Рішення

від 03.03.2025 по справі 911/2095/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2095/24

У справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Боедем

до Приватного підприємства «Соло»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус стар груп»

За участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою діяльністю «Гігантік Оушен», Товариство з обмеженою діяльністю «НП Проджект», Товариство з обмеженою діяльністю «Лімбертін Інвест»

прo витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від позивача: Шалашова В.І. (ордер серія ВІ № 1241577 від 03.09.2024);

від відповідача 1: Лавріненко І.А. (ордер серія АА № 1496138 від 14.10.2024), Бєляй В.О. (серія ВІ № 1255113 від 04.11.2024);

від відповідача 2: Мартиненко А.В. (ордер серія АА № 1486846 від 04.11.2024), Кравець Р.Ю.(ордер серія АА № 1449163 від 14.10.2024);

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: не з`явився.

Обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/2095/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» (далі позивач, ТОВ «Боедем») до Приватного підприємства «Соло» (далі відповіда 1, ПП «Соло») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус стар груп» (далі відповідач 2, ТОВ «Сіріус стар груп»), за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою діяльністю «Гігантік Оушен» (далі третя особа 1, ТОВ «Гігантік Оушен»), Товариство з обмеженою діяльністю «НП Проджект» (далі третя особа 2, ТОВ «НП Проджект»), Товариство з обмеженою діяльністю «Лімбертін Інвест» (далі третя особа 3, ТОВ «Лімбертін Інвест») прo витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.11.2024.

Окрім того, вищезазначеною ухвалою залучено до участі у справі третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою діяльністю «Гігантік Оушен», Товариство з обмеженою діяльністю «НП Проджект», Товариство з обмеженою діяльністю «Лімбертін Інвест».

14.10.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшов відзив по справі, яким останній проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

29.10.2024 відповідачем 2 подано клопотання про застосування строків позовної давності.

31.10.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшли письмові пояснення по суті спору.

04.11.2024 позивачем подано заяву про зміну предмету позову та заперечення проти клопотання про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.11.2024 року підготовче засідання відкладено на 20.11.2024.

05.11.2024 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив.

11.11.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

12.11.2024 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшли додаткові пояснення по справі.

18.11.2024 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшли письмові пояснення на заяву про зміну підстав позову.

19.11.2024 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшли заперечення проти письмових пояснень відповідача 2.

20.11.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.11.2024 підготовче засідання відкладено на 16.12.2024 року.

У зв`язку з перебуванням судді Карпечкіна Т.П. у відпустці, підготовче засідання відкладене на 16.12.2024 року не відбулося.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.01.2025 підготовче засідання призначено на 03.02.2025 року.

03.02.2025 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшли заперечення проти письмових пояснень.

У зв`язку з необхідністю з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України судом було оголошено перерву у підготовчому засіданні до 10.02.2025.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання 10.02.2025 вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.03.2025.

У судовому засіданні 03.03.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідачів проти задоволення позову заперечували, треті особи у судове засідання не з`явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу..

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 03.03.2025 судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» звернулось до господарського суду з позовом до Приватного підприємства «Соло» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус стар груп», за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою діяльністю «Гігантік Оушен», Товариство з обмеженою діяльністю «НП Проджект», Товариство з обмеженою діяльністю «Лімбертін Інвест» прo витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ТОВ «БОЕДЕМ» є власником нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га за адресою: Київська область, КиєвоСвятошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, земельна ділянка 10 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1377827832224).

07.11.2017 року було прийнято рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ», оформленого протоколом № 7/11 від 07.11.2017 року, відповідно до тексту якого було прийнято рішення про входження ТОВ «БОЕДЕМ» до складу учасників ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» та виступити його учасником з часткою в статутному капіталі 70% та сформувати цю частку в майновій формі, а саме внести до Статутного капіталу ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 площею 0,3251 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га та про надання повноважень Генеральному Директору Товариства Янку Вадиму Вікторовичу діяти від імені Товариства на Загальних зборах Учасників ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» щодо здійснення всіх необхідних дій, в тому числі голосувати з усіх питань порядку денного, підписувати протоколи, статут, всі документи та довіреності, необхідні для проведення змін до державної реєстрації ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН».

Вказане рішення було прийнято від імені учасників ТОВ «БОЕДЕМ» та підписано одноосібно Компанією «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД», та, як зазначено в тексті протоколу № 7/11 від 07.11.2017 року, «частка статутного капіталу якої становить 61,4%».

Компанія «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД» свого часу набула статус учасника ТОВ «БОЕДЕМ» на підставі договору купівлі-продажу в статутному капіталі від 01.10.2017 року, укладеному між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД».

Як зазначає позивач в позові, що укладення вказаного договору купівлі-продажу в статутному капіталі ТОВ «БОЕДЕМ» від 01.10.2017 року було здійснено після реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- - підприємців та громадських формувань (далі - Державний реєстр) змін до установчих документів ТОВ «БОЕДЕМ» щодо визначення частки ОСОБА_1 в розмірі 57,6% у статутному капіталі ТОВ «БОЕДЕМ», які було проведено 26.09.2017 року державним реєстратором Солом`янської районної у м. Києві державної реєстрації Бондаренко Л.М., номер запису № 10721050029001764.

Також позивач зазначає щодо набуття Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД» прав та обов`язків учасника ТОВ «БОЕДЕМ» приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовою В.М. було внесено відповідні зміни в Державному реєстрі шляхом державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «БОЕДЕМ» (запис № 1072105003100764 від 02.10.2017 року).

Однак, як вказує позивач у позові відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 24.01.2018 року № 215/5 «Про скасування реєстраційних дій- у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та рішень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно» скасовано такі реєстраційні дії, як, зокрема: « ... від 26.09.2011 № 10721050029001764 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридично}" особи», проведену державним реєстратором Солом 'янської районної у м.Києві державної реєстрації Бондаренко Л.М. ... ; ... від 02.10.2017 № 10721050031001764 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи», проведену приватним, нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовою В.М ... ».

Окрім того, позивач стверджує, що за відсутності юридичного факту реєстрації в Державному реєстрі змін складу учасників новий власник частки у статутному капіталі не має права участі в господарському товаристві, зокрема й приймати рішення від імені учасника товариства та підписувати протоколи зборів учасників товариства.

Так, позивач посилаючись на положення ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, зазначає, що наявність факту скасування Наказом Мінюсту від 24.01.2018 № 215/5 реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо змін до установчих документів ТОВ «БОЕДЕМ» свідчить про те, що рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 року, оформленого протоколом №7/11 від 07.11.2017 року, є правочином, який порушує публічний порядок, тобто є нікчемним.

Також позивач окремо звертає увагу, що Вищим господарським судом України було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 року у справі № 910/11503/16) щодо визнання права ОСОБА_1 на частку 57,6% у статутному капіталі ТОВ «БОЕДЕМ», що свідчить про те, що договір купівлі-продажу в статутному капіталі ТОВ «БОЕДЕМ» від 01.10.2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД», є правочином, який порушує публічний порядок, тобто є нікчемним.

Позивач зазначає, що на виконання вказаного рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 року, оформленого протоколом №7/11 від 07.11.2017 року, між ТОВ «БОЕДЕМ» та ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» 10.11.2017 року було підписано Акт приймання-передачі, відповідно до якого ТОВ «БОЕДЕМ» передає ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН», а останній приймає в якості вкладу до статутного капіталу майно - земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га, 3222485901:01 :015:5024 площею 0,3251 га та 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га.

На підставі вказаного рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 року оформленого протоколом №7/11 від 07.11.2017 року, та Акту приймання-передачі нерухомого майна між ТОВ «БОЕДЕМ» та ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» від 10.11.2017 року, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.11.2017 року було внесено запис про право власності № 23336096, яким право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1377827832224) було зареєстровано за ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН».

На підтвердження внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» позивач надає інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.11.2017 номер: 104031379.

В подальшому, 14.12.2017 року ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» було створено нову юридичну особу - ТОВ «НП ПРОДЖЕКТ», статутний капітал якої було сформовано за рахунок двох земельних ділянок з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га та кадастровим номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га.

Формування статутного капіталу ТОВ «НП ПРОДЖЕКТ» за рахунок вищевказаних земельних ділянок підтверджується копією протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» від 13.12.2017 року № 5.

В подальшому, земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, земельна ділянка 10 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1377827832224) неодноразово змінювалась шляхом поділу та поєднання, що підтверджується даними Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.

Так, позивач зазначає, що ТОВ «НП ПРОДЖЕКТ» здійснило поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га на дві земельні ділянки, з кадастровим номером 3222485901:01:015:5398 площею 0,4011 га. та 3222485901:01:015:5397 площею 1,0000 га з одночасним скасуванням кадастрового номеру 3222485901:01:015:5023.

На підтвердження даних обставин позивач надає відповідь Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 27.06.2024 року №28-10-0.221-6199/2-24, відповідно до якої зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 перенесена до архівного шару Державного земельного кадастру 13.07.2018 у зв`язку з її поділом на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485901:01:015:5398 (площею 0,4011 га) та 3222485901:01:015:5397 (площею 1,0000 га).

Як стверджує позивач ТОВ «НП ПРОДЖЕКТ» було створено нову юридичну особу - ТОВ «ЛІМБЕРТІН ІНВЕСТ», статутний капітал якої було сформовано за рахунок двох земельних ділянок з кадастровим номером 3222485901 :01:015:5398 площею 0,4011 га та 3-222485901:01:015:5397 площею 1,0000 га.

Формування статутного капіталу ТОВ «ЛІМБЕРТІН ІНВЕСТ» за рахунок вищевказаних земельних ділянок підтверджується копією рішення ТОВ «НП ПРОДЖЕКТ» як єдиного учасника ТОВ «ЛІМБЕРТІН ІНВЕСТ» відповідно до Протоколу №1 від 29.05.2019 року.

Також, згідно відповіді Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 16.07.2024 року №28-10-0.223-6787/2-24 зазначено, що згідно даних НКС ДЗК, земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5398 була поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485901:01:015:5095 та 3222485901:01:015:5096.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5397 була поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485901:01:015:5097 та 3222485901:01:015:5098.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5095 поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485901:01:015:5102 та 3222485901:01:015:5104.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5096 об`єднана з ділянкою 3222485901:01:015:5104 в земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5560.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5097 поділена на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485901:01:015:5120 та 3222485901:01:015:5121.

Позивач зазначає, що відповідно до даних, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, станом на дату подання даного позову, за ПП «СОЛО» (код ЄДРПОУ 31838306) зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485901:01:015:5102, 3222485901:01:015:5098, 3222485901:01:015:5120 та 3222485901:01:015:5121, за ТОВ «СІРІУС СТАР ГРУП» (код ЄДРПОУ 44203004) зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5560.

Внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ПП «СОЛО» на вказані земельні ділянки підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.08.2024р. номер: 389492551, від 02.08.2024р. номер: 3894919701, від 02.08.2024р. номер: 389491136, від 02.08.2024р. номер: 389490247.

Внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ «СІРІУС СТ АР ГРУП» на вказану земельну ділянку підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.08.2024р. номер: 389489796.

З огляду на викладене, ТОВ «БОЕДЕМ» вважає, що належним і ефективним способом захисту прав ТОВ «БОЕДЕМ» є витребування від ПП «СОЛО» земельних ділянок з кадастровим номером 3222485901:01:015:5102 площею 0,1159 га, 3222485901:01:015:5098 площею 0,0634 га, 3222485901:01:015:5120 площею 0,7 га та 3222485901:01:015:5121 площею 0,2366 га за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, земельна ділянка 10 та від ТОВ «СІРІУС СТАР ГРУП» земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5560 площею 0,2852 га за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, земельна ділянка 10 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1616364832224.

Відповідач 1 в ході розгляду спору подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував, зазначив про безпідставність та недоведеність позовних вимог.

В обгрунтування своїх заперечень, відповідач 1 посилається на постанову Верховного Суду від 12 грудня 2023 року у справі № 906/564/19 та зазначає, що практика Верховного Суду визначає, що для кваліфікації правочину, який порушує публічний порядок необхідно враховувати вину, яка має виражатись в намірі порушити публічний порядок і на підтвердження вини (доказом) може бути відповідний вирок суду у кримінальній справі щодо незаконного відчуження земельних ділянок.

Також звертає увагу на те, щощ0 позивачем не було надано належних та допустимих доказів, з якими закон пов`язує нікчемність правочину через порушення публічного порядку - спрямованості на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У відзиві відповідач 1 стверджує, що позиція ТОВ "Боедем" з приводу того, що рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 року, оформленого протоколом №7/11 від 07.11.2017 року та договір купівлі-продажу в статутному капіталі ТОВ «БОЕДЕМ» від 01.10.2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД», є правочинами, які порушують публічний порядок є необґрунтованою та безпідставною.

Крім того звертає увагу на правову природу рішень загальних зборів, так рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів, засновників) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин та наголошує, що дана позиція підтверджується постановами КГС ВС від 20.03.2018 у справі № 916/375/17; від 16.10.2019 у справі № 909/556/18; від 01.09.2022 у справі № 922/2402/21, від 19.04.2023 у справі № 916/4097/21; від 06.09.2023 у справі № 910/1942/22.

Також зазначає, що рішення загальних зборів учасників господарського товариства є актом органу управління юридичної особи, а не одностороннім правочином, оскільки приймається загальними зборами учасників, які не є ні суб`єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є рішення загальних зборів учасників господарського товариства і договором, тому що приймається не за домовленістю всіх учасників товариства, а більшістю їх голосів. Дана позиція підтверджується постановою КГС ВС від 12.04.2018 у справі № 922/2688/17

Відповідачем 1 зазначено, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України. Дана позиція підтверджується постановами КГС ВС від 10.05.2018 у справі № 909/597/17; від 17.07.2018 у справі № 916/2386/17; від 30.04.2020 у справі № 924/497/19; від 11.03.2021 у справі № 925/510/20; від 12.07.2023 у справі № 924/641/20; від 02.11.2023 у cправі № 918/919/22

Також відповідач 1 звертає увагу на презумпцію рішень органів управління юридичної особи, а саме оскільки ненормативні акти, якими є і рішення органів управління юридичної особи, є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, вони не можуть бути скасовані чи змінені органами управління юридичної особи після їх виконання.

Закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто такі рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Існування презумпції прямо випливає з правової природи таких рішень, які є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами) та не можуть за будь-яких підстав автоматично вважатися недійсними за відсутності відповідного судового рішення. До моменту визнання рішення недійсним в судовому порядку юридична сила такого рішення не може ставитися під сумнів.

У протилежному випадку можливість безперешкодного скасування органами управління юридичної особи власних рішень могла б призвести до порушення нормальної діяльності юридичної особи та заблокувати її функціонування. Отже, презумпція легітимності, яка закріплює обов`язковість та дійсність рішень органів управління товариств, покликана сприяти правовій визначеності у діяльності юридичної особи.

Дана позиція підтверджується постановою КГС ВС від 03.08.2023 у cправі № 916/3610/21

З огляду на наведене, відповідач 1 робить висновок, що як вбачається з наведеної практики Верховного суду вбачається, що доводи ТОВ "Боедем" щодо того, що рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 року, оформленого протоколом № 7/11 від 07.11.2017 року є правочином не знаходиться свого підтвердження.

Так, рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 року, оформленого протоколом № 7/11 від 07.11.2017 року є актом органу управління юридичної особи, а не одностороннім правочином, тому до цього рішення не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України.

Також, оскільки рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 року, оформленого протоколом № 7/11 від 07.11.2017 року є актом одноразового застосування, то дане рішення вичерпало свою дію фактом їхнього виконання, а тому воно не можуть бути скасовано чи змінено органами управління юридичної особи після їх виконання.

Відповідач 1 стверджує, що набуття Компанією "Адел ХОЛДІНГ ЛТД" прав та обов`язків учасника ТОВ "Боедем" підтверджується Державною реєстрацію змін до установчих документів у Державному реєстрі (запис № 10721050031001764 від 02.10.2017).

Таким чином на момент прийняття рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ», оформленого протоколом № 7 /11 від 07.11.2017 року, права на частку у розмірі 61,4% в ТОВ "Боедем" були зареєстровані за Компанією "Адел ХОЛДІНГ ЛТД".

Володіючи часткою у розмірі 61,4 % Компанія "Адел ХОЛДІНГ ЛТД", права якої були зареєстровані в Державному реєстрі, мало право приймати рішення щодо входження ТОВ "Боедем" до складу учасників ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН», а також вносити у статутний капітал ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 площею 0,3251 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га.

Приймаючи рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ», оформленого протоколом №7 /11 від 07.11.2017 року, права на частку у розмірі 61,4% в ТОВ "Боедем", Компанія "Адел ХОЛДІНГ ЛТД" висловила згоду загальних зборів товариства на входження ТОВ "Боедем" до складу учасників ТОВ «Гігантік Оушен», а також висловила згоду загальних зборів товариства ТОВ "Боедем" на розпорядження речовими правами ТОВ "Боедем" щодо земельних ділянок з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 площею 0,3251 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га.

Таким чином рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ», оформленого протоколом № 7 /11 від 07.11.2017 року є волею юридичною особи ТОВ "Боедем" щодо розпорядження своїм майном.

Щодо безпідставності вимог ТОВ "Боедем" про витребування земельних ділянок відповідач 1 зазначає, що ПП "СОЛО" набуло право власності на земельні ділянки за відплатними договорами, а саме на підставі: договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3222485901:01:015:5121, від 22 серпня 2022 року між ТОВ "Ліберті інвест" та ПП "СОЛО"; договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3222485901:01:015:5120 від 22 серпня 2022 року між ТОВ "Ліберті інвест " та ПП "СОЛО"; договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3222485901:01:015:5098 від 22 серпня 2022 року між ТОВ "Ліберті інвест " та ПП "СОЛО"; договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3222485901:01:015:5102 від 22 серпня 2022 року між ТОВ "Ліберті інвест " та ПП "СОЛО";

Також для підтвердження реальності придбання земельних ділянок Відповідач надав до суду копії відповідних платіжних доручень.

Відповідач 1 стверджує, що на момент купівлі-продажу земельних ділянок реальним власником земельних ділянок було ТОВ "Ліберті інвест ", права якої щодо земельних ділянок були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також звертає увагу суду, що на момент купівлі-продажу земельних ділянок жодних обтяжень на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав не було зареєстровано. Крім того, жодних судових справ на момент купівлі-продажу предметом яких виступали спірні земельні ділянки та/або рішення зборів ТОВ "Боедем" від 07.11.2017 року не було.

Відповідач 1 стверджує, що він є добросовісним набувачем, а тому як добросовісний набувач земельних ділянок вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Відповідач 1 вказує, що вищенаведені доводи ґрунтуються на висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 910/20528/21, а саме якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункти 6.44, 6.45).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Відповідач 1 також вказує, що ПП "СОЛО", як добросовісний власник, використовує вказані земельні ділянки, отримав дозвільні документи на будівництво, зокрема містобудівні умови та обмеження від 24.03.2023 та дозвіл на виконання будівельних робіт від 30.10.2023 та здійснює будівництво відповідних об`єкт.

Як підсумок відповідач 1 зазначає, що рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ», оформленого протоколом №7 /11 від 07.11.2017 року є волею юридичною особи ТОВ "Боедем" щодо розпорядження своїм майном. Таким чином, відповідач 1 є добросовісним набувачем земельних ділянок, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Також відповідач 1 заявляв про застосування судом строків позовної давності щодо даного спору.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому заперечено доводи відповідача 1, а відповідачем 1 подано заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідачем 1 додатково зазначено про відсутність підстав щодо витребування земельних ділянок.

Судом були враховані доводи кожної сторони, які викладені в заявах по суті спору.

Так, відповідач 2 в ході розгляду спору не скористався правом для подання відзиву на позовну заяву, однак відповідачем 2 були подані письмові пояснення, в яких позовні вимоги заперечував, зазначив про безпідставність та недоведеність позовних вимог.

У письмових поясненнях відповідач 2 звертав увагу, що доводи позивача про недійсність та можливість витребування є неспроможними, оскільки з урахуванням правової позиції ВП ВС у постанові по справі № 922/2416/17 від 15.06.2021 року скасування судового акту не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення, а за відсутності відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень, тому Відповідач 2 набув майно вільним від прав Позивача на спірне майно.

Відповідач 2 стверджує, що Позивач ТОВ «Боедем» умисно не вносило відомості до ЄДРПОУ про зміну складу учасників та їх часток (навіть після постанови ВГСУ), а тому відомості про учасників ТОВ «Боедем» станом на момент вчинення правочину є достовірними для третіх осіб у спорі з третіми особами у відповідності до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Також відповідачем 2 зазначено, що відсутні як фактичні, так і правові підстави для встановлення обставин вибуття спірного майна з володіння Позивача на підставі нікчемного правочину за ст. 228 ЦК України, оскільки відсутнє порушення публічного порядку, обставини недійсності не існували в момент вчинення правочину, при тому що акт органу управління юридичної особи взагалі не може вважатися правочином, а тому не можуть бути застосовані положення про недійсність/нікчемність правочину.

У письмових поясненнях відповідачем 2 зазначено, що попередня поведінка Позивача (добровільне внесення поєднане з подальшою бездіяльністю) суперечить заявами та поведінці в даному судовому процесі, що суперечить забороні суперечливої поведінки та засадничим принципам добросовісності, а тому не може мати наслідком задоволення вимог Позивача у даній справі.

Співставляючи інтереси в даній справі варто констатувати, що при позбавлені відповідача 2 буде порушено справедливий баланс, оскільки особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар виключно через недобросовісну поведінку Позивача, що є неприпустимим в демократичній державі, а тому позов не підлягає задоволенню.

Також відповідачем 2 неодноразово наголошувалось на необхідності застосування судом строків позовної давності щодо даного спору.

Позивачем подано заперечення на письмові пояснення, в якому заперечено доводи відповідача 2.

Крім того, позивачем також було подано заяву про зміну підстав позову, яка обґрунтована тим, що після оприлюднення Наказу Мінюсту від 24.01.2018 року № 215/5 щодо скасування реєстраційних дій, ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН», на користь якого було здійснено безоплатне відчуження нерухомого майна ТОВ «БОЕДЕМ», жодних дій щодо повернення безпідставно отриманого майна, належного ТОВ «БОЕДЕМ» - земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 площею 0,3521 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1377830832224) шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 23333714 від 13.11.2017 року про право власності ТОВ «ГІГАНТІК ОУШЕН» на вказану земельну ділянку (інформаційна довідка з ДРРПННМ від 06.06.2024 № 381834985 додається) та поновлення запису про право власності ТОВ «БОЕДЕМ», яке є добросовісним володільцем цього майна, вчинено не було.

Позивачем зазначено, що фактичне володіння та користування ТОВ «БОЕДЕМ» як нерухомим майном нежитловими будівлями загальною площею 4409,5 кв.м, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 10 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 363417232224, інформаційна довідка з ДРРПННМ від 23.05.2024 № 379926395додається), так і земельною ділянкою, розташованою під цією будівлею, з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 площею 0,3521 га за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, земельна ділянка 10 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1377830832224) не переривалось і продовжує тривати і на даний час.

Також позивач зазначає, що імперативними нормами Земельного кодексу України прямо передбачено перехід права власності на земельну ділянку виключно до власника об`єкта нерухомого майна, який розміщений на такій земельній ділянці. В той же час, вказане рішення зборів ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 року, оформлених протоколом №7/11 від 07.11.2017 року, не містить рішення про відчуження об`єкту нерухомого майна - нежитлових будівель, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 площею 0,3521 га, тобто вказане рішення загальних зборів ТОВ «БОЕДЕМ» прямо суперечить імперативним нормам Земельного кодексу України і, відповідно, порушує публічний порядок, встановлений нормами Земельного кодексу України.

Відповідачем 1 та відповідачем 2 надавались заперечення щодо заяви про зміну підстав позову.

Відповідач 1 наголошував, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 площею 0,3521 га не є предметом спору у даній справі, а тому посилання позивачем на ст. 120 ЗКУ та на обставини, що на даній земельній ділянці розташоване нерухоме майно Позивача жодним чином не стосуються обставин, які підлягають доказуванню у даній справі.

Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 площею 0,3521 га не є предметом спору у даній справі, тому наведені позивачем додаткові підстави позову не повинні прийматись до уваги судом.

Відповідач 1 зазначав, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024, відповідно до долученого витягу позивачем, зареєстрована за ТОВ "ГІГАНТІК ОУШЕН", який не є відповідачем у даній справі.

Також земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 не є предметом спору між ТОВ "Боедем" та ТОВ "СІРІУС СТАР ГРУП", а тому дане також свідчить, що наведені позивачем додаткові підстави позову не повинні прийматись до уваги судом.

Відповідачем 2 у письмових поясненнях на заяву про зміну підстав позову зазначено, що додані підстави не стосується спору у даній справі, оскільки: у справі № 911/2095/24 предметом спору та спірним майном ніколи не була земельна ділянка 3222485901:01:015:5024 і на даний час перебуває у власності ТОВ «Гігантік Оушен», а не у відповідачів; до позивача не могли перейти речові права на земельну ділянку 3222485901:01:015:5024 на підставі ст. 120 ЗК України, оскільки станом на момент виникнення речового права на будівлю (09.11.2009 року) самої земельної ділянки 3222485901:01:015:5024 як самостійного об`єкта не існувало, бо земельна ділянка 3222485901:01:015:5024 буде зареєстрована лише 12.07.2017 року; жоден з долучених витягів не підтверджує, що вказані нежитлові будівлі знаходяться саме на земельній ділянці 3222485901:01:015:5024, адреса є також різною, адже в одному випадку мова йде про № 10 будинку, а в іншому - про № 10 земельної ділянки; ст. 120 ЗК України не містить будь-якої заборони щодо того, що власник землі та споруди може в подальшому розпорядитися земельною ділянкою окремо від будівлі, зберігаючи за собою право на будівлю.

Також відповідачем 2 зазначено, що позов з будь-яких підстав не підлягає задоволенню, оскільки: Відповідачі є добросовісними набувачами; майно вибула в результаті поведінки самого Позивача; внесення майна в статутний капітал не можна вважати безвідплатним, оскільки учасник який вносить частку набуває корпоративні права, в тому числі, право на отримання частини прибутку/майна, тобто отримує майнову вигоду, що свідчить про оплатність.

Перевіривши доводи сторін, а також наявні в матеріалах докази, суд зазначає, що предметом спору у даній справі є витребування від Відповідача 1 земельних ділянок з такими кадастровими номерами: 3222485901:01:015:5098; 3222485901:01:015:5120; 3222485901:01:015:5121; 3222485901:01:015:5102 та від Відповідача 2 земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:015:5560.

Також земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024, відповідно до витягу, який подавався позивачем разом з заявою про зміну підстав позову, зареєстрована за ТОВ "ГІГАНТІК ОУШЕН.

На підставі наведеного, суд не приймає до уваги підстави, які викладені позивачем у заяві про зміну підстав позову, у зв`язку із тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 не є предметом спору у даній справі, а також, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 на даний час перебуває у власності ТОВ «Гігантік Оушен», а не у відповідачів.

Як визначено ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Для вірного застосування ст. 387 та п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України необхідно встановити: хто саме є власником чи володільцем спірного майна на момент звернення з позовом до суду; хто саме був власником майна, якому передано майно у володіння, на момент такого вибуття вказаного майна поза волею наведеної особи; яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі зазначених осіб.

З огляду на викладене, визначальним для надання правильної оцінки фактичним обставинам та для правильного застосування норм права у цьому випадку при розгляді заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння є дослідження правомірності саме первісного відчуження спірного майна.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Стаття 388 Цивільного кодексу України передбачає не тільки втрату чи розкрадання як підставу для захисту інтересів власника шляхом віндикації, але й інші випадки, хоча закон їх не перелічує. Головне, щоб майно вибуло з володіння власника не з його волі (пожежа, повінь і інші стихійні явища, у звґязку з якими річ вибуває з володіння власника фактично поза його волею).

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У разі загибелі індивідуально визначеного майна, зміни свого початкового господарського призначення, підстав для задоволення віндикаційного позову немає, власник має право лише на відшкодування збитків.

Тож можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Як визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

Також, у постанові Верховного суду від 18.02.2021 року у справі № 14/5026/1020/2011 зазначено, що у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно. Тому для правильного вирішення спору суду слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно у позивача; факт наявності майна у незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном. При цьому незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

З`ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію «пропорційності» втручання у право власності набувача майна.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. Наприклад, добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстровано за відчужувачем такого майна або в цьому Реєстрі речових прав був запис про судовий спір щодо цього майна.

Щоб запобігти ризикам набуття статусу добросовісного набувача в розумінні ст.388 Цивільного кодексу України, щонайменше необхідно перевіряти документи контрагента, що підтверджують його право власності на майно і відповідні державні реєстри (, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Автоматизовану систему виконавчого провадження, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (у разі купівлі нерухомості).

Як вбачається з обставин спору, правочини, за яким відповідач 1 придбав спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину і його правомірність не ставиться під сумнів.

Крім того, як свідчать матеріали справи і не спростовано позивачем, відповідач 1 є добросовісним набувачем спірного майна, майно придбане за відплатними договорами, а саме на підставі: договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3222485901:01:015:5121, від 22 серпня 2022 року між ТОВ "Ліберті інвест" та ПП "СОЛО"; договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3222485901:01:015:5120 від 22 серпня 2022 року між ТОВ "Ліберті інвест " та ПП "СОЛО"; договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3222485901:01:015:5098 від 22 серпня 2022 року між ТОВ "Ліберті інвест " та ПП "СОЛО"; договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3222485901:01:015:5102 від 22 серпня 2022 року між ТОВ "Ліберті інвест " та ПП "СОЛО".

Відповідач 1 підтверджено належність проведення розрахунків за вищезазначеними договорами, а також зареєстровано право власності у відповідності до вимог законодавства та вчинено всі необхідні та можливі дії щодо обслуговування майна.

Відповідач 1 не знав та не міг знати про наявність будь-яких дефектів при відчуженні майна позивачем у 2017 році та на момент придбання майна відповідачем 1, жодним судовим рішенням не було встановлено дефекту волі позивача щодо відчуження майна.

З матеріалів справи вбачається, що на момент придбання відповідачем 1 спірного майна, за даними Державних реєстрів відповідне майно було зареєстровано за продавцем ТОВ "Ліберті інвест ", щодо такого майна були відсутні спори чи інші обтяження.

Подібні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 910/20528/21: якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункти 6.44, 6.45).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що відповідач 1 є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222485901:01:015:5098; 3222485901:01:015:5120; 3222485901:01:015:5121; 3222485901:01:015:5102.

Досліджуючи питання щодо добросовісності відповідача 2 суд зазначає, що внесення майна в статутний капітал не можна вважати безвідплатним.

Відповідно до ст. 115 ЦК України Господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Частиною 2 ст. 115 ЦК України передбачено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Статтею 12 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України.

Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариствам додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

Частиною 3 ст. 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що вклад у негрошовій формі повинен мати грошову оцінку, що затверджується одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. При створенні товариства така оцінка визначається рішенням засновників про створення товариства.

Таким чином, право власності на вклад до статутного капіталу товариства, набуває товариство.

Внаслідок передання майна земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:015:5560 в якості вкладу до статутного капіталу товариства, оформленого актом приймання-передачі від 16.08.2021, право власності ТОВ "Лімбертін Інвест" на це майно припинилося, його власником стало товариство відповідач 2.

В обмін на внесений вклад ТОВ "Лімбертін Інвест" набули права власності на частку у статутному капіталі товариства відповідача 2 (корпоративні права).

Відповідно до ст. 961 ЦК України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:

1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку;

3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;

6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).

Отже, у випадку власник майна, яке вноситься до статутного капіталу юридичної особи, отримує замість нього інше майно, яким є корпоративні права такої юридичної особи.

Системний аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що внесення вкладу у вигляді земельної ділянки до статутного капіталу товариства, за яким товариство набуло право власності на передане йому нерухоме майно, а взамін ТОВ "Лімбертін Інвест" набуло у власність корпоративні права за своєю суттю є відплатним відчуженням майна.

Так само, як і відповідач 1, так і відповідач 2 не знав та не міг знати про наявність будь-яких дефектів при відчуженні майна позивачем у 2017 році та на момент придбання майна відповідачем, жодним судовим рішенням не було встановлено дефекту волі позивача щодо відчуження майна.

З матеріалів справи вбачається, що на момент придбання відповідачем 2 спірного майна, за даними Державних реєстрів відповідне майно було зареєстровано за ТОВ "Лімбертін Інвест", щодо такого майна були відсутні спори чи інші обтяження.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що відповідач 2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 3222485901:01:015:5560.

З огляду на викладене, враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовує факт незаконності вибуття майна з його власності, суд зазначає, що для встановлення факту незаконності вибуття майна з власності позивача мають значення обставини, які мали місце в період його відчуження у 2017 році.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач пов`язує незаконність відчуження майна з правочином, а саме з договором купівлі-продажу в статутному капіталі від 01.10.2017 року, укладеному між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД» та рішенням зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 року оформленого протоколом №7/11 від 07.11.2017 року.

Підставою для визнання договору купівлі-продажу в статутному капіталі від 01.10.2017 року, укладеному між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД» недійсним вказано на те, що постановою ВГСУ у справі № 910/11503/16 від 16.11.2017 року було скасовано постанову, якою було визнано за ОСОБА_1 частку в розмірі 57,6% в статутному капіталі ТОВ «Боедем».

При цьому позивач посилається на постанову ВС у справі № 643/17966/14 від 19.06.2019 року, вказуючи, що скасований судовий акт не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Однак 15.06.2021 року ВП ВС у постанові по справі № 922/2416/17 відступила від висновків ВС у справі № 643/17966/14 від 19.06.2019 року.

У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).

Так, 15.06.2021 року ВП ВС у постанові по справі № 922/2416/17 вважала за необхідне відступити шляхом конкретизації висновку наступного змісту:

- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19);

- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

Отже, в даному випадку так само сам по собі факт скасування Вищим господарським судом України судового акту суду апеляційної інстанції не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення, в тому числі і що стосується набуття Відповідачами спірних земельних ділянок.

Водночас постанова ВГСУ у справі № 910/11503/16 від 16.11.2017 року не стосувалась спірного майна, тому його безпосередні наслідки не стосувались майна товариства, а тому всі інші похідні наслідки не можуть бути переглянуті на підставі скасованого судового акту.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивачем не подано і матеріали справи не містять доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу в статутному капіталі від 01.10.2017 року, укладеному між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанію «АДЕЛ ХОЛДІНГ ЛТД» як і не містять примірника договору.

У зв`язку з чим, відповідний правочин є чинним і слугує підставою для виникнення, зміни, припинення відповідних прав та обов`язків, допоки недійсність такого правочину не буде встановлена у визначеному законодавством порядку.

Також, згідно з п. 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» господарські суди мають враховувати, що закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто зазначені рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлено інше.

Аналогічна позиція викладена у постанові КГС ВС від 03.09.2022 у справі № 916/451/21.

Позивачем не подано і матеріали справи не містять доказів визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 року оформленого протоколом №7мсв/11 від 07.11.2017 року на підставі якого відбулось первісне відчуження спірних земельних ділянок.

Навпаки в матеріалах справи наявне рішення Північного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року № 910/18940/23, в якому судом були встановлені такі обставини та зроблені висновки, а саме: «Відповідно до Статуту ТОВ "Боедем", затвердженого рішенням Загальних зборів учасників відповідача, оформленого протоколом № 09/11 від 09.11.2011, державну реєстрацію якого проведено 22.02.2012, ОСОБА_1 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Боедем" (код 14308121) із часткою у статутному капіталі розміром 3,8%.

В червні 2016 року ОСОБА_1 звертався до господарського суду з позовом, зокрема, про переведення на нього прав і обов`язків покупця частки іншого учасника, що складає 53,8% у статутному капіталі ТОВ "Боедем" та визнання права ОСОБА_1 на частку 57,6% у статутному капіталі Товариства. Тобто останньою вимогою позивач просив встановити його право на частку в розмірі, що до цього йому належала (3,8 %) з урахуванням частки іншого учасника (53,8% + 3,8% = 57,6 %).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі № 910/11503/16 означені позовні вимоги були задоволені та 26.09.2017 на підставі цього судового акта було внесено зміни в запис про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.

Позивач на третій сторінці позовної заяви зазначає: « 01.10.2017 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Компанією «Адел Холдінг ЛТД» укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Боедем" та приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевельовою В.М. було внесено зміни складу учасників товариства в Державному реєстрі шляхом державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «Боедем»».

Зазначені обставини жодною із сторін у справі не заперечуються, а у суду, з огляду на наявну у справі виписку з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, відсутні обґрунтовані підстави вважати їх недостовірними. Тож в силу частини 1 статті 75 ГПК України факт відчуження позивачем належної йому частки не підлягає доказуванню.

Колегією суддів встановлено, що в межах розгляду справи № 910/14422/23 досліджувалось питання недійсності рішення загальних зборів учасників відповідача, оформленого протоколом № 09/11 від 09.11.2011 (про затвердження Статуту товариства). В.В. судовому рішенні у цій справі встановлено преюдиційні факти належності ОСОБА_1 3,8 % статутного капіталу ТОВ "Боедем".

Як вже зазначалось, в оспорюваному протоколі зафіксовано, що рішення прийняті одноосібно учасником Товариства Компанією "Адел Холдінг ЛТД", частка статутного капіталу якої становить 61,4%.

Отже, станом на 02.11.2017 позивачем було здійснено відчуження усієї належної йому частки в розмірі 57,6 % статутного капіталу Товариства, що фактично була сформована з визнаної за судовим рішенням у справі № 910/11503/16 (постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017) та належної позивачу частки в розмірі 3,8 % (станом до ухвалення судового акта).

Згідно наявного у справі Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб 02.11.2017 року Приватним нотаріусом Шевельовою В.М. проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи (запис № 10721050031001764 від 02.10.2017).

Зазначений запис був скасований згідно наказу Міністерства юстиції України від 24.01.2018 № 215/5 лише 24 січня 2018 року, тобто після проведення оспорюваних рішень загальних зборів, що оформлені протоколом № 7/11 від 07.11.2017.

При цьому, посилання позивача на те, що скасована постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2017 у справі № 910/11503/16 постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 не створює юридичних наслідків, а Компанія "Адел Холдінг ЛТД" у зв`язку з цим не набула права власності на частку, визнаються колегією суддів необґрунтованими. Позаяк наведене не спростовує презумпцію правомірності правочину з відчуження як позивачем своє частки в розмірі 3,8 % (належна йому до постановлення скасованого судового акта), так і іншим учасником. Доказів визнання у встановленому законі порядку недійсним названого договору купівлі-продажу частки до справи не представлено.

Неспростована у встановленому законі порядку презумпція правомірності правочину виключає висновки про ненабуття особою права власності на немайнові права згідно договору купівлі-продажу частки та, як наслідок, прийняття спірних рішень не учасником товариства.

За встановленого, колегія суддів приходить до висновку, що станом на час прийняття спірними загальними зборами рішень у позивача були відсутні корпоративні права в ТОВ "Боедем" у зв`язку з їх відчуженням за договором купівлі-продажу частки від 02.11.2017, про що зазначає сам позивач у своєму позові.

Отже, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент прийняття спірного рішення зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ», оформленого протоколом №7/11 від 07.11.2017 року, який вимагає визнати недійсним позивач, не були учасниками ТОВ "Боедем", тому Колегія вважає, що це рішення зборів учасників Товариства не порушує права Позивача.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, з точки зору змісту порушених прав, позивач посилається на те, що після оприлюднення Наказу Мінюсту від 24.01.2018 № 215/5 щодо скасування реєстраційних дій, ТОВ «Гігантік Оушен» не вчиняє жодних дій щодо повернення безпідставно отриманого ним майна, належного ТОВ «Боедем» а саме земельних ділянок, що були внесені до Статутного капіталу ТОВ "Гігантік Оушен" оскарженим рішенням Товариства.

Ці доводи Колегія відхиляє за їх безпідставністю з наступних підстав.

За загальним правилом, рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів, засновників) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто такі рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Існування презумпції прямо випливає з правової природи таких рішень, які є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами) та не можуть за будь-яких підстав автоматично вважатися недійсними за відсутності відповідного судового рішення. До моменту визнання рішення недійсним в судовому порядку юридична сила такого рішення не може ставитися під сумнів. Презумпція легітимності, яка закріплює обов`язковість та дійсність рішень органів управління товариств, покликана сприяти правовій визначеності у діяльності юридичної особи.

Разом з цим, можливість безперешкодного скасування органами управління юридичної особи власних рішень могла б призвести до порушення нормальної діяльності юридичної особи та заблокувати її функціонування, а також негативно впливати на права інших осіб, які вступали у правовідносини з цією юридичною особою.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 906/1336/19 від 08.06.2021 учасник товариства, який вважає порушеними свої корпоративні права, може захищати їх різними способами, які не перешкоджають господарській діяльності самого товариства та не ставлять інтереси третіх осіб, які вступають з товариством у зобов`язальні правовідносини, під ризик їх невиконання.

У пункті 7.4.7 цієї постанови, Велика Палата виснувала, що згода загальних зборів учасників товариства на укладення певного договору є згодою його найвищого органу управління, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства на надання зазначеної згоди не можна ототожнювати з корпоративними правами учасників товариства, які діяти від імені товариства не мають права. Відтак укладення товариством правочину з відчуження належних йому на праві власності активів не є прямим порушенням прав та інтересів учасника товариства на участь у товаристві та управління ним, навіть якщо волевиявлення учасника на зборах учасників щодо можливості певного розпорядження активами товариства не збігається з колективним рішенням зборів учасників. Таке рішення зборів учасників є результатом діяльності найвищого органу управління товариством, і навіть у випадку визнання його недійсним за рішенням суду - це не може бути безумовною підставою для визнання недійсним укладеного правочину в порядку статті 215 ЦК України. Такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (пункти 79-81).

Отже, у справі що розглядається, згода загальних зборів товариства на входження відповідача до складу учасників ТОВ «Гігантік Оушен» є згодою органу управління товариства, який діє від його імені. Повноваження органу управління товариства, який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які не наділені правами діяти від імені товариства.

В цьому контексті, розпорядження речовими правами ТОВ "Боедем" не можна вважати прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном.

Колегія зазначає, що моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.

Набуття Компанією "Адел Холдінг ЛТД" прав та обов`язків учасника ТОВ "Боедем", на момент прийняття рішення зборів учасників цього товариства оформленого протоколом №7/11 від 07.11.2017 року, підтверджується Державною реєстрацію змін до установчих документів у Державному реєстрі (запис № 10721050031001764 від 02.10.2017).

Отже, володіючи на той час часткою статутного капіталу товариства у розмірі 61,4 % Компанія "Адел Холдінг ЛТД" мала право, в межах своїх корпоративних прав, приймати рішення про входження ТОВ "Боедем" до складу учасників ТОВ «Гігантік Оушен», а також вносити у статутний капітал ТОВ «Гігантік Оушен» земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5023 площею 1,4011 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5024 площею 0,3251 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3222485901:01:015:5021 площею 0,5799 га., про ще висловила згоду на загальних зборах Товариства на входження ТОВ "Боедем" до складу учасників ТОВ «Гігантік Оушен».

Разом з цим ТОВ "Боедем", набувши частку у статутному капіталі ТОВ «Гігантік Оушен» у розмірі 70%, отримало право вирішального контролю з питань управління цим товариством. Таким чином, рішення зборів учасників ТОВ «Боедем», оформленого протоколом №7/11 від 07.11.2017 року є волею юридичною особи ТОВ "Боедем" щодо розпорядження своїм майном, тому це рішення не порушує прав як самого товариства, так і його учасників».

З огляду на наведене судом не було встановлено дефекту волі позивача щодо відчуження спірних земельних ділянок, а обставини справи та наявні докази свідчать про волевиявлення позивача щодо відчуження спірних земельних ділянок на підставі рішенням зборів учасників ТОВ «БОЕДЕМ» від 07.11.2017 року оформленого протоколом №7/11 від 07.11.2017 року.

Таким чином, враховуючи недоведеність в установленому порядку факту незаконності первісного вибуття спірного майна з володіння позивача поза її волею, відсутні підстави для витребування майна у відповідачів, які відповідають критеріям добросовісного набувача.

Окремо суд звертає увагу, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України.

Дана позиція підтверджується постановами КГС ВС від 10.05.2018 у справі № 909/597/17; від 17.07.2018 у справі № 916/2386/17; від 30.04.2020 у справі №924/497/19; від 11.03.2021 у справі №925/510/20; від 12.07.2023 у справі № 924/641/20; від 02.11.2023 у cправі № 918/919/22.

Щодо доводів позивача щодо порушення публічного порядку суд звертає увагу, що відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2023 року у справі № 906/564/19, від 10.03.2020 у справі 910/24075/16, від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19.

Так, з наведених обставин справи та наявних доказів в матеріалах справи слідує, що відсутні як фактичні, так і правові підстави для встановлення обставин вибуття спірного майна з володіння позивача на підставі нікчемного правочину за ст. 228 ЦК України, оскільки відсутнє порушення публічного порядку, обставини недійсності не існували в момент вчинення правочину, при тому що акт органу управління юридичної особи взагалі не може вважатися правочином, а тому не можуть бути застосовані положення про недійсність/нікчемність правочину.

Крім того суд звертає увагу, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, суд вважає відсутніми підстави наводити доводи та аргументи щодо заперечень позивача проти письмових пояснень ПП «СОЛО» та ТОВ «СІРІУС СТАР ГРУП» від 31.01.2025 та доказів, які долучались до даних заперечень а саме: договору № 762 від 15.11.2000 та Акту прийому-передачі від 01.12.2001; договору № 14 від 23.01.2001 та Акту № 2 прийому-передачі від 19.03.2001; договору № 246 від 23.11.2000 та Акту № 2 прийому-передачі від 30.03.2001; оборотно-сальдова відомість по рахунку ТОВ «БОЕДЕМ» на грудень 2024; роздруківки супутникових знімків земельної ділянки з ресурсу «Google Map, враховуючи, що дані докази не впливають на суть спірних правовідносин.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги безпідставні та не доведені, відповідачами заперечені та спростовані, тому задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Оскільки, судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог, обставини щодо пропуску строку позовної давності не підлягають дослідженню, оскільки не впливають на результат вирішення спору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 96, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 02.04.2025 р.

Суддя Т.П. Карпечкін