Постанова

від 31.03.2025 по справі 420/13195/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13195/24

Категорія:106000000Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту: 22.07.2024 р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Бітова А.І.

суддів Лук`янчук О.В.

Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута згідно п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Державної судової адміністрації України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Одеської області про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суддівської винагороди та компенсації за невикористані відпустки,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України (далі ДСА України), Господарського суду Одеської області про:

-визнання протиправними дій Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 30 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";

-стягнення з ДСА України на користь ОСОБА_1 грошової суми у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 290 454,49 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів;

-визнання протиправними дій Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 28 листопада 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн;

-стягнення з ДСА України на користь ОСОБА_1 грошової суми у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 28 листопада 2023 року у розмірі 727 155,00 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів;

-визнання протиправними дій Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки за 379 днів із застосуванням розрахункової величини в розмірі 2 102 грн;

-стягнення з ДСА України на користь ОСОБА_1 грошової суми у вигляді недоотриманої грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки в розмірі 408 145,10 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що за період з 01 січня 2020 року по 17 квітня 2020 року йому, як судді Господарського суду Одеської області, була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, додатковий регіональний коефіцієнт у розмірі 1,25 до базового розміру посадового окладу та надбавка за вислугу років 50% від посадового окладу. Однак, в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року Господарський суд Одеської області нараховував і сплачував щомісяця позивачу суддівську винагороду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Позивач вважає застосування обмеження виплати суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" таким, що порушує його право на належне матеріальне забезпечення.

За період з 01 січня 2021 року по 28 листопада 2023 року позивачу, як судді Господарського суду Одеської області, була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн, додатковий регіональний коефіцієнт у розмірі 1,25 до базового розміру посадового окладу та надбавка за вислугу років 50% від посадового окладу. Позивач вважає, що застосування такої розрахункової величини в розмірі 2 102 грн суперечить Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон №1402-VIII) та порушує гарантії незалежності судді, оскільки при нарахуванні суддівської винагороди слід було застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, та 01 січня 2023 року встановлено в сумі 2 270 грн, 2 481 грн і 2 684 грн відповідно.

При звільнені з посади судді Господарського суду Одеської області у 2023 році ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію за невикористані оплачувані відпустки загалом за 379 днів в розмірі 1 474 078,81 грн. При цьому для розрахунку обчислення середньої заробітної плати (суддівської винагороди) у відповідності з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 було застосовано розрахункову величину в розмірі 2 102 грн. Позивач вважає, що застосування такої розрахункової величини для розрахунку його середньої суддівської винагороди суперечить Закону №1402-VIII та порушує гарантії незалежності судді, оскільки при компенсації за невикористані оплачувані відпустки, що обраховується з суддівської винагороди слід було застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2023 року встановлено в сумі 2 684 грн.

Позивач вважає, що такі дії Господарського суду Одеської області є протиправними, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Господарський суд Одеської області позов не визнав, вказуючи, що на виконання наказу голови Господарського суду Одеської області від 05 грудня 2023 року №40-к, яким відраховано суддю ОСОБА_1 зі штату суддів Господарського суду Одеської області 28 листопада 2023 року та згідно якого нарахована грошова компенсація за 379 календарних днів відпустки, була розрахована наступним чином: заробітна плата, яка була нарахована судді у 2023 році (за фактично відпрацьований час) виходячи з розміру посадового окладу відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", яким визначено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць та який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2023 року, у розмірі 2 102 гривні, ділиться на кількість календарних днів у розрахунковому періоді. Отримана середньоденна заробітна плата множиться на кількість днів відпустки, що підлягають оплаті.

З детальним розрахунком компенсації за невикористані відпустки було ознайомлено адвоката судді Лепехи Г.А. 24 квітня 2024 року у відповідь на адвокатський запит

Таким чином, судом вірно виплачено грошову компенсацію за невикористані оплачувані відпустки за 379 днів саме у розмірі 1 474 078,81 грн, у зв`язку із чим Господарський суд Одеської області заперечує проти задоволення вимоги про стягнення з ДСА недоотриманої грошової компенсації у розмірі 408 145,10 грн.

Щодо недоотримання ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року Господарський суд Одеської області зазначає, що позивачем невірно визначено кінцеву дату недоотриманої, на його думку, суддівської винагороди, оскільки вірним є період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, а не по 28 серпня 2020 року. На виконання рішення Ради суддів Господарським судом Одеської області на підставі наказу голови суду №19 від 27 квітня 2020 року "Про застосування обмеження при нарахуванні суддівської винагороди суддям" (з яким під розпис ознайомлено позивача ОСОБА_1 ) було встановлено такі обмеження та доручено ФЕВ за період з 01 квітня 2020 року по 17 квітня 2020 року включно здійснити виплату суддівської винагороди без обмежень, встановлених вищевказаним Законом №553-ХІ ("Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік"). Одночасно, згідно п. 2 наказу голови суду №19 від 27 квітня 2020 року, доручено ФЕВ з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місяця, у якому відміняється карантин, здійснювати нарахування суддівської винагороди суддям Господарського суду Одеської області в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Згідно службової записки начальника ФЕВ суду судді Лепесі Г.А., як і іншим суддям Господарського суду Одеської області, з урахуванням вимог ст. 29 Закону №553-ІХ, в період дії обмеження суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до розрахункових листів за період з квітня 2020 року по вересень 2020 року. Наказом голови Господарського суду Одеської області від 03 вересня 2020 року №37 припинено застосування обмеження при нарахуванні суддівської винагороди суддям. Вказаним наказом визнано таким, що втратив чинність попередній наказ (№19 від 27 квітня 2020 року "Про застосування обмеження при нарахуванні суддівської винагороди суддям" з 28 серпня 2020 року). Згідно п.3 наказу зобов`язано ФЕВ зробити розрахунок компенсації суддівської винагороди за час дії обмеження, надати інформацію щодо додаткової потреби в коштах до ДСА України та здійснити відповідні виплати після надходження додаткових коштів. Кошти щодо компенсації суддівської винагороди відповідно до листа від 03 вересня 2020 року №08-25/7774/2020 від ДСА України до Господарського суду Одеської області до кінця 2020 року не надходили.

Відповідно до п. 5 та 6 ст. 135 Закону 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Керуючись приписами п.1 ч.3 ст. 135 Закону №1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Окреслена норма є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.

З огляду на це, необхідно враховувати положення інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді.

Такі норми доповнюють ч.3 ст. 135 Закону №1402-VIII і становлять єдину спеціальну норму, якою визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Законів України "Про Державний бюджет України" на 2021, 2022 та 2023 роки. Так, ст. 7 вказаних Законів встановлено з прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2 102 гривні.

Таким чином, Законами України "Про Державний бюджет України" на вищевказані роки запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2 102 гривні.

Отже, з прийняттям вказаного Закону, зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Відповідно до службової записки начальника ФЕВ, посадовий оклад судді ОСОБА_1 у 2021 році був розрахований на підставі ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", яким визначено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць та який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року, у розмірі 2 102 гривні.

Стаття 7 Закону №3460-ІХ не визнана неконституційною, відповідач вважає, що адміністративний суд при вирішенні даного спору повинен саме її і застосовувати та не може обирати самостійно із Закону про Державний бюджет більш сприятливий для позивача (2 270 грн (2021); 2 481 грн (2022) та 2 684 грн (2023) відповідно, замість 2 102 грн).

Також відповідач вказує про порушення позивачем тримісячного строку звернення до суду.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до ДСА України, Господарського суду Одеської області про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суддівської винагороди та компенсації за невикористані відпустки задоволений частково.

Визнані протиправними дії Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік.

Стягнуто з ДСА України на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 290 454 (двісті дев`яносто тисяч чотириста п`ятдесят чотири) грн 49 коп., з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ДСА України ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також що у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги:

-позивачем пропущений тримісячний строк на звернення із позовом до суду;

-суд першої інстанції не врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі №990/253/23.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також що у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 вказує, що відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, оскільки встановлення ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, суперечить Закону 1402-VIII та Закон України "Про прожитковий мінімум" (далі Закон 966-XIV).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 14 жовтня 2002 року №926/2002 призначений на посаду судді Господарського суду Одеської області строком на п`ять років, Верховною Радою України 17 травня 2007 року обраний суддею цього ж суду безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 28 листопада 2023 року №1131/0/15-23 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Одеської області на підставі пп.4 п.161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

Відповідно до наказу Господарського суду Одеської області від 27 квітня 2020 року №19 "Про застосування обмеження при нарахуванні суддівської винагороди суддям" наказано: фінансово-економічному відділу за період з 01 квітня 2020 року по 17 квітня 2020 року виключно здійснити виплату суддівської винагороди без обмежень, встановлених Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (пункт 1); фінансово-економічному відділу з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місця, у якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 здійснювати нарахування суддівської винагороди суддям Господарського суду Одеської області в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року (пункт 2).

Відповідно до наказу Господарського суду Одеської області від 03 вересня 2020 року №37 "Про припинення застосування обмеження при нарахуванні суддівської винагороди суддям" наказано визнати таким, що втратив чинність наказ голови суду №19 від 27 квітня 2020 року "Про застосування обмеження при нарахуванні суддівської винагороди суддям" з 28 серпня 2020 року.

За період дії обмеження суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року відповідно до ст. 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" сума нарахованої суддівської винагороди, яка не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, становить:

-квітень 2020 року 13525,24 грн;

-травень 2020 року 71007,50 грн;

-червень 2020 року 71007,50 грн;

-липень 2020 року 71007,50 грн;

-серпень 2020 року 63906,75 грн (71007,50 грн 7100,75 грн (вказана сума виплачена у вересні 2020 року);

-всього 290454,49 грн.

Суддівська винагорода за період з 01 січня 2021 року по 28 листопада 2023 року ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася із застосуванням базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

На виконання рішення ВРП №1131/0/15-23 від 28 листопада 2023 року наказом голови Господарського суду Одеської області від 05 грудня 2023 року №40-к "Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суддів" ОСОБА_1 відраховано зі штату суддів 28 листопада 2023 року, у зв`язку із звільненням.

Відповідно до пункту 3 наказу від 05 грудня 2023 року №40-к Фінансово-економічному відділу виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за:

-невикористану додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 11 листопада 2012 року по 10 листопада 2013 року тривалістю 15 календарних днів;

-невикористану додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 11 листопада 2013 року по 10 листопада 2014 року тривалістю 15 календарних днів;

-невикористану додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 11 листопада 2014 року по 10 листопада 2015 року тривалістю 15 календарних днів;

-невикористану додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 11 листопада 2015 року по 10 листопада 2016 року тривалістю 15 календарних днів;

-невикористану основну щорічну відпустку за період роботи з 11 листопада 2016 року по 10 листопада 2017 року тривалістю 30 робочих днів;

-невикористану додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 11 листопада 2016 року по 10 листопада 2017 року тривалістю 15 календарних днів;

-невикористану основну щорічну відпустку за період роботи з 11 листопада 2017 року по 10 листопада 2018 року тривалістю 30 робочих днів;

-невикористану додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 11 листопада 2017 року по 10 листопада 2018 року тривалістю 15 календарних днів;

-невикористану основну щорічну відпустку за період роботи з 11 листопада 2018 року по 10 листопада 2019 року тривалістю 30 робочих днів;

-невикористану додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 11 листопада 2018 року по 10 листопада 2019 року тривалістю 15 календарних днів;

-невикористану основну щорічну відпустку за період роботи з 11 листопада 2019 року по 10 листопада 2020 року тривалістю 30 робочих днів;

-невикористану додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 11 листопада 2019 року по 10 листопада 2020 року тривалістю 15 календарних днів;

-невикористану основну щорічну відпустку за період роботи з 11 листопада 2020 року по 10 листопада 2021 року тривалістю 30 робочих днів;

-невикористану додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 11 листопада 2020 року по 10 листопада 2021 року тривалістю 15 календарних днів;

-невикористану частину основної щорічної відпустки за період роботи з 11 листопада 2021 року по 10 листопада 2022 року тривалістю 27 робочих днів;

-невикористану додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 11 листопада 2021 року по 10 листопада 2022 року тривалістю 15 календарних днів;

-невикористану частину основної щорічної відпустки за період роботи з 11 листопада 2022 року по 10 листопада 2023 року тривалістю 21 робочий день;

-невикористану додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 11 листопада 2022 року по 10 листопада 2023 року тривалістю 15 календарних днів;

-невикористану основну щорічну відпустку за період роботи з 11 листопада 2023 року по 28 листопада 2023 року тривалістю 1 робочий день;

-невикористану додаткову оплачувану відпустку за період роботи з 11 листопада 2023 року по 10 листопада 2024 року тривалістю 15 календарних днів.

Грошову компенсацію за 379 календарних днів відпустки нараховано із застосуванням базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн.

Вважаючи дії Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди та із застосуванням базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов`язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, враховуючи вимоги позовної заяви суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є стягнення з ДСА України на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 290 454,49 грн, з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що сума суддівської винагороди позивача у 2021, у 2022 та у 2023 роках мала обчислюватися з урахуванням норм Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" відповідно.

Статтями 7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" чітко встановлено, що прожитковий мінімум з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року та з 1 січня 2023 року на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2 102 грн.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 8, 19, 130 Конституції України, ст.ст. 4, 135, 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 7 Закону України "Про державний бюджет", п.25 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта ДСА України, виходячи з наступного.

12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено ст. 29 наступного змісту:

"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

Згідно ст. 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 ст. 135 Закону 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами ч. 3 ст. 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Частиною 4 ст. 135 вказаного Закону передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного ч.3 цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до ч. 5-8 ст. 135 вказаного Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Господарський суд Одеської області при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди повинен був керуватися виключно Законом 1402-VIII, а застосування ним ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить приписам ст. 130 Конституції України.

Крім того, питання щодо невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, було неодноразово предметом розгляду Конституційним Судом України.

Так, Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 08 червня 2016 року №4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абз.3 п.2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абз.6 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абз.6 пп.3.2., абз.27, 33, 34 п.п3.3 п.3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).

Відповідно до п. 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Також Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.

Так, відповідно до абз.4 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У ст. 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Згідно абз.8 п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 визначено, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Абзацом 2 п.5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 встановлено, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 також зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абз. 3, 4 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008).

Як зазначив Конституційний Суд України, що словосполучення "держава прагне" - це намагання і обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України, завдання.

Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте, не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України, як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008).

Зазначених висновків також дійшов Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

-частин 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами;

-абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.

Також, Конституційний Суд України у даному рішенні зазначив наступне:

- скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч.2 ст. 19, ст. 130 Конституції України;

-установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права;

-Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а тому, оспорюваними положеннями ст. 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади;

-обмеження передбачених оспорюваними положеннями ст. 29 Закону №294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таким чином, наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження, як інструмент впливу на судову владу.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з квітня по серпень 2020 року включно на підставі положень ст. 135 Закону 1402-VIII без встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" обмежень. Виплата суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (а не по 28 серпня 2020 року, як помилково зазначає позивач) із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно з ч.3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, в редакції, яка діяла з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, є протиправною та порушує право позивача на належне матеріальне забезпечення.

Суд першої інстанції також навів правильні аргументи щодо обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із ч.1, 2, 3 ст. 148 Закону №1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.

Статтею 149 Закону №1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч.1 ст. 151 Закону №1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 ч.1 ст. 152 Закону №1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені ст. 22 Бюджетного кодексу України (далі БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (п.1 ч.2 ст. 22 БК України).

Відповідно до ч.5 ст. 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов`язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, враховуючи вимоги позовної заяви колегія суддів, як і суд першої інстанції вважає, що належним способом захисту порушеного права є стягнення з ДСА України на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 290 454,49 грн, з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Щодо доводу апелянта ДСА України про пропущення позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає таке.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Стаття 116 КЗпП України встановлює строки розрахунку при звільненні, зокрема, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення ст. 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Суддівська винагорода за своєю природою є оплатою праці судді.

Такі правовідносини регулюються положеннями ст. 233 КЗпП України.

За приписами ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).

Як правильно встановив суд першої інстанції, рішенням Вищої ради правосуддя від 28 листопада 2023 року №1131/0/15-23 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Одеської області на підставі пп.4 п.161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

На виконання рішення ВРП №1131/0/15-23 від 28 листопада 2023 року наказом голови Господарського суду Одеської області від 05 грудня 2023 року №40-к "Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суддів" ОСОБА_1 відраховано зі штату суддів 28 листопада 2023 року, у зв`язку із звільненням.

На адвокатський запит (вх. №16062/24 від 19 квітня 2024 року) про надання детального розрахунку суддівської винагороди Господарський суд Одеської області листом від 24 квітня 2024 року №02-11/2764/2014 повідомив, що за період дії обмеження суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року відповідно до ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" судді ОСОБА_1 була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до розрахункових листів за період з квітня 2020 року по вересень 2020 року (перерахунок суддівської винагороди за серпень 2020 року) та надано розрахункові листи.

Таким чином, про порушення своїх прав позивач дізнався з листа Господарського суду Одеської області листом від 24 квітня 2024 року №02-11/2764/2014.

До суду позивач звернувся 29 квітня 2024 року (документ сформований в системі "Електронний суд" 26 квітня 2024 року).

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що строк на звернення до суду позивачем не пропущено.

Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , в частині позовних вимог у задоволені яких відмовлено, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянт ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Статтею 130 Конституції України установлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон №1402-VІІІ.

За положеннями ст. 4 Закону №1402-VІІІ судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону 1402-VIII.

Частиною 1 ст. 135 Закону №1402-VІІІ передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (ч.2 ст. 135 Закону №1402-VІІІ).

Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п.1 ч.3 ст. 135 Закону №1402-VІІІ).

До базового розміру посадового окладу, визначеного ч.3 цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб (п.2 ч.4 ст. 135 Закону №1402-VІІІ).

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (ч.9 ст. 135 Закону №1402-VІІІ).

Засади та порядок фінансування судів установлені ст. 148, 149 Закону №1402-VIII.

Частинами 3, 4 ст. 148 Закону №1402-VIII установлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України- щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ч.1 ст. 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2 294 гривні, з 01 грудня - 2 393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2 270 гривень, з 1 липня - 2 379 гривень, з 1 грудня - 2 481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2 102 гривні.

У ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" закріплено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2 393 гривні, з 1 липня - 2 508 гривень, з 1 грудня - 2 589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2 481 гривня, з 1 липня - 2 600 гривень, з 1 грудня - 2 684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2 102 гривні.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 2 684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102 гривні.

Відповідно до ст. 1 Закону 966-XIV прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум застосовується для формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів (абз.7 ч.1 ст. 2 Закону №966-XIV). Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік (ст. 4 Закону №966-XIV).

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені ст. 22 Бюджетного кодексу України (далі БК України), відповідно до ч.1 якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (п.1 ч.2 ст. 22 БК України).

Відповідно до ч.5 ст. 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною 1 ст. 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV, і в цьому ж законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом №966-XIV.

Ураховуючи те, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" і за приписами цього закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Законом №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Законом №1402-VIII, який є спеціальним для спірних правовідносин, закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Закони України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст. 130 Конституції України і ч.3 ст. 135 Закону №1402-VIII, а тому заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді), є неправомірною та, відповідно, про неправильність визначення розрахункової величини посадового окладу позивача, відмінної від тієї, що визначена спеціальним законом.

Також, виходячи з аналізу вищезазначених положень, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Також, судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При цьому, приписами Закону України «Про Державний бюджет» був введений новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102 грн.

В той же час, зміни до Закону №1402-VIII та Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму чи розширення переліку видів такого не вносилися, відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Вказані правові висновки також відображені в постанові Верховного Суду, викладеній в постанові від 21 вересня 2023 року у справі №380/25627/21, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки Господарський суд Одеської області, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням ст. 7 Закону №1082-ІХ розрахункової величини, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), то він діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, тому належить задовольнити позовні вимоги про:

-визнання протиправними дії Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 28 листопада 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн;

-визнання протиправними дії Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки за 379 днів із застосуванням розрахункової величини в розмірі 2 102 грн.

Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що позовні вимоги ОСОБА_1 , в частині визнання протиправними дій Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 28 листопада 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн та визнання протиправними дій Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки за 379 днів із застосуванням розрахункової величини в розмірі 2 102 грн. є обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.

При вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд враховує, що за правилами ч.3, 4 ст. 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Отже, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI Про гарантії держави щодо виконання судових рішень (далі Закон №4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень. Пунктом 8 ч.1 ст. 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип цільового використання бюджетних коштів, відповідно до якого бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів. При цьому саме в межах бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів передбачено бюджетні призначення та асигнування на виплату заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів, яка стягується у безспірному порядку на підставі Закону №4901-VI та Постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Постанова №845). Крім того, таке стягнення на підставі пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, Закону №4901-VI, Постанови №845 здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, який відповідно до ч.4 ст. 6 Закону №1404-VIII Про виконавче провадження не є органом примусового виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону №4901-VI, пункту 25 Постанови №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Отже, оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів), тому безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за цією бюджетною програмою. Звідси, саме ДСА України є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди та невикористані оплачувані відпустки за рахунок коштів окремої бюджетної програми КПКВК 0501150.

Колегія суддів також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №580/4201/20, відповідно до яких у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень КПКВ 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, призначена саме для таких цілей. Приписами пункту 25 Порядку №845 обумовлено, що наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи ч.1 ст. 2, ч.1 ст. 3 Закону №4901-VI, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (ДСА України).

В постановах від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі №460/6542/20, від 05 серпня 2021 року у справі №160/6089/20, а також у низці інших постанов Верховний Суд вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Крім того, у постанові від 02 червня 2022 року у справі №640/20133/20 Верховний Суд не заперечив, що територіальне управління ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду. Разом з тим, Верховний Суд також ураховує, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, призначена саме для таких цілей. За наявності такої програми та відповідно до правил пункту 25 Порядку №845 списання коштів здійснюватиметься саме за такою програмою.

Також, колегія суддів погоджується із розрахунком недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 28 листопада 2023 року, наведеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, та щодо якого не подано заперечень іншими учасниками справи.

Колегія суддів враховує, що при застосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб за період з 18 квітня 2020 року по 30 серпня 2020 року та з 01 січня 2021 року по 28 листопада 2023 року, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2 270 грн), на 01 січня 2022 року (2 481 грн), на 01 січня 2023 року (2 684 грн), розмір недоплаченого позивачу посадового окладу та надбавки за вислугу років за період з 01 січня 2021 року по 28 листопада 2023 року становить 727 155 грн., сума недоотриманої грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки складає 408 145,10 грн.

Таким чином, колегії суддів вважає, що з метою належного, повного та ефективного захисту порушених прав позивача позовні вимоги про стягнення коштів необхідно задовольнити у спосіб прийняття судом рішення про:

-стягнення з ДСА України на користь ОСОБА_1 грошової суми у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 28 листопада 2023 року у розмірі 727 155 грн., з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів;

-стягнення з ДСА України на користь ОСОБА_1 грошової суми у вигляді недоотриманої грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки в розмірі 408 145,10 грн., з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів, керуючись ст. 317 КАС України вважає необхідним, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Колегія суддів не вирішує питання щодо розподілу судових витрат відповідно ст.ст. 139-143 КАС України.

Оскільки дана справа розглядалась судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст. 315, п.п.3, 4 ч.1 ст. 317, ст.ст. 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними дії Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 28 листопада 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн.

Стягнути з ДСА України (ЄДРПОУ 26255795, м. Київ, вул. Липська, 18/5, 01604) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошової суми у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 28 листопада 2023 року у розмірі 727 155 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Визнати протиправними дії Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки за 379 днів із застосуванням розрахункової величини в розмірі 2102 грн.

Стягнути з ДСА України (ЄДРПОУ 26255795, м. Київ, вул. Липська, 18/5, 01604) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошової суми у вигляді недоотриманої грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки в розмірі 408 145,10 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 31 березня 2025 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.