Ухвала

від 31.03.2025 по справі 580/1927/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

УХВАЛА

31 березня 2025 року

м. Київ

справа № 580/1927/24

адміністративне провадження № К/990/12968/25

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 4 грудня 2023 року №11657/23-00-24-05-01, яким до позивача застосовано штраф з податку на додану вартість у сумі 3 546,00 грн, №11654/23-00-24-05-01, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану у сумі 14 387,00 грн та застосовано штраф у розмірі 1 438,70 грн, № 11617/23-00-24-05-01, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 991 248,84 грн, №11645/23-00-24-05-01, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання по військовому збору на суму 82 604,07 грн, вимоги №Ф-11643/23-00-24-05-01 про сплату позивачем боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 638 602,97 грн, рішення №11644/23-00-24-05-01, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 151 579,60 грн за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, та вимоги від 5 лютого 2024 року № Ф-0252-2300.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року позов задоволено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року скасовано в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 4 грудня 2023 року № 11617/23-00-24-05-01, № 11645/23-00-24-05-01 та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 4 грудня 2023 року №11617/23-00-24-05-01 у частині збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 614 046,80 грн, з яких 570 099,80 грн за податковим зобов`язанням та 43 947,05 грн за штрафними санкціями;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 4 грудня 2023 року №11645/23-00-24-05-01 у частині збільшення грошового зобов`язання по військовому збору в сумі 51 170,55 грн, з яких 47 508,29 грн за податковими зобов`язаннями та 3 662,26 грн за штрафними санкціями.

Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 5 лютого 2024 року № Ф-0252-2300, якою зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 сплатити заборгованість в сумі 151 579,60 грн.

Змінено рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року в частині розподілу судових витрат та стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області суму сплаченого судового збору у розмірі 18 922,11 грн. В решті рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року залишити без змін.

27 березня 2025 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень у касаційному порядку.

Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України 22 грудня 2005 року №3262 «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що Головне управління ДПС у Черкаській області вже зверталось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у цій справі раніше, яку Верховний Суд ухвалою від 24 лютого 2025 року повернув особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила належного викладення підстав касаційного оскарження спірних у цій справі судових рішень. При цьому, повертаючи раніше подану відповідачем касаційну скаргу, суд касаційної інстанції визнавши незмістовним та недостатнім наведене скаржником обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень визначених, зокрема, пунктом 1 частини четвертої статті 328 роз`яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, й у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1-4 частини четвертої статті 328, частин другої-третьої статті 353 цього Кодексу.

Під час перевірки вдруге поданої скаржником касаційної скарги на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року, Верховним Судом встановлено, що її зміст щодо підстав для касаційного оскарження спірних у цій справі рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного адміністративного суду є аналогічним до тієї, яку було повернуто ухвалою Верховного Суду раніше та яку суд касаційної інстанції визнав необґрунтованою.

Тобто, маючи деталізовані роз`яснення Верховного Суду щодо наявних суперечностей, які унеможливлюють вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій справі, зазначені мотиви контролюючий орган так і не врахував, що свідчить про ігнорування ним вимог і роз`яснень суду касаційної інстанції.

Так, усуваючи недоліки попередньо поданої касаційної скарги та повторно посилаючись на положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, відповідач, аналогічно попередньо поданій касаційній скарзі, наводить мотиви незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій здійсненими по факту оцінки доказів й фактичних обставин справи, вказує про неправильне застосування судами положень пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України та без з`ясування всіх обставин справи, та зазначає ті ж самі постанови Верховного Суду (з цитуванням окремих витягів з тексту зазначених у касаційній скарзі постанов), посилання на які судом касаційної інстанції вже визнано таким, що не доводить застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Тобто, маючи деталізовані роз`яснення Верховного Суду щодо наявних суперечностей, які унеможливлюють вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій справі, зазначені мотиви контролюючий орган так і не врахував, що свідчить про ігнорування ним вимог і роз`яснень суду касаційної інстанції.

Фактично, у касаційній скарзі, як і у попередньо поданій, контролюючий орган висловлює незгоду саме зі здійсненою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою встановлених у справі обставин у взаємозв`язку з наданими на їх підтвердження доказами та доводить необхідність зміни такої (на його користь), що не може бути визнано належним обґрунтуванням неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (обов`язкової умови при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

За результатом аналізу змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, відсутні підстави вважати, що вони суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, а підставою для задоволення позову став висновок, що сукупність встановлених обставин і досліджених доказів доводить, що фактичне виконання господарських операцій позивачем доведено як договорами, які були досліджені під час перевірки, так і належним чином оформленими первинними документами, складеними в процесі і за результатом виконання цих договорів (договори-заявки, договори-замовлення, ТТН, рахунками, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти надання транспортно-експедиційних послуг, розрахункові документи, подорожні листи), які у повній мірі відображають зміст господарських операцій та формують уявлення про обсяг наданих послуг. Також, у зазначених документах відображено, який саме маршрут мав бути виконаний та який маршрут був виконаний; що паливо для реактивних двигунів ТС-1 було використане позивачем як складова загального пального для заправки сидельних тягачів позивача та що підтверджені первинними бухгалтерськими документами витрати на утримання, технічне обслуговування і ремонт сідельних тягачів з напівпричепами, які у своєму поєднанні є вантажним автомобілем, є власністю підприємця та використовуються ним у власній господарській діяльності, не відносяться до витрат підприємця.

Приведення скаржником практики Верховного Суду, з окремим цитуванням витягів із постанов, які стосуються обставин, які можуть свідчити зокрема про порушення умов перебування на спрощеній системі оподаткування, які саме обставини підлягають дослідженню у справах цієї категорії, а так само щодо оцінки того чи іншого аргументу контролюючого органу, які до того ж зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Далі за змістом касаційної скарги убачається, що відповідач, аналогічно вперше поданій касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (підстава касаційного оскарження передбачена пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України). Зазначає, що судами не надано правової оцінки аргументам скаржника та не досліджено наявні в матеріалах справи докази, що призвело до порушення при прийнятті спірних судових рішень принципу офіційного з`ясування обставин справи.

Поряд з цим, суд касаційної інстанції повторно роз`яснює скаржнику, що доводи про невстановлення судами істотних обставин справи або недослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак, з огляду на вищевикладене, пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником належним чином не обґрунтовано і не зазначено, які саме докази залишилися не дослідженими судами попередніх інстанцій та на яку саме встановлену обставину це вплинуло, що могло б давати підстави для висновку про порушення цими судами норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів попередніх інстанцій з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову, що передбачено статтею 351 КАС України. До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.

Доводи скаржника щодо цієї підстави касаційного оскарження, аналогічно вперше поданій касаційній скарзі, фактично полягають в оспорюванні встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та оцінкою судів доказів у справі.

Відповідно ж до частини першої статті 341 КАС України переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Відтак, і незгода з оцінкою судом доказів не може бути підставою касаційного оскарження.

Тобто, за змістом касаційна скарга, аналогічно вперше поданій, зводиться до надання неправильної, як на думку скаржника, правової оцінки встановленим у цій справі обставинам у сукупності з наданими доказами, що не є тотожним неправильному застосуванню норм матеріального права; цитування обставин справи та положень податкового законодавства з абстрактним зазначенням, що судами рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України та в силу вимог статті 341 КАС України не входить до повноважень Верховного Суду.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення раніше поданих касаційних скарг і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Однак, звертаючись до суду з касаційною скаргою вдруге, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги. Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги та зловживання процесуальними правами.

Суд повторно роз`яснює скаржнику, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Суд наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Є. Блажівська