Постанова

від 27.03.2025 по справі 914/2947/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/2947/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника Генерального прокурора та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-Бізнес Партнер»

на рішення Господарського суду Львівської області

у складі судді Ділай У.І.,

від 15.07.2024

та на постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Бонк Т.Б., Бойко С.М., Якімець Г.Г.

від 25.11.2024

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-Бізнес Партнер»

про визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору № 286/1/22/58 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення від 22.09.2022 та стягнення 54 455 649,62 грн безпідставно сплачених коштів та штрафних санкцій,

за участю:

прокурора: Косенко Д. В.

представників:

від позивача: Рогозянський В. І.,

від відповідача: Шкорбот К. С.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-Бізнес Партнер» (далі - ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер») про:

- визнання недійсними п. п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення від 22.09.2022 № 286/1/22/58, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОККО-Бізнес Партнер», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;

- стягнення з відповідача на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 загалом 54 455 649,62 грн, з яких: безпідставно сплачені кошти в сумі 51 141 875 грн, інфляційні втрати за період з листопада 2022 року по серпень 2023 року в сумі 1 973 290,39 грн і 3 % річних за період з 30.10.2022 по 20.09.2023 у сумі 1 340 484,23 грн.

В обґрунтування позову, прокурор зазначив, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави за договорами, укладеними Міністерством оборони України оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ у силу пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та відповідно до постанови Кабміну України № 178 від 02.03.2022.

ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» як одна зі сторін договору набуло кошти в сумі 51 141 875 грн за рахунок ІНФОРМАЦІЯ_1 не в порядку виконання договірних зобов`язань, а на підставі ст. 1212 ЦК України.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

22.09.2022 між Міністерством оборони України (далі - МО України) та ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» (постачальник) укладено договір про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення № 286/1/22/58 (далі - договір № 58). Фінансування цього договору передбачено за рахунок коштів Державного бюджету України в межах бюджетної програми 2101020 «Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни».

Пунктом 1.1 указаного договору погоджено, що Постачальник зобов`язується поставити у 2022 році нафту та дистиляти (авіаційний гас) MO України згідно зі специфікацією, а Замовник - забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі специфікацією.

Специфікацією, наведеною в п. 1.1 договору № 58, Замовник і Постачальник погодили найменування товару - паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1 (JET) (61-003-4718), строк постачання - 30 календарних днів з дати підписання договору до 22.10.2022 (включно), загальну кількість товару - 4 100 тон.

Ціна за одиницю товару без ПДВ за договором № 58 сторонами погоджена в сумі 62 500 грн, вартість товару - 256 250 000 грн, крім того, ПДВ - 51 250 000 грн, загальна вартість товару - 307 500 000 грн.

Згідно з п. 3.1 договору № 58 його ціна складає: без ПДВ - 256 250 000 грн, крім того, ПДВ - 51 250 000 грн, а ціна договору, що підлягає сплаті, становить 307 500 000 грн.

Додатковою угодою від 28.12.2022 № 1 до договору № 58 MO України та ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» зменшили обсяги постачання товару та, відповідно, його вартість, суму ПДВ і договірну ціну.

Так, загальна кількість товару склала 4 091,35 тони, вартість товару - 255 709 375 грн, крім того, ПДВ - 51 141 875 грн, а загальна вартість товару - 306 851 250 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору № 58 у редакції цієї додаткової угоди договірна ціна склала: без ПДВ - 255 709 375 грн, крім того, ПДВ - 51 141 875 грн, а ціна договору, що підлягає сплаті, становила 306 851 250 грн.

Зазначеною додатковою угодою також викладено в новій редакції місцезнаходження та банківські реквізити сторін, рознарядку, що є додатком 12.2 до цього договору.

Прокуратура звернула увагу, що договір № 58 містить положення про сплату MO України на користь ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» коштів як ПДВ у загальному розмірі 51 141 875 грн, або 20 % вартості товару, постачання якого передбачено цим правочином.

На виконання договірних зобов`язань за договором № 58 у вересні - жовтні 2022 року позивач здійснив постачання загалом 4 091,35 тонн палива авіаційного для газотурбінних двигунів Джет А-1 (JET) (61-003-4718). На підтвердження до позову долучено акти приймання-передачі продукції та видаткових накладних.

Позивач сплатив на користь відповідача вартість отриманого товару. На підтвердження долучено платіжні доручення:

-від 27.10.2022 № 286/1/305, яке виконано 29.10.2022, кошти в сумі 63 792 150 грн, у тому числі ПДВ - 10 632 025 грн;

-від 01.11.2022 № 286/1/309, яке виконано 03.11.2022, кошти в сумі 16 900 500 грн, у тому числі ПДВ - 2 816 750 грн;

- від 01.11.2022 № 286/1/312, яке виконано 03.11.2022, кошти в сумі 76 095 825 грн, у тому числі ПДВ - 12 682 637,50 грн;

- від 02.11.2022 № 286/1/313, яке виконано 03.11.2022, кошти в сумі 72 540 375 грн, у тому числі ПДВ - 12 090 062,50 грн;

- від 07.11.2022 № 286/1/327, яке виконано 10.11.2022, кошти в сумі 43 921 125 грн, у тому числі ПДВ - 7 320 187,50 грн;

- від 14.11.2022 № 286/1/340, яке виконано 15.11.2022, кошти в сумі 4 493 025 грн, у тому числі ПДВ - 748 837,50 грн;

- від 21.11.2022 № 286/1/347, яке виконано 23.11.2022, кошти в сумі 25 886 025 грн, у тому числі ПДВ - 4 314 337,50 грн;

- від 26.11.2022 № 286/1/352, яке виконано 29.11.2022, кошти в сумі 3 222 225 грн, у тому числі ПДВ - 537 037,50 грн.

Таким чином, за договором № 58 Замовником загалом сплачено відповідачу 306 851 250 грн, у тому числі ПДВ - 51 141 875 грн.

Листом Державної податкової служби України від 28.12.2022 № 12537/5/99-00-21-03-02-05, отриманим Державною аудиторською службою України під час проведення в МО України заходу державного фінансового контролю, повідомлено, що нульова ставка ПДВ відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова № 178) застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджувальні рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами, тощо), за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, які визначені постановою № 178.

Подібна позиція щодо застосування вказаних положень ПК України та постанови № 178 викладена й у листі Державної податкової служби України від 16.02.2023 № 2097/5/99-00-04-02-01-05, наданому Державній аудиторській службі України під час проведення в МО України заходу державного фінансового контролю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.07.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024, у справі № 914/2947/23 позов задоволено частково. Визнано недійсними в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість п.п. 1.1 та 3.1 Договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 22.09.2022 №286/1/22/58.

У частині стягнення з відповідача 51 141 875 грн основної заборгованості провадження у справі закрито.

У частині стягнення з відповідача 1 973 290,39 грн інфляційних втрат та 1 340 484,23 грн 3% річних в позові відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь Офісу Генерального прокурора 2 684,00 грн судового збору.

Повернуто Офісу Генерального прокурора з державного бюджету судовий збір в розмірі 767 128,12 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції №3980 від 22.09.2023.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Заступник Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду, у якій просив їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та обґрунтована неврахуванням висновків Верховного Суду:

- щодо застосування статей 11, 1212 ЦК України, викладених у постановах від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 10.02.2022 у справі № 916/707/21, від 04.05.2023 у справі № 910/59/22, від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23;

- щодо застосування частини 2 статті 625, частини 1 статті 1212 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, постановах Верховного Суду від 07.08.2024 у справі №916/2914/23 та від 17.09.2024 у справі № 915/1377/23.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, рішення судів попередніх інстанцій у цій частині залишити без змін.

Також Товариством з обмеженою відповідальністю «ОККО-Бізнес Партнер» 20.02.2025 подано касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду в частині задоволення позовних вимог, у якій відповідач просив їх скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, в решті судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. На думку відповідача наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо:

- застосування пп. «г» підпункту 195.1.2 п.195.1 ст. 195 Податкового кодексу України до подібних правовідносин, а саме до господарських операцій з поставки авіаційного палива для заправки або забезпечення повітряних суден, що входять до складу Повітряних сил України;

- можливості застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України № 178, яка в частині застосування нульової ставки податку на додану вартість до господарських операцій, визначених у пп. «г» підпункту 195.1.2 п.195.1 ст. 195 Податкового кодексу України суперечить цій нормі, а також статтям 3, 5, 7 Податкового кодексу України, а також за відсутності у Кабінету Міністрів України, як найвищого органу виконавчої влади повноважень щодо встановлення, зміни будь-яких елементів податку (об`єкт, суб`єкт, ставка податку), надання податкових пільг, у тому числі в умовах запровадженого воєнного стану, шляхом приймання нормативного акта у формі постанови без внесення відповідних змін до Податкового кодексу України;

- застосування пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4, п. 56.21 ст.56 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах, а саме до господарських операцій з поставки авіаційного палива для заправки або забезпечення повітряних суден, що входять до складу Повітряних сил України;

- щодо застосування норм процесуального права, а саме статей 73-79, 86, 236, 237 ГПК України та необхідності врахування при встановленні судом господарської юрисдикції відповідності господарських договорів нормам податкового законодавства висновків уповноваженого державою органу у сфері оподаткування (податкового органу) за результатами здійсненої перевірки платника податків (відповідача у цій справі) з того самого предмету та з тих самих підстав, в даному випадку висновків Акту планової перевірки, яким досліджувалось питання повноти визначення ПДВ по господарським операціям, які виникли на підставі договору та водночас, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій у цій справі.

Прокурор у відзиві на касаційну скаргу відповідача просив залишити її без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій у цій частині залишити без змін.

Інші учасники справи відзивів на касаційні скарги у строки встановлені судом не надали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Прокурор оскаржує рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача 1 973 290,39 грн інфляційних втрат та 1 340 484,23 грн 3% річних з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

В обґрунтування доводів касаційної скарги прокурор зазначив, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано у спірних правовідносинах норми матеріального права, а саме не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування статей 11, 1212 ЦК України, викладені у постановах від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 10.02.2022 у справі № 916/707/21, від 04.05.2023 у справі № 910/59/22, від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 про те, що оскільки продавцем сума ПДВ отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, то така сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення продавця за рахунок покупця поза підставою, передбаченою законом. Також, що постачальник, як одна із сторін зобов`язання, набуває кошти як ПДВ за рахунок іншої сторони (покупця) не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено.

Тому спірним у цьому випадку є момент виникнення у відповідача зобов`язання з повернення безпідставно отриманого майна (грошових коштів у сумі 51 141 875 грн, набутих відповідачем як ПДВ за договором поставки).

Також прокурор вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій, що момент виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна слід пов`язувати з датою набрання законної сили судовим рішенням, яким установлено факт безпідставності отримання майна, оскільки на думку судів саме з цього моменту боржник у зобов`язанні стає достеменно проінформованим про наявність свого кондикційного зобов`язання.

На думку прокурора момент виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно отриманого майна у подібних правовідносинах слід пов`язувати з датою зарахування / отримання такого майна відповідачем, що підтверджують висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, які неправильно враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, та в постановах від 07.08.2024 у справі № 916/2914/23, від 17.09.2024 у справі № 915/1377/23.

Верховний Суд погоджується з доводами прокурора з огляду на таке.

Частиною 1 ст.1212 ЦК передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК України).

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.3 ст.1212 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що враховуючи отримання відповідачем грошових коштів у вигляді ПДВ від ІНФОРМАЦІЯ_1, незважаючи на відсутність підстав для оподаткування товару та враховуючи визнання недійсними окремих положень договору, відповідач збагатився поза підставами, передбаченими законом, що, в свою чергу, є підставою для повернення такого майна (грошових коштів) на підставі ст. 1212 ЦК України.

Однак, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зобов`язання повернути майно, отримане за недійсним оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Оскільки, враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Відтак за висновками судів попередніх інстанцій у відповідача виник обов`язок повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним.

У зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про передчасність вимоги про стягнення на підставі частини другої статті 625 ЦК України нарахованого на суму боргу індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, оскільки момент виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна пов`язується з таким юридичним фактом, як дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов`язанні стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов`язання по відношенню до кредитора щодо повернення безпідставно отриманого майна.

Відповідач сплатив позивачу вказану суму після відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим провадження у справі в частині стягнення грошових коштів у сумі 51 141 875 грн, набутих відповідачем як ПДВ за договором поставки, закрито.

Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій в цій частині помилковими, зробленими без врахування висновків Верховного Суду викладених, зокрема, у постанові від 07.08.2024 справі № 916/2914/23, на яку вказав прокурор у касаційній скарзі, в якій у подібних спірним правовідносинах суд дійшов висновку про те, що на момент укладення договору у відповідача не існувало підстав для отримання від позивача сум ПДВ та саме з моменту отримання таких коштів у відповідача виник обов`язок їх повернути.

Також з постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 вбачається, що, підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила про наявність виключної правової проблеми, а саме, що в судовій практиці склалися протилежні підходи щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна:

1) початком нарахування прострочення виконання зазначеного зобов`язання вважається дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 344/2483/18, від 12.04.2023 у справі №461/4066/21 та постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №905/1313/18);

2) нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред`явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до ст. 530 ЦК (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 330/2142/16-ц та постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 17.08.2021 у справі № 913/371/20);

3) моментом початку нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування/отримання безпідставно набутого майна (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 910/9544/19).

Вирішуючи виключну правову проблему з цього питання Велика Палата Верховного Суду зазначила:

« 84. …зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст.1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

85. Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі №910/9544/19, на яку посилається колегія суддів Касаційного господарського суду в цій справі. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов`язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду вважає правильним.

86. Разом із тим, як убачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі №344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі №461/4066/21, зобов`язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив правильний висновок про виникнення у особи обов`язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним.

87. При цьому Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі №905/1313/18, про те, що зобов`язання продавця повернути кошти, сплачені йому за розірваним договором купівлі-продажу, виникло з набранням чинності рішенням суду від 16 січня 2017 року у справі №905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, тоді як договір купівлі-продажу був розірваний судовим рішенням від 31 серпня 2010 року у справі №905/3512/13, цим же рішенням покупця було зобов`язано повернути придбане за договором майно. Отже, саме з набранням законної сили рішенням суду у справі №905/3512/13 про розірвання договору та зобов`язання покупця повернути придбане майно відпала підстава набуття продавцем коштів, сплачених йому покупцем за це майно. Саме з цього моменту у продавця виник обов`язок повернути безпідставно утримані кошти покупцю, а не з моменту набранням чинності рішенням суду у справі № 905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, яке в цьому випадку було механізмом примусового виконання продавцем свого обов`язку з повернення безпідставно утриманих коштів, який він не виконав добровільно.

88. Також Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновками, викладеними у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі №913/371/20, про те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення/отримання нею вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України.».

Отже, Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши положення ч.2 ст.530 та ст.1212 ЦК дійшла до висновку, що норма ч.2 ст.530 ЦК до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст.1212 ЦК не застосовується та відступила від висновків, викладених у постановах від 02.02.2021 у справі №330/2142/16-ц, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 17.08.2021 у справі №913/371/20 (тобто від другого підходу щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна).».

Однак у цій справі № 914/2947/23 підлягає застосуванню саме третій підхід до визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна, який також застосувала Велика Палата Верховного Суду у справі №910/3831/22 при вирішенні спору по суті.

Так, у справі № 910/3831/22 Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганськгаз Збут" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 3 570 893,00 грн, а саме: 2 357 423,49 грн інфляційних втрат і 1 213 469,51 грн 3% річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач своєчасно не повернув позивачу безпідставно отримані від нього кошти у розмірі 18 454 848,76 грн (що встановлено судовими рішеннями у справі №910/17567/19), протиправно користувався ними з 26.02.2019 по 07.05.2021, тому саме за цей період позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних.

Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 910/3831/22 погодилася з висновками та залишила без змін рішення судів попередніх інстанцій, які вказали, що обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 18 454 848,76 грн, настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який ці кошти були перераховані, тобто 25.02.2019. Тому відповідач після отримання зазначених коштів був зобов`язаний повернути їх одразу, тобто прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів та неправомірного їх використання розпочалося з наступного дня, а саме з 26.02.2019.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Отже, суди попередніх інстанцій не вірно здійснили тлумачення застосування положень частини другої статті 625 ЦК України в контексті застосування статті 1212 ЦК України, не правильно врахувавши висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, оскільки зважаючи на обставини недійсності спірної умови договору (п.3.1.) у частині нарахування ПДВ (не за нульовою ставкою), встановивши безпідставність набуття відповідачем коштів у розмірі 51 141 875 грн ПДВ, як наслідок, дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки хибно визначили, що обов'язок з повернення коштів за статтею 1212 ЦК України виник у відповідача з часу визнання спірного пункту договору недійсним.

Така позиція Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах є сталою та послідовно підтримується у постановах від 24.10.2024 у справі № 914/2694/23, від 07.08.2024 у справі №916/2914/23, від 17.09.2024 у справі №915/1377/23.

Враховуючи вищенаведене та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про стягнення 3% річних та інфляційних втрат (що є предметом касаційного оскарження), як такі, що ухваленні з порушенням норм матеріального права, та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову прокурора про стягнення з ТОВ «ОККО-Бізнес Партнер» на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 інфляційні втрати за період з листопада 2022 року по серпень 2023 року в сумі 1 973 290,39 грн і 3 % річних за період з 30.10.2022 по 20.09.2023 у сумі 1 340 484,23 грн. Заперечень щодо правильності здійсненого прокурором розрахунку від відповідача не надходило, власного контррозрахунку інфляційних втрат та 3 % річних відповідачем не надано.

Касаційна скарга відповідача подана на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

Відповідач у касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм пп. «г» підпункту 195.1.2 п.195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду про їх застосування у подібних правовідносинах, а саме до господарських операцій з поставки авіаційного палива для заправки або забезпечення повітряних суден, що входять до складу Повітряних сил України.

Однак, як вбачається з постанови Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 910/14481/23, у цій справі з позовом звернувся заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ ЕНЕРГО ТРЕЙД" про визнання правочинів недійсними у частині пунктів 1.1, 3.1 та стягнення 262 212 654,73 грн безпідставно сплачених коштів, 14 864 133,51 грн інфляційних втрат, 5 471 411,34 грн трьох процентів річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю змісту спірних договорів, укладених між позивачем і відповідачем, вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" від 02.03.2022 №178 у частині включення податку на додану вартість до договірної ціни, у тому числі за договорами про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (авіаційного гасу).

Тобто у справі №910/14481/23 як і у справі № 914/2947/23 спір стосується включення податку на додану вартість до договірної ціни за договорами про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (авіаційного гасу).

У справі №910/14481/23 Верховний Суд зазначив, що підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України встановлено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

У Постанові №178 відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою.

На сьогодні щодо застосування зазначених норм сформувалася усталена правова позиція Верховного Суду, викладена, зокрема, в постановах від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23 та від 13.11.2024 у справі №911/23/24.

У цих справах Верховний Суд дійшов висновку, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки не тільки Постановою №178 визначено нульову ставку ПДВ для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, включення до ціни договору ПДВ, враховуючи, що замовником товару за договором виступає військова частина, суперечить Постанові №178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Отже, норми Постанови №178, що застосовуються до правовідносин, які склалися між позивачем та скаржником, узгоджуються з підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.

Постанова №178 не встановлює нових елементів ПДВ та не вносить зміни до вже існуючих, що визначені підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №911/23/24).

З урахуванням викладеного вище, Верховний Суд дійшов висновку, що у справі № 910/14481/23 прокурор довів наявність підстав для визнання недійсними умов спірних договорів у частині включення до договірної ціни ПДВ.

Отже, правовідносини у справі № 910/14481/23 та у справі № 914/2947/23 є подібними, і висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування норми права у цій справі узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.02.2025 у справі № 910/14481/23.

Щодо відсутності висновку Верховного Суду про можливість застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України № 178, яка в частині застосування нульової ставки податку на додану вартість до господарських операцій, визначених у пп. «г» підпункту 195.1.2 п.195.1 ст. 195 Податкового кодексу України суперечить цій нормі, а також статтям 3, 5, 7 Податкового кодексу України, а також за відсутності у Кабінету Міністрів України, як найвищого органу виконавчої влади повноважень щодо встановлення, зміни будь-яких елементів податку (об`єкт, суб`єкт, ставка податку), надання податкових пільг, у тому числі в умовах запровадженого воєнного стану, шляхом приймання нормативного акта у формі постанови без внесення відповідних змін до Податкового кодексу України, то вони є безпідставними.

У постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 908/2672/23 у подібних правовідносинах викладено висновок, відповідно до якого постанова Кабінету Міністрів України №178 є нормативно-правовим актом, ухваленим на виконання вимог підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Обов`язковість виконання нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на виконання законів України, за умови їх відповідності законам та прийняття в межах повноважень цього органу, визначена в Конституції України та законах, що регулюють діяльність виконавчої влади.

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України.

Частина перша статті 117 Конституції України передбачає, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Закон України "Про Кабінет Міністрів України" конкретизує дані положення, визначаючи в статті 49, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів видаються на основі, на виконання та з метою реалізації Конституції та законів України, актів Президента України.

Варто зазначити, що Податковий кодекс України містить загальні засади податкового регулювання, зокрема передбачає умови застосування нульової ставки ПДВ до певних операцій.

У такий спосіб, Постанова Кабінету Міністрів України №178 деталізує механізм реалізації відповідних положень Кодексу, зокрема визначає порядок їх практичного застосування для забезпечення належного правозастосування та досягнення цілей податкового регулювання.

Таким чином, застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України №178 не суперечить положенням Податкового кодексу України, а навпаки, забезпечує їх ефективну імплементацію в частині особливостей застосування ПДВ у період воєнного стану, що узгоджується із принципом системності правового регулювання та свідчить про взаємозв`язок між нормами різного рівня нормативно-правових актів, які регламентують відповідні правовідносини.

Питання застосування положень постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 у контексті підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України вже було предметом розгляду Верховного Суду в низці постанов, зокрема від 10.09.2024 у справі № 922/4055/23, від 18.09.2024 у справі № 916/3864/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, від 19.12.2024 у справі № 910/20125/23, від 17.09.2024 у справі № 915/1377/23, від 24.10.2024 у справі № 914/2694/23 у подібних правовідносинах.

Також відповідач у касаційній скарзі вказує на незастосування судами попередніх інстанцій у спірних правовідносинах пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4, п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України з огляду на те, що суб`єктний склад сторін договору №286/1/22/58 від 22.09.2022, за умовами якого покупцем (отримувачем товару) є Міністерство оборони України, яке не входить до переліку суб`єктів, визначених Постановою КМУ №178, однак судами зроблено висновок про поширення умов вказаної постанови на спірні правовідносини.

Як вже було зазначено у постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 908/2672/23 у подібних правовідносинах здійснено правовий аналіз постанови Кабінету Міністрів України № 178, який свідчить про те, що її застосування не обмежується виключно суб`єктним складом правовідносин. Основним критерієм для застосування нульової ставки ПДВ є цільове призначення товарів, спрямованих на забезпечення оборонних потреб та захисту національної безпеки, а не виключно перелік суб`єктів, зазначених у постанові, за умови, що зазначене випливає безпосередньо з предмету закупівлі та тексту договору.

Відповідно до статті 4 Податкового кодексу України, принцип рівності всіх платників перед законом та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації забезпечує однаковий підхід до всіх платників податків незалежно від форми власності юридичної особи, місця походження капіталу або інших характеристик. Відтак, обмеження застосування пільги лише певним колом суб`єктів суперечить загальним принципам податкового законодавства та цілям, визначеним Постановою Кабінету Міністрів України № 178, зокрема забезпеченню оперативного та безперешкодного постачання товарів для потреб оборони в умовах воєнного стану.

Таким чином, положення Постанови Кабінету Міністрів України № 178 вже містять достатні правові підстави для поширення нульової ставки ПДВ на операції з постачання товарів, які фактично використовуються суб`єктами, визначеними у цій постанові для цілей оборони та національної безпеки, незалежно від того, чи зазначений отримувач товару серед суб`єктів, визначених у відповідних нормативних актах.

Такі ж висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 910/14481/23, прийнятій за результатами вирішення спору у подібних правовідносинах.

Посилання скаржника на те, що положення постанови Кабінету Міністрів України №178 у своїй сукупності, а також мотиви суду першої та апеляційної інстанції щодо її застосування до спірних правовідносин свідчить про можливість здійснення неоднозначного (подвійного) тлумачення їх щодо питань оподаткування певного кола господарських операцій в умовах воєнного стану, переліку осіб, на яких поширюється її дія, а тому у цьому випадку на думку скаржника підлягало застосуванню правило вирішення сумнівів на користь платника податків, закріплене у нормах пп.4.1.4. п.4.1. ст.4 й п. 56.21. ст. 56 ПК України так, як зазначено у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі №380/7070/23 є помилковими.

Відповідачем не надано доказів застосування судами попередніх інстанцій положень постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 у контексті підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України усупереч практики, що склалася за результатами перегляду Верховним Судом судових рішень у подібних правовідносинах.

У той час як наведений відповідачем принцип in dubio pro tributario (презумпція правомірності рішень платника податків) закріплений в підпункті 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України, а також засноване і закріплене в пункті 56.21 статті 56 ПК України правило, стосуються випадків неоднозначного (множинного) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення ухвалюють на користь платника податків.

У цій справі контролюючий орган, яким в розумінні пп.41.1.1, 41.1.2 п.41.1 ст.41 ПК України є податкові та митні органи, не є учасником справи № 914/2947/23. Спір не стосується прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів при зійсненні адміністрування податків та зборів, визначених у розділі I цього Кодексу, чи контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства у випадках, коли здійснення такого контролю покладено на контролюючі органи.

Відповідно наведені у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі №380/7070/23 висновки не є релевантними для справи № 914/2947/23.

Верховний Суд відхиляє наведені у касаційній скарзі доводи відповідача про необхідність формування висновку щодо застосування норм процесуального права, а саме статей 73-79, 86, 236, 237 ГПК України у подібних правовідносинах, а саме щодо необхідності врахування при встановленні судом господарської юрисдикції відповідності господарських договорів нормам податкового законодавства висновків уповноваженого державою органу у сфері оподаткування (податкового органу) за результатами здійсненої перевірки платника податків (відповідача у цій справі) з того самого предмету та з тих самих підстав, в даному випадку висновків акта планової перевірки, під час якої досліджувалося питання повноти визначення ПДВ по господарським операціям, які виникли на підставі договору та водночас, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій у цій справі.

Зі змісту пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Проте, як свідчить зміст касаційної скарги, доводи відповідача у цій частині спрямовані на встановлення по новому обставин справи та переоцінку доказів, наявних у справі, що не належить до повноважень Верховного Суду, а отже, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною першою статті 311 ГПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та 3% підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову. В решті судові рішення підлягають залишенню без змін.

Судові витрати

З огляду на те, що суд касаційної інстанції ухвалює в частині нове рішення, ним здійснюється розподіл судових витрат за правилами визначеними статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 у справі № 914/2947/23 в частині відмови у задоволенні позову скасувати.

3. Прийняти в цій частині нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-Бізнес Партнер» (82660, Львівська область, Стрийський район, смт. Славсько, 14-А; ідентифікаційний код 37693620) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) 1 973 290,39 грн (один мільйон дев`ятсот сімдесят три тисячі двісті дев`яносто грн 39 коп) інфляційних втрат та 1 340 484,23 грн (один мільйон триста сорок тисяч чотириста вісімдесят чотири грн 23 коп) 3% річних.

4. В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 у справі № 914/2947/23 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-Бізнес Партнер» (82660, Львівська область, Стрийський район, смт. Славсько, 14-А; ідентифікаційний код 37693620) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний номер 00034051) судові витрати у розмірі 99 413,24 грн (дев`яносто дев`ять тисяч чотириста тринадцять грн 24 коп.) судового збору за подання касаційної скарги 74 559,93 грн (сімдесят чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят дев`ять грн 93 коп) за подання апеляційної скарги, 49706,62 грн (сорок дев`ять тисяч сімсот шість грн 62 коп.) за подання позовної заяви.

6. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-Бізнес Партнер» залишити без задоволення.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець