Рішення від 02.04.2025 по справі 160/5204/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 рокуСправа №160/5204/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17.02.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 15.02.2025 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги "Про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 " № В-БВПД/005/02.2.5-03/1 від 12.02.2025 року;

- зобов`язати Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги (69002, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 77, 8 поверх, ЄДРПОУ 41076819) прийняти рішення про надання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) безоплатної вторинної правової допомоги згідно його звернення (заяви) від 31.01.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що за спірним наказом відповідач відмовив позивачеві у наданні безоплатної вторинної правової допомоги за його заявою від 31.01.2025 року на підставі ч.4 ст.14 Закону України від 02.06.2011р. №3460-VІ "Про безоплатну правову допомогу" (далі - Закон №3460-ІV), а саме: у зв`язку з тим, що наразі ОСОБА_1 надається безоплатна вторинна допомога одночасно за 7 (сімома) рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги, що перевищує встановлену частиною четвертою статті 14 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" квоту. Позивач не погоджується зі спірним рішенням посилаючись на те, що безоплатної вторинної правової допомоги більше шести разів протягом бюджетного періоду та одночасно більше ніж за шістьма рішення про надання такої правової допомоги не отримував.

27.02.2025 року від представника Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представником відповідача зазначено про те, що на момент розгляду заяви позивача від 31.01.2025 року йому вже надається БВПД за сімома чинними рішеннями, а саме: від 09.11.2022 (кримінальне провадження № 12012040660001080); від 19.03.2023 (кримінальне провадження № 62023170030000383); від 08.04.2024 (справа № 932/2730/22); від 16.03.2021 (кримінальне провадження № 62021170000000323); від 18.01.2021 (кримінальне провадження № 62021170000000151); від 13.12.2022 (кримінальне провадження № 1202204166000084); від 05.09.2024 (справа № 160/25046/24). Ці рішення є чинними, оскільки надання БВПД за ними не завершено, а адвокати продовжують представляти інтереси позивача у відповідних справах. Таким чином, станом на 31.01.2025 року позивач одночасно отримує БВПД за сімома рішеннями, що перевищує встановлений законом ліміт у шість одночасних рішень. Відмова у наданні БВПД за новим зверненням ґрунтується на пункті 4-1 частини 1 статті 20 Закону, який передбачає можливість відмови у разі перевищення ліміту, визначеного частиною 4 статті 14 Закону. Позивач стверджує, що обмеження кількості звернень має застосовуватися лише в межах одного бюджетного періоду (з 01.01.2025 по 31.12.2025), і оскільки у 2025 році він звернувся лише один раз, відмова є протиправною. Таке тлумачення є хибним і не відповідає меті законодавця. Частина 4 статті 14 Закону встановлює два окремих обмеження: не більше шести разів протягом бюджетного періоду - спрямоване на регулювання кількості нових звернень протягом одного календарного року (стаття 3 Бюджетного кодексу України); одночасно не більше ніж за шістьма рішеннями - має на меті обмежити кількість адвокатів, які одночасно надають правничу допомогу одній особі, незалежно від року ухвалення рішень. Позивач помилково вважає, що друга частина норми втрачає сенс, якщо перша вже обмежує звернення до шести разів протягом року. Однак ці обмеження мають різні цілі. Перше обмеження (шість звернень протягом року) запобігає надмірному навантаженню на бюджет системи БВПД у межах одного року. Друге (шість одночасних рішень) забезпечує раціональний розподіл ресурсів, зокрема адвокатів, і запобігає ситуації, коли одна особа одночасно залучає необмежену кількість правників за державний кошт. Наприклад, особа може звернутися сім разів протягом бюджетного періоду, якщо попереднє надання БВПД завершилося до подання нової заяви. Проте, якщо на момент звернення вже діють шість чинних рішень, сьоме звернення буде відхилено, навіть якщо у поточному році особа зверталася лише один раз. Якби законодавець мав на меті лише річне обмеження без урахування одночасності, це призвело б до абсурдної ситуації, коли одна особа могла б одночасно отримувати допомогу від десятків адвокатів, що суперечить принципу ефективного використання бюджетних ресурсів і рівного доступу до БВПД для всіх громадян. Позивачу надається БВПД за сімома чинними рішеннями, ухваленими у 2021-2024 роках. Навіть якщо у 2025 році він звернувся лише один раз, факт перевищення ліміту у шість одночасних рішень є підставою для відмови. Таким чином, Центр правильно застосував частину 4 статті 14 Закону, а твердження позивача про безглуздість другої частини норми є необґрунтованим. Відмова у наданні БВПД за сьомим зверненням не порушує конституційних прав позивача, передбачених статтею 59 Конституції України, оскільки реалізація права на безоплатну правничу допомогу регулюється законом. Законодавець встановив розумні обмеження для забезпечення функціонування системи БВПД та рівного доступу до неї. Позивач вже скористався своїм правом у значному обсязі, що підтверджується сімома чинними рішеннями про надання БВПД. Оскільки наказ № В-БВПД/005/02.2.5-03/1 від 12.02.2025 року є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування немає. Відповідно, відсутні й підстави для зобов`язання Центру вчинити будь-які дії. Стаття 19 Закону передбачає, що рішення про надання або відмову у наданні БВПД приймається Центром на підставі оцінки документів та відповідності заявника критеріям. У даному випадку Центр виконав свої повноваження, відмовивши у наданні БВПД на законних підставах. Посилання позивача на рішення ЄСПЛ у справі «Чуйкіна проти України» (від 13.01.2011) є нерелевантним. Предметом цієї справи було порушення права на доступ до суду через неналежне виконання судового рішення, а не відмова у наданні БВПД. Центр не перешкоджає доступу позивача до правосуддя, а лише регулює надання державної послуги в межах закону. Твердження позивача про «антидержавну позицію» Центру є безпідставними та не підтвердженими доказами. Центр діє виключно в межах своїх повноважень, визначених Законом, і не має компетенції самостійно забезпечувати виконання судових рішень, що є завданням органів державної виконавчої служби. Наказ № В-БВПД/005/02.2.5-03/1 від 12.02.2025 року є законним, прийнятим у межах повноважень Центру та з дотриманням норм Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

28.02.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив щодо позовної заяви, в якій зазначено про те, що на момент подання заяви позивачем 31.01.2025 року, він звернувся за БВПД лише один раз у 2025 році. Рішення, які були ухвалені у 2021-2024 роках, не можуть враховуватися для обмеження його прав у 2025 році, оскільки вони належать до попередніх бюджетних періодів. Таким чином, відповідач неправомірно поширив обмеження на рішення, ухвалені у попередні роки. Відповідач стверджує, що суд не має права зобов`язати його прийняти рішення про надання БВПД, оскільки це виходить за межі судового контролю. Однак, згідно з статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, якщо його рішення визнано протиправним. У даному випадку, оскільки наказ про відмову у наданні БВПД є незаконним, суд має право зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання БВПД позивачу. Крім того, відповідно до частини 3 статті 30 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», у разі визнання скарги обґрунтованою, суд не лише визнає оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність неправомірними, але й зобов`язує центр з надання безоплатної правничої допомоги призначити позивачу адвоката, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу. Ця норма підкреслює, що суд має конкретні повноваження щодо забезпечення прав позивача, і відповідач не може ухилятися від виконання цих зобов`язань. Відповідач стверджує, що відмова у наданні БВПД не порушує права позивача, однак це твердження є безпідставним. Право на безоплатну правничу допомогу гарантоване статтею 59 Конституції України, і будь-яке обмеження цього права має бути обґрунтованим та пропорційним. У даному випадку, відповідач неправомірно обмежив право позивача на БВПД, що є порушенням його конституційних прав. Відповідач стверджує, що позивач не надав достатньо документів для підтвердження свого права на БВПД. Однак, згідно з статтею 18 Закону, Центр має право самостійно отримувати інформацію з державних реєстрів для підтвердження статусу заявника. Позивач надав всі необхідні документи, включаючи посвідчення інваліда війни та учасника бойових дій, що підтверджують його право на БВПД. Наказ № В-БВПД/005/02.2.5-03/1 від 12.02.2025 року є незаконним, оскільки він суперечить частині 4 статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» та судовій практиці. Відповідач неправомірно поширив обмеження кількості одночасних рішень на попередні бюджетні періоди, що є порушенням прав позивача.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025 року зазначена вище справа розподілена та 18.02.2025 року передана судді Пруднику С.В.

24.02.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи та особою, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни та учасників бойових дій, що підтверджується копією паспорта позивача № НОМЕР_2 від 05.10.2020р., копією посвідчення УБД серії НОМЕР_3 від 14.08.2008р. та копією посвідчення серії НОМЕР_4 від 19.02.2019 року.

Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, останній неодноразово звертався за безоплатною вторинною правничою допомогою до Центрів з надання БВПД, та за сприяння наданих Центрами адвокатів отримав низку судових рішень винесених на його користь, проте судові рішення не виконуються. Тобто після надання безоплатної вторинної правничої допомоги право позивача яке він намагався захистити за допомогою системи БВПД залишалось не відновленим.

22.01.2025 р. позивач звернувся до системи безоплатної правничої допомоги через Телеграм чат @LegalAidUkraineBot із проханням про надання первинної правничої допомоги у вигляді складання звернення (заяви) на отримання вторинної правничої допомоги, що передбачено Законом України «Про безоплатну правничу допомогу».

Позивач стверджує, що незважаючи на те, що він надав усі необхідні документи, консультант системи БПД фактично відмовився виконати свої обов`язки, аргументуючи необхідністю особистого звернення, хоча така вимога суперечить законодавству та праву осіб з інвалідністю на доступ до правосуддя. Консультант не надав жодної допомоги у підготовці звернення, обмежившись формальними відписками, що змусило позивача самостійно готувати звернення.

24.01.2025 року позивач звернувся до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги з письмовим зверненням про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, у якому просив, надати йому, як суб`єкту права на безоплатну вторинну правничу допомогу відповідно до пункту 17 частини 1 статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», безоплатну вторинну правничу допомогу для представництва його інтересів у справі з питання підготовки заяви до суду щодо встановлення судового контролю за виконанням судових рішень у справах, в яких рішення ухвалено на його користь, але вони залишаються невиконаними. Суть звернення полягає в необхідності здійснення заходів, передбачених процесуальним законодавством, для захисту Конституційних прав та законних інтересів на виконання судових рішень, оскільки всі попередні спроби вирішити це питання за допомогою адвокатів від системи БВПД були завершені рішеннями судів, які залишаються не виконаними. До заяви було додано список судових рішень та виконавчих проваджень (із ідентифікаторами доступу).

30.01.2025 р. разом з супровідним листом № 005/02.2.5-06/273 від 30.01.2025 заява позивача про надання БВПД від 24.01.2025 р. була повернута.

31.01.2025 р. позивач знову звернувся до Телеграм чату Безоплатна правова допомога (консультації) (https://t.me/LegalAidUkraineBot). Надіслав консультантам системи БВПД своє звернення та лист відповідача про повернення заяви та просив в межах первинної правничої допомоги, виправити недоліки заяви виявлені відповідачем. Консультантом було виправлено недоліки, та виправлена заява про надання БВПД повторно була надіслана відповідачу.

13.02.2025 р. на електронну адресу позивача надійшов лист № 005/02.2-03/385 від 13.02.2025 р. за підписом директора ПС МЦ з надання БПД Павло Наливайко, до якого було додано наказ Про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 № В-БВПД/005/02.2.5-03/1 від 12.02.2025р., за змістом якого було відмовлено у наданні безоплатної вторинної правничої допомоги позивачу у зв`язку із тим, що позивач використав право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги відповідно до частини четвертої статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», а також у зв`язку із тим, що його вимоги щодо захисту стосуються вчинення дій чи підготовки документів, що не передбачені законодавством.

В обґрунтування відмови/наказу відповідачем зазначено наступне. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 17, частини другої статті 19, пунктів 3, 4-1 частини першої статті 20 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» та за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від «31» січня 2025 року (СПЗ КІАС № 2025-3782716), що передбачає здійснення представництва інтересів у суді щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення від 08.12.2014 по справі № 202/6384/14-ц в частині визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право), відповідач вважав за необхідне відмовити в наданні такої допомоги з огляду на наступне. По-перше, суб`єкти права на безоплатну вторинну правничу допомогу, визначені пунктами 1, 14, 17, 19, 20, 26-29 частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», мають право на отримання такої допомоги не більше 6 (шести) разів протягом бюджетного періоду та одночасно не більше ніж за 6 (шістьма) рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги (частина четверта статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»). ОСОБА_1 є суб`єктом права на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно пункту 17 частини 1 статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Наразі безоплатна вторинна правнича допомога надається ОСОБА_1. за наступними зверненнями: 1) від 09.11.2022 з питання складання процесуальних документів та представництва інтересів у кримінальному провадженні № 12012040660001080, де таку допомогу надає адвокат Анохін В.О. за дорученням Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги № 105 Дн від 22.01.2025 (рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, оформлене наказом Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 1099-над від 17.11.2022 «Про надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 »); 2) від 19.03.2023 з питання складання процесуальних документів та представництва інтересів у кримінальному провадженні № 62023170030000383, де таку допомогу надає адвокат Авдєєва А.М. за дорученням Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги № 1313Дн від 15.10.2024 (рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, оформлене наказом Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 033-02-28/53-над від 27.03.2023 «Про надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1»); 3) від 08.04.2024 з питання складання процесуальних документів та представництва інтересів по справі про стягнення індексації за затримку виконання судового рішення № 932/2730/22, де таку допомогу надає адвокат Ілющенко А.А. за дорученням Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 033-02- 9/368 від 15.04.2024 (рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, оформлене наказом Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 033-02-28/576-над. від 12.04.2024 «Про надання безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 »); 4) від 16.03.2021 з питання складання процесуальних документів та представництва інтересів у кримінальному провадженні № 62021170000000323, де таку допомогу надає адвокат Мисечко К.О. за дорученням Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 033-02-9/381 від 17.04.2024 (рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, оформлене наказом Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги №275-над від 25.03.2021 «Про надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 »); 5) від 18.01.2021 з питання складання процесуальних документів та представництва інтересів у кримінальному провадженні № 62021170000000151, де таку допомогу надає адвокат Мисечко К.О. за дорученням Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 033-02-9/380 від 17.04.2024 (рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, оформлене наказом Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги №224-над від 09.03.2021 «Про надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 »); 6) від 13.12.2022 з питання складання процесуальних документів та представництва інтересів у кримінальному провадженні № 1202204166000084, де таку допомогу надає адвокат Павловський Є.Г. за дорученням Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 0404-0002702 від 14.12.2022 (рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, оформлене наказом Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги №1168-над від 14.12.2022 «Про надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 »). 7) від 05.09.2024 (з урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 по справі № 160/25046/24 та ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 07.02.2025), що передбачає представництво інтересів в суді, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та перед іншими особами з питання відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, оформлене наказом Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги № Н-БВПД/005/02-04/5 від 12.02.2025 «Про надання безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 »). Таким чином, наразі ОСОБА_1 надається безоплатна вторинна правнича допомога одночасно за 7 (сімома) рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги, що перевищує граничну кількістю встановлену частиною четвертою статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Особі може бути відмовлено у наданні безоплатної вторинної правничої допомоги, якщо вона використала право на отримання такої допомоги відповідно до частини четвертої статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» (пункт 4-1 частини першої статті 20 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»). По-друге, у зверненні про надання безоплатної вторинної правничої допомоги зокрема викладається суть питання, для вирішення якого особа звертається за безоплатною вторинною правничої допомогою, та зазначається її належність до категорії осіб, які мають право на таку допомогу (частина перша статті 18 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»). Разом із зверненням про надання безоплатної вторинної правничої допомоги подаються документи (копії документів, завірені в установленому порядку), що ідентифікують особу, яка потребує безоплатної вторинної правничої допомоги, та підтверджують її належність до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Під час прийняття рішення про надання або відмову у наданні безоплатної правової допомоги міжрегіональний центр перевіряє як її належність до однієї з категорій, передбачених частиною першою статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», так і факт відповідності діючому законодавству вимог заявника щодо захисту, вчинення дій чи підготовки документів. Так, надання документів, що підтверджують факти та встановлюють причини невиконання рішення суду, дозволяє міжрегіональному центру, який приймає рішення про надання або відмову у наданні безоплатної вторинної правничої допомоги, переконатися у законності та актуальності звернення. Без такої інформації не можна встановити, що рішення суду по справі № 202/6384/14-ц від 08.12.2024 дійсно не виконується, чи дійсно особа є учасником вказаного судового процесу, а отже, чи має вона право на представництво в суді. Вимога надання документів допомагає уникнути ситуацій, коли без відповідного підтвердження звернення може бути подано з метою отримання неправомірної переваги або використанні державних ресурсів для справ, які не відповідають вимогам закону. Відсутність документального підтвердження факту невиконання рішення суду унеможливлює переконатися в обґрунтованості звернення, що може призвести до нецільового використання ресурсів, які спрямовані на фінансування системи надання безоплатної правничої допомоги. Оскільки разом зі зверненням про надання безоплатної вторинної правничої допомоги від 31.01.2025 ОСОБА_1 не надав документи, які підтверджують факт невиконання рішення суду по справі № 202/6384/14-ц від 08.12.2024, міжрегіональний центр не може встановити його законне право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги, що і є підставою для відмови у її наданні в порядку пункту 3 частини першої статті 20 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Вважаючи вищенаведену відмову/наказ в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги протиправними, позивач звернувся з цим позовом про скасування вищенаведеного наказу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, визначені Законом України "Про безоплатну правову допомогу" (далі - Закон №3460-VІ).

Статтею 3 Закону №3460-VІ передбачено, що право на безоплатну правничу допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правничу допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правничу допомогу у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 ст.13 Закону №3460-VІ встановлено, що безоплатна вторинна правнича допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правнича допомога включає такі види правничих послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру (частина друга статті 13 Закону №3460-УІ).

Згідно з пунктом 17 ч.1 ст. 14 Закону №3460-VІ встановлено, що право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - на всі види правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.

У відповідності до приписів пункту 4-1 частини 1 статті 20 Закону №3460-VІ передбачено, що особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі, якщо особа використала право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги відповідно до частини четвертої статті 14 цього Закону.

Суб`єкти права на безоплатну вторинну правничу допомогу, визначені пунктами 1, 14, 17, 19, 20, 26-29 частини першої цієї статті, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного періоду та одночасно не більше ніж за шістьма рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги (частина четверта статті 14 Закону №3460-VІ).

А згідно до вимог ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що вказаними нормами передбачений випадок обмеження надання безоплатної вторинної правничої допомоги окремим суб`єктам, зокрема, за таких умов, а саме: у разі отримання такою особою безоплатної вторинної правничої допомоги більше шести разів та більше ніж за шістьма рішеннями (наказами) про надання безоплатної вторинної правової допомоги, прийнятими центрами з надання такої правничої допомоги, одночасно протягом бюджетного періоду, тобто, протягом всього 2025 року, який розпочався з 01.01.2025р. та закінчиться 31.12.2025р.

Так, як встановлено судом із матеріалів справи, ОСОБА_1 (позивач у справі) є особою, яка має право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги як ветеран війни, інвалід війни 3 групи та учасник бойових дій згідно до вимог17 ч.1 ст. 14 Закону №3460-VІ про що свідчать копії посвідчень наявних у справі та не оспорюється учасниками справи.

На момент виникнення спірних правовідносин - 29.01.2025р. така безоплатна вторинна правова допомога отримувалась позивачем у 2025 році (бюджетному періоді) за одним наказом про надання безоплатної вторинної правничої допомоги позивачеві, а саме:

1) від 05.09.2024 року згідно наказу № Н-БВПД/005/02-04/5 від 12.02.2025 «Про надання безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 », про що зазначено відповідачем у наказі Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги "Про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 " № В-БВПД/005/02.2.5-03/1 від 12.02.2025 року.

А отже, аналіз наведених встановлених судом обставин свідчить про те, що безоплатна вторинна правова допомога надавалась позивачеві лише один раз за одним рішенням (наказом) про надання такої правничої допомоги протягом бюджетного періоду, тобто, протягом 2025р.

Інших доказів, які б свідчили про надання позивачеві безоплатної вторинної правової допомоги одночасно за 7 (сімома) рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги, прийнятими протягом бюджетного періоду - 2025 року (з 01.01.2025р. та закінчиться 31.12.2025р.) судом не виявлено, а відповідачем таких доказів суду не надано.

З огляду на викладене та враховуючи те, що судом встановлено, що позивач безоплатну вторинну правову допомогу за 7 (сімома) рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги, протягом бюджетного періоду - 2025 року не отримував станом на момент виникнення спірних правовідносин - 31.01.2025р. (отримував лише таку правову допомогу один раз та за одним рішенням (наказом) наведеним вище), тому суд приходить до висновку, що зазначені встановлені судом обставини виключають можливість обмеження у наданні позивачеві такої правової допомоги згідно із ч.4 ст.14 Закону №3460-VІ.

Аналогічні правові висновки узгоджуються і з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 30.03.2021р. у справі №500/2731/18, від 24.06.2021р. у справі №420/6938/19 у подібних правовідносинах, які підлягають врахуванню у цій справі у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ про відмову позивачеві у наданні йому безоплатної правничої допомоги за заявою від 31.01.2025р. прийнятий відповідачем всупереч вимог ч.4 ст.14 Закону №3460-VІ, а відповідно, є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, у ході судового розгляду цієї справ відповідачем не наведено у відзиві на позов жодних обґрунтованих підстав, а також і не надано доказів, які б свідчили про отримання позивачем безоплатної вторинної правничої допомоги за 7 (сімома) рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги, одночасно протягом бюджетного періоду, тобто, протягом всього 2024 року, який розпочався з 01.01.2024р. по 31.12.2024р. з урахуванням встановлених обставин та аналізу вищенаведеного чинного законодавства.

Не можуть бути покладені в основу цього судового рішення та відхиляються судом, аргументи відповідача у відзиві на позов з приводу того, що станом на час звернення 31.01.2025р. позивач отримував таку допомогу 7 разів за рішеннями про надання такої допомоги, які були прийняті за зверненнями позивача у період з 2021р. по 2024р. одночасно, з огляду на таке.

По-перше, наведені аргументи відповідача спростовуються ч.4 ст.14 Закону №3460-VІ за змістом якої відповідач має право відмовити у наданні безоплатної вторинної правової допомоги лише за умови надання такої правничої допомоги більше шести разів та більше ніж за шістьма рішеннями, прийнятими протягом бюджетного періоду, яким є 2025 рік, та який згідно до вимог ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України обчислюється з 01.01.2025р. по 31.12.2025р.

По друге, зазначені обставини спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

При цьому, доказів отримання позивачем безоплатної вторинної правової допомоги за сімома рішеннями саме протягом бюджетного періоду 2025 року відповідачем суду не надано.

А посилання відповідача на надання позивачеві безоплатної вторинної допомоги за рішеннями упродовж з 2021 року по 2024р., тобто 7 разів, є безпідставними та не обґрунтованими, оскільки наведений період не відноситься до бюджетного періоду - 2025 року, тому не міг бути обраний відповідачем підставами для прийняття оспорюваного рішення про відмову у наданні безоплатної вторинної правничої допомоги згідно ч.4 ст.14 Закону №3460-VІ.

Інші доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Приймаючи до уваги викладене, судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваного наказу про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги позивачеві відповідачем були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання наведеного наказу протиправним та його скасування.

Тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача у наведеній частині, підлягають задоволенню саме з обранням судом способу захисту права, визначеного пунктом 2 ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

З урахуванням зазначеного, суд, для повного захисту прав позивача, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовну заяву слід задовольнити.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги "Про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 " № В-БВПД/005/02.2.5-03/1 від 12.02.2025 року.

Зобов`язати Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги (69002, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 77, 8 поверх, ЄДРПОУ 41076819) прийняти рішення про надання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) безоплатної вторинної правової допомоги згідно його звернення (заяви) від 31.01.2025 року.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник