Постанова

від 25.03.2025 по справі 308/9147/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/9147/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 березня 2025 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Собослоя Г.Г., Кожух О.А.

за участю секретаря судового засідання: Голубєвої Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 серпня 2024 року, ухвалене суддею Івановим А.П., в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Служби у справах дітей Ужгородської міської ради про позбавлення батьківських прав

встановив:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Служби у справах дітей Ужгородської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивував тим, що він перебував у шлюбі з відповідачкою, від якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стверджує, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.04.2019 у справі №308/1780/19 місце проживання дітей було визначено з відповідачкою, так як між подружжям було укладено нотаріально посвідчений договір від 16.03.2018 про визначення місця проживання дітей та участь у їх вихованні та утриманні, однак 18.08.2022 між ними було укладено новий нотаріально посвідчений договір про участь у вихованні та сплату аліментів на дитину, у зв`язку з виїздом відповідачки на постійне місце проживання до Єгипту, де серед іншого визначено, що діти проживатимуть з батьком. Зазначає, що з вересня 2022 року діти проживають з ним, відповідачка ніякої участі у вихованні дітей не приймає, матеріальної допомоги не надає, тобто свідомо самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, у зв`язку з чим просить позбавити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд мотивував своє рішення тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та ухвалюється у виняткових випадках і за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Суд вказав, що мати дітей, попри проживання за кордоном з вересня 2022 року й створення сім`ї з іноземцем, періодично навідується в Україну для особистих зустрічей з дітьми, а в період перебування за кордоном регулярно перебуває в контакті з дітьми, спілкується з такими он-лайн за допомогою месенджерів, цікавиться їх шкільним та позашкільним життям, систематично сплачує аліменти та здійснює перерахунок грошових коштів на особисті потреби дітей.

У висновку органу опіки та піклування від 06.06.2024 №442/17/01-19 визначено за недоцільне позбавлення відповідачки батьківських прав щодо дітей.

Крім цього, заслухано думку дітей, які категорично заперечили щодо позбавлення їх матері батьківських прав, зазначили, що мати постійно спілкується з ними, цікавиться їх життям, матеріально їх забезпечує. Свідки в судовому засіданні також вказали, що матір любить своїх дітей та піклується про них не зважаючи на відстань, спілкується в онлайн режимі та матеріально їх забезпечує.

Не погоджуючись із рішенням ОСОБА_1 подав апеляційнускаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції не обґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права та процесуального права.

В своїх доводах посилається на те, що ним було подано 05.06.2024 клопотання про витребування доказів від ДПСУ про перетин відповідачкою кордону, але суд лише оглянув закордонний паспорт відповідачки в судовому засідання 18.07.2024.

17.06.2024 він подав клопотання про доручення доказів, однак 18.07.2024 під час підготовчого судового засідання головуючий порадившись на місці відмовив у задоволенні даних клопотань не повідомивши обґрунтування відмови в задоволенні клопотань.

Вказує, що прояв інтересу до життя власних дітей лише за допомогою телекомунікаційних засобів не є належною реалізацією батьківського піклування.

Вважає, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки перебуваючи з вересня 2022 року за кордоном не може належним чином піклуватися про фізичний і духовний розвиток дітей.

Щодо думки дітей про недоцільність позбавлення батьківських прав матері, то вважає, що така думка не повинна бути єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання позбавлення батьківських прав, оскільки діти легко піддаються зовнішньому впливу та через свій малолітній вік не спроможні дати правильну оцінку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 08.12.2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від даного шлюбу у них народились двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована виконкомом Кальницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 21.04.2008, та в книзі реєстрації народжень зроблено актовий запис за № 06 від 21.04.2008 року.

Неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 29.01.2010, та в книзі реєстрації народжень зроблено актовий запис за № 120 від 29.01.2010.

Шлюб між батьками дитини розірвано, що підтверджується копією рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.04.2019 по справі № 308/1780/19.

18.08.2022 між батьками дітей було укладено та нотаріально посвідчено договір про участь у вихованні та сплату аліментів на дитину. Згідно з договору, батьки, за попередньою домовленістю між собою, встановили наступний режим проживання власних дітей: за спільною згодою батьків, до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 будуть спільно проживати разом з батьком ОСОБА_1 за фактичною адресою його проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно з копії довідки про навчання від 22.04.2024 № 193 ОСОБА_3 є ученицею 10-Б класу Ужгородського ліцею №15.

Відповідно до характеристики від 22.04.2024 учениця навчається в даному навчальному закладі з першого класу. Зарекомендувала себе як відповідальна учениця. Навчальний матеріал засвоїла на середньому рівні, однак навчається не в повну міру своїх можливостей. Під час уроків активна, на зауваження вчителя реагує, намагається виправити недоліки. Вміє висловити власну думку і завжди аргументовано її доводить. ОСОБА_5 самостійна, спокійна. Доброзичлива. Емоційно врівноважена, відповідальна, неконфліктна. Бере активну участь у громадському житті класу. Користується заслуженим авторитетом серед однокласників. З повагою ставиться до вчителів та учнів. Доручення класного керівника виконує беззаперечно. Батько, ОСОБА_1 , відповідально ставиться до виховання та навчання дитини. Постійно відвідує батьківські збори, підгримує зв`язок з класним керівником.

Згідно з довідкою від 22.04.2024 №194 ОСОБА_4 є учнем 8-А класу Ужгородського ліцею №15.

Згідно з характеристикою від 22.04.2024 ОСОБА_4 навчається в даному ліцеї з першого класу. За час навчання зарекомендував себе як дисциплінований учень. Має навчальні досягнення достатнього та середнього рівня. Навчається в повну міру своїх можливостей. Має довільну зорову, слухову, механічну пам`ять. Запам`ятовує учбовий матеріал. Виявляє логічне, образне, творче мислення. Має здібності до вивчення предметів природничо-математичного циклу. На уроках завжди уважний, не систематично виконує домашні завдання. Має добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно. Бере активну участь у громадському житті ліцею та класу. Крістіан веселий, товариський, стриманий, дисциплінований, самостійний, не піддається чужому впливу. Користується повагою серед однокласників. Має багато друзів, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями. Батько приділяє належну увагу вихованню. Постійно підтримує зв`язок з ліцеєм та класним керівником. Систематично відвідує батьківські збори.

Згідно з характеристикою гравця ОСОБА_4 . Академія футболу «Минай» від 23.04.2024 останній дуже елегантний гравець із якісним балансом у своїй грі. Відмінна техніка, хороше бачення поля та його проходження. Може грати конструктивно навіть у складних ситуаціях та під тиском. Вміло підтримує атаку, може грати в один дотик і небезпечний у завершальній стадії. У нього дуже спокійний характер, і він ніколи не панікує. Проживає з батьком, мати за кордоном вже декілька років. Всі фінансові та організаційні питання, а саме - виїзди на ігри, тренування та турніри, а також купівля спортивного екіпірування це все забезпечує батько, ОСОБА_1 .

Листом від 01.05.2023 про відсутність заперечень щодо переходу у ФК «Минай» підтверджується, що неповнолітній ОСОБА_4 займався в ГО «Дитяча-Юнацька школа футболу «Зінедін» та позитивною характеристикою гравця.

Згідно з довідки Комунального некомерційного підприємства «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 23.04.2024 № 308/7 ОСОБА_1 регулярно звертався з дитиною ОСОБА_3 по питаннях профілактики та лікування протягом останніх 2-х років.

У відповідності до довідки Комунального некомерційного підприємства «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 23.04.2024 № 307/7 ОСОБА_1 регулярно звертався з дитиною ОСОБА_4 по питаннях профілактики та лікування протягом останніх 2-х років.

З довідки про реєстрацію місця проживання та витягу з реєстру територіальної громади видно, що зареєстроване місце проживання дітей значиться за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно з акту про проживання осіб без реєстрації від 23.04.2024 ОСОБА_3 , 2008 р.н. та ОСОБА_4 , 2010 р.н. проживають без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , з вересня 2022 року і по даний час.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.11.2016 за №72328790 стверджується, що об`єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_6 , яка згідно зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (повторно) є матір`ю позивача.

Відповідно до характеристики від 22.04.2024, наданої головою ОСББ «Тлехаса,20,22», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з жовтня 2018 р. проживає за адресою АДРЕСА_1 , де мешкає по теперішній час зі своїми дітьми: донькою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сином ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . З вересня 2022 року виховує дітей без дружини. ОСОБА_1 зареєстрований за фактичним місцем проживання. ОСОБА_1 відповідальний, врівноважений, активний, енергійний, товариський із сусідами ї в під`їзді. Швидко адаптується до нових умов, легко сходиться з людьми, не відмовляє в допомозі діяльності ОСББ. Не порушує дисципліну в будинку, вчасно сплачує рахунки виставлені на утримання будинку та надані комунальні послуги. У спілкуванні з мешканцями будинку ввічливий, доброзичливий.

У відповідності до довідки Комунального некомерційного підприємства «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 22.04.2024 №306/7 позивач соматично здоровий, за довідкою з КНП «Ужгородська міська поліклініка» Ужгородської міської ради» від 22.04.2024 на обліку у нарколога і психіатра не перебуває.

До позовної заяви додано письмові пояснення сусідів позивача від 01.05.2024, а саме ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які зазначили, що позивач самостійно виховує та матеріально забезпечує дітей.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та / або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

В оцінці обставин справи суд має виходити з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) за таких самих правовідносин Верховний Суд застосував системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховуючи, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, виснував, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що відповідачка не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дитиною, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Наполягаючи на позбавленні відповідачки батьківських прав ОСОБА_1 не вказав, у чому ж полягає доцільність і необхідність такого рішення для їх дітей, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів останніх.

Враховуючи, що позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення матері по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне (свідоме) ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків, приймаючи до уваги те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на батьків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Крім того суд врахував думку дітей щодо позбавлення їх матері батьківських прав, які заперечили щодо такого.

Такий висновок відповідатиме якнайкращим інтересам неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з огляду на необхідність забезпечення їх прав на спілкування та збереження зав`язків з обома батьками.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 серпня 2024 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 березня 2025 року.

Головуючий:

Судді: