківської гарантії та її ролі у правовідносинах між принципалом, гарантом та бенефіціаром, а також з помилковим ототожненням поняття «забезпечення» та «сума». На переконання скаржника в цій частині суть банківської гарантії як заходу забезпечення зобов`язання полягає у тому, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником, яким є його невиконання та/або неналежне виконання, а отже, доцільним є висновок про те, що з огляду на припинення існування забезпечення виконання договору про публічну закупівлю внаслідок його неналежного виконання повернення банківської гарантії є неможливим. При цьому відповідач не заявляє відповідного клопотання в порядку ст. 302 ГПК України.

Також скаржник в частині обраного позивачем способу захисту зазначає, що умовами договору від 14.12.2022 не передбачено права принципала на отримання суми відповідальності гаранта перед бенефіціаром навіть по виконанню забезпеченого договору, окрім як з підстав наявності протиправного пред`явлення бенефіціаром вимоги гаранту, яке за висновками Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 є порушенням бенефіціара перед принципалом та підставою для застосування ст. 1212 ЦК України. За відсутності такого порушення правові підстави для поновлення права позивача відсутні, а тому судові рішення про задоволення позовних вимог не відповідають приписам ч. 1 ст. 2 ГПК України.

Оскаржуючи додаткове рішення суду першої інстанції, залишене без змін апеляційним судом, відповідач посилається на те, що:

- подана позивачем додаткова угода № 04/09 до договору про надання правової допомоги від 17.10.2023 № 17.10-1, в якій наявний перелік наданих адвокатом послуг, складена 04.09.2024, тобто до постановлення судом першої інстанції рішення по суті спору від 13.11.2024;

- суди попередніх інстанцій не зважили на правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, внаслідок чого стягнули на користь позивача суму витрат на професійну правничу допомогу за відсутності доказів на підтвердження складу та обсягу наданих послуг, а також кількості часу, фактично витраченого адвокатом.

Верховний Суд в ухвалі від 27.02.2025 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

07.03.2025 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив доводи касаційної скарги, вказав на неподібність правовідносин у справі, яка розглядається, до правовідносин у справі Верховного Суду № 910/17772/20, просив закрити касаційне провадження у справі, відкрите з підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, на підставі п. 5 ст. 296 цього Кодексу, та відмовити у задоволенні касаційної скарги, поданої з підстави касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки скаржник не довів необхідності відступу від правових висновків Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 у подібних правовідносинах, застосованих судами попередніх інстанцій при вирішенні спору по суті.

21.03.2025 відповідач подав до Верховного Суду додаткові пояснення у справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи відповідача, врахувавши заперечення позивача у відзиві на касаційну скаргу та додаткові пояснення відповідача, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 05.12.2022 ТОВ «Газойлтехнопайп» (принципал) та АТ КБ «Глобус» (банк-гарант) уклали договір про надання гарантії (гарантія виконання) № 30082/ЮГ-22, відповідно до п. 1.1 якого договір регулює правовідносини сторін щодо надання банком-гарантом гарантії виконання договору з метою забезпечення належного виконання принципалом умов договору, що укладається за результатами процедури закупівлі «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Розвадів)» згідно з оголошенням про заплановану закупівлю № UA-2022-11-08-014371-а, розміщеним на вебпорталі уповноваженого органу, що проводилася ТОВ «Оператор ГТС України».

У договорі банківської гарантії принципал та банк-гарант, зокрема, передбачили, що:

- гарантійним випадком є невиконання / неналежне виконання принципалом перед бенефіціаром основного зобов`язання, а саме: невиконання та/або неналежне виконання принципалом взятих на себе договірних зобов`язань згідно з договором про закупівлю відповідно до основного зобов`язання (п. 1.2);

- надана гарантія є безумовною, безвідкличною та надається у вигляді електронного документа, підписаного КЕП, з накладеною кваліфікованою електронною печаткою банка-гаранта (п. 1.3);

- сума і валюта гарантії - 3 095 400,00 грн; строк дії гарантії - з 05.12.2022 до 17.02.2024 (пп. 2.1, 2.2).

05.12.2022 банк-гарант в якості забезпечення виконання ТОВ «Газойлтехнопайп» умов договору видав банківську гарантію № 30082 у розмірі 3 095 400,00 грн, згідно з якою бенефіціаром є ТОВ «Оператор ГТС України» або АТ «Державний експортно-імпортний банку України», принципалом - ТОВ «Газойлтехнопайп».

У банківській гарантії банк безумовно зобов`язався сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії в розмірі 3 095 400,00 грн протягом п`яти банківських днів після одержання паперового оригіналу першої письмової вимоги бенефіціара, оформленої належним чином, та/або SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара, без необхідності обґрунтувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв`язку з невиконанням / неналежним виконанням принципалом зобов`язань за основним договором.

Повернення принципалу банківської гарантії (її ануляція) відбувається шляхом надіслання бенефіціаром на електронну та/або поштову адресу банка-гаранта (з дотриманням вимог законодавства щодо КЕП), та/або поштову адресу принципала повідомлення про ануляцію банківської гарантії.

14.12.2022 ТОВ «Оператор ГТС України» (замовник) та ТОВ «Газойлтехнопайп» (підрядник) за результатами відкритих торгів уклали договір про закупівлю послуг, згідно з п. 1.1 якого підрядник за завданням замовника зобов`язується на свій ризик надати послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати газу на ГРС Розвадів), а замовник - прийняти та оплатити такі роботи.

У договорі сторони погодили, зокрема, такі умови:

- загальна вартість виконуваних робіт, що є ціною договору (додаток № 2), становить 61 231 608,79 грн (ПДВ 20 % - 10 205 268,13 грн) (п. 3.1 у редакції додаткової угоди від 19.12.2023 № 1);

- підрядник зобов`язується виконати роботи протягом 365 календарних днів з дати укладення договору (п. 4.1);

- датою закінчення виконаних підрядником робіт вважається дата їх прийняття замовником в порядку підписання сторонами актів приймання виконаних робіт (пп. 4.3, 5.1);

- роботи вважаються прийнятими замовником в повному обсязі шляхом підписання замовником та підрядником без зауважень останнього акта приймання виконаних робіт та за умови наявності підписаних всіх актів приймання виконаних робіт за договором (п. 6.18);

- відповідно до умов п. 6 р. VI тендерної документації процедури закупівлі по предмету закупівлі «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Розвадів)» згідно з оголошенням про проведення процедури закупівлі № UA-2022-11-08-014371-а, оприлюдненого на вебпорталі уповноваженого органу 08.11.2022, підрядник зобов`язується надати замовнику не пізніше дати укладення цього договору для забезпечення виконання договору безвідкличну безумовну банківську гарантію на суму 3 095 400,00 грн, що становить 5 % ціни договору (п. 10.9.1);

- термін дії гарантії - до 17.02.2024 (п. 10.9.3 );

- у разі невиконання (неналежного виконання) підрядником своїх зобов`язань за цим договором замовник має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами договору та чинним законодавством України, на умовах, визначених гарантією (п. 10.9.5);

- забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», за умови настання граничної дати оплати (остаточному розрахунку) згідно з умовами договору протягом п`яти банківських днів з дня настання таких обставин.

Повернення забезпечення виконання договору здійснюється шляхом направлення відповідного листа (повідомлення) підряднику або банку-гаранту у разі надання підрядником забезпечення виконання договору у вигляді оригіналу банківської гарантії в паперовій формі. Повернення забезпечення виконання договору, наданого у вигляді електронної банківської гарантії, здійснюється шляхом направлення відповідного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара на адресу банка-гаранта. Моментом належного виконання зобов`язання замовника щодо повернення оригіналу гарантії є дата, зазначена на відповідному супровідному листі (повідомленні) замовника (п. 10.9.6);

- договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 395 календарних днів. В частині гарантійних зобов`язань договір діє до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п. 11.1).

Суди попередніх інстанцій також з`ясували, а сторони не заперечили, що позивач обумовлені договором від 14.12.2022 роботи виконав у повному обсязі, хоча й деякі з них з порушенням строків виконання, а відповідач прийняв роботи без зауважень та заперечень щодо обсягу та якості, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт за листопад та грудень 2023 року, січень та березень 2024 року, а також протоколом від 29.04.2024 технічної наради з питань виконання умов договору від 14.12.2022, де зазначено, що на підставі перерахованих відмінностей між фактичним об`ємом виконаних робіт та договірною ціною було підсумовано, що відповідно до договору заплановані роботи в частині монтажу та налагодження основного технологічного обладнання і трубопроводів, благоустрою на ГРС Розвадів Бібрського ЛВУМГ підрядник виконав у повному обсязі згідно з умовами дійсного договору; претензій до підрядної організації в частині виконаних робіт немає.

Разом з тим за встановлених у справі обставин 31.01.2024 відповідач (бенефіціар) звернувся до банка-гаранта зі SWIFT-вимогою про сплату 3 095 400,00 грн за банківською гарантією від 05.12.2022 № 30082, про що банк-гарант того ж дня повідомив позивача (принципала) та просив перерахувати кошти у вказаному розмірі на рахунок банку, що згідно з платіжною інструкцією № 103 позивач виконав 31.07.2024.

Посилаючись на неправомірність стягнення відповідачем банківської гарантії за виконаним в повному обсязі договором у розмірі 3 095 400,00 грн з огляду на умови п. 10.9.6 договору від 14.12.2022 та приписи ст. 27 Закону № 922-VIII, позивач (принципал) звернувся до суду з цим позовом до відповідача (бенефіціара), які суди задовольнили в повному обсязі.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Ураховуючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зауважує, що спір у цій справі виник між позивачем (принципалом) та відповідачем (бенефіціаром) з договору від 14.12.2022 і саме позивач за встановлених у справі обставин перерахував на користь банка-гаранта грошові кошти у розмірі 3 095 400,00 грн.

При цьому за змістом договору банківської гарантії від 05.12.2022 № 30082/ЮГ-22 саме позивач як принципал зобов`язався відшкодувати банку-гаранту, зокрема, належну до сплати бенефіціару суму (пп. 3.3, 6.3). Крім того, у разі настання гарантійного випадку та виконання банком-гарантом своїх гарантійних зобов`язань банк-гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до принципала і у випадку, якщо сума, сплачена банком-гарантом на користь бенефіціара, не відповідає умовам гарантії (п. 7.1).

Колегія суддів звертається до правових висновків Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, де зазначено, що боржник (принципал) має право звернутися до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами ст. 1212 ЦК України (п. 56); принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави з огляду на відсутність боргу принципала (п. 59).

Отже, позивач як принципал має право пред`явити позов про стягнення з відповідача як бенефіціара коштів, сплачених банком-гарантом. Вказаний спосіб захисту прав принципала (боржника) дозволяє ефективно та вичерпно врегулювати цивільно-правовий спір з учасниками спірних правовідносин, тому у цьому випадку судові рішення ухвалені без порушень ч. 1 ст. 2 ГПК України, відповідно до якої завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (подібний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 04.02.2025 у справі № 910/18874/23).

Суд наголошує, що за відсутності основного зобов`язання (припинення виконанням з інших підстав, недійсність тощо) принципал має право вимагати від бенефіціара грошові кошти, одержані ним внаслідок виплати за гарантією.

Враховуючи предмет та підстави позову доведенню у справі, яка розглядається, підлягають факти: 1) сплати гарантом коштів на користь бенефіціара; 2) відсутності достатньої правової підстави для набуття бенефіціаром цих коштів, зокрема, якщо основне зобов`язання не було порушене принципалом (боржником).

Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, розглядаючи подібний спір за позовом товариства як принципала до товариства як бенефіціара про стягнення банківської гарантії на підставі ст. 27 Закону № 922-VIII за відсутності настання гарантійного випадку (порушення принципалом зобов`язання за договором про публічні закупівлі, забезпеченого гарантією), враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.05.202024 у справі № 910/17772/20, виснував, що у таких спорах до правовідносин сторін підлягає застосуванню не лише ЦК України (ст.ст. 546, 547, 548, 560, 561, 562, 566, 563) та ГК України (ст. 200), а і спеціальний закон - Закон № 922-VIII, відповідно до ч. 2 ст. 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю:

1) після виконання переможцем процедури закупівлі / спрощеної закупівлі договору про закупівлю;

2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі / спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним;

3) у випадках, передбачених ст. 43 цього Закону;

4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин (п. 5.52).

Вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб`єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, тоді як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору (п. 5.53).

При цьому невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (п. 5.54).

Отже, за висновками Верховного Суду у названій справі підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання позивачем (принципалом) договору, а не певне порушення строків його виконання. Водночас відповідач (бенефіціар) не позбавлений права вжити передбачених законом та договором заходів задля поновлення свого порушеного права внаслідок несвоєчасного виконання постачальником своїх договірних зобов`язань (п. 5.60).

У справі, яка розглядається, суди з`ясували погодження сторонами у договорі від 14.12.2022: строків виконання робіт протягом 365 календарних днів з моменту підписання правочину - до 14.12.2023; строку дії договору 395 календарних днів - до 13.01.2024. Термін банківської гарантії - до 17.02.2024.

У додатку № 3 до договору «Графік виконання робіт» визначено, що: (1) обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації здійснюється в строк 120 днів - до 13.04.2023; (2) виготовлення / придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажні електромонтажні роботи - в строк 300 днів, тобто до 10.10.2023; (3) пусконалагоджувальні роботи - в строк 365 днів, тобто до 14.12.2023.

Враховуючи що акти приймання виконаних будівельних робіт підписані сторонами у листопаді та грудні 2023 року, січні та березні 2024 року, суди попередніх інстанцій правильно вказали на порушення позивачем обумовлених строків виконання робіт, втім факту невиконання підрядником робіт суди не з`ясували, а, навпаки, встановили виконання позивачем зобов`язань за основним договором в повному обсязі, прийняття відповідачем виконаних робіт без зауважень та заперечень, що підтверджується як актами приймання виконаних будівельних робіт, так і протоколом від 29.04.2024 технічної наради з питань виконання умов договору від 14.12.2022, та не заперечується, зокрема, відповідачем, у тому числі в касаційній скарзі.

Крім того, за умовами п. 10.9.6 договору від 14.12.2022 забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених ст. 27 Закону № 922-VIII, за умови настання граничної дати оплати (остаточному розрахунку) згідно з умовами договору протягом п`яти банківських днів з дня настання таких обставин.

З огляду на викладене, враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, суди попередніх інстанцій, здійснивши оцінку змісту договору від 14.12.2022, правомірно задовольнили позов та дійшли обґрунтованого висновку, що умови п. 10.9.6 передбачають повернення відповідачем забезпечення виконання договору після виконання позивачем зобов`язань в повному обсязі протягом п`яти банківських днів з дня прийняття робіт, натомість підставою для неповернення забезпечувальної суми є саме невиконання позивачем умов договору (нездійснення підрядником дій, які складають зміст зобов`язання, чого суди не встановили), а не неналежне його виконання.

Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень по суті спору за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 (пп. 5.52- 5.54) та звертає увагу, що під відступленням від висновку Верховного Суду в контексті підстави касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого, або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

Відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміна суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Водночас з огляду на наведене скаржник у касаційній скарзі вмотивовано не обґрунтував необхідності відступу від правових висновків, викладених Верховним Судом у пп. 5.52- 5.54 постанови від 25.09.2024 у подібній справі № 910/12114/23, в аспекті існування об`єктивних підстав для цього саме у справі, яка розглядається.

Мотивуючи необхідність відступу від висновків Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, скаржник насамперед не погоджується з ухваленою судом касаційної інстанції постановою у названій справі, адже веде мову про вади такої постанови, які, на його думку, свідчать про наявність підстав для відступу від уже сформованих у пп. 5.52- 5.54 висновків суду касаційної інстанції у справі № 910/12114/23 з огляду на правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 та ігнорування судом касаційної інстанції умов договору про закупівлю в частині, що стосується забезпечення виконання.

Разом з тим такі доводи відповідача не пов`язані з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, а зводяться до незгоди скаржника з ухваленою судом касаційної інстанції постановою від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, що не може бути розцінене як належне обґрунтування необхідності для відступу від уже сформованих висновків Верховного Суду.

Наведене унеможливлює скасування оскаржуваних у справі, яка розглядається, судових рішень по суті спору з підстави касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень по суті спору за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України

Колегія суддів відхиляє покликання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 щодо питання застосування ст. 200 ГК України, ст.ст. 546, 560, 562, 564, 566, 568, 627, 629 ЦК України, ураховуючи таке.

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.

Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд не раз наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Верховний Суд також не раз зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

У справі № 910/17772/20 (постанова від 17.05.2024) об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) розглядала вимоги бенефіціара до банка-гаранта про стягнення грошової суми відповідно до виданої банківської гарантії, яку банк-гарант відмовився сплачувати бенефіціару з підстав закінчення строку дії банківської гарантії.

Зі змісту постанови об`єднаної палати у названій справі не вбачається, що договірні відносини між кредитором (бенефіціаром) та боржником (принципалом) виникли на підставі договору, на який поширюються вимоги ст. 27 Закону № 922-VIII, відповідно, у справі № 910/17772/20 не досліджувалося питання застосування вказаної норми Закону, а висновки щодо питання застосування ст. 200 ГК України, ст.ст. 546, 560, 562, 564, 566, 568, 627, 629 ЦК України зроблені об`єднаною палатою в контексті вирішення питання, чи має право гарант робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, чи гарант зобов`язаний платити, якщо вимога бенефіціара та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії, що не є спірним у справі, яка розглядається, враховуючи предмет та підстави позову ТОВ «Газойлтехнопайп».

Разом з тим висновки судів попередніх інстанцій по суті спору у справі, яка розглядається, не суперечать позиції об`єднаної палати у пп. 56, 59 постанови від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.

За таких обставин правовідносини у справі, яка розглядається, і у названій справі об`єднаної палати істотно відмінні насамперед за змістовим критерієм, що вказує на неподібність правовідносин у наведеній скаржником до порівняння постанові Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається.

У п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Ураховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому наявні підстави для закриття касаційного провадження в частині наведеної підстави відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу.

Наведене у сукупності виключає наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень по суті спору.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, залишеного без змін апеляційним судом

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, у частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

- попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

- визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

- розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). За загальним правилом такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі.

Зі змісту позову випливає, що позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема, на надання професійної правничої допомоги, згідно з яким такі витрати складають 50 000,00 грн, а також зазначив, що відповідні докази будуть надані в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Після постановлення судом першої інстанції 13.11.2024 рішення по суті спору позивач 18.11.2024 заявив про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

До вказаної заяви позивач надав: договір про надання правової допомоги від 17.10.2023 № 17.10-1 та додаткову угоду до нього від 04.09.2024 № 04/09, акт приймання-передачі від 15.11.2024 № 15/11-1, а 29.11.2024 - долучив додаткові докази, а саме: рахунок-фактуру від 29.11.2024 № 29-11-24/1 (призначення платежу: оплата згідно з додатковою угодою від 04.09.2024 № 04/09) та платіжну інструкцію від 04.12.2024 № 403 на суму 50 000,00 грн.

Вирішуючи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував ст.ст. 126, 129 ГПК України та частково задовольнив заяву з тих підстав, що витрати, понесені заявником, зокрема, неспівмірні зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів та кількістю підготовлених представником позивача документів та зменшив їх розмір з 50 000,00 грн до 30 000,00 грн.

При цьому визнав надані позивачем докази, а саме: договір про надання правової допомоги від 17.10.2023 № 17.10-1 та додаткову угоду до нього від 04.09.2024 № 04/09, акт приймання-передачі від 15.11.2024 № 15/11-1, рахунок-фактуру від 29.11.2024 № 29-11-24/1 (призначення платежу: оплата згідно з додатковою угодою від 04.09.2024 № 04/09) та платіжну інструкцію від 04.12.2024 № 403, достатніми для підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу, з чим погодився й суд апеляційної інстанції.

У ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом з тим відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

У постанові від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21 об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, пославшись на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, наголосила:

- якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, вона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі;

- у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

У постанові від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду врахував, що рішення суду першої інстанції було ухвалене 27.12.2022, при цьому позивач звернувся із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу, до якої додав докази їх понесення, протягом п`яти днів після його ухвалення (03.01.2023). Докази були датовані за період з 09.12.2021 до 03.08.2022, тобто до моменту постановлення рішення суду першої інстанції; погодився з позицією суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки її зміст не містив обґрунтування поважних причин неподання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі.

Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд господарських справ, також неодноразово посилався на окреслені висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (див., зокрема, постанови від 25.09.2024 у справі № 910/1007/22, від 26.11.2024 у справі № 916/2168/22, від 12.12.2024 у справі № 911/826/23, від 28.01.2025 у справі № 910/5810/24).

Відповідно до договору про надання правової допомоги від 17.10.2023 № 17.10-1 обсяг і вид правової допомоги: представництво клієнта у Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді, Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду у справах за позовами ТОВ «Газойлтехнопайп» до ТОВ «Оператор ГТС України» про стягнення грошових коштів внаслідок неправомірного стягнення суми банківських гарантій. Конкретні спори, в межах яких клієнту надається правова допомога, визначаються у додатках (додаткових угодах) до договору (п. 1.2). Вартість правової допомоги визначається за домовленістю сторін у додаткових угодах до договору (п. 4.1). Водночас складання акта приймання-передачі до додаткової угоди за умовами договору не передбачено.

З наданих позивачем до заяви про ухвалення додаткового рішення доказів вбачається, що види правової допомоги (деталізація) та їх вартість, що були надані адвокатом позивачу в суді першої інстанції, визначені у додатковій угоді від 04.09.2024 № 04/09 до договору про надання правової допомоги від 17.10.2023 № 17.10-1. Датований 15.11.2024 акт приймання-передачі № 15/11-1 не містить деталізації видів правової допомоги та їх вартості, а лише підтверджує факт надання адвокатом послуг згідно з додатковою угодою від 04.09.2024 № 04/09 та прийняття їх позивачем.

Отже, єдиним доказом складу (переліку) та розміру витрат, пов`язаних з наданням професійної правової допомоги у цій справі, є додаткова угода № 04/09 до договору про надання правової допомоги від 17.10.2023 № 17.10-1, складена 04.09.2024, тобто до 13.11.2024 - до закінчення судових дебатів та постановлення судового рішення, але подана суду 18.11.2024 разом із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Як у суді першої інстанції (у запереченнях до заяви про ухвалення додаткового рішення), так і у суді апеляційної інстанції (в апеляційній скарзі на додаткове рішення) відповідач зазначав про порушення позивачем процедури подання доказів розміру понесених судових витрат, вказував, що додаткова угода від 04.09.2024 № 04/09, укладена до фактичного надання послуг, не може бути розцінена як доказ.

Проте зі змісту додаткового рішення, залишеного без змін апеляційним судом, вбачається, що суди попередніх інстанцій не зважили на приписи ст. 221 ГПК України, не досліджували причин, з яких позивач не подав доказів понесення судових витрат до закінчення судових дебатів, а також їх поважність (чи наводив позивач причини неподання доказів розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів, а якщо так, то чи є ці причини поважними та якими доказами вони підтверджуються), відповідно, вказані судові рішення не містять мотивів прийняття або відхилення зазначених аргументів скаржника, що є порушенням ч. 4 ст. 238, ч. 3 ст. 282 ГПК України, за змістом яких у мотивувальній частині рішення мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення вагомих аргументів сторін.

Як наслідок, є передчасними висновки судів попередніх інстанцій, покладені в основу додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині, що стосується залишення без змін цього рішення місцевого господарського суду.

Допущене судами попередніх інстанцій вказане порушення норм процесуального права не може бути самостійно усунуте Верховним Судом з огляду на межі розгляду справи в суді касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).

Оскільки насамперед дослідженню підлягає питання про дотримання позивачем порядку подання доказів розміру понесених судових витрат, зокрема, в разі пропуску встановленого строку (до закінчення судових дебатів у справі), колегія суддів не перевіряє аргументів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду у постановах від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 в контексті доводів про невідповідність поданих позивачем доказів умовам договору і процесуальному закону в частині визначення складу та обсягу наданих послуг, а також кількості часу, фактично витраченого адвокатом.

Висновки за результатами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

Згідно з ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення (п. 1); скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (п. 4).

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень ч. 1 ст. 309 ГПК України та ч. 3 ст. 310 ГПК України, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги відповідача, дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції від 27.01.2025 та рішення суду першої інстанції від 13.11.2024 по суті спору слід залишити без змін, а додаткове рішення місцевого господарського суду від 11.12.2024, залишене без змін у постанові суду апеляційної інстанції від 27.01.2025, - скасувати з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

При новому розгляді справи в частині, що стосується стягнення на користь позивача судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, судам необхідно врахувати викладене, дослідити зібрані у справі докази, дати їм та аргументам учасників справи належну правову оцінку і залежно від встановленого вирішити відповідно до закону питання про наявність / відсутність підстав для відшкодування за рахунок відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Судові витрати скаржника зі сплати судового збору за перегляд у суді касаційної інстанції постанови суду апеляційної інстанції від 27.01.2025 та рішення суду першої інстанції від 13.11.2024 покладаються на скаржника з огляду на те, що Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою на судові рішення по суті в частині підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а в частині підстави касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України - залишення оскаржуваних судових рішень по суті спору без змін.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» задовольнити частково.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі № 910/11352/24 залишити без змін.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025, скасувати, справу № 910/11352/24 в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя А. А. Ємець

Судді: І. М. Бенедисюк

І. Б. Колос