Рішення від 31.03.2025 по справі 335/584/25

1Справа № 335/584/25 2/335/1094/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2025 рокуОрджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі

головуючого суддіГеєць Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стандартюк О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Череп М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання права власності на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 23,3 кв.м, житлова площа 8,8 кв.м та складається з: 1-а кімната - 8,8 кв.м; кухня - 8,1 кв.м; коридор - 3,3 кв.м; комора - 3,1 кв.м.

Позов обґрунтовано наявністю підстав для застосування положень ст. 392 Цивільного кодексу України (щодо визнання права власності в судовому порядку), а саме посиланням на не визнання такого права іншими особами, та неможливістю у зв`язку із цим підтвердити право власності позивача на нерухоме майно у будь-який інший спосіб, аніж за відповідним рішенням суду про визнання права власності.

Зокрема у позові зазначила, що позивач має на праві приватної власності будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 23,3 кв.м (далі - будинок), який належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 3094 від 03.12.1988 року. Будинок зареєстрований у Пологівському міжміському бюро технічної інвентаризації за позивачем на праві приватної власності 26 квітня 1989 року, про що внесено відповідний запис № 3447 в реєстрову книгу №15-а.

Згідно з технічним паспортом від 05.09.1988 року, будинок АДРЕСА_1 має загальну площу 23,3 кв.м, житлова площа 8,8 кв.м та складається з: 1-а кімната - 8,8 кв.м; кухня - 8,1 кв.м; коридор - 3,3 кв.м; комора - 3,1 кв.м.

У зв`язку з тим, що право власності на будинок виникло до 01.01.2013 року, виникла необхідність в реєстрації прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, оскільки відповідної інформації в реєстрі щодо її будинку не міститься.

20.08.2024 року позивач звернулася із заявою № 62547744 про державну реєстрацію права власності на будинок до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради Андросенко А.О.

03.10.2024 року державним реєстратором було прийнято рішення № 75358266 про відмову у проведенні реєстраційних дій. Вказане рішення вмотивоване тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КП ІМПУЛЬС» не надало відповідь на запит реєстратора (оскільки знаходиться на тимчасово окупованій території України), у зв`язку з чим немає змоги отримати інформацію щодо реєстрації об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Місто Пологи є центром Пологівської міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області та відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 року №309 - є окупованим російською федерацією містом з 03.03.2022 року по теперішній час.

Будинок був місцем постійного проживання позивача до бойових дій, а також місцем реєстрації проживання позивача, про що свідчить запис в паспорті громадянина України.

Станом на 1988 рік, коли позивач в результаті спадкування отримала вищенаведене свідоцтво про право на спадщину за заповітом, законодавством передбачалася реєстрація права власності в бюро технічної інвентаризації, що і було здійснено. Однак, на сьогоднішній день, позивач не має можливості зареєструвати право власності у зв`язку з відсутністю можливості отримання державним органом з реєстрації відомостей про зареєстровані права від суб`єкта, який провів державну реєстрацію прав, що виникли та були зареєстровані на паперових носіях до 2013 року.

Враховуючи вищенаведене, склалася ситуація, коли позивач відповідно до законодавства України набула право приватної власності на будинок, однак не може реалізувати свої права власника (здійснити його реєстрацію, розпорядитися ним та подати заяву щодо компенсації через його пошкодження) через протиправні дії пов`язані із збройною агресією російської федерації, які спричинили втрату можливості отримання державним органом з реєстрації відомостей від ТОВ «КП ІМПУЛЬС». На сьогоднішній день законодавством України не передбачено механізму вирішення цієї проблеми, отже позивач вважає, що захистити її право власності можливо лише у судовому порядку шляхом визнання за нею право власності на будинок за правилами передбаченими ч. 1 ст. 392 ЦК України.

Ухвалою суду від 21.01.2025 року відкрито провадження у справі, встановлено учасникам справи строк на подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 24.02.2025 року закрито підготовче провадження у справі.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали з підстав зазначених в позові.

Від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача, по суті позовних вимог зазначили, що відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог позивача.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником будинок АДРЕСА_1 має загальну площу 23,3 кв.м, житлова площа 8,8 кв.м та складається з: 1-а кімната - 8,8 кв.м; кухня - 8,1 кв.м; коридор - 3,3 кв.м; комора - 3,1 кв.м.

Право власності позивача ОСОБА_1 на вказаний будинок підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом № 3094 від 03.12.1988 року. Будинок зареєстрований у Пологівському міжміському бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_1 на праві приватної власності 26.04.1989 року, про що внесено відповідний запис № 3447 в реєстрову книгу №15-а.

Засвідчена копіявказаного свідоцтвадолучена позивачемдо матеріалівсправи,а оригінал свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 3094 від 03.12.1988 року перебуває у позивача ОСОБА_1 та було оглянуто судом у судовому засіданні.

Крім того, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 20.08.2024 року звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради із заявою № 62547744 про державну реєстрацію права власності на будинок. Однак, 03.10.2024 року отримала рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 75358266 на підставі п. 8 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», мотивоване тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КП ІМПУЛЬС» не надало відповідь на запит реєстратора.

Отже позивач вважає, що її право власності на нерухоме майно не визнається.

Згідно із положеннями, зокрема, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна з підстав того, що це право оспорюється або не визнається іншими особами на такий об`єкт.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Як встановлено судом, позивачем не доведено того, що відповідач ставить під сумнів наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно.

Навпаки, як слідує з письмової заяви уповноваженого представника відповідача, останній не заперечує проти позовних вимог позивача.

Крім того, як встановлено судом позивач має оригінал правовстановлюючого документу на квартиру, отже її право власності на нерухоме майно підтверджується.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем належним чином не доведено, чому право власності на належний їй будинок не може бути підтверджене на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке підтверджує право власності позивача на зазначений об`єкт нерухомості.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

Суд зазначає, що в даному випадку зміст позовних вимог не відповідає змісту порушених прав, оскільки необхідність захисту своїх прав у цій справі позивач обґрунтовує відмовою державного реєстратора у проведені реєстраційних дій за заявою позивача, проте це рішення позивачем не оскаржувалося. Водночас позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на квартиру до відповідача, який не оспорює таке право.

З наявного в матеріалах справи Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на будинок, речове право на яке зареєстровано Пологівським міжміським бюро технічної інвентаризації, судом встановлено, що реєстраційний напис вчинений Пологівським міжміським бюро технічної інвентаризації, який у свою чергу, є підтвердженням реєстрації відповідного речового права, що виникло до 01.01.2013 року.

Крім того слід урахувати, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), м. Пологи віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

Також, нормами статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Таким чином, у випадку позивача документ (Свідоцтво про право на спадщину за заповітом), що посвідчує набуття його права та позначка на ньому, яка свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 року збережений в оригіналі, та був долучений до пакету документів з яким позивач зверталася до державного реєстратора у відповідності до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об`єкт нерухомого майна. При цьому, запитувана державним реєстратором інформація у БТІ м. Пологи не може бути надана у зв`язку із окупацією міста Пологи, разом з тим, позивачем подано всі необхідні документи для проведення реєстрації права власності у реєстрі речових прав.

На думку суду, належним способом захисту прав та інтересів позивача має бути оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Отже судом не встановлено обставин, з якими закон пов`язує визнання за позивачем права власності в порядку ст. 392 ЦК України, як і не встановлено обставин за якими відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності ОСОБА_1 нерухомого майна, своїми діями чи бездіяльністю перешкоджає, або зумовлює неможливість реалізації права власності, у тому числі вільно розпоряджатися нерухомим майном, за наявності у позивача оригіналу Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно.

Будь-які докази звернення до відповідача, за наслідками якого можуть мати місце перелічені обставини, суду не представлено.

Таким чином, зважаючи на те, що докази порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача в матеріалах справи відсутні, обставини, за якими відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності позивачу нерухомого майна не підтверджено, тому відсутні підстави для застосування положення ст. 392 ЦК України та задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області про визнання права власності відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення складене в повному обсязі та проголошене 31.03.2025 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач Пологівська міська військова адміністрація Пологівського району Запорізької області, ЄДРПОУ 45449876, фактичне місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164.

Суддя Ю.В. Геєць