Рішення

від 25.03.2025 по справі 925/62/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2025 року Черкаси справа №925/62/25

Господарський суд Черкаської області у складі судді Кучеренко О.І. із секретарем судового засідання Лисенко О.С., розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду

заяву Маньківської селищної ради про ухвалення додаткового рішення у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Монополіум Фінанс» (провулок Лабораторний, 1, кімната 255, місто Київ, 01133, ідентифікаційний код 39785812)

до Маньківської селищної ради (вулиця Шевченка, 9, селище міського типу Маньківка, Уманський район Черкаська область, 20101, ідентифікаційний код 25659958)

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

за участю представника позивача Мастюгін Д.І., адвокат (приймає участь у режимі відеоконференції),

21.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Монополіум Фінанс» звернулося у Господарський суд Черкаської області із позовом до Маньківської селищної ради, у якому просить суд: визнати незаконним та скасувати рішення Маньківської селищної ради №27-114/VII від 20.04.2023 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу (об`єднання земельної ділянки площею 2,8559 га кадастровий номер 7123155100:01:003:0128 на дві окремі земельні ділянки: площею 1,2600 га та 1,5959 га, яка розташована по вулиці Патона, 4, селище міського типу Маньківка, Уманський район, Черкаська область та зобов`язати Маньківську селищну раду на найближчій після набрання законної сили цим рішенням сесії розглянути питання про укладання із Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Монополіум Фінанс» договору оренди земельної ділянки площею 2,8559 га кадастровий номер 7123155100:01:003:0128, яка розташована по вулиці Патона, 4, селище міського типу Маньківка, Уманський район, Черкаська область. У позовній заяві позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.03.2025 було задоволено заяву позивача від 03.03.2025 та залишено позов без розгляду.

11.03.2025 до суду надійшла заява представника Маньківської селищної ради про ухвалення додаткового рішення, у якій представник заявника просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15844,15 грн. Заява мотивована тим, що на виконання умов договору про надання правової допомоги №07/25 від 28.01.2025, відповідач та адвокат Заболотній В.М. підписали акт виконаних робіт від 12.02.2025, згідно з яким погоджена сума наданих послуг складає 15844,15 грн. Беручи до уваги обставини справи, на думку відповідача, подаючи позовну заяву, позивач обрав неналежний спосіб захисту та не дослідив належним чином обставини, які входять у предмет доказування, при чому маючи на це відповідні можливості, розуміючи необґрунтованість позовної заяви, подав заяву про залишення позову без розгляду.

20.03.2025 від позивача до суду надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій позивач вважає вимоги відповідача такими, що не підлягають до задоволення. Заперечення мотивовані тим, що відповідач не був позбавлений можливості заявити вимогу про стягнення судових витрат у письмовій формі у відзиві на позов, який був поданий 01.02.2025 та під час підготовчого засідання, яке відбулось 11.02.2025. На думку позивача, факт відсутності заяви відповідача про термін подання доказів понесення судових витрат є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні. У момент підготовки позовної заяви, у позивача був відсутній доступ до Державного реєстру речових прав, тому позивач не отримав офіційну інформацію про припинення існування об`єкту речових прав спірної земельної ділянки та не отримав платний витяг щодо земельної ділянки з Державного земельного кадастру, оскільки на той час відповідні ресурсі не працювали у зв`язку із хакерською атакою. Водночас, в публічній карті Державного земельного кадастру була наявна інформація про існування спірної земельної ділянки та були відсутні відомості про її поділ. До подачі позову, відповідач не інформував позивача про поділ спірної земельної ділянки, не надсилав договір оренди новоствореної земельної ділянки. Отже, дії позивача не є необґрунтованими у розумінні частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, що свідчить про відсутність права відповідача на заявлення судових витрат.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, у заяві про ухвалення додаткового рішення просив суд проводити її розгляд без участі представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти покладення на позивача витрат відповідача.

Відповідно до положень частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення у тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, які пов`язані з розглядом справи. До витрат, які пов`язані з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України)

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу (частина 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України).

Системний аналіз норм процесуального законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11.05.2023 у справі №921/811/21)

Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача у контексті застосування частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, однак очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав. Близька за змістом послідовна та стала правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2021 у справі №910/13025/19, від 02.09.2021 у справі №922/2568/20, від 23.12.2021 у справі №910/16777/20 та від 26.05.2022 у справі №905/460/21.

У постанові від 21.11.2018 у справі №820/4347/17 Верховний Суд вказав на те, що під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження, тощо. При цьому відповідач у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача.

Отже, частина 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, звертаючись з відповідною заявою чи клопотанням про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача, відповідачу необхідно зазначати у заяві та доводити відповідними доказами, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача тощо. У поданому клопотанні про розподіл судових витрат, представником відповідача зазначено про понесення відповідачем витрат на правову допомогу у сумі 15844,15 грн, проте жодних обґрунтувань вчинення позивачем необґрунтованих дій, які призвели до понесення витрат, пов`язаних з розглядом справи, це клопотання взагалі не містить.

Суд зазначає, що саме лише подання позову не може свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення ним завідомо необґрунтованого позову, оскільки судом під час відкриття провадження у справі №925/62/25 досліджувалося питання про дотримання позивачем вимог Господарського процесуального кодексу України в частині форми та змісту позовної заяви, а також підсудності такого позову.

Суд вважає за необхідне зазначити, що поняття «необґрунтована дія позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов». Адже, законодавець свідомо визначив, як підставу для компенсації відповідних витрат саме дію позивача, яка є необґрунтованою, а не заяву по суті спору - позов.

Суд також звертає увагу, що звернення позивача до суду за захистом порушеного права не може свідчити і про зловживання процесуальними правами, оскільки доступ до суду є правом особи, гарантованим державою. Суд при відкритті провадження у справі не встановив ознак, визначених статтею 43 Господарського процесуального кодексу України у діях позивача.

Судом також враховується той факт, що звертаючись з позовом у цій справі позивачем було визначено дві позовні вимоги, які стосувалися прав позивача щодо земельної ділянки площею 2,8559 га кадастровий номер 7123155100:01:003:0128, на якій розташоване майно позивача. У процесі проведення підготовчого засідання у відзиві на позовну заяву відповідачем у відзиві було повідомлено, що спірна ділянка на час розгляду справи поділена на дві земельні ділянки. Позивач не був обізнаний з цією інформацією, оскільки у цей період відбувся збій у роботі державних реєстрів, у тому числі і Державного реєстру речових прав, тому попросив відкласти підготовче засідання для відповідного реагування.

Надалі позов залишений судом без розгляду до розгляду справи по суті на підставі заяви позивача. Його право на вчинення такої процесуальної дії прямо закріплено у Господарському процесуальному кодексу України, а тому реалізація цього права не може вважатися необґрунтованою дією позивача.

Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі №910/5911/22 вказав на те, що залишення позову без розгляду за заявою позивача є практична реалізація принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спорту на власний розсуд.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про ухвалення додаткового рішення не містить доводів і доказів необґрунтованості дій позивача у розумінні частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, а тому у суду відсутні підстави для компенсації витрат відповідача, які пов`язані з розглядом справи за рахунок позивача, у зв`язку із залишенням позову без розгляду.

Керуючись статтями 126, 129, 130, 236-241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Відмовити Маньківській селищній раді у покладенні судових витрат відповідача на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Монополіум Фінанс».

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано; у разі подання апеляційної скарги додаткове рішення набирає законної сили після прийняття судового рішення судом апеляційної інстанції. Додаткове рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його ухвалення до Північного апеляційного господарського суду.

Повне додаткове рішення складено 27.03.2025.

Суддя О.І.Кучеренко