Постанова

від 02.04.2025 по справі 300/6661/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6661/24 пров. № А/857/32265/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівКачмара В.Я., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року у справі за його позовом до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанціїЧуприна О.В.,

час ухвалення судового рішенняне зазначено,

місце ухвалення судового рішенням. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення 07 листопада 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (далі Виконком) від 23.04.2024 №52 у частині відмови йому у наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, та у видачі посвідчення встановленого зразка;

зобов`язати Виконком видати ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту, відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №345 від 19.03.1996.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 у справі № 300/6661/24, ухваленим у порядку письмового провадження, у задоволенні таких позовних вимог було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що станом на момент прийняття рішення у цій адміністративній справі Немишлянський район м.Харкова не відноситься до районів з можливими бойовими діями, передбачених Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309. Відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .б Згідно з довідкою внутрішньо переміщеної особи від 20.04.2022 за №2618-7500101152 зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 . Належних та допустимих доказів щодо реєстрації місця проживання у м.Яремче Надвірнянського району Івано-Франківської області позивач не надав.

Оскільки ОСОБА_1 не підтвердив постійне проживання у гірському населеному пункті, то у відповідача не було правових підстав для надання йому статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі відповідного посвідчення.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати вказане рішення суду першої інстанції та задовольнити його позов у повному обсязі.

Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що враховуючи наявність в національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав та основних свобод, зокрема у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд має стати на бік позивача щодо протиправність оспорюваного рішення Виконкому в частині, що стосується прав позивача.

Оскільки позивач проживає більше шести місяців у гірському населеному пункті суд помилково дійшов висновку, що таке проживання слід вважати тимчасовим, а тому наявні всі підстави для надання йому відповідного статусу.

Додатково наголошує на тому, що його дружина ОСОБА_2 , яка переїхала у м.Яремче разом із ним, відповідно до рішення суду у справі № 300/6663/24 отримала посвідчення особи, яка постійно проживає у гірському населеному пункті.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою АДРЕСА_2 та фактичним місцем проживання за адресою АДРЕСА_3 , що засвідчується довідкою за №2618-7500101152 від 20.04.2022 про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.

ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, та видачі посвідчення встановленого зразка, однак рішенням Виконкому від 23.04.2024 за №52 «Про відмову в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту» йому у цьому було відмовлено. Вказане рішення відповідача обґрунтовано тим, що внутрішньо переміщені особи відсутні у переліку осіб, які мають право на отримання такого посвідчення. Довідка про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт її внутрішнього переміщення та містить відомості про фактичне місце проживання, однак місцем постійного проживання внутрішньо переміщених осіб є "покинуте постійне місце проживання".

ОСОБА_1 не погодився із вказаним рішенням відповідача та звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються регламентовано приписами Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (далі Закон №56/95-ВР).

Згідно із статтею 1 Закону № 56/95-ВР до гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність.

Відповідно до статті 2 Закону № 56/95-ВР перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.

У Перелік населених пунктів, яким відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" надається статус гірських, затверджених постановою Кабінет Міністрів України від 11.08.1995 № 647, внесено місто Яремче Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Приписами статті 5 Закону № 56/95-ВР передбачено таке.

Статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.

Рішення виконавчого органу місцевої ради про відмову у наданні (припиненні) громадянинові статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту затверджене постановою Кабінет Міністрів України від 19.03.1996 № 345 (далі Положення №345).

Відповідно до пункту 2 вказаного Положення посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на підставі якого надаються пільги, встановлені статтями 3 і 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

За правилами пункту 4 Положення №345 посвідчення видаються громадянам відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевої ради.

Приписами пунктом 7 Положення №345 встановлено, що посвідчення видаються таким категоріям громадян:

а) особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських;

б) особам, які постійно працюють на території населених пунктів, яким надано статус гірських (у тому числі працівникам, які постійно працюють у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах і на робочих місцях в населених пунктах, що мають статус гірських, у разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського);

в) особам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських;

г) окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів і умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, в обсерваторіях та на інших об`єктах, розташованих поза межами населених пунктів у місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 зазначеного Закону.

Як передбачено у пункті 8 Положення №345 посвідчення видаються на підставі паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 16 років), посвідки на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства), і таких документів:

а) громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), - довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом;

б) громадянам, які постійно працюють у гірському населеному пункті, - довідки з місця роботи;

в) громадянам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у гірському населеному пункті, - довідки навчального закладу.

Разом із зазначеними документами громадяни (крім осіб у віці до 16 років) подають дві фотокартки розміром 30 х 40 міліметрів.

Згідно з пунктом 10 Положення № 345 дія посвідчення припиняється за рішенням органу, який його видав, у разі:

а) зміни громадянином місця постійного проживання та/або постійного місця роботи у гірському населеному пункті;

б) зміни умов постійного проживання громадянина (підпункт "г" пункту 7 цього Положення);

в) закінчення навчання на денному відділенні навчального закладу, розташованого у гірському населеному пункті.

У зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діє до тепер.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб регламентовано приписами Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі Закон №1706-VII).

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (частина 2 статті 1 Закону №1706-VII).

Згідно з приписами частини першої-третьої статті 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина 1 статті 5 Закону № 1706-VII).

Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні урегульовані Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" (далі Закон № 1871-IX).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1871-IX особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Згідно з пунктом 10 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону на період тимчасової окупації російською федерацією території України, а також на період віднесення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, територіальних громад до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване або задеклароване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.

До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованій російською федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, визначених у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 був затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі Перелік №390).

Відповідно до розділу 2.9. Переліку №390 вся територія Харківської міської територіальної громади (UA63120270000028556) у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 відносилась до районів з активними бойовими діями.

Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що на час виникнення спірних правовідносин Немишлянський район міста Харкова, у якому зареєстроване постійне місце проживання позивача, не відносився до районів з можливими бойовими діями, передбаченими Переліком № 390.

Як відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , так і та згідно з довідкою внутрішньо переміщеної особи від 20.04.2022 №2618-7500101152 зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 .

З урахуванням наведеного, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів про реєстрацію свого місця проживання у місті Яремче Надвірнянського району Івано-Франківської області.

При цьому суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що у відповідності до приписів частини 1 статті 5 Закону №1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону, та з урахуванням встановлених фактичних обставин не може підтверджувати його постійне проживання у гірському населеному пункті.

Окрім того, суд першої інстанції доречно зауважив, що посвідчення громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), видається, серед іншого, на підставі довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом (пункт 8 Положення №345) і цей документ не є тотожним довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Виходячи із наведеного у суду першої інстанції були належні фактичні та правові підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 у передбачений законом спосіб не підтвердив свого постійного проживання у гірському населеному пункті, а рішення Виконкому від 23.04.2024 №52 щодо відмови у встановленні йому статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, та видачі посвідчення встановленого зразка відповідає вимогам закону та ухвалене з урахуванням фактичних обставин справи.

Доводи, на які посилається скаржник, на думку апеляційного суду, є надуманими і свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи на свою користь, довільне і неправильне трактування вимог діючого законодавства.

Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року у справі №300/6661/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді В. Я. Качмар Н. М. Судова-Хомюк