Постанова

від 19.02.2025 по справі 362/5617/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2025 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/3935/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів - Писаної Т.О., Гаращенка Д. Р.

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі адвоката Сич М. В., в інтересах відповідача ТОВ «Золота Середина»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Сич Марії Віталіївни, в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Середина»,

на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області

у складі судді Кравченко Л. М.

від 20 вересня 2024 року

у цивільній справі № 362/5617/19 Васильківського міськрайонного суду Київської області

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Середина»

про захист честі, гідності та ділової репутації,

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2019 року позивач звернувся в суд з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 год. 01 хв. в інтернет журналі «Обозреватель» ( www.obozrevatel.com ) було розміщено статтю «ІНФОРМАЦІЯ_5», матеріали якої розміщено за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В даній статті в стверджувальній формі йдеться про наступне (мовою оригіналу): «Напомним, что в 2014 году скандальный мэр Мелитополя участвовал в проросисийських митингах в городе. Под флагом страны-агрессора он призывал жителей города к проведению сепаратистского референдума и обещал добиться торговли с Таможенным союзом». («Нагадаємо, що у 2014 році скандальний мер Мелітополя брав участь у проросійських мітингах у місті. Під прапором країни-агресора він закликав жителів міста до проведення сепаратистського референдуму і обіцяв домогтися торгівлі з Митним союзом»).

Крім того, в матеріалі міститься скріншот із змонтованого відеоролику із зображенням позивача з мітингу, що проходив 02.03.2014 року в місті Мелітополі. При цьому, відео змонтовано так, щоб у читачів та глядачів склалося враження, що позивач підтримує проведення російського референдуму, а слова «россия» та «референдум», які скандують присутні на мітингу, стосуються саме позивача.

Вважаючи вказане вище недостовірною інформацією, позивач просив суд задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04.10.2021 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 01.02.2022 рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04.10.2021 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2023 рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04.10.2021 та постанову Київського апеляційного суду від 01.02.2022 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.09.2024 позов задоволено.

Визнано недостовірною інформацією слова «Под флагом страны-агрессора он призывал жителей города к проведению сепаратистского референдума», що містяться у статті «ІНФОРМАЦІЯ_5» опублікованої ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 годині 01 хвилині в Інтернет журналі «Обозреватель» (www.оbozrevatel.com) та зобов`язано відповідача на протязі одного місяця з дня набрання цим судовим рішенням законної сили опублікувати на сайті «Обозреватель» (www.obozreyatel.com) резолютивну частину рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.09.2024 у цивільній справі № 362/5617/19.

Стягнуто з ТОВ «Золота Середина»на користь ОСОБА_1 3 461 грн 90 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі адвокат Сич М. В., в інтересах ТОВ «Золота Середина», просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що судом першої інстанції були неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, суд не дослідив належним чином надані докази у їх сукупності та здійснив процесуальні порушення, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вважає, що судом не взято до уваги, що оспорювана інформація є викладення автором статті інформації заснованій на відеозапису, знятому в м. Мелітополі 02.03.2014 відеооператором. Поширення інформації, отриманої на основі відеозапису відзнятого в день мітингу не може бути розцінена, як порушення особистих немайнових прав позивача і вимоги про спростування такої інформації, як недостовірної, до задоволення не підлягають.

Також, вважає, що суд першої інстанції не встановив чи завдають зазначені публікації шкоди (та в якій мірі) особистим немайновим благам саме позивача, не звернув увагу на критерії і фундаментальні вимоги, закладені у практиці ЄСПЛ та національному законодавстві (зокрема: щодо забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом честі й гідності осіб; щодо обов`язковості встановлення чи стосувалась інформація, яка є предметом розгляду, суспільно-важливих питань, що становлять громадський інтерес, а фактично зосередився на поверхневому дослідженні вибраних позивачем уривків та цитат, виокремлення з контексту спірних публікацій. Суд першої інстанції обмежився лише формальним дослідженням спірних уривків із публікації без врахування контексту всієї статті, змістовно пов`язаних її частин, тощо.

Зазначає, що відеозапис підтверджує, що позивач брав участь на проросійському мітингу, мітинг проходив під російським гаслами та прапорами, а також позивач впевнено, що підтверджується відеозаписом, заявив присутнім на мітингу, що питання, які їх зацікавлять, будуть розглядатись на референдумі. Висвітлена інформація у статті є необхідною, так як стосувалась територіальної цілісності України.

Переконаний, що суд першої інстанції не врахував розуміння відомостей фактичного характеру, які не відповідають дійсності та не порочать особу, не розмежував такі відомості від думок, критичних висловлювань, ідей, оціночних суджень, висловлених відповідачем у порядку реалізації конституційного права на свободу вираження думки і слова.

Поширена інформація відповідає дійсності, адже оспорювана інформація надрукована на основі відеозапису та на підставі відеозапису автором зроблено ряд оціночних суджень. Інформація має значимий суспільний інтерес і за цим критерієм має розцінюватися як оціночні судження в цілому. Вважає, що позивачем не надано будь яких доказів в обґрунтування вимог, яким чином поширена інформація порочить його честь та гідність та завдала шкоди його діловій репутації.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

В судовому засіданні адвокат Сич М. В., в інтересах відповідача ТОВ «Золота Середина», підтримала апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Позивач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причину своєї неявки суд не повідомив.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення адвоката Сич М. В., в інтересах відповідача ТОВ «Золота Середина», дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що позивач не вимовляв висловлювання, про які йдеться в поширеній інформації щодо позивача, адже із відеозаписів виступу, судом встановлено, що позивач дійсно був присутнім 02.03.2014 в місті Мелітополі під час проросійського референдуму, проте викладена у статті інформація повним відеозаписом не підтвердилася, оскільки він не закликав жителів міста до проведення сепаратистського референдуму і не обіцяв домогтися торгівлі з Митним союзом, а також не вчиняв інших дій, що викладені в статті. З огляду на наведене суд вважав, що поширення відповідачем інформації про ОСОБА_1 , яка сприймається суспільством такою, що стосується саме позивача і містить звинувачення позивача у вчиненні певних дій, не може вважатися оціночними судженнями на підставі ст.30 Закону України «Про інформацію», оскільки такі фактичні твердження відповідача можливо перевірити на предмет їх відповідності дійсності, здійснивши відповідну перевірку істинності фактів. За висновком суду розповсюджена відповідачем інформація про позивача, яка є предметом оскарження, є недостовірною, носить стверджувальний характер, тобто відповідач, не маючи жодних належних та допустимих доказів, повідомив про позивача певні факти, які не відповідають дійсності, носять негативний характер і не є оціночним судженням в розумінні вимог закону та, як наслідок, принижують честь, гідність і ділову репутацію позивача.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34 Конституції України).

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (пункт 1 постанови Пленуму Верховного Суду України 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (стаття 297 ЦК України).

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Тягар доведеності достовірності інформації, поширеної про іншу особу, лежить на тому, хто поширив таку інформацію, позивач лише доводить сам факт її поширення.

Судом встановлено й підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 год. 01 хв. в інтернет журналі « Обозреватель » (www.obozrevatel.com) на офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 було розміщено статтю «ІНФОРМАЦІЯ_5».

В статті в стверджувальній формі йдеться про наступне: «Нагадаємо, що у 2014 році скандальний мер Мелітополя брав участь у проросійських мітингах у місті. Під прапором країни-агресора він закликав жителів міста до проведення сепаратистського референдуму і обіцяв домогтися торгівлі з Митним союзом»

Мовою оригіналу: «Напомним, что в 2014 году скандальный мэр Мелитополя участвовал в проросисийських митингах в городе. Под флагом страны-агрессора он призывал жителей города к проведению сепаратистского референдума и обещал добиться торговли с Таможенным союзом».

Також в статті міститься скріншот із відеоролику із зображенням позивача з мітингу, що проходив 02.03.20214 року в місті Мелітополі.

Встановивши, що публікація розміщена відповідачем на офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_3, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з урахуванням способу поширення даної інформації через мережу Інтернет, її було доведено до відома невизначеному колу осіб.

Щодо характеру інформації колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 302 ЦК України передбачено обов`язок особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Відповідно до ст. 5 Закону, основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свободи її обміну; об`єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; з законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Пунктом 6 ч. 2 ст. 47 цього Закону передбачено, що за поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, винна особа, яка поширила таку інформацію несе цивільно-правову відповідальність.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам дано роз`яснення, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені); негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК, предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Встановивши на підставі наявного у матеріалах справи відеозапису подій мітингу, який відбувся у м. Мелітополі 02.03.2014, відсутність з боку позивача закликів жителів міста до проведення сепаратистського референдуму і обіцянок домогтися торгівлі з Митним союзом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недостовірність поширеної відповідачем інформації щодо позивача. Доказів достовірності поширеної інформації відповідачем суду не надано.

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про основи національно безпеки» прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України становлять загрозу національним інтересам і національній безпеці України.

Публічні заклики з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, кваліфікуються як посягання на територіальну цілісність і недоторканність України правопорушенням та мають наслідком притягнення до кримінальна відповідальність (ст. 110 КК України).

Прояви сепаратизму та будь-яких інших посягань на територіальну цілісність та недоторканність України були категорично засуджені Постановою Верховної Ради України від 22.02.2014 у зв`язку із заявою Служби безпеки України від 21.02.2014 щодо спроб окремих політиків, представників органів місцевого самоврядування, лідерів об`єднань громадян, радикально налаштованих осіб створити ґрунт для ескалації громадянського конфлікту, поширення сепаратистських настроїв.

Зміст інформації, зокрема речення «Под флагом страны-агрессора он призывал жителей города к проведению сепаратистского референдума» не є критикою або оціночним судженням, а є твердження про конкретну подію.

Вживане у реченні слово «призывал», тлумачиться у словнику як «закликати до дій». Слово «сепаратизм» тлумачиться як «політика і практика відокремлення, виділення частини території держави з метою створення суверенної держави».

Сепаратизм є загрозою національній безпеці України.

Отже, як обґрунтовано встановлено судом, автор статті, поширюючи інформацію домагався сприйняття читачем ОСОБА_1 , як публічної особи, яка на мітингу закликала людей до проведення референдуму щодо відокремлення від України частини її території.

Встановивши, що поширена інформація про ОСОБА_1 містить звинувачення позивача у вчиненні певних дій, є фактичним твердженням, яке можливо перевірити на предмет відповідності дійсності, суд, зважаючи, що позивач є публічною особою, а межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою ніж окремої пересічної особи, правильно виснував, що поширена відповідачем інформація не є оціночним судженнями, спрямована на переконання значної кількості громадян у причетності позивача до сепаратистської діяльності, а отже поширенням такої інформації, беззаперечно, завдано моральну (немайнову) шкоду репутації позивача, його честі та гідності, вони підривають довіру до його діяльності.

За змістом ст. 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. На підставі викладеного, суд вважає за можливим визначити для позивача спосіб захисту його порушеного права в частині спростування недостовірної інформації саме через зобов`язання відповідача протягом місяця з дня набрання судовим рішення законної сили спростувати поширену інформацію шляхом опублікування резолютивної частини рішення на сайті «Обозреватель».

Визначаючи спосіб, у якій підлягає спростуванню вищевказана інформація, суд вірно керувався положеннями статтей 94, 277 ЦК України та п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України та обґрунтовано визначив для позивача спосіб захисту його порушеного права в частині спростування недостовірної інформації саме через зобов`язання відповідача протягом місяця з дня набрання судовим рішення законної сили спростувати поширену інформацію шляхом опублікування резолютивної частини рішення на сайті «Обозреватель».

Доводи апеляційної скарги про те, що поширена інформація відповідає дійсності, оскільки вона надрукована на основі відеозапису та на підставі відеозапису автором зроблено ряд оціночних суджень, є безпідставними та спростовуються наявним у матеріалах справи відеозаписом змістом якого не підтверджено, що позивач вимовляв висловлювання, про які йдеться в поширеній інформації.

Доводи про те, що судом не встановлено завдання публікацією шкоди, також колегією відхиляються як безпідставні, адже судом встановлено, що поширенням інформації, завдано моральну (немайнову) шкоду репутації позивача, його честі та гідності, вони підривають довіру до його діяльності. Судом враховано контекст всієї статті та відеозапису подій.

Доводи про те, що висвітлена інформація у статті є необхідною, так як стосувалась територіальної цілісності України, відхиляються, адже необхідність у наведеному контексті опосередкована достовірністю, яка відповідачем не доведена.

Суд першої інстанції врахував розуміння відомостей фактичного характеру, розмежував такі відомості від думок, критичних висловлювань, ідей, оціночних суджень, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що розповсюджена відповідачем інформація про позивача, яка є предметом оскарження, є недостовірною, носить стверджувальний характер, тобто відповідач, не маючи жодних належних та допустимих доказів, повідомив про позивача певні факти, які не відповідають дійсності, носять негативний характер і не є оціночним судженням в розумінні вимог закону та, як наслідок, принижують честь, гідність і ділову репутацію позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Сич Марії Віталіївни, в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Середина», залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 31 березня 2025 року.

Судді: Є. П. Євграфова

Т. О. Писана

Д. Р. Гаращенко