Ухвала

від 01.04.2025 по справі 927/877/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

про зупинення провадження у справі

"01" квітня 2025 р. Справа№ 927/877/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Тищенко А.І.

Мальченко А.О.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Вавдійчик Б.П. орд.;

від відповідача: не з`явився;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Інсол"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.11.2024 (повний текст складено 18.11.2024)

у справі №927/877/24 (суддя Романенко А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Інсол"

до Ріпкинської селищної ради

про стягнення 241 708,69 грн,

УСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13 листопада 2024 позов задоволено частково.

Стягнуто з Ріпкинської селищної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "ІНСОЛ" 124 434,84 грн основного боргу, 1493,22 грн судового збору та 20592,53 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "Інсол" 04.12.2024 через систему "Електронний суд" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення у частині відмови в задоволенні позову та зміни його мотивувальну і резолютивну частини, а саме: позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "ІНСОЛ" до Ріпкинської селищної ради про стягнення заборгованості задовольнити повністю.

Стягнути з Ріпкинської селищної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "ІНСОЛ" заборгованість у розмірі 241708,69 грн, з яких: 200627,38 основний борг, 27301,81 грн пеня, 3363,94 грн три проценти річних та 10415,56 грн інфляційні втрати за квітень-вересень 2024 р.

Стягнути з Ріпкинської селищної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія "ІНСОЛ" 2900,50 грн судового збору та 40000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України та ч. 6 ст. 232 ГК України зазначити в рішенні про нарахування 3% річних до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, також заявив клопотання про проведення судового засідання за відсутності його представника.

У судовому засіданні судом було поставлено на обговорення питання необхідності зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти зупинення апеляційного провадження.

Заслухавши думку представника позивача, розглянувши доводи та аргументи апеляційної скарги і відзиву на неї, дослідивши обставини справи, Північний апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Предметом розгляду даного судового спору є вимоги позивача про стягнення 236841,91 грн, з них: 200627,38 грн основного боргу за електричну енергію, поставлену в лютому 2024 року на підставі Договору № 29 про постачання електричної енергії споживачу від 13.03.2023 (далі - Договір) та додаткових угод № № 1-9 до нього, укладених у період з 31.03.2023 по 15.01.2024; 2902,23 грн 3% річних за період з 21.03.2024 по 12.09.2024; 7296,70 грн інфляційних втрат та 26015,60 грн пені за вказаний період.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань у частині своєчасної оплати спожитої електричної енергії.

За наслідком розгляду даного спору суд першої інстанції оскаржуваним рішенням від 13.11.2024 позов задовольнив частково.

При цьому суд першої інстанції виходив, зокрема, із того, що додаткові угоди від 06.07.2023 № 3, від 12.07.2023 № 4, від 09.08.2023 № 5, від 12.09.2023 № 6, від 12.12.2023 № 7 до Договору від 23.03.2023 № 29, укладені сторонами з порушенням вимог п. 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки ціна цього Договору збільшена на 57 %, тобто більш як на 10% (сумарно) в порівнянні до ціни, погодженої сторонами на момент його укладення.

У апеляційній скарзі позивач зазначає, що до Договір від 23.03.2023 № 29 та Додаткові угоди від 06.07.2023 № 3, від 12.07.2023 № 4, від 09.08.2023 № 5, від 12.09.2023 № 6 та від 12.12.2023 № 7: - недійсними в установленому порядку не визнавались, а судові рішення про їх недійсність судами не ухвалювались; Відповідач у судовому процесі не заявляв про їх недійсність шляхом подання зустрічного позову по справі або ж шляхом пред`явлення окремого позову. Суд фактично помилково визнав зазначені додаткові угоди нікчемними як такі, що не відповідають пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Однак суд не встановив жодної обставини, яка б вказувала на нікчемність договору та додаткових угод, у тому числі визначених статтею 43 Закону України "Про публічні закупівлі" або пунктом 21 "Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування", затверджених постановою Кабінет Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, оскільки такі обставини відсутні і матеріалами справи не підтверджуються. Водночас правила частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", на які посилається суд як на підставу нікчемності додаткових угод, теоретично могли б вказувати на оспорюваний характер цих правочинів (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Однак жодна із заінтересованих осіб такого питання не ставила і позовів про їх недійсність не пред`являла. Водночас правила частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не діяли та не застосовувались на час укладення Договору від 23.03.2023 № 29 та додаткових угод до нього

Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У провадженні Верховного Суду перебуває справа №920/19/24 за позовом керівника Конотопської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради Сумської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" про визнання недійсним додаткових угод до договору публічної закупівлі та стягнення коштів у сумі 692 623,48 грн.

Спір у вказані справі виник у зв`язку з тим, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії, вартість 1кВт/год електроенергії сукупно зросла з 1,87999987 грн до 3,7741237 грн, що призвело до підвищення ціни на 100,75% від тієї, що визначена основним договором, з одночасним зменшенням обсягів її постачання

Отже, у даній справі та справі №920/19/24 розглядаються схожі правовідносини, які виникли у зв`язку із укладенням договорів на постачання електричної енергії та подальшої зміни ціни і обсягів постачання шляхом укладення відповідних додаткових угод.

Ухвалою від 29.01.2025 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу №920/19/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.

Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив наступне:

- неможливість підняття ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від тієї, що встановлена у договорі, створює ризики як для постачальників, які нестимуть матеріальні втрати від реалізації товарів за нижчими цінами, ніж встановлені на ринку, так і для покупців (зокрема, суб`єктів владних повноважень), які у випадку розірвання таких договорів не зможуть забезпечити належну та безперебійну роботу державних та комунальних підприємств;

- на думку колегії суддів, з урахуванням відсутності стабільної ситуації на енергетичному ринку, сторони договору можуть неодноразово збільшувати ціну за одиницю товару не більше ніж на 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку. При цьому, не має змінюватися саме загальна ціна договору, а факт коливання цін має бути належним чином доведений.

- з огляду на це, Верховний Суд вважає, що необхідно відступити (шляхом уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, щодо застосування п.2 ч.5 ст.41 Закону "Про публічні закупівлі" (у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору).

- підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є:

--- зміна законодавства: Велика Палата Верховного Суду хоч і зробила висновок щодо застосування п.2 ч.5 ст.41 Закону "Про публічні закупівлі" в редакції Закону №114-ІХ, втім не робила висновок щодо застосування п.2 ч.5 ст.41 Закону "Про публічні закупівлі" в редакції із змінами, внесеними Законом №1530-IX від 03.06.2021;

--- порушення принципу належного урядування з огляду на неоднакове праворозуміння п.2 ч.5 ст.41 Закону "Про публічні закупівлі": Мінекономіки вважає, що сторони договору про закупівлю можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності відповідних умов, в той час як Велика Палата Верховного Суду вважає, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, судам нижчих інстанцій результат вирішення конкретної судової справи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У цьому випадку, згідно з приписами п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України, провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

З метою забезпечення єдності судової практики, враховуючи підстави для передачі справи №920/19/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, апеляційний господарський суд вважає необхідним зупинити провадження у даній справі до закінчення перегляду у касаційному порядку судових рішень у справі №920/19/24 та вирішення питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах.

Керуючись ст.ст. 228, 229, 234 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Зупинити апеляційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повна ухвала складена 03.04.2025.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді А.І. Тищенко

А.О. Мальченко