Ухвала

від 01.04.2025 по справі 766/10984/24

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 766/10984/24 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/819/39/25 Доповідач ОСОБА_2

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/10984/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2025 м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні матеріали кримінального провадження №12024232040000256за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 12.07.2024 щодо:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсона, громадянина України, неодруженого, неповнолітніх утриманців не маючого, з повною загальною середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 11.02.2003 за ч.4 ст.185 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі;

- вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 16.10.2006 за ч.1 ст.309, ч.4 ст. 187, ч.2 ст.121, ч.1 ст.70, ч.1 ст.71 КК України на 10 років позбавлення волі;

- вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 22.11.2016 за ч.2 ст.309 КК України на 2 роки позбавлення волі;

- вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 21.03.2019 за ч.2 ст.185, ст.395, ч.1 ст.70, ч.1 ст.71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

- вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 17.11.2020 за ч.2 ст.15 ч.3 ст.185, ч.3 ст.185, ч.1 ст.70 КК України на 4 роки позбавлення волі, (03.11.2023 звільненого за відбуттям строку покарання);

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.309КК України.

в с т а н о в и в:

Вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 12.07.2024 ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня прибуття та постановки на облік у виправному центрі.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експерта в розмірі4 543(чотирьох тисяч п`ятисот сорока трьох) гривень68копійок.

Вирішено питання про речові докази.

Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, переслідуючи прямий умисел, направлений на порушення встановленого законом порядку обігу наркотичних засобів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, 08.06.2024 близько 11:00 години біля будинку №29 по вул. Володимира Великого в м. Херсоні, знайшов під кущем та шляхом привласнення знайденого, придбав сім пігулок білого кольору, які містять наркотичний засіб, обіг якого обмежено метадон (фенадон), загальна маса якого у складі пігулок становить 0,1656 г., які він після придбання поклав до своєї наплічної сумки та зберігав при собі з метою особистого вживання без мети збуту, до моменту вилучення 08.06.2024 в період часу з 11:34 години до 12:08 години на відкритій ділянці місцевості, яка розташована за адресою: вул. Володимира Великого, 23, м. Херсон.

Суд кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_7 зач.1 ст.309 КК Україниякнезаконне придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 ,не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність своєї вини, правильність кваліфікації його дій, порушує питання про скасування вироку в частині призначення покарання.

Зокрема, посилається на суворість призначеного покарання, та зазначає про те, що вінза час перебування к ДУ «Центр пробації» не буде мати можливість працювати та отримувати винагороду за працю з метою сплатити штраф як покарання, передбачене ч.1 ст.309 КК України.

Стверджує, що він зрозумів тяжкість своєї провини, зробив висновки з даної ситуації, вирішив працевлаштуватися та вести гідний спосіб життя, а саме почав працювати на цивільно-правових засадах, не вживає алкоголь, має на меті встати на облік до Центру зайнятості та не виключає можливості піти до лав ЗСУ.

Так, він має стабільний дохід, частину якого може без суттєвих втрат (неодружений, неповнолітніх утриманців не має), а тому йому може бути призначено покарання у виді штрафу.При обранні виду покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, судом неповно досліджені обставини здатності сплатити штраф, адже він мав дохід від виконання робіт на замовлення фізичних осіб та мав і має можливість сплачувати штраф за вчинення кримінального правопорушення.

Проситьпризначити йому за ч1 ст.309 КК України покарання у виді штрафу.

Позиції учасників судового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, позицію обвинуваченого ОСОБА_7 ,який підтримав свої апеляційні вимоги, просив змінити вирок в частині призначення покарання та призначити йому покарання у виді штрафу, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до такого.

Мотиви суду.

Відповідно до частини 1 статті 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, за встановлених і викладених у вироку обставин, та правильність кваліфікації його дій за ч.1 ст.309 КК України, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому статтями 381, 382 КПК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.394 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, доказів у судовому засіданні або встановлених досудовим розслідуванням обставин згідно із статтями 381, 382 КПК України, не досліджувалися.

Матеріалами справи підтверджено, що обвинувачений ОСОБА_7 , який був представлений захисником ОСОБА_8 , надав письмову заяву, в якій зазначає, що свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК України беззаперечно визнає в повному обсязі, вважає, що досудовим розслідуванням обставини вчинення кримінального проступку встановлені в повному обсязі та не оспорює їх.

Вимогами ст.370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Так, дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом першої інстанції правильно кваліфіковано за ч.1 ст.309 КК України як незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту.

Що ж до доводів обвинуваченого ОСОБА_7 про суворість призначеного судом покарання та наявність підстав для зміни вироку в частині призначення покарання та призначення йому покарання у виді штрафу, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно зі ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно доположень ст.65КК Українисуд призначаєпокарання умежах,установлених усанкції статті(санкціїчастини статті)Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкостівчиненого кримінальногоправопорушення,у розумінні ст.414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України надається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК України слід розуміти сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент ухвалення такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання, з огляду на мету та засади його призначення.

Відтак,на переконанняколегії суддів,призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання,суд першоїінстанції керувавсяположеннями ст.50,65-67КК України,сталою практикою ВерховногоСуду про практику призначеннясудами кримінальногопокарання,та належнимчином врахував:характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного,який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі і за вчинення тяжких злочинів, проте жодна із попередніх судимостей не погашена.

Хоча на обліку у лікарів нарколога та психіатра ОСОБА_7 не перебуває, проте відомості про міцні соціальні зв`язки в матеріалах кримінального провадження відсутні, як і відсутні жодні беззаперечні відомості щодо реальної можливості в обвинуваченого на сплату штрафу в навіть мінімально допустимих межах, оскільки він офіційно не працевлаштований.

Також судом прийнято до уваги та обставина,що обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав себе винним, жодних перешкод під час досудового розслідування не чинив, не намагався уникнути відповідальності, а тому обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено. До обставин, що пом`якшують покарання, суд відніс повне визнання своєї вини та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

З урахуванням цих конкретних обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_7 необхіднопризначити покарання в межах санкції ч.1 ст.309 КК Українибез ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов`язковим залученням до праці,враховуючи відсутність відомостей у матеріалах кримінального провадження про наявність обмежень, визначених ст.61 КК України.

Зі змісту оскаржуваного вирокусуду першої інстанції випливає,що судналежним чином урахував усі обставини, що за законом мають правове значення при призначенні покарання, в тому числі й ті, на які посилається обвинувачений у своїй апеляційній скарзі, а також дані про його особу, визнання ним своєї вини, та дійшов висновкупро можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік у мінімальних межах санкції ч.1 ст.309 КК України.

Обираючи мірупримусу,суд першоїінстанції взявдо увагидані проособу винного, який раніше неодноразово судимий, судимості не погашені, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працевлаштований,його ставлення до вчиненого, його вік, стан здоров`я та загальний розвиток, визнавши обставинами, що пом`якшують покарання, - повне визнання своєї вини та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Також суд врахував відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Отже, наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого обставини, у тому числі і дані про особу винного, в повній мірі враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.

Підстав для пом`якшення покарання з застосуванням штрафу, як про це ставить питання апелянт, колегія суддів не вбачає, оскільки таке покарання не сприятиме виправленню обвинуваченого, а також може створити у нього та інших осіб схильність до вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, хибне уявлення про безкарність за вчинення кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів та не буде запобігати вчиненню особою нових кримінальних правопорушень.

Крім того, колегія судді звертає увагу на те, що апеляційна скарга та доповнення до неї не містять даних про офіційне працевлаштування ОСОБА_7 , що в свою чергу унеможливлює сплату ним штрафу, як про це безпідставно зазначено в його апеляційній скарзі.

У постанові Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 716/1224/19 роз`яснено, що "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Дискреційні повноваження суду обирати покарання повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повністю дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа Скополла проти Італії від 17.09.2009). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа Ісмаілов проти росії від 16.10.2008).

Отже, зважаючи на викладені обставини справи, дані, що характеризують особу обвинуваченого, колегія суддів вважає, що обране судом ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав вважати таке покарання несправедливим чи надто суворим, не має.

Судом першої інстанції матеріальний закон застосовано правильно, ухвалено законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставами для зміни чи скасування вироку, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З огляду на викладене, підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та зміни вироку в частині призначення покарання, колегія суддів не знаходить.

Керуючись ч.2 ст.376, ст.404, 407, 419 КПК України, апеляційний суд.

п о с т а н о в и в:

Апеляційну обвинуваченого ОСОБА_7 -залишити беззадоволення, авирок Херсонськогоміського судуХерсонської областівід 12.07.2024щодо ОСОБА_7 , - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена учасниками судового провадження в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня оголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4