Постанова

від 01.04.2025 по справі 918/73/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року Справа №918/73/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідач: Лавренчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29.01.25 у справі №918/73/25 (суддя Марач В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп"

до Фізичної особи-підприємця Коновалова Олександра Сергійовича

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29.01.25 Товариству з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі №918/73/25 відмовлено.

Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням поштовими засобами зв`язку ТОВ "Трейд Лайн Груп" 06.02.25 подало до Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі позивач просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким заяву про забезпечення позову задоволити в повному обсязі.

Листом № 918/73/25/739/25 від 11.02.2025 витребувано у Господарського суду Рівненської області матеріали справи. 19.02.25 матеріали справи надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29.01.25 у справі № 918/73/25 - залишено без руху та надано апелянту 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків.

06.03.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали від 24.02.2025.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29.01.25 у справі №918/73/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.04.2025 р. об 16:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №1. Запропоновано відповідачу у строк до 27.03.2025 надати суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу.

01.04.2025 у судове засідання з`явився представник відповідача Лавренчук Тетяна Віталіївна, яка надала свої усні пояснення та просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення першої інстанції залишити без змін. Також перед початком судового засідання через підсистему "Електронний Суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі уповноваженого представника сторони.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" звернулося до суду першої інстанції з позовом до Фізичної особи-підприємця Коновалова Олександра Сергійовича, в якому просить стягнути з останнього суму попередньої оплати вартості товару у розмірі 2 071 600 грн. 00 коп..

Одночасно з поданням позову Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить накласти арешт в межах суми позовних вимог, що становить 2 071 600,00 грн. (два мільйони сімдесят одна тисяча шістсот гривень 00 копійок) на майно Фізичної особи-підприємця Коновалова Сергія Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ), а саме: на 14/100 частки будинка АДРЕСА_2 ; на будинок № 10, що розташований за адресою АДРЕСА_2 ; земельну ділянку з кадастровим номером 5623855100:01:004:1013; транспортний засіб RЕNАULT МЕGАNЕ SCЕNIС, 2017 р., д.н. НОМЕР_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, вказану заяву позивач мотивує тим, що на початку квітня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" попередньо домовилось з Фізичною особою-підприємцем Коноваловим Олександром Сергійовичем про купівлю та поставку товарів, а саме: будівельних матеріалів, дерев`яних виробів, санітарно-технічного обладнання за адресою: Тернопільська обл., Заліщицький р-н, с. Городок, вул. Повстанська 1А. Сторони домовились укласти договір купівлі-продажу від 01.04.2024 р.. Товариство сплатило на рахунок ФОП Коновалова О.С. 100% попередньої оплати вартості товару у сумі 2 071 600,00 грн. (два мільйони сімдесят одна тисяча шістсот гривень 00 копійок), без ПДВ. Відповідач в порушення норм чинного законодавства України та домовленостей між сторонами належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо поставки оплаченого товару, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 2 071 600,00 грн. (два мільйони сімдесят одна тисяча шістсот гривень 00 копійок).

Заявник зазначає, що зобов`язання обумовлені відносинами купівлі-продажу ФОП Коноваловим О.С. перед ТОВ "Трейд Лайн Груп" належним чином та в повному обсязі не виконано, адже ні поставки товару, ні повернення попередньої оплати зі сторони відповідача не відбулось. Між цим, відповідач не реагує на письмові вимоги позивача про повернення попередньої оплати вартості товару, у зв`язку із непоставкою товару.

Поряд з цим заявник вказує, що поведінка контрагента ФОП Коновалова О.С. (а саме: невиконання поставка оплаченого товару та ігнорування вимог ТОВ "Трейд Лайн Груп" про повернення коштів) свідчить про його недобросовісність як учасника господарського обороту, у зв`язку із чим наявна об`єктивна необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Також позивач зазначає, що вжиття саме таких заходів забезпечення позову як накладення арешту на майно відповідача сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору і в разі задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду. Навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Такий захід цілком відповідає збалансованості інтересів сторін, оскільки накладення арешту на майно - це тимчасовий захід, який триває до вирішення спору по суті, а отже не призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки майно залишається у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише до ухвалення судом рішення за пред`явленим позовом. У разі невжиття заходів забезпечення позову, існує ризик, що відповідач здійснить відчуження майна з метою уникнення виконання грошових зобов`язань що, як наслідок, може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29.01.25 Товариству з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі №918/73/25 відмовлено.

Мотивуючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції, зокрема, зауважив на тому, що:

- заява ТОВ "Трейд Лайн Груп" про забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду, чи вчинення ним дій, які б свідчили про те, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду;

- заявник лише допускає припущення того, що відповідач може здійснити відчуження майна іншим особам та не наводить доказів здійснення відповідачем реальних дій, направлених на таке відчуження. Крім того заявником не доведено того, що відчуження вказаного майна може бути здійснено відповідачем саме з метою уникнення виконання грошових зобов`язань перед позивачем.

Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від ТОВ "Трейд Лайн Груп" до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга.

Так, апелянт зауважує на тому, що:

- підставою подання заяви про забезпечення позову в цій справі є невиконання відповідачем зобов`язання за договором купівлі-продажу товару, непоставка оплаченого товару та відмова у поверненні попередньої оплати вартості товару у сумі 2 071 600,00 грн. (два мільйони сімдесят одна тисяча шістсот гривень 00 копійок);

- у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі №904/1934/23 зазначено, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із частинами 1, 3, п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 1 та частини 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Положення зазначеної норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень ст. 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

За змістом ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідком заборони відповідачу чи іншим особам вчиняти певні дії.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, має тимчасовий характер і діє до закінчення розгляду справи по суті заявлених вимог.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 74 ГПК України. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність заходу забезпечення позову.

З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25.05.2018 у справі №916/2786/17 та положень ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Заходи для забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судом враховується, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Щодо незгоди Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" з оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Так, колегія суддів звертає увагу, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Крім того має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав позивача.

Предметом позову у даній справі, як визначає позивач, є стягнення 2 071 600,00 грн., сплачених позивачем як попередня оплата вартості товару за договором купівлі-продажу не оформленим у письмовій формі.

В п. 24 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22 викладено такі висновки:

"Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним".

У постанові Верховного Суду від 19.02.2024 у справі №906/952/23 викладено правову позицію про те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

У цій же постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив про те, що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №902/611/22.

ТОВ "Трейд Лайн Груп" посилається на те, що згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витягу з українського аналітичного онлайн-ресурсу YouControl щодо нерухомості, ФОП Коновалов Олександр Сергійович є власником 14/100 частки будинка №37, що розташований за адресою Рівненська обл., Дубенський р., смт. Млинів, вул. Поліщука; будинку №10, що розташований за адресою Рівненська обл., Дубенський р., с. Підгайці, вул. Народна; земельної ділянки з кадастровим номером 5623855100:01:004:1013; транспортного засобу RENAULT MEGANE SCENIC, 2017 р., д.н. НОМЕР_2 .

Так, місцевий господарський в оскаржуваному судовому рішенні вказує на те, що припущення, що відповідач може здійснити відчуження майна іншим особам без наведення реальних доказів здійснення відповідачем дій, направлених на таке відчуження, не може слугувати підставою для задоволення заяви про забезпечення позову в даній справі.

Водночас колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що скасовуючи постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 в справі №906/952/23 звернув увагу на сформовані правові висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові у справі №905/448/22 (п. 23), у якій виснувано, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога суду про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вищезазначений висновок місцевого господарського суду про відсутність обґрунтованих доводів та доказів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду є застосуванням місцевим господарським судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування для заявника, що порушує баланс інтересів сторін.

Також місцевий господарський суд в оскаржуваному судовому рішенні вказав на те, що обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом в даній частині, однак судом у своєму рішенні не проаналізовано яке саме майно задіяне відповідачем у господарській діяльності і як забезпечення позову може призвести до погіршення стану належного майна відповідача чи зниження його вартості.

Отже, за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження.

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що при вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Таким чином накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову у цій справі з великою ймовірністю ускладнить або навіть унеможливить виконання рішення у даній справі щодо стягнення коштів на користь позивача у разі задоволення позову.

При цьому, надаючи усні пояснення в судовому засіданні, представниця відповідача зазначила наступне:

"…чому він (відповідач) має бути обмежений в своїх правах, він вправі навіть на те, щоб можливо і той транспортний засіб продати, якщо потрібно для військових потреб…".

Таким чином представниця відповідача не виключає тієї можливості, а навпаки підтверджує, що в відповідача можуть виникнути потреби в продажі майна, зокрема, транспортного засобу, що додатково свідчить про необхідність забезпечення позову з метою потенційної неможливості відчужити майно, яке знаходиться у його власності, що в майбутньому сприятиме виконанню судового рішення (у разі задоволення позовних вимог).

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу також на сформовані правові висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 (дана судова практика застосована й Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 14.06.2024 у справі №924/1155/23):

"Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 виснувала, що цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача;

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить;

Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову;

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами;

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02. 2020 у справі № 381/4019/18);

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії".

Судом апеляційної інстанції при дослідженні доказів на підтвердження доводів заявника про забезпечення позову та заперечень відповідача щодо їх вжиття, встановлено наступне:

1) між сторонами наявний спір про право, який виражається в матеріально-правовій вимозі позивача до відповідача про стягнення попередньої оплати вартості товару у розмірі 2 071 600 грн;

2) наявний ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача у разі задоволення позовних вимог (з огляду на можливий продаж майна, про що зауважила представниця відповідача, зокрема, в частині продажу автомобіля для військових потреб);

3) співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами;

4) дійсну мету звернення позивача до суду з заявою про забезпечення позову та відсутність обставин вважати подання заяви про забезпечення позову в даній справі зловживанням правом (наявність письмових доказів про перерахування коштів відповідачу; досудове звернення позивача з вимогою до відповідача; не реагування відповідачем на вимоги позивача за претензією; не надання відповідачем суду доказів на спростування вимог позивача щодо перерахування йому коштів; не підписання відповідачем належних документів як підстави для отримання таких коштів і взятих на себе зобов`язань тощо).

Таким чином, колегія суддів вважає, що враховуючи значний розмір позовних вимог, для забезпечення збалансованості інтересів сторін необхідним є накладення арешту на нерухоме/рухоме майно відповідача, оскільки дані процесуальні дії сприятимуть виконанню судового рішення у разі задоволення позову та не призведуть до втручання у господарську діяльність відповідача під час дії арешту на майно, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпоряджання цим майном задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.

Підсумовуючи усе викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доцільність задоволення апеляційної скарги позивача та скасування ухвали місцевого господарського суду про відмову в забезпеченні позову, забезпечивши позов шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого/рухомого майна, що належить Фізичній особі-підприємцю Коновалову Олександру Сергійовичу в межах суми позову 2 071 600 грн.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, підтверджуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29.01.25 у справі №918/73/25, а тому скасовує вказану ухвалу з прийняттям нового судового рішення, яким заяву ТОВ "Трейд Лайн Груп" про забезпечення позову задовольняє.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача, згідно вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29.01.25 у справі №918/73/25 - задоволити.

2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29.01.25 у справі №918/73/25 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №918/73/25 - скасувати.

3. Постановити нове судове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" про забезпечення позову задоволити.

4. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та рухоме майно, яке належить фізичній особі-підприємцю Коновалову Сергію Олександровичу ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) у межах ціни позову 2 071 600 грн:

- на 14/100 частки будинка №37, що розташований за адресою Рівненська обл., Дубенський р., смт. Млинів, вул. Поліщука;

- на будинок №10, що розташований за адресою Рівненська обл., Дубенський р., с. Підгайці, вул. Народна;

- земельну ділянку з кадастровим номером 5623855100:01:004:1013;

- транспортний засіб RENAULT MEGANE SCENIC, 2017 р., д.н. НОМЕР_2 .

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Коновалова Олександра Сергійовичам ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн Груп" (03061, м. Київ, вул. Шепелєва Миколи, будинок 6, офіс 105/1, ЄДРПОУ: 45126434) 1 514, 00 грн витрат на оплату судового збору за подання заяви до місцевого суду та 3 028, 00 грн витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Господарському суду Рівненської області видати наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 287-291 ГПК України.

8. Матеріали оскарження ухвали у справі №918/73/25 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "02" квітня 2025 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Павлюк І.Ю.