Постанова від 25.03.2025 по справі 2-32/11

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1304/25 Справа № 2-32/11 Суддя у 1-й інстанції - Говоруха В. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Кругман А.М.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпрі апеляційнускаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Пека З.О. на рішення Петриківського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від 12серпня2024року уцивільній справіза позовом Регіональноговідділення Фондудержавного майнаУкраїни поДніпропетровській,Запорізькій,Кіровоградській областяхдо ОСОБА_2 ,Дніпровської районноїдержавної адміністраціїДніпропетровської області, ОСОБА_1 ,приватного нотаріусаКам`янськогоміського нотаріальногоокругу Дніпропетровськоїобласті ПанкоГанни Вікторівни, ОСОБА_3 провизнання прававласності тавитребування майназ незаконноговолодіння,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету спору приватнийнотаріус Дніпровськогорайонного нотаріальногоокругу Дніпропетровськоїобласті ЛимарЄгор Володимирович, та запозовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ,Дніпровської районноїдержавної адміністраціїДніпропетровської області, ОСОБА_1 ,приватного нотаріусаКам`янськогоміського нотаріальногоокругу Дніпропетровськоїобласті ПанкоГанни Вікторівни, ОСОБА_3 провизнання прававласності,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету спору приватнийнотаріус Дніпровськогорайонного нотаріальногоокругу Дніпропетровськоїобласті ЛимарЄгор Володимирович,-

В С Т А Н О В И В:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях звернулося з позовом про визнання права власності за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях на базу відпочинку „Ремонтник, яка розташована за адресою: с. Курилівка, Петриківського району, Дніпропетровської області.

-витребування у ОСОБА_1 з незаконного володіння на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях на базу відпочинку „Ремонтник, яка розташована за адресою: с. Курилівка, Петриківського району, Дніпропетровської області.

Обґрунтовуючи свої вимоги представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях зазначив, що наказом Регіонального відділення від 29.11.1995 року № 12/112-АО було створено відкрите акціонерне товариство „Дніпрохімремонт шляхом перетворення державного підприємства у ВАТ.

Відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Державного підприємства „Дніпрохімремонт, затвердженого розпорядженням Регіонального відділення від 23.11.1995 року № 12/370-РСИ, вилучено вартість майна, всього на суму 496 млн. крб., в тому числі відносно якого встановлені пільги на суму 496 млн. крб.

Згідно з Довідкою по базі відпочинку „ ІНФОРМАЦІЯ_1 на 01.10.1995 року із залишковою вартістю об`єктів на суму 495713524 крб. база відпочинку „Ремонтник складалась з будинків цегляних однокімнатних (11 шт.) залишковою вартістю - 221289000 крб.; каркасних будівель (9 шт.) - 8649124 крб.; будинків цегляних двокімнатних (2 шт.) залишковою вартістю - 88464900 крб.; сторожки шлакоблочної - 31776100 крб.; кухні літньої 64549200 крб.; складу-більярдної - 80394900 крб.; туалету та складу господарського - залишкова вартість яких не визначена; товарно-матеріальні цінності загальною вартістю 590300 крб. Вартість бази відпочинку „Ремонтник з товарно-матеріальними цінностями на 01.10.1995 року складала 495713524 крб. (Указом Президента України від 25.08.96 №762/96 „Про грошову реформу в Україні було врегульовано порядок обміну українського карбованця на гривні за курсом 100000 крб. за 1 грн.)

Розділом 3 „Характеристика статутного фонду акціонерного товариства Плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства „Дніпрохімремонт, затвердженого наказом Регіонального відділення від 30.11.1995 №12/83-ПРА, встановлено, що база відпочинку „Ремонтник, вартістю 495,7 млн. карб. пiдлягaлa безкоштовній передачі Товариству покупців членів трудового колективу згідно зі статтею 24 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств.

Безоплатна передача, яка визначена статтею 24 Закону України „Про приватизацію державного майна, не є відчуженням зазначеного майна, а є підставою для передачі об`єктів соціально-побутового призначення в безоплатне користування.

Отже, базу відпочинку „ ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Державного підприємства „Дніпрохімремонт було вилучено з загальної вартості ЦМК, залишено на балансовому обліку, як державне майно, згідно Положення „Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майне України та Міністерства економіки України № 908/68 від 19.05.1999, та в подальшому безкоштовно передавалось Товариству покупців - членам трудового колективу ВАТ „Дніпрохімремонт до прийняття органом приватизації управлінського рішення щодо вищезазначеного об`єкту.

Законом України „Про Фонд державного майна України, Положенням Про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, Регіональне відділення забезпечує функції з управління державним майном, яке в процесі приватизації не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, але знаходиться на їх балансі. Таким чином, вищенаведені положення законодавства прямо визначають Регіональне відділення, як уповноважений орган управління спірним державним майном, бази відпочинку „Ремонтник у с. Курилівка, Петриківського району, Дніпропетровської області.

Як встановлено ухвалою від 23.07.2009 року господарського суду Дніпропетровської області при розгляді справи № Б15/40/51/05 ліквідатором боржника в ході проведення ліквідаційної процедури ВАТ „Дніпрохімремонт були виявлені об`єкти майна, які знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, Петриківський район, с. Курилівка, проведено їх експертну грошову оцінку згідно із звітом ТОВ Розрахункова палата біржових операцій від 11.01.2008 року, затверджену протоколом зборів кредиторів ВАТ „Дніпрохімремонт від 12.03.2008 року.

Ліквідатором боржника, в порушення частини першої статті 26 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (в редакції станом на 01.01.2008 року) було укладено угоду від імені боржника з третьою особою на державне майно, яке під час приватизації вилучалося із статутного фонду ВАТ „Дніпрохімремонт, а тому договір купівлі - продажу №008/04 від 15.04.2008 є недійсним.

Згідно з Інформаціє з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 22.06.2023 року право власності на базу відпочинку «Ремонтник» зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.2023 року №824, зареєстрованим приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Є.В..

Посилаючись на положення вимог ст. ст. 330, 388, 1212 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбано у особи, яка не мала права його відчужувати поза межами волі власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребувано.

Будучи залученим за ухвалою суду від 22.10.2020 року в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 за позовом від 28.03.2019 року просив визнати позбавлення його без судового рішення права на користування однокімнатний будиночок інв. № 3483, який входив до бази відпочинку ВАТ «Дніпрохімремонт», що розташована за адресою: с.Курилівка Петриківського району Дніпропетровської області, яким він користувався більше 15 років на підставі договору купівлі-продажу №18 від 29.11.2001, та майном, що знаходиться в будиночках незаконним;

- визнати договір купівлі-продажу №18 від 29.11.2001 року, який укладено ОСОБА_4 та ВАТ «Дніпрохімремонт», відповідно до якого придбано цегляний однокімнатний будиночок інв. № 3483, що знаходиться на базі відпочинку ВАТ «Дніпрохімремонт» та розташована за адресою: с.Курилівка Петриківського району Дніпропетровської області дійсним.

- визнати право власності на однокімнатний кам`яний будинок інв. № 3483, який находиться на базі відпочинку ВАТ «Дніпрохімремонт» за межам населеного пункту с.Курилівка Петриківського району Дніпропетровської області і був проданий відповідно договору купівлі-продажу №18 від 29.11.2001 року за 250 грн. ОСОБА_4 і яким він користується більше 15 років за ОСОБА_4 .

Свої вимоги ОСОБА_4 мотивував тим, що він також має право на спірне майно, оскільки в законний спосіб за відплатним договором купівлі-продажу №18 від 29.11.2001року, який укладено між ним та ВАТ «Дніпрохімремонт», він придбав цегляний однокімнатний будиночок інв. № 3483, який входить до туристичного комплексу Туристичної бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташована за адресою: с.Курилівка Петриківського району Дніпропетровської області.

Крім того, він відкрито та добросовісно користується цим будиночком більше 15 років, тому має право на визнання право власності на це нерухоме майно як на підставі договору купівлі-продажу так і за давністю користування.

Своє право на визнання за ним права власності на об`єкт нерухомого майна обґрунтовує тим, що: наказом №12\112-АО від 29 листопада 1995 роки, який видано Регіональним відділенням Фонду держмайна України (органом уповноваженим управляти державним майном) розпочата приватизація державного підприємства. «Дніпрохімремонт» та перетворення його у відкрите акціонерне товариства «Дніпрохімремонт».

Туристична база «Ремонтник» внесена до передаточних відомостей об`єкту, що приватизується і на законних підставах увійшло до статутного фонду підприємства.

Наказом від 07.05.1999 року №12\33-ЗВІІ завершена приватизація ВАТ «Дніпрохімремонт». Визначено, що ВАТ «Дніпрохімремонт» є правонаступником підприємства, що приватизується та зазначено, що частка державної власності в статутному фонді відкритого акціонерного товариства «Дніпрохімремонт» оплаченою.

Відповідно до витягу із Статуту відкритого акціонерного товариства «Дніпрохімремонт» який затверджено зборами акціонерного відкритого акціонерного товариства «Дніпрохімремонт» протокол № 1 від 16 січні 1998 року в розділі 4 зазначено, що засновником Товариства є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області. Як засновник та представник власника тобто держави приймав участь у загальних зборах від 16 січня 1998 року. На цих зборах одним із засобів стабілізації господарська - фінансової діяльності зазначено продаж ти базу відпочинку. Є відповідно докази - протокол №1 загальних зборів акціонерного товариства ВАТ «Дніпрохімремонт» від 16 січня 1998 року. Цей протокол є невід`ємною частиною установчих документів.

Тобто, продаж нерухомого майна - Туристичної бази «Ремонтник» - відбувалася як один із засобів стабілізації господарсько -фінансової діяльності підприємства за згодою акціонерів,підприємства, представника засновника Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, тобто, власників цього майна. Є всі підстави для ствердження, що відчуження нерухомого майна відповідає справжній волі юридичної особи та власника майна.

В той же час при продажі цього майна договір купівля - продажі не було засвідчено, оскільки діяло законодавство яке не передбачало реєстрації право власності у державному реєстрі на об`єкт нерухомого майна яке перебуває на балансі підприємства як окремий об`єкт. Посилаючись на положення ст.182, 220 та ч.4 ст.334 ЦК зазначає, що є об`єктивні підстави для визнання договору-купівлі продажу дійсним у судову провадженні і визнати право власності за ОСОБА_6 на нерухоме майно на підставі договору купівля-продажу №18 від 29 11.2001 року.

Окрім того, ОСОБА_7 відкрито та добросовісно користується цим об`єктом нерухомого майна більше 15 років. Відповідно до ст. 344 ЦК України має право і на визнання за ним право власності на цю споруду і у зв`язку з давністю користування.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 12серпня2024 року позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях до ОСОБА_2 , Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Панко Ганни Вікторівни, ОСОБА_3 про визнання права власності та витребування майна з незаконного володіння, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгор Володимирович, задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_1 з незаконного володіння на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях базу відпочинку ремонтник, яка розташована за адресою: с. Курилівка, Петриківського (Дніпровського) району, Дніпропетровської області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях судові витрати, які складаються з витрат понесених на сплату судового збору у розмірі 2684 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Панко Ганни Вікторівни, ОСОБА_3 про визнання права власності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгор Володимирович відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає, що судом першої інстанції не встановлено чи є приватною власністю та придбано у передбаченому законом порядку базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_1 .. В договорі купівлі-продажу як і в реєстрі речових прав відсутня інформація як об`єкт нерухомості база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

З відповіді ліквідатору від 28.02.2008 року вбачається, що станом на 06.02.2008 року у власності ВАТ «Дніпрохімремонт» частка державного майна відсутня. Саме відомості, отримані ліквідатором від регіонального відділення Фонду держмайна України від 28.02.2008 року стали підставою подальшого відчуження бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » .

Визнаючи договір купівлі-продажу від 15.04.2008 року недійсним,суд першої інстанції послався на висновки Дніпровського апеляційного господарського суду щодо незаконних дій ліквідатора ОСОБА_8 .. Проте судом не прийнято до уваги, що постанова Дніпровського апеляційного господарського суду була змінена Вищим Господарським судом України і в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним передана до суду першої інстанції на новий розгляд.

Судом першої інстанції не враховано, що судами різних юрисдикцій було визнано договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості від 15.04.2008 року №008/04 дійсним та визнано право власності за ОСОБА_2 .. Балансоутримувачем ВАТ«Дніпрохімремонт», якому власник передав майно, а саме Регіональне відділення Фонду державного майна за власною волею дав згоду на відчуження майна іншим особам. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судове засідання з`явились представник ОСОБА_1 -адвокат Пека З.О., представник Дніпровської районноїдержавної адміністраціїДніпропетровської області Мережко К.О..Інші

учасники про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що свідчить

довідка про отримання повістки в електронному суді, повідомлення на сайті Судова влада України, конверти з повістками повернулися із відміткою Укрпошти « адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до пунктів 3,4 частини 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно дочастин 1,2статті 367ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Регіонального відділення від 29.11.1995 року № 12/112-АО створено відкрите акціонерне товариство „Дніпрохімремонт шляхом перетворення державного підприємства у ВАТ.

На підставі наказу Регіонального відділення від 22.06.1995 року № 12/68-РП надано дозвіл на приватизацію об`єктів, що перебувають в державній власності, зокрема, підприємства «Дніпрохімремонт».

Відповідно до Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Державного підприємства „Дніпрохімремонт, затвердженого розпорядженням Регіонального відділення від 23.11.1995 року № 12/370-РСИ, вилучено вартість майна, всього на суму 496 млн. крб., в тому числі відносно якого встановлені пільги на суму 496 млн. крб.

Згідно з Довідкою по базі відпочинку „ ІНФОРМАЦІЯ_1 на 01.10.1995 року із залишковою вартістю об`єктів на суму 495713524 крб. база відпочинку „Ремонтник складалась з Будинків цегляних однокімнатних (11 шт.) залишковою вартістю - 221289000 крб.; Каркасних будівель (9 шт.) - 8649124 крб.; Будинків цегляних двокімнатних (2 шт.) залишковою вартістю - 88464900 крб.; Сторожки шлакоблочної - 31776100 крб.; Кухні літньої 64549200 крб.; Складу-більярдної - 80394900 крб.; туалету та складу господарського -залишкова вартість яких не визначена; товарно-матеріальні цінності загальною вартістю 590300 крб. Вартість бази відпочинку „Ремонтник з товарно-матеріальними цінностями на 01.10.1995 року складала 495713524 крб. (Указом Президента України від 25.08.96 № 762/96 „Про грошову реформу в Україні було врегульовано порядок обміну українського карбованця на гривні за курсом 100000 крб. за 1 грн.) Розділом 3 „Характеристика статутного фонду акціонерного товариства Плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства „Дніпрохімремонт, затвердженого наказом Регіонального відділення від 30.11.1995 року № 12/83-ПРА, встановлено, що база відпочинку „Ремонтник, вартістю 495,7 млн. карб. пiдлягaлa безкоштовній передачі Товариству покупців членів трудового колективу згідно зі статтею 24 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств.

Відповідно до наказу Регіонального відділення від 07.05.1999 року № 12/33-ЗВП завершено приватизацію відкритого акціонерного товариства «Дніпрохімремонт». При цьому, в переліках нерухомого майна, що передається у приватну власність ВАТ «Дніпрохімремонт» від 07.09.2000 року і 07.08.2001 року база відпочинку „Ремонтник відсутня.

Відповідно до фотокопії виписки з протоколу № 7 загальних зборів акціонерів ВАТ «Дніпрохімремонт» від 07.08.2001 року, квитанції прибуткового касового ордеру № 04 від 07.08.2001 року та наказу № 73 від 07.08.2001року, ОСОБА_5 придбав у ВАТ "Дніпрохімремонт" однокімнатний цегляний будинок інвентаризаційний номер № 3487, який розташований на території бази відпочинку, а наказом ВАТ "Дніпрохімремонт" №73 від 07.08.2001 року з балансу підприємства списані один двокімнатний цегляний будинок та 7 однокімнатних будинків.

Згідно до фотокопії договору купівлі продажу № 18 від 29.11.2001року ОСОБА_4

придбав у ВАТ "Дніпрохімремонт" в особі комерційного директора ОСОБА_9 однокімнатний цегляний будинок інв. № 3483. Відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 14 від 29.11.2001року і прибуткового касового ордеру ОСОБА_4 сплачено 250 за однокімнатний цегляний будинок інв. № 3483.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.02.2011 року заяву ОСОБА_10 про визнання неправомірними дій арбітражного керуючого Козаченка В.М. та визнання недійсним договору купівлі-продажу - задоволено частково. Визнано неправомірними дії ліквідатора Козаченко В.М. стосовно формування ліквідаційної маси та продажу майна ВАТ "Дніпрохімремонт" та зобов`язано його здійснити інвентарізацію майна боржника для визначення ліквідаційної маси.

Згідно довідки відділу держкомзему в Петриківському районі від 10.08.2009 року земельна ділянка площею 1,2 га для рекреаційного призначення (база відпочинку) на території Курилівської селищної ради за межами населеного пункту, рахується у користуванні треста «Дніпрохімремонт», згідно рішення Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 26.04.1985 року № 265.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2006 року ВАТ "Дніпрохімремонт" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Котенка О.С..

На підставі протоколу зборів комітету кредиторів ВАТ "Дніпрохімремонт" від 12.03.2008 року ліквідатором боржника на товарній біржі "Український Земельно-Промисловий Інвестиційний ресурс" 09.04.2008 року було проведено торги з реалізації майна ВАТ "Дніпрохімремонт", а саме: дерев`яні споруди загальною кількістю 25 шт. (площа однієї споруди - 14,85 кв.м.), цегляні споруди подвійні загальною кількістю 2 шт. (площа однієї споруди - 61,38 кв.м.), цегляні споруди одинарні загальною кількістю 15 шт. (площа однієї споруди - 28,5 кв.м.), ворота металеві для в`їзду транспорту довжиною 5 м., паркан металевий (для відокремлення земельної ділянки) довжиною 1500 м., яке розташоване за адресою: с. Курилівка, Петриківського району, Дніпропетровська область, із переможцем яких ОСОБА_2 було укладено біржовий договір купівлі - продажу № 008/04 від 15.04.2008р.

Згідно біржового договору (угоди) купівлі-продажу майна від 10.04.2008 року, укладеного на Товарній біржі «Український Земельно-Промисловий Інвестиційний Ресурс» між представником ВАТ «Дніпрохімремонт» - арбітражним керуючим Козаченко В. М. та ОСОБА_2 , як переможцем торгів, ОСОБА_2 придбав у ВАТ «Дніпрохімремонт» нерухоме майно- споруди розташовані на земельній ділянці площею 1,2 га,складної геометричної форми,земельна ділянка має статус рекреаційної зони та знаходиться в постійному користуванні ВАТ «Дніпрохімремонт», адреса об`єкту: с. Курилівка Петриківського р-ну Дніпропетровської області.

В акті прийому-передачі нерухомого майна зазначено, що споруди розташовані на земельній ділянці площею 1,2 га , складної геометричної форми, земельна ділянка має статус рекреаційної зони, та знаходиться в постійному користуванні ВАТ «Дніпрохімремонт". Зведені споруди мають

наступні показники: Дерев`яні споруди загальною кількістю 25 (площа однієї споруди - 14,85 м2), цегляні споруди подвійні загальною кількістю 2 площа однієї споруди - 61,38м2), цегляні споруди одинарні загальною кількістю 15 (площа однієї споруди - 28,5м2), ворота металеві для в`їзду транспорту довжиною 5 м, паркан металевий (для відокремлення земельної ділянки) довжиною 1500 м.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Курилівської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області 07.09.2009 року №144 на підставі заяви ОСОБА_2 присвоєно адресу об`єкту - база відпочинку, відносно до даних чергового плану, яка розташована за адресою: 51840 Україна, Дніпропетровська область, Петриківський район, територія Курилівської селищної ради, турбаза № 2, 6 км мостового переходу Дніпродзержинськ Лівий Берег, залив Кривець.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2013 року ВАТ «Дніпрохімремонт» припинено з 03.12.2013 року.

06.07.2016 року державний реєстратор: Васильківська районна державна адміністрація

Дніпропетровської області на підставі біржового договору купівлі-продажу, серія та номер: 008/04 від 15.04.2008 року вніс запис про державну реєстрацію прав , а саме, право приватної власності на даний об`єкт за ОСОБА_2 .

15 грудня 2016 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частини комплексу будівель турбази ОСОБА_2 продав,а ОСОБА_3 купив комплекс будівель турбази №3 «Лілія», розташованої за адресою: Петриківський район, Курилівська селищна рада, 6 км мостового переходу Дніпродзержинськ Лівий Берег, залив Кривець. Комплекс склаждається з: дерев`яні споруди загальною кількістю 25 (площа однієї споруди - 14,85 м2), цегляні споруди подвійні загальною кількістю 2 площа однієї споруди - 61,38м2), цегляні споруди одинарні загальною кількістю 15 (площа однієї споруди - 28,5м2), ворота металеві довжиною 5 м, паркан металевий довжиною 1500 м.

16.06.2023 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 купив комплекс будівель турбази №3 «Лілія», розташованої за адресою: Петриківський район, Курилівська селищна рада, 6 км мостового переходу Дніпродзержинськ Лівий Берег, залив Кривець, та складається з будівлі, цегляної споруди А, Б, В, Г, Д загальною площею 28,5 кв.м кожна,

Відповіднодо статті24Закону України„Про приватизаціюмайна державнихпідприємств (вредакції,що діялана часвиниклих правовідносинщодо передачіспірного майна) за рішенням державного органу приватизації об`єкти соціально-побутового призначення в разі відмови трудових колективів підприємств, що приватизуються, від приватизації цих об`єктів можуть передаватися у комунальну власність відповідних територіальних громад відповідно до законодавства. У разі неможливості утримання за рахунок коштів місцевого бюджету об`єктів соціально-побутового призначення, створених за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) підприємства, що приватизується, а також за наявності згоди акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації та корпоратизації на базі вказаного підприємства, зазначені об`єкти можуть передаватися у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України у безстрокове безоплатне користування такому товариству за умови їх цільового використання та належного утримання і без права продажу. Подальша приватизація таких об`єктів здійснюється відповідно до закону.

Безоплатна передача, яка визначена статтею 24 Закону України „Про приватизацію державного майна, не є відчуженням зазначеного майна, а є підставою для передачі об`єктів соціально-побутового призначення в безоплатне користування.

За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статуса державної власності. Таким чином спір, як правило, виникає не про визнання права власності, а про те, яке підприємство (організація) має право повного господарського відання (оперативного управління) державним майном. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

За встановлених обставин суд першої інстанції правильно виходив із того, що базу відпочинку „Ремонтник згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Державного підприємства „Дніпрохімремонт було вилучено з загальної вартості ЦМК, залишено на балансовому обліку як державне майно згідно Положення „Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майне України та Міністерства економіки України № 908/68 від 19.05.1999 року, та в подальшому безкоштовно передавалось Товариству покупців - членам трудового колективу ВАТ „Дніпрохімремонт до прийняття органом приватизації управлінського рішення щодо вищезазначеного об`єкту.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що база відпочинку „Ремонтник відносилася до державного майна і в тому числі на час вчинення щодо нього

правочинів як арбітражним керуючим ОСОБА_8 шляхом укладення на Товарній біржі «Український Земельно-Промисловий Інвестиційний Ресурс» договору купівлі-продажу майна від 10.04.2008 року, так і укладення комерційним директором ОСОБА_9 договору купівлі-продажу № 18 від 29.11.2001року. А відтак зазначене майно було передано товариству в користування без правапродажу. І його продаж арбітражним керуючим суперечило положенням діючого законодавства.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина другастатті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього (частина першастатті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно достатті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Відповідно до частини першоїстатті 388 ЦК Україниякщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Правила частини першоїстатті 388 ЦК Українистосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятоїстатті 12 Цивільного кодексу Українидобросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно)».

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Отож,вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку відчужувача. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача відповідно статті 388 ЦК залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.

Стаття 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми. Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК країни ) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або

відповідного правовідношення.

Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача

(чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).

Разом з тим, положеннями зазначеної норми не зазначено наслідки у випадку, якщо за встановлених обставинами справи одночасно встановлено і відсутність волі у власника під час вибуття з його володіння майна і наявність добросовісного оплатного набуття права власності відповідачем-володільцем спірного майна.

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України Конвенція є частиною національного законодавства, відтак принципи, проголошені у Конвенції, підлягають застосуванню національними судами.

Відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди мають застосовувати під час розгляду справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол) та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша танайбільш важливавимога статті1Першого протоколудо Конвенціїполягає утому,що будь-якевтручання державногооргану управо намирне володіннямайном повиннобути законним.Вимога щодозаконності урозумінні Конвенціївимагає дотриманнявідповідних положеньнаціонального законодавствата відповідностіпринципові верховенстваправа,що включаєсвободу відсвавілля.Будь-якевтручання державногооргану управо намирне володіннямайном повиннозабезпечити «справедливийбаланс» міжзагальним інтересомсуспільства тавимогами захистуосновоположних правконкретної особи.Необхідність досягненнятакого балансувідображена вцілому вструктурі статті1Першого протоколу.Необхідного балансуне вдастьсядосягти,якщо навідповідну особубуде покладеноіндивідуальний танадмірний тягар.Іншими словами,має існуватиобґрунтоване пропорційнеспіввідношення міжзасобами,які застосовуються,та метою,яку прагнуть(EASTWESTALLIANCELIMITEDv.UKRAINE,№ 19336/04,§ 166-168,ЄСПЛ,від 23січня 2014року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Також колегія суддів враховує, що критеріями сумісності заходу втручання у право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі обставини:

- чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі. Тобто втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для

заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. Водночас відсутність такого порушення є тоді, коли дотримані всі три критерії.

Отже, повинне існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07)).

У питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, ЄСПЛ визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною першою статті 321 ЦК України, яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

ЦК України одним зі способів захисту порушених прав передбачено віндикацію.

Для застосування положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є визначальним питання добросовісності/недобросовісності набувача, оплатність чи неоплатність набуття добросовісним набувачем такого майна, а також обставини, за яких спірне майно вибуло з володіння первісного власника (за волею чи без волі власника, наприклад, чи в порядку продажу майна у виконавчому провадженні при виконанні судового рішення чи за інших умов), а тому такі обставини підлягають обов`язковому з`ясуванню та перевірці судом для правильного вирішення ним спору.

Крім того, власник, за наявності підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387

і 388 ЦК України, є неефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).

Також критерієм для відмови суду у втручання мирним володінням майном (для відмови суду у задоволенні позову про витребування майна у добросовісного набувача) є суб`єктивний (враховується поведінка позивача щодо вчинених дій з метою повернення спірного майна). Подібний критерій наявний у висновках Європейського суду з прав людини, який зазначає, що втручання у мирне володіння майном потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням

фактичних обставинсправи,оскільки цейсуд рекомендувавоцінювати діїне тількивідповідача,але ісамого скаржника(див.постанови ВерховногоСуду від26.05.2022у справі№5013/458/11,від 13.07.2021у справі№ 1/157-09-5588(916/2070/20),а такожпостанову ВеликоїПалати ВерховногоСуду від04.07.2023у справі№ 233/4365/18(п.46)). Постанова Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 910/5808/20.

Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо ( пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19)

У цьому аспекті, вирішуючи питання про витребування майна, вагомого правового значення набуває обставина щодо того як саме майно вибуло з володіння власника та з приводу добросовісності, насамперед, набувача цього майна, ОСОБА_1 , який придбав майно за договором купівлі-продажу.

Заразом, за обставин встановлених у справі, ніщо не вказує на те, що набувач ОСОБА_1 знав або міг знати про недобросовісну поведінку відчужувача чи попередніх власників, з огляду на що є добросовісним набувачем.

Стаття 330 ЦК України зазначає, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу бази відпочинку „ ІНФОРМАЦІЯ_1 не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача.

Тому задоволеннявіндикаційного позовуі витребуванняспірної нерухомостіу ОСОБА_1 ,як добросовісногонабувача,на користьРегіонального відділенняФонду державногомайна Українипо Дніпропетровській,Запорізькій,Кіровоградській областях,призведе допорушення статті1Першого протоколудо Конвенціїз правлюдини таосновоположних свобод,що узгоджуєтьсяз правовоюпозицією,висловленою Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11.

Втрата добросовісним набувачем свого статусу суперечить ст. 388 ЦК України та призводить до позбавлення його майна, що змушує добросовісного набувача самостійно шукати способи відшкодування своїх втрат. Це, на погляд колегії, є неприпустимим, оскільки покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, про що йдеться, зокрема, в п. 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19.

Відповідно до частин 1 та 2статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 року у справі №925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (пункт 46.1)).

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 набув правовласності на комплекс будівель турбази №3 «Лілія» на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 16.06.2023 року між ним та ОСОБА_3 , який в свою чергу набув право власності на зазначений комплекс на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2016 року.

На момент укладання договору купівлі-продажув реєстрі були відсутні відомості щодо інших власників чи обтяжень. Сторони у справі цю обставину не заперечували.

Суд зазначає, що вказана обставина є визначальною у спірних правовідносинах.

Водночас слід зазначити, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписівстатті 388 ЦК Українислід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першоїстатті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів

набуття,зміни абоприпинення речовихправ нанерухоме майно,обтяжень такихправ шляхомвнесення відповіднихвідомостей доДержавного реєструречових правна нерухомемайно.Отже,добросовісна особа,яка придбаваєнерухоме майноу власністьабо набуваєінше речовеправо нанього,вправі покладатисяна відомостіпро речовіправа іншихосіб нанерухоме майнота їхобтяження (їхнаявність абовідсутність),що містятьсяу Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майно.Тому завідсутності вцьому реєстрівідомостей проправа іншихосіб нанерухоме майноабо їхобтяжень особа,яка добросовіснопокладалася наці відомості,тобто незнала іне малазнати проіснування такихправ чиобтяжень,набуває правона такемайно вільнимвід незареєстрованихправ іншихосіб таобтяжень.В іншомуразі будепорушено європейськістандарти правомірностівручання управо власності.Такі висновкисформульовані упостановах ВеликоїПалати ВерховногоСуду від23.10.2019у справі№922/3537/17(пункти37,38),від 01.04.2020у справі№610/1030/18(пункти46.1,46.2),від 15.06.2021у справі№922/2416/17(пункти7.15,7.16),від 02.11.2021у справі№925/1351/19(пункти6.44,6.45)та постанові ВерховногоСуду від 12 червня 2024 року у справі № 910/20528/21.

Велика Палата Верховного Суду визначила: «… ч. 1 ст. 10 та ч. 2 ст. 12 Закону слід розуміти так, що необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, і в такому разі набувач презюмується добросовісним. Водночастака презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У такому випадку набувач є недобросовісним і в залежності від обставин справи не набуває права на рухоме майно або набуває право на рухоме майно, обмежене такими обтяженнями, про які набувач знав чи мав знати (7.35.).

Водночас ВПВС зазначає,щодобросовісний набувачне маєдодаткового обов`язкуперевіряти тааналізувати такожобставини правомірностіпопередніх переходівмайна.Набувачне повинен«…крімвідомостей,що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача.

Встановлено, що ОСОБА_1 набув правовласності на комплекс будівель турбази №3 «Лілія» на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 16.06.2023 року між ним та ОСОБА_3 , та є третім власником нежитлових приміщень після їх відчуження, а тому не знав та не міг знати про те, що це майно вибуло з власності держави поза її волею. Під час придбання майна ОСОБА_1 правомірно очікував, що ОСОБА_3 мав право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

Колегія суддів прийняла до уваги, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке ОСОБА_1 набув у власність.

За таких обставин витребування спірних нежитлових приміщень у ОСОБА_1 не є можливим, оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря.

Суд першої інстанції не встановив обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача. Відповідач ОСОБА_1 не міг передбачати наявність ризику того, що право власності на базу відпочинку може бути припинено у зв`язку з тим, що виявиться незаконне відчуження ліквідатором в межах процедури банкрутства майна, яке належало державі, через тривалий час.

Ураховуючи викладене, а також встановлені обставини у цій справі щодо придбання ОСОБА_1 16.06.2023 року на підставі договору купівлі-продажу комплексу будівель турбази №3 «Лілія», який складається з будівлі, цегляної споруди А, Б, В, Г, Д загальною

площею 28,5кв.мкожна,і відсутність в реєстрі відомостей щодо обтяжень вказаного комплексу будівель, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем. В іншому разі буде порушено наведені європейські стандарти правомірності втручання у право власності.

Суд першої інстанції поклав на відповідача додатковий обов`язок, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписамстатті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у cправі №910/20528/21.

При задоволенні позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 на користь Регіонального відділенняФонду державногомайна Українипо Дніпропетровській,Запорізькій,Кіровоградській областях комплексу будівель, суд першої інстанції не врахував, що: можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно);

Суд першої інстанції не звернув уваги, що майно ОСОБА_1 набув оплатно та є добросовісним набувачем.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив передчасний висновок про задоволення позовної вимоги про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 спірного майна.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20.

В обгрутування позовних вимог позивач посилався на те, що нерухоме майно вибуло із володіння держави 10.04.2008 року незаконно, а тому просив визнати право власності за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях на базу відпочинку „Ремонтник, яка розташована за адресою: с. Курилівка, Петриківського району, Дніпропетровської області та витребувати у ОСОБА_1 з незаконного володіння на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях на базу відпочинку „Ремонтник, яка розташована за адресою: с. Курилівка, Петриківського району, Дніпропетровської області.

Відповідно до наказу Регіонального відділення від 07.05.1999 року № 12/33-ЗВП завершено приватизацію відкритого акціонерного товариства «Дніпрохімремонт».

10.04.2008 року за біржовим договором купівлі-продажу майна між представником ВАТ «Дніпрохімремонт» - арбітражним керуючим Козаченко В. М. та ОСОБА_2 , як переможцем торгів, останній придбав у ВАТ «Дніпрохімремонт» нерухоме майно у вигляді дерев`яних та цегляних споруд, що розташоване в с. Курилівка Петриківського р-ну Дніпропетровської області.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Курилівської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області 07.09.2009 року №144 на підставі заяви ОСОБА_2 присвоєно адресу об`єкту - база відпочинку, відносно до даних чергового плану, яка розташована за адресою: 51840 Україна, Дніпропетровська область, Петриківський район, територія Курилівської селищної ради, турбаза № 2, 6 км мостового переходу Дніпродзержинськ Лівий Берег, залив Кривець.

06.07.2016 року державним реєстратором на підставі біржового договору купівлі-продажу, від 15.04.2008 року було внесено запис про державну реєстрацію права приватної власності на даний об`єкт за ОСОБА_2 .

16.06.2023 року на підставі договору купівлі-продажу,укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстровано право власності на комплекс будівель турбази №3 «Лілія», який складається з будівлі, цегляної споруди А, Б, В, Г, Д загальною площею 28,5 кв.м кожна, за ОСОБА_1 .

Судом встановлено,що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях протягом тривалого часу не проявлялося інтересу до спірного нерухомого майна, не вчинялось жодних дій, направлених на збереження майна за державою чи повернення майна - турбази, яка вибула із власності держави без волі власника.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом наведеної норми особа стає власником за наявності певних умов та юридичних фактів, установлення яких є важливим для з`ясування того, чи виникло в особи право власності.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 06.07.2016 року право власності на нерухоме майно у вигляді дерев`яних та цегляних споруд, що розташоване в с. Курилівка Петриківського р-ну Дніпропетровської області зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі біржового договору купівлі-продажу від 15.04.2008 року.

16.06.2023 року право власності на комплекс будівель турбази №3 «Лілія», який складається з будівлі, цегляної споруди А, Б, В, Г, Д загальною площею 28,5 кв.м кожна зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу у встановленому законом порядку за ОСОБА_1 ..

Встановлені обставини дають підстави для висновку про те, що на час вчинення всіх цих юридично значимих дій право власності ОСОБА_1 не заперечувалось. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем.

Таким чином, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що в розумінні Європейської конвенції із захисту прав та основоположних свобод та практики Європейського суду прав людини, при задоволенні вимоги Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях втручання в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном не буде виправданим, оскільки таке втручання не здійснюється з метою задоволення суспільного чи публічного інтересу Держави, і не буде дотримано критерію пропорційності та забезпечено справедливий баланс між конкуруючими інтересами обох сторін.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях щодо витребування бази відпочинку „ ІНФОРМАЦІЯ_1 з чужого незаконного володіння, оскільки витребування бази відпочинку „ ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 , який є добросовісним набувачем та набув право власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі відплатного договору, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. У такому випадку на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки апеляційним судом встановлено неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то є підстави для задоволення скарги і скасування судового рішення в частині витребування майна із чужого незаконного володіння, стягнення з ОСОБА_1 судового збору та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Законність судового рішення в неоскаржуваній частині колегією суддів не перевірялася.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції ,то є підстави для зміни розподілу судових витрат.

ОСОБА_1 при зверненні з апеляційною скаргою сплачено судовий збір в розмірі 4026 грн., який підлягає поверненню за рахунок державиу порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 368, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пека З.О. задовольнити.

Рішення Петриківського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від 12серпня2024 року в частині задоволення позовних вимог про витребуваннямайна знезаконного володіннятастягнення судовогозбору з ОСОБА_1 скасувати.

В задоволенніпозовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській областях до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4026 грн. компенсуються ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) за рахунок державиу порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 березня 2025 року.

Судді: