Постанова від 19.03.2025 по справі 679/987/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 679/987/20

провадження № 61-11679св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (судді-доповідача), Карпенко С. О, Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2022 року у складі судді Зеленської В. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ.

Позов обґрунтований тим, що з 07 серпня 2010 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_6

20 листопада 2017 року за рішенням суду шлюб між ними розірваний.

За час спільного проживання та за спільні кошти подружжя, набуті за рахунок господарської діяльності позивача, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 купили двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а також заощадили кошти для придбання квартири в м. Нетішин Хмельницької області.

У 2016 році ОСОБА_2 користуючись необізнаністю позивача в чинному законодавстві та зловживаючи його довірою переконала його в тому, що квартиру в м. Нетішин можливо купити шляхом пайової участі у будівництві, яке здійснював Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Панорама-1» (далі - ОК «ЖБК «Панорама-1»). Проте оформити квартиру в м. Нетішин Хмельницької області необхідно було на бабу ОСОБА_2 - ОСОБА_3 щоб запобігти можливому арешту вказаної квартири у зв`язку з боргами брата позивача та щоб не зазначати це майно в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_2 як державного службовця.

Він про це не заперечував, тому 14 червня 2016 року між ОСОБА_3 та ОК «ЖБК «Панорама-1» був укладений договір про асоційоване членство № 6 щодо пайової участі у будівництві трикімнатної квартири АДРЕСА_2 . Платежами від 21 червня 2016 року і 13 липня 2016 року ОСОБА_2 внесла кошти, набуті подружжям, в сумі 653 162,00 грн на рахунок ОК «ЖБК «Панорама-1» в якості пайових членських внесків за квартиру АДРЕСА_3 .

ОСОБА_3 таких коштів не мала і не довела, що давала таку суму ОСОБА_2 для внесення пайових членських внесків для придбання квартири на її користь.

Вважав, що ОСОБА_2 внесла на рахунок ОК «ЖБК «Панорама-1» кошти в сумі 653 162,00 грн, набуті подружжям в період шлюбу, і витратила їх без згоди іншого з подружжя - ОСОБА_1 та не в інтересах сім`ї, а в інтересах баби ОСОБА_3 . Він не зобов`язаний доводити факт набуття цих коштів подружжям, а відповідачі не довели, що ці кошти були передані ОСОБА_2 бабою - ОСОБА_3 , яка отримує мінімальну пенсію і не мала іншого джерела доходу, щоб заощадити 653 162,00 грн.

Тому внесені на рахунок ОК «ЖБК «Панорама-1» в якості пайових членських внесків ОСОБА_2 від свого імені кошти в сумі 653 162,00 грн підлягають поділу як спільне сумісне майно подружжя.

З урахуванням заяви про зміну підстав і предмету позову просив:

визнати двокімнатну квартиру загальною площею 60,4 кв. м житловою площею 31,3 кв. м та господарські будівлі площею 24,5 кв. м, хлів площею 17,2 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

в порядку поділу майна подружжя визнати право спільної часткової власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на двокімнатну квартиру загальною площею 60,4 кв. м житловою площею 31,3 кв. м, господарські будівлі площею 24,5 кв. м, сарай площею 17,2 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , по 1/2 частці за кожним;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 326 581,00 грн в рахунок компенсації 1/2 частки від суми спільних коштів, витрачених ОСОБА_7 , без згоди іншого з подружжя, на формування паєнагромадження ОСОБА_3 у пайовому фонді ОК «ЖБК «Панорама-1»за договором про асоційоване членство № 6 від 14 червня 2016 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2022 року, яке залишене без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 червня 2023 року, позов задоволено частково.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двокімнатну квартиру загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 31,3 кв. м, господарську будівлю площею 24,5 кв. м, хлів площею 17,2 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 . В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частку двокімнатної квартири загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 31,3 кв. м, господарської будівлі площею 24,5 кв. м, хліва площею 17,2 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 . У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на 1/2 частку двокімнатної квартири загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 31,3 кв. м, господарської будівлі площею 24,5 кв. м, хліва площею 17,2 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов в частині визнання двокімнатної квартири загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 31,3 кв. м, господарської будівлі площею 24,5 кв. м, хліва площею 17,2 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права спільної часткової власності на 1/2 частку спірної двокімнатної квартири за кожним, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався презумпцією спільності права власності подружжя на майно, набутого ними в період шлюбу, тому вказане майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відмовляючи у позові в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 326 581,00 грн у рахунок компенсації 1/2 частки від суми спільних коштів, витрачених ОСОБА_7 , без згоди іншого з подружжя, на формування паєнагромадження ОСОБА_3 у пайовому фонді ОК «ЖБК «Панорама-1»за договором про асоційоване членство № 6 від 14 червня 2016 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивачем не доведено, що ОСОБА_2 внесла на формування паєнагромадження ОСОБА_3 у пайовому фонді ОК «ЖБК «Панорама-1» за договором про асоційоване членство № 6 від 14 червня 2016 року, укладеним між ОК «ЖБК «Панорама-1» та ОСОБА_3 щодо пайової участі у будівництві квартири АДРЕСА_5 162,00 грн коштів, що належали сім`ї Обуховських.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 червня 2023 року, просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації 1/2 суми спільних коштів, витрачених ОСОБА_2 без згоди іншого з подружжя на формування паєнагромадження ОСОБА_3 у пайовому фонді ОК «ЖБК «Панорама-1» за договором про асоційоване членство № 6 від 14 червня 2016 року та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14, від 02 серпня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15, від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, від 25 березня 2020 року у справі № 161/79/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17, від 17 серпня 2022 року у справі № 545/2396/20, від 29 червня 2021 року 916/2813/18, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16, від 26 квітня 2023 року у справі № 759/19709/18, від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17.

З наявних у справі та досліджених судом доказів вбачається, що ОСОБА_2 внесла (переказала) для формування паєнагромадження відповідачки ОСОБА_3 за договором № 6 про асоційоване членство від 14 червня 2016 року на банківський рахунок ОК «ЖБК «Панорама-1»грошові кошти в загальній сумі 653 162,00 грн, що становлять 100 % суми паю асоційованого члена.

Досліджені судом платіжні документи не містять посилань на здійснення представництва. Довіреність № 1071 від 26 червня 2016 року, на яку посилалась сторона відповідача, до матеріалів справи не долучалась і судом не досліджувалась. Факту та обставин внесення ОСОБА_3 хоча б якихось коштів в рахунок паєнагромадження судами не встановлено.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено факту та обставин наявності у відповідача ОСОБА_3 зазначеної суми коштів, а також факту, підстав та умов передачі грошових коштів для ОСОБА_2 .

Таким чином, встановлення факту наявності у відповідача ОСОБА_2 в період перебування у шлюбі із ОСОБА_1 у власності готівкових грошових коштів в сумі 653 162,00 грн, самостійного розпоряджання цією сумою та внесення (переказу) в період з 13 липня 2016 року до 29 вересня 2016 року нею особисто зазначених коштів на рахунок ОК «ЖБК «Панорама-1»(витрачання коштів) є підставою для застосування презумпції спільності майна подружжя, набутого в період шлюбу виключно в силу наявності обставин, що охоплюються диспозиціями статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статті 368 ЦК України і така презумпція існує поки не буде спростована.

Застосування презумпції спільності майна подружжя у цій справі покладає саме на відповідача тягар доказування того, що спірна сума коштів не належить до спільного майна подружжя. За відсутності встановлених судами обставин (доведення факту) набуття спірної суми коштів ОСОБА_2 в особисту власність або отримання їх у володіння з інших підстав, не пов`язаних із набуттям у власність, на таке майно поширюється режим спільної власності подружжя і підлягають застосуванню відповідні правові наслідки, передбачені цивільним та сімейним законодавством.

Письмова згода ОСОБА_1 на безвідплатне внесення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 653 162,00 грн відсутня і не надавалась.

Оскільки ОСОБА_1 не надавав згоду на безвідплатне внесення (сплату) іншим з подружжя - ОСОБА_2 на користь третьої особи - ОСОБА_3 спільних коштів подружжя в сумі 653 162,00 грн, таке відчуження (використання) майна необхідно вважати вчиненим на свій розсуд, проти волі іншого з подружжя, не в інтересах сім`ї та враховувати його вартість при поділі майна подружжя.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 326 581,00 грн в рахунок компенсації 1/2 частки від суми спільних коштів, витрачених ОСОБА_7 , без згоди іншого з подружжя, на формування паєнагромадження ОСОБА_3 у пайовому фонді ОК «ЖБК «Панорама-1»за договором про асоційоване членство № 6 від 14 червня 2016 року за адресою: АДРЕСА_6 , тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що 14 червня 2016 року ОСОБА_3 уклала з ОК «ЖБК «Панорама-1»договір про асоційоване членство № 6 з метою набуття у власність квартири АДРЕСА_3 . Договір підписала власноручно. Вартість квартири становила 617 600,00 грн, які через банківські установи внесені онукою ОСОБА_2 за довіреністю, оскільки ОСОБА_3 самостійно не мала змоги здійснювати вказані дії. ОСОБА_1 жодного правового відношення до вказаного договору не мав, він офіційно не працював і коштів на придбання житла не мав та знав про те, що житло купує баба його дружини за власні кошти.

08 жовтня 2016 року ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_3 , а 15 жовтня 2019 року продала її подружжю Каленюків.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 07 серпня 2010 року до 20 листопада 2017 року.

Отже, в шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набували у власність квартиру АДРЕСА_3 .

Той факт, що ОСОБА_2 виконувала доручення ОСОБА_3 і вносила періодичні платежі за рахунок наданих їй бабою коштів на виконання договору про асоційоване членство не дає позивачу права вважати ці кошти спільним майном подружжя.

В період перебування в шлюбі сторони не мали коштів на придбання житла. Доходи ОСОБА_2 підтверджені річними деклараціями особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а доходи ОСОБА_1 встановити неможливо, оскільки він офіційно не працював.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що договорів в інтересах сім`ї подружжя ОСОБА_8 вона не укладала. Однак надала онуці ОСОБА_2 16 червня 2016 року нотаріально посвідчену довіреність на передачу (оплату коштів) пайових внесків за договором про асоційоване членство № 6 від 14 червня 2016 року.

Під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набули у власність квартиру АДРЕСА_3 . 14 червня 2016 року ОСОБА_3 уклала з ОК «ЖБК «Панорама-1»договір про асоційоване членство, придбала спірну квартиру та надалі розпорядилася нею на власний розсуд. Той факт, що її онука ОСОБА_2 за її дорученням вносила періодичні платежі за рахунок наданих ОСОБА_3 коштів на виконання договору про асоційоване членство, не дає позивачу права вважати ці кошти спільними та в результаті квартиру спільним майном подружжя. ОСОБА_1 жодного відношення до придбання нею житла не мав і мати не міг.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025 рокусправу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 серпня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.

14 червня 2016 року між ОК «ЖБК «Панорама-1» та ОСОБА_3 був укладений договір про асоційоване членство № 6.

Згідно з пунктом 4.2 договору визначені відносини сторін, пов`язані з участю асоційованого члена ОСОБА_3 у діяльності кооперативу і оплатою (внесенням) асоційованим членом пайового внеску та інших внесків, які є обов`язковою умовою членства в кооперативі, з метою отримати у власність житлове приміщення (квартиру) з приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_7 .

У пункті 4.4 договору передбачено, що розмір паю асоційованого члена до пайового фонду кооперативу становить 617 600,00 грн.

На виконання умов договору щодо оплати пайових внесків за договором про асоційоване членство № 6 від 14 червня 2016 року ОСОБА_2 сплатила: 13 липня 2013 року - 308 800,00 грн, 21 червня 2016 року - 308 000,00 грн, 27 липня 2016 року - 20 000,00 грн, 29 вересня 2016 року - 13 600,00 грн.

03 жовтня 2016 року ОК «ЖБК «Панорама-1» передав асоційованому члену ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

08 жовтня 2016 року ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_3 .

20 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

15 жовтня 2019 року ОСОБА_3 продала відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках по 1/2 кожному квартиру АДРЕСА_3 .

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а в разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Як на підставу своїх позовних вимог в заяві про зміну підстав та предмету позову позивач посилається на ту обставину, що відповідач без його згоди витратила 1/2 частку від суми спільних коштів, витрачених в розмірі 326 581,00 грн на формування паєнагромадження ОСОБА_3 у пайовому фонді ОК «ЖБК

«Панорама-1» за договором про асоційоване членство № 6 від 14 червня 2016 року.

Судами встановлено, що позивачем не доведено джерело набуття подружжям таких коштів спільною працею подружжя та наявність у подружжя станом на 2016 рік вказаної суми коштів.

Матеріали справи не містять доказів про отримання позивачем в період шлюбу між сторонами будь-яких доходів, сплату податку з доходів тощо.

Відповідач ОСОБА_2 як особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічно, в тому числі за 2016 рік, подавала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та вказувала дохід членів сім`ї, зокрема чоловіка ОСОБА_1 .

З декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік вбачається, що ОСОБА_1 не отримував доходу, що підлягає декларуванню. Річний дохід сім`ї складався із заробітної плати ОСОБА_2 в сумі 64 238,00 грн.

ОСОБА_3 та її чоловік отримують пенсію, до 2009 року ОСОБА_3 офіційно працювала та отримувала заробітну плату, має підсобне господарство та надлишки сільськогосподарської продукції продає на ринку, отримує дохід від земельних паїв.

Будь-яких інших доказів набуття подружжям спільних коштів в сумі 653 162,00 грн позивачем не надано.

З урахуванням наведеного, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки матеріали справи не містять доказів, що грошові кошти в розмірі 653 162,00 грн, сплачені на формування паєнагромадження ОСОБА_3 у пайовому фонді ОК «ЖБК «Панорама-1» за договором про асоційоване членство № 6 від 14 червня 2016 року є спільними коштами подружжя.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не довів джерело набуття подружжям цих коштів спільною працею подружжя та наявність у подружжя станом на 2016 рік вказаної суми грошових коштів.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не надавав згоду на безвідплатне внесення (сплату) іншим з подружжя - ОСОБА_2 на користь третьої особи - ОСОБА_3 спільних коштів подружжя в сумі 653 162,00 грн, Верховний Суд відхиляє.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що йому було відомо та він не заперечував, що його дружина ОСОБА_2 у 2016 році сплатила паєнагромадження за ОСОБА_3 у пайовому фонді ОК «ЖБК «Панорама-1» за договором про асоційоване членство в сумі 653 162,00 грн.

Проте у заяві про зміну і підставу позову позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спільні грошові кошти витрачені без згоди іншого з подружжя.

Верховний Суд зазначає, що такі дії позивача засвідчують суперечливу поведінку, яка є проявом недобросовісності, суперечить чесній діловій практиці та є недопустимою.

У касаційній скарзі заявник посилався на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження

№ 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14, від 02 серпня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15, від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, від 25 березня 2020 року у справі № 161/79/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17, від 17 серпня 2022 року у справі № 545/2396/20, від 29 червня 2021 року 916/2813/18, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16, від 26 квітня 2023 року у справі № 759/19709/18, від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17, Верховний Суд відхиляє.

У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18) зазначено, що під час розгляду спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають керуватися правом одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного майна він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження

№ 61-9018сво18) зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17, від 17 серпня 2022 року у справі № 545/2396/20, від 16 січня 2023 року № 754/3132/16, від 26 квітня 2023 року у справі № 759/19709/18.

Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19).

У постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 161/79/18 викладено загальний правовий висновок про те, що у разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 визначені загальні стандарти доказування.

Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Посилаючись на наведені вище постанови Верховного Суду заявник не вказує, яким чином наведені в них висновки не враховані судами в цій справі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 листопада 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині вирішення вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 326 581,00 грн в рахунок компенсації 1/2 частки від суми спільних коштів, витрачених ОСОБА_2 , без згоди іншого з подружжя, на формування паєнагромадження ОСОБА_3 у пайовому фонді Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив

«Панорама-1»за договором про асоційоване членство № 6 від 14 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік