Постанова

від 26.03.2025 по справі 761/15448/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2025 року м. Київ

Справа № 761/15448/21

Провадження №22-ц/824/3040/2025

Резолютивна частина постанови оголошена 26 березня 2025 року

Повний текст постанови складено 28 березня 2025 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Желепи В.В.

сторони: позивач ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 вересня 2024 року, ухваленого у складі судді Мальцева Д.О., -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. про визнання заповіту недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3 .

07 грудня 2018 року ОСОБА_3 було складено заповіт відповідно до якого вона заповіла позивачу та своєму онукові ОСОБА_4 2009 р.н., все належне їй майно.

Проте, після смерті ОСОБА_3 позивачу стало відомо, що існує ще один заповіт укладений 28 листопада 2020 року згідно якого ОСОБА_3 на користь свого співмешканця ОСОБА_2 заповіла все своє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось, та взагалі все те що їй належатиме на день її смерті, та те, на що вона матиме право за законом, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергієм Анатолійовичем (реєстровий номер 2566).

Проте, позивач вважає що заповіт укладений 28 листопада 2020 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергієм Анатолійовичем (реєстровий номер 2566) не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний недійсним, оскільки вказаний заповіт не був підписаний ОСОБА_3 та волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі, в зв`язку з хворобою, яка не давала можливості вільному волевиявленню спадкодавця. З огляду на зазначене, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

05.05.2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

01.06.2021 позивачем в особі свого представника адвоката Радченко Олександра Васильовича подано заяву, відповідно до якої заявник просив забезпечити позов шляхом заборони приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергію Анатолійовичу видавати свідоцтво про право на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на спадкове майно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

03.06.2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва виправлено описку в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 05.05.2021 по справі № 761/15448/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович про визнання заповіту недійсним, а саме у вступній та резолютивній частині ухвали зазначити та читати предмет позову: «про визнання заповіту недійсним».

03.06.2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі № 761/15448/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович про визнання заповіту недійсним, - відмовлено.

09.06.2021 року на адресу суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та клопотання про витребування доказів.

12.08.2021 року позивачем в особі свого представника адвоката Радченко Олександра Васильовича подано заяву, відповідно до якої заявник просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

12.08.2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі № 761/15448/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович про визнання заповіту недійсним, - відмовлено.

17.08.2021 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами позовного провадження в загальному порядку.

04.11.2021 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Шевченківського району м. Києва (м. Київ, вул.Миколи Пимоненка, 10) медичну документацію (медичну карточку) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

04.11.2021 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення посмертної судової почеркознавчої експертизи.

16.11.2021 року на адресу суду від КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Шевченківського району м. Києва (м. Київ, вул.Миколи Пимоненка, 10) надійшла медична документація (медична картка) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

27.01.2022 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. клопотання представника позивача про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи - задоволено. Призначено по справі посмертну судово-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , проведення якої доручено Державній установі «Науково-дослідний інститут психіатрії МОЗ України», справу направлено до експертної постанови, провадження по справі зупинено.

06.02.2023 року позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 із забороною вчиняти будь-які дії з відчуження вказаного майна.

07.02.2023 ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі № 761/15448/21, - повернуто позивачу.

22.02.2023 року з Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» на адресу суду надійшов висновок експерта №72 від 26.01.2023 та матеріали цивільної справи.

23.02.2023 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва поновлено провадження по справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

10.04.2023 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. клопотання представника позивача про призначення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи - задоволено частково. Призначено по справі додаткову посмертну судово-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , проведення якої доручено Державній установі «Науково-дослідний інститут психіатрії МОЗ України».

10.04.2023 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. виправлено описки в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року по справі № 761/15448/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович, про визнання заповіту недійсним, а саме: у описовій/резолютивній частинах ухвали суду зазначити та читати назву установи «Державна установа «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України».

13.09.2023 з Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» на адресу суду надійшло клопотання експертів №04-05/1622 від 07.08.2023 щодо надання додаткових матеріалів.

14.09.2023 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва поновлено провадження по справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

30.10.2023 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. клопотання представника відповідача про витребування доказів задоволено. Витребувати з КНМ «Клінічна лікарня «Психіатрія» (м.Київ, вул.Кирилівська, 103) медичну документацію (медичну карточку) гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

30.10.2023 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено частково. Витребувано з ДУ «Інститут нейрохірургії ім.Академіка А.П.Ромоданова НАМН України" (м.Київ, вул.Майбороди, 32) медичну документацію (медичну карточку) гр. ОСОБА_3 1959 р. народження з приводу часткового видалення пухлини головного мозку.

30.10.2023 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва клопотання представника позивача про допит свідків задоволено. Викликано в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 для допиту їх у судовому засіданні.

30.10.2023 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва клопотання представника відповідача про допит свідків задоволено. Викликано в якості свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 для допиту їх у судовому засіданні.

15.01.2024 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва клопотання експертів №04-05/1622 від 07.08.2023 - задоволено. З метою проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, направлено на адресу експертів Державної установи «Інституту психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 103) матеріали цивільної справи №761/15448/21; оригінал медичної карти станціонарного хворого ОСОБА_3 №194774, декларація №0001-2232-Н900 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу ОСОБА_3 (оригінал), медична карта амбулаторного хворого №1925115 ОСОБА_3 , оригінал медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_3 «Київська обласна лікарня №2», лікарське свідоцтво про смерть №140 (копія), журнал обліку померлих з 5 січня 2018 року по 21 квітня 2021 року (копія), копія медичної карти станціонарного хворого №27795/19 (21 арк.) та копія медичної картки стаціонарного хворого №16213(16 арк.) ОСОБА_3 , справу направлено до експертної постанови, провадження по справі зупинено.

15.01.2024 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва виправлено описки в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2024 року по справі № 761/15448/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович, про визнання заповіту недійсним, а саме: у описовій/резолютивній частинах ухвали суду зазначити та читати назву установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України».

09.05.2024 з Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» на адресу суду надійшов висновок експерта №375 (амбулаторний) від 09.04.2024 року та матеріали цивільної справи.

10.05.2024 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва поновлено провадження по справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

10.07.2024 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. про визнання заповіту реєстровий номер 2566 від 28.11.2020 року недійсним.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши докази у справі та встановивши відсутність належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що заповідач ОСОБА_3 у момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлювала значення свої дій, суд дійшов висновку, що волевиявлення заповідача на складання спірного заповіту було вільним і відповідало його внутрішній волі, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.

04 жовтня 2024 року ухвалою Київського апеляційного суду витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/15448/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович про визнання заповіту недійсним.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 вересня 2024 року.

19 листопада 2024 року на адресу Київського апеляційного суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що зміст та обґрунтування апеляційної скарги, містить неправдиві відомості, викривлення змісту матеріалів справи.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Спасова Л.М. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1, с. 14).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 (позивач) є дочкою ОСОБА_3 .

07 грудня 2018 року ОСОБА_3 було складено заповіт відповідно до якого вона заповіла позивачу та своєму онукові ОСОБА_4 2009 р.н., все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати ОСОБА_3 на день смерті і на що матиме право за законом.

При звернені ОСОБА_1 з заявою про прийняття спадщини, отримано лист приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленком А.С. від 05.02.2021 року з якого вбачається, що 28.11 2020 року ОСОБА_3 було складено новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком А.С. за реєстровим №2566, відповідно до якго ОСОБА_3 відповідно до якго ОСОБА_3 заповіла все своє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось, та взагалі все те що їй належатиме на день її смерті ОСОБА_2 . В зв`язку із цим, на підставі ст.1254 ЦК України позивач усувається від спадкування за заповітом посвідченим на її ім`я та на ім`я ОСОБА_4 .

Позивач вважає, що складання та посвідчення заповіту посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком А.С. за реєстровим №2566 не відповідало внутрішній волі ОСОБА_3 , оскільки напис і підпис на вказаному заповіті значно відрізняється від дійсного підпису спадкодавця, що свідчить про підробку підпису на заповіті та в зв`язку з хворобливим станом здоров`я, спадкодавець не могла усвідомлювала значення своїх дій, та керувати ними.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №72 від 26.01.2023 року ОСОБА_3 за життя, в тому числі і 08.11.2020 на будь-який психічний розлад не страждала. В наданих на дослідження матеріалах відсутні будь-які описи психічної діяльності ОСОБА_3 . У встановлених діагнозах психічні порушення не вказані. Дані про те, що підекспертна оглядалась психіатром, неврологом відсутні. Діагноз «Дислокаційний синдром», при якому можливі порушення свідомості встановлено після періоду часу, що цікавить суд, а отже 08.11.2020 при складанні заповіту ОСОБА_3 могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Оскільки, згідно висновку судово-психіатричного експерта №72 від 26.01.2023 період складення заповіту вказано 08.11.2020 року, проте вказаний заповіт було складено 28.11.2020 року, у зв`язку з чим, 10.04.2023 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. клопотання представника позивача про призначення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи - задоволено частково. Призначено по справі додаткову посмертну судово-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , проведення якої доручено Державній установі «Науково-дослідний інститут психіатрії МОЗ України».

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №375 від 09.04.2024 року складеного експертами: Васильєвою Н.Ю. та Тищенко С.А. на період укладання та підписання заповіту 28 листопада 2020 року на ім`я ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріаьного округу Михайленком С.А., реєстровий №2566 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не виявляла ознак будь-якого психічного розладу і за своїм психічним станом 28 листопада 2020 року усвідомлювала значення свої дій та могла керувати ними. На період укладання та підписання заповіту 28 листопада 2020 року- наявні діагнози, які виставляли ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: «Внутрішньомозкова пухлина, пролонгація морбі, дислокаційний синдром, клінічна група 4» - не позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним.

За вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За змістом ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Статтею 1247 ЦК України визначено загальні вимоги до форми заповіту. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до ч. 2, 3 якої визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Стаття 1257 ЦК України, передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

У постанові Верховного Суду від 14.05.2018 в справі №756/14304/15-ц (провадження №61-11896св18) зроблено висновок щодо застосування частини другої статті 1257 ЦК України та зазначено, що «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України».

Згідно з ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою (ст. 44 Закону України «Про нотаріат»).

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 06 листопада 2011 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила ст. 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Справи про визнання правочину недійсним вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220,частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно п. 7 зазначеної постанови правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи призначення експертизи є обов`язковим.

Відтак для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що документ яким встановлено, що з 26 листопада 2020 року стан ОСОБА_3 погіршився у зв`язку з діагнозом «в/мозкова пухлина лобно-скроневої ділянки, стан після часткового видалення, курсу ПТ. Пролонгація морбі, дислокаційний синдром. Клінічна група 4. Симптоматична терапія. При необхідності наркотичні знеболюючі, зник а тому стан ОСОБА_3 коли вона підписувала заповіт погіршився оскільки вона страждала на тяжку хворобу, рак головного мозку, а тому вказаний заповіт не є дійсним.

Як вбачається з матеріалів справи судом було призначено судові експертизи, щодо стану ОСОБА_11 на час складання заповіту.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №72 від 26.01.2023 року ОСОБА_3 за життя, в тому числі і 08.11.2020 на будь-який психічний розлад не страждала. В наданих на дослідження матеріалах відсутні будь-які описи психічної діяльності ОСОБА_3 . У встановлених діагнозах психічні порушення не вказані. Дані про те, що підекспертна оглядалась психіатром, неврологом відсутні. Діагноз «Дислокаційний синдром», при якому можливі порушення свідомості встановлено після періоду часу, що цікавить суд, а отже 08.11.2020 при складанні заповіту ОСОБА_3 могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №375 від 09.04.2024 року складеного експертами: Васильєвою Н.Ю. та Тищенко С.А. на період укладання та підписання заповіту 28 листопада 2020 року на ім`я ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., реєстровий №2566 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не виявляла ознак будь-якого психічного розладу і за своїм психічним станом 28 листопада 2020 року усвідомлювала значення свої дій та могла керувати ними. На період укладання та підписання заповіту 28 листопада 2020 року- наявні діагнози, які виставляли ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: «Внутрішньомозкова пухлина, пролонгація морбі, дислокаційний синдром, клінічна група 4» - не позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Також в суді першої інстанції було допитано судових експертів, що проводили вказану експертизу, які підтвердили правильність висновку та роз`яснили його.

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги в цій частині є припущеннями ОСОБА_1 оскільки доказів того, що з медичних висновків та документів зник висновок, суду не надано.

Факт звернення до правоохоронних органів не є підтвердження того, що з медичних документів ОСОБА_3 зникли будь які документи, які підтверджують нерозуміння дій ОСОБА_3 під час складання нею заповіту.

Також факт того, що ОСОБА_3 під час укладання заповіту могла усвідомлювати свої дії свідчить висновок судово-психіатричного експерта №375 від 09.04.2024 року складеного експертами: Васильєвою Н.Ю. та Тищенко С.А.

Доказів неправдивості або необґрунтованості такого висновку позивачем суду надано не було.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Зміст оскаржуваного заповіту свідчить, що він складений у письмовій формі, в ньому зазначено місце, дату та час складання, він підписаний заповідачем, посвідчений Приватним нотаріусом, дієздатність заповідача нотаріусом була перевірена.

Текст заповіту складений нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а заповідач письмово підтвердив, що заповіт записаний з його слів і ним вголос прочитаний, про що свідчить власноручний підпис заповідача у заповіті.

Як вбачається з матеріалів справи а саме протоколу судового засідання від30.10.2023 року, суд ставив на обговорення питання можливості допиту в якості свідків позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 в присутності один одного.

Відповідно до вказаного протоколу судового засідання сторони та їх представники не заперечували проти такого порядку допиту свідків а саме допитати ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_2 а згодом допитати ОСОБА_2 в присутності ОСОБА_1 .

А тому доводи апеляційної скарги в частині того, що судом було порушено ст. 230 ЦПК України відповідно до якої кожен свідок допитується окремо. Свідки, які ще не давали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи, разом з тим позивача ОСОБА_1 допитували в присутності відповідача, а згодом при присутності ОСОБА_1 допитувався відповідач, хоча суд не мав права викликати його як свідка в судове засідання, є необґрунтованими, оскільки такий допит було узгоджено усіма сторонами у справі а також позивачкою ОСОБА_1 .

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 вересня 2024 року без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.

Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат у зв`язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна