Постанова

від 27.03.2025 по справі 560/2102/20

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/2102/20

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

27 березня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Лунь Т. С.,

представника позивача - Пюрової Ю.О.

представника відповідача - Семенова С.В.

представника третьої особи (Міністерства фінансів України) - Іщенка Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство фінансів України, Кам`янець-Подільське управління державної казначейської служби України Хмельницької області до Комунального підприємства "Міськтепловоденергія", третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - Кам`янець-Подільська міська рада про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Головне управління ДПС у Хмельницькій області (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) звернулось до судуз позовом до Комунального підприємства "Міськтепловоденергія", в якому просило стягнутипрострочену заборгованість за позичкою Міжнародного банку реконструкції та розвитку в сумі 42144095,23 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 позов задоволено, стягнуто до Державного бюджету України з Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" прострочену заборгованість за позичкою Міжнародного банку реконструкції та розвитку у сумі 42144095,23 грн. (сорок два мільйона сто сорок чотири тисячі дев`яносто п`ять гривень 23 коп.).

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2020 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" задоволено частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов Головного управління ДПС у Хмельницькій області задоволено частково. Стягнуто до Державного бюджету України з Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" прострочену заборгованість в сумі 17 303 919 грн. 80 коп. (сімнадцять мільйонів триста три тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять гривень вісімдесят копійок). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 касаційну скаргу Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" задоволено частково, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2020 скасовано, справу направлено на новий розгляд доХмельницького окружного адміністративного суду.

Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 зазначив, щоналежними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості за бюджетною позичкою, можуть бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». На думку Верховного Суду, матеріали справи не містять первинних документів, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості відповідача за позичкою Міжнародного банку реконструкції та розвитку відповідно до Договору №13010-05/102.

Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області було подано заяву про залишення адміністративного позову без розгляду в частині збільшених позовних вимог (зазначених у заяві №69 від 18.05.2021) та розгляд виключно позовних вимог у їх первісній редакції.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 суд задовольнив заяву Головного управління ДПС у Хмельницькій області про залишення частини позовних вимог без розгляду, а томупредметом розгляду в межах даної справи єпозовні вимоги про стягнення з КП «Міськтепловоденергія» простроченої заборгованості в сумі 17 303 919,80 грн.

02.11.2021у справіпризначеносудово-економічну експертизу, проведення якої доручене Харківському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

08.08.2023 до Хмельницького окружного адміністративного суду надійшло повідомлення №19/121/8-30070-2023 про неможливість проведення експертизи, відтак суд ухвалою від 14.12.2023 провадження у справі поновив та продовжив розгляд.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року позов Головного управління ДПС у Хмельницькій області задоволено та стягнуто зКомунальногопідприємства "Міськтепловоденергія"прострочену заборгованістьв сумі 17303919,80грнза позичкою Міжнародного банку реконструкції та розвитку (за Договором про субкредитування №13010-05/102 від 20.11.2014).

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянтом відзначено про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року було відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням сторін.

В судовому засіданні, яке мало місце 19 березня 2025 року, представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та за обставин, викладених в апеляційній скарзі, просив їх задовольнити.

Представники позивача та третьої особи заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.

Інші учасники справи явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, що в призмі приписів ст. 313 КАС України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

20.11.2014 року між Міністерством фінансів України, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Кам`янець-Подільською міською радою та комунальним підприємством «Міськтепловоденергія» укладено Договір про субкредитування №13010-05/101 про використання позики, що надається Україні Міжнародним банком реконструкції та розвитку (діючим в якості виконавця від імені Фонду чистих технологій) (Угода про позику «Підвищення енергоефективності в секторі централізованого теплопостачання України) № TF 016327 від 26.05.2014 року (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1 цього Договору Субкредитор рекредитує Субпозичальнику частину коштів Позики ФЧТ (далі - Субкредит ФЧТ) у сумі 1 999 000,00 (один мільйон дев`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч) доларів США та включає комісію за управління коштами (0,45% від суми Субкредиту, що складає 9 000 дол. США), на платній, зворотній, строковій основі, а Субпозичальник зобов`язується використовувати надані кошти відповідно до умов цього Договору, Угоди про позику ФЧТ, виконувати інші зобов`язання, передбачені цим Договором, повернути отриману суму Субкредиту ФЧТ, в тому числі комісій за управління коштами, сплатити відсотки за користування ним та інші платежі, нараховані згідно з положеннями цього Договору.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди від 10.05.2019 №13010-05/102-1 додаток 1 до Договору викладено в редакції, що додається. Додатком 1 до Договору про субкредитування від 20.11.2014 №13010-05/102 встановлено дату погашення основної суми, зокрема погашення проводиться кожного 15 червня та 15 грудня, починаючи з 15 червня 2019 року у розмірі 3,85 % частки внеску.

29.05.2019 Міністерством фінансів України на адресу відповідача надіслано лист за №19040-10-10/14042 про необхідність сплатити 719504,44 долара США до 15 червня 2019 року в національній валюті України за курсом Національного банку України на дату здійснення платежу. До вказаного листа додано розрахунок суми сплати.

Відповідно до листа Кам`янець-Подільського управління Державної казначейської служби України Хмельницької області від 27.09.2019 року №2343/10 відповідачем 13.06.2019 до державного бюджету перераховано кошти у рахунок сплати відсотків за користування кредитом (код бюджетної класифікації повернення кредитів (кредитування) 24110200) у сумі 872902,83грн та плати за надання гарантій (код бюджетної класифікації повернення кредитів (кредитування) 24110100 у сумі 17367,17грн.

Однак, у зв`язку із виникненням заборгованості у КП «Міськтепловоденергія» в межах Договору про субкредитування №13010-05/101 від 20.11.2014 по строку сплати 15 червня 2019 року, на виконання до контролюючого органу надійшли подання Кам`янець-Подільського управління Державної казначейської служби України Хмельницької області від 26.09.2019 року, від 22.04.2020 року:

- № 185 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості (основний борг за кредитом МБРР) станом на 01 вересня 2019 року у сумі 12 517 496,76 грн. (496 090,22 USD);

- № 186 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості (відсотки за кредитом МБРР) станом на 01 вересня 2019 року у сумі 4 786 423,04 грн. (189 694,29 USD);

Факт невиконання відповідачем умов договору в частині сплати коштів, став підставою для звернення податкового органу з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не спростована наявність простроченої заборгованостіза позичкою Міжнародного банку реконструкції та розвитку відповідно до Договору про субкредитування №13010-05/102 від 20.11.2014 у заявленому позивачем розмірі, оскільки докази, які доводять протилежне, суду не надані.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.

Так, відповідно до ч. 8ст. 17 Бюджетного кодексу Україниу разі виконання державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) гарантійних зобов`язань перед кредиторами шляхом здійснення платежів за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету або шляхом укладання з такими кредиторами договорів про реструктурування сум, повернення яких гарантовано, у суб`єктів господарювання, зобов`язання яких гарантовані, з моменту такого виконання виникає прострочена заборгованість перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими під державні (місцеві) гарантії, в обсязі фактичних витрат державного (місцевого) бюджету та/або таких реструктурованих сум, а до держави (Автономної Республіки Крим, обласної ради чи територіальної громади міста) переходять права кредитора та право вимагати від таких суб`єктів господарювання погашення заборгованості в установленому законом порядку, якщо такі права не були передбачені відповідними договорами.

Водночас, за змістом ч. 9ст. 17 БК Українипрострочена заборгованість суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб`єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченомуПодатковим кодексом Україниабо іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб`єкта господарювання.

Контролюючі органи, відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України, мають право: застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України закріплено право контролюючого органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманців в емітентах електронних грошей, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Дії органів виконавчої владитабанків-агентів,яківідіменіабоза дорученням центральних органів виконавчоївлади надали суб`єктам господарювання кредити, залучені державоюабопіддержавнігарантії,атакож діїМінфіну,який надавбюджетні позички/фінансову допомогу у 1993-1998 роках, та які здійснюють їх обслуговування і ведуть облік заборгованості за нимизметоюзабезпечення реалізаціїправавимоги погашення простроченоїзаборгованості перед державою за такими кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, регулюються Порядко обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками /фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року №174 (далі - Порядок №174).

Також Порядком №174 встановлено механізмнарахуванняпені Мінфіном на суми простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та територіальними органами Державної казначейської служби на суми простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Мінфіном у 1993-1998 роках.

Відповідно до пунктів 6, 9, 10 зазначеного Порядку №174 облік простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовоюдопомогоюведетьсяорганамиДержавної казначейськоїслужбиу валютібюджетноїпозички/фінансовоїдопомоги, в якій вони надані. Кошти, щонадходятьдобюджетув рахунокпогашення простроченоїзаборгованостізабюджетнимипозичками/фінансовоюдопомогою, заховуються органами Державної казначейської служби н рахунки, відкриті згідно з бюджетною класифікацією. Державнаказначейськаслужбанапідставізазначеної впунктах 4 і 8цьогоПорядку інформації,щоподанаМінфіном,відображає зміни заборгованостіза кредитами в обліку виконання ержавного бюджету та протягом тижня після надходження інформації, зазначеної в пункті 8 цього Порядку, інформує територіальні органиДержавної казначейської служби за місцем реєстраціїборжникапророзмір простроченої заборгованості за кредитами та нарахованої наїї суму пені,а також про розмір простроченої заборгованостізабюджетними позичками/фінансовою допомогою.З метою примусового стягнення в установленомузаконодавствомпорядкупростроченоїзаборгованостізборжникатериторіальні органи Державноїказначейськоїслужбидокінцямісяця, що настає за звітним періодом: інформують органи державноїподатковоїслужбизамісцемреєстраціїборжника про зміну розміру простроченої заборгованості за кредитами та суму нарахованої на неї пені;нараховують пеню та інформуютьорганидержавної податковоїслужбизамісцемреєстраціїборжникапрозмінурозмірупростроченоїзаборгованостіза бюджетними позичками/фінансовоюдопомогою та суму нарахованої на неї пені.

Пунктом 15 Порядку №174 передбачено, що простроченазаборгованістьзакредитами,бюджетними позичками/фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом30календарнихднівпісля настаннястрокуплатежу,атакожнараховананасумупростроченоїзаборгованостізакредитом, бюджетною позичкою/фінансовоюдопомогоюпенястягуютьсявустановленому законодавством порядку органами державної податкової службизамісцемреєстраціїборжникавідповіднодоподаннятериторіальнихорганів Державноїказначейськоїслужби,якеподаєтьсяустроки,визначеніпунктом10цьогоПорядкуза встановленою згідно з додатком 1 формою.

Відтак, щодо доводів апелянта про відсутність в матеріалах справи доказів про наявність у КП «Міськтепловоденергія» заборгованості за позикою Міжнародного банку реконструкції та розвитку відповідно до Договору субкредитування від 20.11.2014 №13010-05/10, судова колегія відзначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, останні містять копію Договору субкредитування від 20.11.2014 №13010-05/102; копію Додаткової угоди від 10.05.2019 № 13010-05/102-1 до Договору; копію Додаткової угоди від 10.05.2019 № 13010-05/102-2 до Договору; копію Додаткової угоди від 04.03.2021 № 13010-05/102-3 до Договору; копії листів Мінфіну та копії подань Кам`янець-Подільського управління ДКС України, сформований Мінфіном розрахунок суми до сплати за період з 16.12.2018 по 15.06.2019.

Крім того, ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.04.2024 витребувано за власною ініціативою у Міністерства фінансів України документи, які мають значення для встановлення обставин у справі та вирішення спору, однак не були надані суду раніше.

Зокрема, судом було зобов`язано надати усі документи, які стосуються предмета спору, у тому числі документи, отримані від АТ «Укрексімбанк», у якому Субкредитором відповідно до пункту 4.2 Договору був відкритий Спеціальний рахунок (далі Спеціальний рахунок).

На виконання вимог зазначеної ухвали суду, Мінфіном було надіслано до суду оригінали/копії платіжних та інших документів, які підтверджують надання Субпозичальнику коштів відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку (далі - Банк) «Підвищення енергоефективності в секторі централізованого теплопостачання України» від 26.05.2014 № 8387-UA (далі Угода про позику) та Договору, а саме: завірені копії заявок на зняття коштів, виготовлених Субпозичальником відповідно до пункту 4.7 Договору, та копії платіжних доручень Світового банку з їх перекладом з англійської на українську мову з доказами повноважень перекладача.

Також, третьою особою було надано суду копії платіжних доручень Світового банку, роздруковані з їх оригіналів, які містяться на захищеній веб-сторінці Світового банку «З`єднання клієнта» (Client Connection) за веб-адресою: (https://clientconnection/worldbank.org), до яких у Мінфіну є спеціальний доступ.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Матеріали справи також містять наданий АТ «Укрексімбанк» на лист-запит Мінфіну від 13.04.2023 № 19040-02/10069 оригінал виписки по особовим рахункам від 14.04.2023 по Спеціальному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я Міністерства фінансів України в АТ «Укрексімбанк» для КП «Міськтепловодоенергія» м.Кам`янець-Подільський.

Таким чином, твердження апелянта про відсутність у матеріалах справи доказів про отримання ним коштів за Договором є необґрунтованими та безпідставними.

При цьому, судова колегія враховує той факт, що відповідач протягом спірного періоду частково сплачував кошти в рахунок погашення заборгованості за Договором.

Зокрема, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем 13.06.2019 до Державного бюджету перераховані кошти у рахунок сплати відсотків за користування кредитом (код бюджетної класифікації повернення кредитів (кредитування) 24110200) в сумі 872902,83 грн., та плати за надання гарантій (код бюджетної класифікації повернення кредитів (кредитування) 24110100 в сумі 17367,17 грн.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, вчинення відповідачем певних дій, а саме часткове погашення простроченої заборгованості, свідчить про визнання ним боргу та наявності заборгованості. Отже, діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема і часткове погашення заборгованості. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Таким чином, судова колегія доходить до переконання, що часткове погашення заборгованості та укладання трьох додаткових угод до Договору свідчить про визнання відповідачем боргу та наявності заборгованості за Договором.

Протилежного апелянтом не доведено.

Щодо доводів апелянта про недопустимість доказів та щодо не поширення на спірні відносини Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", судова колегія відзначає наступне.

Відповідно до преамбули Договору за Угодою про позику Банк погодився надати Україні позику у сумі 332 000 000 дол. США (далі - Позика).

Згідно з пунктом 2.1 (зі змінами, внесеними пунктом 1 Додаткової угоди від 10.05.2019 № 13010-05/102-2) Договору Субкредитор рекредитує Субпозичальнику частину коштів Позики (далі - Субкредит) у сумі 15 830 000 дол. США.

Пунктом 2.2 Договору встановлено, що кошти Субкредиту надаються Субкредитором Субпозичальнику з урахуванням вимог, умов та термінів (строків), що зазначені в Угоді про позику, Загальних умовах надання позик у редакції від 12 березня 2012 року (далі Загальні умови), а також вимог, умов та термінів (строків), погоджених Сторонами в цьому Договорі.

Розділом 8.01. Загальних умов передбачено, що права й зобов`язання Банку й Сторін позики в межах Юридичних угод (у тому числі Угода про позику) мають юридичну силу та забезпечені правовими санкціями відповідно до їхніх умов, незважаючи на законодавство будь-якої держави і її політичного підрозділу, де стверджується зворотне. Ні Банк, ні одна зі Сторін позики не мають права в межах будь-якого виробництва відповідно до цієї статті стверджувати, що будь-яке положення цих Загальних умов чи Юридичних угод не має юридичної сили або не забезпечене правовими санкціями на підставі будь-якого положення статей угоди Банку.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що згідно з пунктом 4.1 Договору надання коштів Субкредиту здійснюється відповідно до вимог Банку, Угоди про позику.

Відповідно до пункту 3.2 Договору Кошти Позики Банку на день їх списання з Рахунку Позики Банку відповідно до платіжних документів, підписаних Субпозичальником (відповідачем), вважаються сумами Субкредиту, наданого Субкредитором Субпозичальнику відповідно до цього Договору в той самий день, тій самій валюті та сумі.

Згідно з умовами Банку платіжне доручення Світового банку автоматично формується електронною системою Банку в момент закінчення операції по списанню коштів Субкредиту з Рахунку Позики Банку та розміщується на захищеній веб-сторінці Світового банку «З`єднання клієнта» (Client Connection) за веб-адресою: (https://clientconnection/worldbank.org).

В даному випадку, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта, що подані Мінфіном копії платіжних доручень Світового банку з їх перекладом з англійської на українську мову як докази отримання відповідачем коштів за Договором є недопустимими доказами в розумінні статті 74 КАС України, оскільки зазначений переклад є неофіційним.

При цьому, апелянт посилається на положення Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5.

Так, відповідно до статті 79 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 (далі Порядок № 296/5), якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.

Засвідчення вірності копій документів, засвідчення справжності підписів на документах здійснюється нотаріусом за правилами глави 7 розділу ІІ Порядку №296/5, згідно яких нотаріусом може бути здійснено засвідчення вірності копій документів, справжності підписів на документах лише коли копію документа зроблено з оригіналу документа, належним чином завіреної копії документа, або електронного документа, створених відповідно до законодавства України.

Проте, ні Закон України «Про нотаріат», ні Порядок № 296/5 не врегульовує правовідносин щодо засвідчення нотаріусом копій документів, створених згідно з вимогами Банку відповідно до Договору і Загальних умов, та вірності перекладу або справжності підпису перекладача на перекладі таких документів.

Тому, враховуючи вимоги пункту 2.2 Договору, Розділу 8.01. Загальних умов, судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що подані Мінфіном копії платіжних доручень Світового банку з їх перекладом з англійської на українську мову є недопустимими доказами в розумінні статті 74 КАС України, як такі, що є необґрунтованими.

Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дія цього Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності, на філії та представництва юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Згідно зі статтями 45, 46, 78 Бюджетного кодексу України виконання державного та місцевих бюджетів здійснюється за доходами, видатками та кредитуванням бюджету.

Відповідно до положень статті 2 Бюджетного кодексу України:

доходи бюджету - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ);

видатки бюджету - кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування;

кредитування бюджету - операції з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов`язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операції з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету). Для цілей цього Кодексу до кредитів з бюджету також належать бюджетні позички та фінансова допомога з бюджету на поворотній основі;

погашення державного (місцевого) боргу - операції з повернення позичальником кредитів (позик) відповідно до умов кредитних договорів та/або розміщення (емісії) боргових цінних паперів;

державний борг - загальна сума боргових зобов`язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення або у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснення правочинів з умовними зобов`язаннями у разі настання обставин згідно з умовами таких правочинів, за яких кредитори можуть реалізувати обмежене право вимагати від держави повернення кредитів (позик), що були надані внаслідок здійснення таких правочинів;

боргове зобов`язання - зобов`язання позичальника перед кредитором за кредитом (позикою), що виникло внаслідок розміщення (емісії) боргових цінних паперів, укладення кредитних договорів та/або у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснення правочинів з умовними зобов`язаннями у разі настання обставин згідно з умовами таких правочинів, за яких кредитори можуть реалізувати обмежене право вимагати від держави повернення кредитів (позик), що були надані внаслідок здійснення таких правочинів;

Здійснений аналіз зазначених норм Бюджетного кодексу України свідчить про те, що повернення позичальником кредитів (позик) відповідно до умов кредитних договорів (Угода про позику, Договір) належить до операцій погашення державного боргу і не відноситься до операцій з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів.

З огляду на те, що Міжнародний банк реконструкції та розвитку не є юридичною особою, яка створена відповідно до законодавства України, не є філією та не має в Україні філій та представництв, утворених відповідно до законодавства іноземної держави, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на те, що правовідносини з виконання умов Договору не стосуються операцій з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів, судом першої інстанції правомірно не враховано доводи відповідача про відсутність в матеріалах справи передбачених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинних документів, оскільки дія цього Закону на спірні відносини не поширюється.

Щодо тверджень апелянта про неможливість застосування Порядку № 174 до спірних правовідносин, оскільки останній регулює лише правовідносини з позиками, наданими у 1993-1998 роках, то судова колегія відзначає наступне.

Відповідно до підпунктів 4 та 6 пункту 2 Порядку № 174 бюджетна позичка/фінансова допомога - сума коштів, надана Мінфіном у 1993-1998 роках позичальнику на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету на умовах угоди про надання бюджетної позички/фінансової допомоги;

- кредит - сума коштів, надана боржнику за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, на умовах кредитної (субкредитної) угоди.

Відповідно до пункту 18.1 статті XVIII Договору Субпозичальник несе відповідальність перед Субкредитором за несвоєчасне повернення, неналежне обслуговування Субкредиту та сплату інших платежів за цим Договором, всім належним йому майном, майновими правами та коштами, на які може бути звернено стягнення, а також за нецільове використання коштів Субкредиту.

Пунктом 9 статті 17 Бюджетного кодексу України передбачено, що прострочена заборгованість суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб`єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб`єкта господарювання.

Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) не поширюється.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 № 174 затверджено Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості (далі Порядок № 174).

Як вже було відзначено вище, цей Порядок регламентує дії органів виконавчої влади та банків-агентів, які від імені або за дорученням центральних органів виконавчої влади надали суб`єктам господарювання кредити, залучені державою або під державні гарантії, а також дії Мінфіну, який надав бюджетні позички / фінансову допомогу у 1993 - 1998 роках, та які здійснюють їх обслуговування і ведуть облік заборгованості за ними з метою забезпечення реалізації права вимоги погашення простроченої заборгованості перед державою за такими кредитами, бюджетними позичками / фінансовою допомогою.

Також, Порядок встановлює механізм нарахування пені Мінфіном на суми простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та територіальними органами Державної казначейської служби на суми простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Мінфіном у 1993 - 1998 роках.

Згідно з підпунктами 3, 10 пункту 1 Порядку № 174 боржник - суб`єкт господарювання, який отримав кредит, залучений державою або під державні гарантії, бюджетну позичку / фінансову допомогу на умовах, визначених кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички / фінансової допомоги, та не забезпечив своєчасне і повне виконання своїх зобов`язань за такою угодою.

Прострочена заборгованість за кредитом заборгованість боржника перед державою за кредитом (у тому числі за основним боргом, відсотками платою за надання державних гарантій, кредитів тощо), не погашена у строк, визначений кредитною (субкредитною) угодою.

Облік заборгованості, в тому числі простроченої, за кредитами ведеться Мінфіном та банком-агентом у валюті кредиту, в якій вони надані (пункт 3 Порядку№ 174).

Пунктом 4 Порядку № 174 передбачено, що кошти в національній валюті, що надходять в рахунок погашення заборгованості, в тому числі простроченої, за кредитами та нарахованої на її суму пені зараховуються на окремий рахунок, відкритий у Державній казначейській службі.

Державна казначейська служба надсилає Мінфіну не пізніше 11 години робочого дня, що настає після надходження коштів, виписку з окремого рахунка та/або повідомлення про надходження коштів в іноземній валюті.

Мінфін повідомляє Державній казначейській службі не пізніше 16 години робочого дня, що настає після надходження коштів, про черговість зарахування коштів до державного бюджету в розрізі кодів бюджетної класифікації.

Державна казначейська служба на підставі інформації, що подана Мінфіном, здійснює зарахування коштів до державного бюджету на рахунки, відкриті в Державній казначейській службі, в розрізі кодів бюджетної класифікації, боржників та угод. Датою надходження коштів до державного бюджету в рахунок погашення заборгованості за кредитами та нарахованої на її суму пені є дата зарахування коштів на окремий рахунок, відкритий в Державній казначейській службі, або на валютні рахунки, відкриті в обслуговуючих банках.

Перерахунок в іноземну валюту кредиту коштів, що надходять у національній валюті в рахунок погашення заборгованості за кредитом, здійснюється за офіційним курсом Національного банку на дату зарахування коштів на окремий рахунок, відкритий в Державній казначейській службі.

Державна казначейська служба на підставі зазначеної в пунктах 4 і 8 Порядку №174 інформації, що подана Мінфіном, відображає зміни заборгованості за кредитами в обліку виконання державного бюджету та протягом тижня після надходження інформації, зазначеної в пункті 8 цього Порядку, інформує територіальні органи Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника про розмір простроченої заборгованості за кредитами та нарахованої на її суму пені.

З метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за кредитами та суму нарахованої на неї пені.

Як було встановлено в ході розгляду справи, кошти надані відповідачу, апелянту у справі, згідно з Договором є частиною рекредитованих коштів позики Міжнародного банку реконструкції та розвитку, наданих Україні відповідно до Угоди про "Підвищення енергоефективності в секторі централізованого теплопостачання України" від 26.05.2014 № № 8387-UA, тобто є коштами, залученими державою в іноземного кредитора, на умовах Договору, та не є коштами кредиту з державного бюджету.

Відтак, ототожнення апелянтом понять бюджетна позичка, яка надається з державного бюджету, і позика, залучена державою у міжнародної фінансової установи, та твердження про те, що Порядок до спірних правовідносин застосовуватись не може, є необґрунтованим і безпідставним.

Отже, судова колегія повністю погоджується з позицією суду першої інстанції про доцільність застосування до правовідносин, що є предметом розгляду в межах даної справи, положень Порядку № 174.

Щодо доводів апелянта про відсутність в матеріалах справи передбачених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинних документів, що не відповідає правовій позиції Верховного Суду у справах № 320/1974/19, №826/8966/14 та № 560/2102/20, судова колегія відзначає наступне.

Верховним Судом у справах № 320/1974/19 та № 826/8966/14 законно та обґрунтовано застосовано норми статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки позови у цих справах подавалися до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України та стосувалися операцій з виконання державного бюджету, а саме кредитування бюджету - операцій з надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок чого виникають зобов`язання перед бюджетом (надання кредитів з бюджету), та операцій з повернення таких коштів до бюджету (повернення кредитів до бюджету), що відповідає положенням статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Проте, зазначені висновки Верховного Суду у справах № 320/1974/19 та №826/8966/14 не підлягають врахуванню під час розгляду даної справи, оскільки правовідносини, які розглядалися у цих справах не є подібними правовідносинам, які є предметом розгляду у справі № 560/2102/20.

Зокрема, правовідносини у справах № 320/1974/19 та № 826/8966/14 стосуються повернення коштів, наданих з державного бюджету (бюджетна позичка), на яких поширюється дія Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в той час, як у даній справі правовідносини стосуються повернення коштів кредиту, залученого державою у міжнародної фінансової установи (МБРР), на які дія Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не поширюється.

Щодо доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції положень пункту 5.11 статті V Договору, яке узгоджується з положенням підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті ІХ Договору, судова колегія відзначає наступне.

Так, пунктом 5.11 статті V Договору визначено черговість погашення зобов`язань за Договором.

На переконання апелянта, всі надходження відповідно до цих положень мали бути розподілені у встановленій Договором черговості, незалежно від дати сплати окремих платежів, а тому суд першої інстанції безпідставно не врахував тих обставин, що документи, а саме надані відповідачем копії платіжних документів, які засвідчують часткове погашення заборгованості за Договором, що стосуються періодів, які виходять за межі спірного, можуть мати значення для визначення фактичного залишку заборгованості, оскільки вони впливають на розподіл сум на погашення відсотків, основного боргу та інших платежів згідно з Договором, що в свою чергу призвело до неповного встановлення фактичних даних щодо залишку заборгованості та обґрунтованості заявленої до стягнення суми.

Судова колегія відхиляє зазначені твердження апелянта, як такі, що є хибними та необґрунтованими з наступних підстав.

Порядок погашення та обслуговування Субкредиту визначено статтею V Договору.

Відповідно до змісту вказаної статті V Договору Субпозичальник погашає основну суму Субкредиту відповідно до графіка погашення, що міститься у Додатку № 1 до цього Договору. У разі зміни графіка погашення позики, викладеного у Додатку 3 Угоди про позику, відповідні зміни вносяться до графіка погашення Субкредиту, що оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

Субпозичальник сплачує Субкредитору з коштів Субкредиту початкову разову комісію. Початкова разова комісія, яка визначена в п.2.1 цього Договору є використаною сумою Субкредиту з дати її списання Банком, про що Субкредитор зобов`язаний повідомити Субпозичальника відповідним листом. З дати її списання Банком Субкредитор нараховує Субпозичальнику відсотки на вибрану та непогашену суму Субкредиту.

Субпозичальник сплачує Субкредитору відсотки на вибрану та непогашену суму Субкредиту за ставкою, що дорівнює відсотковій ставці, яку сплачує Субкредитор Банку відповідно до розділу 2.04 Угоди про позику у відповідному періоді нарахування відсотків. Про зміну відсоткової ставки Субкредитор інформує Субпозичальника у строки, необхідні для належного виконання останнім своїх зобов`язань за цим Договором, але в будь-якому разі не раніше отримання відповідної інформації від Банку.

Субпозичальник сплачує Субкредитору маржу в розмірі 0,01% річних від вибраної та непогашеної суми Субкредиту.

Відсотки, маржа нараховуються з розрахунку календарного фінансового року (360 днів) та на основі фактичної кількості днів у відповідному періоді нарахування відсотків.

Сплату відсотків та маржі Субпозичальник здійснює двічі на рік, а саме 15 червня та 15 грудня кожного року.

Погашення, обслуговування Субкредиту та сплата будь-яких платежів за цим Договором здійснюється шляхом перерахування Субпозичальником гривневого еквіваленту відповідної суми у валюті Позики (за офіційним курсом НБУ на день перерахування коштів) на вказаний Субкредитором рахунок.

Субкредитор офіційно повідомляє Субпозичальнику реквізити рахунку, на який Субпозичальник зможе здійснювати платежі за цим Договором.

Суми грошових коштів, які сплачуються Субпозичальником Субкредитору відповідно до умов цього Договору та фактично надійшли, спрямовуються на погашення зобов`язань в такій черговості: погашення відсотків за користування коштами Субкредиту, маржі, неустойки, основної суми Субкредиту, інших належних до сплати сум.

В свою чергу, пунктом 4 Порядку № 174 передбачено, що Державна казначейська служба на підставі інформації, що подана Мінфіном, здійснює зарахування коштів до державного бюджету на рахунки, відкриті в Державній казначейській службі, в розрізі кодів бюджетної класифікації, боржників та угод. Датою надходження коштів до державного бюджету в рахунок погашення заборгованості за кредитами та нарахованої на її суму пені є дата зарахування коштів на окремий рахунок, відкритий в Державній казначейській службі.

Відтак, з аналізу зазначених положень статті V Договору та Порядку № 174 вбачається, що погашення, обслуговування Субкредиту та сплата будь-яких платежів за Договором здійснюється шляхом перерахування Субпозичальником гривневого еквіваленту відповідної суми у валюті Позики (за офіційним курсом НБУ на день перерахування коштів) на вказаний Субкредитором рахунок, тобто на дату зарахування коштів на окремий рахунок, відкритий в Державній казначейській службі.

Крім того, згідно з зазначеними положеннями статті V Договору Субпозичальник погашає основну суму Субкредиту, відсотків та маржі відповідно до графіка погашення 15 червня та 15 грудня кожного року.

Судова колегія звертає увагу на те, що Субпозичальник сплачує Субкредитору відсотки та маржу, які нараховуються на вибрану та непогашену суму Субкредиту.

Тобто, з дати перерахування відповідачем певної суми коштів на окремий рахунок, відкритий в Державній казначейській службі, в рахунок часткового погашення основної суми Субкредиту, зменшується сума заборгованості за відсотками та маржею, оскільки їх нарахування здійснюється лише на вибрану та непогашену суму Субкредиту.

Таким чином, доводи апелянта про те, що всі надходження від сплати заборгованості за Договором мали бути розподілені у встановленій Договором черговості, незалежно від дати сплати окремих платежів є необґрунтованими та правомірно відхилені судом першої інстанції.

В свою чергу, як було встановлено судом першої інстанції, Мінфін (Субкредитор) на виконання вимог пункту 5.8 Договору листом від 29.05.2019 № 19040-10-10/14042 повідомив відповідачу (Субпозичальнику) реквізити рахунків, на які Субпозичальник зможе здійснювати платежі за Договором, відповідно до черговості, встановленої пунктом 5.11 Договору.

Отже, судом першої інстанції при встановленні обставин справи вірно не взято до уваги надані Відповідачем копії платіжних доручень та інструкцій, які засвідчують часткове погашення ним заборгованості за Договором поза межами спірного періоду, оскільки такі докази не є належними і не стосуються спірного періоду і предмету доказування.

Щодо доводів апелянта про доцільність призначення судової економічної експертизи, судова колегія відзначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 102 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

- для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

- жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.

Відповідно до ч. 1 ст. 103 КАС України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій (яким) доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем долучено до матеріалів справи розрахунок заборгованості відповідача із зазначенням відсоткових ставок, періоду та розміру нарахування відсотків, маржі та основного боргу за Договором.

Також у матеріалах справи наявні докази часткового погашення відповідачем заборгованості за Договором (платіжне доручення від 13.06.2019).

Вказані докази були належним чином досліджені судом першої інстанції та визнанні такими, що є допустимими, достовірними, достатніми та відповідають умовам Договору.

До того ж, ст. 108 КАС України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 910/11002/21, призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Аналогічні висновки Верховного Суду містяться у постановах від 16.12.2020 року у справі № 916/2740/19, від 06.06.2022 року у справі № 924/898/21, від 02.11.2022 року у справі № 915/442/21.

До того ж, судова колегія наголошує, що питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Посилання апелянта на те, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання є безпідставним, оскільки заборгованість визначається умовами Договору, Угоди про позику та вимогами законодавства, а не висновком експертизи, який оцінюється нарівні з іншими доказами та не має для суду наперед встановленого значення.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 401/9687/12.

До того ж, судова колегія враховує, що ухвалою суду першої інстанції від 02.11.2021 року у даній справі вже призначалася судово-економічна експертиза, проведення якої доручалося Харківському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. Проте, 08.08.2023 від зазначеної експертної установи надійшло до суду повідомлення № 19/121/8-30070-2023 про неможливість проведення експертизи через недостатність доказів, які в подальшому на відповідну вимогу надійшли на адресу суду і яким суд надав належну оцінку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовуються висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які досліджувались судом першої інстанції. В апеляційній скарзі скаржником не наведено обставин, які б свідчили про неповне дослідження судом першої інстанції всіх обставин у справі в призмі наданих сторонами доказів.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.