Постанова

від 19.03.2025 по справі 757/25100/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/25100/23-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7768/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Ігнатенка Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року про закриття провадження у справі у складі судді Соколова О.М.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «СКАЙФРІ», товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕДУС», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Льовушкіна Світлана Андріївна про визнання недійсним правочину та визнання розміру частки в статутному капіталі,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «СКАЙФРІ», ТОВ «ВАЛЕДУС», третя особа: приватний нотаріус КМНО Льовушкіна С.А. про визнання недійсним правочину та визнання розміру частки в статутному капіталі.

Відповідно до справи, у січні 2025року позивач звернувся у суд з заявою про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог, заявивши вимоги додатково до ТОВ «Константа Центр» та ТОВ «Полюс Центр» з посиланням на висновки судів господарського судочинства про підсудність поданого ним спору цивільному суду.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «СКАЙФРІ», ТОВ «ВАЛЕДУС», закрито зпоситланням на те, що відносини, які виникли між сторонами, є господарсько-правовими.

В апеляційній скарзі адвокат Ігнатенко О.О. в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що підставою пред`явлення позивачем до відповідача позову у даній справі є наявність майнових зобов`язань відповідача перед позивачем, вчинення відповідачем на шкоду позивача дій з виведення майна та наявність підстав для визнання таких правочинів фраудаторними з подальшим поверненням майна до відповідача з метою звернення на нього стягнення та задоволення майнових вимог позивача.

Вказує, що спір який виник між сторонами по справі №757/25100/23-ц не є корпоративним спором, а тому має розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Звертає увагу, що у березні 2024 року ОСОБА_1 звертався до господарського суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Валедус», ТОВ «Константа Центр», ТОВ «Полюс-Центр» про визнання недійсним актаприймання-передачі частки, пункту протоколів загальних зборів, проте ухвалою Господарського суду м.Києва від 26 березня 2024 року, залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, у відкритті провадження відмовлено з посиланням на те, що заявлений спір не відноситься до компетенції господарського суду, остільки виник на підставі вимог зобовязального права та не спрямований на захист корпоративних прав позивача.

Зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята з грубим порушенням норм процесуального права, без урахування наявної у справі заяви про збільшення позовних вимог та спричинила обмеження позивача в доступі до правосуддя.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Пількевич Т.А. в інтересах ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року - без змін.

Зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання ОСОБА_3., представники ТОВ «СКАЙФРІ», ТОВ «ВАЛЕДУС» та приватний нотаріус КМНО Льовушкіна С.А. не з`явилися про розгляд справи судом повідомлялися належно.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення адвоката Святюка С.П. в інтересах ОСОБА_1 , який просив апеляційну скаргу задовольнити, адвоката Пількевич Т.А. в інтересах ОСОБА_2 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

За приписами ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами у заявленому спорі, є господарсько-правовими, а тому спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Між тим, колегія суддів не погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції, з підстав їх передчасності, огляду на наступне.

Стаття 2 ЦПК України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до справи, позивач звернувся у суд із позовом у якому просив:

- визнати недійсним правочин щодо передачі частки в статутному капіталі ТОВ «ВАЛЕДУС», який оформлено у вигляді нотаріально посвідченого акту приймання-передачі від 30 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льовушкіною С.А., зареєстрованим в реєстрі за № 1132,1133;

- скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про реєстраційну дію 1000671070017004588 - Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи від 31 березня 2023 року ТОВ «ВАЛЕДУС»;

- визначити розмір часток учасників у статутному капіталі ТОВ «ВАЛЕДУС» наступним чином: ОСОБА_2 - 25 % у грошовому виразі 36 843 грн 75 коп, ОСОБА_3 - 25 % (50%-25%) у грошовому виразі 36 843 грн 75 коп, ОСОБА_4 - 25 % у грошовому виразі 36 843 грн 75 коп, ОСОБА_5 - 25 % у грошовому виразі 36 843 грн 75 коп.

Установлено, що за наслідками вирішення зазначених вимог поданої по справі позовної заяви районним судом закрито провадження у справі.

Між тим, відповідно до долученим до справи матеріалів, 10 січня 2025 року, тобто під час провадження справи в районному суді, ОСОБА_1 звернувся у суд з заявою про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, у зв`язку чим доповнив вимоги та просив: - визнати недійсним пункт 1 Протоколу №9 Загальних зборів учасників ТОВ «ВАЛЕДУС» від «19» жовтня 2021 року та який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Смірновою А.С. в частині «сформувати статутний капітал - за рахунок майна одноосібного учасника Товариства - ТОВ «ВАЛЕДУС» (вкладу в негрошовій формі), що в загальному розмірі становить 500 000 грн, що становить 100% статутного капіталу товариства та формується наступним чином:

внесок до статутного капіталу ТОВ «КОНСТАНТА ЦЕНТР» вкладом у негрошовій формі на суму 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень 00 копійок, за рахунок нерухомого майна, а саме група нежитлових приміщень, загальною площею 397,6 квадратних метрів, розташованих за адресою: Україна, місто Київ, площа Бессарабська, будинок 7, приміщення 8, 32, 36, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2204265880000 (надалі Нежитлові приміщення), що належать ТОВ «ВАЛЕДУС» на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3780 від 21 грудня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г.; Договору купівлі-продажу, серія та номер 474 від 23 грудня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г.; Договору купівлі-продажу, серія та номер 7438 від 11 грудня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрова С.М.; Витягу з реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 жовтня 2020 року, індексаційний номер 229812499, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2204265880000, номер запису права власності 38862735»;

- визнати недійсним Акт прийому-передачі та грошової оцінки майна від 28 жовтня 2021 року складений між ТОВ «ВАЛЕДУС» та ТОВ «КОНСТАТА ЦЕНТР» (та який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Смірновою А.С.;

- визнати недійсним Акт приймання-передачі частки в Статутному капіталі ТОВ «КОНСТАТА ЦЕНТР» від 09 листопада 2021 року складений ТОВ «ВАЛЕДУС» та ТОВ «ПОЛЮС-ЦЕНТР» та який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Смірновою А.С. (а.с.14-23 т.2).

Зміст доповнень до позову ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що раніше він звертався з вимогами до відповідачів у порядку господарського судочинства, проте ухвалою господарського суду, залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, у відкритті провадження у справі було відмовлено з посиланням на підсудність заявленого спору цивільному суду.

При цьому, ОСОБА_1 керувався положеннями п. 2 ч. 2, ч. 3 ст.49 ЦПК України, якою надану позивачу право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, а також змінити предмет та підстави позову й вважав, що у такий спосіб будуть поновлені його права та законні інтереси.

Згідно ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, що не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до справи, зміст зазначеної заяви ОСОБА_1 обґрунтовував положеннями ч. 3 ст. 49 ЦПК України передбачено право позивача збільшити та зменшити розмір позовних вимог.

Між тим, у справі відсутні будь-які прийняті судом процесуальні рішення за наслідками долученої до справи заяви про зміну предмету позову з доповненнями до нього.

У пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004 зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголосив на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає положенням процесуального закону та вимогам справедливості.

Конституційний Суд України у Рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IVвстановлено, що суди застосовують при розгляді справі Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 року).

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, заява № 4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява N 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

Отже, розглянувши справу в межах заявлених первинних вимог позову, у відсутність процесуальних рішень за наслідками поданої по справі заяви про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, районний суд не виконав вимоги закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи,припустився порушень процесуальних прав позивача з урахуванням обраного ним способу захисту.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, подана по справі апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувана ухвала - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Ігнатенка Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 28 березня 2025 року.

Суддя-доповідач:

Судді: