Ухвала

від 01.04.2025 по справі 640/4446/22

НЕ ВКАЗАНО

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

01 квітня 2025 року Справа №640/4446/22

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Тарасенко І.М., розглянувши адміністративний позов в порядку письмового спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (юридична адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120) про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

В проваджені Донецького окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (юридична адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120) про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року було відкрито провадження у справі № 640/4446/22 за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (юридична адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120) про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу № 640/4446/22 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2025 року зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Тарасенку І.М.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року справу № 640/4446/22 було прийнято до свого провадження суддею Тарасенком І.М.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року, залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії та встановлено ОСОБА_1 п`ятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.

27 березня 2025 року представник позивача надав суду заяву, в якій зазначив, що на його думку ОСОБА_1 не було пропущено строку звернення до суду.

В обґрунтування зазначеної заяви представником позивача зазначено, що грошова компенсація за невикористану відпустку є частиною заробітної плати позивача і належить до сум, що підлягають виплаті їй у день її звільнення.

При цьому, з огляду на те, що зазначена допомога є частиною заробітної плати, то відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України звернення позивача до суду з вимогою про її примусове стягнення з відповідача не підлягає обмеженню будь-яким строком.

Крім того, представником позивача зазначено, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю. Отже, в аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення», «матеріальна допомога» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці». Подібну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 року в справі № 815/4421/15, від 13.03.2019 року у справі № 807/363/18, від 25.04.2019 року у справі № 804/496/18, від 26.06.2019 року в справі № 820/4748/17, від 22.05.2020 року у справі № 808/3200/17.

Отже, представник позивача вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду із вказаним позовом.

Розглянувши вказану заяву представник позивача, суд зазначає наступне.

Так, законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач.

Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 06.03.2019 року (справа № 805/1985/18-а), від 04.09.2019 року (справа № 826/14779/15).

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципомvigilantibus non dormientibus subveniunt, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Так в редакції КАС України, що діяла на момент звернення позивача до суду із даним позовом, відповідно до ч. 5 ст. 122, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В позовній заяві позивачем заявлені вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03 серпня 2016 року до 29 серпня 2019 року.

У свою чергу, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує.

Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, у тому числі й щодо застосованого розміру прожиткового мінімуму під час розрахунку грошового забезпечення, видачу грошового атестату, грошової допомоги для оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату ВРУ № 1305-к від 27.08.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 , на час його депутатських повноважень, 29 серпня 2019 року.

Тобто, ОСОБА_1 був звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України 29.08.2019 року з публічної служби.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу, на йому думку, у день звільнення з посади помічника-консультанта народного депутата України грошової компенсації за невикористану відпустку.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відтак з 29 серпня 2019 року у позивача був один місяць для звернення до суду з даним позовом. Разом з тим, позивач звернувся із позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва для захисту своїх прав 07.02.2022 року.

Суд зазначає, що позивач звернувся до суду із даним позовом 07 лютого 2022 року, тобто через 1 рік і 6 місяців після звільнення з порушенням ч. 5 ст. 122 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), жодних клопотань, як це передбачено КАС України про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин для цього, позивач не надавав.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Тому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Суд зауважує, що у численній практиці Верховного Суду неодноразово, зокрема, у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

У разі виникнення спірних питань щодо нарахування грошового забезпечення виплата здійснюється у безспірному розмірі до вирішення питань у встановленому чинним законодавством порядку.

Тобто саме дата звільнення позивача з посади, позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав на отримання відповідних сум за невикористану відпустку.

Засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріплений в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Конституції України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій та сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах та штучного поновлення строків, використовуючи право громадян на звернення.

В даному випадку, в зв`язку зі спливом строку звернення до адміністративного суду, публічно-правові відносини перестали вважатися спірними, і набули ознак стабільності, отже вже є сталими і неоспорюваними.

Відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Отже, суд приходить до висновків, що позивач та його представник не надали суду належні докази щодо поважності строку звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогамстатей 160,161,172цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинамитретьоютачетвертоюстатті 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ч. 1 ст. 240 КАС України, про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.

Враховуючи вищенаведене, адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 243, 248, 253, 256, 295, 297 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (юридична адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120) про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, особа має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Ухвала набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.М. Тарасенко