Постанова від 18.06.2025 по справі 918/73/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 918/73/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Коновалова Олександра Сергійовича

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 (головуючий суддя: Розізнана І.В., судді: Грязнов В.В., Павлюк І.Ю.)

у справі № 918/73/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайн Груп» (далі - ТОВ «Трейд Лайн Груп», позивач)

до Фізичної особи-підприємця Коновалова Олександра Сергійовича (далі - ФОП Коновалова О.С., відповідач, скаржник)

про стягнення боргу у сумі 2 071 600 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

ТОВ «Трейд Лайн Груп» звернулося до суду з позовом до ФОП Коновалова О.С. про стягнення попередньої оплати вартості товару у сумі 2 071 600 грн.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що на початку квітня 2024 року ТОВ «Трейд Лайн Груп» попередньо домовилося з ФОП Коноваловим О.С. про купівлю та поставку товарів, а саме: будівельних матеріалів, дерев'яних виробів, санітарно-технічного обладнання за адресою: Тернопільська обл., Заліщицький р-н, с. Городок, вул. Повстанська 1-А. Сторони домовилися укласти договір купівлі-продажу від 01.04.2024. ТОВ «Трейд Лайн Груп» сплатило на рахунок ФОП Коновалова О.С. 100% попередньої оплати вартості товару у сумі 2 071 600,00 грн., без ПДВ, водночас останній у порушення норм чинного законодавства України та домовленостей між сторонами належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки оплаченого товару, у зв'язку з чим у нього виник борг перед ТОВ «Трейд Лайн Груп» на зазначену суму коштів.

Одночасно з поданням позову ТОВ «Трейд Лайн Груп» подало заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт в межах суми позовних вимог, що становить 2 071 600 грн на майно ФОП Коновалова О.С. ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ), а саме: на 14/100 частки будинку АДРЕСА_2 ; на будинок № 10, що розташований за адресою Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Підгайці, вул. Народна; земельну ділянку з кадастровим номером 5623855100:01:004:1013; транспортний засіб RENAULT MEGANE SCENIC, 2017 року.

Заявник вказує, що поведінка контрагента ФОП Коновалова О.С. (а саме: невиконання постачання оплаченого товару та ігнорування вимог ТОВ «Трейд Лайн Груп» про повернення коштів) свідчить про його недобросовісність, як учасника господарського обороту, у зв'язку із чим наявна об'єктивна необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Заява обґрунтована тим, що вжиття саме таких заходів забезпечення позову як накладення арешту на майно відповідача сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору, і в разі задоволення позову, - забезпечить можливість виконання рішення суду. Навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду. Такий захід цілком відповідає збалансованості інтересів сторін, оскільки накладення арешту на майно - це тимчасовий захід, який триває до вирішення спору по суті, а отже не призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки майно залишається в його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише до ухвалення судом рішення за пред'явленим позовом. У разі невжиття заходів забезпечення позову, існує ризик, що відповідач здійснить відчуження майна з метою уникнення виконання грошових зобов'язань що, як наслідок, може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29.01.2025 у справі № 918/73/25 (суддя Марач В.В.) у задоволенні заяви ТОВ «Трейд Лайн Груп» про забезпечення позову відмовлено.

Постановляючи ухвалу, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем належним чином не обґрунтовано наявності правових підстав та не наведено обставин, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме/нерухоме майно, що належить відповідачу, а також не надано доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію належного йому майна чи підготовчих дій до такої реалізації. Доводи заявника про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суд першої інстанції визнав такими, що ґрунтуються лише на припущеннях.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 зі справи ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29.01.2025 скасовано та ухвалено нове рішення, яким заяву ТОВ «Трейд Лайн Груп» про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на належне ФОП Коновалову О.С. на праві власності майно у межах ціни позову у сумі 2 071 600 грн.

В обґрунтування підстав для задоволення заяви ТОВ «Трейд Лайн Груп» про забезпечення позову суд апеляційної інстанцій посилався на наявність визначених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) умов для їх застосування. Зокрема апеляційний суд зазначив, що при дослідженні доказів на підтвердження доводів заявника про забезпечення позову та заперечень відповідача щодо їх вжиття, встановлено наступне: 1) між сторонами наявний спір про право, який виражається в матеріально-правовій вимозі позивача до відповідача про стягнення попередньої оплати вартості товару у сумі 2 071 600 грн; 2) наявний ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача у разі задоволення позовних вимог (з огляду на можливий продаж майна, про що зауважила представниця відповідача, зокрема в частині продажу автомобіля для військових потреб); 3) співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсну мету звернення позивача до суду із заявою про забезпечення позову та відсутність обставин вважати подання заяви про забезпечення позову у цій справі зловживанням правом (наявність письмових доказів про перерахування коштів відповідачу; досудове звернення позивача з вимогою до відповідача; не реагування відповідачем на вимоги позивача за претензією; не надання відповідачем суду доказів на спростування вимог позивача щодо перерахування йому коштів; не підписання відповідачем належних документів як підстави для отримання таких коштів і взятих на себе зобов'язань тощо). Суд апеляційної інстанції виснував про необхідність накладення арешту на нерухоме/рухоме майно відповідача, враховуючи значний розмір позовних вимог, для забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також зважаючи, що такі процесуальні дії сприятимуть виконанню судового рішення у разі задоволення позову та не призведуть до втручання у господарську діяльність відповідача під час дії арешту на майно, а лише запровадять тимчасові обмеження щодо розпоряджання цим майном задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ФОП Коновалова О.С., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на застосування судом апеляційної інстанції: - норм права (статей 136, 137 ГПК України) без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 05.03.2025 у справі № 910/9314/24; від 17.03.2025 у справі № 902/834/24 (902/1076/24); від 11.04.2025 у справі № 904/1926/23 (904/2742/24), - в частині необхідності врахування співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту або майнових наслідків заборони; - правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 не правильно і не застосування висновків, викладених у цій постанові стосовно того, що для вжиття заходів забезпечення позову важливим є момент об'єктивного існування ризиків, які зокрема визначені, зокрема у частині другій статті 136 ГПК України та необхідності їх підтвердження відповідними доказами.

Скаржник звертає увагу суду на те, що за період з дати звернення Позивачем з заявою про забезпечення позову у цій справі Відповідачем не було вжито жодних дії, які б були спрямовані на відчуження майна або будь-які інші дії, які б могли свідчити або вказувати про наявність наміру ухилитися від виконання будь-якого рішення суду у цій справі. Представник скаржника окремо звертає увагу на помилковість цитування судом апеляційної інстанції пояснень представника відповідача, слова представника відповідача про те, що відповідач не повинен бути обмежений у його правах, в тому числі щодо права продати транспортний засіб для воєнний потреб як таких, що підтверджують, що у відповідача можуть виникнути потреби в продажі майна, зокрема, транспортного засобу. Представник стверджує, що таке цитування є «вирваним» з контексту, адже таке твердження було наведено представником відповідача у відповідь на твердження головуючої колегії апеляційного суду про те, що накладення арешту ніяк начебто не може обмежити право власності відповідача, особливо оскільки він мобілізований і чому тоді представник відповідача проти такого заходу забезпечення позову.

Доводи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу від ТОВ «Трейд Лайн Груп» не надходило.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.06.2025 32.2-01/1090 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 918/73/25, у зв'язку з рішенням зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2025 № 10 про обрання суддю Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову та ухвалено нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Таким чином, з'ясуванню підлягає питання щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм права, зокрема приписів статей 136, 137 ГПК України при ухваленні оскаржуваної постанови.

Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача [висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, у постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 7/127 (917/1862/21)].

За висновком Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21, від 06.10.2022 у справі № 905/446/22.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 01.07.2024 у справі № 916/795/24).

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач, зокрема, зазначав, що на початку квітня 2024 року ТОВ «Трейд Лайн Груп» попередньо домовилося з ФОП Коноваловим О.С. про купівлю та поставку зазначених вище будівельних товарів та обладнання за вказаною позивачем адресою. Сторони домовилися укласти договір купівлі-продажу від 01.04.2024. ТОВ «Трейд Лайн Груп» сплатило на рахунок ФОП Коновалова О.С. 100% попередньої оплати вартості товару у сумі 2 071 600 грн., без ПДВ. Відповідач в порушення норм чинного законодавства України та домовленостей між сторонами не виконав взяті на себе зобов'язання стосовно поставки оплаченого товару, через що відповідач має борг перед позивачем у сумі 2 071 600 грн. Між цим, відповідач не реагує на письмові вимоги позивача про повернення попередньої оплати вартості товару, у зв'язку із не поставкою товару. Тому у позивача відсутні підстави вважати, що боржником будуть припинені недобросовісні дії щодо виконання обов'язків перед позивачем стосовно поставки оплаченого за попередньою оплатою товару або повернення коштів, в разі не поставки вказаного товару. Вжиття саме таких заходів забезпечення позову як накладення арешту на майно відповідача сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору і в разі задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду. Навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Такий захід цілком відповідає збалансованості інтересів сторін, оскільки накладення арешту на майно - захід тимчасовий і він триває до вирішення спору по суті, тому не призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки майно залишається в його володінні та користуванні. Можливість же розпоряджатися обмежується лише на певний час до ухвалення судом рішення за пред'явленим позовом. У разі невжиття заходів забезпечення позову, існує ризик, що відповідач здійснить відчуження майна з метою уникнення виконання грошових зобов'язань що, як наслідок, може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Надаючи оцінку доводам позивача, наведеним в обґрунтування поданої заяви, суд апеляційної інстанції дійшов висновку (скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову) помилкового висновку про доцільність задоволення апеляційної скарги позивача та скасування ухвали місцевого господарського суду про відмову в забезпеченні позову.

Водночас Верховний Суд зазначає, що з урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, для забезпечення позову необхідною є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Ухвалюючи постанову, якою скасована ухвала про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову та вжито такий захід забезпечення позову як накладення арешту на належне ФОП Коновалову О.С. на праві власності майно, суд апеляційної інстанції мав би виходити з того, які саме дії вчинено відповідачем з метою ухилення від виконання зобов'язання, зокрема після пред'явлення вимоги та подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення. Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 № 381/4019/18.

При цьому в ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову має бути мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову.

Такі правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20, від 31.05.2024 у справі № 916/602/23.

Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Крім того, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

При цьому, наведений у зазначеній постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, наведений зміст вказаної постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025)

Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, в якій Суд дійшов висновку, що при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Окремо Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові виходила з того, що жодних обмежень стосовно застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. При цьому, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної ді

Оскільки у цій справі ТОВ «Трейд Лайн Груп» звернулося до суду з вимогами про застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме/нерухоме майно, що належить відповідачу, то в цьому випадку суд апеляційної інстанції мав дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду, а невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача

Поряд із цим місцевий господарський суд, аналізуючи наявність/відсутність підстав, передбачених положеннями статті 136, 137 ГПК України для забезпечення позову, в ухвалі дійшов заснованого на вимогах закону висновку про те, що позивач, подаючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, яке належить відповідачу, не навів обґрунтованих доводів як щодо співмірності обраного виду забезпечення позову, так і щодо обґрунтованості припущення, що невжиття саме таких заходів може ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. А заява ТОВ «Трейд Лайн Груп» про забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду, чи вчинення ним дій, які б свідчили про те, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду. Заявник лише допускає припущення того, що відповідач може здійснити відчуження майна іншим особам та не наводить доказів здійснення відповідачем реальних дій, направлених на таке відчуження. Крім того, заявником не доведено того, що відчуження вказаного майна може бути здійснено відповідачем саме з метою уникнення виконання грошових зобов'язань перед позивачем.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та задовольняючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги встановлену судом першої інстанції відсутність у матеріалах справи та не доведення позивачем належними та допустимими доказами наявність обставин потенційного ухилення відповідача від виконання рішення суду, чи вчинення ним дій, які б свідчили про те, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, результатом чого стало скасування правильного рішення суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову ТОВ «Трейд Лайн Груп».

Верховний Суд погоджуючись з висновками місцевого господарського суду, перевіяючи доводи касаційної скарги стосовно того, що для вжиття заходів забезпечення позову важливим є момент об'єктивного існування ризиків, які зокрема визначені, зокрема у частині другій статті 136 ГПК України та необхідності їх підтвердження відповідними доказами зазначає таке. У цій справі відсутні будь-які докази про те, що з моменту пред'явлення позову (29.01.2025) до звернення ТОВ «Трейд Лайн Груп» з апеляційною (10.02.2025) та касаційною (21.04.2025) скаргами у цій справі № 918/73/25 ФОП Коноваловим О.С. вживалися чи вживаються будь-які дії щодо відчуження спірного майна, його зміни, спричинення йому будь-якої шкоди чи існування інших обставин, зазначених у заяві про забезпечення позову, та з якими позивач пов'язує необхідність її задоволення.

Отже, доводи оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду від 29.01.2025 не суперечать, а, навпаки, узгоджуються з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаній постанові 24.04.2024 у справі від 24.04.2024 № 754/5683/22 (на неправильне тлумачення висновків якої зазначав скаржник), а також постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, натомість висновки постанови апеляційного господарського суду від 01.04.2025, у справі, яка розглядається (№918/73/25) протирічать таким.

Верховний Суд, з урахуванням встановлених судами обставин справи в їх сукупності щодо застосування статей 136, 137 ГПК України, доходить до висновку, що апеляційний господарський суд не у повній мірі дотримався вимог зазначених процесуальних норм, а відтак скасував правильне рішення місцевого господарського суду, викладене в ухвалі Господарського суду Рівненської області від 29.01.2025 про відмову у задоволення заяви позивача про забезпечення позову за встановлених першою інстанцією обставин не доведення позивачем достатності підстав для забезпечення позову та/або суттєвої зміни обставин справи.

Таким чином, з огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що саме суд першої інстанції, врахувавши обставини спірних правовідносин, правильно застосував положення статей 136, 137, ГПК України та дійшов заснованого на законі висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

Так, статтею 236 ГПК передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Проте оскаржувана постанова апеляційного господарського суду таким вимогам процесуального закону не відповідає, а тому підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції, яка відповідає закону, - залишенню в силі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що заявлені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження знайшли своє підтвердження, постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена з порушенням приписів статей 136, 137 ГПК України, підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції, постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права - залишенню в силі з підстав, викладених у цій постанові.

Судові витрати

Оскільки відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а за результатом розгляду касаційної скарги ФОП Коновалова О.С. на постанову апеляційного господарського суду спір у справі № 918/73/25 не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду такої касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Коновалова Олександра Сергійовича задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 у справі № 918/73/25 скасувати, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29.01.2025, якою відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайн Груп» у задоволенні заяви про забезпечення позову - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова