Постанова

від 02.04.2025 по справі 340/3225/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа №340/3225/23

адміністративне провадження № К/990/10164/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом керівника Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Кропивницької міської ради та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області до Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11.01.2024 (колегія суддів у складі: Іванова С. М., Чередниченка В. Є., Шальєвої В. А.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року керівник Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Кропивницької міської ради та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання», в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» щодо невжиття заходів з постановки на облік в Кропивницькій міській раді захисних споруд цивільного захисту, що знаходиться на балансі Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання», та зобов`язати Державне підприємство «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» вжити заходи щодо постановки на облік у Кропивницькій міській раді захисних споруд цивільного захисту, що перебувають на балансі підприємства, а саме, з метою присвоєння захисним спорудам облікових номерів подати Кропивницькій міській раді три примірники карток, оригінали та дві завірені ними копії паспорта на кожну захисну споруду;

- визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» щодо невжиття заходів з приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту, що знаходиться на балансі Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» та зобов`язати Державне підприємство «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту, що перебувають на балансі підприємства у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 «Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту».

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Відповідно до інформації, наданої відповідачем, від 16.05.2023 вих. № 232, на балансі Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» є чотири захисних споруд цивільного захисту (інвентарні номери споруд: № 221; № 14250; № 212; № 204), що підтверджується копіями інвентаризаційних відомостей ОЗ.

З цих споруд: сховище К-16, інв.1 № 221 - обмежено готове; металева споруда К-16, інв. № 212 - обмежено готове; виріб К-16, інв. № 204 - не готове; укриття «Пакет», інв. № 14250 - не готове.

Паспорти на захисні споруди цивільного захисту, які перебувають у користуванні Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання», з органами самоврядування не погоджені.

Відповідно до листа виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 31.03.2023 № 2131/36-13-24, на обліку у Кропивницькій міській раді відсутні захисні споруди цивільного захисту, які знаходяться у віданні (користуванні) Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання».

Виявивши указане порушення, керівник Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, використовуючи повноваження, надані статтями 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» щодо невжиття заходів з постановки на облік в Кропивницькій міській раді захисних споруд цивільного захисту, що знаходиться на балансі Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» Зобов`язано Державне підприємство «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» (вул. Добровольського, буд. 2, м. Кропивницький, 25005; код ЄДРПОУ 07646544) вжити заходи щодо постановки на облік у Кропивницькій міській раді (Велика Перспективна, 40, м. Кропивницький, 25022; код ЄДРПОУ 04055251) захисних споруд цивільного захисту, що перебувають на балансі підприємства, а саме, з метою присвоєння захисним спорудам облікових номерів подати Кропивницькій міській раді три примірники карток, оригінали та дві завірені ними копії паспорта на кожну захисну споруду. Визнано протиправною бездіяльність Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» щодо невжиття заходів з приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту, що знаходиться на балансі Державного підприємства «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання». Зобов`язано Державне підприємство «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» (вул. Добровольського, буд. 2, м. Кропивницький, 25005; код ЄДРПОУ 07646544) вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту, що перебувають на балансі підприємства у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 «Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту».

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не вжито заходів, спрямованих на приведення захисних споруд цивільного захисту у стан, придатний (готовий) для використання споруд за призначенням, чим допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.01.2024 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 у справі № 340/3225/23 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов керівника Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Кропивницької міської ради та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області залишено без розгляду.

Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції констатував, що Кодекс цивільного захисту населення України не передбачає повноважень Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача. Крім того, приписи Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» також не надають міській раді права на звернення до суду з наведеним позовом. Відтак, прокурором у цій справі визначено органи, в особі яких він звернувся до суду з цим позовом, які не мають права на звернення до суду з ним.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11.01.2024 скасувати, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не урахував правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16 щодо можливості судового захисту інтересів держави в сфері цивільного захисту населення саме шляхом зобов`язання юридичної особи - балансоутримувача вчинити дії з приведення захисної споруди цивільного захисту в належний стан, попри відсутність такого прямого права у суб`єкта владних повноважень (питання застосування положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частин четвертої, п`ятої статті 53 КАС України, які, на думку скаржника, порушено судом апеляційної інстанцій).

Крім того, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції позиції Великої Палати Верховного Суду, сформовану у постанові від 30.01.2019 у справі № 826/2793/18, відповідно до якої у разі відсутності спеціальної правової норми про право відповідного органу виконавчої влади на звернення до суду у сфері, що належить до його компетенції необхідно застосувати положення загальної норми - статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», яка наділяє нейтральні органи влади та їх територіальні органи правом звертатися до суду з метою реалізації своїх повноважень.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження скаржник зазначає, що зважаючи на бездіяльність балансоутримувачів щодо утримання захисних споруд цивільного захисту у належному технічному стані, внесені зміни до Кодексу цивільного захисту України, введення воєнного стану в Україні, активні бойові дії, постійні артилерійські та ракетні обстріли, атаки дронів-камікадзе на об`єкти цивільної інфраструктури, що призводять до загибелі мирного населення на всій території України, задля збереження життя та здоров`я людей, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, необхідно відступити від висновку Верховного Суду, викладеного 21.12.2023 у справі № 400/4238/22. Причинами для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.12.2023 у справі № 400/4238/22 про застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частин четвертої, п`ятої статті 53 КАС України, на думку скаржника, є: неефективність рішення у справі № 400/4238/22; неузгодженість такого висновку з іншими висновками Верховного Суду; помилковість цих висновків Верховного Суду. Можливим способом відступу від указаного висновку Верховного Суду є повна відмова від свого висновку на користь іншого - про наявність у прокурора права, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частин четвертої, п`ятої статті 53 КАС України на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі територіального органу ДСНС про спонукання балансоутримувача до приведення в належний стан і готовність до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту.

На думку скаржника, підхід Верховного Суду сформований у справі № 400/4238/22 та застосований судом апеляційної інстанції у справі № 340/3225/23 щодо відсутності повноважень в органів ДСНС на звернення до суду з позовами такої категорії, а відповідно відсутність повноважень й у прокурора на звернення до суду з такими вимогами в особі територіального управління ДСНС, не сприяє захисту інтересів держави («публічного інтересу») - забезпеченні балансоутримувачами належного утримання захисних споруд, що свідчить про його неефективність.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, зокрема, щодо застосування положень абзацу 11 частини першої статті 4, статті 18-1, підпункту 10 пункту «а» частини першої статті 36-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у їх взаємозв`язку щодо наявності/відсутності в органу місцевого самоврядування права звертатися до суду з метою реалізації своїх повноважень у сфері цивільного захисту населення, зокрема, з позовами про зобов`язання відповідача вжити заходи щодо постановки на облік захисних споруд цивільного захисту, а також щодо їх приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення, та відповідного права прокурора на звернення до суду з таким позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування.

На думку скаржника, під час розгляду справи № 340/3225/23 суд апеляційної інстанції усупереч статті 7, частинам першій, другій статті 242 КАС України безпідставно не застосував абзац 11 частини першої статті 4, статтю 18-1, підпункт 10 пункту «а» частини першої статті 36-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якими врегульовано спірні правовідносини у цій справі в контексті обсягу повноважень органу місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту населення та наділення його правом звергатися до суду з метою реалізації цих повноважень. Як наслідок, суд апеляційної інстанції безпідставно залишив без розгляду адміністративний позов прокурора, відповідно до пункту 1 частини першої статті 240 КАС України, через відсутність повноважень у Кропивницької міської ради на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача.

Позиція інших учасників справи

Державне підприємство «Ремонтний завод радіотехнічного обладнання» у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Інші учасники справи своїх відзивів на касаційну скаргу не подали, що не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у силу частини четвертої статті 338 КАС України.

Рух касаційної скарги

15.03.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11.01.2024.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 340/3225/23.

Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11.01.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас, згідно із частиною другою статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Спірним питанням у цій справі є наявність/відсутність у керівника Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Кропивницької міської ради та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка серед іншого, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Частинами третьою-п`ятою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

За правилами частини сьомої статті 160 КАС України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху та у разі неусунення указаних недоліків застосовуються приписи пункту 7 частини першої статті 240 КАС України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), статтею 1 якого установлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацами 1, 2 частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абзаци 1, 2 частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII).

Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзац 3 частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII»).

За наведеного правового регулювання, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах і визначаючи правовий статус прокурора у судовому процесі для представництва інтересів держави, законодавець зобов`язав останнього навести належне обґрунтування щодо наявності/відсутності таких повноважень.

Водночас суд, у свою чергу, повинен надати оцінку таким аргументам та, у випадку встановлення відсутності підстав для представництва, застосувати наслідки, передбачені або статтею 169 КАС України, або пунктом 7 частини першої статті 240 КАС України, у разі якщо провадження у справі вже було відкрите.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, своє право на звернення до суду з цим позовом керівник Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону обґрунтовує бездіяльністю Кропивницької міської ради та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання.

Тобто, у позовній заяві прокурор зазначив, що суб`єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є Кропивницька міська рада та Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області. Але, з огляду на їх бездіяльність, інтереси держави ним не захищаються, у зв`язку із чим саме прокурор звертається з цим позовом до суду.

Крім того, на думку заявника касаційної скарги, Законом України від 06.10.2022 № 2655-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності» (далі - Закон № 2655-ІХ) уточнено повноваження органів ДСНС на звернення до суду з позовами, чим фактично з 29.10.2022 усунуто спірність питання у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає, що питання щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі органу ДСНС з вимогами зобов`язального характеру щодо суб`єкта, на якого покладено обов`язок належного утримання захисної споруди досліджувалося Верховним Судом.

Висновки щодо вказаного питання викладено, зокрема, у постановах від 24.01.2025 у справі № 520/13228/23 та у справі № 520/30126/23, від 30.01.2025 у справі № 420/22304/23, від 31.01.2025 у справі № 240/28363/23, обставини яких є подібними з обставинами цієї справи, тому в силу частини третьої статті 341 КАС України Верховний Суд уважає за потрібне застосувати такі правові висновки до спірних правовідносин.

У вказаних справах Верховний Суд, з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, акцентував увагу на тому, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може уважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Отже, ключовим питанням як у справах № 520/16197/23, № 520/13228/23, № 520/30126/23, № 420/22304/23, № 240/28363/23 так і у справі, що розглядається, є наявність або відсутність у прокурора права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі органу ДСНС з вимогами зобов`язального характеру щодо суб`єкта на якого покладено обов`язок належного утримання захисної споруди.

Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту урегульовані Кодексом цивільного захисту України, яким, зокрема, також визначено і повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об`єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина п`ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).

Законом України від 21.04.2022 № 2228-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки».

Цим же Законом Кодекс цивільного захисту України було доповнено статтею 17-1 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту», згідно із пунктами 16, 48, 51 якої такий суб`єкт владних повноважень: реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд; звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей; перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.

Санкції за порушення вимог законодавства з питань техногенної та пожежної безпеки визначені статтею 68 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до частини першої якої посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, у разі порушення вимог законодавства з питань техногенної та пожежної безпеки, у тому числі невиконання їх законних вимог, зобов`язані застосовувати санкції, визначені законом.

У разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом (частина друга статті 68 Кодексу цивільного захисту України).

З 29.10.2022 набрали чинності норми Закону України від 06.10.2022 № 2655-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», яким пункт 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України після слів «адміністративного суду щодо» доповнено словами «допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо», а після слів «здоров`ю людей» - словами «з інших підстав, визначених законом».

Водночас на час звернення прокуратури до суду у травні 2023 року положення статті 68 Кодексу цивільного захисту України залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052 (далі - Положення № 1052), Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

За приписами пункту 3 Положення № 1052 основними завданнями ДСНС є, зокрема, реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

За змістом пункту 4 Положення № 1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: складає акти перевірок, видає приписи, постанови, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту; застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки.

Отже, не зважаючи на зміни у Кодексі цивільного захисту України (у редакції Закону № 2655-IX), указані норми Положення № 1052 не змінилися.

На час виникнення спірних правовідносин у цій справі, Порядком створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затверженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 (далі - Порядок № 138) був визначений механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - захисні споруди), у тому числі споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, та ведення його обліку.

За визначенням, наведеним у пункті 3 Порядку № 138 балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації); утримання захисних споруд - комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.

Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями (пункт 12 Порядку № 138).

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) установлені Законом України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V).

Саме в цьому Законі наведені види та форми заходів державного нагляду (контролю), зокрема у вигляді планових та позапланових заходів, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом (стаття 1 Закону № 877-V).

Можливість самостійного звернення до суду органом ДСНС з вимогами до суб`єкта господарювання в якості заходу контролю Законом № 877-V не встановлена.

Крім того, виходячи із приписів статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, Суд зауважує, що повноваження органу ДСНС звернутися до суду обумовлене виключно реалізацією органу ДСНС приписів статті 68 цього Кодексу, яка визначає дії цього суб`єкта, як застосування санкцій за порушення приписів законодавства у сфері цивільного захисту.

Верховний Суд констатує, що за наведеного нормативно-правового регулювання коло повноважень органів ДСНС щодо права звернення до адміністративного суду є обмеженим, а отже Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області не може бути позивачем у цій справі, у зв`язку з чим прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача.

Аналогічний висновок Верховним Судом сформовано і у справі № 520/16197/23, в якій Суд, аналізуючи попередню практику Верховного Суду у подібній категорії справ, указав, що на відміну від попередньої редакції указаної норми щодо відсутності у територіального органу ДСНС права на звернення до суду з позовами у цій категорії, законодавець у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, передбачив право на звернення до суду цього органу також і з інших підстав, визначених законом.

Також, у справі № 520/16197/23 Верховний Суд, з-поміж іншого зазначив, що у контексті порушеного питання варто також зауважити, що частини четверта статті 4 Закону № 877-V визначає, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

За висновком Верховного Суду у справі № 520/16197/23 указані норми також визначають пряму кореляцію між законодавчим положенням та повноваженням контролюючого органу здійснювати той чи інший вид державного нагляду за діяльністю суб`єктів господарювання. Тому, не зважаючи на те, що пункт 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України у редакції Закону № 2655-ІХ передбачає, що коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності ДСНС може набути статусу позивача.

За таких обставин, Верховний Суд у справі № 520/16197/23 дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд, а отже і прокурор не може від його імені заявити такий позов.

Також аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 24.01.2025 у справі № 520/13228/23 та у справі № 520/30126/23, від 30.01.2025 у справі № 420/22304/23 та у справі № 400/10777/23, від 31.01.2025 у справі № 240/28363/23, від 31.01.2025 у справі № 520/16687/23, від 27.03.2025 у справі № 440/12048/23.

Що стосується питання захисту інтересів держави в особі Кропивницької міської ради шляхом пред`явлення прокурором відповідного позову зобов`язального характеру, то Верховний Суд зазначає таке.

Спеціальним законом, який безпосередньо регламентує правовідносини у сфері цивільного захисту та визначає вичерпний перелік випадків, за яких уповноважений суб`єкт владних повноважень має право на звернення до суду та установлює правила реалізації уповноваженими особами такого права, є Кодекс цивільного захисту України.

За приписами статті 18-1 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Згідно з частиною другою статті 19 Кодексу цивільного захисту України до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить: 1) забезпечення цивільного захисту на відповідній території; 2) створення субланок ланок територіальних підсистем, забезпечення виконання ними завдань; 3) забезпечення реалізації вимог техногенної та пожежної безпеки на суб`єктах господарювання, що належать до сфери їх управління, які можуть створити реальну загрозу виникнення аварії; 4) розроблення та забезпечення реалізації програм та планів заходів у сфері цивільного захисту, зокрема спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, забезпечення техногенної та пожежної безпеки; 5) створення аварійно-рятувальних служб, формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту, пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення місцевої пожежної охорони та добровільної пожежної охорони, керівництво ними, забезпечення їх діяльності, здійснення контролю за готовністю до дій за призначенням; 6) створення за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та підтримання у постійній готовності місцевої системи централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій, здійснення її модернізації та забезпечення функціонування; 7) забезпечення оповіщення та інформування населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі; 8) організація робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на відповідній території, а також радіаційного, хімічного, біологічного, медичного захисту населення та інженерного захисту територій від наслідків таких ситуацій; 8-1) забезпечення пожежної безпеки на відповідних територіях та об`єктах; 9) організація та керівництво проведенням відновлювальних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 10) організація та здійснення евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей у безпечні райони, їх розміщення та життєзабезпечення населення; 11) контроль за станом навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією; 12) розроблення та здійснення заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування суб`єктів господарювання в особливий період, що належать до сфери їх управління; 13) підготовка пропозицій щодо віднесення території та населених пунктів до груп цивільного захисту та подання їх Раді міністрів Автономної Республіки Крим, відповідним обласним державним адміністраціям; 14) віднесення суб`єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, до категорій цивільного захисту відповідно до основних показників та затвердження їх переліку; 15) створення і використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 16) забезпечення завчасного накопичення і підтримання у постійній готовності засобів індивідуального захисту для населення та формувань цивільного захисту, а також приладів дозиметричного і хімічного контролю та розвідки; 17) взаємодія з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, щодо виконання завдань цивільного захисту; 18) організація та забезпечення життєдіяльності постраждалих від надзвичайних ситуацій, а також під час ведення воєнних (бойових) дій або внаслідок таких дій; 19) забезпечення складення довідок про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації, списків (реєстрів) постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, відповідно до яких надається матеріальна допомога, списків загиблих осіб на підставі їх ідентифікації; 20) забезпечення соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, зокрема виплати матеріальної допомоги; 21) створення згідно з вимогами цього Кодексу комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, а в разі виникнення надзвичайних ситуацій - спеціальних комісій з їх ліквідації (за потреби), забезпечення їх функціонування; 22) забезпечення проходження в установлені строки навчання з питань цивільного захисту посадових осіб, працівників органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання комунальної власності з числа керівного складу та фахівців, діяльність яких пов`язана з організацією та здійсненням заходів цивільного захисту, організація навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях, формування планів проведення і облік проведених спеціальних об`єктових навчань та тренувань з питань цивільного захисту на відповідній території; 23) організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; 24) визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; 25) планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; 26) прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; 27) організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; 28) здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; 29) організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту; 30) реалізація заходів, спрямованих на поліпшення пожежної безпеки суб`єктів господарювання комунальної форми власності; 31) здійснення інших повноважень у сфері цивільного захисту, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Іншого правового регулювання ні Кодекс цивільного захисту України, ні Закон № 280/97-ВР не містять.

Верховний Суд неодноразово аналізував положення частини другої статті 19 Конституції України, зокрема, у постанові від 07.11.2024 у справі № 990/184/24 (пункти 58, 59) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що вжите законодавцем формулювання «у спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Тобто, за висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/184/24 діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, що забезпечує введення владних функцій у законні рамки.

Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено право суб`єктів владних повноважень звернутися до адміністративного суду, однак виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

У постанові Верховного Суду від 07.09.2018 у справі № 824/2473/15-а зазначено, що з урахуванням специфіки адміністративного судочинства законодавець жорстко обмежив право суб`єктів владних повноважень звертатися до суду з адміністративним позовом, перерахувавши такі випадки, та зробив винятки про можливість звернення саме з адміністративним позовом у разі прямої вказівки на це у спеціальному законі.

У цій постанові Верховного Суду зазначено, що широко тлумачити вказані винятки як можливість будь-якого суб`єкта владних повноважень звертатися до адміністративного суду з позовом до фізичної чи юридичної особи в разі, якщо спеціальним законом їм надано право на звернення до суду, не можна, оскільки це спотворює природу і завдання адміністративної юстиції.

Також підкреслено, що звернення до суду є способом реалізації компетенції відповідного суб`єкта владних повноважень, під час якого суд здійснює попередній судовий контроль, перевіряючи наявність законних підстав для втручання суб`єкта владних повноважень (позивача), а отже запобігаючи можливим порушенням прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб. Звернення суб`єкта владних повноважень до суду не є способом захисту його прав чи інтересів, оскільки адміністративне судочинство має інше завдання, та не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства - захисту прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, Суд у справі № 824/2473/15-а констатував, що до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень, в яких можуть бути відповідачами фізичні та юридичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховний Суд зауважує, що окреслені вище правила поведінки, оформлені у наведених нормах права, поширюються й на спірні у цій справі правовідносини в частині процедури реалізації Кропивницькою міською радою, як суб`єктом владних повноважень, наявного у неї права на звернення до суду.

За такого нормативно-правового регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про те, що Кропивницька міська рада не наділена правом звернутися до суду з позовом про зобов`язання балансоутримувача захисної споруди привести її у відповідність до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, оскільки прямої вказівки на це в законі не існує. Отже, підсумовуючи викладене, Суд констатує про відсутність у прокурора права звернення до суду в інтересах держави в особі Кропивницької міської ради та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області з указаними позовними вимогами, оскільки цей спір у такому суб`єктному складі не вирішуються в судовому порядку.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність залишення без розгляду позовної заяви прокурора, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 440/12048/23.

Верховним Судом відхиляються посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16, оскільки у справі № 820/4717/16, вказуючи на публічно-правовий характер спору за участю прокурора, який звернувся до суду на реалізацію повноважень щодо захисту інтересів держави, пов`язаного з усуненням порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі із забезпеченням захисту мирного населення, не вирішувала питання щодо наявності у Державної служби України з надзвичайних ситуацій повноважень на самостійне подання до суду відповідного позову, зокрема й у розумінні пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання скаржника неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, сформованої у постанові від 30.01.2019 у справі № 826/2793/18, оскільки правовідносини у вказаній справі та справі, що розглядається, є неподібними адже врегульовані відмінними нормативно-правовими актами (їхніми редакціями), та сформовані за різних фактичних обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору.

З огляду на наведене, колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність залишення без розгляду позовної заяви прокурора, адже останній належним чином не обґрунтував підстави звернення до суду з цим позовом.

Стосовно доводів позивача про необхідність відступити від висновків, зроблених в постанові Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 400/4238/22 в частині застосування норм частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, частин четвертої, п`ятої статті 53 КАС України, Суд зазначає таке.

Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи (постанова Верховного Суду від 14.12.2023 у справі № 916/2550/22).

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15.09.2020 у справі № 5017/1221/2012 указала, що необхідність відступу має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

Отже, необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду повинна мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Мотиви скаржника щодо необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.12.2023 у справі № 400/4238/22, зводяться до власного суб`єктивного тлумачення характеру спірних правовідносин та його незгоди із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у зазначеній постанові. Фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься в зазначеній постанові, доводи скаржника не містять.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Однакове й уніфіковане застосування правових норм зумовлює загальнообов`язковість і передбачуваність закону, рівність перед законом і правову визначеність, яка є складовою верховенства права. На цьому акцентувала увагу Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) у Висновку №20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, п.70) наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

З огляду на зазначене, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики Верховний Суд у своїх постановах послідовно керується підходом, за яким для відступу від висловлених раніше правових позицій він повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними, необґрунтованими, неузгодженими, чи застосований у цих рішеннях підхід повинен бути очевидно застарілим унаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Оскільки скаржник не обґрунтував наявності підстав для відступу від відповідних висновків, а саме не довів їх помилковість, неефективність, необґрунтованість, неузгодженість чи застарілість, Суд уважає відсутніми підстави для відступу від правових висновків, викладених у постанові від 21.12.2023 у справі № 400/4238/22.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції постановлено законне й обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11.01.2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк