Рішення

від 31.03.2025 по справі 826/13373/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2025 року № 826/13373/18

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «Оріон»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Науково-дослідний інститут «Оріон» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0741140304 від 16.05.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання із земельного податку на 9 771 636, 87 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суд міста Києва від 26.04.2019 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 №0741140304.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 01.08.2019 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.

Постановою Верховного Суду від 13.06.2024 рішення Окружного адміністративного суд міста Києва від 26.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

28.06.2024 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Колесніковій І.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 прийнято до провадження адміністративну справу №826/13373/18 Київським окружним адміністративним судом, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач наголошує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки.

У судовому засіданні 10 лютого 2025 року, дослідивши наявні у справі докази, судом вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 28.02.2018 по 12.04.2018 Управлінням проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 31.12.2017.

Результати перевірки оформлено актом № 284/26-15-14-01-05/14310709 від 26.04.2018, яким, зокрема, встановлено порушення підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, пункту 286.1 статті 286 ПК України, пункту 5.6 на 2016 рік та пункту 5.4 на 2017 рік Положення, внаслідок чого занижено суму земельного податку на 6 514 424, 58 грн.

Такий висновок контролюючого органу вмотивований тим, що у позивача в користуванні, відповідно до технічних звітів по встановленню меж землекористування, перебувають земельні ділянки щодо яких ним подані податкові декларації із самостійно обчисленими сумами земельного податку, що підлягав сплаті за 2016-2017 роки, та при розрахунку розміру податку в яких застосовано ставку у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок; разом з тим, у 2016 році пунктом 5.6 Положення (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923), а у 2017 році пунктом 5.4 Положення (в редакції рішення Київської міської ради від 23.02.2017 № 1005/2009), визначалось, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

На підставі вказаних висновків акту прийнято податкове повідомлення-рішення № 0741140304 від 16.05.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання із сплати земельного податку на 9 771 636,87 грн, у тому числі на 6 514 424, 58 грн за основним платежем та 3 527 212, 29 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пункт 271.1 статті 271 ПК України).

Пунктом 286.2 статті 286 ПК України встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Таким чином, у розумінні вказаних положень платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. При цьому з огляду на положення пункту 287.1 статті 287 ПК України, згідно яких, користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі, обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

При цьому, ПК України, як спеціальний акт, що регулює відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, визначає об`єктом оподаткування саме земельну ділянку, яка перебуває у власності та користуванні, не пов`язуючи набуття нею відповідно статусу з обставинами присвоєння такій земельній ділянці кадастрового номеру. При цьому згідно з пунктом 271.1 статті 271 ПК України базою нарахування земельного податку є нормативна грошова оцінка земельної ділянки або її площа, у разі якщо нормативна грошова оцінка не проведена.

Згідно технічних звітів по встановленню меж землекористування позивачу визначено зовнішні межі користування земельними ділянками в місті Києва: за адресою: вул. Дегтярівська, 51, з обліковим кодом 88:057:0010, площа земельної ділянки 32000,61 кв.м.; за адресою: АДРЕСА_1 , з обліковими кодами: 88:059:0010 (площа земельної ділянки - 3200,58 кв.м.), 88:059:0044 (площа земельної ділянки - 5801,67 кв.м.); 88:059:0045 (площа земельної ділянки - 1075,89 кв.м.); за адресою: АДРЕСА_2 , з обліковими кодом 88:091:0017 (площа земельної ділянки - 249,80 кв.м.).

Тобто, позивач фактично отримав у користування земельні ділянки, а відтак, незважаючи на те, що він не зареєстрував право користування земельними ділянками, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, позивач є платником земельного податку.

Зазначене фактично не заперечується і самим позивачем, який відповідно до положень пункту 286.2 статті 286 ПК України подавав до контролюючого органу податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) щодо вказаних земельних ділянок за 2016-2017 роки.

Витягом з технічної документації № Ю-26254/2009 підтверджується, що нормативну грошову оцінку зазначених земельних ділянок було проведено.

Пунктом 284.1 статті 284 ПК України визначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923 внесено зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» та викладено у новій редакції: «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві та акцизного податку» відповідно до Податкового кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Пунктом 3 цього рішення затверджено, зокрема, Положення, що є додатком 3 до цього рішення.

Пунктом 5.6 Положення передбачалось, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку.

Рішенням Київської міської ради від 03.03.2016 №126/126 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 N 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» внесено зміни до додатка 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923) наступного змісту: пункт 5.6 розділу 5 після слів «не оформлено» доповнити словами «(крім комунальної власності)» і далі за текстом.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №826/10434/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017, визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення, в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629».

Постановою Верховного Суду від 08.04.2021 рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі № 826/10434/16 залишено без змін.

Крім того, рішенням Київської міської ради від 23.02.2017 №1005/2009 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» внесено зміни до Положення (у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923) шляхом виключення пунктів 5.4 та 5.5. У зв`язку з цим пункт 5.6 Положення визнано пунктом 5.4.

Однак, внесені у лютому 2017 року зміни до Положення стосувалися сутнісно - виключення підпунктів 5.4 і 5.5, і лише технічно - пункту 5.6, який залишався текстуально (змістовно) у незміненому вигляді, відбулася лише зміна його нумерації. При цьому, Київська міська рада як колегіальний орган місцевого самоврядування в порядку, визначеному законом, рішення, яке б стосувалося змісту цього пункту й врегульованих ним правовідносин не ухвалювала. Технічна зміна нумерації суті нормативно-правового акта не змінює, як і не спростовує висновків, викладених у судових рішеннях Окружного адміністративного суду міста Києва та Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/10434/16 щодо його невідповідності нормативно-правовому акту вищої юридичної сили та, як наслідок, щодо його нечинності.

Верховний Суд України у постанові від 08.12.2009 у справі 21-1573во09 зробив правовий висновок, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Така правова позиція була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі №520/12022/17, та Верховним Судом у постановах від 31.08.2018 у справі №822/1815/16, від 21.08.2018 у справі 805/2339/16-а.

З огляду на наведене, пункту 5.6 (пункт 5.4 у редакції 2017 року) Положення втратив чинність з 27.06.2017 (дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/10434/16), і саме з цього періоду його застосування для визначення зобов`язання із земельного податку є нечинним.

Як уже зазначалось, використання землі в Україні є платним незалежно від обставин оформлення прав на неї відповідно до вимог чинного законодавства. Відтак, визнання незаконним пункту 5.6 (5.4 - в редакції 2017 року) Положення не звільняє позивача від обов`язку із справляння земельного податку, як і не наділяє правом із визначення ставки такого податку на власний розсуд.

Вирішуючи питання щодо ставки земельного податку, яка мала б бути застосована позивачем при поданні відповідних декларацій з плати за землю після втрати 27.06.2017 чинності пунктом 5.6 (5.4 - в редакції 2017 року) Положення, суд зазначає таке.

Пунктом 5.1 Положення про плату за землю в м. Києві передбачено, що ставка за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у підпунктах 5.3 та 5.4 (5.6 - в редакції 2016 року) пункту 5 цього Положення.

Водночас, пункт 5.2 Положення встановлює, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у постійному користуванні юридичних осіб (крім державної та комунальної власності), встановлюється в розмірі 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 та 5.4 (5.6 - в редакції 2016 року) цього Положення.

Таким чином, орган місцевого самоврядування на виконання покладених на нього пунктом 12.4 статті 12 Податкового кодексу України повноважень диференціював ставки податку в межах, встановлених пунктом 274.1 статті 274 ПК України, в залежності від платника такого податку. Так, юридичні особи державної та комунальної форми власності та юридичні особи, у власності чи користуванні яких перебувають земельні ділянки, сплачують земельний податок за ставкою 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, натомість, інші юридичні особи, - за ставкою 3%.

Переглядаючи дану справу Верховний Суд наголосив, що у ході розгляду справи судами попередніх інстанцій не було встановлено та не надано правової оцінки як статусу позивача, так і доказам та обставинам у сукупності з метою правильності визначення оспорюваним податковим повідомленням - рішенням грошового зобов`язання зі сплати земельного податку.

У даному контексті суд зазначає, що у матеріалах справи наявні копії статуту, витягу та виписки з ЄДР, якими підтверджується, що позивач є юридичною особою, заснованою на державній власності та віднесене до сфери управління Міністерства освіти та науки України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2024 № 641 «Деякі питання управління об`єктами державної власності».

Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України 27.08.2024 № 802-р «Про передачу єдиного майнового комплексу ДП «НДІ «Оріон» до сфери управління Фонду державного майна» вирішено передати єдиний майновий комплекс ДП «НДІ «Оріон» із сфери управління Міністерства освіти і науки до сфери управління Фонду державного майна.

Відповідно, при розрахунку суми податкового зобов`язання позивача, починаючи з 27.06.2017, мав застосовуватись 1% ставка земельного податку як для юридичних осіб державної форми власності, а не 3%.

Так, у п.3.3.5. акту перевірки від 26.04.2018, що стосується перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати плати за землю, та додатку №18 зазначено, що перевіркою встановлено завищення суми податкового зобов`язання за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 у сумі 546 303,72 грн. та заниження суми податкового зобов`язання податкового зобов`язання за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 у сумі 2 587 093, 65 грн та за період за 01.01.2017 по 31.12.2017 у сумі 4 473 634, 65 грн. При цьому, при розрахунку суми податкового зобов`язання за період 01.01.2016 - 31.12.2016, 01.01.2017 - 31.12.2017 податковий орган застосував 3% ставку земельного податку.

Таким чином, податковий орган невірно розрахував суму земельного податку за період з період 01.01.2016 - 31.12.2016, 01.01.2017 - 31.12.2017 у розмірі 6 514 424, 58 грн, адже після 27.06.2017 для здійснення такого обрахунку мала використовуватись 3% ставка земельного податку, а не 1%. Вказане призвело до того, що відповідач також невірно нарахував штраф у розмірі 50% від вказаної суми 3 257 212, 29 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято контролюючим органом частково безпідставно та необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що призвело до настання для позивача негативних наслідків у вигляді встановлення додаткового тягаря зі сплати земельного податку за землю за період з 01.01.2016 - 31.12.2016, 01.01.2017 - 31.12.2017, оскільки правомірно ним було донараховано податкових зобов`язань позивачу лише за період з 01.01.2016 - 31.12.2016, 01.01.2017 - 27.06.2017.

Таким чином, зазначені в акті перевірки позивача висновки податкового органу про безпідставне заниження позивачем свого грошового зобов`язання, на підставі яких і було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є обґрунтованими лише частково.

Водночас, з наявних матеріалів справи суд не має змоги встановити пропорційність встановлення відповідачем такого заниження позивачем свого грошового зобов`язання в залежності від вчинених останнім порушень податкового законодавства, зафіксованих актом перевірки, та ступінь впливу цього показника на розмір нарахованих позивачу сум податкового зобов`язання та визначеного йому оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням штрафу.

В контексті зазначеного необхідно звернути увагу на те, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, за обставин наявності у такого органу законодавчо визначених дискреційних повноважень.

Проаналізувавши наведене, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0741140304 від 16.05.2018 є неправомірним та необґрунтованим у зв`язку із частковою протиправністю висновків акту відповідної перевірки, на підставі яких воно було прийняте, та неможливістю відокремлення вірно розрахованої податковим органом в межах нього суми збільшеного грошового зобов`язання та штрафу, від сум, визначених на підставі зазначених хибних висновків акту перевірки.

Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування такого податкового повідомлення-рішення відповідача №0741140304 від 16.05.2018 підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 146 574, 55 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов державного підприємства «Науково-дослідний інститут «Оріон» (03057, місто Київ, вулиця Антона Цедіка, будинок 8-а; код ЄДРПОУ 14310709) до Головного управління ДФС у м. Києві (04226, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 16.05.2018 №0741140304.

Стягнути на користь державного підприємства «Науково-дослідний інститут «Оріон» понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 146 574, 55 грн (сто сорок шість тисяч п`ятсот сімдесят чотири тисячі гривні п`ятдесят п`ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.